розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 на рішення Оболонського районного суду міста Києва у складі судді Луценко О. М. від 05 липня

2021 року та постанову Київського апеляційного суду у складі колегії суддів: Журби С. О., Писаної Т. О., Приходька К. П., від 02 грудня 2021 року.

Зміст позовної заяви та її обґрунтування

У вересні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, про поділ майна подружжя.

На обґрунтування позовних вимог зазначала, що з 28 грудня 1996 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2, від якого вони мають двох дітей: ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, та

ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2 .

За час перебування у шлюбі ними було придбано наступне майно та майнові права:

- двокімнатна квартира АДРЕСА_1, загальною площею 74,30 кв. м, що підтверджується довідками Будівельної корпорації "УкрАзіаБуд"

від 23 грудня 2004 року, 01 жовтня 2006 pоку, 19 грудня 2006 pоку, 30 квітня 2008 pоку, інвестиційним договором від 16 липня 2004 року № 16-07-04-Тр, а також постановою Святошинського районного суду м. Києва по справі

№ 2а-156/08, якою зобов`язано КП "Київське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомого майна" зареєструвати за ОСОБА_8 та ОСОБА_1 право власності на частку в об`єкті незавершеного будівництва за вищезазначеною адресою;

- земельна ділянка, яка розташована у Лебедівській сільській раді,

с/т "Глядин", площею 0,1016 га, кадастровий номер земельної ділянки

3221884000:37:044:0318, що підтверджується договором купівлі-продажу земельної ділянки від 27 грудня 2007 року, а також державним актом на право власності земельної ділянки, виданим на підставі договору купівлі-продажу від 27 грудня 2007 року, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі

за № 010934200106;

- 2/3 частини трикімнатної квартири АДРЕСА_2, загальною площею 103,90 кв. м, що підтверджується свідоцтвом про право власності на квартиру, виданим Головним управлінням житлового забезпечення КМДА від 16 грудня 2002 року. Право власності на вказану квартиру зареєстровано в рівних частинах за ОСОБА_4, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Позивачка вказувала, що квартирою АДРЕСА_1 та земельною ділянкою, яка розташована у Лебедівській сільській раді, с/т "Глядин", вона не користується, а в квартирі АДРЕСА_2 зареєстровані та проживають її батьки, якими за власні кошти було проведено повний капітальний ремонт та здійснюється сплата за житлово-комунальні послуги. Крім того, неповнолітні діти сторін, коли приїздять в Україну, також проживають у зазначеній квартирі з дідусем та бабусею.

Посилаючись на наведене, з урахування змін позовних вимог, ОСОБА_1 просила суд:

- визнати за нею право власності на 2/3 частини квартири АДРЕСА_2, яка складається з трьох кімнат, жилою площею 54,70 кв. м, загальною площею 103,90 кв. м, припинивши право власності відповідача на його 1/3 частину у зазначеному майні;

- визнати за ОСОБА_2 право власності на двокімнатну квартиру в будинку АДРЕСА_3, загальною площею 74,30 кв. м, припинивши право власності на земельну ділянку, яка розташована у Лебедівській сільській раді, с/т "Глядин", надану для ведення садівництва, площею 0,1016 га.

У січні 2016 року ОСОБА_2 пред`явив зустрічний позов до

ОСОБА_1, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3, ОСОБА_4, у якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив суд:

- визнати за ним право власності на 2/3 частини квартири АДРЕСА_2, загальною площею 103,90 кв. м;

земельну ділянку, яка розташована у Лебедівській сільській раді, с/т "Глядин", площею 0,1016 га, кадастровий номер земельної ділянки

3221884000:37:044:0318;

- припинити його право власності на квартиру АДРЕСА_4, загальною площею 74,30 кв. м;

квартиру АДРЕСА_5 ;

- визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру

АДРЕСА_4, загальною площею

74,30 кв. м; квартиру АДРЕСА_5 ;

- припинити право власності ОСОБА_1 на 1/3 частини квартири АДРЕСА_2, загальною площею

103,90 кв. м; земельну ділянку, яка розташована у Лебедівській сільській раді, с/т " Глядин", площею 0,1016 га, кадастровий номер земельної ділянки 32218000370440318;

- припинити право власності ОСОБА_4 на 1/3 частини квартири АДРЕСА_2, загальною площею

103,90 кв. м, стягнувши на його користь з ОСОБА_1 842 166,70 грн в рахунок вартості його майна.

На обґрунтування зустрічних позовних вимог підтверджував наведені позивачкою за первісним позовом обставини щодо їх перебування у шлюбі та придбання за час шлюбу заявленого нею майна. Додатково зазначав, що ОСОБА_1 не повідомила про наявність у неї нерухомого майна, що було набуте у шлюбі, а саме квартири АДРЕСА_5, ринкова вартість якої складає 90 000,00 доларів США, що в еквіваленті у національній валюті складає 2 454 300,00 грн.

Окрім того, згідно з рішенням окружного суду 19-го округу (м. Лейк Каунті, штат Ілінойс США) від 16 травня 2016 року у справі №2015 D 44 внаслідок поділу майна ОСОБА_9 з колишнім чоловіком ОСОБА_10 їй виділена частка спільного майна в складі будинку АДРЕСА_6, автомобілі марки Ніссан Пасфайндер, 2014 року випуску, та Мазда 5 мінівен, 2010 року випуску, грошові кошти в сумі 13 651,41 доларів США та стягнуто заборгованість з колишнього чоловіка ОСОБА_11 в сумі 59 729,81 доларів США.

Посилався ОСОБА_2 і на те, що квартира АДРЕСА_2 є його єдиним житлом, у якому він зареєстрований та проживає разом із теперішньою дружиною та двома малолітніми дітьми.

Звертав також увагу на те, що квартира по АДРЕСА_7 не підлягає експлуатації, оскільки цей об`єкт будівництва є незавершеним, а на території належної йому земельної ділянки відсутні житлові споруди. При цьому батьки ОСОБА_1 - ОСОБА_4 та ОСОБА_3 - мають власне житло в місті Києві, а саме квартиру АДРЕСА_8 .

Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 01 лютого 2016 року прийнято зустрічний позов ОСОБА_2 до спільного розгляду з позовом ОСОБА_1 .

Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 05 липня 2021 року первісний позов та зустрічний позов задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частину квартиру

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/3 частину квартиру АДРЕСА_2 .

Визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/3 частину квартиру

Визнано за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку, площею 0,1016 га, кадастровий номер 3221884000:37:044:0318, яка розташована у Лебедівській сільській раді Вишгородського району Київської області, садове товариство "Глядин".

Припинено право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку, площею 0,1016 га, кадастровий номер 3221884000:37:044:0318, яка розташована у Лебедівській сільській раді Вишгородського району Київської області, садове товариство "Глядин".

Визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Припинено право власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 .

Вирішено питання про розподіл судових витрат. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відсутні підстави для відступу від рівності часток подружжя у праві спільної сумісної власності. Здійснюючи розподіл спільного майна сторін, суд врахував порядок користування ним, який фактично склався, а також вимоги сторін, які не заперечували проти визнання за ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку, а за ОСОБА_1 - квартиру АДРЕСА_4 . Квартира № 37 у будинку АДРЕСА_9 належить ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_4, а сторонами не надано жодного доказу на підтвердження того, що за частку ОСОБА_4 внесену грошову компенсацію на депозитний рахунок суду. При цьому суд відхилив доводи відповідача про належність до спільного сумісного майна подружжя квартири АДРЕСА_5, з огляду на відсутність доказів придбання такого майна у період шлюбу та за спільні кошти сторін.

Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 03 серпня 2021 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення.

Основний зміст та мотиви рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 02 грудня 2021 року апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 05 липня 2021 року скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 та зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково.

В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнано за

ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину земельної ділянки, площею 0,1016 га, кадастровий номер 3221884000:37:044:0318, яка розташована у Лебедівській сільській раді Вишгородського району Київської області, садове товариство "Глядин".

В порядку поділу спільної сумісної власності подружжя визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,1016 га, кадастровий номер 3221884000:37:044:0318, яка розташована у Лебедівській сільській раді Вишгородського району Київської області, садове товариство "Глядин".

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції неправильно визначив майно, яке підлягає поділу між сторонами спору. Зокрема, не врахував, що квартира АДРЕСА_2 не є спільним сумісним майном подружжя, оскільки перебуває у спільній частковій власності сторін та третьої особи ОСОБА_4 . При цьому відсутні правові підстави для припинення права власності іншого співвласника в зазначеній квартирі, з огляду на невиконання сторонами передбачених частиною п`ятою статті 71 Сімейного кодексу України та статті 365 Цивільного кодексу України вимог щодо внесення грошової компенсації на депозитний рахунок суду. Квартира АДРЕСА_1 не введена в експлуатацію, а тому не є об`єктом права власності, який може бути предметом цивільних правовідносин. З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції встановив, що об`єктом спільної сумісної власності подружжя є лише земельна ділянка, а тому вона підлягає поділу між сторонами з урахуванням принципі рівності часток подружжя.

Постановою Київського апеляційного суду від 02 грудня 2021 року задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_2, ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 03 серпня 2021 року скасовано, ухвалено нове судове рішення про розподіл судових витрат.

Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 21 грудня

2021 року вирішено питання про розподіл судових витрат (витрат на професійну правничу допомогу), понесених в суді апеляційної інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції та узагальнені доводи особи, яка її подала

У грудні 2021 року до Верховного Суду представник ОСОБА_2 -

ОСОБА_5 подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржені судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначив неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права

у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду

від 12 лютого 2020 року у справі № 725/1776/18(пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також не дослідили належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Посилається на те, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували до спірних правовідносин положення статті 60 СК України, статті 358 ЦК України, та при вирішенні позовних вимог про поділ квартири АДРЕСА_5 не урахували, що вона була придбана за час перебування у шлюбі, а тому є спільною сумісною власністю подружжя та підлягає поділу з урахуванням рівності часток подружжя.

Ухвалою Верховного Суду від 26 травня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 на рішення Оболонського районного суду міста Києва

від 05 липня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду

від 02 грудня 2021 року, витребувано справу № 756/11596/15-ц.

14 червня 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 22 серпня 2022 року справу призначено до судового розгляду колегією з п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Відзиви на касаційну скаргу не надходили.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З 28 грудня 1996 року по 17 грудня 2015 року ОСОБА_12 та

ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі, у якому у них народилися діти: ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2 .

За час перебування у шлюбі, сторонами було придбано наступне майно та майнові права:

- двокімнатна квартира за АДРЕСА_1, загальною площею 74,30 кв. м, що підтверджується довідками Будівельної корпорації "УкрАзіаБуд"

№ 2а-156/08, якою зобов`язано КП "Київське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомого майна" зареєструвати за ОСОБА_8 та ОСОБА_1 про право власності на частку в об`єкті незавершеного будівництва за вище зазначеною адресою;

- земельна ділянка, яка розташована у Лебедівській сільській раді,

с/т "Глядин", площею 0,1016 га, кадастровий номер земельної ділянки

за № 010934200106;

- 2/3 частини трикімнатної квартири АДРЕСА_2, загальною площею 103,90 кв. м, що підтверджується свідоцтвом про право власності на квартиру, виданим Головним Управлінням житлового забезпечення КМДА від 16 грудня 2002 року. Право власності на вказану квартиру зареєстровано в рівних частинах за ОСОБА_4, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку та якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Положеннями статті 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один

із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17

та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року

у справі № 372/504/17-ц.

Відповідно до частини першої статті 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Встановивши обсяг майна, яке перебуває у спільній сумісній власності подружжя та підлягає поділу між ними (земельна ділянка), суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для його поділу з урахуванням рівності часток подружжя у праві спільної сумісної власності.

Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 не містить чітких доводів щодо неправильного вирішення позовних вимог сторін щодо поділу квартири за АДРЕСА_1, відомості про введення якої до експлуатації відсутні, квартири АДРЕСА_2, яка перебуває у спільній частковій власності трьох осіб (при цьому ОСОБА_4 не приймав участі у справі в якості відповідача), а також земельної ділянки, яка розташована у Лебедівській сільській раді, с/т "Глядин".

Касаційна скарга зводиться фактично лише до незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій щодо не включення квартири АДРЕСА_5 до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підтвердження зустрічних позовних вимог щодо належності зазначеної квартири до об`єктів права спільної сумісної власності сторін ОСОБА_2 надав інформаційну довідку від 20 лютого 2017 року та інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, згідно яких відомості про квартиру АДРЕСА_5 містяться лише в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна з огляду на реєстрацію відповідного іпотечного обтяження.

За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним з найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі.

Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 26 травня

2022 року у справі № 362/3705/20.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви (частина друга статті 83 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Встановивши, що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно а також у Реєстрі прав власності на нерухоме майно відсутні відомості про належність ОСОБА_1 на праві власності квартири АДРЕСА_5, при цьому ОСОБА_2 не надано суду жодних правовстановлючих документів на спірне майно, які б підтверджували факт його придбання подружжям у період перебування у шлюбі, законним та обґрунтованим слід визнати висновок суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для визнання такого майна спільною сумісною власністю подружжя та його поділу між сторонами, зокрема шляхом визнання права власності на нього за ОСОБА_1 та припинення права власності ОСОБА_2 на неї з виплатою компенсації.

Колегія суддів погоджується зі висновками суду апеляційної інстанції, що передання ОСОБА_1 15 лютого 2008 року зазначеної квартири в іпотеку, з урахуванням внесених до Державного реєстру іпотек запису про припинення іпотеки (13 вересня 2018 року) на підставі заяви-повідомлення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу

Антипової І. В. від 13 вересня 2018 року № 933, не є підтвердженням належності спірної квартири до об`єктів спільної сумісної власності подружжя на час вирішення спору. При цьому ОСОБА_2 не заявлялись вимоги про відшкодування частини вартості чи відповідного врахування частини вартості незаконно відчуженої спірної квартири при поділі спільного сумісного майна подружжя, як і про поділ боргових (іпотечних) зобов`язань подружжя, у зв`язку із чим зазначені обставини не встановлювались судами попередніх інстанцій.

Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у

справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

З урахуванням наведеного, доводи касаційної скарги щодо необхідності надання належної правової оцінки наявним у матеріалах справи доказам належності квартири АДРЕСА_5 до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя, зводяться до переоцінки зазначених вище доказів, що в силу положень статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки суду апеляційної інстанції не суперечать висновкам Верховного Суду, на які послався заявник у касаційній скарзі, оскільки суди застосували вказані вище норми права із урахуванням встановлених у цій справі обставин.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у оскаржуваних судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, колегія суддів виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів попередніх інстанцій.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.