У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення грошової компенсації у зв`язку з відчуженням спільного майна, посилаючись на те, що з 19 червня 2015 року вона перебувала з ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 10 вересня 2019 року. В період шлюбу сторони придбали за спільні кошти автомобіль "Mercedes-Benz Sprinter", 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, який зареєстрували на ім`я її чоловіка. Однак відповідач без її згоди відчужив спільно набутий транспортний засіб. За висновком експерта від 10 серпня 2020 року № 105 ринкова вартість спірного автомобіля складає 328 000 грн. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила стягнути з ОСОБА_2 164 000 грн як компенсацію за належну їй частку в майні, що є спільною сумісною власністю подружжя та відчужене відповідачем без її згоди.

Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 31 травня 2021 року у складі судді Путрі О. Г. позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 164 000 грн компенсації вартості 1/2 частини автомобіля "Mercedes-Benz Sprinter", 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 . Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що автомобіль "Mercedes-Benz Sprinter" було придбано в період перебування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у шлюбі та є спільною сумісною власністю подружжя. У випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого та у зв`язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Цей підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв`язку з припиненням її права на спільне майно. Оскільки в цій справі відповідач розпорядився спірним транспортним засобом на власний розсуд без письмової згоди позивача, то вона має право на грошову компенсацію половини його вартості, яку слід визначати, виходячи з дійсної вартості такого майна на час розгляду справи. При цьому суд взяв до уваги те, що ОСОБА_2 не надав жодного доказу, який би спростував заявлену позивачем ринкову вартість автомобіля, визначену у висновку автотоварознавчого дослідження, і не скористався своїм правом заявити клопотання про призначення відповідної експертизи. Доводи відповідача про те, що позивач має право на компенсацію половини вартості автомобіля, визначеної у договорі купівлі-продажу, не заслуговують на увагу, оскільки договірна ціна не відображає ринкової вартості транспортного засобу.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 29 квітня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 31 травня 2021 року змінено шляхом зменшення розміру компенсації вартості 1/2 частини спільного майна, яка підлягає стягненню на користь ОСОБА_1, до 24 500 грн. В решті рішення місцевого суду залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що розмір дійсної вартості спільного майна подружжя на час розгляду справи враховується в тому випадку, коли неможливо встановити дійсну вартість майна подружжя, та в разі коли буде встановлено, що один з подружжя здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 продав спірний автомобіль в період перебування сторін у шлюбі, а тому ОСОБА_1 не могла не знати про таке відчуження майна. Разом з тим позивач не оспорила вказані дії відповідача, в тому числі визначену в договорі купівлі-продажу ціну транспортного засобу. При розірванні у вересні 2019 року шлюбу питання поділу спільного майна сторонами не вирішувалося. Крім того, ОСОБА_1 не надала доказів вартості автомобіля та його технічного стану на момент його придбання, як і доказів того, що при укладанні 05 грудня 2018 року договору купівлі-продажу транспортного засобу сторони цього правочину діяли недобросовісно. За вказаних обставин колегія суддів вважала, що дійсною вартістю спірного майна подружжя, що підлягає врахуванню при вирішенні позовних вимог, є вартість (ціна) транспортного засобу, вказана в договорі купівлі-продажу.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

У червні 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Шулік О. Й. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову Полтавського апеляційного суду від 29 квітня 2022 року, а рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 31 травня 2021 року залишити в силі.

На обґрунтування підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ), представник заявника вказав, що суд апеляційної інстанції безпідставно не врахував правових висновків, викладених в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 03 травня 2018 року у справі № 755/20923/14-ц, від 09 грудня 2020 року у справі № 301/2231/17, від 07 квітня 2021 року у справі № 402/849/18, в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц. У випадку відчуження майна одним з подружжя проти волі іншого та у зв`язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв`язку з припиненням її права на частку у спільному майні. Тому суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що розмір грошової компенсації 1/2 частини вартості автомобіля слід визначати, виходячи із суми, за яку це майно було продано, а не з його дійсної (ринкової) вартості на час розгляду справи. Позивач не знала про відчуження відповідачем спірного транспортного засобу, не володіла інформацією про дату оформлення договору купівлі-продажу та встановлену сторонами в цьому правочині ціну автомобіля. ОСОБА_2 не надав жодного доказу на спростування заявленої позивачем ринкової вартості автомобіля, визначеної у висновку автотоварознавчого дослідження.

У липні 2022 року представник ОСОБА_2 - адвокат Здебська О. П. подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, ухваленим відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи. Позивач не надала доказів того, що відповідач відчужив автомобіль за іншу суму, ніж та, що була визначена в договорі купівлі-продажу.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 червня 2022 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Полтавського районного суду Полтавської області.

20 червня 2022 року справа № 545/2396/20 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пункту 1 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 264 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 367, частини першої статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України (1618-15) .

Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.

Судами встановлено, що з 19 червня 2015 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 10 вересня 2019 року.

Під час перебування сторін у шлюбі, а саме 03 лютого 2016 року вони придбали за спільні кошти автомобіль "Mercedes-Benz Sprinter", 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, правовстановлюючі документи на який були оформлені на ім`я відповідача.

За договором купівлі-продажу від 05 грудня 2018 року № 53541/2018/1217020 ОСОБА_2 відчужив вищезгаданий автомобіль "Mercedes-Benz Sprinter" на користь ОСОБА_3 . За домовленістю сторін правочину ціна транспортного засобу склала 49 000 грн.

Відповідач відчужив спірний автомобіль без повідомлення про це ОСОБА_1 та без отримання її згоди, що не заперечувалося сторонами в цій справі.

За висновком автотоварознавчого дослідження від 10 серпня 2020 року № 105, складеним на замовлення позивача судовим експертом Сумцовим С. С. без проведення огляду спірного транспортного засобу, станом на 10 серпня 2020 року ринкова вартість легкового пасажирського автомобіля "Mercedes-Benz Sprinter", 2005 року випуску, об`єм двигуна - 2 148 куб. см, тип палива - дизельне, споряджена маса - 2 350 кг, становить 328 000 грн.

Відповідно до статті 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України (2947-14) ) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

При цьому конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї (частини перша, четверта статті 65 СК України).

Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Згідно з частинами першою, другою статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

Частинами першою, четвертою статті 71 СК України передбачено, що майно, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України (435-15) .

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пунктах 22, 30 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Отже, вартість майна, що підлягає поділу, слід визначати виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

В постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 03 травня 2018 року у справі № 755/20923/14-ц (провадження № 61-10442св18), від 09 грудня 2020 року у справі № 301/2231/17 (провадження № 61-5392св19), від 07 квітня 2021 року у справі № 402/849/18 (провадження № 61-8383св19), в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц (провадження № 61-9018сво18), на які послалася представник заявника на обґрунтування підстави касаційного оскарження судового рішення, суд касаційної інстанції дійшов таких висновків:

- у справі № 755/20923/14-ц: при розгляді спорів про поділ цінного спірного майна та визнання недійсними правочинів, витребування цього майна у третіх осіб з підстав його відчуження без письмової згоди одного з подружжя суди мають виходити з права одного з подружжя на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім`ї майна. Отже, за відсутності згоди позивача на відчуження спірного автомобіля він має право на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім`ї майна;

- у справі № 127/7029/15-ц: у випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв`язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв`язку з припиненням її права на частку у спільному майні;

- у справі № 301/2231/17: у випадку коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року в справі № 127/7029/15-ц (провадження № 61-9018сво18) зазначено, що у випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв`язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв`язку з припиненням її права на частку у спільному майні. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що оскільки спірний автомобіль придбаний сторонами під час їх перебування у зареєстрованому шлюбі за спільні кошти, то це майно є об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Відповідач здійснив продаж транспортного засобу без повідомлення про це позивача та без отримання її згоди, тому має відшкодувати останній 1/2 частину його вартості, визначену відповідно до висновку (акта) експертної оцінки, за яким вартість транспортного засобу становить 132 500 грн;

- у справі № 402/849/18: у разі, коли під час розгляду вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Визначаючи розмір компенсації вартості частки автомобіля, суди першої та апеляційної інстанцій керувалися тим, що у договорі купівлі-продажу автомобіля визначена вартість його продажу. Водночас суди не врахували, що у договорі купівлі-продажу спірного автомобіля його ціна визначається за згодою сторін, яка може не відповідати його дійсній вартості, а також на момент поділу майна вартість автомобіля може змінитися, а тому під час вирішення спору суд зобов`язаний був врахувати дійсну його вартість. Ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди безпідставно не застосували до спірних правовідносин правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц (провадження № 61-9018сво18). Звертаючись до суду з позовом, позивач на обґрунтування вартості спірного автомобіля надала звіт про оцінку майна, за яким середня ринкова вартість транспортного засобу становить 489 530 грн. Відповідач на спростування розміру ринкової вартості автомобіля інших доказів суду не надав, не звертався із клопотанням про призначення відповідної судової експертизи, не надав суду заперечень щодо звіту про оцінку транспортного засобу, а тому Верховний Суд дійшов висновку, що саме ці обставини, з`ясовані судами на підставі звіту, підлягали врахуванню ними під час визначення належного розміру компенсації частини спільного майна колишнього подружжя.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Встановивши, що сторони придбали автомобіль "Mercedes-Benz Sprinter", 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, під час перебування у зареєстрованому шлюбі і що відповідач розпорядився зазначеним спільним майном подружжя на власний розсуд без повідомлення та письмової згоди ОСОБА_1, суд першої інстанцій дійшовобґрунтованого висновку, що в такому випадку позивач має право на грошову компенсацію половини вартості спірного транспортного засобу.

При цьому, визначаючи розмір грошової компенсації 1/2 частини вартості автомобіля, місцевий суд правильно виходив з того, що розмір компенсації за належну частку в майні, яке є спільною сумісною власністю подружжя та відчужене без згоди одного з них, визначається виходячи з вартості аналогічних транспортних засобів на час поділу майна, що відповідає правовому висновку, викладеному, зокрема у вищенаведеній постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц (провадження № 61-9018сво18).

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76- 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Натомість, безпідставно не застосувавши до спірних правовідносин правові висновки Верховного Суду, викладені у вищезгаданих постановах, на які послалася представник заявника у касаційній скарзі, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою те, що зазначена ОСОБА_2 вартість спірного автомобіля в сумі 49 000 грн є договірною, а не дійсною ринковою вартістю транспортного засобу. У справі, яка переглядається, позивач вжила всіх можливих заходів для доведення дійсної вартості автомобіля, тоді як відповідач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження вартості відчуженого ним транспортного засобу на час вирішення спору, а також не спростував визначений у висновку автотоварознавчого дослідження розмір ринкової вартості спірного майна.

З урахуванням наведеного, а також того, що позивач виконала свій процесуальний обов`язок доказування - надала суду докази, що підтверджують середньостатистичну ринкову вартість подібного за своїми технічними характеристиками автомобіля, а відповідач жодного доказу на підтвердження іншого не надав, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Виходячи з необхідності врахування правових висновків щодо застосування норм права, викладених у вищезгаданих постановах Верховного Суду, доводи касаційної скарги дають підстави для висновку про те, що оскаржуване судове рішення постановлено без додержання норм матеріального права в контексті вирішення питання щодо визначення розміру грошової компенсації за належну частку в майні, яке є спільною сумісною власністю подружжя та відчужене без згоди одного з них. Тобто передбачена пунктом 1 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підстава касаційного оскарження судового рішення, заявлена в касаційній скарзі, є обґрунтованою.

Оскільки апеляційний суд не спростував належним чином обставин, встановлених місцевим судом, тобто фактично необґрунтовано переоцінив докази, які були оцінені судом першої інстанції з дотриманням вимог закону та з урахуванням обставин, на які посилалися сторони як на підставу своїх вимог і заперечень, то оскаржувана постанова апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених статтею 413 ЦПК України.