розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 22 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Вербової І. М., Поліщук Н. В., Шахової О. В.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.

Позов мотивував тим, що 07 червня 2013 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали договір позики відповідно до умов якого, відповідач отримав у позику від позивача грошові кошти в сумі 1 108 654,45 грн, що станом на 07 червня 2013 року було еквівалентом 138 703,17 дол. США та зобов`язався повернути суму позики, яка на момент повернення мала бути еквівалентна 138 703,17 дол. США. Строк повернення позики у договорі не зазначено.

Зазначив, що 14 вересня 2020 року він надіслав відповідачу вимогу про повернення коштів, проте її відповідач не отримав із зазначенням інших причин невручення.

Надалі позивач тричі направляв вимоги про повернення коштів, однак, останні також відповідач проігнорував.

Борг відповідач не повернув.

Просив суд стягнути борг у сумі 3 879 597,02 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Голосіївський районний суд м. Києва рішенням від 07 квітня 2021 року позов задовольнив частково.

Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 108 654,45 грн за договором позики від 07 червня 2013 року.

У решті позову відмовив.

Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Рішення місцевий суд мотивував тим, що відповідач за договором позики отримав 1 108 654,45 грн, відомості про отримання коштів в іноземній валюті відсутні.

Дійшов висновку про те, що сума коштів, яка отримана фактично відповідачем в національній валюті України за договором позики, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, тому позов задовольнив частково.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

На рішення суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.

Київський апеляційний суд постановою від 22 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 07 квітня 2021 року скасував та ухвалив нове судове рішення.

Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3 703 374,63 грн боргу за договором позики від 07 червня 2013 року.

Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив із умов договору позики та положень статті 533 ЦК України, а також того, що ОСОБА_2 не виконав зобов`язань за договором позики від 07 червня 2013 року.

Дійшов висновку про наявність підстав для стягнення боргу у розмірі, визначеному пунктом 2 договору, а саме еквіваленту 138 703,17 дол. США, що станом на дату ухвалення рішення (день платежу) складає 3 703 374,63 грн (138 703,17 дол. США х 26,70 грн, офіційний курс гривні щодо долара США станом на 22 вересня 2021 року за даними НБУ - день ухвалення рішення суду).

Вважав, що висновок місцевого суду про те, що позивач повинен повернути 1 108 654,45 грн, як фактично отримані, є помилковим.

Договором позики від 07 червня 2013 року сторони на власний розсуд визначили та погодили, що позичальник зобов`язався повернути всю суму позики у готівковій формі у гривні, сума якої на момент повернення позики має бути еквівалентною 138 703,17 дол. США.

Дійшов висновку про те, що зазначений договір підписаний сторонами, недійсним не визнавався, а отже, його умови є обов`язкові до виконання для сторін договору.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 08 квітня 2022 року відкрив касаційне провадження, витребував справу з суду першої інстанції, надіслав учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснив їм право подати відзив на касаційну скаргу.

Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

У травні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження ОСОБА_2 зазначив неправильне застосування судом апеляційної інстанції статей 1046, 1049 ЦК України у подібних правовідносинах без врахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 757/21343/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також апеляційний суд не дослідив зібрані у справі докази(пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційну скаргу мотивував тим, що суд апеляційної інстанції не встановив, що між сторонами виникли не правовідносини позики, а відносини постачання рибної продукції, неналежне виконання яких мало наслідком виникнення заборгованості ОСОБА_2 .

Зазначив, що кошти за договором позики від 07 червня 2013 року є заборгованістю Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД Південь-Трейд" (далі - ТОВ "ТД Південь-Трейд") (директором якого був ОСОБА_2 ) перед ТОВ "МГМ" (директором якого був ОСОБА_1 ) за товар (рибну продукцію) за договором поставки, який був поставлений, проте не був оплачений.

Зокрема, сам договір позики сторони уклали не у зв`язку з передачею ОСОБА_1 грошей ОСОБА_2 у борг, а з метою гарантування ОСОБА_2 виконання ТОВ "ТД Південь-Трейд" своїх зобов`язань перед ТОВ "МГМ" за договором поставки.

Вважає, що борг ТОВ "ТД Південь-Трейд" перед ТОВ "МГМ" складає 1 108 654,45 грн, а не її еквівалент у доларах США, у зв`язку з чим, позивач міг би заявляти вимоги про стягнення грошових коштів у розмірі 1 108 654,45 грн, а не 3 879 597,02 грн, що відповідає висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 757/21343/15-ц.

Відзив на касаційну скаргу

У червні 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржене судове рішення без змін.

Зазначив, що сторони договору позики домовилися про встановлення "валютного застереження", тому сума, що підлягала сплаті у гривні, на підставі частини другої статті 533 ЦК України має визначатися за офіційним курсом долару США на дату повернення.

Вважає, що умовами договору позики чітко визначено надання грошей в позику в національній валюті України, зазначена сума і підлягає поверненню у гривнях, однак визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, а умови пункту 2 договору позики жодним чином не протирічать чинному законодавству.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 07 червня 2013 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали договір позики за яким, позикодавець передав позичальнику у власність 1 108 654,45 грн, що станом на 07 червня 2013 року є еквівалентом 138 703,17 доларів США згідно з офіційним курсом НБУ.

Позичальник зобов`язався повернути позикодавцю всю позику у готівковій формі у гривні, сума якої на момент повернення позики має бути еквівалентною 138 703,17 дол. США.

Строк повергнення позики договором не встановлено (т. 1 а. с. 5).

16 вересня 2020 року, 09 листопада 2020 року, 10 листопада 2020 року, 13 листопада 2020 року ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_2 з письмовими вимогами про повернення заборгованості за договором позики, які останній не отримав (т. 1 а. с. 12-19).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржено з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Межі розгляду справи судом

Підставою для відкриття касаційного провадження є пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України(неправильне застосування судом апеляційної інстанції статей 1046, 1049 ЦК України у подібних правовідносинах без врахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 757/21343/15-ц, а також апеляційний суд не дослідив зібрані у справі докази).

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Скасовуючи рішення місцевого суду і задовольняючи частково позов, суд апеляційної інстанції врахував умови договору позики, положення статті 533 ЦК України, а також те, що ОСОБА_2 не виконав своїх зобов`язань за договором позики від 07 червня 2013 року.

Дійшов висновку про наявність підстав для покладення на нього обов`язку щодо повернення боргу у розмірі визначеному пунктом 2 договору, а саме 138 703,17 дол. США, що станом на дату ухвалення рішення (день платежу) еквівалентно 3 703 374,63 грн (138 703,17 дол. США х 26,70 грн, офіційний курс гривні щодо долара США станом на 22 вересня 2021 року за даними НБУ - день ухвалення рішення суду).

Зазначив, що висновок суду першої інстанції про те, що позивач повинен повернути 1 108 654,45 грн, як фактично отримав, є помилковим.

Договорі позики від 07 червня 2013 року сторони на власний розсуд визначили та погодили зобов`язання позичальника повернути суму позики у готівковій формі у гривні, сума якої на момент повернення позики має бути еквівалентною 138 703,17 дол. США.

Дійшов висновку, що зазначений договір підписаний сторонами, недійсним не визнавався, а відтак, його умови є обов`язкові до виконання для сторін договору.

Колегія суддів погоджується із висновками суду апеляційної інстанції враховуючи наступне.

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Відповідно до положень статей 526, 530, 598, 599 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою статті 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).

На підставі частини першої статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суд має виявити справжню правову природу укладеного договору, а також надати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - дійти відповідних правових висновків.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Зазначений висновок висловлено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16- (провадження № 14-360цс19).

Згідно зі статтею 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні.

Відповідно до частини першої статті 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Разом з тим частина друга статті 524 та частина друга статті 533 ЦК України допускають, що сторони можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов`язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Така правова позиція міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19) та Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 200/16729/15-ц (провадження № 61-16100св20).

Суд апеляційної інстанції встановив, що за договором позики від 07 червня 2013 року ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 у власність 1 108 654,45 грн, що станом на день їх передачі еквівалентно 138 703,17 дол. США. Факт отримання ОСОБА_2 зазначених коштів, підтверджується написом останнього, вчиненим на зворотному боці договору (т. 1 а. с. 5).

Пункт 2 зазначеного договору визначив обов`язок ОСОБА_2 повернути всю суму позики у готівковій формі у гривні, сума якої на час повернення позики має бути еквівалентною 138 703,17 дол. США. Строк повернення позики, сторони не встановили.

Цей договір підписали як ОСОБА_1, так і ОСОБА_2, що свідчить про погодження сторонами його умов.

Зазначений договір недійсним не визнавався, отже його умови є обов`язковими до виконання сторонами.

16 вересня 2020 року, 09 листопада 2020 року, 10 листопада 2020 року, 13 листопада 2020 року ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_2 з письмовими вимогами про повернення заборгованості за договором позики від 07 червня 2013 року, таким чином, виходячи із приписів частини першої статті 1049 ЦК України, строк його виконання, настав.

Доказів виконання ОСОБА_2 зобов`язань за договором позики та повернення ОСОБА_1 суми, визначеної пунктом 2 договору, справа не містить.

Отже, суд апеляційної інстанції, встановив, що відповідач не виконав умов укладеного з позивачем договору позики від 07 червня 2013 року та, враховуючи умови договору позики та положення статті 533 ЦК України, дійшов правильного висновку про наявність підстав для повернення боргу у розмірі визначеному пунктом 2 договору, а саме еквіваленту 138 703,17 дол. США, що станом на дату ухвалення рішення (день платежу) дорівнює 3 703 374,63 грн.

Доводи касаційної скарги про те, що між сторонами не виникло правовідносин позики та ОСОБА_2 не отримав будь-які кошти від ОСОБА_1, є безпідставними, оскільки договір позики від 07 червня 2013 року містить паспортні дані позичальника, суму боргу, напис позичальника про отримання коштів, підписи сторін, тощо.

Посилання в касаційній скарзі на неврахування судом апеляційної інстанції висновку, висловленого у постанові Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 757/21343/15-ц, є неприйнятними, оскільки Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 липня 2020 року у справі № 296/10217/15-ц виходила з того, що частина друга статті 533 ЦК України допускає можливість визначення грошового зобов`язання в еквіваленті визначеному в іноземній валюті та в такому випадку сума, що підлягає сплаті за таким зобов`язанням визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти. При цьому, у справі, що переглядається, умови договору позики, а саме пункт 2, містить зобов`язання ОСОБА_2 про повернення суми позики у готівковій формі у гривні, сума якої на час повернення позики має бути еквівалентною 138 703,17 дол. США.

Доводи касаційної скарги про господарський характер правовідносин не містять підтверджень у справі, стосуються переоцінки доказів та встановлення нових обставин у справі, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції, визначених статтею 400 ЦПК України.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновку суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За таких обставин касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.