розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником Проценко Оксаною Миколаїною, на рішення Долинського районного суду Кіровоградської області від 16 вересня 2021 року в складі судді Степанова С. В. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 22 лютого 2022 року в складі колегії суддів: Дуковського О. Л., Дьомич Л. М., Письменного О. А., в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання договору оренди недійсним,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_4 про визнання договору оренди землі недійсним.

На обґрунтування позову зазначала, що їй нa підставі державного акта про право приватної власності на землю серія III-KP № 026861 від 25 квітня 2002 року№ 3521980700:07:000:0336, належить земельна ділянка сільськогосподарського призначення площею 6,14 га, яка розташована на території Богданівської сільської ради Долинського району Кіровоградської області (далі - земельна ділянка).

26 березня 2007 року між позивачкою та ОСОБА_4 було укладено договір оренди земельної ділянки строком на 49 років, який зареєстрований 21 травня 2007 року в ДП "Центр ДЗК" за № 25.

Зазначає, що у договорі не зазначено кадастровий номер земельної ділянки. В акті прийому-передачі, що є додатком до договору оренди землі, дані щодо кадастрового номеру земельної ділянки, що передається в оренду також відсутні.

Позивач вважає, що відсутність в тексті спірного договору кадастрового номеру земельної ділянки, порушує її право на вільне волевиявлення щодо передачі в оренду земельної ділянки.

Крім того, в договорі оренди землі відсутні істотні умови щодо індексації орендної плати, строки, порядок її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Вказує, що її права є порушеними, оскільки її волевиявлення щодо передачі в оренду земельної ділянки на час підписання договору оренди не було вільним та не відповідало її внутрішній волі. Зазначала, що вона мала психічні розлади та не розуміла наслідків вчинюваних нею дій, що в подальшому призвело до стаціонарного лікування в медичному закладі.

Посилаючись на вищезазначене позивач просила суд визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 26 березня 2007 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Долинського районного суду Кіровоградської області від 16 вересня 2021 року, залишеним без змін постановою Кропивницького апеляційного суду від 22 лютого 2022 року, в задоволенні позову відмовлено.

Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 частину понесених ним витрат на правову допомогу у розмірі 5 000,00 грн.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції виходив з того, що сторони при укладенні договору оренди землі дійшли згоди щодо всіх істотних умов договору, про що свідчить підпис на договорі та на акті прийому-передачі земельної ділянки. Позивач ОСОБА_1 передала в оренду відповідачу ОСОБА_4 земельний пай, орендну плату одержала за весь термін дії договору, яка складає ціну продажу земельної ділянки, претензій до ОСОБА_4 не заявляла, про що зазначила в розписці від 26 березня 2007 року. Тому умови про строк виплати орендної плати, з огляду на дострокову виплату орендарем, не мають істотного значення та не можуть бути підставою для визнання договору оренди недійсним. Відсутність у договорі кадастрового номеру ділянки не порушує право позивача, оскільки до договору оренди земельної ділянки було додано державний акт на право приватної власності на землю, в якому і вказано повний опис земельної ділянки та місце її розташування, Тому, земельна ділянка є ідентифікованою.

Короткий зміст вимог та доводів, наведених у касаційній скарзі

21 травні 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Проценко О. М. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Долинського районного суду Кіровоградської області від 16 вересня 2021 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 22 лютого 2022 року, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Підставою касаційного оскарження зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року в справі № 662/1489/15, від 30 липня 2020 року в справі № 471/761/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що права позивача є порушеними, оскільки її волевиявлення щодо передачі в оренду земельної ділянки на час підписання договору оренди не було вільним та не відповідало її внутрішній волі, так як вона декілька років мала психічні розлади та не розуміла наслідків вчинюваних нею дій, що в подальшому призвело до стаціонарного лікування в КНІІ "Обласна клінічна психіатрична лікарня Кіровоградської обласної ради", відповідні довідки містяться в матеріалах даної справи.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 14 червня 2022 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали цивільної справи із Долинського районного суду Кіровоградської області.

Справа надійшла до Верховного Суду в червні 2022 року.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 є власником земельної спірної земельної ділянки з кадастровим номером 3521980700:07:000:0336 на підставі державного акта на право приватної власності на землю серія ІІІ-КР № 026861, виданого виданого 25 квітня 2002 року (а. с. 9).

26 березня 2007 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 було укладено договір оренди землі, відповідно до умов якого позивач передала в оренду відповідачу у строкове платне користування спірну земельну ділянку строком на 49 років (а. с. 10-12). Договір зареєстровано у встановленому законом порядку.

Відповідно до розписки від 26 березня 2007 року, ОСОБА_1 здала в оренду ОСОБА_4 земельний пай. Орендну плату одержала за весь термін дії договору, яка складає ціну продажу земельної ділянки, претензій до ОСОБА_4 не мала (а. с.44).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Предметом спору у цій справі є визнання договору оренди землі недійсним з підстав відсутності істотнихумов, передбаченихпунктом першим частини першої статті 15 Закону України "Про оренду землі" - кадастрового номеру земельної ділянки, а також індексації орендної плати, строки, порядок її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Відповідно до частин першої-п'ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частинами першою та другою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною четвертою статті 124 ЗК України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Згідно з частиною другою статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Законом, яким регулюються відносини, пов'язані з орендою землі, є Закон України "Про оренду землі" (161-14) .

Згідно зі статтею 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до частин першої, другої статті 15 Закону України "Про оренду землі" у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею є підставою для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 20 вересня 2021 року у справі № 506/132/20 (провадження № 61-10304св21).

Крім того, Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію, згідно з якою відсутність однієї із істотних умов у договорі оренди землі, передбачених частиною першою статті 15 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, чинній на момент укладення оспорюваного договору), може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише у разі встановлення факту порушення, невизнання або оспорення прав, свобод чи інтересів особи, яка звертається із позовом.

Отже, якщо відсутність у договорі однієї з істотних умов не унеможливила виконання договору, зокрема в частині проведення розрахунків, і сторони протягом певного часу виконували договір погодженим способом, то незгода позивачів з умовою виконання договору не може бути підставою для визнання їх прав порушеними в момент укладення договору та визнання його недійсним з цих підстав.

Статтею 152 ЗК України визначено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані із позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, у тому числі, шляхом визнання угоди недійсною.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України та частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення вимог або відмову в їх задоволенні.

У справі про визнання недійсним договору оренди землі з підстав відсутності в ньому істотної умови, передбаченої частиною першою статті 15 Закону України "Про оренду землі", суд повинен установити: чи дійсно порушуються права орендодавця у зв`язку з відсутністю в договорі таких умов, передбачених статтею 15 указаного Закону, визначити істотність цих умов, а також з'ясувати, у чому саме полягає порушення його законних прав.

Встановивши, що ОСОБА_1 була вільною в укладенні договору та виборі орендаря, умови (пункти) договору визначені на розсуд сторін (орендодавця та орендаря), погоджені ними. За умовами договору оренди землі (земельної ділянки) позивач як орендодавець передала відповідачу як орендарю належну їй на праві приватної власності земельну ділянку на строк 49 років у володіння та користування за плату як то орендну плату, яку сторони визначили в натуральній формі, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Колегія судів погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій.

Посилання позивача на те, що відсутність в тексті спірного договору кадастрового номеру земельної ділянки, порушує її право, не може бути прийнято колегією суддів до уваги, оскільки як встановили суди та вбачається з матеріалів справи, до договору оренди земельної ділянки було додано державний акт на право приватної власності на землю, в якому вказано повний опис земельної ділянки та місце її розташування. Тому, земельна ділянка є ідентифікованою. Наявними у справі документами встановлена площа та місце розташування земельної ділянки, вказаної у договорі оренди. Сторонами у справі не заявлялось про те, що в оренду відповідачу передавалась інша ділянка, ніж та, що вказана у наданому позивачем державному акті на право приватної власності на землю. Відсутність зазначення кадастрового номеру в договорі оренди землі, не може розцінюватися як відсутність усієї такої істотної умови договору, як об'єкт оренди, оскільки кадастровий номер є лише однією із складових частин цієї умови.

Крім того, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позивач не надала будь-яких доказів про порушення її прав як орендодавця через відсутність кадастрового номера земельної ділянки.

Доводи касаційної скарги про те, що спірний договір не містить істотних умов угоди, а саме в договорі не визначено порядок обчислення орендної плати, не встановлені строки внесення орендної плати, не визначено періодичності перегляду розміру орендної плати, а також розміру пені (відсотків) у разі несвоєчасної виплати орендної плати, не можуть бути прийнятті колегія суддів до уваги, оскільки такі умови не можна визнати такими, що суттєво впливає на правову природу правовідносин, що склалися між сторонами та зобов`язання за якими виконувалися протягом тривалого часу.

Крім того, суди правильно врахували, те що позивач отримала орендну плату за весь термін дії договору, що підтверджується розпискою (а. с. 44).

Посилання в касаційній скарзі на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 16 жовтня 2019 рокув справі № 662/1489/15 та від 30 липня 2020 року в справі № 471/761/17, не можуть бути прийнятті колегією суддів до уваги, оскільки висновки судів попередніх інстанцій не суперечать зазначеним висновкам.

Доводи касаційної скарги про те, що права позивача є порушеними, оскільки її волевиявлення щодо передачі в оренду земельної ділянки на час підписання договору оренди не було вільним та не відповідало її внутрішній волі, колегія суддів відхиляє, оскільки такі доводи не містять свого підтвердження.

Інші доводи касаційної скарги є аналогічними доводам апеляційної скарги заявника, яким суд надав належну оцінку, висновки судів попередніх інстанцій є достатньо аргументованими, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника.

Встановивши, що позивачкою не доведено обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог, зокрема - порушення її прав та інтересів при укладенні та виконанні оспорюваного договору, суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок про відсутність підстав для визнання оспорюваного договору оренди землі недійсним.

Суди правильно застосували до спірних правовідносин норми права, що регулюють спірні правовідносини, тому безпідставним є посилання у касаційній скарзі на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки вказана обставина є підставою для касаційного оскарження, а не для скасування судових рішень, які ґрунтуються на матеріалах справи та відповідають вимогам законності та обґрунтованості.

Таким чином, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов'язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.