розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 7 серпня 2018 року, ухвалене у складі судді Жмудя О. О., та постанову Вінницького апеляційного суду від 26 грудня 2018 року, прийняту колегією у складі суддів: Денишенко Т. О., Рибчинського В. П., Копаничук С. Г.,

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2015 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" (далі - ПАТ КБ "Надра") Стрюкової І. О. про захист прав споживача, визнання недійсним кредитного договору та договору поруки.

В обґрунтування позову вказував, що 27 травня 2008 року ним, Відкритим акціонерним товариством "Комерційний банк "Надра" (далі - ВАТ "КБ "Надра"), правонаступником якого є ПАТ "КБ "Надра", та ОСОБА_2 укладено кредитний договір "Автопакет" № 07/АП/2008/20-840 (далі - кредитний договір), на підставі якого банк надав ОСОБА_1 кредит у сумі 22 447 доларів США на строк до 27 травня 2015 року.

Всупереч вимогам законодавства кредитний договір не містить графіку платежів, детального розпису сукупної вартості кредиту у вигляді реальної процентної ставки (у процентах річних) та абсолютного значення подорожчання кредиту (у грошовому виразі). Відсутність вказаних умов у кредитному договорі можуть вказувати на їх несправедливість у разі, коли ці умови вносять істотний дисбаланс у права та обов`язки сторін за договором на шкоду споживача, зокрема, у разі можливого збільшення суми витрат позичальника під час виконання зобов`язань у порівнянні з очікуваною під час укладення кредитного договору сумою витрат.

Також зазначав, що укладені вказаними сторонами 2 березня 2010 року та

7 червня 2011 року додаткові угоди до кредитного договору не містять положень про покладення на позичальника валютних ризиків. Позивач просив врахувати строк дії кредитного договору, який становить сім років, неможливість урахування ним як слабкою стороною договору валютних ризиків, зокрема, різкого підняття курсу долара США відносно гривні. Суми платежу за договором у гривнях як на момент укладення договору, так і на час пред`явлення позову, є надмірно високою відносно ціни, погодженої сторонами на момент укладення договору.

Положення кредитного договору з додатками до нього без надання споживачу необхідної достовірної інформації в частині можливості свідомого і компетентного вибору фінансової послуги є несправедливими. Подорожчання для позивача кредитного продукту відносно його повної вартості у гривнях на момент виникнення кредитних зобов`язань на підставі кредитного договору вносить істотний дисбаланс між договірними зобов`язаннями на шкоду споживачу.

Крім того, складений у 2010 році графік погашення кредиту не відповідає вимогам постанови Національного банку України № 168 від 10 травня 2007 року (z0541-07) , оскільки у ньому відсутні супутні послуги, сукупна вартість кредиту, розмір реальної процентної ставки та абсолютне значення подорожчання кредиту.

Позивач зазначає, що на момент підписання договору та його часткового виконання він не міг знати про порушення свого права як споживача, про невідповідність дій банку і кредитного договору вимогам чинного законодавства.

На думку позивача, саме банк, розробляючи проект договору, мав дотриматися таких вимог.

За таких обставин просив суд визнати недійсним з дня вчинення кредитний договір від 27 травня 2008 року № 07/АП/2008/20-840, укладений ним

з ВАТ "КБ "Надра", правонаступником якого є ПАТ КБ "Надра"; визнати недійсним з дня вчинення договір поруки від 2 березня 2010 року № 1, укладений ВАТ "КБ "Надра", правонаступником якого є ПАТ КБ "Надра", та ОСОБА_2 .

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 7 серпня 2018 року у задоволенні позову в частині вирішення позовних вимог про визнання кредитного договору недійсним відмовлено. Додатковим рішенням цього ж суду від 3 грудня 2018 року відмовлено у задоволенні позову в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсним договору поруки.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що спірний договір споживчого кредиту підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі. Місцевий суд врахував, що ОСОБА_1 на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та у подальшому виконував ці умови. Позивач був проінформований про всі істотні умови договору, спосіб та терміни погашення кредиту, його сукупну вартість, розмір та терміни сплати процентів, інших платежів. Також зазначив про відсутність доказів того, що банк при укладенні оспорюваного кредитного договору здійснював нечесну підприємницьку діяльність та, використовуючи необізнаність позивача у питаннях фінансових послуг, ввів його в оману щодо істотних умов кредитування.

Ухвалюючи додаткове рішення про відмову у задоволенні позову в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсним договору поруки, суд першої інстанції зазначив, що ця вимога є похідною від вимоги про визнання недійсним кредитного договору. Крім того, зазначив, що оспорюваний договір поруки укладений ВАТ "КБ "Надра", правонаступником якого є ПАТ КБ "Надра", та ОСОБА_2 . Позивач не є стороною договору поруки, тому укладення даного договору не порушує його прав та законних інтересів.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 26 грудня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 7 серпня 2018 року та додаткове рішення цього ж суду від 3 грудня 2018 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, зазначивши про відповідність таких висновків обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У лютому 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 7 серпня 2018 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 26 грудня 2018 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами попередніх інстанцій висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 11 вересня

2013 року у справі № 6-40цс13, в якому зазначено, що "аналізуючи норму

статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів", можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачу".

На думку заявника, суди не врахували, що оспорюваний в цій справі кредитний договір не містить графіку платежів, детального розпису сукупної вартості кредиту у вигляді реальної процентної ставки (у процентах річних) та абсолютного значення подорожчання кредиту (у грошовому виразі).

Заявник вказує, що подорожчання для нього кредитного продукта щодо його повної вартості в національній валюті на момент прийняття зобов`язань за кредитним договором вносить істотний дисбаланс у договірні правовідносини та завдає шкоди споживачу.

Підписання кредитного договору, на думку заявника, не вказує на визнання позичальником дійсності такого та справедливості його умов.

Суди попередніх інстанцій не врахували, що саме відповідач ухилився від подання експерту необхідних документів, тому призначена судом експертиза не проведена. За змістом статті 109 ЦПК України суди мали надати оцінку обставинам ухилення відповідача від призначення експертизи та встановити факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Подані представником ПАТ "КБ "Надра" - адвокатом Нужненком Ю. І. пояснення на касаційну скаргу не відповідають визначеним статтею 178 ЦПК України реквізитам та не містить документів, що підтверджують надіслання (надання) цих пояснень і доданих до них доказів іншим учасникам справи, тому такі пояснення не враховуються касаційним судом.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 травня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі і ухвалою цього ж суду від 9 серпня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 7 травня 2008 року

ВАТ "КБ "Надра", правонаступником якого є ПАТ "КБ "Надра", ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір "Автопакет" № 07/АП/2008/20-840, відповідно до якого банк надав ОСОБА_1 кредит у розмірі 22 447 доларів США зі сплатою 15,1% за користування кредитом на строк до 27 травня 2015 року.

Зі змісту підпунктів 3.2.1, 3.2.2 кредитного договору суди встановили, що поручитель безвідривно та безспірно зобов`язується відповідати перед банком за належне виконання позичальником взятих на себе зобов`язань, що витікають з цього договору. Поручитель відповідає перед банком у тому ж об`ємі, що й позичальник. Позичальник і поручитель відповідають перед банком як солідарні боржники, що означає нічим не обумовлене і абсолютне право банку вимагати виконання зобов`язань, вказаних у цьому договорі, повністю як від позичальника та поручителя разом, так і від кожного окремо.

2 березня 2010 року ВАТ "КБ "Надра", правонаступником якого є ПАТ "КБ "Надра", та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду № 1 до договору "Автопакет" № 07/АП/2008/20-840 від 27 травня 2008 року, відповідно до якої, за умови виконання позичальником цього договору, останньому

протягом 12 місяців з 22 березня 2010 року до 22 березня 2011 року надається відстрочення зі сплати кредиту; при цьому щомісячна сума необхідного платежу встановлюється кредитором та сплачується позичальником згідно з додатком (графіком) до цього договору.

2 березня 2010 року ВАТ КБ "Надра", правонаступником якого є ПАТ "КБ "Надра", та ОСОБА_2 укладено договір поруки № 1 до договору "Автопакет" № 07/АП/ 2008/20-840 від 27 травня 2008 року та додаткову угоду від 2 березня 2010 року № 1, відповідно до умов якого остання поручається перед кредитором за належне виконання ОСОБА_1 зобов`язань, визначених кредитним договором.

7 червня 2011 року ПАТ "КБ "Надра" та ОСОБА_1 укладено додаткову

угоду № 2 до договору "Автопакет" № 07/АП/-2008/20-840 від 27 травня

2008 року, згідно з умовами якої сторони домовилися про прощення нарахованих штрафів та пені у розмірі 21,12 доларів США за договором

від 27 травня 2008 року № 07/АП/2008/20-840.

Крім того, 7 червня 2011 року ПАТ "КБ "Надра", ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали додаткову угоду № 3 до договору "Автопакет" № 07/АП/2008/20-840

від 27 травня 2008 року, якою домовилися внести зміни в існуючі кредитні зобов`язання.

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) .

Частиною другою розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 7 серпня 2018 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 26 грудня 2018 року здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України (1618-15) в редакції Закону

від 3 жовтня 2017 року № 2147?VIII, що діяла до 8 лютого 2020 року.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України у тій же редакції під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє

законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Згідно зі статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. У частинах першій, третій, четвертій вказаної статті передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою

статті 203 цього Кодексу.

Згідно зі статтями 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статей 626- 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частини першої статті 11 Закон України "Про захист прав споживачів" тут і надалі у редакції Закону, чинній на час виникнення спірних правовідносин, договір про надання споживчого кредиту укладається кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов`язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов`язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Згідно зі статтею 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. При цьому істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Зміст кредитного договору свідчить, що сторони правочину досягли згоди щодо усіх обставин, які мають істотне значення для укладення такого правочину (сума кредиту, процент за користування ним, строки повернення, розмір щомісячного платежу тощо).

Ураховуючи викладене, суди, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, належним чином оцінивши докази, дійшли обґрунтованого висновку про те, що спірний кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі, позичальник на час укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та надалі виконував його, а банк надав йому усю необхідну інформацію про умови надання послуг фінансового кредиту із зазначенням вартості цієї послуги для позичальника і такі обставини ОСОБА_1 не спростував.

Частиною шостою статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" передбачено право споживача протягом чотирнадцяти календарних днів відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин. Перебіг цього строку розпочинається з моменту передачі споживачеві примірника укладеного договору.

Верховний Суд враховує, що ОСОБА_1 не скористався своїм правом щодо відкликання згоди на укладення договору та, навпаки, прийняв виконання умов договору шляхом його підписання та виконання, з отриманням кредиту і з частковим виконанням умов кредитного договору шляхом сплати заборгованості у відповідний період, що ним не заперечувалося.

Конституційний Суд України у Рішенні від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг зазначив, що держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб`єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через установлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору.

Відповідно до частини другої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про:

1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов`язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов`язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги;

ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

У разі ненадання зазначеної інформації суб`єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 Закону України "Про захист прав споживачів", яка не передбачає наслідком їх порушення недійсність договору.

Відповідно до частини четвертої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" договір про надання споживчого кредиту укладається у письмовій формі, один з оригіналів якого передається споживачеві. Обов`язок доведення того, що один з оригіналів договору був переданий споживачеві, покладається на кредитодавця.

Згідно з пунктом 2.1 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 (z0541-07) , на банки покладається обов`язок надання споживачу в письмовій формі інформації про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту та зобов`язано банк отримати письмове підтвердження споживача про ознайомлення з цією інформацією, що відповідачем виконано.

Відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що, зокрема, підтверджується змістом частини третьої статті 509 цього Кодексу.

Отже, законодавець, навівши в ЦК України (435-15) зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.

Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона розумно покладається на них. Ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів, а з метою ухилення від виконання зобов`язань, є неприпустимим.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 5 вересня 2019 року

у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

Таким чином, суди попередніх інстанцій, правильно застосувавши положення статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", статті 626- 628 ЦК України, дійшли висновку про необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та відсутність правових підстав для визнання недійсним оспорюваного договору, що спростовує доводи касаційної скарги у цій частині.

Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду України у постанові

від 2 грудня 2015 року у справі № 6-1341цс15; Верховного Суду у постановах

від 4 червня 2018 року у справі № 607/18995/15-ц

(провадження № 61-18775св18); від 11 червня 2018 року

у справі № 234/18469/15-ц (провадження № 61-9606св18); від 29 серпня

2018 року у справі № 635/7784/16-ц (провадження № 61-14707св18) та

від 24 липня 2021 року у справі № 643/15466/17 (провадження № 61-19579св20).

Крім того, за даними Єдиного державного реєстру судових рішень 5 лютого

2019 року Вінницьким міським судом Вінницької області ухвалено рішення у справі № 127/20397/15-ц про солідарне стягнення зі ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ПАТ "КБ "Надра" заборгованості за кредитним

договором "Автопакет" № 07/АП/-2008/20-840 від 27 травня 2008 року.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 січня 2021 року

в справі № 522/1528/15-ц (провадження 14-67цс20) вказала, що якщо суд розглядає справу про стягнення з боржника коштів, то останній має захищати свої права саме в цьому провадженні, заперечуючи проти позову та доводячи відсутність боргу, зокрема відсутність підстав для його нарахування, бо вирішення цього спору призведе до правової визначеності у правовідносинах сторін зобов`язання. Наявність відповідного боргу чи його відсутність, як і відсутність підстав для нарахування боргу, є предметом доказування у спорі про стягнення з відповідача коштів незалежно від того, чи подав останній зустрічний позов про визнання відсутності права кредитора.

Отже між банком та ОСОБА_1 вже вирішений спір про стягнення заборгованості за оспорюваним у цій справі договором

(справа № 127/20397/15-ц), в межах якого була встановлена, зокрема, і наявність підстав для нарахування боргу за кредитним договором "Автопакет"

№ 07/АП/-2008/20-840 від 27 травня 2008 року та розмір заборгованості позичальника за цим договором.

Доводи касаційної скарги про неврахування судами висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 11 вересня 2019 року у справі № 6-40цс13, відхиляються касаційним судом, оскільки у вказаній постанові Верховний Суд України зазначив, що "визначення поняття "несправедливі умови договору" закріплено в частині 2 статті 18 цього Закону - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Аналізуючи норму статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів", можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини 1 статті 3, частина 3 статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві".

У справі, що переглядається позивачем не надано доказів на підтвердження наявності всіх трьох необхідних умов визнання умов несправедливими згідно статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів", у зв`язку із чим обґрунтованими є висновки судів попередніх інстанцій про укладення оскаржуваного договору з додержанням норм чинного законодавства.

Посилання заявника про неврахування судами попередніх інстанцій обставин ухилення відповідача від подання експерту необхідних документів та порушення судами статті 109 ЦПК України не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки сам по собі факт ненадання банком окремих документів не призвів до неможливості встановлення обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи.

У постанові Верховного Суду від 24 квітня 2020 року у справі № 596/979/17 (провадження № 61-48794св18) зазначено, що "відповідно до статті 109 ЦПК України у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні. Тобто, визнання чи відмова у визнанні певного факту судом за умови ухилення сторони в справі від проведення експертизи є правом, а не обов`язком суду. Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування".

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК

України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, судові

рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено і на такі заявник не вказує.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України"). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судових рішень.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсним кредитного договору, оскільки суди, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили в цій частині судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини першої

статті 410 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення у вказаній частині, а рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду у відповідній частині без змін.

Касаційна скарга не містить доводів та вимог щодо перегляду додаткового рішення суду першої інстанції, яким вирішено позов в частині визнання недійсним договору поруки, та постанови суду апеляційної інстанції в цій частині; поручитель, реалізовуючи свої процесуальні права на власний розсуд, не оскаржила в касаційному порядку судові рішення судів попередніх інстанцій у частині позовних вимог про визнання недійсним договору поруки, тому, з урахуванням статті 400 ЦПК України в редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, додаткове рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в частині перегляду цього рішення Верховним Судом не переглядаються.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 410 ЦПК України у редакції Закону від 3 жовтня

2017 року № 2147-VIII, статтею 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 7 серпня 2018 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 26 грудня 2018 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" Стрюкової Ірини Олександрівни про визнання недійсним кредитного договору залишити без змін.