провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою Офісу Генерального прокурора на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 14 квітня 2021 року в складі судді Гордійчук І. О. та постанову Рівненського апеляційного суду від 02 грудня 2021 року в складі колегії суддів: Боймиструка С. В., Гордійчук С. О., Шимківа С. С.,

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Офісу Генерального прокурора, Державної казначейської служби України та з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог просив стягнути з Державного бюджету України на свою користь 10 000 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди і 700 000,00 грн витрат на правову допомогу.

Позов мотивований тим, що 14 грудня 2011 року його було затримано в порядку статті 115 КПК України. За результатами досудового слідства 14 грудня 2011 року заступником Генерального прокурора України порушено кримінальну справу відносно нього та судді Ківерцівського районного суду Волинської області ОСОБА_2 за частиною третьою статті 368 КК України. 21 грудня 2011 року йому пред`явлено обвинувачення у вчиненні злочину передбаченого частиною третьою статті 368 КК України.

В подальшому, 06 лютого 2013 року Рівненським міським судом Рівненської області змінено запобіжний захід з тримання під вартою на заставу. 09 лютого 2016 року Рівненським міським судом Рівненської області щодо нього постановлено обвинувальний вирок, взято під варту з зали суду. Ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 03 червня 2016 року вирок Рівненського міського суду Рівненської області від 06 лютого 2016 року скасовано, змінено запобіжний захід з тримання під вартою на заставу.

Вироком Рівненського міського суду Рівненської області від 21 травня 2019 року, залишеним без змін ухвалою Рівненського апеляційного суду від 31 жовтня 2019 року, його визнано невинуватим в пред`явленому обвинуваченні за частиною третьою статті 368 КК України та виправдано за недоведеністю його участі у вчиненні інкримінованого злочину.

Таким чином, протягом 2012-2019 років він незаконно перебував під слідством та судом, внаслідок чого зазнав моральних страждань, було порушено звичайний уклад його життя та нормальні життєві зв`язки, члени сім`ї відчували постійне пригнічення, його позбавили пенсійного забезпечення, чинили тиск та залякування. Внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, обрання щодо нього запобіжного заходу, тривалого розгляду кримінальної справи суттєво погіршився його стан здоров`я.

У зв`язку з порушенням щодо нього кримінальної справи він користуватися послугами адвокатів, тому на його користь підлягають відшкодуванню витрати на юридичну допомогу.

Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просив позов задовольнити.

Короткий зміст судових рішень в справі

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 14 квітня 2021 року, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного суду від 02 грудня 2021 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 617 290, 35 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди та 260 000 грн витрат на правову допомогу. В решті вимог відмовлено.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що ОСОБА_1 незаконно перебував під слідством та судом з 14 грудня 2011 року по 31 жовтня 2019 року, тобто 94 місяців 17 днів.

При визначені розміру відшкодування моральної шкоди суд, врахувавши обсяг заподіяної шкоди, глибину та тривалість моральних страждань, дійшов висновку, що ОСОБА_1 перебуваючи під вартою у період з 14 грудня 2011 року по 06 лютого 2013 року та з 09 лютого 2016 року по 03 червня 2016 року утримувався в умовах повної ізоляції від суспільства, був позбавлений можливості спілкуватися з членами сім`ї, що призвело до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагало додаткових зусиль для організації свого життя.

З урахуванням ступеня страждань внаслідок безпідставного обвинувачення позивача у вчиненні злочину, тривалість обмеження його конституційних прав, суд дійшов висновку про наявність підстав стягнення на його користь 617 290, 35 грн на відшкодування моральної шкоди.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 3 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" у наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові підлягають також поверненню суми, сплачені ним у зв`язку з наданням юридичної допомоги.

З урахуванням наданих доказів на підтвердження понесених витрат на надання правової допомоги на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню з Державного бюджету України 260 000 грн на відшкодування витрат на юридичну допомогу.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У січні 2022 року Офіс Генерального прокурора звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив змінити рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 14 квітня 2021 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 02 грудня 2021 року в частині зменшення розміру відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування касаційної скарги зазначав про застосування судами норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 22 грудня 2021 року в справі № 202/1722/19-ц, від 10 листопада 2021 року в справі № 346/5428/17.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про стягнення на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в розмірі 617 290, 35 грн, не обґрунтував його, не навів мотивів, з яких виходив при визначенні розміру такого стягнення, який на 50 000 грн перевищує розмір, визначений статтею 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду". Апеляційний суд допущені судом першої інстанції недоліки не усунув.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 січня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Рівненського міського суду Рівненської області.

25 квітня 2022 року справа № 569/1526/20 надійшла до Верховного Суду.

Офіс Генерального прокурора у касаційній скарзі заявив клопотання про розгляд справи за участю його представника.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Абзац другий частини першої цієї статті визначає, що в разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.

Таким чином, питання виклику учасників справи для надання пояснень у справі вирішує Верховний Суд з огляду на встановлену необхідність таких пояснень.

Оскільки Верховний Суд розгляд справи здійснює у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, а необхідності виклику учасників справи для надання пояснень не встановив, тому в задоволенні цього клопотання слід відмовити.

Судові рішення в частині вирішення вимог про стягнення на користь ОСОБА_1 витрат на юридичну допомогу в касаційному порядку не оскаржувалися, тому в цій частині судом касаційної інстанції не переглядаються.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 14 грудня 2011 року ОСОБА_1 було затримано в порядку статті 115 КПК України.

16 грудня 2011 року Печерським районним судом м. Києва продовжено строк затримання підозрюваного ОСОБА_1 до 8 діб, тобто до 22 грудня 2011 року.

21 грудня 2011 року ОСОБА_1 пред`явлено обвинувачення у вчинення злочину передбаченого частиною третьою статті 368 КК України, а 22 грудня 2011 року Печерським районним судом м. Києва ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту.

17 лютого 2012 року ОСОБА_1 пред`явлено обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України.

06 лютого 2013 року Рівненським міським судом Рівненської області ОСОБА_1 змінено запобіжний захід з тримання під вартою на заставу.

Вироком Рівненського міського суду Рівненської області від 09 лютого 2016 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчинені злочину, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі строком на п`ять років з поміщенням до кримінально-виконавчої установи, позбавленням права обіймати посади в органах прокуратури на строк три роки, з конфіскацією Ѕ частини майна, що є його власністю. Запобіжний захід до набрання вироком законної сили змінено із застави на тримання під вартою.

Ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 03 червня 2016 року вирок Рівненського міського суду від 06 лютого 2016 року скасовано, змінено запобіжний захід з тримання під вартою на заставу.

Вироком Рівненського міського суду від 21 травня 2019 року, який набрав законної сили, ОСОБА_1 визнано невинуватим в пред`явленому обвинуваченні за частиною третьою статті 368 КК України та виправдано за недоведеністю його вини. Запобіжний захід у вигляді застави скасовано.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України.

Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Статтею 1 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" № 266/94 ВР від 01 грудня 1994 року (далі - Закон) передбачено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок:

1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян;

2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу;

3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України "Про оперативно-розшукову діяльність" (2135-12) , "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" (3341-12) та іншими актами законодавства.

Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема, у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати (пункт 2 частини першої статті 2 Закону).

Положеннями пункту 5 статті 3 Закону передбачено, що громадянинові відшкодовується моральна шкода, завдана громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.

Відповідно до частини третьої статті 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок про те, що моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.

Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судами встановлено, що позивач перебував під слідством та судом 94 місяці 17 днів.

Враховуючи те, що вироком Рівненського міського суду Рівненської області від 21 травня 2019 року, який набрав законної сили, ОСОБА_1 визнано невинуватим та виправдано у зв`язку з недоведеністю його вини, він має право на відшкодування шкоди в силу положень Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (266/94-ВР) .

Суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про стягнення моральної шкоди у більшому розмірі, ніж мінімально визначений законом, та встановили його 617 290, 35 грн з огляду на засади розумності та справедливості, з урахуванням конкретних обставин справи, обсягу заподіяної позивачу шкоди, глибини та тривалості моральних страждань, пов`язаних з перебуванням під слідством та судом, що призвело до порушення нормальних життєвих зв`язків, погіршення стану здоров`я, інших негативних наслідків морального характеру.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані рішення.

Висновки судів не суперечать правовим висновкам, викладеним Верховним Судом у зазначених в касаційній скарзі постановах.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора залишити без задоволення, а рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 14 квітня 2021 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 02 грудня 2021 року в оскарженій частині залишити без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, відсутні підстави для нового розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання Офісу Генерального прокурора про розгляд касаційної скарги з повідомленням сторін у справі відмовити.

Касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора залишити без задоволення.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 14 квітня 2021 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 02 грудня 2021 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди залишити без змін.