Постанова
Іменем України
17 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 521/6465/18
провадження № 61-6111св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - Одеська міська рада,
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: державний реєстратор Одеської філії Державного підприємства "Державний інститут судових економіко-правових експертиз та технічних експертних досліджень" Кравець Олександр Володимирович, державний нотаріус Третьої одеської державної нотаріальної контори Савицька Олена Юріївна, приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Сімонова Ольга Юріївна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги Одеської міської ради на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 30 серпня 2018 року у складі судді Бобуйка І. А. та постанову Одеського апеляційного суду від 25 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Ващенко Л. Г., Вадовської Л. М., Сєвєрової Є. С., та ОСОБА_2, від імені якого діє адвокат Тищенко Веста Вікторівна, на постанову Одеського апеляційного суду від 25 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Ващенко Л. Г., Вадовської Л. М., Сєвєрової Є. С.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2018 року Одеська міська рада звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: державний реєстратор Одеської філії Державного підприємства "Державний інститут судових економіко-правових експертиз та технічних експертних досліджень" Кравець О. В., державний нотаріус Третьої одеської державної нотаріальної контори Савицька О. Ю., приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Сімонова О. Ю., про визнання спадщини відумерлою, визнання договору купівлі-продажу недійсним та витребування майна від добросовісного набувача.
Позовну заяву мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3, після смерті якої відкрилася спадщина, що складається з квартири АДРЕСА_1, яка належала їй на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу від 21 серпня 1997 року.
ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, з 24 вересня 1997 року до лютого 2017 року була зареєстрована та проживала одна в зазначеній квартирі.
Відповідно до витягу із спадкового реєстру від 05 квітня 2018 року № 51493831 заповіти або спадкові договори ОСОБА_3 не складала, спадкову справу до майна померлої не заведено, свідоцтв про право на спадщину не видавалося.
Отже, на момент відкриття спадщини після смерті ОСОБА_3 спірна квартира належала спадкодавцю на праві власності, тобто входила до складу спадщини, а тому, враховуючи відсутність у спадкодавця спадкоємців за заповітом і за законом, вказана квартира є відумерлою спадщиною та власністю територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради. Однак 11 квітня 2017 року державним реєстратором прийнято рішення про реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний № 34728135, відповідно до якого право власності на спірну квартиру зареєстровано за ОСОБА_1, на підставі договору купівлі-продажу від 19 травня 1999 року № 23913, укладеного Одеською товарною біржею між ОСОБА_3 та ОСОБА_1
14 квітня 2017 року державним реєстратором внесено зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відповідно до яких договір купівлі-продажу від 19 травня 1999 року № 23913, видавник Одеська товарна біржа, змінено на договір купівлі-продажу 19 травня 1999 року № 23913, видавник Одеська товарна біржа.
Також 14 квітня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу № 2-379, посвідчений державним нотаріусом Третьої одеської державної нотаріальної контори Савицькою О. Ю., відповідно до якого право власності на спірну квартиру зареєстровано за ОСОБА_4
08 липня 2017 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу № 1637, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сімоновою О. Ю., відповідно до якого право власності на спірну квартиру зареєстровано за ОСОБА_2 .
Одеська міська рада вважає, що договір купівлі-продажу спірної квартири, нібито укладений 19 травня 1999 року на Одеській товарній біржі між ОСОБА_3 та ОСОБА_1, на підставі якого державним реєстратором у 2017 році за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на цю квартиру, не був нотаріально посвідчений, а тому є недійсним на підставі статей 47, 48 Цивільного кодексу Української РСР у редакції 1963 року (далі - ЦК Української РСР (1540-06) 1963 року).
Крім того, спірна квартира не була передана покупцю, як того вимагала стаття 224 ЦК Української РСР, оскільки ОСОБА_3 до дня смерті проживала у квартирі одна та перебувала на надомному обслуговуванні в Територіальному центрі, як одинока особа. Зазначене також підтверджує недійсність договір купівлі-продажу спірної квартири від 19 травня 1999 року.
Отже, Одеська міська рада з часу відкриття спадщини набула речові права на відумерлу квартиру, тому спірне майно вибуло з володіння поза її волею на підставі біржевого договору купівлі-продажу, який є недійсним.
ОСОБА_2 придбав спірну квартиру через три місяці після набуття права власності попереднім титульним володільцем, тобто знав або, проявивши принаймні розумну обачність, міг і повинен був знати про те, що спірна квартира вибула з володіння законного власника з порушенням вимог чинного законодавства України. Тому Одеська міська рада зобов`язана витребувати спірну квартиру від добросовісного набувача ОСОБА_2 на підставі частини першої статті 1277, пункту 3 частини першої статті 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ).
Ураховуючи викладене, Одеська міська рада просила суд:
- визнати спадщину, яка відкрилася після смерті ОСОБА_3, відумерлою;
- визнати недійсним договір купівлі-продажу спірної квартири від 19 травня 1999 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 ;
- витребувати із незаконного володіння ОСОБА_2 на користь територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради квартиру АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 ;
- встановити порядок виконання рішення суду, відповідно до якого, після набрання ним законної сили, рішення є підставою для скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 11 квітня 2017 року, від 14 квітня 2017 року та від 08 липня 2017 року.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 30 серпня 2018 року у задоволенні позову Одеської міської ради відмовлено.
Суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_2 є добросовісним набувачем спірної квартири на підставі договору купівлі-продажу від 08 липня 2017 року, укладеного між ним, як покупцем, та ОСОБА_4, як продавцем. Квартира, що відчужувалася, належала продавцю на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Третьою одеською державною нотаріальною конторою 14 квітня 2017 року за реєстровим № 2-379.
Права позивача оскаржуваним договором купівлі-продажу від 19 травня 1999 року не порушено, оскільки Одеська міська рада не була його стороною і їй ніколи не належало право власності на квартиру АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 .
Крім того, спірну квартиру булу відчужену за життя ОСОБА_3, а тому вона не може вважатися відумерлою спадщиною та спадковим майном, у зв`язку з чим Одеська міська рада не має права на витребування спірної квартири від добросовісного набувача ОСОБА_2 .
Позовна вимога про встановлення порядку виконання рішення суду є похідною вимогою від позовних вимог про визнання договору купівлі-продажу недійсним, визнання спадщини відумерлою та витребування майна з незаконного володіння, тому також не підлягає задоволенню.
Що стосується позовної давності, то суд зазначив, що вона застосовується до відносин, що регулюються ЦК УРСР (1540-06) , без заяви сторони. Початком перебігу строку позовної давності у цьому спорі є наступний після 19 травня 1999 року день, а закінченням трирічного строку позовної давності є 20 травня 2002 року. Із позовом представник позивача звернувся до суду 17 квітня 2018 року, а належних доказів, що підтверджують поважність пропуску строку позовної давності, не навів.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 25 лютого 2021 року апеляційну скаргу Одеської міської ради задоволено частково, рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 30 серпня 2018 року змінено в мотивувальній частині з мотивів, викладених у цій постанові суду, із залишенням без змін резолютивної частини рішення суду про відмову в задоволенні позову.
Суд апеляційної інстанції постановив, що договір купівлі-продажу спірної квартири від 19 травня 1999 року в порушення вимог статей 224, 227 ЦК Української РСР не був нотаріально посвідчений, тому має ознаки недійсності.
Однак ОСОБА_3 за життя не оспорювала правочин щодо нерухомого майна, який вона вчинила 19 травня 1999 року, з підстав його недійсності відповідно до вимог статті 47 ЦК Української РСР.
На позовні вимоги Одеської міської ради про визнання правочину недійсним поширюються вимоги закону про початок перебігу строку позовної давності, цей строк повинен обчислюватися з 19 травня 1999 року, з дати порушення права ОСОБА_3, оскільки право Одеської міської ради випливає з права спадкування. З позовом у цій справі Одеська міська рада звернулася до суду у квітні 2018 року, тобто майже через 18 років після того як спадкодавець дізналася про порушення свого права на спірне нерухоме майно. За таких обставин суд вважав, що застосування строків позовної давності щодо вимог про оспорення правочину від 19 травня 1999 року переслідує легітимну мету і є пропорційним.
Зважаючи на те, що спірна квартира відчужена за життя ОСОБА_3 у 1999 році з порушенням вимог статей 47, 227 ЦК УРСР в редакції 1963 року, проте спливли строки для визнання правочину недійсним, підстав для задоволення позовних вимог про визнання спадщини відумерлою і про витребування спірної квартири від добросовісного набувача немає.
Короткий зміст вимог касаційних скарг та їх доводів
У касаційній скарзі, поданій у квітні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_2, від імені якого діє адвокат Тищенко В. В., посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 25 лютого 2021 року і залишити без змін рішення суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження постанови Одеського апеляційного суду від 25 лютого 2021 року заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 03 вересня 2014 року у справі № 6-84цс14, від 03 вересня 2014 року у справі № 6-94цс14, від 09 грудня 2015 року у справі № 6-849цс15, від 18 травня 2016 року у справі № 6-658цс15, та у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 522/4689/16 (провадження № 61-40462св18), від 09 жовтня 2019 року у справі № 517/81/16-ц (провадження № 61-24825св18).
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував до спірних правовідносин вимоги статей 8, 9, 13, 15 Закону України "Про товарну біржу" у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, оскільки станом на 19 травня 1999 року укладання договорів щодо нерухомого майна на біржі було допустимим та законним. Також суд апеляційної інстанції не врахував, що Одеська міська рада не має ніяких прав, які б могли бути порушенні оскаржуваним договором, укладеним у 1999 році на Одеській товарній біржі між ОСОБА_3 та ОСОБА_1, оскільки не є стороною оспорюваного правочину.
У касаційній скарзі, поданій у травні 2021 року до Верховного Суду, Одеська міська рада, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 30 серпня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 25 лютого 2021 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 30 серпня 2018 року та постанови Одеського апеляційного суду від 25 лютого 2021 року заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 25 січня 2017 року у справі № 916/2131/15, постановах Верховного Суду від 26 листопада 2018 року у справі № 205/8493/16-ц (провадження № 61-40951св18), від 01 квітня 2020 року у справі № 754/1466/15-ц (провадження № 61-11804св18), та постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15 (провадження № 14-376цс18), а також заявник вказував на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не застосували до спірних правовідносин вимоги пункту 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 року № 3 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" (v0003700-78) , відповідно до яких визнання угоди недійсною може мати місце і після смерті громадянина, який був її учасником, і такі вимоги можуть бути заявлені другою стороною, спадкоємцем померлого, іншими заінтересованими особами та прокурором.
Також суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що Одеська міська рада набула речові права (право володіння та право користування) на відумерлу спадщину тільки у лютому 2017 року - з часу відкриття спадщини після смерті ОСОБА_3, а про існування спірного договору Одеській міській раді стало відомо в березні 2018 року із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно при підготовці заяви про визнання спадщини після померлої ОСОБА_3 відумерлою. Тому позивач не пропустив строк позовної давності. У зв`язку з цим у позивача наявні підстави для витребування спірного майна.
Крім того, суд апеляційної інстанції необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про призначення в справі судової експертизи для з`ясування питання щодо дійсності підписання ОСОБА_5 оскаржуваного договору купівлі-продажу.
Короткий зміст позиції інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2, від імені якого діє адвокат Тищенко В. В., зазначив, що касаційна скарга Одеської міської ради не підлягає задоволенню, оскільки не містить обґрунтування неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а його касаційна скарга підлягає задоволенню.
Відзиви на касаційну скаргу від інших учасників справи не надходили.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 19 квітня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_2, від імені якого діє адвокат Тищенко В. В., на постанову Одеського апеляційного суду від 25 лютого 2021 року залишено без руху для усунення недоліків.
У травні 2021 року заявником у встановлений судом строк недоліки касаційної скарги усунуто.
Ухвалою Верховного Суду від 03 червня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2, від імені якого діє адвокат Тищенко В. В., на постанову Одеського апеляційного суду від 25 лютого 2021 року і витребувано із Малиновського районного суду м. Одеси цивільну справу № 521/6465/18.
Ухвалою Верховного Суду від 18 травня 2021 року касаційну скаргу Одеської міської ради на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 30 серпня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 25 лютого 2021 року залишено без руху для усунення недоліків.
У травні 2021 року заявником у встановлений судом строк недоліки касаційної скарги усунуто.
Ухвалою Верховного Суду від 03 червня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Одеської міської ради на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 30 серпня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 25 лютого 2021 року і відмовлено Одеській міській раді у задоволенні клопотання про зупинення дії постанови Одеського апеляційного суду від 25 лютого 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду від 11 липня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_2, від імені якого діє адвокат Тищенко В. В., підлягає частковому задоволенню, а касаційна скарга Одеської міської ради підлягає задоволенню.
Фактичні обставини справи
У лютому 2017 року померла ОСОБА_3, після смерті якої відкрилася спадщина, що складається з квартири АДРЕСА_1, яка належала їй на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу від 21 серпня 1997 року.
ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, з 24 вересня 1997 року до лютого 2017 року була зареєстрована та проживала одна в зазначеній квартирі, що підтверджується довідкою (випискою із домової книги про склад сім`ї та реєстрацію) від 27 березня 2017 року № 700 та копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 ОСОБА_3 .
Із заяви ОСОБА_3 до директора Комунального управління "Територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Малиновського району міста Одеси" від 25 січня 2013 року вбачається, що ОСОБА_3 проживає за адресою: квартира АДРЕСА_1, і з 2013 року перебувала на обліку в Комунальному управлінні "Територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Малиновського району міста Одеси", як одинока особа, яка потребує соціальної допомоги.
Відповідно до витягу із спадкового реєстру від 05 квітня 2018 року № 51493831 заповіти або спадкові договори ОСОБА_3 не складала, спадкову справу щодо майна померлої не заведено, свідоцтв про право на спадщину не видавалося.
Згідно з інформацією із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 11 квітня 2018 року 11 квітня 2017 року державним реєстратором прийнято рішення про реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний № 34728135, відповідно до якого право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_1, на підставі договору купівлі-продажу від 19 травня 1999 року № 23913, укладеного Одеською товарною біржою між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .
Також 14 квітня 2017 року державним реєстратором внесені зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відповідно до яких договір купівлі-продажу від 19 травня 1999 року № 23913, видавник Одеська товарна біржа, змінено на договір купівлі-продажу 19 травня 1999 року № 23913, видавник Одеська товарна біржа.
Крім того, 14 квітня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу № 2-379, посвідчений державним нотаріусом Третьої одеської державної нотаріальної контори Савицькою О. Ю., відповідно до якого право власності на спірну квартиру зареєстровано за ОСОБА_4
08 липня 2017 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу № 1637, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сімоновою О. Ю., відповідно до якого право власності на спірну квартиру зареєстровано за ОСОБА_2 .
У письмових поясненнях ОСОБА_2, від імені якого діяв адвокат Тищенко В. В., заявляв про пропуск Одеською міською радою строку позовної давності (т. 2, а. с. 40-45).
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, і доводів касаційної скарги, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції не відповідають зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.
Щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу від 19 травня 1999 року
Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
Згідно з пунктом 4 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України (435-15) 2003 року, що набрав чинності 01 січня 2004 року, цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України (435-15) , положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Таким чином, на спірні правовідносини поширюється дія норм ЦК Української РСР (1540-06) 1963 року.
Відповідно до статті 49 Закону України "Про власність" у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом.
За змістом статей 128, 153 ЦК Української РСР 1963 року право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Договір вважається укладеним, коли між сторонами в повній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.
Відповідно до статті 224 ЦК Української РСР 1963 року за договором купівлі-продажу продавець зобов`язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 227 ЦК Української РСР 1963 року передбачалася обов`язкова нотаріальна форма договору купівлі-продажу житлового будинку (квартири) і його реєстрація органами місцевого самоврядування.
Згідно зі статтею 15 Закону України "Про товарну біржу" не підлягали нотаріальному посвідченню угоди, які зареєстровані на біржі, якщо вони являють собою купівлю-продаж, поставку та обмін товарів, допущених до обігу на товарній біржі.
У період укладення спірного договору купівлі-продажу існувала колізія у чинному законодавстві, оскільки згідно зі статтями 224, 227 ЦК Української РСР 1963 року договір купівлі-продажу житлових квартир повинен бути нотаріально засвідчений, якщо хоча б одна зі сторін є громадянином, а недотримання даної вимоги тягне недійсність договору. Проте згідно зі статтею 15 Закону України "Про товарну біржу" біржі мають право вчиняти угоди з будь-якими видами нерухомості, і такі угоди не підлягають наступному нотаріальному посвідченню.
За загальним правилом право власності у набувача за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом чи договором (частина перша статті 128 ЦК Української РСР 1963 року), а відповідно до статті 153 ЦК Української РСР 1963 року договір вважається укладеним, якщо сторонами досягнуто згоди по всіх істотних умовах договору.
Отже, положення статті 227 ЦК Української РСР 1963 року спрямовані безпосередньо на встановлення форми договору купівлі-продажу житлового будинку. Тобто, правові норми, закріплені цією статтею, мають спеціальний характер по відношенню до відповідних договорів, тоді як стаття 15 Закону України "Про товарну біржу" закріплює умови, за наявності яких угоду можна вважати біржевою. З цього випливає, що положення статті 15 Закону України "Про товарну біржу" по відношенню до угод про відчуження нерухомого майна житлового призначення мають загальний характер. Тобто закон спеціальний переважає закон загальний.
Таким чином, договір купівлі-продажу (міни) житлового будинку (квартири), укладений на біржі в простій письмовій формі, може бути визнаний недійсним.
Згідно зі статтею 47 ЦК Української РСР 1963 року нотаріальне посвідчення угод обов`язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу.
Якщо одна із сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається.
Правило частини другої статті 47 ЦК Української РСР 1963 року про визнання угоди дійсною не може бути застосоване, якщо сторонами не досягнуто згоди з істотних умов угоди або для укладення її були в наявності передбачені законом обмеження.
У постановах Верховного Суду від 26 листопада 2018 року у справі № 205/8493/16-ц (провадження № 61-40951св18), від 01 квітня 2020 року у справі № 754/1466/15-ц (провадження № 61-11804св18), від 21 липня 2021 року у справі № 640/3509/19 (провадження № 61-10287св20), від 17 листопада 2021 року у справі № 754/1466/15-ц (провадження № 61-10683св20) містяться висновки, що статті 224, 227 ЦК Української РСР 1963 року передбачали, що договір купівлі-продажу житлових квартир повинен бути нотаріально засвідчений, якщо хоча б одна зі сторін є громадянином, а недотримання даної вимоги тягне недійсність договору.
Крім того, Пленум Верховного Суду України у своїй постанові від 28 липня 1978 року № 3 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1992 року № 13 (v0013700-92) та від 25 травня 1998 року № 15) роз`яснив, з яких підстав угода може бути визнана недійсною судом.
Відповідно до пункту 4 цієї постанови з підстав недодержання нотаріальної форми визнаються недійсними тільки ті угоди, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов`язковому нотаріальному посвідченню, зокрема, договори довічного утримання, застави, купівлі-продажу, в тому числі при придбанні на біржевих торгах, міни або дарування жилого будинку (квартири) чи його (її) частини.
Таким чином, угоди щодо придбання на біржевих торгах об`єктів нерухомого майна вимагають оформлення в нотаріальній формі.
Враховуючи викладене, немає різниці, де фізичні або юридичні особи уклали угоду - на біржі чи поза нею, необхідно дотримуватися законодавчо встановленої форми угод про відчуження нерухомого майна.
Для договорів купівлі-продажу, міни жилого будинку (статті 227, 242 ЦК Української РСР 1963 року) у разі, якщо хоча б однією із сторін є громадянин, було установлено обов`язкову нотаріальну форму. Недотримання цієї вимоги тягне недійсність договору.
Ураховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що договір купівлі-продажу від 19 травня 1999 року № 23913, укладений Одеською товарною біржею між ОСОБА_3 та ОСОБА_1, має ознаки недійсності, оскільки не був нотаріально посвідчений відповідно до вимог статті 227 ЦК Української РСР 1963 року.
Також із матеріалів справи вбачається, що нерухоме майно, квартира АДРЕСА_1, відповідно до вимог статті 224 ЦК Української РСР 1963 року після укладення оскаржуваного правочину не була передана продавцем ОСОБА_3 у власність покупцеві ОСОБА_1, що свідчить про недійсність цього правочину.
Щодо застосування строку позовної давності до заявлених позовних вимог
Суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, зазначив, що строк позовної давності для Одеської міської ради слід обчислювати з 19 травня 1999 року, з дати порушення права ОСОБА_3, оскільки право Одеської міської ради на спірне нерухоме майно випливає з права спадкування, зважаючи і на те, що таке особисте немайнове право спадкодавця (фізичної особи), як звернення із позовом до суду за захистом порушеного права, не спадкується і нерозривно пов`язане з особою спадкодавця.
Колегія суддів Верховного Суду не погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції з огляду на таке.
Згідно з пунктами 6, 7 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (435-15) у редакції від 16 січня 2003 року правила цього Кодексу про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред`явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом. До позовів про визнання заперечуваного правочину недійсним і про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, право на пред`явлення якого виникло до 01 січня 2004 року, застосовується позовна давність, встановлена для відповідних позовів законодавством, що діяло раніше.
Відповідно до статей 71, 75 ЦК Української РСР 1963 року у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено, позовна давність встановлюється в три роки і позовна давність застосовується судами незалежно від заяви сторін.
Згідно зі статтею 76 ЦК Української РСР 1963 року перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.
Статтею 80 ЦК Української РСР 1963 року встановлено, що закінчення строку позовної давності до пред`явлення позову є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, Одеська міська рада зазначала, що про факт неодноразового продажу спірної квартири, в якій проживала ОСОБА_3, стало відомо із інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 11 квітня 2018 року, під час підготування документів для визнання спадщини відумерлою, тобто з квітня 2018 року.
Отже, оскільки Одеська міська рада дізналася про порушення своїх прав у квітні 2018 року та звернулася до суду з позовом в квітні 2018 року, вона не пропустила строк позовної давності.
Щодо визнання спадщини відумерлою та витребування майна
Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
За змістом частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до положень статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з частиною першою статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
Відповідно до статті 1277 ЦК України у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини, а нерухоме майно - за його місцезнаходженням.
Частиною другою статті 1277 ЦК України передбачено, що заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини.
Одеська міська рада є особою, інтерес якої полягає у реалізації положень статті 1277 ЦК України та переході спірної квартири у власність територіальної громади.
Згідно з витягом із спадкового реєстру від 05 квітня 2018 року № 51493831, виданим Першою одеською державною нотаріальною конторою, заповіти або спадкові договори ОСОБА_3 не складалися, спадкова справа до майна померлої не заводилася, свідоцтва про право на спадщину не видавалися (т. 1, а. с. 52).
Відповідно до статті 387 ЦК України лише власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Частиною першою статті 388 ЦК України передбачено, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
У пунктах 146, 147 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) зазначено, що задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та приводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.
Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту прав власника.
Пред`являючи позов, Одеська міська рада виходила з того, що укладенням оспорюваного правочину порушуються інтереси територіальної громади м. Одеси, які випливають із встановленого статтею 1277 ЦК України порядку визнання спадщини відумерлою.
Одеська міська рада не є власником спірного майна до ухвалення судом рішення про визнання спадщини відумерлою, однак в силу закону на неї, покладено обов`язок із захисту прав територіальної громади, що свідчить про наявність законного інтересу, який полягає в тому, щоб майно, яке може бути визнане відумерлою спадщиною, не було незаконно виведено зі спадкової маси, оскільки від цього залежить подальша можливість переходу такого майна у власність територіальної громади.
У постановах Верховного Суду від 06 листопада 2019 року у справі № 641/1689/15-ц (провадження № 61-34143св18), від 26 лютого 2020 року у справі № 640/17297/15-ц (провадження № 61-5251св19) містяться висновки щодо застосування вимог статті 388 ЦК України.
У постанові Верховного Суду від 22 липня 2021 року у справі № 760/12445/18 (провадження № 61-19302св19) вказано "спадщина, яка відкрилась після смерті ОСОБА_6 та складається з квартири АДРЕСА_4, є відумерлою, тому відповідно до статей 388 та 1277 ЦК України має бути передана територіальній громаді м. Києва в особі Київської міської ради".
У постанові від 09 лютого 2022 року у справі № 640/23065/14 (провадження № 61-1456св21) Верховний Суд дійшов висновку про те, що наявні правові та фактичні підстави для визнання квартири АДРЕСА_5 відумерлою спадщиною та передання спадкового майна (спірної квартири) у власність територіальної громади міста Харкова в особі Харківської міської ради.
Аналогічні висновки щодо визнання спадщини відумерлою та передачі її територіальній громаді містяться в постанові Верховного Суду від 20 липня 2022 року у справі № 638/17404/19 (провадження № 61-13977св21).
Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду вважає, що спадщина, яка відкрилась після смерті ОСОБА_3 та складається з квартири АДРЕСА_1, є відумерлою, тому відповідно до статей 388 та 1277 ЦК України має бути передана територіальній громаді м. Одеси в особі Одеської міської ради.
Рішення суду про визнання квартири АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 відумерлою спадщиною та передачу її територіальній громаді м. Одеси в особі Одеської міської ради є підставою для скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо цієї квартири від 11 квітня 2017 року, від 14 квітня 2017 року та від 08 липня 2017 року.
Разом з цим, колегія суддів Верховного Суду не погоджується з доводами касаційної скарги Одеської міської ради щодо необґрунтованої відмови судом апеляційної інстанції у задоволенні клопотання про призначення в справі судової експертизи для з`ясування питання щодо дійсності підписання ОСОБА_5 оскаржуваного договору купівлі-продажу з огляду на таке.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 25 лютого 2021 року клопотання представника Одеської міської ради про призначення технічної експертизи реквізитів документів і зупинення провадження у цивільній справі залишено без задоволення.
На виконання вимог статті 260 ЦПК України в ухвалі суду викладено мотиви, з яких суд дійшов такого висновку. Так, в ухвалі суду зазначено, що предметом розгляду у цій справі є, зокрема, вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 19 травня 1999 року, укладеного на біржі з підстав статей 47, 48 ЦК Української РСР 1963 року та статті 15 Закону України "Про товарну біржу". Експертиза, про призначення якої просить Одеська міська рада (технічна експертиза реквізитів документів), не стосується предмета спору та предмета доказування у справі, оскільки в суді першої інстанції заявлялися і вирішувалися вимоги Одеської міської ради про недійсність правочину з підстав його укладання на біржі та відсутності нотаріального посвідчення.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно із пунктом 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
За змістом статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але неправильно застосовано норми матеріального права, колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне касаційні скарги задовольнити частково, рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати й ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову з мотивів, викладених у цій постанові.
Щодо розподілу судових витрат
Відповідно до статті 141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Порядок сплати та розмір судового збору визначено Законом України від 08 липня 2011 року "Про судовий збір" (3674-17) , який набрав чинності 01 листопада 2011 року, з подальшими змінами.
Порядок сплати судового збору визначено статтею 6 Закону України "Про судовий збір".
Відповідно до частини третьої статті 6 Закону у разі, коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимоги немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.
Зважаючи на те, що позовну заяву пред`явлено у квітні 2018 року, судовий збір підлягає сплаті за ставками, встановленими законом станом на 01 січня 2018 року.
Розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року становив 1 762,00 грн.
Ставка судового збору за подання позовної заяви немайнового характеру юридичною особою становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб - 1 762,00 грн (редакція закону на момент пред`явлення позовної заяви). Закон пов`язує сплату судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг незалежно від вирішення спору по суті.
Розмір ставки судового збору за подання до суду апеляційної скарги становив 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, окремо за кожну вимогу немайнового характеру.
Також розмір ставки судового збору за подання до суду касаційної скарги становив 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, окремо за кожну вимогу немайнового характеру.
Отже, Одеська міська рада при поданні позову до суду першої інстанції мала сплатити судовий збір за 3 позовні вимоги немайнового характеру (визнання спадщини відумерлою; визнання недійсним договору купівлі-продажу; витребування нерухомого майна) - 5 286,00 грн (1 762*3), за подання апеляційної скарги - 7 929,00 грн ((1 762*3)*150%)) та за подання касаційної скарги - 10 572 грн ((1762*3)*200%)).
У зв`язку з цим із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Одеської міської ради підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 1 762,00 грн, по 881,00 грн з кожного, за подання апеляційної скарги - у розмірі 2 643,00 грн, по 1 321,50 грн з кожного, та за подання касаційної скарги - 3 524,00 грн, по 1 762,00 грн з кожного.
Крім того, з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підлягає стягненню в дохід держави недоплачений судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 3 524,00 грн (5 286-1 762) по 1 762,00 грн з кожного, за подання апеляційної скарги - у розмірі 5 286,00 грн (7 929-2 643) по 2 643,00 грн з кожного та за подання касаційної скарги - у розмірі 7 048,00 грн (10 572-3 524) по 3 524,00 грн з кожного.
Також з ОСОБА_2 підлягає стягненню в дохід держави недоплачений судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 7 048,00 грн (10 572-3 524).
Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2, від імені якого діє адвокат Тищенко Веста Вікторівна, задовольнити частково.
Касаційну скаргу Одеської міської ради задовольнити.
Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 30 серпня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 25 лютого 2021 року скасувати, ухвалити нове рішення.
Позов Одеської міської ради до ОСОБА_1, ОСОБА_2, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: державний реєстратор Одеської філії Державного підприємства "Державний інститут судових економіко-правових експертиз та технічних експертних досліджень" Кравець Олександр Володимирович, державний нотаріус Третьої одеської державної нотаріальної контори Савицька Олена Юріївна, приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Сімонова Ольга Юріївна, про визнання спадщини відумерлою, визнання договору купівлі-продажу недійсним та витребування майна від добросовісного набувача задовольнити.
Визнати недійсним договір купівлі-продажу від 19 травня 1999 року № 23913 квартири АДРЕСА_1, укладений Одеською товарною біржею між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .
Визнати квартиру АДРЕСА_1 відумерлою спадщиною після смерті ОСОБА_3 та передати цю квартиру у власність територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради.
Витребувати квартиру АДРЕСА_1 від ОСОБА_2 на користь територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради.
Стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Одеської міської ради судові витрати, що складаються із судового збору за подання позовної заяви, у розмірі 1 762,00 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) гривні, по 881,00 (вісімсот вісімдесят одній) гривні з кожного, за подання апеляційної скарги - у розмірі 2 643,00 (дві тисячі шістсот сорок три) гривні, по 1 321,50 (одній тисячі триста двадцять одній) гривні з кожного, та за подання касаційної скарги - 3 524,00 (три тисячі п`ятсот двадцять чотири) гривні, по 1 762,00 (одній тисячі сімсот шістдесят дві) гривні з кожного.
Стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в дохід держави недоплачений Одеською міською радою судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 3 524,00 (три тисячі п`ятсот двадцять чотири) гривні по 1 762,00 (одній тисячі сімсот шістдесят дві) гривні з кожного, за подання апеляційної скарги - у розмірі 5 286,00 (п`ять тисяч двісті вісімдесят шість) гривень по 2 643,00 (дві тисячі шістсот сорок три) гривні з кожного та за подання касаційної скарги -у розмірі 7 048,00 (сім тисяч сорок вісім) гривень по 3 524,00 (три тисячі п`ятсот двадцять чотири) гривні з кожного.
Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави недоплачений судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 7 048,00 (сім тисяч сорок вісім) гривень.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець
Ю. В. Черняк