відповідачі: Бориспільський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області, Державна казначейська служба України,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, який діє в інтересах ОСОБА_1, на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 5 липня 2019 року, ухвалене у складі судді Муранової-Лесів І. В., та постанову Київського апеляційного суду від 4 грудня 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Лівінського С. В., Березовенко Р. В., Суханової Є. В.,

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Бориспільського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції (далі - Бориспільський МВ ДВС ГТУЮ, відділ ДВС) у Київській області та Державної казначейської служби України (далі - ДКСУ) про відшкодування майнової шкоди, завданої бездіяльністю органу державної влади.

В обґрунтування позову вказувала, що постановою головного державного виконавця Бориспільського МВ ДВС ГТУЮ у Київській області Прус О. М.

від 3 грудня 2014 року відкрито виконавче провадження ВП № 45659868 з примусового виконання виконавчого листа № 359/5247/14-ц, виданого Бориспільським міськрайонним судом Київської області 18 листопада 2014 року, про стягнення з ОСОБА_3 на її користь коштів у сумі 150 354,54 доларів США та судового збору в сумі 3 654 грн.

18 листопада 2014 року позивач звернулася до відділу ДВС із заявою, в якій просила накласти арешт на нерухоме майно ОСОБА_3

21 січня 2015 року під час здійснення вказаного виконавчого провадження виявлено, що ОСОБА_3 на праві власності належить квартира

Вказувала, що в порушення статті 57 Закону України "Про виконавче провадження" відповідач не виніс постанову про арешт квартири позивача.

На думку позивача, вказана бездіяльність державного виконавця надала можливість боржнику ОСОБА_3 продати належну йому квартиру

ОСОБА_4 відповідно до договору купівлі-продажу від 9 лютого 2016 року та уникнути виконання судового рішення.

Вказувала, що державним виконавцем відділу ДВС Пільтяй Г. В. постанова про арешт майна боржника була винесена 9 лютого 2017 року - через рік після відчуження майна боржника.

28 липня 2017 року виконуючий обов`язки начальника Бориспільського МВ ДВС ГТУЮ у Київській області провів перевірку у виконавчому провадженні № 45659868 та визнав дії державних виконавців цього відділу Прус О. М. і Григорян О. О. такими, що суперечать вимогам статей 6, 11, 30, 57 Закону України "Про виконавче провадження", і поклав на державного виконавця цього відділу Пільтяй Г. В. обов`язок провести виконавчі дії.

На думку позивача, бездіяльністю відділу ДВС щодо невчасного накладення арешту на майно боржника в межах виконавчого провадження їй завдано майнової шкоди у сумі 742 000 грн, які б вона могла отримати у разі реалізації майна боржника в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження" (1404-19) .

За таких обставин просила стягнути з Державного бюджету України на її користь 742 000 грн у відшкодування шкоди, завданої бездіяльністю Бориспільського МВ ДВС ГТУЮ у Київській області.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 5 липня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції вказав, що зазначені позивачем грошові кошти не є збитками в розумінні статті 22 ЦК України, оскільки сам лише факт відчуження боржником належного йому майна, за рахунок якого могло бути частково погашено суму заборгованості за виконавчим документом, не свідчить про те, що позивач зазнала втрат на вказану суму через знищення або пошкодження належного їй майна, або мусить зробити витрати для відновлення свого порушеного права в зазначеному розмірі, отже не є реальними збитками та не є упущеною вигодою.

Позивач залишається стягувачем у виконавчому провадженні та, відповідно, не втратила права на отримання належного виконання від боржника в ході примусового виконання виконавчого листа про стягнення з ОСОБА_3 на її користь 154 354,54 доларів США та 3 654 грн судового збору. Суд врахував, що позивач оспорила укладений боржником договір купівлі-продажу квартири, звернувшись з таким позовом у справі № 359/1509/18.

Крім того, стягнення зазначеної позивачем суми за рахунок коштів державного бюджету призвело б до перекладення обов`язку щодо виконання судового рішення з боржника на державу.

Постановою Київського апеляційного суду від 4 грудня 2019 року задоволено частково апеляційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діяв адвокат Шипілов О. В., рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 5 липня 2019 року скасовано і ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову з інших підстав.

Апеляційний суд зазначив про неврахування судом першої інстанції того, що до участі у справі не було залучено посадових (службових) осіб Бориспільського МВ ДВС ГТУЮ у Київській області, чиїх прав і обов`язків стосується вирішення цього спору, що є, на думку суду, підставою для відмови в задоволенні позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У січні 2020 року представник ОСОБА_1 - адвокат Шипілов О. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 5 липня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 4 грудня 2019 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанції помилково не застосували до спірних правовідносин статтю 1173 ЦК України.

Суди не врахували, що державний виконавець відділу ДВС встановив факт відсутності у боржника іншого майна, однак, в порушення статті 57 Закону України "Про виконавче провадження", не виніс постанову про арешт належної на той час боржнику квартири.

Крім того, листом управління Державної виконавчої служби ГТУЮ у Київській області від 30 жовтня 2017 року відділ ДВС визнав свою бездіяльність незаконною.

Вказує про неврахування судами попередніх інстанції висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 8 листопада 2017 року у справі № 6-99цс17, згідно з яким надмірно тривале виконання державним виконавцем рішення суду є підставою для відшкодування моральної та іншої шкоди. Апеляційний суд також не врахував, що згідно з викладеним у вказаній постанові Верховного Суду України висновком належним відповідачем у такій справі є орган ДВС, в якому працює державний виконавець, та ДКСУ.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 6 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі і ухвалою цього ж суду від 30 серпня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судом апеляційної інстанції встановлено, що на виконанні у Бориспільському МВ ДВС ГТУЮ у Київській області перебуває виконавче провадження № 45659868 з примусового виконання виконавчого листа №2/359/1675, виданого 1 жовтня 2014 року Бориспільським міськрайонним судом Київської області, про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 154 354,54 доларів США, а також 3 654 грн судового збору. Вказане виконавче провадження відкрито 3 грудня 2014 року.

Зі змісту заяви від 18 листопада 2014 року, поданої представником стягувача - адвокатом Шипіловим О. В., суди встановили, що останній просив прийняти до виконання виконавчий лист, відкрити виконавче провадження за місцем знаходження боржника і накласти арешт на виявлені кошти, рахунки та на все майно боржника в межах суми боргу в розмірі 154 354,54 доларів США та судового збору в розмірі 3 654 грн.

З інформаційної довідки з Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 83981211 від 21 грудня 2015 року суди встановили, що

у власності ОСОБА_3 перебувала квартира

АДРЕСА_1 . Вказана квартира обтяжена іпотекою на підставі договору іпотеки № 2794 від 10 жовтня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріального округу Київської області Лазоренко Л. Є.; іпотекодержателем є ПАТ "Дельта Банк".

Крім того, з інформаційної довідки з вказаних реєстрів № 156098421

від 13 лютого 2019 року суди встановили, що 1 серпня 2017 року щодо вказаної квартири зареєстровано обтяження - арешт нерухомого майна на підставі постанови про арешт майна № 45659868, винесеної 9 лютого 2017 року державним виконавцем Бориспільського МВ ДВС ГТУЮ у Київській області Пільтяй Г. В.

Судами встановлено, що 9 лютого 2016 року приватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріального округу Дідок В. В. посвідчено договір купівлі-продажу квартири за реєстровим № 95, на підставі якого ОСОБА_3 відчужив, а ОСОБА_4 набув у власність квартиру АДРЕСА_1 .

Зі змісту пункту 3 вказаного договору купівлі-продажу суди встановили, що за домовленістю сторін продаж проводився за 742 000, які продавець отримав від покупця повністю до підписання цього договору.

Пунктом 4 вказаного договору визначено, що ринкова вартість вказаної квартири становить 508 180 грн згідно з висновком про вартість об`єкта оцінки, виданого Товариством з обмеженою відповідальністю "Консалтингова

фірма "Євротерра".

Постановою виконуючого обов`язки начальника МВ ДВС ГТУЮ у Київській області Сергієнка О. М. про результати перевірки законності виконавчого провадження (ВП № 45659868) від 28 липня 2017 року визнано дії державних виконавців вказаного відділу Прус О. М. та ОСОБА_5 такими, що вчинені з порушенням статей 6, 11, 57 Закону України "Про виконавче провадження" в редакції Закону, чинній на момент вчинення порушення; зобов`язано державного виконавця відділу ДВС Пільтяй Г. В. провести виконавчі дії в порядку, встановленому цим Законом, спрямовані на повне та фактичне виконання виконавчого листа № 2/259/1625 від 1 жовтня 2014 року.

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) .

Частиною другою розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_2, який діє в інтересах ОСОБА_1, на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 5 липня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 4 грудня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України (1618-15) в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла

до 8 лютого 2020 року.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України у тій же редакції під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної виконавчої служби, його посадовими або службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України "Про виконавче провадження" (1404-19) .

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця під час проведення виконавчого провадження, є правопорушення, що включає такі складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення посадових осіб державної виконавчої служби, інші докази.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені статтею 1166 ЦК України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені у статтях 1173 та 1174 ЦК України.

Зокрема статтею 1173 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування.

Шкода є неодмінною умовою цивільно-правової відповідальності. Під шкодою розуміють зменшення або втрату (загибель) певного особистого чи майнового блага. Залежно від об`єкта правопорушення розрізняють майнову або немайнову (моральну) шкоду.

Грошовим виразом майнової шкоди є збитки. Відповідно до статті 22 ЦК України збитками є: 1) втрати, яких зазнала особа у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відшкодування збитків - це відновлення майнового стану учасника правовідносин за рахунок іншого суб`єкта - правопорушника. Щоб стягнути зазнані збитки, потерпіла особа має довести їх наявність і розмір.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 30 червня 2022 року у справі № 757/58703/18-ц (провадження № 61-20705св21) викладено висновок про те, що "факт тривалого невиконання рішення суду внаслідок неправомірних дій посадових осіб державної виконавчої служби, на який посилається позивач як на підставу позовних вимог про відшкодування майнової шкоди, не є безумовною підставою для висновку про наявність збитків та причинного зв`язку між ними та несвоєчасним виконанням рішення, яке набрало законної сили. Неповернення позивачу майна на виконання судового рішення, ухваленого на її користь, не є майновою шкодою, яка підлягає відшкодуванню на підставі статей 1173, 1174 ЦК України. Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постановах: від 23 грудня 2019 року у справі № 752/4110/17 (провадження № 61-20325св18), від 12 березня 2020 року

у справі № 757/74887/17-ц (провадження № 61-11090св19) та від 3 червня

2020 року у справі № 642/3839/17 (провадження № 61-37856св18), від 12 серпня 2020 року у справі № 761/7165/17 (провадження № 61-20203св19). Оскільки розмір збитків, які позивач просила стягнути з відділу, є сумою, що підлягає стягненню в порядку примусового виконання судових рішень, ухвалених на її користь, то ці кошти не є майновою шкодою, яка підлягає відшкодуванню на підставі статей 1173, 1174 ЦК України".

У справі, яка переглядається, звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилалася на те, що невчинення посадовими особами державної виконавчої служби всіх необхідних виконавчих дій, зокрема, ненакладення арешту на майно боржника, призвело до реалізації боржником цієї квартири за 742 000 грн, які б вона могла отримати у разі реалізації майна боржника в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження" (1404-19) .

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом статтею 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу.

Таким чином, правильним є висновок суду першої інстанції про відсутність передбачених законом підстав для стягнення заявленої позивачем шкоди у розмірі 742 000 грн, оскільки факт тривалого невиконання рішення суду не є безумовною підставою для висновку про наявність причинного зв`язку між несвоєчасним виконанням рішень, які набрали законної сили, та завданою шкодою.

Доводи касаційної скарги про неврахування судом першої інстанції висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 8 листопада 2017 року

у справі № 6-99цс17, про те, що надмірно тривале виконання державним виконавцем рішення суду є підставою для відшкодування моральної та іншої шкоди, колегія суддів відхиляє, оскільки Верховний Суд України у вказаній постанові таких висновків не викладав.

Суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову з підстав незалучення до участі у справі посадових (службових) осіб Бориспільського МВ ДВС ГТУЮ у Київській області, оскільки такий висновок суперечить висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у пункті 43 постанови від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16 (провадження № 14-515цс19), у якому зазначено, що "саме на державу покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах… Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне вказати, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав".

Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції, повно та всебічно з`ясувавши обставини справи та дослідивши наявні у справі докази, правильно застосував норми права і ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, яке суд апеляційної інстанції помилково скасував.

Неправильне застосування норм матеріального права надає суду касаційної інстанції повноваження не обмежуватися доводами та вимогами касаційної скарги як визначено частиною третьою статті 400 ЦПК України в редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги.

Згідно зі статтею 413 ЦПК України в редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

За таких обставин касаційний суд скасовує постанову Київського апеляційного суду від 4 грудня 2019 рокуі залишає в силі рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 5 липня 2019 року.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційний суд дійшов висновку про залишення в силі рішення суду першої інстанції, яким відмовлено у задоволенні позову в повному обсязі, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.