розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 09 квітня 2021 року у складі судді Троян Т. Є. та постанову Черкаського апеляційного суду від 24 червня 2021 року у складі колегії суддів: Новікова О. М., Бондаренка С. І., Вініченка Б. Б.,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Черкаської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу Левицька Р. В. (далі - приватний нотаріус Левицька Р. В.), про встановлення факту проживання однією сім`єю та визнання права власності на майно у порядку спадкування.

На обґрунтування позову посилався на таке. ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2, з якою він проживав без реєстрації шлюбу в будинку АДРЕСА_1, починаючи з літа 2013 року до дня її смерті.

Після смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина на 9/25 частини житлового будинку АДРЕСА_1 та на земельну ділянку, площею 174,1 кв. м. Зазначене майно ОСОБА_2, будучи спадкоємцем першої черги, фактично прийняла у спадщину, оскільки на час відкриття спадщини проживала у зазначеному будинку разом зі спадкодавцем - своєю матір`ю ОСОБА_3 .

Після смерті ОСОБА_2 позивач звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, внаслідок чого була заведена спадкова справа № 11/2020. Проте постановою від 16 вересня 2020 року № 202/02-31 йому відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на спірний житловий будинок, оскільки він не має правовстановлюючих документів та не є родичем ОСОБА_2 .

Це є підставою для звернення до суду для встановлення у судовому порядку факту проживання однією сім`єю не менше ніж п`ять років зі спадкодавицею ОСОБА_2, з якою вони проживали разом, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, сплачували комунальні платежі, робили поточний ремонт у будинку. Встановлення факту проживання однією сім`єю йому необхідно для отримання свідоцтва про право на спадщину за законом.

З урахуванням наведеного просив встановити факт його проживання однією сім`єю з ОСОБА_2, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, у період з літа 2013 до моменту її смерті, визнати його спадкоємцем четвертої черги за законом після її смерті, визнати за ним право власності на спадкове майно, яке складається з 9/25 частини житлового будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки під зазначеним будинком, площею 174,1 кв. м, яке належало спадкодавцю ОСОБА_2 .

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 09 квітня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач не довів обставини на які він посилається як на підставу своїх вимог та не надав належних, допустимих та достатніх доказів, які б підтверджували факт його постійного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до дня відкриття спадщини, зокрема, що вони були зі спадкодавцем пов`язані спільним бюджетом, побутом, мали взаємні права та обов`язки, спільно несли витрати з утримання майна, покупок речей домашнього вжитку, виклику лікаря, сплати комунальних послуг, відсутні листи чи будь-яка кореспонденція, як доказ вищевказаного.

Постановою Черкаського апеляційного суду від 24 червня 2021 року рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 09 квітня 2021 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо відсутності належних та достовірних доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали однією сім`єю як чоловік і жінка без реєстрації шлюбу не менш як п`ять років до дня відкриття спадщини, а також наявності між ними усталених відносин, що притаманні подружжю, зокрема виникнення взаємних прав та обов`язків, ведення спільного побуту, здійснення взаємного догляду та піклування один про одного. Спільний відпочинок не свідчить про ведення спільного господарства.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, справу направити на новий розгляд.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не встановили обставини справи, які мають значення для правильного вирішення справи, не врахували, що надані позивачем письмові докази та показання свідків у сукупності беззаперечно доводять ті обставини, які необхідні для задоволення позову. Апеляційний суд необґрунтовано відхилив клопотання про долучення до матеріалів справи нових доказів, які підтверджують обставини, на які посилається позивач.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 12 листопада 2020 року у справі № 750/12880/19, необґрунтоване відхилення клопотання про дослідження доказів, які мають значення для правильного вирішення справи.

У жовтні 2021 року надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому Черкаська міська рада просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

На обґрунтування відзиву посилається на те, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки позивач не надав належних доказів на підтвердження позовних вимог. Відповідно до матеріалів справи ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були зареєстровані за різними адресами, що вказує на відсутність підстав для задоволення позову та встановлення факту спільного проживання однією сім`єю.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389, пункту 3 частини третьої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3Ц ПК України (2755-17) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2, що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим 26 лютого 2020 року Черкаським міським Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).

Відповідно до спадкової справи № 11/2020 після смерті ОСОБА_2 із заявою про прийняття спадщини звернувся ОСОБА_1, якому постановою приватного нотаріуса Левицькою Р. В. від 16 вересня 2020 року № 202/02-31 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок АДРЕСА_1, оскільки він не має правовстановлюючих документів та не є родичем ОСОБА_2 .

ОСОБА_2 за життя не оформила право власності на 9/25 частини житлового будинку АДРЕСА_1 та земельну ділянки площею 174,1 кв. м, після смерті своєї матері ОСОБА_3 . Проте відповідно до заяви у спадковій справі № 1-2011, заведеної після смерті її матері ОСОБА_3, вона прийняла спадщину відповідно до вимог діючого законодавства (а. с. 105-116).

Позивач вказує на фактичне спільне проживання із ОСОБА_2 з осені 2013 року (познайомилися влітку 2013 року) до дня смерті останньої.

Відповідно до матеріалів спадкової справи № 11/2020 ОСОБА_2 з 11 червня 2003 року та станом на дату смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .

ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 .

У суді першої інстанції були допитані як свідки з попередження про кримінальну відповідальність три особи (з яких - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 - власники сусідніх домоволодінь), які вказали на те, що ОСОБА_6 із ОСОБА_2 проживали у будинку матері померлої за адресою: АДРЕСА_4, вели спільне господарство, купували продукти харчування та будівельні матеріали. ОСОБА_7 займався лікуванням ОСОБА_8, оскільки вона хворіла.

Відповідно до статей 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі статтями 1216 та 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно зі статтею 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно до статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (стаття 1264 ЦК України).

Згідно з частинами першою, третьою та п`ятою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Верховний Суд виходить з того, що при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати зміст частини другої статті 3 СК України, відповідно до якої сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом.

До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, інші особи, які взяли до себе дитину як члена сім`ї, тощо.

Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 3 СК України сім`я є первинним та основним осередком суспільства. Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя. (частини перша та друга статті 21 СК України).

Згідно зі статтею 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) зазначено, що вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України).

Обов`язковою умовою для визнання осіб членами сім`ї, крім факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18), та Верховним Судом у постановах від 09 січня 2020 року у справі № 186/421/17 (провадження № 48280св18); від 09 червня 2021 року у справі № 346/5702/18 (провадження № 61-17111св20) та від 01 вересня 2021 року у справі № 523/9720/17 (провадження № 61-7715св21).

Факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, пересилання відповідачем коштів на рахунок позивачки, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не вказують на те, що між сторонами склались та мали місце, протягом вказаного періоду часу, усталені відносини, які притаманні подружжю (див. постанову Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15-ц).

Лише показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу (див. постанову Верховного Суду від 23 вересня 2021 року у справі № 204/6931/20).

Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки позивач не надав належних доказів на підтвердження того, що він та ОСОБА_2 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу не менш як п`ять років до дня відкриття спадщини, зокрема, позивач не надав доказів щодо сплати комунальних послуг, доказів утримання ним ОСОБА_2 на час її хвороби та лікування, а також витрат на її поховання.

З огляду на зазначене, встановивши відсутність належних і допустимих доказів на підтвердження спільного проживання сторін, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, апеляційний суди дійшов обґрунтованого висновку про те, що фотокартки зі спільного відпочинку не містять інформації щодо предмета доказування, тому, як і показання свідків, не можуть бути єдиною та достатньою підставою для встановлення вказаного факту, а надані товарні чеки на придбання будівельних матеріалів не є достатніми у сукупності з іншими доказами щодо участі позивача у поточному ремонті спірного будинку.

У цій постанові зазначено, що для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу необхідні докази ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім`ї, а показання свідків не можуть бути єдиною підставою для встановлення вказаного факту.

У зазначеній справі Верховний Суд погодився з висновками суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, оскільки наявні у матеріалах справи докази не є достатніми для підтвердження факту спільного проживання ОСОБА_1 і ОСОБА_2.

Отже, оскаржувані судові рішення не суперечать висновкам Верховного Суду, на які заявник посилається у касаційній скарзі.

Доводи касаційної скарги про помилковість відмови апеляційного суду у задоволенні клопотання про долучення нових доказів на стадії апеляційного перегляду справи Верховний Суд відхиляє, оскільки у поданому до апеляційного суду клопотанні про долучення нових доказів ОСОБА_1 не зазначив про неможливість подання таких до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, та доказів на підтвердження таких обставин не подавав, тому суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для прийняття таких доказів, що узгоджується зі статтею 367 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

З огляду на те, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.