У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Кушнерик Н. П., про визнання протиправним та скасування рішення, скасування державного акта, скасування державної реєстрації.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що йому на праві приватної власності, на підставі державного акта на землю від 28 липня 1997 року, серія ЛВ № 46098, належить земельна ділянка площею 0,1069 га, розташована в с. Раковець Пустомитівського району Львівської області, яка межує із Садовим товариством "Оксана" (далі - СТ "Оксана"), земельною ділянкою ОСОБА_4, землями загального користування, дорогою.

З метою внесення відомостей до Державного земельного кадастру позивач 09 жовтня 2019 року уклав договір з фізичною особою-підприємцем (далі - ФОП ОСОБА_5 ) на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж вказаної земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Надалі, він звернувся до відділу у Пустомитівському районі Головного управління Держгеокадастру у Львівській області для внесення відомостей до Державного земельного кадастру. Рішенням від 27 грудня 2019 року № РВ-4601357122019 державний кадастровий реєстратор відділу у Пустомитівському районі Головного управління Держгеокадастру у Львівській області відмовив йому у внесенні відповідних відомостей з підстави розташування в межах його земельної ділянки іншої ділянки, кадастровий № 4623685600:06:000:0185, площа якої співпадає з площею його ділянки. Право власності на цю земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 11 грудня 2009 року у справі № 2-1959/09.

Позивач зазначав, що технічна документація із землеустрою на земельну ділянку ОСОБА_2 у місцевий архівний фонд відділу у Пустомитівському районі Головного управління Держгеокадастру у Львівській області не надходила, поземельна книга на цю ділянку не передавалася, що свідчить про те, що він набагато раніше за ОСОБА_2 оформив право власності на свою земельну ділянку. Зауважував, що вказаним рішенням суду за ОСОБА_2 визнано право власності на іншу земельну ділянку, а саме на ділянку, розташовану на території Раковецької сільської ради Пустомитівського району Львівської області за межами населеного пункту в с. Новосілка перед територією дач, для ведення особистого селянського господарства, площею 1,62 га.

ОСОБА_2 04 лютого 2016 року продала земельну ділянку площею 0,1433 га, кадастровий № 4623685600:06:000:0185, ОСОБА_3 . Враховуючи наведене, позивач вважав, що ОСОБА_2 не мала права оформляти у приватну власність вказану земельну ділянку.

З огляду на викладене, позивач просив суд скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку від 30 грудня 2009 року, серії ЯЕ № 549624, визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Кушнерик Н. П. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний № 28128507 від 08 лютого 2016 року, шляхом припинення речових прав, їх обтяжень на земельну ділянку, кадастровий № 4623685600:06:000:0185, визнати незаконною та скасувати державну реєстрації земельної ділянки, кадастровий № 4623685600:06:000:0185, шляхом припинення усіх речових прав на неї, їх обтяжень.

Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 16 лютого 2021 року (з урахуванням ухвали цього ж суду від 26 лютого 2021 року про виправлення описки) позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Скасовано державний акт від 30 грудня 2009 року серії ЯЕ № 549624 на право власності на земельну ділянку, кадастровий № 4623685600:06:000:0185, площею 0,1433 га, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Раковецької сільської ради Пустомитівського району Львівської області, виданий на підставі рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 11 грудня 2009 року у справі № 2-1959/09 ОСОБА_2 . Визнано протиправним та скасовано рішення приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Кушнерик Н. П. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), від 08 лютого 2016 року індексний № 28128507, шляхом припинення речових прав, їх обтяжень на земельну ділянку, кадастровий № 4623685600:06:000:0185, зареєстрованого 04 лютого 2016 року за № 13159575 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за громадянином ОСОБА_3 . Визнано незаконною та скасовано державну реєстрацію земельної ділянки, кадастровий № 4623685600:06:000:0185, шляхом припинення усіх речових прав на неї, їх обтяжень. Стягнуто з Головного управління Держгеокадастру у Львівській області судовий збір у розмірі 2 522,40 грн.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що межі земельної ділянки, кадастровий № 4623685600:06:000:0185, накладаються на межі належної позивачу земельної ділянки, тому Управління Держкомзему у Пустомитівському районі Львівської області, видаючи державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 549624, а також відділ Держземагентства у Пустомитівському районі Львівської області, якому згадане Управління підпорядковувалося у своїй діяльності, приймаючи рішення про реєстрацію земельної ділянки, кадастровий № 4623685600:06:000:0185, від 30 грудня 2009 року, допустили реєстрацію земельної ділянки, межі якої накладаються на земельну ділянку позивача, тобто надали належну позивачу на праві власності земельну ділянку відповідачу ОСОБА_2, а тому дійшов висновку про те, що вказаний державний акт є незаконним та підлягає скасуванню.

Також з огляду на задоволення позовних вимог про скасування державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 549624, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Кушнерик Н. П. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний № 28128507 від 08 лютого 2018 року, а також позовних вимог про припинення речових прав, їх обтяження на земельну ділянку, кадастровий № 4623685600:06:000:0185, зареєстрованих за № 13159575 від 04 лютого 2016 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за громадянином ОСОБА_3 .

Постановою Львівського апеляційного суду від 16 листопада 2021 року апеляційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_2 задоволено. Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 16 лютого 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про задоволення позову, апеляційний суд виходив із того, що позивачем не надано доказів порушення оспорюваним актом на право власності на земельну ділянку, виданим ОСОБА_2, та рішенням приватного нотаріуса про реєстрацію права власності на цю земельну ділянку його прав як власника суміжної земельної ділянки.

Водночас суд апеляційної інстанції з урахуванням відомостей з Державного земельного кадастру про земельну ділянку встановив, що земельна ділянка, кадастровий № 4623685600:06:000:0185, сформована на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі на місцевості Приватного підприємства АБМ Компані, ОСОБА_6, дата державної реєстрації земельної ділянки - 30 грудня 2009 року, а тому дійшов висновку, що процедура державної реєстрації державного акта на право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку була дотримана.

Крім того, апеляційний суд дійшов висновку про те, що для з`ясування, чи накладається земельна ділянка ОСОБА_1 на земельну ділянку ОСОБА_3, необхідні спеціальні знання у галузі земельно-технічних відносин, натомість сторони не звертались із клопотанням про призначення судової земельно-технічної експертизи з метою визначення наявності перетинів земельних ділянок, а також площі перетину земельних ділянок ані до суду першої інстанції, ані до апеляційного суду.

Також апеляційний суд дійшов висновку про те, що оскільки правовстановлюючі документи, а саме рішення Пустомитівського районного суду від 11 грудня 2009 року у справі № 2-1959/09 та договір купівлі-продажу від 04 лютого 2016 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які були підставою для переходу до особи прав на земельну ділянку, є чинними, не скасовувалися та не визнавалися у встановленому порядку недійсними, тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог у частині скасування рішення нотаріуса про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

У грудні 2021 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Львівського апеляційного суду від 16 листопада 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення процесуальних норм, просить скасувати оскаржувану постанову та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд:

- не врахував, що відповідачі набули право власності на спірну земельну ділянку у спосіб, який за формальними ознаками має вигляд законного: юридичне оформлення права власності відповідачів на землю стало можливим у результаті прийняття органом виконавчої влади низки рішень та наступного укладення договору купівлі -продажу;

- не звернув увагу на те, що факт наявності перетинів земельних ділянок ОСОБА_1 та ОСОБА_3 підтверджується технічною документацією із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), актами встановлення і узгодження меж земельної ділянки, прийому-передачі межових знаків на зберігання, планом території земельної ділянки, складеним ФОП ОСОБА_5 та рішенням державного кадастрового реєстратора, яким відмовлено у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру від 17 грудня 2019 року з підстав розташування в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки. У зв`язку з чим відсутня необхідність спеціальних знань для з`ясування такої обставини;

- проігнорував те, що законодавством передбачено порядок складання державного акта, який включає в себе встановлення певної інформації та складання необхідних документів щодо перенесення в натуру (на місцевість) та встановлення всіх поворотних точок меж земельної ділянки. Зазначений порядок відповідачами ОСОБА_2 та Головним управлінням Держгеокадастру у Львівській області дотриманий не був, що і призвело до накладення в Державному земельному кадастрі земельної ділянки № 4623685600:06:000:0185 на земельну ділянку позивача, тому державний акт серії ЯЕ № 49624, виданий на ім`я ОСОБА_2, підлягає скасуванню;

- не врахував, що державний акт на право власності на земельну ділянку ОСОБА_2 видано без відповідної технічної документації на земельну ділянку, про що свідчить відповідь відділу у Пустомитівському районі Головного управління Держгеокадастру у Львівській області;

- не надав оцінку обставинам, що відповідно до пункту 2 статті 5 Закону України "Про Державний земельний кадастр" наявна у позивача технічна документація із землеустрою на паперовому носії має пріоритет за витяг з Державного земельного кадастру, наданий відповідачем, оскільки такий сформований на підставі відомостей на електронних носіях;

- не врахував висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц, від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17.

У червні 2022 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_7 із застосуванням засобів поштового зв`язку надіслав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, в якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін. Також заявник просив поновити йому строк для подання відзиву та вказав на те, що ухвалу Верховного Суду від 18 лютого 2022 року про відкриття провадження у справі фактично отримав лише 13 червня 2022 року, що підтверджується долученими до відзиву доказами.

Відповідно до частини першої статті 127 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Перевіривши доводи клопотання представника ОСОБА_2 - ОСОБА_7 та долучені до клопотання докази, Верховний Суд дійшов висновку про те, що оскільки строк на подання відзиву на касаційну скаргу пропущено заявником з поважних причин, то він підлягає поновленню.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 20 грудня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 16 листопада 2021 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 18 лютого 2022 року, після усунення заявником недоліків касаційної скарги, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано матеріали справи № 450/2973/20 із Пустомитівського районного суду Львівської області; надано учасникам справи строк на подання відзивів на касаційну скаргу.

У квітні 2022 року матеріали справи № 450/2973/20 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 20 вересня 2022 року справу № 450/2973/20 призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 на підставі рішення виконавчого комітету Раковецької сільської Ради народних депутатів Пустомитівського району Львівської області від 23 травня 1996 року № 21 належить на праві приватної власності земельна ділянка площею 0,1069 га, розташована на території Раковецької сільської Ради народних депутатів Пустомитівського району Львівської області.

Згідно з державним актом на право приватної власності на землю серії ЛВ № 46098, виданим 28 липня 1997 року, вказана земельна ділянка від точки "А" до точки "Б" межує з землями СТ "Оксана", від точки "Б" до точки "В" - із земельною ділянкою ОСОБА_4, від точки "В" до точки "А" - із землями Раковецької сільської ради (дорогою).

Технічною документацією із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), виготовленою ФОП ОСОБА_5 за договором від 09 жовтня 2019 року № 106/П, встановлено, що вказана земельна ділянка станом на 2019 рік від точки "А" до точки "Б" межує із земельною ділянкою ОСОБА_8 Точка "А" має координати за "Х" - 5 491 460,222, за "Y" - 1 338 375,797, точка "Б" - за "Х" - 5 491 429,681, за "Y" - 1 338 364,098, точка "В" - за "Х" - 5 491 408,214, за "Y" - 1 338 350,087.

Державним кадастровим реєстратором відділу у Пустомитівському районі Головного управління Держгеокадастру у Львівській області рішенням від 27 грудня 2019 року № РВ-4601357122019 відмовлено позивачу на підставі його заяви про внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру від 17 грудня 2019 року щодо згаданої земельної ділянки у зв`язку з тим, що електронний документ не відповідає встановленим вимогами, про що зазначено у протоколі перевірки документа, а також у зв`язку з розташуванням в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки, а саме кадастровий № 4623685600:06:000:0185, площа якої співпадає на 100 %.

Також судами встановлено, що відповідачці ОСОБА_2 на підставі рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 11 грудня 2009 року у справі № 2-1959/09 належить на праві приватної власності земельна ділянка площею 0,1433 га, кадастровий № 4623685600:06:000:0185, їй видано державний акт на право приватної власності на земельну ділянку від 30 грудня 2009 року серії ЯЕ № 549624.

Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 11 грудня 2009 року у справі № 2-1959/09 за ОСОБА_2 визнано право власності на земельну ділянку площею 1,62 га, розташовану на території Раковецької сільської ради Пустомитівського району Львівської області за межами населеного пункту в с. Новосілки перед територією дач.

Із витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 222372698 від 02 вересня 2020 року вбачається, що земельна ділянка площею 0,1433 га, кадастровий № 4623685600:06:000:0185, відчужена ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 04 лютого 2016 року. ОСОБА_3 зареєстрував право власності на зазначену земельну ділянку 04 лютого 2016 року.

Звертаючись до суду із цим позовом ОСОБА_1 зазначив, що належна йому на праві приватної власності, на підставі державного акта на землю від 28 липня 1997 року серії ЛВ № 46098, земельна ділянка площею 0,1069 га, розташована в с. Раковець Пустомитівського району Львівської області, накладається на іншу земельну ділянку кадастровий № 4623685600:06:000:0185, право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 11 грудня 2009 року у справі № 2-1959/09. Вважає, що він набагато раніше за ОСОБА_2 оформив право власності на свою земельну ділянку, при цьому вищевказаним рішенням суду за ОСОБА_2 визнано право власності на іншу земельну ділянку, а саме на ділянку, розташовану на території Раковецької сільської ради Пустомитівського району Львівської області за межами населеного пункту в с. Новосілка перед територією дач, для ведення особистого селянського господарства, площею 1,62 га, а не на ділянку площею 0,1433 га, на яку їй видано державний акт на право приватної власності на земельну ділянку.

Нормативно-правове обґрунтування

Частиною четвертою статті 13 Конституції України передбачено, що держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, їх рівність перед законом. Основний Закон України гарантує кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю відповідно до закону (стаття 41).

Відповідно до частини першої статті 78 Земельного кодексу України (далі - ЗК України (2768-14) ) право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Згідно із статтею 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

За частиною другою статті 79-1 ЗК України формування земельних ділянок здійснюється у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

Відповідно до частини другої статті 116 ЗК України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Частиною сьомою статті 118 ЗК України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Згідно із вимогами статей 125, 126 ЗК України (в редакції, чинній на час видачі оскаржуваного державного акта) право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.

Частина шоста статті 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр" встановлює як одну з підстав для відмови у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки знаходження в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини.

Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих цим збитків.

У частині третій статті 152 ЗК України передбачено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Згідно із частиною першої статті 153 ЗК України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Відповідно до статті 155 ЗК України у разі видання акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Стаття 158 ЗК України передбачає, що суди розглядають справи за спорами про межі земельних ділянок, що перебувають у власності чи користуванні громадян-заявників, які не погоджуються з рішенням органу місцевого самоврядування чи органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Крім того, відповідно до частини першої статті 21 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно з частиною першою статті 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ним Кодексом.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у спразі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України (254к/96-ВР) прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.

Скасовуючи законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції, та ухвалюючи нове судове рішення про відмову задоволення позову ОСОБА_8, апеляційний суд вважав, що позивачем не надано доказів порушення оспорюваними актом на право власності на земельну ділянку виданим ОСОБА_2 та рішенням приватного нотаріуса про реєстрацію права власності на цю земельну ділянку його прав як власника суміжної земельної ділянки.

Також апеляційний суд дійшов висновку про те, що для з`ясування чи накладається земельна ділянка ОСОБА_1 на земельну ділянку ОСОБА_3, необхідні спеціальні знання у галузі земельно-технічних відносин, натомість сторони не звертались із клопотанням про призначення судової земельно-технічної експертизи з метою визначення наявності перетинів земельних ділянок, а також площі перетину земельних ділянок ані до суду першої інстанції, ані до апеляційного суду.

Із зазначеними висновками апеляційного суду колегія суддів Верховного Суду погодитись не може з огляду на таке.

Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 на підставі рішення виконавчого комітету Раковецької сільської Ради народних депутатів Пустомитівського району Львівської області № 21 від 23 травня 1996 року належить на праві приватної власності земельна ділянка площею 0,1069 га, розташована на території Раковецької сільської Ради народних депутатів Пустомитівського району Львівської області.

Факт накладення земельних ділянок ОСОБА_1 і ОСОБА_3 підтверджується технічною документацією із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), виготовленою інженером-землевпорядником ОСОБА_5, зокрема: актом встановлення та узгодження меж земельної ділянки від 14 листопада 2019 року; актом прийому-передачі межових знаків на зберігання від 16 грудня 2019 року, засвідченим підписами суміжних землекористувачів ОСОБА_4 та ОСОБА_8 ; планом території земельної ділянки, складений ФОП " ОСОБА_5", згідно із яким земельна ділянка ОСОБА_1 розташована в межах земельної ділянки з кадастровим номером 4623685600:06:000:0185, що належить ОСОБА_3 .

Також факт накладення земельної ділянки підтверджується і рішенням від 27 грудня 2019 року № РВ-4601357122019 державного кадастрового реєстратора відділу у Пустомитівському районі Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, яким відмовлено ОСОБА_1 у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру від 17 грудня 2019 рок, щодо згаданої вище земельної ділянки, у зв`язку з розташуванням в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки, а саме земельної ділянки кадастровий № 4623685600:06:000:0185, площа яких співпадає на 100 %.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про судову експертизу" судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.

Згідно з частиною першою статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.

Питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватись судом лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення

Аналіз наведених норм свідчить, що судова експертиза призначається у разі потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення.

Схожих висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16, від 24 січня 2018 року в справі № 917/50/17 та від 03 червня 2021 року у справі 160/3944/19.

Водночас суд зобов`язаний надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв`язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Рішення може ґрунтуватися лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом.

Отже, оскільки наявними у справі, достатніми та обґрунтованими доказами у сукупності підтверджується факт накладення земельної ділянки ОСОБА_3 на земельну ділянку ОСОБА_1, вказані обставини не спростовані відповідачами у встановленому законом порядку, то відсутня необхідність для встановлення цього факту шляхом призначення у справі земельно-технічної експертизи. Крім того, у процесі розгляду справи жодна зі сторін не заявляла клопотання про призначення такої експертизи.

Апеляційний суд на вказане уваги не звернув, не врахував висновків Верховного Суду щодо цього питання та помилково вважав, що у цій справі необхідно було призначити експертизу.

Натомість суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про задоволення позову, дійшов правильного висновку про те, що межі земельної ділянки, кадастровий № 4623685600:06:000:0185, накладаються на межі належної позивачу земельної ділянки.

Також суд першої інстанції правильно врахував, що рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 11 грудня 2009 року у справі № 2-1959/09 за ОСОБА_2 визнано право власності на земельну ділянку площею 1,62 га, розташовану на території Раковецької сільської ради Пустомитівського району Львівської області за межами населеного пункту в с. Новосілки перед територією дач, для ведення особистого селянського господарства. Зобов`язано Управління Держкомзему у Пустомитівському районі Львівської області оформити та видати ОСОБА_2 державний акт на право власності на земельну ділянку площею 1,62 га, розташовану на території Раковецької сільської ради Пустомитівського району Львівської області за межами населеного пункту в с. Новосілки перед територією дач, для ведення особистого селянського господарства.

Зміст вказаного судового рішення свідчить про те, що визначити точне місцезнаходження земельної ділянки, право власності на яку визнано за ОСОБА_2, Управлінню Держкомзему у Пустомитівському районі Львівської області було неможливо, оскільки у цьому рішенні не наведено достатніх даних для точної ідентифікації цього об`єкта нерухомості.

Крім того, судом у справі № 2-1959/09 визнано право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 1,62 га, а не на ділянку площею 0,1433 га, на яку їй видано оспорюваний державний акт на право приватної власності на земельну ділянку.

Отже, обґрунтованими є висновки суду першої інстанції про те, що Управління Держкомзему у Пустомитівському районі Львівської області, видаючи державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 549624, а також відділ Держземагентства у Пустомитівському районі Львівської області, якому згадане управління підпорядковувалося у своїй діяльності, приймаючи рішення про реєстрацію земельної ділянки, кадастровий № 4623685600:06:000:0185, від 30 грудня 2009 року, допустили реєстрацію земельної ділянки, межі якої накладаються на земельну ділянку позивача, тобто надали належну позивачу на праві власності земельну ділянку відповідачу ОСОБА_2, вказаний державний акт є незаконним та підлягає скасуванню.

Крім того, Верховний Суд не погоджується і з висновками апеляційного суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині скасування рішення нотаріуса про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку та в частині визнання незаконною та скасування державної реєстрації земельної ділянки шляхом припинення усіх речових прав на неї, їх обтяжень.

Апеляційний суд не звернув увагу на те, що відповідачі у справі не могли законно набути право приватної власності на спірну земельну ділянку. Натомість вони набули таке право власності в спосіб, який за формальними ознаками має вигляд законного: юридичне оформлення права власності відповідачів на землю стало можливим у результаті прийняття органом виконавчої влади низки рішень та наступного укладення договору купівлі-продажу (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/18).

Тому обґрунтованими є висновки суду першої інстанції про те, що оскільки вимога позивача про скасування державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 549624 підлягає задоволенню, а тому рішення приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Кушнерик Н. П. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний № 28128507 від 08 лютого 2018 року, підлягає визнанню протиправним та скасуванню шляхом припинення речових прав, їх обтяжень на земельну ділянку, кадастровий № 4623685600:06:000:0185, зареєстрованого за № 13159575 від 04 лютого 2016 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за громадянином ОСОБА_3 . Крім того, підлягає визнанню незаконною та скасуванню державна реєстрація земельної ділянки, кадастровий № 4623685600:06:000:0185, шляхом припинення усіх речових прав на неї, їх обтяжень.

Отже, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Натомість суд апеляційної інстанції не врахував вказаних висновків Верховного Суду, не спростував належним чином обставин, встановлених судом першої інстанції, неправильно застосував норми матеріального права, у зв`язку з чим скасував законне й обґрунтоване судове рішення.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

З огляду на викладене, оскільки доводи касаційної скарги знайшли своє підтвердження, оскаржувана постанова апеляційного суду не відповідає вимогам щодо законності й обґрунтованості, а судом першої інстанції не були порушені норми процесуального права та правильно застосовані норми матеріального права, колегія суддів дійшла висновку про задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваної постанови апеляційного суду.

Розподіл судових витрат

Відповідно до статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Ураховуючи висновки Верховного Суду щодо задоволення касаційної скарги, скасування постанови апеляційного суду і залишення в силі рішення суду першої інстанції про задоволення позову, із відповідачів на користь позивача підлягає стягненню 5 044,80 грн судового збору, що підлягав сплаті при поданні касаційної скарги, а саме по 1 681,60 грн з кожного.