У березні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Христинівської міської ради Черкаської області (далі - Христинівська міська рада), ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування актів індивідуальної дії, виданого органом місцевого самоврядування.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що рішенням Виконавчого комітету Христинівської міської ради депутатів трудящих від 26 лютого 1974 року № 45 встановлено право власності на житловий будинок на АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 .

Після смерті ОСОБА_3 власницею будинку згідно із свідоцтвом на право власності на частку у спільному майні подружжя від 05 жовтня 1974 року та свідоцтва про право на спадщину від 05 жовтня 1974 року стала ОСОБА_4 .

31 жовтня 1995 року після смерті ОСОБА_4, ОСОБА_2 успадкував 1/2 частини житлового будинку з надвірними спорудами, на АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 після смерті свого сина ОСОБА_5, померлого ІНФОРМАЦІЯ_2, 1/2 частини житлового будинку з надвірними спорудами на АДРЕСА_1 успадкувала ОСОБА_1 .

Проведеною 21 серпня 2006 року Черкаським ЧООБТІ технічною інвентаризацією встановлено, що будинковолодіння АДРЕСА_1, розташоване на неприватизованій земельній ділянці площею 704 кв. м, та складається з глиновалькованого житлового будинку "А" житловою площею 30,6 кв. м, із прибудованими верандами "а" і "аі", сараїв "Б", "Г", "Д", погребу під сараєм "Б", літньої кухні "В", криниці "К", паркану № 1, воріт із хвірткою № 2, хвіртки № 3. Межі землекористування не встановлювались, межові знаки на зберігання не передавались.

Рішенням Христинівського районного суду Черкаської області від 20 вересня 2012 року установлено порядок користування житловим будинком АДРЕСА_1, що перебуває у спільній частковій власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2

19 вересня 2013 року Виконавчий комітет Христинівської міської ради Черкаської області, розглянувши заяву ОСОБА_2 про присвоєння поштової адреси належній йому частині житлового будинку, рішенням № 147 присвоїв поштову адресу частині житлового будинку на АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_1 - АДРЕСА_2, а частині житлового будинку на АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_2 - АДРЕСА_3 . Скориставшись рішенням Христинівського районного суду Черкаської області від 20 вересня 2012 року та рішенням Виконавчого комітету Христинівської міської ради про присвоєння поштової адреси ОСОБА_2 провів технічну інвентаризацію належного йому права на 1/2 частини у праві власності на житловий будинок АДРЕСА_1, як на окремий об`єкт нерухомості, і 31 жовтня 2014 року своє право власності на нього зареєстрував.

27 листопада 2014 року Христинівська міська рада Черкаської області, розглянувши заяви громадян, у тому числі ОСОБА_2, прийняла рішення № 40-2/14-VI, яким надала дозвіл виготовити технічну документацію із землеустрою щодо "становлення меж земельної ділянки комунальної власності в натурі (на місцевості) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд на АДРЕСА_2 орієнтовною площею 0,04895 кв. м.

16 червня 2015 року Христинівська міська рада Черкаської області відмовила ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для приватизації земельної ділянки площею 0,0376 га.

Вважає, що вказане рішення міської ради порушує гарантоване їй статтею 120 ЗК України, у редакції, чинній на момент набуття права власності, на успадковану 1/2 частини житлового будинку та право на земельну ділянку, яка визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, тому вона оскаржила це рішення до суду в порядку КАС України (2747-15) .

Постановою Христинівського районного суду Черкаської області від 04 травня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2016 року, заявлені нею вимоги задоволено. Рішення Христинівської міської ради Черкаської області від 27 листопада 2014 року № 40-2/14-VI у частині надання дозволу ОСОБА_2 на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі суд визнав протиправним та скасував.

Проте постановою Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року судові рішення попередніх інстанцій скасовано, а провадження у справі закрито у зв`язку з тим, що спір не належить до категорії публічно-правових і підлягає вирішенню у порядку цивільного судочинства.

Під час розгляду справи в суді в порядку цивільної юрисдикції підтвердила свою позицію, що рішення Христинівської міської ради є незаконним, право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток у праві власності співвласників жилого будинку, будівлі або споруди. Проте, у ОСОБА_2 право на більшу, ніж 1/2 частини земельної ділянки, на якій розташований спільний з нею житловий будинок, відсутнє.

Посилаючись на викладене, позивач просила визнати поважними причини пропуску позовної давності; визнати незаконним та скасувати рішення Христинівської міської ради Христинівського району Черкаської області від 27 листопада 2014 року № 40-2/14-VI "Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)" в частині надання дозволу ОСОБА_2 на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на земельну ділянку комунальної власності для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована в межах населеного пункту м. Христинівка, площею 0,04895 га на АДРЕСА_3 .

Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 04 листопада 2021 року у складі суді ОСОБА_6 у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що матеріалами справи та постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2018 року № 706/507/16-ц встановлено, що ОСОБА_1 не оформила право власності і на свою частину домоволодіння, виділену рішенням Христинівського районного суду Черкаської області від 20 вересня 2012 року.Вказане свідчить про зловживання позивачем своїми процесуальними правами, оскільки впродовж 2012-2021 років ОСОБА_1 не оформлює право власності на набуте нею майно та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2, але постійно чинить перешкоди ОСОБА_2 у розпорядженні своїм майном.

Постановою Черкаського апеляційного суду від 02 червня 2022 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 . Визнано незаконним та скасовано рішення Христинівської міської ради Христинівського району Черкаської області від 27 листопада 2014 року № 40-2/14-VI "Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)" в частині надання дозволу ОСОБА_2 на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на земельну ділянку комунальної власності для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована в межах населеного пункту м. Христинівка, площею 0,04895 га на АДРЕСА_3 . Вирішено питання розподілу судових витрат.

Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив із того, що розмір часток у спільній власності на земельну ділянку між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не визначався, між сторонами не досягнуто згоди про порядок користування земельною ділянкою, а тому при визначенні частини спільної ділянки, право на користування якою має ОСОБА_1, необхідно виходити з розміру часток співвласників у будинковолодінні на час виникнення спільної часткової власності сторін на це майно. Надання відповідачу дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою на земельну ділянку, що не відповідає розміру його частики у будинковолодінні, є незаконним та таким, що порушує права позивача.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У липні 2022 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Черкаського апеляційного суду від 02 червня 2022 року, в якій просить скасувати вказане судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права. У касаційній скарзі вказує на те, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі №706/507/16-ц (провадження № 61-23463св18).

Також, у касаційній скарзі як на підставу для оскарження судового рішення заявник посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу), а саме: апеляційний суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частина третя статті 411 ЦПК України).

У серпні 2022 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, у якому зазначила, що у разі набуття права спільної сумісної власності на земельну ділянку співвласниками будинковолодіння з визначеними частками право власності на земельну ділянку переходить співвласникам відповідно до розміру їх часток.

У своєму відзиві ОСОБА_1 просить розгляд справи здійснювати у судовому засіданні за її участю.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 43 ЦПК України учасники справи мають право, зокрема, брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи у касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Абзац другий частини першої статті 402 ЦПК України визначає, що у разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.

Відповідно до частини тринадцятої статті 7ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що право особи бути присутньою під час розгляду справи може бути реалізовано у разі розгляду такої справи у відкритому судовому засіданні, у всіх інших випадках присутність інших осіб при розгляді справи у порядку письмового провадження чинним ЦПК України (1618-15) не передбачено.

ОСОБА_1 реалізувала свої процесуальні права, які відповідають принципу змагальності на стадії касаційного перегляду справи, шляхом викладення своєї позиції у відзиві на касаційну скаргу. Клопотання про розгляд справи судом касаційної інстанції за участю сторін не містить обґрунтувань того, які ще важливі для справи пояснення може надати позивачка лише особисто в суді, окрім тих, які викладені письмово.

Верховний Суд, враховуючи викладене, виходячи із повноважень суду касаційної інстанції, який не може встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами, оцінивши характер спору та суть правового питання, яке підлягає вирішенню у розглядуваній справі, вважає за можливе розглянути справу у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, тобто за наявними у ній матеріалами.

Верховний Суд створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів, у яких такий рух описаний. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України (1618-15) .

Позиція Верховного Суду

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду апеляційної інстанції відповідає ЦПК України (1618-15) щодо законності та обґрунтованості.

Обставини, встановлені судами

Рішенням Виконавчого комітету Христинівської міської Ради депутатів трудящих Черкаської області від 26 лютого 1974 року № 45 встановлено право власності на житловий будинок на АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 .

Після смерті ОСОБА_3 власницею будинку згідно зі свідоцтвом на право власності на частку у спільному майні подружжя від 05 жовтня 1974 року та свідоцтва про право на спадщину від 05 жовтня 1974 року стала ОСОБА_4 .

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 31 жовтня 1995 року (398/95-ВР) після смерті ОСОБА_4 спадкоємцем 1/2 частини житлового будинку на АДРЕСА_1 став онук померлої ОСОБА_2 .

Спадкоємцем майна померлої була також її дочка ОСОБА_7, яка не оформила спадкових прав на частку вказаного будинку.

Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом від 31 березня 2005 року після смерті ОСОБА_5, померлого ІНФОРМАЦІЯ_2, спадкоємцем 1/2 частини житлового будинку на АДРЕСА_1 стала його мати ОСОБА_1 .

Право власності успадкованої ОСОБА_1 1/2 частини житлового будинку зареєстроване Христинівським виробничим відділом ЧООБТІ 29 квітня 2005 року під реєстраційним номером 10287098.

Проведеною 21 серпня 2006 року Комунальним підприємством Черкаського обласного об`єднаного бюро технічної інвентаризації технічною інвентаризацією встановлено, що будинковолодіння АДРЕСА_1 розташоване на неприватизованій земельній ділянці площею 704 кв. м та складається з глиновалькованого житлового будинку "А" житловою площею 30,6 кв. м, з прибудованими верандами "а" і "а1", сараїв "Б", "Г", "Д", погребу під сараєм "Б", літньої кухні "В", криниці "К", паркану № 1, воріт з хвірткою № 2, хвіртки № 3.

Рішенням Христинівської міської ради Черкаської області від 14 грудня 2009 року № 44-2/20-V за адресою: АДРЕСА_1 закріплено земельну ділянку площею 754 кв. м.

Рішенням Христинівського районного суду Черкаської області від 20 вересня 2012 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розподіл вказаного спадкового майна задоволено, виділено ОСОБА_2 : веранду ІІ площею 10,1 кв. м, кухню 2-1 - 13,2 кв. м, кімнату 2-2 - 14,6 кв. м, прибудову; до будинку "а" - 11,8 кв. м, сарай "Б" - 21,66 кв. м, погріб під "Б" - 21,66 кв. м, літню кухню "В" - 13,26 кв. м, сарай "Г" - 5,44 кв. м, 13,1 м/п огорожі № 1, ворота, хвіртку № 2, криницю "К".

ОСОБА_1 виділено веранду І площею 10,5 кв. м, кухню 1-1 - 16,0 кв. м, кімнату 1-2 - 16,0 кв. м, прибудову до будинку "а1" - 12,48 кв. м, 8,5 м/п огорожі № 1.

Ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 18 квітня 2013 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Також ОСОБА_2 виготовив технічний паспорт на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_3 .

31 жовтня 2014 року Реєстраційна служба Христинівського районного управління юстиції Черкаської області зареєструвала право власності на житловий будинок АДРЕСА_3 з розміром частки 1/1 за ОСОБА_2 та видала йому свідоцтво про право власності серії НОМЕР_1 .

Розмір земельної ділянки за вказаною адресою залишається сталим від моменту успадкування 1/2 частини житлового будинку ОСОБА_2 і ОСОБА_1 до моменту прийняття Христинівською міською радою рішення 27 листопада 2014 року № 40-2/14-VI, яким надано дозвіл виготовити технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на земельну ділянку комунальної власності для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована в межах населеного пункту м. Христинівка та провести їх реєстрацію відповідно до порядку чинного законодавства - ОСОБА_2, площею 0,04895 га на АДРЕСА_3 .

Нормативно-правове обґрунтування

Правові норми, які визначали долю земельної ділянки, наданої у власність чи користування, в разі відчуження розташованих на ній будівель чи споруд неодноразово змінювалися. Так, при відчуженні об`єктів нерухомого майна під час дії статті 30 ЗК Української РСР закон передбачав автоматичний перехід права власності або право користування на земельну ділянку до набувача з необхідністю подальшого оформлення набувачем цього права. За приписами статті 120 ЗК Україниу редакції, яка була чинною з 01 січня 2002 року до 20 червня 2007 року (до набрання чинності Закону України від 27 квітня 2007 року № 997-V "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України у зв`язку з прийняттям Цивільного кодексу України" (997-16) ), при відчуженні об`єкта нерухомого майна, розташованого на відповідній ділянці, до набувача могло переходити право на цю земельну ділянку без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. При цьому, якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходило право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування.

За змістом частини третьої статті 152 ЗК Українизахист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруд (зміст якого розкривається, зокрема, у статті 120 ЗК Українита статті 377 ЦК України), особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття (пункт 61 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 713/1817/16-ц).

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1, як власник об`єкта нерухомого майна - 1/2 частини будинковолодіння № 113, якому присвоєно самостійну поштову адресу: АДРЕСА_2, що розташований на земельній ділянці, якою вона користується на тих самих умовах, на яких користувався цією земельною ділянкою спадкодавець ОСОБА_5, набула права вимагати оформлення на своє ім`я документів щодо користування частиною земельної ділянки, на якій безпосередньо розташований об`єкт нерухомості, та яка необхідна для його обслуговування. Наведене відповідає правовому висновку, викладеному Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16 (пункти 8.16, 8.17).

Ухвалення суб`єктом владних повноважень будь-яких рішень, які перешкоджають особі - власнику нерухомого майна (домоволодіння) у наступному оформити свої права на земельну ділянку, на які розташовано таке майно, є такими, що порушують права власника нерухомого майна (домоволодіння).

Установивши, що Христинівська міська рада надала ОСОБА_2 дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на земельну ділянку комунальної власності для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,04895 га, яка не відповідає часткам співвласників домоволодіння, тобто і на частину земельної ділянки, яка перебуває на праві користування у ОСОБА_1 у зв`язку з прийняттям спадщини на 1/2 частини домоволодіння за цією ж адресою, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про наявність порушених прав ОСОБА_1 як користувача земельної ділянки та наявності підстав для їх захисту.

У касаційній скарзі заявник вказує на те, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі №706/507/16-ц (провадження № 61-23463св18).

У справі №706/507/16-ц Верховний Суд розглядав справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно, визнання недійсним свідоцтва про право власності.

Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу ОСОБА_2 . Рішення Христинівського районного суду Черкаської області від 28 вересня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 13 грудня 2016 року скасував. У задоволенні позову відмовив. Відмовляючи у задоволенні позову, суд касаційної інстанції виходив із того, що право власності ОСОБА_1 на 1/2 частини житлового будинку, яка виділена їй в натурі рішенням Христинівського районного суду Черкаської області від 20 вересня 2012 року, не оспорюється ОСОБА_2 та визнається останнім. Рішення Христинівського районного суду Черкаської області від 20 вересня 2012 року ОСОБА_1 під час розгляду справи у суді першої інстанції визнала позов та рішення суду не оскаржувала, а тому звернення до суду повторно з позовом про розподіл майна суперечить вимогам чинного законодавства.

Отже, висновки Верховного Суду у справі № 706/507/16-ц для справи, що переглядається, мають лише преюдиційне значення. У справі, що переглядається, інший предмет та підстави позову, а отже, висновки, сформульовані у постанові Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі №706/507/16-ц, не є висновками у справі з подібними відносинами.

Верховний Суд відхиляє доводи заявника про те, що апеляційний суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, оскільки заявником не обґрунтовано, які саме докази є недопустимими, та які обставини на підставі їх оцінки неправомірно встановлено судом апеляційної інстанції.

Верховним Судом не встановлено порушень норм процесуального права при наданні та отриманні доказів судами попередніх інстанції. Отже, доводи заявника, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, не знайшли своє підтвердження.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному рішенні, питання вичерпності висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, судове рішення відповідає вимогам вмотивованості.