Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю "Технобудсервіс 2006",

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 15 листопада 2021 року в складі колегії суддів: Соколової В. В., Андрієнко А. М., Поліщук Н. В.,

Короткий зміст вимог позовної заяви

У серпні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Технобудсервіс 2006" (далі - ТОВ "Технобудсервіс 2006") про визнання порушених конституційних та трудових прав, скасування наказу про припинення трудового договору, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги мотивував тим, що 14 травня 2019 року його прийнято на роботу до ТОВ "Технобудсервіс 2006" юристом. 05 червня 2019 року сплачено заробітну плату за травень 2019 року у розмірі 1 203,84 грн, що значно менше ніж йому було повідомлено на співбесіді. Вказував, що згодом на адресу генерального директора направляв доповідні про неналежне дотримання санітарних норм та порушення прав робітника.

Позивач стверджував, що з боку роботодавця також вчинені порушення трудового законодавства, а саме: позбавлено його доступу до оргтехніки, до мережі "Інтернет", до корпоративної мережі, налаштовано колектив проти нього. Крім того, у приміщенні офісу не дотримано температурного режиму.

24 червня 2019 року позивач подав заяву про звільнення на підставі

пункту 4 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України (322-08) ). Проте 04 липня 2019 року отримав відповідь, з якої дізнався, що генеральний директор ТОВ "Технобудсервіс 2006" не дотримався

вимог трудового законодавства та відмовив йому у звільненні за

статтею 36 КЗпП України. Стверджував, що 18 липня 2019 року відповідач видав наказ про припинення трудового договору з ним за прогули без поважних причин. Позивач вказував, що суд повинен встановити правдивість даних документів.

На підставі викладеного ОСОБА_2 просив: визнати порушення

ТОВ "Технобудсервіс 2006" його конституційних прав та вимог трудового законодавства України; скасувати наказ № 23/1807-19 про припинення

з ним трудового договору за прогули без поважних причин відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України та поновити його на посаді; стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу; зобов`язати

ТОВ "Технобудсервіс 2006" негайно виплатити один розмір заробітної плати у розмірі 9 000 грн після сплати податків та обов`язкових відрахувань.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 25 травня

2020 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 15 червня

2020 року заяву ТОВ "Технобудсервіс 2006" про розподіл судових витрат

у цивільній справі задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ "Технобудсервіс 2006" понесені судові витрати у розмірі 24 000 грн.

Постановою Київського апеляційного суду від 15 жовтня 2020 року,

з урахуванням ухвали цього ж суду про виправлення описки, апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 25 травня 2020 року у частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про скасування наказу скасовано та ухвалено в цій частині позову нове судове рішення про їх задоволення.

Визнано незаконним та скасовано наказ ТОВ "Технобудсервіс 2006"

від 18 липня 2019 року № 23/1807-19 про припинення трудового договору з ОСОБА_2 згідно з пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Стягнуто з ТОВ "Технобудсервіс 2006" на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 2 305,20 грн та на користь держави - 2 296,80 грн.

Постановою Верховного Суду від 19 травня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 15 жовтня 2020 року скасовано в частині вирішення позовних вимог про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В іншій частині постанову суду апеляційної інстанції залишено без змін.

Постановою Київського апеляційного суду від 08 липня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 25 травня 2020 року в частині вирішення позовних вимог про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі залишено без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 26 серпня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 08 липня 2021 року визнано неподаною та повернуто заявнику.

Короткий зміст вимог заяви про ухвалення додаткового судового рішення

У липні 2021 року ТОВ "Технобудсервіс 2006" звернулося до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення на його користь

з ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу.

Заява мотивована тим, що судом апеляційної інстанції в постанові

від 08 липня 2021 року не вирішено питання про компенсацію відповідачеві судових витрат. Представник відповідача вказує на те, що нею до суду апеляційної інстанції надавалися документи, що підтверджують витрати, понесені ТОВ "Технобудсервіс 2006" на професійну правничу допомогу

в суді апеляційної інстанції в загальному розмірі 83 000 грн.

На підставі викладеного ТОВ "Технобудсервіс 2006" просило стягнути на його користь з ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу

у розмірі 83 000 грн.

Короткий зміст додаткової постанови апеляційного суду і мотиви її прийняття

Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 15 листопада 2021 року заяву ТОВ "Технобудсервіс 2006" про ухвалення додаткового рішення задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Технобудсервіс 2006" витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 20 000 грн.

Додаткова постанова мотивована тим, що під час вирішення спору

по суті питання про компенсацію понесених судових витрат на професійну правничу допомогу відповідачеві за рахунок позивача не було вирішено, хоча відповідні вимоги були заявлені та надані докази на їх підтвердження. Позивач висловив свою незгоду щодо стягнення зазначених витрат, зокрема з визначеним відповідачем розміром.

Заява ТОВ "Технобудсервіс 2006" про ухвалення додаткового рішення щодо вирішення питання про відшкодування витрат на правничу допомогу

є частково обґрунтованою, тому наявні підстави для ухвалення додаткового судового рішення відповідно до статті 270 ЦПК України.

З урахуванням складності справи, обсягу і складності виконаної адвокатом роботи та значимості таких дій, колегія суддів апеляційного суду вважала, що зазначений представником відповідача розмір витрат на професійну правничу допомогу є завищеним, тому дійшла висновку про необхідність зменшення розміру таких витрат з 83 000 грн до 20 000 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

29 листопада 2021 року ОСОБА_2 надіслав через систему "Електронний суд" до Верховного Суду касаційну скаргу на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 15 листопада 2021 року.

У касаційній скарзі позивач просить суд касаційної інстанції скасувати додаткову постанову Київського апеляційного суду від 15 листопада

2021 року, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 07 грудня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_2 на додаткову постанову Київського апеляційного суду

від 15 листопада 2021 року залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги до 10 січня 2021 року, але який не міг перевищувати десяти днів з дня вручення копії ухвали.

На виконання вимог указаної вище ухвали ОСОБА_2, у встановлений судом строк, надіслав матеріали на усунення недоліків, проте не виконав належним чином вимог ухвали Верховного Суду від 07 грудня 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 24 грудня 2021 року продовжено ОСОБА_2 строк для усунення недоліків касаційної скарги, встановлений ухвалою Верховного Суду від 07 грудня 2021 року, до 31 січня 2022 року, але який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали.

На виконання вимог указаної вище ухвали ОСОБА_2, у встановлений судом строк, надіслав матеріали на усунення недоліків.

Ухвалою Верховного Суду від 25 січня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 15 листопада 2021 року, витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Наведені в касаційній скарзі доводи містять підставу для відкриття касаційного провадження, передбачену пунктом 1 частини другої

статті 389 ЦПК України. Вважає, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права

у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 910/23210/17.

Апеляційний суд залишив поза увагою, що судові витрати відповідачем були сплачені на користь адвокатського об`єднання як юридичної особи, а не на користь адвоката. Представляти інтереси сторони може лише адвокат, а не адвокатське об`єднання або адвокатське бюро тощо. Адвокат

Побережна М. О. не подала до суду належних та допустимих доказів про її безпосередньо витрачений час на виконання відповідних робіт. Адвокатське бюро "Раков і партнери" (далі - АБ "Раков і партнери")

не уповноважували Побережну М. О. на представництво інтересів

ТОВ "Технобудсервіс 2006". Отже, адвокат Побережна М. О. діяла незаконно, без належних повноважень.

Позиції інших учасників

ТОВ "Технобудсервіс 2006" подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, вказуючи на законність та обґрунтованість оскаржуваної додаткової постанови апеляційного суду. У зв`язку з цим просило суд касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Вказувало, що повноваження його представника та понесені ним витрати на правову допомогу підтверджені зібраними у справі доказами, яким судом апеляційної інстанції надана належна правова оцінка. Відповідач став стороною у безпідставному позові ОСОБА_2 і у зв`язку з чим поніс витрати на правничу допомогу, тому ці витрати необхідно покласти на позивача.

Фактичні обставини, встановлені судами

Суди встановили, що за результатом вирішення спору по суті заявлених вимог відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до

ТОВ "Технобудсервіс 2006" про визнання порушених конституційних та трудових прав, скасування наказу про припинення трудового договору, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та зобов`язання вчинити дії.

ТОВ "Технобудсервіс 2006" звернулося до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення на його користь

з ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу.

На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу, понесених ТОВ "Технобудсервіс 2006" у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, в суді касаційної інстанції та при новому апеляційному перегляді справи було надано:

- ордер № 021797, виданий 24 липня 2020 року адвокатом Побережною М. О. як адвокатом АБ "Раков і партнери" на представництво інтересів

ТОВ "Технобудсервіс 2006" у Київському апеляційному суді;

- копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЛГ № 000177, видане Побережній М. О. 24 грудня 2018 року;

- копію витягу з договору про надання юридичних (адвокатських) послуг

від 03 квітня 2017 року, укладеного між АБ "Раков і партнери" та

ТОВ "Технобудсервіс 2006";

- копію додаткової угоди № 3 до договору про надання юридичних (адвокатських) послуг від 03 квітня 2017 року, укладеної між АБ "Раков

і партнери" і ТОВ "Технобудсервіс 2006" 23 липня 2020 року, за умовами якої передбачено здійснення представництва ТОВ "Технобудсервіс 2006"

у Київському апеляційному суду у справі № 755/13126/19 за позовом ОСОБА_1 та визначена загальна вартість цих послуг у розмірі

- копію наказів АБ "Раков і партнери" від 20 липня 2020 року № 19-К про надання відпустки, зокрема, Поберержній М. О., від 24 липня 2020 року

№ 20-К про встановлення адвокату Побережній М. О. роботи у вихідні,

від 24 липня 2020 року № 21-К про відкликання адвоката Побережної М. О. 27 липня 2020 року з відпустки;

- копію платіжного доручення АТ "Державний ощадний банк України"

від 24 липня 2020 року № 5492 про здійснення ТОВ "Технобудсервіс 2006" оплати послуг АБ "Раков і партнери" у розмірі 35 000 грн;

- копію додаткової угоди № 4 до договору про надання юридичних (адвокатських) послуг від 03 квітня 2017 року, укладеної між АБ "Раков

і партнери" і ТОВ "Технобудсервіс 2006" 14 січня 2021 року, за умовами якої передбачено здійснення представництва ТОВ "Технобудсервіс 2006"

в Касаційному цивільному суду у складі Верховного Суду у справі

№ 755/13126/19 за позовом ОСОБА_1 та визначена загальна вартість цих послуг у розмірі 35 000 грн;

- ордер № 022958, виданий 14 січня 2021 року адвокатом Побережною М. О. як адвокатом АБ "Раков і партнери" на представництво інтересів

ТОВ "Технобудсервіс 2006" у Касаційному цивільному суду у складі Верховного Суду;

- витяг з Єдиного реєстру адвокатів з даними адвоката Побережної М. О., зокрема, свідоцтво від 24 грудня 2018 року № 000177, форма адвокатської діяльності - АБ "Раков і партнери";

- копію акта приймання-передачі послуг № 1 за додатковою угодою № 4 до договору про надання юридичних (адвокатських) послуг від 03 квітня

2017 року, де визначена загальна вартість робіт в розмірі 28 000 грн. Зміст наданих послуг визначений сторонами: ознайомлення з матеріалами касаційної скарги - 2 год.; моніторинг та аналіз чинного законодавства -

2 год.; аналіз практики суду касаційної інстанції - 3 год.; визначення правової позиції для надання відзиву - 3 год.; підготовка відзиву на касаційну скаргу - 5 год.; підготовка та направлення відзиву касатору -

- копію платіжного доручення АТ "Державний ощадний банк України"

від 18 січня 2021 року № 1241 про здійснення ТОВ "Технобудсервіс 2006" оплати послуг АБ "Раков і партнери" у розмірі 28 000 грн;

- ордер № 022904, виданий 08 червня 2021 року адвокатом

Побережною М. О. як адвокатом АБ "Раков і партнери" на представництво інтересів ТОВ "Технобудсервіс 2006" у Київському апеляційному суді;

- копія додаткової угоди № 5 до договору про надання юридичних (адвокатських) послуг від 03 квітня 2017 року, укладеної між АБ "Раков

і партнери" і ТОВ "Технобудсервіс 2006" 08 червня 2021 року, за умовами якої передбачено здійснення представництва ТОВ "Технобудсервіс 2006"

- копія акта приймання-передачі послуг № 1 за додатковою угодою № 5 до договору про надання юридичних (адвокатських) послуг від 03 квітня

2017 року, де визначена загальна вартість робіт в розмірі 20 000 грн. Зміст наданих послуг визначений сторонами: ознайомлення з матеріалами

справи - 3 год.; опрацювання постанови Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 755/13126/19 - 2 год.; моніторинг та аналіз чинного законодавства - 2 год.; визначення правової позиції з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 19 травня 2021 року у справі № 755/13126/19 - 5 год.; направлення на адресу суду додаткових пояснень та їх направлення позивачу - 1 год.;

- копія платіжного доручення АТ "Державний ощадний банк України"

від 08 червня 2021 року № 2190 про здійснення ТОВ "Технобудсервіс 2006" оплати послуг АБ "Раков і партнери" у розмірі 20 000 грн.

У заяві від 23 жовтня 2021 року позивач ОСОБА_1 висловив свою незгоду щодо ухвалення додаткового судового рішення.

Апеляційний суд встановив, що адвокат Побережна М. О. представляла інтереси ТОВ "Технобудсервіс 2006" на всіх стадіях розгляду справи. При першому апеляційному перегляді справи у договорі визначено 10 000 грн як оплата за терміновість, при цьому види інших робіт на суму 25 000 грн не визначені. З опису робіт наданих на стадії розгляду справи касаційним судом на відзив на касаційну скаргу визначено 5 год. і ще 10 год. на підготовчі дії при підготовці цього відзиву. При новому апеляційному перегляді справи на опрацювання постанови Верховного Суду визначено

2 год. і ще 5 год. на визначення правової позиції з урахуванням цієї постанови.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція),

а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені

в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним

і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права

у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Як вбачається із касаційної скарги, рішення судів попередніх інстанцій, визначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржуються на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів

у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Пунктом 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 (v023p710-09) передбачено, що правова допомога є багатоаспектною,

різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).

Саме заінтересована сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу,

а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини. Так, у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Відповідно до частини першої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані

з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до частини шостої статті 137 ЦПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року

у справі № 751/3840/15-ц, викладено правовий висновок про те, що на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені

у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно

з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 22 грудня 2018 року у справі № 826/856/18.

Відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.

Зазначений висновок викладено у постанові Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 922/1163/18.

Таким чином, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 10 серпня 2022 року у справі № 357/9440/20.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною

стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаними адвокатом робами (наданими послугами); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Зазначений висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 357/380/20.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У частині третій статті 141 ЦПК України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати

з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Тобто, ЦПК України (1618-15) передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: їх дійсність; необхідність; розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року у справі № 550/936/18.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.

Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Ці висновки узгоджуються й з висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 9901/350/18 та постанові від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18.

Вирішуючи питання щодо розподілу витрат на правничу допомогу, суд апеляційної інстанції виходив із того, що між АБ "Раков і партнери"

і ТОВ "Технобудсервіс 2006" був укладений договір про надання правничої допомоги та додаткові угоди до нього. Побережна М. О., яка була залучена до виконання укладених адвокатським бюро договорів про надання правової допомоги, представляла інтереси ТОВ "Технобудсервіс 2006" на всіх стадіях розгляду справи. З наданих заявником доказів, яким судом апеляційної інстанції надано детальний аналіз, встановлено перелік наданих адвокатських послуг та їхню вартість.

Апеляційний суд, керуючись вимогами частини шостої статті 137 ЦПК України згідно з якою обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, вважав за доцільне зменшити завлений розмір витрат на правову допомогу з 83 000 грн до 20 000 грн.

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновками суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для стягнення витрат на професійну правничу допомогу в визначеному судом розмірі, який є співмірним зі складністю цієї справи, а наданий адвокатом обсяг послуг, відповідає критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.

Безпідставними є доводи касаційної скарги, що апеляційний суд залишив поза увагою висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, Верховного Суду

від 20 листопада 2018 року у справі № 910/23210/17, враховуючи наступне.

Так, у справі № 755/9215/15-ц суди встановили, що представником відповідача був адвокат, який діяв на підставі ордеру та договору про надання правової допомоги. За результатом розгляду заяви відповідача про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат у справі Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року дійшла висновку, що витрати на професійну правничу допомогу підлягають задоволенню частково у відповідній сумі, оскільки саме на цю суму підтверджується доказами надання адвокатом правничих послуг у справі.

За результатом перегляду справи № 910/23210/17 Верховний Суд

у постанові від 20 листопада 2018 року вказував, що враховуючи наявність заперечень позивача щодо обсягу, вартості та співрозмірності заявлених до компенсації витрат на правову допомогу, суд апеляційної інстанції оцінив витрати відповідача з урахуванням усіх аспектів і складності цієї справи,

а також час, який міг би витратити адвокат на ознайомлення з позовною заявою та підготовку відзиву на неї як кваліфікований фахівець, взяв до уваги факт участі представника відповідача у трьох судових засіданнях, сукупний час, витрачений на які становить лише одну годину, дійшов висновку про справедливий та співрозмірний розмір компенсації витрат на професійну правничу допомогу.

Отже, у справах, на які містяться посилання у касаційній скарзі як на

підставу оскарження постанови апеляційного суду, та у справі, яка

є предметом касаційного перегляду, суди виходили з конкретних обставин кожної окремої справи, а висновки в указаних справах не є суперечливими.

Безпідставними є посилання у касаційній скарзі на те, що договір про надання правової допомоги було укладено з АБ "Раков і партнери", а не з адвокатом Побережна М. О., відповідно остання не мала права представляти інтереси відповідача, з огляду на таке.

Відповідно до частини третьої статті 4 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Згідно з частиною шостою статті 14 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатське бюро може залучати до виконання укладених бюро договорів про надання правової допомоги інших адвокатів на договірних засадах.

Повноваження Побережної М. О., яка була залучена до виконання укладених адвокатським бюро договорів про надання правової допомоги, на представництво інтересів відповідача були підтверджені належними та допустимими доказами, яким судом апеляційної інстанції надано належну правову оцінку.

Крім того, Верховний Суд у цій справі у постанові від 19 травня

2021 року, перевіряючи доводи позивача щодо відсутності повноважень

у представника відповідача - адвоката Побережної М. О., вказував, що звертаючись до апеляційного суду із апеляційною скаргою, адвокат Побережна М. О., діючи в інтересах ТОВ "Технобудсервіс 2006", на підтвердження своїх повноважень надала ордер, який є достатньою самостійною підставою, що надає право адвокату на підписання документів від імені особи - учасника справи, затвердженого рішенням Національної Асоціації адвокатів України від 12 квітня 2019 року № 41.

При цьому право адвокатського бюро бути стороною договору про надання правової допомоги визначено у частині п`ятій статті 14 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

У справі, яка переглядається, проаналізувавши зміст оскаржуваної додаткової постанови, Верховний Суд дійшов висновку, що апеляційний суд ухвалив судове рішення відповідно до встановлених обставин на підставі поданих сторонами доказів, правильно застосувавши норми права.

З урахуванням того, що інші доводи касаційних скарг є ідентичними доводам апеляційної скарги та відзиву на неї, яким апеляційний суд надав належну оцінку, Верховний Суд дійшов висновку, що немає необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявників.

При цьому суд врахував усталену практику ЄСПЛ, який неодноразово зазначав, зокрема у рішенні у справі "Руїз Торія проти Іспанії", що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін. Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

ЄСПЛ вказав, що міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Серявін та інші проти України").

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої

статті 411 ЦПК України додаткова постанова апеляційного суду підлягає обов`язковому скасуванню, касаційний суд не встановив.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування додаткової постанови, оскільки суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови без змін.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.