розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк", підписану адвокатом Ярохович Тетяною Анатоліївною, на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 11 грудня 2019 року в складі судді Майдан С. І. та постанову Херсонського апеляційного суду від 09 липня 2020 року в складі колегії суддів Ігнатенко П. Я., Воронцової Л. П., Полікарпової О. М.,

ВСТАНОВИВ :

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2015 року ПАТ КБ "ПриватБанк" звернулося з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості.

Позов мотивувало тим, що 25 квітня 2007 року між сторонами було укладено кредитний договір №НЕН3GА00000122, за умовами якого банк надав ОСОБА_2 кредит у розмірі 36 000 дол. США. З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором позивач уклав із ОСОБА_1 договір поруки від 25 квітня 2007 року.

У зв`язку з неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору ПАТ КБ "ПриватБанк" просило ухвалити рішення, яким стягнути з відповідачів у солідарному порядку заборгованість за кредитним договором, яка станом на 03 серпня 2015 року становила 25 504,94 дол. США, що еквівалентно 538 664,43 грн, з яких 21 895,93 дол. США - заборгованість за кредитом, 2 114,31 дол. США процентів, 144 дол. США комісії за користування кредитом, 124,91 дол. США пені, а також штрафи за договором у розмірі 11,84 дол. США (фіксована частина),1 213,96 дол. США (процентна складова).

У січні 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися з зустрічним позовом до ПАТ КБ "ПриватБанк" про визнання зобов`язань припиненими та скасування записів щодо реєстрації обтяження на нерухоме майно.

Позов мотивували тим, що основне зобов`язання припинено його належним виконанням унаслідок сплати суми заборгованості, встановленої висновком судової економічної експертизи, проведеної в цій справі.

З огляду на викладене просили визнати припиненими зобов`язання, що виникають з кредитного договору № НЕН3GА00000122 від 25 квітня 2007 року, а також з іпотечного договору, та скасувати записи щодо реєстрації обтяження на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 .

У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до ПАТ КБ "ПриватБанк", ОСОБА_2 з позовом про визнання договору поруки припиненим.

Позов мотивував тим, що додатковою угодою № 10, укладеною між банком та ОСОБА_2, збільшено відсоткову ставку за користування кредитом та збільшено строк кредитування з 25 квітня 2012 року до 25 квітня 2022 року. Зазначав також, що порука припинилася внаслідок виконання позичальником основного зобов`язання, а також внаслідок непред`явлення банком вимоги до поручителя в установлені законом строки.

У позовній заяві ОСОБА_1 просив поновити строк для подання позовної заяви, пропущений ним з поважних причин, та визнати договір поруки №НЕН3GА00000122 від 25 квітня 2007 року припиненим.

Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 04 травня 2016 року позовна заява ОСОБА_1 прийнята до провадження у справі №766/613/16-ц.

Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 22 червня 2018 року цивільну справу № 766/613/16ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ПАТ КБ "ПриватБанк" про визнання договору поруки припиненим об`єднано в одне провадження для спільного розгляду зі справою № 666/5104/15-ц за позовом ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_1 до ПАТ КБ "ПриватБанк" про визнання зобов`язань припиненими та скасування реєстраційних записів; справі присвоєно унікальний номер № 666/5104/15-ц.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 11 грудня 2019 року, залишеним без змін постановою Херсонського апеляційного суду від 09 липня 2020 року:

первісний позов ПАТ КБ "ПриватБанк" залишено без задоволення;

позов ОСОБА_1 задоволено та визнано договір поруки, укладений 25 квітня 2007 року між ОСОБА_1 та банком, припиненим;

позов ОСОБА_1 і ОСОБА_2 задоволено та визнано зобов`язання, що виникають з кредитного договору № НЕН3GА00000122 від 25 квітня 2007 року, а також з іпотечного договору від тієї ж дати, припиненими та скасовано записи, внесені 25 квітня 2007 року до Державного реєстру іпотек за № 4868800 щодо двокімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_2, яка належить відповідачам на праві спільної часткової власності.

Суди, прийнявши до уваги висновки судових економічних експертиз, установили, що позичальник повністю погасила існуючу заборгованість та виконала основне зобов`язання. Визначаючи розмір заборгованості, суди вказали, що в період з листопада 2008 року по лютий 2009 року банк незаконно нараховував відсотки за користування кредитом у підвищеному розмірі, а при наданні кредитних коштів банк передчасно включив до суми заборгованості 1 800 дол. США на сплату страхових платежів до тіла кредиту, на яке нараховувались відсотки та інші платежі. Стосовно передбаченого умовами кредитного договору обов`язку ОСОБА_2 сплачувати винагороду за надання фінансового інструменту у розмірі 1,5% від суми наданого кредиту у момент надання кредиту, 0,20% від суми виданого кредиту щомісяця у період сплати (комісії) та винагороди за проведення додаткового моніторингу, то апеляційний суд вказав на його несправедливий характер та вважав нікчемним. Установивши факт повного виконання основного зобов`язання, суди вважали наявними підстави для припинення зобов`язань за кредитним і іпотечним договорами, а також договором поруки. Суди також прийняли до уваги, що з укладенням додаткової угоди обсяг відповідальності поручителя було збільшено без його згоди, а з вимогою до поручителя банк звернувся з пропуском шестимісячного строку, що є додатковими підставами для припинення поруки в силу положень статті 559 ЦК України.

Аргументи учасників справи

У серпні 2020 року АТ КБ "ПриватБанк" подало до Верховного Суду підписану представником касаційну скаргу на вказані судові рішення, в якій просить їх скасувати як такі, що ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, й ухвалити нове рішення про задоволення первісного позову та відмову в задоволенні зустрічних позовів.

У касаційній скарзі позивач наполягає на неналежному виконанні позичальником умов кредитного договору та наявності непогашеної заборгованості, в зв`язку з чим відсутні підстави для визнання зобов`язань за кредитним договором та забезпечувальними договорами припиненими. Уважає, що враховані судами висновки судових економічних експертиз не мають наперед установленого значення та самі по собі не можуть свідчити про відсутність заборгованості у ОСОБА_2 перед банком, а наданим банком доказам суди належної оцінки не дали.

У жовтні 2020 року від ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідачі просять закрити касаційне провадження з посиланням на пункт 4 частини першої статті 396 ЦПК України, оскільки Верховний Суд уже викладав висновок щодо застосування норм матеріального права у спірних правовідносинах. Просили також залишити оскаржені судові рішення без змін, посилаючись на те, що суди зробили правильний висновок про припинення зобов`язань відповідачів за кредитним та забезпечувальними договорами внаслідок повного виконання основного зобов`язання, прийнявши до уваги, що умови кредитного договору про сплату позичальником винагороди за надання фінансового інструменту є нікчемними. Вказували, що суди також правильно встановили пропуск банком строку на пред`явлення вимоги до поручителя, а також збільшення обсягу його відповідальності без погодження з поручителем. За таких обставин уважали відсутніми підстави для задоволення первісного позову банку про стягнення кредитної заборгованості.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 31 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження в справі.

Ухвалою Верховного Суду від 06 грудня 2021 року зупинено касаційне провадження в справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 363/1834/17 (провадження № 14-53цс21).

Ухвалою Верховного Суду від 21 вересня 2022 року касаційне провадження в справі поновлено, а справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 31 серпня 2020 року вказано, що касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 2 частини другої статті 389 ЦПК України, відповідно до якого підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

У касаційній скарзі АТ КБ "ПриватБанк" зазначає, що судом апеляційної інстанції при прийнятті постанови застосовано висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 686/25972/14-ц, від 26 червня 2019 року в справі № 686/5078/18, від 20 червня 2019 року в справі № 758/8949/16-ц, від яких необхідно відступити, оскільки вони викладені в справі з іншими обставинами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 05 квітня 2007 року між ОСОБА_2 та ЗАТ КБ "Приватбанк" укладено кредитний договір № НЕН3GА00000122, згідно умов якого ОСОБА_2 отримала кредит у вигляді непоновлювальної кредитної лінії в розмірі 37 800 дол. США, з яких на ремонт нерухомості - 36 540 дол. США та на сплату страхових платежів - 1 800 дол. США зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами у розмірі 0,92% щомісячно на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 1,5% від суми наданого кредиту у момент надання кредиту, 0,20% від суми виданого кредиту щомісяця у період сплати; відсотків за дострокове погашення кредиту згідно з п. 3.11 кредитного договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу згідно з п. 6.2 договору. Щомісячний платіж на погашення заборгованості за умовами договору склав 872 дол. США.

З метою забезпечення виконання позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором 25 квітня 2007 року між ЗАТ КБ "Приватбанк" та ОСОБА_1 укладено договір поруки, згідно умов якого поручитель та позичальник несуть солідарну відповідальність перед кредитором за невиконання умов кредитного договору № НЕН3GА00000122.

25 квітня 2007 року між сторонами також укладено договір іпотеки, за умовами якого ОСОБА_2 та ОСОБА_1 передали в іпотеку банку належну їм на праві спільної часткової власності квартиру АДРЕСА_1 .

Згідно умов додаткової угоди № 10, укладеної 25 лютого 2009 року між банком та ОСОБА_2, абзац перший пункту 1.1 кредитного договору викладено у новій редакції: "банк зобов`язується надати ОСОБА_2 кредитні кошти шляхом надання готівкою через касу на строк з 25 квітня 2007 року по 25 квітня 2022 року включно у вигляді непоновлювальної кредитної лінії у розмірі 37 800 дол. США на наступні цілі: на споживчі цілі: на ремонт нерухомості - 36 540 дол. США та 1 800 дол. США на сплату страхових платежів у випадках та згідно порядку, передбачених п. п. 2. 1. 3., 2. 2. 7. кредитного договору зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,09% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом і винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,00% від суми виданого кредиту у момент надання кредиту. Щомісяця у період сплати у розмірі 0,20% від суми виданого кредиту за дострокове погашення кредиту згідно з п. 3.11 договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу згідно з п.6.2 договору. Періодом сплати вважати період з 17 про 25 число кожного місяця. Щомісяця, починаючи з наступного місяця в період сплати, позичальник повинен надавати банку кошти у сумі не менше 357,03 дол. США для погашення кредитної заборгованості, що складається із заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороді".

Відповідно до звіту № 168/02 від 15 грудня 2015 року за результатом перевірки правильності розрахунку заборгованості та відсотків за користування кредитними коштами в рамках виконання умов кредитного договору між кредитором ПАТ КБ "ПриватБанк" та боржником- ОСОБА_2, складеного АФ "Профі-Аудіт", станом на 30 вересня 2015 року заборгованість позичальника з урахуванням винагороди банку та комісійних по тілу кредиту складає 15 510,84 дол. США, за відсотками - 630,35 дол. США.

Згідно висновку № 29 судової економічної експертизи від 12 жовтня 2017 року, складеного судовим експертом Манжосіною О. В. на виконання ухвали Дніпровського районного суду м. Херсона від 18 лютого 2016 року у цій справі:

1. наявний у матеріалах справи розрахунок заборгованості ОСОБА_2 перед банком станом на 03 серпня 2015 року умовам укладеного між сторонами кредитного договору № НЕН3GА00000122 від 25 квітня 2007 року, додаткової угоди №10 від 25 лютого 2009 року та розрахунковим документам щодо видачі та погашення кредиту не відповідає;

загальні відхилення (завищеннями сум) між розрахунками банку та експерта стосовно заборгованості ОСОБА_2 за кредитом, відсотками, комісією та пенею складають: 12 594,65 дол. США з припущенням, що винагорода за надання фінансового інструменту нараховувалась; 3 795,92 дол. США з припущенням, що винагорода за надання фінансового інструменту не нараховувалась.

2. розмір заборгованості ОСОБА_2 станом на 03 серпня 2015 року з нарахуванням винагороди за надання фінансового інструменту та за умови, що надмірно сплачені кошти по пені, штрафу, процентам помісячно перераховуються як погашення тіла кредиту у доларах США з врахуванням всіх внесених нею платежів, становить 20 055,37 дол. США (в т.ч. заборгованість за кредитом 18 504,69 дол. США, з яких прострочена - 139,38 дол. США; заборгованість за відсотками - 1 478,68 дол. США; заборгованість з комісії - 72 дол. США). Сума пені за умови нарахування винагороди за надання фінансового інструменту становить 427,86 дол. США;

розмір заборгованості ОСОБА_2 станом на 03 серпня 2015 року з припущенням, що винагорода за надання фінансового інструменту з 25 лютого 2009 року не нараховувалась та з урахуванням усіх внесених нею платежів, становить 11 624,16 дол. США (в т.ч. заборгованість за кредитом - 11 427,27 дол. США, з яких прострочена - 139,38 дол. США; заборгованість за відсотками - 196,89 дол. США; заборгованість за комісією відсутня). Сума пені з припущенням, що винагорода за надання фінансового інструменту з 25 лютого 2009 року не нараховувалась, складає 60,34 дол. США;

3. ануїтетний платіж в сумі 872,00 дол. США умовам кредитного договору від 25 квітня 2007 року, а також реальній процентній ставці не відповідає;

ануїтетний платіж в сумі 357,03 дол. США умовам кредитного договору від 25 квітня 2007 року, додаткової угоди № 10 від 25 лютого 2009 року, а також реальній процентній ставці не відповідає.

Згідно копій квитанцій від 23 січня 2018 року ОСОБА_2 сплатила на користь банку 10 000 дол. США та 5 407,18 дол. США, а всього - 15 407,18 дол. США на погашення заборгованості за кредитним договором № НЕН3GА00000122 від 25 квітня 2007 року.

Позиція Верховного Суду

Щодо позовних вимог ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).

За приписами частини другої статті 1050 ЦК України (435-15) , якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України.

25 лютого 2009 року ОСОБА_2 та ПАТ КБ "ПриватБанк" уклали додаткову угоду № 10 до кредитного договору, згідно якої абзац перший пункту 1.1 кредитного договору викладено у новій редакції: "банк зобов`язується надати ОСОБА_2 кредитні кошти шляхом надання готівкою через касу на строк з 25 квітня 2007 року по 25 квітня 2022 року включно у вигляді непоновлювальної кредитної лінії у розмірі 37 800 дол. США на наступні цілі: на споживчі цілі: на ремонт нерухомості - 36 540 дол. США та 1 800 дол. США на сплату страхових платежів у випадках та згідно порядку, передбачених п. п. 2. 1. 3., 2. 2. 7. кредитного договору зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,09% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом і винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,00% від суми виданого кредиту у момент надання кредиту. Щомісяця у період сплати у розмірі 0,20% від суми виданого кредиту за дострокове погашення кредиту згідно з п. 3.11 договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу згідно з п.6.2 договору. Періодом сплати вважати період з 17 про 25 число кожного місяця. Щомісяця, починаючи з наступного місяця в період сплати, позичальник повинен надавати банку кошти у сумі не менше 357,03 дол. США для погашення кредитної заборгованості, що складається із заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороді".

Тлумачення правочину - це з`ясування змісту дійсного одностороннього правочину чи договору (двостороннього або багатостороннього правочину), з тексту якого неможливо встановити справжню волю сторони (сторін). Потреба в тлумаченні виникає в разі різного розуміння змісту правочину його сторонами, зокрема при невизначеності і незрозумілості буквального значення слів, понять і термінів змісту.

За змістом частини першої статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 ЦК України. У частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні умов правочину.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 жовтня 2021 року в справі № 615/1410/17 (провадження № 61-21657св19) з посиланням на постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17) вказано, що: "перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів. Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні. Третім рівнем тлумачення (при без результативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніш в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення. Таким чином, тлумаченню підлягає зміст правочину або його частина за правилами, встановленими статтею 213 ЦК України. У разі, якщо з`ясувати справжній зміст відповідної умови договору неможливо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, передбачених у частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України, слід застосовувати тлумачення contra proferentem. Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. При цьому це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які "не були індивідуально узгоджені" (no individually negotiated), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір "під переважним впливом однієї зі сторін" (under the diminant sinfluence of the party)".

З урахуванням того, що з укладенням додаткової угоди від 25 лютого 2009 року, текст якої розроблено саме ПАТ КБ "ПриватБанк", сторони погодили, що розмір винагороди за надання фінансового інструменту у момент надання кредиту складає 0,00% від суми виданого кредиту, а сплата 0,20 % від суми виданого кредиту передбачена виключно за дострокове його погашення, суди зробили правильний висновок, що з 25 лютого 2009 року банк не мав права нараховувати позичальнику платежі з оплати винагороди банку за надання фінансового інструменту.

Аналіз матеріалів справи свідчить, що за розрахунком заборгованості, доданим банком до позовної заяви, після 25 лютого 2009 року ПАТ КБ "ПриватБанк" продовжувало нараховувати ОСОБА_2 суми щомісячної оплати винагороди за надання фінансового інструменту (комісію).

Повно та всебічно дослідивши надані сторонами докази в їх сукупності, зокрема: виконаний банком розрахунок заборгованості та подані позичальником квитанції від 23 січня 2018 року про сплату на користь банку 15 407,18 дол. США на погашення заборгованості за кредитним договором № НЕН3GА00000122 від 25 квітня 2007 року, а також прийнявши до уваги факт неправомірного нарахування банком сум щомісячної оплати винагороди за надання фінансового інструменту (комісії) після 25 лютого 2009 року, суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок про відсутність у ОСОБА_2 кредитної заборгованості перед АТ КБ "ПриватБанк", у зв`язку з чим обґрунтовано відмовили в задоволенні первісного позову.

Щодо позовних вимог ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості

Відповідно до статті 553 ЦК України (435-15) за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Згідно з частиною першою статті 559 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

До припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов`язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення його обсягу відповідальності. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов`язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо.

У зобов`язаннях, в яких беруть участь поручителі, збільшення кредитної процентної ставки навіть за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя або відповідної умови в договорі поруки, не дає підстав покладення на нього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов`язань перед банком.

Заперечуючи проти задоволення первісного позову ПАТ КБ "ПриватБанк", ОСОБА_1 посилався у тому числі на факт припинення поруки внаслідок одностороннього (з боку банку) збільшення обсягу його відповідальності як поручителя перед кредитором.

Тобто, поручитель скористався своїм правом доводити відсутність у нього боргу з підстав припинення поруки в межах спору про стягнення з нього кредитної заборгованості, що відповідає висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20).

Суди встановили, що з укладенням додаткової угоди від 25 лютого 2009 року банк в односторонньому порядку без згоди поручителя змінив умови основного договору з боржником, збільшивши відсоткову ставку з 11,04 % річних (0,92 % щомісячно) до 13,08 % річних (1,09 % щомісячно) та продовживши строк кредитування до 25 квітня 2022 року, внаслідок чого збільшився обсяг відповідальності поручителя, тому порука ОСОБА_1 припинилася відповідно до положень частини першої статті 559 ЦК України. Матеріали справи не містять доказів того, що поручитель надавав згоду на збільшення обсягу його відповідальності в зв`язку з укладенням додаткової угоди.

За таких обставин у задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості слід було відмовити саме внаслідок припинення поруки ще з 25 лютого 2009 року.

Суди зробили правильний висновок про відмову в задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, проте помилилися з мотивами такої відмови, в зв`язку з чим судові рішення підлягають зміні шляхом викладення їх мотивувальних частин у редакції цієї постанови.

Щодо позовних вимог ОСОБА_2, ОСОБА_1 до ПАТ КБ "ПриватБанк" про визнання зобов`язань за кредитним та іпотечним договорами припиненими

Згідно з частиною першою статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до положень статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3 Закону України "Про іпотеку").

Установивши факт відсутності у ОСОБА_2 кредитної заборгованості перед АТ КБ "ПриватБанк" за кредитним договором № НЕН3GА00000122 від 25 квітня 2007 року, суди зробили правильний висновок про припинення зобов`язань за кредитним та іпотечним договорами, укладеними між сторонами, внаслідок їх належного та повного виконання.

Разом із тим апеляційний суд, установлюючи відсутність у ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зобов`язань перед банком за кредитом та іпотекою, помилково послався на те, що передбачений умовами кредитного договору обов`язок позичальника сплачувати винагороду за надання фінансового інструменту у розмірі 1,5% від суми наданого кредиту у момент надання кредиту, 0,20% від суми виданого кредиту щомісяця у період сплати (комісії) та винагороди за проведення додаткового моніторингу згідно з п.6.2 договору є несправедливим та як наслідок - нікчемним.

В ЦК України (435-15) закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою "текстуальної" недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах "нікчемний", "є недійсним". Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не "породжує" (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків.

Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним (частина п`ята статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" в редакції, чинній на момент укладення кредитного договору).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі

№ 363/1834/17 (провадження № 14-53цс21) вказано, що:

"31. З урахуванням принципів справедливості та добросовісності на позичальника не можна покладати обов`язок сплачувати платежі за послуги, за отриманням яких він до кредитодавця фактично не звертався. Недотримання вказаних принципів призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту. Виконання позичальником умов кредитного договору, встановлених із порушенням зазначених принципів, не приводить ці умови у відповідність до засад цивільного законодавства.

32. Тим не менше, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що немає підстав вважати умову конкретного кредитного договору про встановлення плати за управління кредитом нікчемною ані з огляду на приписи статті 21 Закону № 1023-XII у редакції, чинній на час укладення кредитного договору, ані з огляду на приписи статті 228 ЦК України. Ця умова є недійсною як оспорювана.

36. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що практику застосування наведених приписів під час вирішення питання про недійсність (оспорюваність, нікчемність) умови про плату (комісію) за управління кредитом (за обслуговування кредиту), інші подібні платежі у договорах про споживчий кредит треба формувати на підставі сукупного аналізу законодавства, чинного на момент укладення відповідного договору, з урахуванням його неодноразової зміни.

37.Наведені вище приписи ЦК України (435-15) , Закону № 1023-XII (1023-12) у редакції, чинній на момент укладення кредитного договору, та Закону № 2121-III (2121-14) прямо не вказували на недійсність умови кредитного договору про встановлення плати за управління кредитом. Станом на час укладення кредитного договору частина перша статті 21 Закону № 1023-XII передбачала можливість визнання недійсними умов договорів, у тому числі про надання кредитів на споживчі цілі, якщо ці умови обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими законодавством.

42. Умова кредитного договору про щомісячне внесення позивачем на користь банку плати за управління кредитом обмежує права позивача як сторони договору та клієнта банку. Ця умова не була спрямована на незаконне заволодіння майном позивача. Її встановлення пов`язане з різним тлумаченням сторонами приписів частини першої статті 21 Закону № 1023-XII у редакції, чинній на час укладення кредитного договору, та частини третьої статті 55 Закону № 2121-III. Тому Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсутні визначені частиною першою статті 228 ЦК України підстави вважати пункт 1.3.2 кредитного договору таким, що порушує публічний порядок і є нікчемним".

Оскільки суди зробили правильний висновок про припинення зобов`язань за кредитним та іпотечним договорами, проте частково помилилися щодо мотивів такої відмови в частині посилання на нікчемність окремих положень кредитного договору, оскаржені судові рішення в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_1 до ПАТ КБ "ПриватБанк" про визнання зобов`язань припиненими та скасування реєстраційних записів слід змінити з викладенням їх мотивувальних частин у редакції цієї постанови.

Щодо позову ОСОБА_1 до ПАТ КБ "ПриватБанк", ОСОБА_2 про припинення договору поруки.

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Згідно частини першої та другої статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.

Для ефективного захисту інтересу від юридичної невизначеності у певних правовідносинах особа може на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України заявити вимогу про визнання відсутності як права вимоги в іншої особи, яка вважає себе кредитором, так і свого кореспондуючого обов`язку.

Застосування боржником способу захисту інтересу, спрямованого на усунення юридичної невизначеності у відносинах із кредитором, є належним лише тоді, якщо ця невизначеність триває, суд не розглядає ініційований кредитором для захисту його прав спір із боржником і не вирішив цей спір раніше. Саме за цих умов боржник (поручитель) може звернутися до суду з позовом про визнання відсутності права вимоги кредитора за договором поруки (визнання його права припиненим), зокрема про визнання поруки припиненою, і такий спосіб захисту буде належним та ефективним. У разі задоволення цього позову суд у резолютивній частині визнає відсутнім право вимоги кредитора за договором поруки, зокрема визнає поруку припиненою, а не припиняє поруку.

Якщо особа звернулася до суду з вимогою про визнання договору поруки припиненим, хоча мета, яку вона переслідує, підстави позову, надані докази вказують, що ця особа, захищаючи інтерес, спрямований на усунення юридичної невизначеності у відносинах із кредитором, прагне визнати припиненою саме поруку, а не відповідний договір, то неточне формулювання позовної вимоги згідно з принципом суд знає закони не перешкоджає суду за наявності для цього підстав визнати припиненою поруку.

Проте, після звернення кредитора з позовом про стягнення коштів поручитель не може окремо ініціювати вирішення спору про визнання відсутності у кредитора права вимоги (про визнання поруки припиненою). Такий окремий позов не є ефективним способом захисту порушеного права.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20) зазначено, що "якщо суд розглядає справу про стягнення з боржника коштів, то останній має захищати свої права саме в цьому провадженні, заперечуючи проти позову та доводячи відсутність боргу, зокрема відсутність підстав для його нарахування, бо вирішення цього спору призведе до правової визначеності у правовідносинах сторін зобов`язання. Наявність відповідного боргу чи його відсутність, як і відсутність підстав для нарахування боргу, є предметом доказування у спорі про стягнення з відповідача коштів незалежно від того, чи подав останній зустрічний позов про визнання відсутності права кредитора, зокрема про визнання поруки припиненою. Тому для захисту права відповідача у ситуації, коли кредитор вже звернувся з вказаним позовом про стягнення коштів, не потрібно заявляти зустрічний позов, а останній не може бути задоволений".

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 березня 2021 року в справі № 186/1436/16 (провадження № 61-7006св19) вказано, що: "ОСОБА_1 пред`явив позов про припинення поруки як до банку, так і до основного позичальника ОСОБА_2, вказавши їх співвідповідачами. Оскільки ОСОБА_2 як позичальник за кредитним договором не є належним відповідачем у справі про припинення поруки, то у задоволенні позовних вимог до нього необхідно відмовити як таких, що пред`явлені до неналежного відповідача".

У зв`язку з наведеним судові рішення в цій частині підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання договору поруки припиненим, зокрема, в задоволенні позовних вимог до банку слід відмовити внаслідок обрання позивачем неефективного способу захисту, оскільки на момент пред`явлення позову про припинення поруки банк вже ініціював судовий процес про стягнення з поручителя кредитної заборгованості. У задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 слід було відмовити внаслідок їх пред`явлення до неналежного відповідача.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Узв`язку з необхідністю врахування висновків щодо застосування норм матеріального права, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 жовтня 2021 року в справі № 615/1410/17 (провадження № 61-21657св19), постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (провадження № 14-53цс21), постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20) та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 березня 2021 року в справі № 186/1436/16 (провадження № 61-7006св19) наявні підстави для висновку, що: касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржені судові рішення:

в частині задоволення позову ОСОБА_1 до ПАТ КБ "ПриватБанк", ОСОБА_2 про визнання договору поруки припиненим - скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову;

в частині відмови в задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та в частині задоволення позову ОСОБА_2, ОСОБА_1 до ПАТ КБ "ПриватБанк" про визнання зобов`язань припиненими та скасування реєстраційних записів - зміні з викладенням їх мотивувальних частин у редакції цієї постанови;

в частині відмови в задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - залишенню без змін.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З урахуванням висновків щодо суті касаційної скарги сплачений АТ "ПриватБанк" судовий збір за подання апеляційної та касаційної скарг підлягає стягненню з ОСОБА_1 пропорційно до задоволених вимог касаційної скарги в розмірі 1 929,20 грн.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк", підписану адвокатом Ярохович Тетяною Анатоліївною, задовольнити частково.

Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 11 грудня 2019 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 09 липня 2020 року в частині задоволення позову ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк", ОСОБА_2 про визнання договору поруки припиненим скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 11 грудня 2019 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 09 липня 2020 року в частині відмови в задоволенні позову публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та в частині задоволення позову ОСОБА_2, ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" про визнання зобов`язань припиненими та скасування реєстраційних записів змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.