розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником - адвокатом Кушнарьовим Євгеном Ігоровичем, на постанову Київського апеляційного суду в складі колегії суддів: Кравець В. А., Желепи О. В., Мазурик О. Ф. від 20 липня 2021 року,

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідачів про розірвання спадкового договору.

В обгрунтування позову зазначила про те, що 21 червня 2013 року між ОСОБА_4, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було укладено спадковий договір, який посвідчено державним нотаріусом Чотирнадцятої київської державної нотаріальної контори Іваненко Р. С. та зареєстровано в реєстрі за № 3-996. Указувала, що відповідно до пункту 2.1, 2.3 спадкового договору на набувачів покладалися обов`язки надавати як гуманітарну, так і грошову допомогу ОСОБА_4, а у разі його смерті здійснити необхідні ритуальні заходи, пов`язані з кремацією тіла відчужувача, та розвіяти його прах над р. Дніпро.

Посилалася на те, що з ростом потреб ОСОБА_4 у допомозі та догляді, набувачі самостійно не могли постійно допомагати останньому, навідувати його та виділяти значні кошти на його утримання, у зв`язку із чим ОСОБА_4 вирішив звернутися з липня 2016 року за допомогою до третіх осіб, а сам до ТОВ "Пенсіон-ЮА", на яке в листопаді 2017 року склав заповіт.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. Зазначала, що 08 грудня 2017 року ОСОБА_3 уклав договір-замовлення на організацію та проведення поховання та сплатив необхідні платежі. У зв`язку із тим, що ОСОБА_4 було поховано у грудні 2017 року на Північному кладовищі м. Києва вважає, що дії ОСОБА_3 є грубим порушенням пункту 2.3. Договору, оскільки він не виконав розпорядження ОСОБА_4 на випадок його смерті. Також посилається на те, що ОСОБА_2 не приймала участі у наданні гуманітарної допомоги ОСОБА_4, який її потребував, не цікавилася станом його здоров`я, що є порушення пункту 2.1.1. Договору, а тому спадковий договір підлягає розірванню.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 31 березня 2021 року позовні вимоги задоволено. Розірвано спадковий договір, укладений 26 червня 2016 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2, який було посвідчено ОСОБА_5, державним нотаріусом Чотирнадцятої київської державної нотаріальної контори, та зареєстровано в реєстрі за № 3-996.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що дії, передбачені пунктом 2.3 спадкового договору, відповідачі після відкриття спадщини не вчинили та порушили істотні умови договору - розпорядження ОСОБА_4 на випадок смерті.

Короткий зміст судового рішення апеляційного суду

Постановою Київського апеляційного суду від 20 липня 2021 року апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_6, задоволено. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 31 березня 2021 року скасовано, у задоволенні позову відмовлено.

Апеляційний суд, ухвалюючи судове рішення про відмову в позові, виходив із того, що позивачем не доведено наявності факту порушення її прав з огляду на невиконання нею особисто, як солідарним боржником, волі померлого.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи вимог касаційної скарги

У січні 2022 року ОСОБА_1, через свого представника - адвоката Кушнарьова Є. І., звернулася засобами поштового зв`язку до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 20 липня 2021 року, у якій просить скасувати зазначену постанову та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставами касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду: від 05 квітня 2018 року в справі № 587/2931/15-ц, від 15 вересня 2020 року в справі № 209/3295/18, від 14 червня 2021 року в справі № 274/7840/19, від 08 листопада 2021 року в справі № 456/1081/20 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Крім того зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме у справах про розірвання спадкових договорів за ініціативою набувача після смерті відчужувача в зв`язку з неможливістю виконання розпоряджень останнього (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу

У липні 2022 року ОСОБА_2, через свого адвоката - Свірської О. О., засобами поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду із відзивом на касаційну скаргу ОСОБА_1, в якому просить зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін. Зазначає, що поданий позивачем позов не є зверненням до суду з метою захисту свого порушеного права, як цього вимагає стаття 15 ЦК України, а поданий з прихованою іншою недобросовісною метою, тобто є зловживанням своїх правом в розумінні частини третьої статті 13 ЦК України, яка визначаючи межі здійснення цивільних прав, забороняє вчинення дій з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання в інших формах.

Узагальнені доводи відповіді на відзив

У серпні 2022 року ОСОБА_1, через свого представника - адвоката Кушнарьова Є. І., засобами поштового зв`язку звернулась до Верховного Суду із відповіддю на відзив ОСОБА_2, в якому зазначає, що відповідачка ОСОБА_2 не надала жодного доказу, який би підтверджував виконання умов спадкового договору будь-ким з набувачів, не спростувала доводів позивача щодо невиконання умов договору.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 11 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження у казаній справі та витребувано цивільну справу № 757/19354/19-ц з Печерського районного суду м. Києва.

Зазначена справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що 21 червня 2013 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_1 було укладено спадковий договір, який посвідчено державним нотаріусом Чотирнадцятої київської державної нотаріальної контори Іваненко Р. С. та зареєстровано в реєстрі за № 3-996.

Відповідно до пункту 1.1 спадкового договору набувачі зобов`язалися виконувати передбачені в ньому розпорядження відчужувача і в разі його смерті набувають право власності на належну частину майна в рівних частках - на Ѕ частину належної відчужуваної квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно пункту 2.1 спадкового договору за життя відчужувача на набувачів покладалися обов`язки надавати як гуманітарну, так і грошову допомогу відчужувачу.

За змістом пункту 2.3 спадкового договору у разі смерті відчужувача набувачі повинні здійснити необхідні ритуальні заходи на кладовищі м. Києва, пов`язані з кремацією тіла відчужувача, та розвіяти його прах над р. Дніпро.

Згідно свідоцтва про смерть, виданого Відділом державної реєстрації смерті Головного територіального управління юстиції у м. Києві, ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

За змістом договору-замовлення на організацію та проведення поховання від 08 грудня 2017 року ОСОБА_3 сплатив необхідні платежі. ОСОБА_4 було поховано у грудні 2017 рок на Північному кладовищі м. Києва.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) .

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

ОСОБА_1, звертаючись до суду з позовом про розірвання спадкового договору, посилалася на невиконання відповідачами пункту 2.3 спадкового договору, яким передбачено, що у разі смерті відчужувача набувачі повинні здійснити необхідні ритуальні заходи на кладовищі м. Києва, пов`язані з кремацією тіла відчужувача, та розвіяти його прах над р. Дніпро. А також пункту 2.1, за змістом якого за життя відчужувача на набувачів покладалися обов`язки надавати як гуманітарну, так і грошову допомогу відчужувачу.

Відповідно до частини першої статті 1302 ЦК України за спадковим договором одна сторона (набувач) зобов`язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача.

Таким чином спадковий договір має подвійну правову природу: він одночасно є і розпорядженням на випадок смерті, і договором, змістом якого обумовлюються його істотні умови.

Спадковий договір укладається в письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, а також державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України (стаття 1304 ЦК України).

Перехід майна від відчужувача до набувача на підставі спадкового договору не є окремим видом спадкування, а тому на відносини сторін не поширюються відповідні правила про спадкування.

Відповідно до частини другої статті 1308 ЦК України спадковий договір може бути розірвано судом на вимогу набувача у разі неможливості виконання ним розпоряджень відчужувача.

За змістом статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У відповідності до вимог статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання (стаття 541 ЦК України).

Зобов`язання з множинністю осіб можуть мати солідарний характер. При чому солідарною може бути як вимога кредиторів, так і обов`язок боржників. Солідарні зобов`язання виникають тільки у випадках, встановлених договором або законом. Приватним випадком законного солідарного зобов`язання є ситуація, коли предмет зобов`язання є неподільним.

Як установлено, ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2 є набувачами за укладеним сторонами спадковим договором, які на однакових умовах зобов`язалися виконувати передбачені у договорі розпорядження відчужувача і в разі його смерті набувають право власності на належну відчужувачу частину майна в рівних частках.

Таким чином, виконати розпорядження відчужувача, зазначені у пунктах 2.1, 2.3, якими передбачено, що за життя відчужувача на набувачів покладалися обов`язки надавати як гуманітарну, так і грошову допомогу відчужувачу; у разі смерті відчужувачу набувачі повинні здійснити необхідні ритуальні заходи на кладовищі м. Києва, пов`язані з кремацією тіла відчужувача, та розвіяти його прах над р. Дніпро, зобов`язалися всі троє набувачів ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2 на рівних умовах та в повній мірі.

Отже, ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2 за даних обставин та за даним правочином виступають як солідарні боржники, тобто зобов`язання за спадковим договором мало бути виконано або всіма набувачами разом, або будь-ким з них окремо.

Зважаючи на викладене, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що оскільки позивачка ОСОБА_1, як набувач за оспорюваним спадковим договором, мала такі ж самі зобов`язання, що й інші відповідачі та у разі невиконання або неможливості виконання розпорядження відчужувача будь-ким з набувачів, була зобов`язана виконати передбачені умовами спадкового договору розпорядження ОСОБА_4 або повідомити про неможливість виконати такі розпорядження. А отже, позивачем не доведено наявності факту порушення її прав з огляду на невиконання нею особисто, як солідарним боржником, волі померлого.

Установивши, що права ОСОБА_1 не порушені, суд дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для розірвання спадкового договору.

Такі висновки апеляційного суду є правильними, з ними погоджується й Верховний Суд, а тому відхиляє доводи касаційної скарги про неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Висновки апеляційного суду не суперечать правовим позиціям Верховного Суду, викладеним у постановах, що зазначені заявником у касаційній скарзі.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками апеляційного суду стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Щодо доводів ОСОБА_3 про визнання відповідачем позову Верховний Суд зазначає наступне.

У червні 2022 року ОСОБА_3 через засоби поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із заявою про визнання позову та підтримання касаційної скарги ОСОБА_1 .

За змістом пункту 1 частини другої статті 49, частини першої статті 206 ЦПК України відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.

У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд (частина четверта статті 206 ЦПК України).

Колегія суддів суду касаційної інстанції, погоджуючись з висновками апеляційного суду про відмову в позові, звертає увагу на те, що саме по собі визнання позову відповідачем у цій справі не є підставою для його задоволення, оскільки таке визнання суперечить закону.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.