Постанова

Іменем України

21 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 622/1148/13

провадження № 61-4795св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк",

відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Золочівського районного суду Харківської області від 06 квітня 2017 року у складі судді

Шабас О. С. та постанову Харківського апеляційного суду від 23 лютого 2021 року в складі колегії суддів: Маміної О. В., Пилипчук Н. П., Тичкової О. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2012 року Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк") звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява ПАТ "Дельта Банк" мотивована тим, що 22 грудня 2006 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк" (далі - ТОВ "Укрпромбанк") та ОСОБА_1 укладений кредитний договір

№ 888/06-КВ, згідно з умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 22 100,00 дол. США зі сплатою 13,50 % річних.

Відповідно до договору від 30 червня 2010 року про передачу активів та кредитних зобов`язань, укладеного між ТОВ "Укрпромбанк", ПАТ "Дельта Банк"

і Національним банком України, ПАТ "Дельта Банк" набуло права вимоги за кредитним договором від 22 грудня 2006 року № 888/06-КВ.

Позичальник умови кредитного договору належним чином не виконує, у зв`язку

з чим утворилась заборгованість.

Станом на 23 червня 2014 року розмір заборгованості становив 293 660,46 грн,

з яких: 185 583,15 грн - заборгованість за кредитом, 108 077,31 грн - заборгованість за відсотками.

З урахуванням уточнених позовних вимог ПАТ "Дельта Банк" просило стягнути

з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 293 660,46 грн.

У лютому 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ "Дельта Банк" про захист прав споживача, визнання прострочення кредитора, визнання недійсними окремих пунктів кредитного договору, визнання недійсним договору поруки та іпотечного договору, зобов`язання вчинити певні дії.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 22 грудня 2006 року між ним та ТОВ "Укрпромбанк" укладений кредитний договір, за умовами якого він отримав кредитні кошти на поточні потреби в розмірі 22 100,00 дол. США, зі сплатою 13,5 % річних.

На забезпечення виконання зобов`язань 22 грудня 2006 року між ТОВ "Укрпромбанк", Повним товариством "Ломбард "Корал" Подус і компанія" (далі - ПТ "Ломбард "Корал" Подус і компанія") і ним укладено договір поруки

№ 888/06-КВ-П та іпотечний договір № 888/06-КВ/Z.

Відповідно до договору від 30 червня 2010 року про передачу активів та кредитних зобов`язань, укладеного між ТОВ "Укрпромбанк", ПАТ "Дельта Банк" та Національним банком України, ПАТ "Дельта Банк" набуло права вимоги за кредитним договором від 22 грудня 2006 року № 888/06-КВ. Останні платежі він здійснив 09 квітня 2010 року.

29 вересня 2012 року ПАТ "Дельта Банк" відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України і пунктів 6.2, 6.3 кредитного договору звернувся до суду з позовом про стягнення з нього заборгованості. Використавши своє право достроково стягнути

з позичальника заборгованість за кредитним договором, банк змінив строк виконання основного зобов`язання, отже, строк дії кредитного договору закінчився датою звернення з позовом до суду, тобто 29 вересня 2012 року, а між сторонами існують лише боргові зобов`язальні правовідносини й банк не має права стягувати з нього проценти за користування кредитом після подання позову до суду.

Крім того, передбачивши у пункті 1.6 кредитного договору комісію щодо сплати за надання кредиту і видачу кредиту, банк фактично збільшив проценти за користування кредитом, а тому умови кредитного договору є несправедливими умовами договору і відповідно до статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" ці умови договору є недійсними.

Проценти, передбачені пунктом 5.4 кредитного договору, за своєю правовою природою підпадають під визначення неустойки (пені). У свою чергу пунктом

5.2 кредитного договору сторони вже передбачили нарахування пені в розмірі двох облікових ставок Національного банку України від несплаченої боржником суми за кожний день прострочення.

Таким чином, він сплатив 2 373,94 грн додаткової комісії, які повинні бути направлені на зменшення суми боргу за кредитом.

Також ПАТ "Дельта Банк" не повідомив його про зміну кредитора та реквізити для сплати коштів у рахунок отриманого кредиту. Крім того, банк пропустив шестимісячний строк пред`явлення вимог до поручителя, а тому порука є припиненою.

З огляду на викладене, з урахуванням уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просив:

визнати недійсними пункти 1.6 і 1.8 кредитного договору від 22 грудня

2006 року № 888/06-КВ, укладеного між ним та ТОВ "Укрпромбанк", з дати укладення;

зменшити суму боргу за цим кредитним договором на незаконно нараховану комісію в розмірі 3 459,76 грн;

визнати недійсним пункт 5.4 кредитного договору;

зменшити суму боргу за кредитним договором на незаконно нараховану комісію в розмірі 2 373,94 грн;

визнати неправомірним нарахування процентів після пред`явлення ПАТ "Дельта Банк" позову до Золочівського районного суду Харківської області;

зменшити суму боргу за кредитним договором на суму незаконно нарахованих процентів у розмірі 47 402,14 грн;

визнати таким, що кредитор ПАТ "Дельта Банк" прострочив;

зменшити суму боргу за кредитним договором на суму нарахованих процентів за час прострочки кредитора у розмірі 99 666,54 грн;

визнати припиненими договори іпотеки та поруки.

Історія справи

Справа розглядалась неодноразово.

Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанції інстанцій під час першого розгляду справи

Рішенням Золочівського районного суду Харківської області від 10 грудня

2014 року у задоволенні позовних вимог ПАТ "Дельта Банк" відмовлено. 3устрічну позовну заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду.

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 27 травня 2015 року рішення Золочівського районного суду Харківської області від 10 грудня 2014 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ПАТ "Дельта Банк" задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Дельта Банк" заборгованість за кредитним договором станом на 23 червня 2014 року в сумі 293 660,46 грн, яка складається із: заборгованості за кредитом у сумі 185 583,15 грн та заборгованості за відсотками у сумі 108 077,31 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду в частині залишення без розгляду зустрічного позову ОСОБА_1 скасовано, справу в цій частині повернуто для розгляду до Золочівського районного суду Харківської області.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ від 13 серпня 2015 року рішення Апеляційного суду Харківської області від 27 травня 2015 року в частині позову ПАТ "Дельта Банк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором залишено без змін.

Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанції інстанцій під час другого розгляду справи

Рішенням Золочівського районного суду Харківської області від 06 квітня

2017 року у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 не надано доказів невідповідності умов кредитного договору загальним вимогам чинності правочину, що передбачені статтею 203 ЦК України, а тому відсутні правові підстави для визнання недійсними пунктів 1.6, 1.8, 5.4 кредитного договору та відповідно зменшення розміру заборгованості за кредитним договором.

Також суд першої інстанції відмовив у задоволенні вимоги ОСОБА_1 про визнання неправомірним нарахування процентів після пред`явлення ПАТ "Дельта Банк" позову до суду та зменшення суму боргу за кредитним договором на суму незаконно нарахованих процентів, оскільки рішенням Апеляційного суду Харківської області від 27 травня 2015 року з ОСОБА_1 стягнута заборгованість за кредитним договором, яка утворилась станом на 23 червня 2014 року.

Крім того, суд першої інстанції вказав, що позивач не довів позовних вимог про визнання договору іпотеки припиненим.

Додатковим рішенням Золочівського районного суду Харківської області від

17 липня 2017 року у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 про припинення поруки відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про припинення поруки, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не надав доказів, що банк пропустив шестимісячний строк пред`явлення вимоги до поручителя за кожним щомісячним платежем. При цьому ПАТ "Дельта Банк" вимоги до поручителя ПТ "Ломбард "Корал" Подус і компанія" у цій справі не пред`являло, стороною у цій справі поручитель не був.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 04 жовтня 2017 року рішення Золочівського районного суду Харківської області від 06 квітня 2017 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 .

Постановою Верховного Суду від 09 грудня 2020 року ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 04 жовтня 2017 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то такі дії, а також супроводження кредиту не є самостійними послугами, які зумовлюють сплату позичальником коштів за це. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості за кредитом, здійснюється банком

у своїх інтересах при реалізації ним своїх прав за кредитним договором, а тому такі дії не є послугами, що надаються клієнту-позичальнику. Встановлення платежів за такі послуги заборонено нормативно-правовими актами, а тому на позичальника не може бути покладено обов`язок сплачувати платежі за послуги, які ним фактично не замовлялись і які банком фактично не надавалися.

Переглядаючи в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції, яким відмовлено у задоволенні зустрічних позовних вимог про визнання недійсними пунктів 1.6, 1.8, 5.4 кредитного договору, суд апеляційної інстанції наведеного не врахував та не надав належної правової оцінки відповідності вказаних пунктів кредитного договору положенням Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) .

При наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції не врахував, що умови договору (пункти 1.6, 1.8, 5.4) про сплату комісії у вигляді винагороди за надання фінансового інструменту суперечать приписам частини третьої статті 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність", частини четвертої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", а встановлення всупереч вимогам нормативно-правових актів цих невиправданих платежів спрямоване на незаконне заволодіння грошовими коштами фізичної особи - споживача, як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, отже, такі умови договору порушують публічний порядок, що свідчить про нікчемність зазначеного положення договору.

Також, посилаючись на відсутність підстав для визнання неправомірним нарахування банком відсотків після пред`явлення банком позову про дострокове стягнення заборгованості, апеляційний суд не врахував те, що зі зверненням банку до суду у жовтні 2012 року з вимогою про дострокову сплату усієї заборгованості у повному обсязі, банк в односторонньому порядку змінив строк виконання зобов`язань за кредитним договором з грудня 2016 року на жовтень 2012 року. Отже, право банку нараховувати проценти припинилось зі спливом строку дії кредитного договору.

Крім того, переглядаючи в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права щодо належного повідомлення судом про розгляд справи. Судові повістки про повідомлення дати та часу проведення судових засідань у суді апеляційної інстанції надсилались ОСОБА_1, але були повернуті до апеляційного суду з відміткою "за закінченням терміну зберігання". Вказане не є належним повідомленням про дату судового розгляду, що узгоджується, як з нормами ЦПК України (1618-15) , які врегульовують процедуру судових викликів, так і з правовим висновком, який міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 461/10610/13-ц (провадження № 14-108цс19), згідно з яким повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення "за закінченням терміну зберігання" чи "інші причини, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення" не є доказом належного інформування про час і місце розгляду справи. За таких обставин ОСОБА_1 не був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи у суді апеляційної інстанції, у зв`язку з чим порушено право на справедливий судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції інстанцій під час третього розгляду справи

Постановою Харківського апеляційного суду від 23 лютого 2021 року рішення Золочівського районного суду Харківської області від 06 квітня 2017 року змінено в частині мотивів відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Положення кредитного договору про сплату позичальником на користь банку комісії за управління кредитом (пункти 1.6, 1.8, 5.4 кредитного договору) є нікчемними, оскільки ці платежі є платою, встановлення якої було заборонено частиною третьою статті 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність", частиною четвертою статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", пунктом 3.6 Правил надання банками інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 (z0541-07) , які були чинними на момент укладення спірного кредитного договору, а встановлення всупереч вимогам нормативно-правових актів цих невиправданих платежів спрямоване на незаконне заволодіння грошовими коштами фізичної особи - споживача, як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, отже, такі умови договору порушують публічний порядок.

При наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Апеляційний суд дійшов висновку, що оспорювані позивачем пункти 1.6, 1.8, 5.4 кредитного договору від 22 грудня 2006 року № 888/06-КВ, є нікчемними, оскільки їх недійсність встановлена законом.

У пунктах 94, 95 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 червня

2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18) зазначено, що визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою його сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону.

За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Таким чином, апеляційний суд вважав, що висновок суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено невідповідність оспорюваних пунктів кредитного договору вимогам статті 203 ЦК України, не відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Суд першої інстанції не врахував, що умови договору (пункти 1.6, 1.8, 5.4) про сплату комісії у вигляді винагороди за надання фінансового інструменту суперечать приписам частини третьої статті 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність", частини четвертої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", а встановлення всупереч вимогам нормативно-правових актів цих невиправданих платежів спрямоване на незаконне заволодіння грошовими коштами фізичної особи - споживача, як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, отже, такі умови договору порушують публічний порядок, що свідчить про нікчемність зазначеного положення договору.

Разом з тим відсутні підстави для задоволення позову ОСОБА_1 про визнання недійсними оспорюваних пунктів кредитного договору, оскільки пункти 1.6, 1.8, 5.4 кредитного договору від 22 грудня 2006 року № 888/06-КВ є нікчемними, та їх недійсність встановлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

При цьому нікчемність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому; якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього нікчемної частини.

Суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про те, що безпідставними є позовні вимоги ОСОБА_1 про: визнання неправомірним та не передбаченим законом нарахування процентів після пред`явлення ПАТ "Дельта Банк" позову до Золочівського районного суду Харківської області; зменшення суму боргу за кредитним договором на суму незаконно нарахованих процентів у розмірі 47 402,14 грн; визнання таким, що кредитор ПАТ "Дельта Банк" прострочив; зменшення суму боргу за кредитним договором на суму нарахованих процентів за час прострочення кредитора у розмірі 99 666,54 грн.

Питання правомірності нарахування відсотків за кредитним договором від

22 грудня 2006 року № 888/06-КВ, укладеним між ТОВ "Укрпромбанк" та

ОСОБА_1, вирішено у справі за позовом ПАТ "Дельта Банк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за вказаним договором. Зокрема, рішенням Апеляційного суду Харківської області від 27 травня 2015 року позов ПАТ "Дельта Банк" задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Дельта Банк" заборгованість за кредитним договором станом на 23 червня 2014 року в сумі 293 660,46 грн, яка складається із: заборгованості за кредитом у сумі

185 583,15 грн та заборгованості за відсотками у сумі 108 077,31 грн. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 серпня 2015 року рішення Апеляційного суду Харківської області від 27 травня 2015 року в частині позову ПАТ "Дельта Банк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором залишено без змін.

Вказані рішення суду мають преюдиційне значення для вирішення цієї справи за позовом ОСОБА_1 до ПАТ "Дельта Банк" про захист прав споживача, визнання прострочення кредитора, визнання недійсними окремих пунктів кредитного договору та зобов`язання вчинити певні дії.

Крім того, на переконання апеляційного суду, висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання договору поруки та іпотеки припиненими, також відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Стороною договору поруки та договору іпотеки є, в тому числі, ПТ "Ломбард "Корал" Подус і компанія". Вказане товариство є поручителем та іпотекодавцем у спірних правовідносинах. Водночас ПАТ "Дельта Банк" вимог до ПТ "Ломбард "Корал" Подус і компанія" як до поручителя та іпотекодавця не заявляло. Товариство не є стороною у вказаній справі ані за позовом ПАТ "Дельта Банк" про стягнення заборгованості за кредитним договором, ані за позовом ОСОБА_1 про припинення договору поруки та іпотеки.

У частині першій статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Питання про визнання припиненим договору поруки та договору іпотеки не може бути розглянуто без залучення до участі у справі ПТ "Ломбард "Корал" Подус

і компанія", яке є стороною вказаних договорів.

Таким чином, апеляційний суд вважав, що висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 відповідає вимогам закону. Проте, з урахуванням встановлення нікчемності оспорюваних пунктів кредитного договору, рішення Золочівського районного суду Харківської області від 06 квітня 2017 року слід змінити в частині мотивів відмови у задоволенні позову. Доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції лише в частині нікчемності оспорюваних пунктів кредитного договору.

Аргументи учасників справи

У березні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Золочівського районного суду Харківської області від 06 квітня 2017 року та постанову Харківського апеляційного суду від 23 лютого 2021 року, просить їх скасувати, застосувати правові наслідки недійсності нікчемних пунктів 1.6, 1.8, 5.4 кредитного договору від 22 грудня 2006 року № 888/06-КВ, укладеного між ПАТ "Дельта Банк" і Брилем, шляхом стягнення з ПАТ "Дельта банк":

комісії за надання кредиту у розмірі 2 343,71 грн;

комісії за видачу готівкових коштів у сумі 1 116,05 грн;

комісії за обслуговування простроченої заборгованості в сумі 2 373,94 грн;

процентів за кредитом у сумі 1 479,65 грн,

а також стягнути з ПАТ "Дельта Банк":

незаконно завищену суму стягнення у розмірі 127 950,94 грн після надсилання досудової вимоги;

незаконно завищену суму судового збору у розмірі 2 033,96 грн.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

апеляційний суд розглянув справу за відсутності відповідача, належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання;

суд апеляційної інстанції протиправно розділив під час розгляду справи первісний і зустрічний позови, чим фактично позбавив позивача за зустрічним позовом права на справедливий суд та безпідставно стягнув з нього грошові кошти у надмірному розмірі. Зустрічний позов, який прийнято до розгляду

з первісним позовом в межах одного судового провадження, повинен був бути вирішений у судовому рішенні щодо позовних вимог як за первісним, так і за зустрічним позовом. При цьому задоволення зустрічного позову має наслідком відмову в задоволенні первісного позову, проте не виключає можливості як задоволення вимог за обома позовами, так і за одним повністю, а іншим - частково;

кредитні кошти видавались на поточні потреби, тому до спірних правовідносин, які виникли між сторонами кредитного договору, необхідно застосовувати норми Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) ;

зустрічний позов складається з шістьох документів, які наявні у матеріалах справи: зустрічного позову від 18 лютого 2014 року; доповнення від 16 травня 2014 року; доповнення від 02 червня 2014 року; доповнення від 05 серпня

2015 року; доповнення від 17 грудня 2015 року; уточнення від 03 лютого

2016 року;

пред'явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплату відсотків за користування кредитом та пені, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов`язання, а тому нараховані після 23 серпня 2012 року (поза межами строку кредитування) проценти за кредитним договором стягненню не підлягають. Заборгованість, яку міг стягнути суд з ОСОБА_1 на користь

ПАТ "Дельта банк" після надсилання позивачем за первісним позовом досудової вимоги становить 165 709,52 грн, з яких: 124 880,63 грн - заборгованість за кредитом, 40 828,88 грн - заборгованість за відсотками. У рішенні Апеляційного суду Харківської області від 27 травня 2015 року зазначено, що у лютому

2014 року банк уточнив вимоги та просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість станом на 23 червня 2014 року у розмірі 293 660,46 грн, з яких 185 583,15 грн - заборгованість по кредиту, 108 077,31 грн - заборгованість за відсотками. На переконання ОСОБА_1, незрозуміло як банк міг уточнити свої вимоги у лютому 2014 року станом на 23 червня 2014 року, оскільки після надсилання досудової вимоги проценти не нараховуються, тому сума неповернутого кредиту не змінилась. Таким чином, банк безпідставно завищив суму пред`явлену до стягнення на 127 950,94 грн (293 660,46 грн - 165 709,52 грн), яка підлягає стягненню з ПАТ "Дельта банк" на його користь;

за подання позовної заяви до суду першої інстанції банк сплатив 1 657,09 грн судового збору (1% від суми позову). Під час звернення до апеляційного суду з апеляційною скаргою банк повинен був сплатити 828,55 грн. Отже, з нього на користь банку підлягав стягненню судовий збір у загальному розмірі 2 485,64 грн (1 657,09 грн + 828,55 грн). Таким чином, з ОСОБА_1, незаконно стягнуто судовий збір у розмірі 2 033,96 грн (4 519,60 грн - 2 485,64 грн);

пункти 1.6, 1.8, 5.4 кредитного договору від 22 грудня 2006 року № 888/06-КВ суперечать нормі частини першої статті 203 ЦК України, оскільки умови кредитного договору, передбачені в указаних пунктах, не відповідають нормам актів цивільного законодавства. Позивач за зустрічним позовом просив суд застосувати правові наслідки недійсності нікчемних пунктів 1.6, 1.8, 5.4 кредитного договору, але такі вимоги протиправно залишено без задоволення;

висновки апеляційного суду про те, що рішення суду, яким вирішено первісний позов, має преюдиційне значення для вирішення вимог за позовом ОСОБА_1 до ПАТ "Дельта Банк" про захист прав споживача, визнання прострочення кредитора, визнання недійсними окремих пунктів кредитного договору та зобов`язання вчинити певні дії, є помилковими, оскільки обставини та факти, наведені у зустрічному позові, не були предметом судового розгляду під час вирішення вимог за первісним позовом.

Аналіз доводів касаційної скарги свідчить, що судові рішення в частині визнання недійсним договорів іпотеки та поруки, визнання прострочення кредитора не оскаржуються, тому в цій частині судом касаційної інстанції не переглядаються.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 13 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 26 травня 2022 року провадження у цій справі зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 363/1834/17 (провадження № 14-53цс21).

Ухвалою Верховного Суду від 01 вересня 2022 року касаційне провадження

у справі поновлено та призначено справу до судового розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції

в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги містять підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України. Зазначено, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 14-10цс18, від 14 лютого 2018 року у справі № 564/2199/15-ц, від 28 березня

2018 року у справі № 444/9519/12, від 30 жовтня 2019 року у справі

№ 320/2617/17, від 18 грудня 2019 року у справі № 761/29966/16-ц, від

26 листопада 2019 року у справі № 922/643/19, від 11 грудня 2019 року у справі

№ 320/4938/17, від 10 жовтня 2019 року у справі № 910/2164/18, від 08 липня 2019 року у справі № 908/156/18. Крім того, вказано, що судове рішення ухвалено з порушенням пункту 5 частини першої статті 411 ЦПК України.

Фактичні обставини справи

22 грудня 2006 року між ТОВ "Укрпромбанк" та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 888/06-КВ, згідно з умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 22 100,00 дол. США зі сплатою 13,5 % річних за весь час фактичного користування кредитом на строк з 22 грудня 2006 року до 21 грудня 2016 року. Мета кредитування - споживчі потреби.

Відповідно до пункту 1.6 кредитного договору комісія за надання кредиту становить 2,1 % від суми кредиту.

Пунктом 1.8 кредитного договору передбачена комісія за видачу готівкових коштів у розмірі 1 % від суми кредиту.

Згідно з пунктом 5.4 кредитного договору у разі несвоєчасної сплати щомісячних фіксованих платежів (основної суми боргу та /або відсотків) позичальник сплачує банку комісію за обслуговування простроченої заборгованості у розмірі 3 % від суми простроченої заборгованості за обов`язковими щомісячними платежами за кожний день прострочення платежу.

На забезпечення виконання основного зобов`язання 22 грудня 2006 року між

ТОВ "Укрпромбанк", ПТ "Ломбард "Корал" Подус і компанія" та ОСОБА_1 укладений договір поруки № 888/06-КВ-П, згідно з умовами якого ПТ "Ломбард "Корал" Подус і компанія" поручився перед кредитором за виконання боржником ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором від 22 грудня 2006 року

№ 888/06-КВ, за яким останній зобов`язаний до 21 грудня 2016 року повернути кредит у розмірі 22 100,00 дол. США, сплатити проценти та штрафні санкції

у розмірі і випадках, визначених кредитним договором.

22 грудня 2006 року між ТОВ "Укрпромбанк" та ПТ "Ломбард "Корал" Подус

і компанія" укладено договір іпотеки № 888/06-КВ-Z, на забезпечення виконання кредитного договору № 888/06-КВ, предметом якого стала однокімнатна квартира АДРЕСА_1 .

30 червня 2010 року між ТОВ "Укрпромбанк", ПАТ "Дельта Банк" та Національним банком України укладений договір про передачу активів та кредитних зобов`язань ТОВ "Укрпромбанк" на користь ПАТ "Дельта Банк". Відповідно до пункту 4.1 зазначеного договору в порядку, обсязі та на умовах, визначених договором, ТОВ "Укрпромбанк" передає (відступає) ПАТ "Дельта Банк" права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, що забезпечують виконання кредитних зобов`язань перед Національним банком України, внаслідок чого ПАТ "Дельта Банк" замінює ТОВ "Укрпромбанк" як кредитора (стає новим кредитором) у зазначених зобов`язаннях. Згідно з пунктом 4.2 кредитного договору внаслідок передачі ТОВ "Укрпромбанк" ПАТ "Дельта Банк" прав вимоги до боржників, ПАТ "Дельта Банк" переходить (відступається) право вимагати (замість ТОВ "Укрпромбанк") від боржників повного, належного та реального виконання обов`язків за кредитними та забезпечувальними договорами. Таким чином, ПАТ "Дельта Банк" є новим кредитором у спірних правовідносинах.

У жовтні 2012 року ПАТ "Дельта Банк" звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 888/06-КВ від 22 грудня 2006 року у розмірі 293 660,46 грн, з яких: 185 583,15 грн - сума заборгованості за кредитом; 108 077,31 грн - сума заборгованості за відсотками; 0 грн - сума комісії.

Рішенням Золочівського районного суду Харківської області від 10 грудня

2014 року у задоволенні позову ПАТ "Дельта Банк" відмовлено. Зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 про захист прав споживача та визнання недійсними пунктів кредитного договору і зобов`язання вчинити певні дії залишено без розгляду.

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 27 травня 2015 року рішення Золочівського районного суду Харківської області від 10 грудня 2014 року скасовано та задоволено позов ПАТ "Дельта Банк". Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Дельта Банк" заборгованість за кредитним договором станом на

23 червня 2014 року в сумі 293 660,46 грн, яка складається із: заборгованості за кредитом у сумі 185 583,15 грн та заборгованості за відсотками у сумі

108 077,31 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішення Золочівського районного суду Харківської області від 10 грудня 2014 року у частині залишення без розгляду позову ОСОБА_1 скасовано, справу в цій частині повернуто до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ від 13 серпня 2015 року рішення Апеляційного суду Харківської області від 27 травня 2015 року в частині позову ПАТ "Дельта Банк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором залишено без змін.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення касаційної скарги з таких мотивів.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.

Недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

Недійсні правочини поділяються на нікчемні та оспорювані.

В ЦК України (435-15) закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою "текстуальної" недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах "нікчемний", "є недійсним". Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не "породжує" (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків.

Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Відповідно до частини першої, другої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" (в редакції, чинній на момент укладення договору) продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Згідно частини п`ятої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" (в редакції, чинній на момент укладення договору) до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими: 1) для надання кредиту необхідно передати як забезпечення повну суму або частину суми кредиту чи використати її повністю або частково для покладення на депозит, або викупу цінних паперів, або інших фінансових інструментів, крім випадків, коли споживач одержує за таким депозитом, такими цінними паперами чи іншими фінансовими інструментами таку ж або більшу відсоткову ставку, як і ставка за його кредитом; 2) споживач зобов`язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача; 3) передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки; 4) встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки.

Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (стаття 217 ЦК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 квітня 2022 року у справі № 333/7121/18 (провадження № 61-9581св21) зазначено, що: "для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: 1) умови договору порушують принцип добросовісності (пункту 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); 2) умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; 3) умови договору завдають шкоди споживачеві. Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов`язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов`язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пунктів 2, 3 частини третьої статті 18 Закону "Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв`язку з розірванням або невиконанням ним договору".

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 лютого 2022 року у справі № 697/2142/20 (провадження № 61-17715св21) вказано, що: "положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору. Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 (z0541-07) , банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо). Суди апеляційної та касаційної інстанцій, дійшовши висновку про те, що обслуговування кредиту є супутньою послугою, за надання якої можливе встановлення комісії, не звернули уваги, що, встановивши в кредитному договорі сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту, відповідач не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надаються позивачу. При цьому відповідач нараховував, а позивач сплатив комісію за послуги, що супроводжують кредит, а саме за компенсацію сукупних послуг банку за рахунок позивача, що є незаконним".

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (провадження № 14-53цс21) зазначено, що:

"36.4. 16 жовтня 2011 року набрав чинності Закон № 3795-VI (3795-17) . Згідно з абзацом дев`ятим пункту 8 розділу І цього Закону частину четверту статті 11 Закону України № 1023-XII "Про захист прав споживачів" було доповнено новим абзацом третім такого змісту: "Кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною". Наведені приписи у такій редакції діяли до 10 червня 2017 року, коли набрав чинності Закон № 1734-VIII (1734-19) . Згідно з останнім текст статті 11 Закону України № 1023-XII "Про захист прав споживачів" виклали у новій редакції, що не передбачала нікчемності зазначених умов договору, а звужувала дію Закону № 1023-XII (1023-12) до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону № 1734-VIII (1734-19) ".

42. Умова кредитного договору про щомісячне внесення позивачем на користь банку плати за управління кредитом обмежує права позивача як сторони договору та клієнта банку. Ця умова не була спрямована на незаконне заволодіння майном позивача. Її встановлення пов`язане з різним тлумаченням сторонами приписів частини першої статті 21 Закону № 1023-XII у редакції, чинній на час укладення кредитного договору, та частини третьої статті 55 Закону № 2121-III. Тому Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсутні визначені частиною першою статті 228 ЦК України підстави вважати пункт 1.3.2 кредитного договору таким, що порушує публічний порядок і є нікчемним".

У пункті 36.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (провадження № 14-53цс21) зазначено:

"З 13 січня 2006 року також почали діяти нові редакції:

статті 18 Закону України № 1023-XII "Про захист прав споживачів", яка визначила підстави для визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача. Такі умови є несправедливими тоді, якщо всупереч принципу добросовісності наслідком договору є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача (частина друга статті 18 Закону № 1023-XII у редакції Закону № 3161-IV (3161-15) ). Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним (частина п`ята вказаної статті);

статті 19 Закону України № 1023-XII "Про захист прав споживачів" про заборону нечесної підприємницької практики - будь-якої підприємницької діяльності або бездіяльності, що суперечить правилам, торговим та іншим чесним звичаям та впливає або може вплинути на економічну поведінку споживача щодо продукції (пункт 14 статті 1 Закону № 1023-XII у редакції Закону № 3161-IV (3161-15) ). Поняттям такої практики охоплюється, зокрема, будь-яка діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману (пункт 2 частини другої статті 19). За змістом абзацу першого частини другої цієї статті підприємницька практика вводить в оману, якщо вона спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б. Така практика вводить в оману, зокрема, стосовно ціни або способу розрахунку ціни, потреби у послугах (пункти 3 і 4 частини другої статті 19 Закону № 1023-XII у редакції Закону № 3161-IV (3161-15) , чинній до 10 грудня 2019 року включно). Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору (абзац восьмий частини другої вказаної статті у редакції Закону № 3161-IV (3161-15) , чинній до 10 грудня 2019 року включно). Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними (частина шоста статті 19 Закону № 1023-XII у редакції Закону № 3161-IV (3161-15) ).

Щодо позовних вимог про визнання пунктів 1.6, 1.8 кредитного договору недійсними

Суди встановили, що оспорюваними позивачем за зустрічним позовом пунктами кредитного договору від 22 грудня 2006 року № 888/06-КВ передбачено: комісія за надання кредиту - 2,1 % від суми кредиту (пункт 1.6 кредитного договору); комісія за видачу готівкових коштів - 1 % від суми кредиту (пункт 1.8 кредитного договору).

Зазначені умови кредитного договору 22 грудня 2006 року є несправедливими і призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Тому наявні підстави для визнання зазначених умов недійсними. Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що наявність підстав для визнання пунктів 1.6, 1.8 кредитного договору недійсним позивачем за зустрічним позовом не доведено, а суд апеляційної інстанції зробив неправильний висновок, що ці пункти кредитного договору є нікчемними.

Оскільки в зазначеній частині кредитний договір є оспорюваним, а вказані умови несправедливими, рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду у цій частині позовних вимог належить скасувати і ухвалити нове рішення про їх задоволення.

Щодо позовних вимог про визнанняпункту 5.4 кредитного договору недійсним

Пунктом 5.4 кредитного договору визначено, що у разі несвоєчасної сплати щомісячних фіксованих платежів (основної суми боргу та/або відсотків) позичальник сплачує банку комісію за обслуговування простроченої заборгованості у розмірі 3 % від суми простроченої заборгованості за обов`язковими щомісячними платежами за кожний день прострочення платежу.

Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що наявність підстав для визнання пункту 5.4 кредитного договору недійсним позивачем за зустрічним позовом не доведено, а суд апеляційної інстанції зробив висновок, що цей пункт кредитного договору є нікчемним, оскільки, на переконання апеляційного суду, його недійсність встановлена законом, хоча в цій частині договір є оспорюваним і може бути визнаним недійсним.

Позов ОСОБА_1 у цій частині позовних вимог є обґрунтованим, оскільки встановлює сплату комісії, тобто передбачає умову, яка є несправедливою.

Водночас у матеріалах справи наявна заява банку про застосування позовної давності щодо вимоги про визнання недійсним пункту 5.4 договору (а. с. 239 - 240 т. 1), яка була подана під час розгляду справи в суді першої інстанції. У заяві про застосування позовної давності ПАТ "Дельта Банк" зазначав, що кредитний договір було укладено 22 грудня 2006 року, а зустрічний позов пред`явлено -

18 лютого 2014 року.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Оскільки позов у частині позовних вимог про визнання пункту 5.4 кредитного договору недійсним є обґрунтованим, проте пред`явлений поза межами позовної давності, та за наявності заяви сторони спору (відповідача за зустрічним позовом) про застосування позовної давності, то у задоволенні вказаних позовних вимог належить відмовити з підстав пропущення позовної давності.

За таких обставин оскаржені судові рішення в частині вимоги зустрічного позову про визнання недійсним пункту 5.4 кредитного договору належить змінити.

Щодо позовних вимог про зменшення суми боргу на незаконно нараховану комісію за пунктами 1.6, 1.8 за кредитним договором в розмірі 3 459,76 грн та 5.4 в розмірі 2 373,94 грн; визнання неправомірним нарахування процентів після пред`явлення ПАТ "Дельта Банк" позову до суду; зменшення суми боргу за кредитним договором на суму незаконно нарахованих процентів у розмірі 47 402,14 грн; зменшення суму боргу за кредитним договором на суму нарахованих процентів за час прострочки кредитора у розмірі 99 666,54 грн

Рішення Апеляційного суду Харківської області від 27 травня 2015 року, яким позов ПАТ "Дельта Банк" задоволено та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Дельта Банк" заборгованість за кредитним договором станом на 23 червня

2014 року в сумі 293 660,46 грн, з яких: заборгованість за кредитом становить 185 583,15 грн, заборгованість за відсотками становить 108 077,31 грн

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 серпня 2015 року вказане рішення апеляційного суду залишено без змін, тобто воно набрало законної сили.

За таких обставин зазначені вимоги є неефективним способом захисту, оскільки їх задоволення не призведе до відновлення порушеного (як вважає ОСОБА_1 ) права позивача за зустрічним позовом. При вирішенні вказаних позовних вимог суди виходили з інших мотивів, тому оскаржені судові рішення в їх мотивувальній частині щодо відмови в задоволенні цих вимог належить змінити.

Щодо посилання ОСОБА_1 на порушення апеляційним судом пункту 5 частини першої статті 411 ЦПК України

Позивач за зустрічним позовом вказував, що апеляційний суд порушив пункт 5 частини першої статті 411 ЦПК України, оскільки належним чином не повідомив ПАТ "Дельта Банк" про судове засідання 23 лютого 2021 року, в якому було ухвалена оскаржена постанова суду апеляційної інстанції.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо: справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.

ПАТ "Дельта Банк" рішення судів попередніх інстанцій у касаційному порядку не оскаржує та не обґрунтовує касаційну скаргу такою підставою, у зв`язку з чим відсутні умови для застосування пункту 5 частини першої статті 411 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

З урахуванням необхідності врахування висновків щодо застосування норм права викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 лютого 2022 року у справі

№ 697/2142/20 (провадження № 61-17715св21), постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (провадження

№ 14-53цс21), постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 квітня 2022 року у справі

№ 333/7121/18 (провадження № 61-9581св21), колегія суддів вважає, що оскаржені рішення частково ухвалені із порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що:

касаційну скаргу належить задовольнити частково;

рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині вимог за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ПАТ "Дельта Банк" про визнання недійсними умов, передбачених пунктами 1.6, 1.8 кредитного договору щодо сплати комісії у вигляді винагороди за надання фінансового інструменту скасуватиз ухваленням нового рішення про задоволення цієї частини позову;

рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині вимог за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ПАТ "Дельта Банк" про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними пункту 5.4 кредитного договору; зменшення суму боргу на незаконно нараховану комісію за пунктами 1.6, 1.8 кредитного договору в розмірі 3 459,76 грн та пунктом 5.4 кредитного договору у розмірі 2 373,94 грн; визнання неправомірним нарахування процентів після пред`явлення ПАТ "Дельта Банк" позову до суду; зменшення суми боргу за кредитним договором на суму незаконно нарахованих процентів у розмірі 47 402,14 грн; зменшення суму боргу за кредитним договором на суму нарахованих процентів за час прострочки кредитора у розмірі 99 666,54 грн змінити, виклавши мотивувальні частини оскаржених судових рішень в редакції цієї постанови суду касаційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Золочівського районного суду Харківської області від 06 квітня 2017 року та постанову Харківського апеляційного суду від 23 лютого 2021 року в частині вимог за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" визнання недійсними умов, передбачених пунктами 1.6, 1.8 кредитного договору, щодо сплати комісії скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення цих вимог.

Визнати недійснимиумови, передбачені пунктами 1.6, 1.8 кредитного договору

№ 888/06-КВ, укладеного 22 грудня 2006 року між ТОВ "Укрпромбанк" та ОСОБА_1 .

Рішення Золочівського районного суду Харківської області від 06 квітня 2017 року та постанову Харківського апеляційного суду від 23 лютого 2021 року в частині вимог за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" про відмову в задоволенні позовних вимог про:

визнання недійсним 5.4 кредитного договору;

зменшення суму боргу на незаконно нараховану комісію за пунктами 1.6, 1.8 кредитного договору в розмірі 3 459,76 грн та пунктом 5.4 кредитного договору в розмірі 2 373,94 грн;

визнання неправомірним нарахування процентів після пред`явлення ПАТ "Дельта Банк" позову до суду;

зменшення суми боргу за кредитним договором на суму незаконно нарахованих процентів у розмірі 47 402,14 грн;

зменшення суму боргу за кредитним договором на суму нарахованих процентів за час прострочки кредитора у розмірі 99 666,54 грн змінити, виклавши мотивувальні частини судових рішень в редакції цієї постанови суду касаційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. І. Крат Судді:Н. О. Антоненко І. О. Дундар Є. В. Краснощоков М. М. Русинчук