Постанова

Іменем України

31 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 495/9036/16-ц

провадження № 61-18973св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2,

третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Руніком Стройнівест",

розглянув у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 30 травня 2019 року у складі судді Прийомової О. Ю. та постанову Одеського апеляційного суду від

16 листопада 2020 року, у складі колегії суддів: Драгомерецького М. М., Дрішлюка А. І., Громіка Р. Д.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору - ТОВ "Руніком Стройнівест", про визнання майнових прав спільною сумісною власністю подружжя, компенсації вартості невід`ємних поліпшень та поділ майна подружжя.

Позовні вимоги мотивовані тим, що вона перебувала у шлюбі з відповідачем. Під час шлюбу ОСОБА_2 уклав п`ять договорів купівлі-продажу майнових прав із ТОВ "Руніком Стройінвест" від 21 серпня 2013 року, а саме договір № Р7 120 купівлі-продажу майнових відносно квартири АДРЕСА_1 ; договір № Р7 121 купівлі-продажу майнових прав відносно квартири АДРЕСА_2 ; договір № Р7 129 купівлі-продажу майнових прав відносно квартири АДРЕСА_3 ; договір № Р7 132 купівлі-продажу майнових прав відносно квартири АДРЕСА_4 ; договір № Р7 136 купівлі-продажу майнових прав відносно квартири АДРЕСА_5 . Адреса зазначених квартир: АДРЕСА_6 . Будівельна адреса: АДРЕСА_7 .

Відповідно до банківських квитанцій, на підставі вказаних договорів, на рахунок ТОВ "Руніком Стройінвест" виплачено 1 109 504,00 грн.

З урахуванням презумпції рівності спільного майна подружжя, сума коштів, яка є еквівалентною частці позивача - 554 752,00 грн, а також інфляція та 3% річних, які становлять: 727 185, 78 грн інфляційних та 73 683,22 грн річних.

У вказаних квартирах ОСОБА_1 разом із відповідачем здійснили капітальний ремонт, згідно кошторису на загальну суму 500 000,00 грн, що є значним невід`ємним поліпшенням за рахунок спільних коштів подружжя.

На підставі свідоцтва про право на спадщину від 06 липня 2011 року відповідач ОСОБА_2 володіє садовим будинком, який розташований за адресою: АДРЕСА_8, загальною площею 247,5 кв. м.

Перебуваючи у шлюбі з нею ОСОБА_2 значно збільшив садовий будинок, побудувавши у 2016 році другий поверх з двох окремих кімнат з санвузлами та душем і балконом під здачу відпочивальникам. Другий поверх будували вони разом з відповідачем як подружжя, тому вартість самочинно збудованих будівель, з якої 1/2 частина належить їй за законом, має бути визнана за ОСОБА_1

ОСОБА_2 належить право користування торговими павільйонами на ТОВ "Промринок 7 кілометр": торгове місце № НОМЕР_2 на території ТП з АС № 1; торгове місце НОМЕР_3 на території ТП з АС №1; торгове місце НОМЕР_4 на території ТП з АС № 1; торгове місце № НОМЕР_5 на території ТП з АС № 1; торгове місце № НОМЕР_6 на території ТП з АС № 1; торгове місце № НОМЕР_7 на території КП № 2 ТСК № 1; торгове місце № НОМЕР_8 на території КП № 2 ТСК № 1, що підтверджується договорами про надання послуг по здійсненню торговельної діяльності. Зараз усі ці об`єкти комерційної нерухомості надаються у оренду та є об`єктами користування та розпорядження відповідача, тому вона має право власності на 1/2 частину цих об`єктів, у разі володіння ними ОСОБА_2 на праві приватної власності, або отримання 1/2 частини доходу від надання ОСОБА_2 в оренду/суборенду.

З урахуванням зміни предмета позову ОСОБА_1 просила суд:

- стягнути з ОСОБА_2 на її користь компенсацію 1/2 частини вартості самочинно збудованих будівель за адресою: АДРЕСА_8, загальною площею 247,5 кв. м

- визнати за нею право власності на 1/2 частку садового будинку за адресою: АДРЕСА_8, загальною площею 247,5 кв. м, як таке, що за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних грошових затрат;

- визнати майнові права, набуті відповідно до договорів купівлі-продажу майнових прав укладених між ОСОБА_2 та ТОВ "Руніком Стройінвест" від 21 серпня 2013 року № Р7 120, № Р7 121, № Р7 129, № Р7 132, № 132, № Р7 136 - спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ;

- стягнути з ОСОБА_2 на її користь 1/2 частину загальної вартості оплати майнових прав відповідно до банківських квитанцій № 2748178 від 29 серпня 2013 року, № 2748683 від 30 серпня 2013 року; № 2751188 від 04 вересня

2013 року; № 2748681 від 30 серпня 2013 року; № 2747219 від 28 серпня

2013 року; № 2746592 від 27 серпня 2013 року; № 2746588 від 27 серпня

2013 року; № 2744280 від 21 серпня 2013 року; № 2751687 від 05 вересня

2013 року; № 2752641 від 06 вересня 2013 року у сумі 1 355 621,00 грн, з яких 554 752,00 грн сума 1/2 вартості майнових прав, 727 185,78 грн - інфляційні втрати та 73 683,22 грн 3 % річних;

- стягнути з ОСОБА_2 на її користь компенсацію 1/2 частини вартості ремонтних робіт в квартирах АДРЕСА_9, АДРЕСА_1, АДРЕСА_10, АДРЕСА_11 у сумі 250 000,00 грн;

- стягнути з ОСОБА_2 на її користь компенсацію 1/2 частини витрат на облаштування торгівельних павільйонів торгових місць контейнерів та ТОВ "Промринок", а саме: торгове місце № НОМЕР_2 на території ТП з АС № 1; торгове місце № НОМЕР_9 на території ТП з АС № 1; торгове місце № НОМЕР_10 на території ТП з АС № 1; торгове місце № НОМЕР_5 на території ТП з АС № 1; торгове місце № НОМЕР_11 на території ТП з АС № 1; торгове місце № НОМЕР_12 на території КП № 2 ТСК № 1; торгове місце № НОМЕР_8 на території КП № 2 ТСК № 1;

- стягнути з відповідача на її користь судові витрати за розгляд справи в суді.

У лютому 2019 року від ОСОБА_2 до суду надійшла зустрічна позовна заява до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю.

Зустрічні позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_2 на праві особистої власності належало наступне майно: котедж під № 5Б/93 за адресою: АДРЕСА_12, загальною площею 149,3 кв. м. Згідно договору купівлі-продажу від 17 вересня 2012 року ОСОБА_2 продав вказаний котедж за

1 010 857,00 грн.

Котедж під № 5Б/85, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_12, загальною площею 126,8 кв. м належав ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності на котедж від 29 серпня 2011 року. Згідно договору купівлі-продажу від 31 травня 2013 року ОСОБА_2 продав вказаний котедж за 637 100,00 грн.

Квартира АДРЕСА_13, належала ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу за реєстровим № 1887 від 17 листопада 2008 року. Згідно договору купівлі-продажу від 12 лютого

2010 року ОСОБА_2 продав вказану квартиру за 17 002,00 грн.

Квартира АДРЕСА_14 належала ОСОБА_2 на підставі рішення Малиновського районного суду м. Одеса від 29 липня 2008 року. Згідно договору купівлі-продажу від 18 березня 2010 року ОСОБА_2 продав зазначену квартиру за 16 741,00 грн.

Згідно довідки про доходи пенсіонера від 20 червня 2017 року, за період з жовтня 2009 року по червень 2017 рік ОСОБА_2 отримав пенсію за вислугу років на загальну суму 139 095,30 грн.

Згідно свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії НОМЕР_13, ОСОБА_2 з 24 березня 2008 року є фізичною особою-підприємцем та здійснює свою підприємницьку діяльність на території ТОВ "Промринок 7 кілометр".

Позивачем не доведено та жодним чином не встановлено придбання нерухомого та рухомого майна в період шлюбу за спільні кошти подружжя.

Тому просив суд визнати грошові кошти на загальну суму 1 010 857,00 грн на оплату договорів купівлі-продажу майнових прав від 21 серпня 2013 року за

№ № Р7 120, Р7 121, Р7 129, Р7 132, Р7 136 - об`єктом особистої приватної власності ОСОБА_2 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від

30 травня 2019 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 16 листопада 2020 року, у задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині визнання майнових прав, набутих відповідно до договорів купівлі-продажу майнових прав укладених між ОСОБА_2 та ТОВ "Руніком Стройінвест" від 21 серпня 2013 року № Р7 120, № Р7 121, № Р7 129, № Р7 132, № 132, № Р7 136 - спільним сумісним майном подружжя та стягнення з ОСОБА_2 компенсації 1/2 частини загальної вартості оплати майнових прав, суд першої інстанції зробив висновок, що позивачем за первісним позовом ОСОБА_1 не доведено, що договори майнових прав були укладені в інтересах сім`ї, оскільки жодних доказів того, що майно, одержане за цими договорами фактично використано для задоволення потреб сім`ї позивач не надала.

Уразі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя. Позивачем не доведено факту спільної участі подружжя у придбанні спірних майнових прав, витрачання для цього спільних коштів подружжя або спільної праці в набуті цього майна. Позивач вказувала, що вона займалась домашнім господарством саме за вказівкою чоловіка, а також приймала участь у торгівельній діяльності на проминку 7 км. Натомість, нею не надано жодного належного та об`єктивного доказу вказаного, не доведено, що ОСОБА_2 примушував свою дружину не працювати, жодного доказу підстав, які перешкоджали б їй працювати та заробляти своїми силами грошові кошти, так само як жодного доказу приймання участі у торгівельній діяльності та допомозі працею її чоловікові у проведенні підприємницької діяльності матеріали справи не містять.

Нарахування інфляційних втрат та 3 % річних до цих правовідносин не застосовується.

ОСОБА_1 також не доведено проведення будь-яких ремонтних робіт у спірних квартирах АДРЕСА_9, АДРЕСА_1, АДРЕСА_15, АДРЕСА_16, АДРЕСА_11, приймання її особистої участі у вказаних витратах.

Разом з тим суд погодився з доводами ОСОБА_1, викладеними у її відзиві на зустрічний позов, з приводу того, що відсутній причинно-наслідковий зв`язок між одержаними доходами з відчуження належних на праві особистої власності ОСОБА_2 котеджів та квартир та придбаними майновими правами на спірні квартири АДРЕСА_9, АДРЕСА_1, АДРЕСА_15, АДРЕСА_17, жодних доказів, які підтверджують внесення грошей, отриманих за продаж котеджу та квартир на банківський рахунок та переведення їх з цього банківського рахунку на рахунок ТОВ "Руніком-Інвест" в якості придбання майнових прав позивачем за зустрічним позовом не надано.Суд враховує тривалість пройденого часу з моменту продажу котеджу та придбанням майнових прав.

Вимоги позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2 по суті зводяться не до визнання особистою приватною власністю майнових прав за договорами купівлі-продажу майнових прав, а стосовно визнання самих коштів, які він вже витратив на їх придбання особистою приватною власністю, що не має за собою жодного правового підґрунтя.

Апеляційний суд з таким висновком суду першої інстанції погодився у повному обсязі, оскільки ні позивачем ОСОБА_1, ні її представником, не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження підстав заявленого позову. Наведені в апеляційній скарзі ОСОБА_1 доводи не спростовують висновків суду і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення справи.

Доводи апеляційної скарги адвоката Борогана В. В. в інтересах ОСОБА_2 були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні місцевим судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Аргументи учасників справи

У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просила судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майнових прав спільною сумісною власністю подружжя та поділ майна подружжя - скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення, яким ці її вимоги задовольнити.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що незважаючи на застосування судом презумпції права спільного володіння майном та категоричну відмову визнання майнових прав особистою власністю ОСОБА_2 суд одночасно дійшов до висновку, що майнові права на квартири, набуті у шлюбі, не можуть визнаватись спільним майном подружжя. Вказаний висновок суду першої інстанції суперечить іншим висновкам, вказаним у цьому ж рішенні суду. Суд відступив від правового висновку Верховного Суду, викладених у чисельних постановах. Суд першої інстанції фактично не визначився із правовою природу майнових прав, укладених одним з подружжя в період шлюбу: не відніс їх до категорії ані спільної, ані особистої власності.

Первинним є договір купівлі-продажу майнових прав на квартири (які за договором купівлі-продажу лише мали бути побудовані разом із відповідним будинком), тому суду слід було дійти правового визначення - чи відносяться об`єкти купівлі - саме майнові права на момент їх придбання майном подружжя або особистою власністю відповідача.

Прив`язка до подальшого надання квартир в оренду із спірними правовідносинами незаконна, оскільки з`ясування чи відносяться майнові права до об`єктів спільної власності має здійснюватись на момент купівлі майнових прав. Крім того, позивач просить визнати спільною власністю подружжя майнові права, а не кошти, виручені за оренду квартир. Прибуток, отриманий ОСОБА_2 за орендою, згідно з статтею 63 СК України також входить до спільних прав подружжя. Під час придбання майнових прав на квартирі у шлюбі вірогідність їх використання з метою отримання прибутку було передбачено у договорах купівлі-продажу. Тобто комерційне значення може передбачати й здачу квартир у оренду, що ніяк не суперечить надання квартир в найм інтересам сім?ї. Зазначені договори укладались ОСОБА_2 саме як громадянином (фізичною особою), а не як фізичною особою-підприємцем, тому вказані договори укладені саме в інтересах сім?ї. Доказів перебування квартир в оренді відповідач не надав.

Предметом поділу виступають саме майнові права (їх вартість), а не самі квартири. Вказана правова позиція ґрунтується на правових висновках Верховного Суду - зокрема, у постанові від 20 березня 2019 року у справі

№ 734/2887/17.

Верховний Суд зробив правовий висновок, викладений у постанові від 26 грудня 2018 року по справі № 689/1206/16-ц, що: "режим спільної сумісної власності подружжя існує і тоді, коли один із подружжя не мав із поважної причини самостійного заробітку (доходу)".

Отже, сам факт набуття майна особистою працею одного із подружжя у період шлюбу не може бути підставою для визнання такого майна його особистою приватною власністю відповідно до статті 57 СК України.

У постанові Верховного Суду від 15 червня 2020 року по справі № 430/1281/14-ц зроблено правовий висновок про перевагу презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, перед необхідністю доведення позивачем наявності поважної причини неучасті у придбанні майна. Тобто вона не має доказувати свою участь у введені домашнього господарства з огляду на презумпцію права спільної власності подружжя, а відповідач не спростовує, а навпаки, підтверджує цю обставину.

Рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанцій оскаржується в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майнових прав спільною сумісною власністю подружжя та стягнення компенсації оплати їх вартості, тому в іншій частині судові рішення в касаційному порядку не переглядаються.

Межі та підстави касаційного перегляду, рух справи

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

УхвалоюВерховного Суду від 28 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.

В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави передбачені пунктом 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суди порушили норми процесуального права та застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 734/2887/17, від 14 лютого 2018 року у справі № 520/1740/15-ц, від 26 грудня 2018 року у справі № 689/1206/16-ц, від

15 червня 2020 року у справі № 430/1281/14-ц, від 12 лютого 2020 року у справі № 725/1776/18).

Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2021 року відмовлено ОСОБА_1 в задоволенні клопотання про участь у судовому засіданні; клопотання представника ОСОБА_3 - Борогана В. В. про продовження строку для подання відзиву на касаційну скаргу задоволено; продовжено Борогану В. В. строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 24 січня 2022 року.

08 червня 2022 року ухвалою Верховного Суду зупинено касаційне провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 209/3085/20.

Ухвалами Верховного Суду від 17 серпня 2022 року поновлено касаційне провадження у справі; відзив представника ОСОБА_3 - Борогана В. В. на касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без розгляду.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що 09 серпня 2012 року сторони зареєстрували шлюб.

21 серпня 2013 року між ТОВ "Руніком Строінвест" та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу майнових прав № Р7120. Предметом вказаного договору виступали майнові права на квартиру /нежитлове приміщення/ АДРЕСА_18 .

Згідно пункту 3.1 Договору, в порядку, передбаченому дійсним договором, продавець зобов`язується побудувати об`єкт будівництва, ввести його в експлуатацію та передати покупцю майнові права на квартиру /нежитлове приміщення/ з передачею в натурі квартири після вводу об`єкта будівництва в експлуатацію за актом приймання-передачі, а покупець зобов`язується сплатити продавцю вартість, обумовлену договором та прийняти квартиру /нежитлове приміщення/, характеристики якої вказані у пункті 4.1 договору.

Того ж дня між ТОВ "Руніком Строінвест" та ОСОБА_2 укладено договори купівлі-продажу майнових прав № Р7121, № Р7129, № Р7132, № Р7136, предметом якого виступали майнові права на квартири /нежитлові приміщення/ АДРЕСА_2 на 11 поверсі загальною площею 33,88 кв. м, № 129 на 11 поверсі загальною площею 35,86 кв. м, № 132 на 11 поверсі загальною площею 33,88 кв. м, № 136 на 12 поверсі загальною площею 35,86 кв. м, за адресою:

АДРЕСА_6 .

Доказів, які підтверджують внесення грошей, отриманих за продаж належних на праві особистої власності ОСОБА_2 котеджів та квартир та придбаними майновими правами на спірні квартири АДРЕСА_9, АДРЕСА_1, АДРЕСА_15, АДРЕСА_17, на банківський рахунок та переведення їх з цього банківського рахунку на рахунок ТОВ "Руніком-Інвест" в якості придбання майнових прав позивачем за зустрічним позовом не надано.

Позиція Верховного Суду

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частина перша та друга статті 5 ЦПК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Тлумачення статті 60 СК України свідчить, що законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).

Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).

Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (частина третя статті 61СК України).

У статті 65 СК України передбачено, зокрема, що дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Отже, до складу майна, що підлягає поділу включається спільне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, у тому числі яке знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї. Умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані з сім`єю інтереси одного з подружжя.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 лютого 2020 року у справі № 725/1776/18 (провадження № 61-7911св19) зазначено, що "за змістом статей 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Така правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18). Як роз`яснено в пунктах 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" (v0011700-07) , вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України) відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов`язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них.

З матеріалів справи вбачається та судами встановлено, що спірне майно, а саме: квартира АДРЕСА_1 площею 34,60 кв.м, житловою площею 26,50 кв.м, та легковий автомобіль "VOLKSWAGEN PASSAT", 1991 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, сторонами було придбано за час перебування у шлюбі, а відтак, таке майно є спільною сумісною власністю подружжя, де частки чоловіка та дружини є рівними, що повністю узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 21 листопада

2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18). Тому висновок судів попередніх інстанцій про те, що сам по собі факт придбання спірного майна у період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя, є неправильним та суперечить нормам матеріального права, що в свою чергу нівелює правовий режим спільного сумісного майна подружжя, закріпленого законодавцем в ЦК України (435-15) та в СК України (2947-14) ".

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 березня 2019 року у справі № 734/2887/17 (провадження № 61-1129св19) вказано, що "положення статті 60 СК України свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Належність майна до об`єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК України, згідно з частиною третьою якої якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 СК України, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. За таких обставин за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані з сім`єю інтереси одного з подружжя. Зазначена правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року № 6-843цс17".

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2018 року у справі № 520/1740/15-ц провадження № 61-4537св18 зроблено висновок, що "якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя. Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя є як предмети матеріального світу, так і майнові права та обов`язки. До складу майна, що підлягає поділу, входить загальне майно, наявне у подружжя на час розгляду справи, а також те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї. Апеляційний суд на зазначені вимоги закону уваги не звернув, не надав належної правової оцінки положенням договорів про пайову участь у будівництві об`єктів нерухомого майна, які за своїм змістом є договорами купівлі-продажу майнових прав, не взяв до уваги, що грошові кошти за пай відповідно до спірних договорів були сплачені у повному обсязі у період перебування сторін у шлюбі, що не заперечується сторонами, та дійшов передчасного висновку про те, що при поділі майнових прав, які належать подружжю на праві спільної сумісної власності не застосовуються положення СК України (2947-14) ".

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі

№ 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21) зроблено висновок, що "приписи частин четвертої та п`ятої статті 71 СК України і статті 365 ЦК України з урахуванням принципу розумності (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК Украйни) треба розуміти так: (а) правила про необхідність попереднього внесення коштів на депозитний рахунок суду стосуються тих випадків, коли позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) згідно зі статтею 365 ЦК України заявив вимогу про припинення права відповідача на частку у спільній власності (такі кошти забезпечують отримання відповідачем грошової компенсації); (б) якщо позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) таку вимогу не заявив (а вимагає, наприклад, поділити неподільну річ шляхом виділення її у власність відповідача та стягнення з нього грошової компенсації замість частки позивача у праві спільної сумісної власності на цю річ), то підстави для внесення ним відповідної суми коштів на депозитний рахунок суду відсутні".

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).

Суди встановили, що майнові права на квартири /нежитлові приміщення/

АДРЕСА_1, АДРЕСА_2, АДРЕСА_3, АДРЕСА_4, АДРЕСА_19, придбано під час перебування сторін у шлюбі; доказів, які б підтверджували факт придбання спірних майнових прав за особисті кошти та не в інтересах сім?ї відповідач не надав, у зв?язку з чим суди відмовили у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 і в цій частині судові рішення не оскаржуються.

Тому суди зробили помилковий висновок, що саме позивачем за первісним позовом не доведено, що договори майнових прав були укладені в інтересах сім`ї, факту спільної участі подружжя у придбанні спірних майнових прав, витрачання для цього спільних коштів подружжя або спільної праці в набуті цього майна, оскільки такий висновок суперечить презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Разом з цим суди встановили, що на підставі вказаних договорів купівлі-продажу майнових прав набуто право власності на квартири АДРЕСА_9, АДРЕСА_1, АДРЕСА_15, АДРЕСА_16, АДРЕСА_11, житловий масив " Радужний".

Тому вимоги про визнання майнових прав, набутих відповідно до договорів купівлі-продажу від 21 серпня 2013 року, спільним сумісним майном подружжя та про стягнення компенсації в розмірі 1/2 частини оплати їх вартості не можуть бути задоволені, оскільки до складу майна, що підлягає поділу, включається спільне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи.

Належної вимоги про поділ вказаних квартир або стягнення компенсації їх вартості замість частки позивача у праві спільної сумісної власності на нерухоме майно ОСОБА_1 згідно останньої заяви про зміну предмета позову не заявляла.

За таких обставин суди правильно відмовили у задоволенні позовних вимог про визнання майнових прав спільним сумісним майном подружжя та про стягнення компенсації оплати їх вартості з нарахуванням інфляційних втрат та 3 % річних, проте помилилися щодо мотивів такої відмови. У зв`язку із цим оскаржені судові рішення в цій частині належить змінити в мотивувальній частині.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, а також необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі

№ 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21), дають підстави для висновку, що судові рішення в оскарженій частині частково ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, судові рішення в частині відмови в задоволенні первісного позову про визнання майнових прав спільною сумісною власністю подружжя та про стягнення компенсації оплати їх вартості змінити в мотивувальній частині, а в іншій оскарженій частині залишити без змін.

Оскільки судові рішення змінено тільки в частині мотивів прийняття, то розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 402, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від

30 травня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 16 листопада 2020 року в частині відмови в задоволенні первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Руніком Стройнівест", про визнання майнових прав спільною сумісною власністю подружжя та стягнення компенсації оплати їх вартості змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук