Постанова
Іменем України
30 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 285/1862/20
провадження № 61-15808св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач за первісним позовом та відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_1,
відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_2,
треті особи: Служба у справах дітей виконавчого комітету Новоград-Волинської міської ради, як органу опіки та піклування, ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Житомирського апеляційного суду від 26 серпня 2021 року у складі колегії суддів: Шевчук А. М., Коломієць О. С., Павицької Т. М.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_4, у якому просила визнати, що через відсутність без поважних причин понад один рік ОСОБА_2 та неповнолітня донька відповідача ОСОБА_4 втратили право користування житловим будинком АДРЕСА_1, який належить на праві власності ОСОБА_1 .
Позов мотивувала тим, що вона є власником будинку АДРЕСА_1 .
Із квітня 2014 року ОСОБА_2, як дружина її сина ОСОБА_3 стала проживати в її будинку, а в червні 2014 року зареєструвалася за цією адресою та проживала до 2017 року.
Рішенням від 05 травня 2017 року Новоград-Волинський міськрайонний суд Житомирської області розірвав шлюб між її сином та відповідачкою, і з того часу відповідачка разом з донькою в будинку не проживають без поважних причин.
Зазначила, що відповідачка не є членом її сім`ї, в будинку не проживає, але продовжує бути зареєстрованою в ньому та добровільно знятися з реєстрації не бажає, що тягне порушення її права на розпорядження майном.
У червні 2020 року до суду надійшла зустрічна позовна заява ОСОБА_2 у своїх інтересах та інтересах ОСОБА_5 до ОСОБА_1, за участю третіх осіб: Служби у справах дітей Виконавчого комітету Новоград-Волинської міської ради як органу опіки та піклування, ОСОБА_3 .
У зустрічному позові ОСОБА_2 просила визнати право неповнолітньої ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, та її, як законного представника, на користування житловим будинком АДРЕСА_1 шляхом заборони зняття їх з реєстрації у цьому житловому будинку до настання повноліття ОСОБА_4 .
Позов мотивувала тим, що від шлюбу з ОСОБА_3 у них ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася донька - ОСОБА_4 .
Після народження доньки шлюбні відносини погіршилися, а 05 травня 2017 року вони шлюб розірвали у судовому порядку.
У зв`язку із загрозою для життя вона з донькою вимушено залишили житло за місцем своєї реєстрації.
ОСОБА_2 з дитиною не має іншого житла для реєстрації місця проживання. Зняття з реєстрації в будинку АДРЕСА_1 спричинить проблеми з нормальним існуванням у суспільстві.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням від 08 грудня 2020 року Новоград-Волинський міськрайонний суд Житомирської області первісний позов задовольнив частково.
Визнав ОСОБА_2, такою, яка втратила право користування житлом на АДРЕСА_1 .
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання онуки такою, що втратила права користування жилим приміщенням відмовив.
Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 420,40 грн судового збору.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 відмовив.
Рішення місцевий суд мотивував тим, що ОСОБА_2 не є членом сім`ї позивачки, не відноситься до кола осіб, які постійно проживають разом з нею і ведуть з нею спільне господарство, будинком з 2017 року не користується, отже відповідачка втратила право користування спірним житлом.
Дійшов висновку, що неповнолітня дитина на даний час за своїм віком не може самостійно визначати своє місце проживання, є членом сім`ї ОСОБА_3 та ОСОБА_1, а сам по собі факт її не проживання у будинку, не може бути безумовною підставою для визнання її такою, що втратила право користування зазначеним житлом.
Позивачка за зустрічним позовом не обґрунтувала, яким чином суд може визнавати право на житло шляхом заборони зняття з реєстрації, тому відмовив у такому позові.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
На рішення суду першої інстанції, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу.
Постановою від 26 серпня 2021 року Житомирський апеляційний суд апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнив частково, рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 08 грудня 2020 року в частині задоволення первісного позову, тобто в частині визнання ОСОБА_2 такою, яка втратила право користування житлом та покладення на неї сплати судового збору скасував і ухвалив в цій частині нове рішення, яким відмовив у задоволенні первісного позову.
Апеляційний суд мотивував постанову тим, що ОСОБА_2 із поважних причин не проживає за місцем реєстрації, а належних чи допустимих доказів на підтвердження того, що вона або її дитина набули права власності, або права постійного користування іншим житлом матеріали справи не містять.
Вважав, що ОСОБА_1 не спростувала належними і допустимими доказами, що колишня дружина її сина та син спільно проживали разом із нею у її житловому будинку та були пов`язані спільним побутом, вели спільне господарство.
Зазначив, що ОСОБА_3 та його дружина ОСОБА_2 проживали однією сім`єю із матір`ю чоловіка у її будинку.
Дійшов висновку, що за таких обставин, у ОСОБА_2 виникло право користування спірним житловим будинком, що належить ОСОБА_1 на праві власності, як члена сім`ї власника житла, яка проживала разом із нею.
Отже, право користування спірним житловим будинком у ОСОБА_2 виникло з підстав, передбачених статтею 405 ЦК України, а не на підставі статті 406 ЦК України, тому припинення шлюбу ОСОБА_2 із сином ОСОБА_1 не припинило право користування колишньої дружини сина та її доньки спірним житловим будинком.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у вересні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою від 05 жовтня 2021 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження, витребував справу з суду першої інстанції, надіслав учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснив їм право подати відзив на касаційну скаргу.
Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
У жовтні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження ОСОБА_1 зазначила неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17, а також в постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 688/63/15.
Касаційну скаргу мотивувала тим, що суд апеляційної інстанції порушив строки та процедуру складення та проголошення судового рішення, а також строк вручення його учаснику справи; ОСОБА_2 не довела поважності причин не користування житловим приміщенням понад один рік; ОСОБА_2 не є членом її сім`ї, а тому не має права користування житловим приміщенням.
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на жилий будинок від 19 листопада 1998 року належить жилий будинок АДРЕСА_1 .
Відповідно до будинкової книги та довідки Комунального підприємства Новоград-Волинської міської ради "Новоград-Волинськжитлосервіс" № 1241 ОСОБА_2 та ОСОБА_4 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням від 05 травня 2017 року Новоград-Волинський міськрайонний суд Житомирської області шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 розірвав.
ОСОБА_2 та ОСОБА_4 з травня 2017 року за місцем реєстрації не проживає, що підтверджується актом обстеження депутата Новоград-Волинської міської ради Гарбовського О. С. від 21 травня 2020 року.
Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_6 підтвердив, що через постійні сварки та погрози зі сторони чоловіка - ОСОБА_3, ОСОБА_2 була змушена покинути житло ОСОБА_1 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржено з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Межі розгляду справи судом
Підставою касаційного оскарження ОСОБА_1 зазначила неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17, а також в постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 688/63/15.
Касаційна задоволенню скарга не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до статті 7 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно про: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) визнання особи безвісно відсутньою; 4) оголошення фізичною особи померлою.
У разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред`явивши разом одну із таких вимог: про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням; про визнання особи безвісно відсутньою або померлою.
Отже, вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про користування особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (стаття 405 ЦК України).
Відповідно до частини другої статті 405 ЦК України член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Задовольняючи частково первісний позов і визнаючи ОСОБА_2 такою, що втратила право користування жилим приміщенням, місцевий суд виходив з того, що ОСОБА_2 не є членом сім`ї позивачки, не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з позивачкою і ведуть з нею спільне господарство, будинком з 2017 року не користується.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні первісного позову в повному обсязі, апеляційний суд обґрунтовано виходив з того, що ОСОБА_2 з поважних причин не проживає за місцем реєстрації та недоведеності того, що мати малолітньої дитини або дитина набули права власності, або право постійного користування іншим житлом.
Зазначив, що ОСОБА_1 не спростувала належними чи допустимими доказами, що колишня дружина її сина та син спільно проживали разом із нею у її житловому будинку та були пов`язані спільним побутом, оскільки вели спільне господарство, дійшов висновку, що у ОСОБА_2 виникло право користування спірним житловим будинком, що належить ОСОБА_1 на праві власності, як члена сім`ї власника житла, яка проживала разом із нею.
Апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що право користування спірним житловим будинком у ОСОБА_2 виникло з підстав, передбачених статтею 405 ЦК України, а не на підставі статті 406 ЦК України, отже припинення шлюбу ОСОБА_2 із сином ОСОБА_1 не припинило право користування колишньої дружини сина та її доньки спірним житловим будинком.
Виходив з того, що малолітня дитина в силу свого віку не має достатнього обсягу цивільної дієздатності самостійно визначати місце свого проживання. Маючи право проживати за зареєстрованим місцем проживання, за місцем проживання будь-кого з батьків, дитина може реалізувати його лише за досягненням певного віку.
Зазначив, що не впливає на поважність причин не проживання дитини і наявність у того з батьків, з ким вона фактично проживає права власності на житло, оскільки наявність майнових прав у батьків дитини не може бути підставою для втрати її особистих житлових прав. Визначальним в цьому є забезпечення найкращих інтересів дитини.
Підставою касаційного оскарження ОСОБА_1 зазначила неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17, а також в постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 688/63/15.
У постанові від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 Велика Палата Верховного Суду врахувала вимоги позивачки про визнання припиненим права користування спірним будинком на предмет пропорційності переслідуваній легітимній меті у світлі статті 8 Конвенції. Припинення права користування відповідача спірним житлом відповідає такій пропорційності, з огляду на те, що між сторонами спору склалися вкрай неприязні стосунки. Відповідач має постійне зареєстроване місце проживання, позивачка з дитиною змушена проживати у батьків, оскільки окрім спірного житлового будинку іншого житла не має, однак змушена забезпечити належні житлові умови не лише для себе, але і для малолітнього сина, який проживає разом з нею.
Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, щоінтереси позивачки, як власника житла та користувача цим житлом, перевищують інтереси колишнього члена сім`ї, у якого припинилися правові підстави користування чужим майном, та який, за доводами позивачки, забезпечений іншим житловим приміщенням, що ним не спростовано.
У постанові від 16 листопада 2016 року у справі № 688/63/15 Верховний Суд України дійшов таких висновків:
"Правом користування житлом, який знаходиться у власності особи, мають члени сім`ї власника нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням, а також інші особи, якщо вони постійно проживають разом із ним і ведуть із ним спільне господарство.
Власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час".
У згаданій справі Верховний Суд України переглядав справу за позовом фізичної особи до фізичної особи, міського відділу управління Державної міграційної служби України про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням та зняття з реєстрації з підстав, передбачених статтями 71, 72, 156 ЖК УРСР та статтею 405 ЦК України. Зокрема, позивач посилався на те, що після смерті батька він успадкував будинок. Відповідач - його племінниця, не проживає у помешканні більше 13 років без поважних причин та не бере участі в утриманні та облаштуванні житла.
Між тим, у справі, що переглядається, апеляційний суд встановив, що відповідач із поважних причин не проживає за місцем реєстрації, а належних чи допустимих доказів на підтвердження того, що вона або її дитина набули права власності, або права постійного користування іншим житлом справа не містить; ОСОБА_3 та його дружина ОСОБА_2 спільно проживали разом із позивачкою у її житловому будинку та були пов`язані спільним побутом, вели спільне господарство. Право користування спірним житловим будинком у ОСОБА_2 виникло з підстав, передбачених статтею 405 ЦК України, а не на підставі статті 406 ЦК України, тому припинення шлюбу ОСОБА_2 із сином ОСОБА_1 не припинило право користування колишньої дружини сина та її доньки спірним житловим будинком.
Отже наведене свідчить про відмінність встановлених обставин справи та предмета правового регулюванняу зазначених справах і у цій справі, а також умов застосування правових норм.
Саме по собі посилання на неоднакове застосування положень ЦК України (435-15)
у різних справах хоч і у подібних правовідносинах, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для цієї справи та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм матеріального права.
Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції порушив строки та процедуру складення та проголошення судового рішення, а також строк вручення його учаснику справи не спростовують висновків суду по суті справи.
Посилання в касаційній скарзі на недоведеність ОСОБА_2 поважності причин не користування житловим приміщенням понад один рік; на те, що ОСОБА_2 не є членом її сім`ї, а тому не має права користування житловим приміщенням стосуються переоцінки доказів у справі та встановлення нових обставин, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції, визначених статтею 400 ЦПК України.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновку суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
За таких обставин касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для розподілу судових витрат, понесених заявником у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 401, 402, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Житомирського апеляційного суду від 26 серпня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: С. Ю. Мартєв В. В. Сердюк І. М. Фаловська