розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області у складі судді Каращука Т. О.від 13 жовтня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду у складі колегії суддів: Лобова О. А., Дороша А. І., Триголова В. М. від 16 травня 2022 року і виходив з наступного.

Короткий зміст заявлених позовних вимог

У червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовомдо

ДП "Укрхімтрансаміак", профспілкового комітету первинної організації Всеукраїнської профспілки працівників трубопровідного транспорту Придніпровського управління магістрального аміакопроводу

ДП "Укрхімтрансаміак", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Головне управління Держпраці в Харківській області, про зобов`язання виплатити заробітну плату під час вимушеного прогулу та проведення розслідування.

Свої вимоги ОСОБА_1 мотивував тим, щовін працював на посаді начальника лінійної дільниці № 14 в Придніпровському управлінні магістрального аміакопроводу ДП "Укрхімтрансаміак".

Позивач повідомляв, що у період проведення антитерористичної операції 19 червня 2015 року його було незаконно викрадено з підприємства під час виконання посадових обов`язків невстановленими озброєними особами в камуфляжній військовій формі з нашивками "МГБ ДНР". До 15 березня 2016 року його безпідставно утримували представники незаконних збройних формувань.

ОСОБА_1 вказував, що 19 березня 2021 року він звертався до

ДП "Укрхімтрансаміак" із заявою про виплату йому заробітної плати за період з 19 червня 2015 року по 15 березня 2016 року та просив повідомити про причини, з яких він не був переведений на роботу в інші підрозділи підприємства на території, підконтрольній Україні, чи проводилося розслідування за фактом його викрадення з території підприємства, службове розслідування щодо проникнення на територію підприємства з підвищеною небезпекою невстановлених озброєних осіб. Також просив повідомити чи проводилося розслідування нещасного випадку у зв`язку з отриманням хвороби/погіршенням стану здоров`я внаслідок впливу небезпечного фактору на нього і чи був про це складений акт.

ДП "Укрхімтрансаміак" у відповіді на вказане звернення повідомило, що виплати заробітної плати цивільним особам, які були незаконно затримані, не передбачені діючим законодавством, підстав вважати ОСОБА_1 військовослужбовцем у підприємства немає, охорона підприємства здійснювалась під час військової окупації цивільними особами, які не володіли зброєю і не могли чинити опір озброєним представникам збройних формувань, з питання щодо заробітної плати позивач має право звернутись до держави-окупанта.

Позивач вважав, що період з 19 червня 2015 року по 15 березня 2016 року є вимушеним прогулом, оскільки роботодавець здійснює охорону праці відповідно до чинного законодавства та несе відповідальність за порушення вимог з охорони праці.

Позивач також зазначав, що профспілковий комітет первинної організації Всеукраїнської профспілки працівників трубопровідного транспорту Придніпровського управління магістрального аміакопроводу ДП "Укрхімтрансаміак" не здійснив представництво та захист його трудових, соціально-економічних прав та інтересів. Наголошував на халатному ставленні підприємства до охорони праці, через яке він перебував у заручниках. Повідомляв, що його було поновлено на роботі, однак середню заробітну плату за період з 19 червня 2015 року по 15 березня 2016 року не було виплачено. Його було переведено на роботу за місцем знаходження Придніпровського управління магістрального аміакопроводу ДП "Укрхімтрансаміак", що в у м. Лозова Харківської області. У наказі містилася вказівка про грошову виплату йому у розмірі місячного окладу з посиланням на статтю 120 Кодексу законів про працю України, але виплати за вимушений прогул він так і не отримав. Вважав, що не було проведено розслідування обставин проникнення на територію підприємства з підвищеною небезпекою невстановлених озброєних осіб та не було проведено розслідування щодо встановлення самого факту зникнення працівника при виконанні трудових (посадових) обов`язків. Позивач наголошував, що його викрадення є нещасним випадком на виробництві, у зв`язку з чим повинно було проводитися розслідування.

Із урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просив позов задовольнити, визнати період з 19 червня 2015 року по 15 березня 2016 року вимушеним прогулом, зобов`язати ДП "Укрхімтрансаміак" нарахувати та виплатити йому середню заробітну плату, нарахувати та виплатити компенсації за невикористані відпустки за період вимушеного прогулу з 19 червня

2015 року по 15 березня 2016 року, виплатити разові винагороди та виплати згідно з пунктами колективного договору, зобов`язати сплатити усі необхідні податки, зобов`язати провести розслідування щодо встановлення самого факту викрадення його та зв`язку його із виконанням ним трудових (посадових) обов`язків, визнати дії та бездіяльність обох відповідачів такими, що порушують зобов`язання за колективним договором в частині забезпечення умов охорони праці та захисту трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілки, які мали негативні наслідки.

ДП "Укрхімтрансаміак" вважало позовні вимоги ОСОБА_1 безпідставними.

Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції

Рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 13 жовтня 2021 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, щопозивачем не доведено, що роботодавцем було порушено вимоги з охорони праці, зокрема в частині здійснення охорони підприємства. Жодних доказів вчинення дій чи бездіяльності відповідачів, через які позивача було затримано незаконними збройними формуваннями, суду не надано. Не здійснення профспілкою захисту прав та інтересів, про яке вказує ОСОБА_1, не могло призвести до затримання позивача, оскільки профспілка не здійснює охорону працівників ДП "Укрхімтрансаміак". Період з 19 червня 2015 року по 15 березня 2016 року судом не визнано вимушеним прогулом. Судом не встановлено будь-яких порушень зі сторони відповідачів, які б призвели до незаконного затримання ОСОБА_1 .

Основний зміст та мотиви постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Полтавського апеляційного суду від 16 травня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 13 жовтня

2021 року - без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки позбавлення позивача можливості реалізувати своє право на працю, що сталося внаслідок форс-мажорних обставин - збройного конфлікту, виключає вину роботодавця. Із урахуванням встановлених обставин справи відсутні підстави стверджувати про порушення відповідачем вимог Закону України "Про охорону праці" (2694-12) ,

статті 153 КЗпП України, положень колективного договору.

Узагальнені доводи касаційної скарги

09 червня 2022 року до Верховного Суду ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 13 жовтня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 16 травня 2022 року у справі № 629/3452/21 і ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначив неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права з посиланням на те, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 23 березня 2015 року у справі № 6-365цс16, від 11 листопада 2015 року у справі № 6-2159цс15, від 11 травня 2016 року у справі № 6-383цс15, та взяли до уваги нерелевантні правові позиції Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також не дослідили належним чином зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Заявник стверджує, що на підприємстві були порушені положення статті 13 Закону України "Про охорону праці", не були створені безпечні умови праці для працівників, які залишилися працювати на тимчасово окупованих територіях, зокрема у м. Горлівка. При вирішенні спору судами не було взято до уваги той факт, що роботодавцем було проігноровано наказ Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 27 листопада 2014 року № 1413, яким керівникам підприємств, установ та організацій, що належали до сфери управління Мінекономрозвитку, було доручено вжити заходів щодо припинення на окупованих територіях діяльності підприємств, їх філій (відділень), представництв; евакуації працівників (за їх згодою).

ОСОБА_1 також вказує на те, що роботодавцем не було поінформовано центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці, щодо неможливості організувати роботу працівників в безпечних умовах праці у відповідності до вимог статті 153 КЗпП України. Суд апеляційної інстанції неправильно розтлумачив положення Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" (671/97-ВР) , зокрема положення статті 14 вказаного Закону. Заявник зазначає про причинно-наслідковий зв`язок між неналежним виконанням відповідачем норм з охорони праці і його затриманням. Посилається також на те, що відповідачем не було доведено, а судами не було встановлено форс-мажорних обставин.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 червня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі № 629/3452/21.

Ухвалою Верховного Суду від 21 вересня 2022 рокусправу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У поданому відзиві на касаційну скаргу ДП "Укрхімтрансаміак" посилається на те, що доводи касаційної скарги є такими, що не спростовують правильних по суті судових рішень судів першої та апеляційної інстанції. ДП "Укрхімтрансаміак" стверджує, що на підприємстві видано наказ № 153 від 28 жовтня 2014 року, яким прийнято рішення про зміну місця знаходження Придніпровського управління, перенесено його до міста Лозова Харківської області. Крім того, наказом ДП "Укрхімтрансаміак" від 02 грудня 2014 року № 165 "Про заходи стабілізації соціально-економічної ситуації у Донецькій та Луганській областях" прийнято рішення про евакуацію працівників Придніпровського управління магістрального аміакопроводу. Позивач безпідставно заявляє, що ДП "Укрхімтрансаміак" порушило вимоги нормативно-правових актів та допустило бездіяльність щодо забезпечення безпеки своїх працівників та їх евакуації.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно з копією трудової книжки ОСОБА_1 № НОМЕР_1 він з 29 січня 2001 року працював начальником лінійної дільниці № 14 у Придніпровському управлінні магістрального аміакопроводу українського ДП "Укрхімтрансаміак".

Відповідно копії листа Штабу антитерористичного центру при Службі безпеки України від 22 березня 2016 року за № 33/8-п-349, у період з

25 червня 2015 року по 15 березня 2016 року ОСОБА_1 перебував у заручниках незаконних збройних формувань, до яких потрапив у районі проведення антитерористичної операції.

Після звільнення ОСОБА_1 з заручників його згідно з наказом № 126

від 25 квітня 2016 року було переведено за новим місцезнаходженням Придніпровського управління магістрального аміакопроводу українського ДП "Укрхімтрансаміак" та цим же наказом призначено, у зв`язку з переведенням в іншу місцевість, до виплати одноразову допомогу у розмірі місячного окладу відповідно до статті 120 КЗпП України.

06 травня 2016 року позивач отримав виплату у розмірі 5 592, 50 грн.

З копії довідки № 0000023441 від 07 листопада 2016 року слідує, шо ОСОБА_1 взято на облік як внутрішньо переміщену особу.

19 березня 2021 року позивач звертався до ДП "Укрхімтрансаміак" з заявою про виплату йому заробітної плати за період з 19 червня 2015 року по 15 березня 2016 року, в якій просив повідомити про причини, з яких він, як працівник не був переведений на роботу в інші підрозділи підприємства на території підконтрольній Уряду України, повідомити чи проводилося розслідування за фактом його викрадення з території підприємства, службове розслідування щодо проникнення на територію підприємства з підвищеною небезпекою невстановлених озброєних осіб, повідомити чи проводилося розслідування нещасного випадку у зв`язку з отриманням хвороби/погіршенням стану здоров`я внаслідок впливу небезпечного фактору на нього і чи був про це складений акт.

У відповіді № 389 від 24 березня 2021 року на вище вказану заяву роботодавець повідомив, що виплати заробітної плати цивільним особам, які були незаконно затримані, не передбачені діючим законодавством, підстав вважати ОСОБА_1 військовослужбовцем у підприємства немає, охорона підприємства здійснювалась під час військової окупації цивільними особами, які не володіли зброєю і не могли чинити опір озброєним представникам незаконних збройних формувань, відшкодування моральної та матеріальної шкоди покладається на державу-окупанта.

ГУ Держпраці у Харківській області 25 лютого 2021 року було складено акт № ХК28127/515/АВ, відповідно до якого не виявлено будь-яких порушень при зміні місця розташування управління ДП "Укрхімтрансаміак", нарахуванні та виплати коштів у зв`язку з переведенням робочого місця до нової місцевості.

На підтвердження погіршення стану здоров`я після перебування у полоні позивачем надана медична документація: копії виписок із медичної карти амбулаторного (стаціонарного хворого) від 04 листопада 2016 року; № 027/о від 06 січня 2017 року; № 9.17216 від 17 листопада 2017 року; № 3587

від 24 липня 2019 року; від 31 грудня 2019 року; № 3587 від 24 липня

2019 року; № 21 від 13 січня 2020 року про проходження курсу лікування; копія направлення на медико-соціально-експертну комісію від 26 жовтня 2020 року; копія довідки до акту МСЕК № 27552 від 28 жовтня

2020 року про проходження повторного огляду та присвоєння третьої групи інвалідності з 01 листопада 2020 року за захворюванням, отриманим при виконанні інтернаціонального обов`язку; копія посвідчення інваліда війни серії № НОМЕР_2 від 03 листопада 2020 року про наявність у ОСОБА_1 3 групи інвалідності; медична картка амбулаторного хворого.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга до задоволення не підлягає.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Право на працю, закріплене у статті 43 Конституції України, включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до статті 94 Кодексу законів про працю України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України "Про оплату праці" (108/95-ВР) та іншими нормативно-правовими актами.

Із 20 лютого 2014 року тривають силові дії держави-агресора, які є актами збройної агресії відповідно до пунктів "а", "b", "c", "d" та "g" статті 3 Резолюції 3314 (ХХIХ) Генеральної Асамблеї ООН "Визначення агресії" від 14 грудня 1974 року (абзац сімнадцятий пункту 1 схваленої постановою від 21 квітня 2015 року № 337-VIII Заяви Верховної Ради України). Указом Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014 (405/2014) введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо боротьби з терористичною загрозою і збереження територіальної цілісності України" та розпочато проведення антитерористичної операції на території Донецької і Луганської областей.

І фактично, і юридично збройна агресія проти України триватиме до повного виведення з території України всіх підрозділів збройних підрозділів держави-агресора (держави-окупанта), включно з підтримуваними нею найманцями, та повного відновлення територіальної цілісності України.

Місто Горлівка включено до переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, який є додатком № 1 до Розпорядження Кабінету Міністрів України "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення" від 07 листопада 2014 року № 1085 (1085-2014-р) .

Відповідно до статті 119 КЗпП України (у редакції, чинній на час пред`явлення позову) на час виконання державних або громадських обов`язків, якщо за чинним законодавством України ці обов`язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку. Працівникам, які залучаються до виконання обов`язків, передбачених законами України "Про військовий обов`язок і військову службу" (2232-12) і "Про альтернативну (невійськову) службу" (1975-12) , "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (3543-12) , надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів. За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (2011-12) .

Гарантії, визначені у частині третій цієї статті, зберігаються за працівниками, які під час проходження військової служби отримали поранення (інші ушкодження здоров`я) та перебувають на лікуванні у медичних закладах, а також потрапили у полон або визнані безвісно відсутніми, на строк до дня, наступного за днем їх взяття на військовий облік у районних (міських) військових комісаріатах після їх звільнення з військової служби у разі закінчення ними лікування в медичних закладах незалежно від строку лікування, повернення з полону, появи їх після визнання безвісно відсутніми або до дня оголошення судом їх померлими. Гарантії, визначені у частині третій цієї статті, в частині збереження місця роботи, посади не поширюються на осіб, які займали виборні посади в органах місцевого самоврядування та строк повноважень яких закінчився.

Зазначені правові норми передбачали, що між працівником, призваним на військову службу в особливий період, та роботодавцем зберігаються трудові відносини. Такий працівник лише увільняється від виконання обов`язків із збереженням місця роботи, посади та виплатою середнього заробітку строком до закінчення особливого періоду або до дня фактичного звільнення. Вказані гарантії зберігаються, зокрема за працівниками, які під час проходження військової служби потрапили у полон на строк до дня, наступного за днем їх повернення з полону.

Тобто, виходячи з вищевикладеного, сфера дії вказаної правової норми, в тому числі щодо збереження середньої заробітної плати, не розповсюджувалася на працівників, які не проходили військову службу, були цивільними особами, однак були незаконно позбавлені волі або захоплені як заручники незаконними збройними формуваннями.

Вказаний висновок висловлено Верховним Судом у постанові від 10 лютого 2021 року у справі № 229/2246/18 (провадження № 61-21251св19).

Також слід зазначити, що Порядком розслідування та обліку нещасних випадків невиробничого характеру, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 22 березня 2001 року № 270 (270-2001-п) , не передбачено такого нещасного випадку як незаконне захоплення цивільної людини у заручники чи в полон, а тому роботодавець не несе обов`язку з проведення розслідування випадку, який стався з позивачем, та, відповідно, складання відповідного акта.

Вказані висновки узгоджуються із висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 229/1812/21.

При вирішенні спору суди встановили, що позивач був позбавлений можливості реалізовувати свої трудові та інші права у зв`язку з тим, що він був викрадений учасниками незаконних збройних формувань і перебував у заручниках.

Цивільні особи перебувають під захистом від нападів, окрім випадків, коли і доки вони беруть безпосередню участь у воєнних діях. Напади не повинні спрямовуватися на цивільні об`єкти.

Позивач не був комботантом, не перебував на військовій службі, відомості про те, що він приймав участь у воєнних діях відсутні.

З метою соціальної підтримки осіб, яких було незаконно позбавлено особистої свободи внаслідок дій незаконних збройних формувань та/або органів влади держави-агресора на окремих територіях Донецької та Луганської областей, де органи державної влади тимчасово не здійснюють своїх повноважень, та тимчасово окупованій території України, звільнених 27 грудня 2017 року та 24 січня 2018 року, Кабінет Міністрів України в пункті 1 постанови від 11 вересня 2019 року "Деякі питання соціальної підтримки осіб, яких було незаконно позбавлено особистої свободи" (втратила чинність 29 квітня 2022 року) встановив одноразову грошову допомогу в розмірі 100 000 грн та затвердив Порядок виплати одноразової грошової допомоги таким особам.

Порядком здійснення соціального і правового захисту осіб, позбавлених свободи внаслідок збройної агресії проти України, після їх звільнення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2019 року № 1122 (1122-2019-п) , передбачено здійснення відповідних заходів, зокрема виплата вказаним особам одноразової допомоги в розмірі 100 000 грн.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення заявлених позовних вимог,оскільки гарантії, передбачені статтею 119 КЗпП України, на позивача не поширюються. У той же час позивачем не було надано доказів, що саме з вини роботодавця його було взято у заручники незаконними збройними формуваннями та позбавлено можливості реалізовувати трудові права.

Слід зазначити, що у період незаконного позбавлення волі на непідконтрольній Україні території роботодавцем збережено за ОСОБА_1 робоче місце. Після звільнення з неволі позивач продовжив виконувати свої трудові обов`язки на тій же посаді, що обіймав до незаконного захоплення та тримання у заручниках. У період з 19 червня 2015 року по 15 березня 2016 року позивач не виконував своїх трудових обов`язків з поважних, незалежних ані від нього, ані від роботодавця причин. Отже підстави для покладення на роботодавця обов`язку із виплати працівнику середнього заробітку за вказаний період відсутні. Також відсутні підстави і для задоволення інших позовних вимог.

Необхідно звернути увагу, що у статті 2 Закону України "Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях" було визначено, що відповідальність за матеріальну чи нематеріальну шкоду, завдану Україні внаслідок збройної агресії, покладається на державу-агресора відповідно до принципів і норм міжнародного права.

У частині п`ятій статті 5 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" зазначено, що держава-окупант відповідно до IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатка до неї - Положення про закони і звичаї війни на суходолі від 18 жовтня 1907 року, Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року та Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 року несе відповідальність за порушення захисту прав цивільного населення.

Колегія суддів, надаючи оцінку судовим рішенням на предмет їх законності у межах доводів касаційної скарги, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, оскільки суди правильно застосували норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог на вказаних вище підставах.