розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Леонтьєв Олег Валентинович, на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області, у складі судді Крупінської С. С., від 12 квітня 2021 року та постанову Волинського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Данилюк В. А., Киці С. І., Шевчук Л. Я., від 25 серпня 2021 року,

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління Служби безпеки України у Волинській області про визнання протиправними та скасування рішень житлово-побутової комісії, поновлення на квартирній черзі та зобов`язання житлово-побутову комісію вчинити певні дії.

Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивував тим, що він є ветераном військової служби, яку проходив 28 років з 1990 року по 2019 рік у складі Збройних сил України, Служби безпеки України та Управлінні державної охорони України, має військове звання - полковник запасу.

Під час проходження військової служби перебував на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, як першочерговий.

19 жовтня 2001 року на засіданні житлово-побутової комісії Управління Служби безпеки України у Волинській області прийнято рішення розподілити службову квартиру АДРЕСА_1 та надати її для проживання до отримання постійного житла позивачу та його сім`ї.

Із 11 грудня 2001 року він зареєстрований та проживає у вказаній квартирі, сплачує комунальні послуги. Однак після надання службового приміщення його, із незрозумілих причин, було знято з квартирного обліку.

Протягом 2020 року він неодноразово звертався до відповідача з приводу поновлення на квартирному обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов, та виключення житла з числа службового і надання для постійного проживання.

15 вересня 2020 року на засіданні комісії Управління Служби безпеки України у Волинській області прийнято рішення про відмову в задоволенні клопотання позивача про виведення квартири АДРЕСА_1 з числа службового. Зазначене рішення, як і рішення про зняття з черги осіб, які потребують покращення житлових умов, вважав такими, що порушує його житлові права.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення житлово-побутової комісії Управління Служби безпеки України у Волинській області, що викладене в протоколі № 79 від 19 жовтня 2001 року, в частині зняття його з квартирного обліку в Управлінні Служби безпеки України у Волинській області, де він перебував в позачерговій черзі;

- поновити його на позачерговій квартирній черзі, де він перебував на обліку в Управлінні Служби безпеки України у Волинській області з 2000 року;

- визнати протиправним та скасувати рішення житлово-побутової комісії Управління Служби безпеки України у Волинській області, що викладене в протоколі № 163 від 15 вересня 2020 року, про відсутність підстав для виведення квартири АДРЕСА_1 з числа службового житла та відмови в погодженні питання щодо виключення житлового приміщення з числа службових, визнання права на користування житловим приміщенням на правах постійного проживання у цій квартирі;

- зобов`язати житлово-побутову комісію Управління Служби безпеки України у Волинській області належним чином підготувати документи про виключення житлового приміщення - квартири

АДРЕСА_1 з числа службових, направити їх на погодження у відповідності до Інструкції про організацію забезпечення і надання військовослужбовцям служби безпеки України та членам їх сімей житлових приміщень, затвердженої наказом Служби безпеки України № 792 від 06 листопада 2007 року (z1308-07) , та погодженні документи подати до виконкому Ковальської міської ради Волинської області з пропозицією про виключення цієї квартири з числа службових.

Короткий зміст оскаржених судових рішень

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 квітня 2021 року, залишеним без змін постановою Волинського апеляційного суду від 25 серпня 2021 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що у позивача відсутні підстави для перебування на квартирному обліку в Управлінні Служби безпеки України у Волинській області після звільнення з військової служби, а спірне житло є службовим та у відповідача не відпала потреба у його використанні, як службового житла.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Леонтьєв О. В., посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

28 вересня 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Леонтьєв О. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 квітня 2021 року та постанову Волинського апеляційного суду від 25 серпня 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 08 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

У листопаді 2021 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 11 серпня 2022 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Крім того, вказує на порушення судами норм процесуального права, вважаючи, що суди встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Стверджує, що судами попередніх інстанцій безпідставно враховано як доказ рішення засідання житлово-побутової комісії Управління Служби безпеки України у Волинській області, викладене в протоколі № 164

від 07 квітня 2021 року, яким оскаржуваний протокол № 79 від 19 жовтня 2001 року переглянутий в частині виключення ОСОБА_1 та членів його сім`ї з квартирного обліку і змінено дату виключення на 26 жовтня

Із вказаним рішенням житлово-побутової комісії до 08 квітня 2021 року позивач не був ознайомлений, рішення до відзиву не долучалось, клопотання про поновлення строку на його долучення до матеріалів справи не заявлено. При подані вказаного доказу в судовому засіданні 08 квітня 2021 року судом не було надано можливості належним чином ознайомитись зі змістом цього рішення та подати свої заперечення.

Вважає, що зняття з квартирного обліку ОСОБА_1 через 12 років унеможливлює питання забезпечення житлом відповідно до норм діючого законодавства та свідчить про незаконне позбавлення гарантованого права на житло.

Наголошує, що основною підставою для зняття з квартирного обліку є покращення житлових умов, проте такі умови у позивача не змінились.

Звертає увагу, що ОСОБА_1 має загальний період проходження військової служби більше 28 років та відповідно спірне житлове приміщення може бути надане йому для постійного проживання шляхом виключення з числа службових.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У листопаді 2021 року Служба безпеки України та Управління Служби безпеки України у Волинській області подали до Верховного Суду відзиви,

в яких просять касаційну скаргу залишити без задоволення.

Вказують, що рішення житлово-побутової комісії Управління Служби безпеки України у Волинській області, оформлене протоколом № 164, прийнято 07 квітня 2021 року, а тому раніше не могло бути подане до суду, на чому і наголошував представник відповідача в судовому засіданні

08 квітня 2021 року.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 проходив військову службу в Управлінні Служби безпеки України у Волинській області із 13 грудня 1996 року по 18 травня 2009 року.

Рішенням Управління Служби безпеки України у Волинській області, оформленим протоколом № 79 від 19 жовтня 2001 року, надано

ОСОБА_1, сім`я якого складається з трьох осіб, службову квартири

АДРЕСА_1 із зняттям його з квартирного обліку в Управлінні Служби безпеки України у Волинській області, де він перебував в позачерговій черзі з 2000 року.

Рішенням Управління Служби безпеки України у Волинській області, оформленим протоколом № 164 від 07 квітня 2021 року, протокол № 79

від 19 жовтня 2001 року переглянуто та вирішено вважати ОСОБА_1 разом із членами сім`ї такими, що виключені з квартирного обліку в Управлінні Служби безпеки України у Волинській області із 26 жовтня

2009 року, як виключеного зі списків особового складу Управління.

Рішенням Управління Служби безпеки України у Волинській області, оформленим протоколом № 163 від 19 жовтня 2001 року, вирішено вважати неможливим виведення зі складу службового житла Управління Служби безпеки України у Волинській області службової квартири

АДРЕСА_1, з огляду на те, що не відпала потреба в його використанні як службового для проживання військовослужбовців, оскільки житлом не забезпечено сім`ї п`яти співробітників, ОСОБА_1 не перебував на обліку осіб, які потребують покращення житлових умов в Управлінні Служби безпеки України у Волинській області, а крім того відповідно до довідки Управління державної охорони № 7 від 18 липня

2020 року отримав службове житло як член сім`ї своєї дружини

ОСОБА_2 в м. Києві.

Позиція Верховного Суду

За змістом частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно із статтею 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог ізаперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 124 Конституції України передбачено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір. Це означає, що право особи на звернення до суду не може бути обмеженим. Тобто, юрисдикція виникає там, де є спір про право. Предметом юрисдикції є суспільні відносини, які виникають у зв`язку з вирішенням спору.

Реалізуючи дискрецію при визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ, суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Пунктами 1, 2 частини першої статті 4 КАС України визначено, що адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Частиною четвертою статті 5 КАС України передбачено, що суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 17 частини першої статті 4 КАС України публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Пунктом 2 частини першої статті 19 КАС України установлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що ОСОБА_1 звернувся з позовом для захисту своїх житлових прав.

Однак при цьому суди залишили поза увагою, що в обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилався на порушення його прав та гарантій військовослужбовця, а саме невиконання відповідачем обов`язку забезпечення належним жилим приміщенням (зняття з черги на поліпшення житлових умов та відмова в задоволенні клопотання про виведення спірної квартири з числа службового житла), які є складовою системи соціального захисту військовослужбовців відповідно до приписів Конституції України (254к/96-ВР) та Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (2011-12) .

Відповідно до частин першої та четвертої статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" військова служба є державною службовою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язаній із захистом Вітчизни. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов`язки визначаються цим Законом, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Повсякденне життя і службова діяльність військовослужбовців регулюються Конституцією України (254к/96-ВР) , законами України, Статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Наведені норми права передбачають, що військова служба належить до служби публічної.

Відповідно до статті 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом України (5464-10) , іншими законами, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Інструкція про організацію забезпечення і надання військовослужбовцям Служби безпеки України та членам їх сімей житлових приміщень, затверджена наказом Служби безпеки України від 06 листопада 2007 року № 792 (z1308-07) (далі - Інструкція № 792), визначає порядок організації забезпечення та надання житлових приміщень військовослужбовцям - особам офіцерського (у тому числі тим, які проходять військову службу за призовом осіб офіцерського складу), старшинського і сержантського, рядового складу (крім військовослужбовців строкової служби) Служби безпеки України, а також особам, звільненим з військової служби в запас або у відставку, що залишилися перебувати на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, у Службі безпеки України після звільнення (далі - співробітники) та членам їх сімей, уключаючи членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли, пропали безвісти під час проходження військової служби, які перебувають на обліку осіб та потребують поліпшення житлових умов (далі - члени їх сімей).

Пунктом 4.3 Інструкції № 792 визначено, що співробітникам, які мають вислугу 20 років і більше, та членам їх сімей надається житло для постійного проживання.

Забезпечення за рахунок Служби безпеки України співробітників та членів їх сімей житлом для постійного проживання провадиться шляхом надання один раз протягом усього часу проходження військової служби житла новозбудованого, виключеного з числа службового, вивільненого або придбаного у фізичних чи юридичних осіб, надання кредиту на будівництво (купівлю) житла в установленому порядку.

Пунктом 2.2 Інструкції № 792 передбачено, що житлово-побутова комісія Центрального управління Служби безпеки України, житлово-побутові комісії органів, закладів та установ Служби безпеки України:

- організовують ведення квартирного обліку;

- здійснюють розгляд рапортів (звернень) співробітників Служби безпеки України та членів їх сімей про зарахування на квартирний облік, внесення змін до справ квартирного обліку, зняття з квартирного обліку, надання житлових приміщень, включення (виключення) до (з) списків осіб, які мають право на першочергове чи позачергове одержання житлових приміщень, з інших питань житлового забезпечення;

- здійснюють розгляд матеріалів щодо правомірності перебування військовослужбовців Служби безпеки України та членів їх сімей на квартирному обліку та у списках осіб, які мають право на першочергове чи позачергове одержання житлових приміщень, та перегляд рішень про надання їм житла в порядку, установленому законодавством;

- здійснюють перегляд раніше прийнятих рішень з питань житлового забезпечення;

- організовують перевірку житлових умов співробітників Служби безпеки України у випадках, визначених законодавством;

- взаємодіють з органами державної влади, органами місцевого самоврядування і громадськими організаціями відповідно до законодавства та компетенції;

- розглядають інші питання відповідно до законодавства.

Отже, у спірних правовідносинах відповідач у межах та у порядку, встановленому Інструкцією № 792, наділений повноваженнями приймати рішення, що впливають на можливість реалізації позивачем соціальних гарантій в силу його особливого статусу, визначеного Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (2011-12) , тобто внаслідок проходження ним публічної служби, різновидом якої є служба військова.

Оскільки у справі, що переглядається, спір стосується проходження публічної (військової) служби, у зв`язку з якою держава передбачила відповідні соціальні гарантії (пільги), а саме забезпечення військовослужбовців жилими приміщеннями, а відповідач у цих правовідносинах виконує публічно-владні управлінські функції, спір, що виник між сторонами, є адміністративно-правовим, а тому така справа підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

До подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08 червня 2022 року у справі № 362/643/21, які в подальшому враховані Верховним Судом, зокрема у постановах від 27 липня 2022 року в справі

№ 569/5974/20, від 03 серпня 2022 року в справі № 362/6167/20.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги (частина друга статті 414 ЦПК України).

Частиною четвертою статті 414 ЦПК України передбачено, що у разі закриття судом касаційної інстанції провадження у справі на підставі

пункту 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд за заявою позивача постановляє в порядку письмового провадження ухвалу про передачу справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, крім випадків закриття провадження щодо кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства, чи передачі справи частково на новий розгляд або для продовження розгляду. У разі наявності підстав для підсудності справи за вибором позивача у його заяві має бути зазначено лише один суд, до підсудності якого відноситься вирішення спору.

Оскільки порушення правил юрисдикції загальних судів є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги, а висновки по суті вирішення спору мають бути зроблені судом належної юрисдикції (судом встановленим законом), колегія суддів не дає оцінки доводам касаційної скарги щодо правильності вирішення спору.

Ураховуючи наведене, оскаржені судові рішення підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України та частиною першою статті 414 цього Кодексу.

Керуючись статтями 255, 256, 400, 402, 409, 414, 415, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Леонтьєв Олег Валентинович, задовольнити частково.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 квітня 2021 року та постанову Волинського апеляційного суду від 25 серпня

2021 року скасувати.

Провадження у цивільній справі № 161/21587/20 за позовом ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України у Волинській області закрити.

Роз`яснити ОСОБА_1, що розгляд справи за його позовом віднесено до юрисдикції адміністративного судута протягом десяти днів з дня отримання копії цієї постанови він має право звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.