Постанова

Іменем України

31 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 461/7775/17

провадження № 61-1176св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі - Акціонерне товариство "Державний ощадний банк України",

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 23 січня 2020 року у складі судді Радченка В. Є. та постанову Львівського апеляційного суду від 22 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Ніткевича А. В., Бойко С. М., Копняк С. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" (далі - АТ "Ощадбанк") про стягнення суми вкладу за договором, процентів на вклад, процентів на вклад за період прострочення повернення коштів, 3% річних, інфляційних нарахувань та пені.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 08 липня 2013 року він уклав договір банківського вкладу з АТ "Ощадбанк" на суму 61 500,00 грн до 08 серпня

2014 року зі сплатою 16,5 % річних.

Строк дії договору закінчився, однак банк грошові кошти не повернув. У відповідь на звернення, позивача повідомлено, що вказаний договір депозиту не зареєстрований, а тому кошти йому не будуть повернуті.

Як з`ясувалося, працівники банку, а саме завідувач відділення та касир, присвоїли його кошти, і вироком Личаківського районного суду м. Львова, зміненого ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 27 жовтня

2017 року, їх визнано винними у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною п`ятою статті 191 і частиною першою статті 366 КК України.

В процесі розгляду указаного кримінального провадження банк звернувся з позовом про визнання укладеного договору нікчемним. Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 10 листопада 2016 року у задоволенні вказаного позову відмовлено.

З урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просив:

стягнути з АТ "Ощадбанк" суму вкладу за договором від 08 липня 2013 року у розмірі 61 500,00 грн, проценти на вклад у розмірі 11 009,34 грн, проценти на вклад за період прострочення повернення коштів в розмірі 52 655,70 грн, 3 % річних від простроченої суми в розмірі 11 287,60 грн, інфляційні в розмірі

94 189,70 грн, пеню в розмірі 3 494 430,00 грн за період з 08 серпня 2014 року по 17 жовтня 2019 року, всього 3 725 072,34 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 23 січня 2020 року позов задоволено частково.

Стягнуто з АТ "Ощадбанк" на користь ОСОБА_1 суму вкладу за договором

№ 1230475 на вклад "Депозитний" від 08 липня 2013 року у розмірі 61 500 грн, проценти на вклад в розмірі 11 009,34 грн, проценти на вклад за період прострочення повернення коштів в розмірі 52 655,70 грн, 3% річних від простроченої суми в розмірі 11 287,60 грн, інфляційні в розмірі 94 189,70 грн, пеню в розмірі 902,43 грн, а всього 231 544,77 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з АТ "Ощадбанк" на користь держави судовий збір у розмірі 3 473,17 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що між банком та його працівником ОСОБА_2 виникли деліктні зобов`язання. В той час між ОСОБА_1 та АТ "Ощадбанк" виникли договірні зобов`язання, що встановлено рішенням Апеляційного суду Львівської області від 10 листопада 2016 року у справі № 463/5896/14. Обставини, встановлені рішенням суду у цивільній справі та вироком у кримінальній справі, що набрали законної сили свідчать про те, що був укладений договір депозиту та на підтвердження внесення суми вкладу у розмірі 61 500 грн сторони оформили заяву про прихід готівки. Договір банківського вкладу № 1230475 від 08 липня 2013 року є дійсним, між сторонами виникли договірні зобов`язання, які підлягають виконанню. Відмова банку у поверненні коштів є неправомірною, тому вимога позивача про стягнення суми вкладу та відсотків обґрунтована. З урахуванням наведеного з АТ "Ощадбанк" підлягає стягненню сума вкладу у розмірі 61 500,00 грн та відсотки на суму вкладу в розмірі 11 009,34 грн, згідно з наданого позивачем розрахунком.

Договір банківського вкладу, укладений сторонами 08 липня 2013 року, не містить визначеного розміру процентної ставки за користування грошовим вкладом у разі неналежного виконання зобов`язань за цим договором після закінчення терміну його дії. Таким чином, після закінчення терміну дії договору й у разі неналежного виконання його умов з банку на користь вкладника підлягають стягненню проценти за користування грошовим вкладом, зокрема, після закінчення строку дії депозитного договору (з 08 серпня 2014 року по

17 жовтня 2019 року), виходячи із процентної ставки за вкладом "на вимогу" у розмірі 52 655,70 грн.

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення. Враховуючи, що зобов`язання за договором банківського вкладу АТ "Ощадбанк" не виконано, тому стягненню підлягають інфляційні втрати і 3 % річних за весь час прострочення зобов`язання з 08 квітня 2014 року по 17 жовтня 2019 року.

Вирішуючи питання про стягнення пені відповідно до статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" суд виходив із того, що вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк їх виконавцем та несе відповідальність за неналежне надання цих послуг. З відповідача підлягає до стягнення пеня, передбачена частиною п`ятою статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів", у розмірі 3 % від суми утримуваних банком коштів за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі, що відповідає правовій позиції, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі

№ 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19). Пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України встановлюється спеціальна позовна давність в один рік до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Суд погодився з позицією представника відповідача, що позивачем неправильно розраховано розмір пені відповідно до Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) - 3 494 430,00 грн. Суд вважав правильним представлений відповідачем розрахунок, згідно якого стягненню підлягає пеня у розмірі 902,43 грн.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 22 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, апеляційну скаргу АТ "Ощадбанк" задоволено.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 23 січня 2020 року в частині стягнення з АТ "Ощадбанк" на користь ОСОБА_1 52 655,70 грн заборгованості з процентів, нарахованих після закінчення дії договору, за період прострочення 08 серпня 2014 року-17 жовтня 2019 року скасовано з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні цієї вимоги.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 23 січня 2020 року в частині стягнення з АТ "Ощадбанк" на користь ОСОБА_1 11 287,60 грн 3% річних, а також 94 189,70 грн інфляційних за весь період прострочення з 08 серпня

2014 року по 17 жовтня 2019 року змінено, зменшивши розмір стягнення 3 % річних з 11 287,60 грн до 10 799,00 грн, а також зменшивши розмір інфляційних з 94 189,70 грн до 86 767,63 грн, відтак зменшивши загальний розмір стягнення заборгованості з АТ "Ощадбанк" на користь ОСОБА_1 з 231 544,77 грн до

170 978,40 грн.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Рішення суду першої інстанції в частині стягнення з АТ "Ощадбанк" на користь ОСОБА_1 суми вкладу за договором № 1230475 на вклад "Депозитний" від

08 липня 2013 року у розмірі 61 500 грн, процентів на вклад у розмірі 11 009,34 грн не оскаржувалося, тому згідно статті 367 ЦПК України апеляційним судом не переглядалося.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що між АТ "Ощадбанк" та ОСОБА_1 виникли договірні зобов`язання, що встановлено рішенням Апеляційного суду Львівської області від 10 листопада 2016 року, на підтвердження внесення суми вкладу у розмірі 61 500 грн сторони оформили заяву про прихід готівки, договір банківського вкладу № 1230475 від 08 липня 2013 року є дійсним, між сторонами виникли договірні зобов`язання, які підлягають виконанню.

Що стосується доводів АТ "Ощадбанк" в частині незаконності рішення суду першої інстанції про стягнення 52 655,70 грн процентів після закінчення дії договору, за ставкою по вкладам "на вимогу" за період прострочення 08 серпня 2014 року-17 жовтня 2019 року, то як вбачається із змісту договору № 1230475 на вклад "Депозитний" від 08 липня 2013 року, сплата процентів за депозитом у розмірі 16,5 % річних здійснюється до закінчення терміну депозиту - 08 серпня 2014 року. При цьому, у п. 2.7 вказаного договору передбачено порядок вилучення всієї суми депозиту або її частини до закінчення строку дії договору, а також порядок нарахування процентів по депозиту до дня вилучення (16,5 %), а за решту строку зберігання коштів нарахування процентів за ставкою, що діє в банку по поточних рахунках на день вилучення. В свою чергу, з наданої АТ "Ощадбанк" довідкою № 111-01/14116/2020-13/вих від 21 лютого 2020 року, розмір процентної ставки за вкладом на вимогу в АТ "Ощадбанк" за період

з 08 серпня 2014 року до 17 жовтня 2019 року становить 0,00% річних. Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що після закінчення терміну дії договору й у разі неналежного виконання його умов, з банку на користь вкладника підлягають стягненню проценти за користування грошовим вкладом не врахувавши, що договором не визначено розміру ставки процентів за користування вкладом у разі закінчення терміну його дії. Тому рішення суду першої інстанції в частині стягнення 52 655,70 грн процентів після закінчення дії договору необхідно скасувати, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні такої вимоги.

Оскільки внаслідок невиконання банком грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення. У постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 26 жовтня 2018 року у справі

№ 922/4099/17 з огляду на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 26 квітня 2017 року у справі № 918/329/16, наведено висновок про те, що вимоги про стягнення грошових коштів, передбачених статтею 625 ЦК, не є додатковими вимогами в розумінні статті 266 ЦК, а тому закінчення перебігу позовної давності за основною вимогою не впливає на обчислення позовної давності за вимогою про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат. Стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову. Аналогічні за змістом висновки сформульовано у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 910/16945/14, від 27 квітня 2018 року у справі № 908/1394/17, від 21 листопада 2018 року у справі

№ 642/493/17-ц. З врахуванням поданої відповідачем 07 жовтня 2019 року заяви про застосування наслідків спливу позовної давності, не підлягає задоволенню вимога про стягнення таких нарахувань за період з 08 серпня

2014 року по 31 жовтня 2014 року, оскільки вказаний період є поза межами загального строку позовної давності, тому у вказаній частині рішення суду першої інстанції апеляційний суд вирішив змінити, зменшивши розмір стягнення 3 % річних з 11 287,60 грн до 10 799,00 грн, а також зменшивши розмір інфляційних з 94 189,70 грн до 86 767,63 грн.

Відмова банку виконати розпорядження клієнта з видачі належних йому за договором банківського рахунку сум свідчить про невиконання банком своїх зобов`язань та має наслідком настання відповідальності, передбаченої законом у вигляді сплати пені в розмірі 3 % від суми утримуваних банком коштів за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі. Задовольняючи частково позовну вимогу ОСОБА_1 про стягнення з відповідача пені відповідно до статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" в розмірі 902,43 грн, суд першої інстанції правильно врахував, що до вказаної вимоги необхідно застосувати спеціальну позовну давність, передбачену пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України в один рік, відтак взяв до уваги наданий відповідачем розрахунок, згідно якого стягненню підлягає пеня у розмірі 902,43 грн. Доводи апелянта ОСОБА_1 в цій частині висновків суду першої інстанції не спростовують, власний розрахунок пені з врахуванням спеціального строку позовної давності позивач не надав, відтак підстав для задоволення апеляційної скарги позивача немає.

Аргументи учасників справи

У січні 2021 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій в частині стягнення пені відповідно до статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" і ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову, стягнувши на його користь 3 494 430 грн.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в частині стягнення пені, передбаченої статтею 10 Закону України "Про захист прав споживачів", допустив неправильне застосування даної норми матеріального за та не врахував висновків щодо застосування даної норми права у подібних відносинах, викладених у постановах Верховного Суду. Визначаючи розмір пені, суд погодився з позицією представника відповідача, що ним у позові неправильно розраховано розмір пені, відповідно до Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) у сумі

3 494 430,00 грн. Внаслідок чого суд вважав правильним представлений відповідачем розрахунок. Апеляційний суд погодився з позицією суду першої інстанції щодо розміру пені.

Однак у цій справі судам слід було дотримуватися правової позиції, викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі

№ 761/26293/16-ц, в якій, по-перше, підтверджено застосування до даних правовідносин Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) , по-друге, визначено принцип розрахунку пені, передбаченої статтею 10 Закону України "Про захист прав споживачів" і по-третє, визначено наслідки завершення дії договору банківського вкладу. У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що не вбачає підстав відступу від висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 22 березня 2017 року у справі

№ 6-2829цс16 (щодо нарахування суми відповідальності в іноземній валюті) та від 11 травня 2016 року у справі № 6-37цс16, від 7 грудня 2016 року у справі

№ 6-362цс16, від 13 вересня 2017 року у справі № 6-1881цс16 (щодо застосування частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів"). Велика Палата Верховного Суду виходила, зокрема, з того, договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку строковий вклад). За договором банківського строкового вкладу банк зобов`язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу (стаття 1060 ЦК України). Таким чином строковий договір банківського вкладу покладає на банк обов`язок прийняти від вкладника суму коштів, нарахувати на неї проценти та повернути ці кошти з процентами зі спливом встановленого договором строку. Закінчення строку дії договору банківського вкладу не звільняє банк від обов`язку повернути (видати) кошти вкладникові. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі рушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення сконання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (статті 549, 551, 611 ЦК України). Як наслідок Велика Палата дійшла висновку, що відмова банку виконати розпорядження клієнта з видачі належних йому за договором банківського рахунку сум свідчить про виконання банком своїх зобов`язань та має наслідком настання відповідальності, передбаченої законом у вигляді сплати пені в розмірі 3 % від суми утримуваних банком процентів за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі. Вказана правова позиція підлягає застосуванню до розглядуваної справи, оскільки стосується наслідків невиконання банком договору банківського вкладу.

Окрім цієї правової позиції, принципи розрахунку пені, передбаченої Законом України "Про захист прав споживачів" (1023-12) , викладено і в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 751/2322/17, якою повернуто справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" про розірвання договору та стягнення вкладу за договором банківського вкладу на розгляд колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду. При цьому свою ухвалу Велика Палата мотивувала тим, що у згаданій постанові великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19) викладено правовий висновок згідно з яким до правовідносин між клієнтом банку та банком щодо несвоєчасного повернення банківського вкладу підлягають застосуванню положення частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів", оскільки банк має право здійснювати банківську діяльність на підставі банківської ліцензії шляхом надання банківських послуг, а клієнтом банку є будь-яка фізична чи юридична особа, що користується такими послугами. Розрахунок розміру пені, викладений у постанові Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 759/13827/15-ц (провадження № 61-5543св18) (на яку послався суд першої інстанції і погодився суд апеляційної інстанції) є помилковим.

В постанові Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 757/53464/18 здійснено посилання на висновки, викладені в згаданій постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі №І761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19), та касаційний суд зауважив, що висновок судів про те, що вартість послуги за договором банківського вкладу - це лише розмір процентів, які банк має сплатити за користування коштами вкладника, не відповідає вимогам наведених норм законодавства, а також пункту 17 частини першої статті 1 Закону України "Про захист прав споживачів", яким визначено, що послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага. Таким благом є видача (повернення) вкладнику його коштів. Відтак Верховний Суд дійшов висновку, що тлумачення частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" дає підстави зробити висновок, що нарахування пені має відбутися на всю суму утримуваних банком коштів. В постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 755/3653/17 викладена та ж правова позиція, що і у зазначених постановах. Крім того, Верховний суд, з посиланням на згадану постанову Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц, зазначив, що Велика Палата Верховного Суду у цій постанові дійшла висновків щодо стягнення з банку пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" за прострочення зобов`язання з видачі клієнтові належних йому за договором банківського рахунку сум, яка обраховується від суми утримуваних банком коштів, тобто суми депозиту з нарахованими відсотками. Тому підлягав застосуванню розрахунок, зазначений ним в позовній заяві та заявах про доповнення позовних вимог, який ґрунтувався саме на визначенні пені, передбаченої статтею 10 Закону України "Про захист прав споживачів", виходячи з всієї суми утримуваних банком коштів.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій оскаржуються в частині незадоволених позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з АТ "Ощадбанк" пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів", тому в іншій частині судові рішення в касаційному порядку не переглядаються.

У березні 2021 року АТ "Ощадбанк" подало відзив на касаційну скаргу, в якому просить оскаржені судові рішення в оскарженій частині залишити без змін, касаційну скаргу - без задоволення.

Вказує, що на обґрунтування постанови Львівського апеляційного суду в оскаржуваній ОСОБА_1 частині зазначено, що суд першої інстанції правильно врахував, що до вказаної вимоги про стягнення з відповідача пені відповідно до статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" необхідно застосувати спеціальну позовну давність в один рік, відтак взяв до уваги наданий відповідачем розрахунок, згідно якого стягненню підлягає пеня у розмірі 902,43 грн. Доводи апелянта ОСОБА_1 в цій частині висновків суду першої інстанції не спростовують, власний розрахунок пені з врахуванням спеціального строку позовної давності позивач не надав, відтак підстав для задоволення апеляційної скарги позивача немає. Таким чином, рішення Галицького районною суду м. Львова від 23 січня 2020 року (у не скасованій та незміненій частині) та постанова Львівського апеляційного суду від 22 грудня 2020 року в оскаржуваній позивачем частині є законними, обґрунтованими, прийнятими у відповідності до статті 263 ЦПК України.

Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду

Ухвалою Верховного Суду від 15 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.

В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд першої та апеляційної інстанції в оскаржених судових рішеннях застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі

№ 761/26293/16-ц, у постановах Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 757/53464/18, від 15 квітня 2020 року у справі № 756/14910/16-ц, від

06 травня 2020 року у справі № 755/3653/17).

Ухвалою Верховного Суду від 11 серпня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що 08 липня 2013 року між АТ "Ощадбанк" в особі

ОСОБА_2 і ОСОБА_1 укладено договір № 1230475 на вклад "Депозитний", за умовами якого вкладник вніс на вкладний (депозитний) рахунок кошти в сумі 61 500 грн. Днем повернення депозиту є 08 серпня

2014 року. Встановлена процентна ставка e розмірі 16,5 % річних.

Сторона відповідача заперечувала виникнення договірних зобов`язань між банком та ОСОБА_1, у зв`язку з відсутністю доказів внесення ним готівки на вкладний (депозитний) рахунок № НОМЕР_1 . Личаківським районним судом м. Львова розглядалася кримінальна справа за фактом незаконного заволодіння грошовими коштами, у тому числі належними ОСОБА_1, працівником АТ "Ощадбанк" ОСОБА_2 . Обставини укладення договору

№ 1230475 та видачі відповідних документів від імені банку встановлені вироком Личаківського районного суду м. Львова від 09 березня 2017 року. Зокрема встановлено, що незаконне заволодіння грошовими коштами

ОСОБА_1 підтверджується договором № 1230475 від 08 липня 2013 року на вклад депозитний на ім`я фізичної особи ОСОБА_1 на суму 61 500,0 грн та заявою на прихід готівки від 08 липня 2013 року на вказану суму; висновком експерта № 6/558 від 16 вересня 2014 року, яким підтверджується, що підпис від імені ОСОБА_2 у вказаному договорі та заяві виконано нею. ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 191, часиною першою статті 366 КК України.

Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 10 листопада 2016 року у справі № 463/5896/14 відмовлено у задоволенні позову АТ "Ощадбанк" в особі філії - Львівського обласного управління АТ "Ощадбанк" до ОСОБА_1 про визнання правочину нікчемним. Із змісту рішення апеляційного суду вбачається, що ОСОБА_2 перебувала у трудових відносинах з АТ "Ощадбанк", працювала на посаді завідувача ТВБВ № 10013/0332 територіального відокремленого безбалансового відділення № 10013/0289 АТ "Ощадбанк", мала повноваження на укладення таких договорів згідно наказу № 440 від 18 червня 2012 року філії Львівського обласного управління АТ "Ощадбанк". 08 травня 2014 року

ОСОБА_2 звільнена із займаної посади. Сторони на виконання договору банківського вкладу № 1230475 від 08 липня 2013 року оформили заяву на прихід готівки на суму 61 500 грн.

У п. 2.7 вказаного договору передбачено порядок вилучення всієї суми депозиту або її частини до закінчення строку дії договору, а також порядок нарахування процентів по депозиту до дня вилучення (16,5 %), а за решту строку зберігання коштів нарахування процентів за ставкою, що діє в банку по поточних рахунках на день вилучення.

Розмір процентної ставки за вкладом на вимогу в АТ "Ощадбанк" за період

з 08 серпня 2014 року до 17 жовтня 2019 року становить 0,00 % річних.

Позиція Верховного Суду

У частинах першій, четвертій статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору (стаття 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність").

За договором банківського строкового вкладу банк зобов`язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу (частина третя статті 1060 ЦК України).

У разі, коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення (відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів").

Згідно із частиною третьою статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду у пункті 71 постанови від 10 листопада

2021 року у справі № 825/997/17 (провадження № 11-281апп21) зазначила, що "незалежно від того, чи перераховані всі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17)".

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 січня 2022 року у справі

№ 761/16124/15-ц (провадження № 14-184цс20) зроблено висновок, що "до спірних правовідносин споживача фінансових послуг та банку в разі невиконання банком зобов`язань за договором банківського вкладу підлягає застосуванню частина п`ята статті 10 Закону про захист прав споживачів, проте дійсний зміст приписів цієї норми слід трактувати так, що пеня, яка має бути сплачена виконавцем, нараховується на суму, що складає грошовий вимір відплатності відповідного договору. У такому разі базою нарахування пені згідно з частиною п`ятою статті 10 Закону про захист прав споживачів слід вважати проценти на суму вкладу або дохід в іншій формі (статті 1058, 1061 ЦК України), що підлягає сплаті банком вкладникові за використання вкладу. Сума вкладу не може бути врахована в базі нарахування пені відповідно до приписів частини п`ятої статті 10 Закону про захист прав споживачів".

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20) зроблено висновок, що "розміщення грошових коштів у вигляді вкладу (депозиту) та отримання процентів за вкладом є фінансовими операціями, які здійснюються у разі укладення договору банківського вкладу, і в сукупності становлять суть фінансової послуги, яка надається банком споживачу (вкладнику).[…] Законом № 1023-ХІІ (1023-12) врегульовані договірні відносини за участі споживача. Отже, пеня, передбачена частиною п`ятою статті 10 Закону № 1023-ХІІ, застосовується в разі порушення виконання договірного зобов`язання на користь споживача. Разом з тим після ухвалення судового рішення Мелітопольським міськрайонним судом Запорізької області від 04 грудня 2014 року (справа № 320/9186/14-ц), яке набрало законної сили 25 березня 2015 року, розірвано договори банківського вкладу, тому між сторонами, кожним із вкладників та банком, припинилися договірні правовідносини з договорів банківського вкладу. Після ухвалення рішення про розірвання договорів банківського вкладу та набрання ним законної сили між сторонами не існує споживчих правовідносин, а до грошового зобов`язання зі сплати коштів, наявність якого підтверджене судовим рішенням, застосовуються приписи статті 625 ЦК України у разі його невиконання. Тобто з моменту набрання рішенням законної сили на вказані правовідносини не поширюється дія Закону № 1023-ХІІ (1023-12) , а відтак пеня відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ не нараховується. Як установлено судами, позивачі, звертаючись до суду з позовом, просили стягнути пеню відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ, обчислену саме за період з 19 липня

2016 року по 19 липня 2017 року, тобто за один рік, що передував зверненню до суду із цим позовом, у той час як рішення суду, яким розірвано договори банківського вкладу, набрало законної сили 25 березня 2015 року. Оскільки між позивачами та банком припинено правовідносини з договорів банківського вкладу, то частина п`ята статті 10 Закону № 1023-ХІІ не розповсюджується на спірні правовідносини й відповідно рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню в частині стягнення пені".

У справі, що переглядається:

позовні вимоги обґрунтовані невиконання банком вимоги владника та зобов`язання по поверненню депозитуза договором банківського строкового вкладу по закінченню строку його дії;

суди встановили, що днем повернення депозиту за договором банківського вкладу від 08 липня 2013 рокує 08 серпня 2014 року, а отже указаний договір є припиненим з 08 серпня 2014 року;

позивач просив стягнути із банку на його користь пеню відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" в розмірі

3 494 430,00 грн за період з 08 серпня 2014 року по 17 жовтня 2019 року;

суди не врахували, що з моменту припинення договору банківського вкладу на правовідносини сторін не поширюється дія Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) , а тому пеня відповідно до частини п`ятої статті 10 цього Закону не нараховується.

За таких обставин суди зробили помилкові висновки, що з відповідача підлягає стягненню пеня, передбачена частиною п`ятою статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів", у розмірі 3 % від суми утримуваних банком коштів за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі, про відмову у задоволенні указаних вимог в оскарженій частині у зв`язку зі спливом позовної давності, оскільки позов в цій частині не підлягає задоволенню через необґрунтованість.

Тому суди правильно відмовили в задоволенні позовних вимог в оскарженій частині, проте помилилися щодо мотивів такої відмови. У зв`язку із цим судові рішення в цій частині належить змінити в мотивувальній частині.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Зурахуванням меж касаційного перегляду, а також необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі № 825/997/17 (провадження № 11-281апп21), від 25 січня 2022 року у справі № 761/16124/15-ц (провадження № 14-184цс20), від 09 листопада 2021 року у справі

№ 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20), колегія суддів вважає, судові рішення в оскарженій частині ухвалені без додержанням норм матеріального права, тому касаційну скаргу слід задовольнити частково, судові рішення в оскарженій частині змінити в мотивувальній частині, а в іншій частині залишити без змін.

Керуючись статтями 400, 402, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 23 січня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 22 грудня 2020 року в частині незадоволених позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" змінити, виклавши їх мотивувальні частини у редакції цієї постанови.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук