2,6 кв. м, вбиральні - 1,0 кв. м, коридору - 11,0 кв. м, комори - 1,2 кв. м; квартира обладнана двома лоджіями - 3,4 кв. м; загальна площа квартири становить 63,5 кв. м. Отже, частина, що належить йому, як власнику

1/4 частки, у загальній площі квартири становить 15,875 кв. м, у житловій - 9,375 кв. м., така ж сама частина належить ОСОБА_3, ОСОБА_2,

як власнику 1/2 частки, у загальній площі належить 31,75 кв. м, у житловій - 18,75 кв. м.

Оскільки відповідачами чинилися перешкоди у проживанні та користуванні вказаною квартирою, він змушений був звернутися до суду з позовом

до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про захист права власності, вселення

та визначення порядку користування житловим приміщенням, у якому просив суд вселити його у квартиру АДРЕСА_1,

визначити порядок користування цією квартирою, виділивши йому

у користування одну кімнату, площею 7,9 кв. м, відповідачам ОСОБА_2 та ОСОБА_3 виділити дві кімнати, площею 17,3 кв. м та 12,3 кв. м,

а коридор, кухню, ванну кімнату та вбиральню залишити у спільному користуванні.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 12 травня 2017 року у справі № 209/4739/16-ц його було вселено у спірну квартиру та визначено порядок користування нею шляхом виділення йому в користування однієї кімнати, площею

7,9 кв. м, а ОСОБА_2 та ОСОБА_3 дві кімнати, площею 17,3 кв. м

та 12,3 кв. м, коридор, кухню, ванну кімнату та вбиральню залишено

у спільному користуванні. Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 жовтня 2017 року рішення Дніпровського районного суду

м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 12 травня 2017 року

в частині визначення порядку користування житловим приміщенням скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні його позову в цій частині. Постановою Верховного Суду від 07 лютого 2019 року (провадження № 61-7272св18) зазначене рішення апеляційного суду залишено без змін. Позивач указував, що розмір належних їм часток у праві спільної часткової власності на спірну квартиру встановлено судовими рішеннями при розгляді справи № 209/4739/16-ц, а тому ці обставини

не підлягають доказуванню при розгляді вказаної справи (частина четверта статті 82 ЦПК України).

Позивач зауважував, що даний позов не є тотожним позову, що був заявлений ним у 2016 році (справа № 209/4739/16-ц), за наслідками розгляду якого ухвалені відповідні судові рішення, він не порушує принципів визначеності та остаточності судових рішень, так як цей позов заявлений

з інших підстав.

07 жовтня 2020 року він був вселений до спірної квартири, однак

ОСОБА_2 не дозволяє йому користуватися жодною з кімнат у ній.

З метою вирішення питання щодо можливості визначення порядку користування цією квартирою він звернувся до судового експерта

Харченка В. В., який у своєму висновку експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи № 1074/08-21, складеного 16 серпня 2021 року (далі - висновок експертизи від 16 серпня 2021 року № 1074/08-21) врахував частки сторін у частковій власності

та запропонував два вірогідних варіанти користування спірною квартирою.

З урахуванням наведеного, оскільки згоди щодо спільного користування цією квартирою вони дійти не можуть, ОСОБА_1 просив суд встановити між ними порядок користування квартирою, розташованою

за адресою: АДРЕСА_2 відповідно до варіанту, запропонованого

у висновку експертизи від 16 серпня 2021 року № 1074/08-21, а саме:

- житлову кімнату площею 7,9 кв. м, лоджію площею 1,7 кв. м біля кімнати площею 7,9 кв. м виділити в його особисте користування;

- житлову кімнату площею 17,3 кв. м, житлову кімнату площею 12,3 кв. м, лоджію площею 1,7 кв. м біля кімнати площею 12,3 кв. м, вбудовану шафу площею 1,2 кв. м виділити в особисте користування ОСОБА_2

- коридор площею 11,0 кв. м, кухню - 6,8 кв. м, ванну кімнату - 2,6 кв. м, вбиральню - 1,0 кв. м виділити в загальне користування співвласників;

- стягнути з відповідачів на його користь понесені ним судові витрати.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 20 грудня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Встановлено між співвласниками ОСОБА_1, ОСОБА_5

та ОСОБА_3 порядок користування квартирою, яка розташована

за адресою: АДРЕСА_3, а саме:

- житлову кімнату площею 7,9 кв. м, лоджію площею 1,7 кв. м біля кімнати площею 7,9 кв. м виділити в особисте користування ОСОБА_1 ;

- коридор площею 11,0 кв. м, кухню площею 6,8 кв. м, ванну кімнату площею 2,6 кв. м, вбиральню площею 1,0 кв. м виділити в загальне користування співвласників ОСОБА_1, ОСОБА_5

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Задовольняючи позов ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив із того, що позивач, як співвласник квартири, має рівне з відповідачами право користування житлом, а тому, врахувавши відсутність взаємної згоди співвласників щодо користування квартирою, розмір належних кожній

із сторін часток у праві спільної часткової власності та конфігурацію квартири, дійшов висновку про можливість встановлення саме такого порядку користування квартирою між співвласниками згідно з висновком експертизи від 16 серпня 2021 року № 1074/08-21. Обставин неможливості визначення порядку користування квартирою, згідно з варіантом, запропонованим позивачем, судом не встановлено. Такий порядок користування квартирою не порушує прав інших співвласників.

Районний суд відхилив посилання представника відповідачів про те,

що наданий позивачем висновок експертизи від 16 серпня 2021 року

№ 1074/08-21 не є належним доказом, оскільки вказана експертиза була проведена відповідно до вимог чинного законодавства, зокрема

частин п`ятої та шостої статті 106 ЦПК України, тому є належним

і допустимим доказом у цій справі. Натомість, відповідачами не заявлялося клопотання про призначення відповідної експертизи, як і не було запропоновано інших варіантів порядку користування спірною квартирою.

При цьому судом ураховано обставини, встановлені у судових рішеннях судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій у справі № 209/4739/16-ц (частина четверта статті 82 ЦПК України).

Також судом першої інстанції не взято до уваги доводи представника відповідачів про те, що провадження у даній справі (№ 209/3584/21) підлягає закриттю у зв`язку з тим, що справа між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав вже розглядалася судами

(№ 209/4739/16-ц), так як сторонами у тій справі не ставилося питання щодо визначення часток у квартирі, порядку її користування відповідно

до їх часток й призначення експертизи, що серед іншого вказано

і у постанові Верховного Суду від 07 лютого 2019 року за наслідками касаційного перегляду рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 жовтня 2017 року (провадження № 61-7272св18). Натомість,

у даній справі позивачем надано висновок експертизи від 16 серпня

2021 року № 1074/08-21 щодо вірогідних варіантів користування спірним майном, що рахується судами як нова підстава позову.

Судом першої інстанції враховано відповідну судову практику Верховного Суду України та Верховного Суду.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 23 березня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3 залишено без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 20 грудня 2021 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції вірно з`ясував фактичні обставини справи, дав їм належну правову оцінку,

та дійшов правильного висновку про те, що сторони у справі,

які є співвласниками спірної квартири, не досягли взаємної згоди щодо користування спірним майном, а тому наявні підстави для визначення порядку користування квартирою, відповідно до запропонованого позивачем варіанту, який не порушує прав інших співвласників.

Відхиляючи доводи представника відповідачів про те, що наданий позивачем висновок експертизи від 16 серпня 2021 року № 1074/08-21

є неналежним доказом, апеляційний суд, погоджуючись із районним судом у цій частині, вказав, що зазначена експертиза була проведена відповідно до вимог чинного законодавства, а тому є належним доказом,

тоді як відповідачами ні в суді першої, ні апеляційної інстанцій

не заявлялося клопотання про призначення відповідної експертизи.

Також апеляційний суд погодився із судом першої інстанції в частині визнання наданого позивачем висновку експертизи від 16 серпня 2021 року № 1074/08-21 у даній справі як нової підстави позову, оскільки у попередній справі № 209/4739/16-ц сторонами не ставилося питання щодо визначення часток у квартирі, порядку її користування відповідно до їх часток

й призначення експертизи, що також зазначено у постанові Верховного Суду від 07 лютого 2019 року за наслідками касаційного перегляду рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 жовтня 2017 року (провадження № 61-7272св18).

Судом апеляційної інстанції враховано відповідну судову практику Верховного Суду України та Верховного Суду, а також роз`яснення, надані судам у пункті 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" (v0020700-95) .

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2022 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_2 - адвокат Бєлік С. П., посилаючись

на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій

та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .

Підставами касаційного оскарження судових рішень судів попередніх інстанцій заявник зазначає те, що судами застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 травня 2022 року відкрито касаційне провадження у цій справі. Витребувано цивільну справу № 209/3584/21

із Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги

та доданих до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У травні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 липня 2022 року справу призначено

до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Бєліка С. П., мотивована тим, що ОСОБА_1 за власним бажанням проживає

зі своєю дружиною протягом багатьох років за адресою: АДРЕСА_4 .

Звертаючись до суду з позовом в іншій справі № 209/4739/16-ц,

ОСОБА_1, серед іншого, просив суд визначити порядок користування квартирою

АДРЕСА_1, виділивши йому

у користування кімнату, площею 7,9 кв. м, а ОСОБА_2 та ОСОБА_3 виділити дві кімнати, площею 17,3 кв. м та 12,3 кв. м, коридор, кухню, ванну кімнату та вбиральню залишити у спільному користуванні. Апеляційний суд, скасовуючи рішення районного суду від 12 травня 2017 року в частині визначення порядку користування спірною квартирою та відмовляючи

в задоволенні позову ОСОБА_1 в цій частині, вказав, що спірні правовідносини не стосуються розподілу майна для припинення права спільної часткової власності, а також, що для установлення часток

у квартирі і порядку користування нею відповідно до часток необхідно призначити відповідну експертизу.

Позивач не заявляв у межах розгляду справи № 209/4739/16-ц

клопотання про призначення відповідної експертизи, а отже, відповідно

до частини четвертої статті 12 ЦПК України поніс ризик настання наслідків невчинення ним процесуальних дій.

Предметом позову у справі № 209/4739/16-ц та у справі,

яка переглядається, є визначення порядку користування квартирою, підставою - перешкода у користуванні нею, сторони - ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, в обох справах він просив собі виділити

в особисте користування кімнату площею 7,9 кв. м із приміщеннями.

Обґрунтуванням повторного звернення до суду з відповідним позовом

у даній справі (№ 209/3584/21) є висновок експертизи від 16 серпня

2021 року № 1074/08-21, а тому, на думку ОСОБА_1, позовні вимоги

не є тотожними. Суди попередніх інстанцій погодилися з такими доводами позивача та помилково вважили наданий ним висновок, як новий доказ, новою підставою позову.

Крім цього, позивач (маючи 1/4 частину) просив виділити йому в особисте користування кімнату площею 7,9 кв. м із приміщеннями, а ОСОБА_2 (яка має 1/2 частину) та ОСОБА_3 (який має 1/4 частину), до того ж, особам різної статі, просив виділити фактично у сумісне користування

(не вказано кому і яку) кімнати площею 17,3 кв. м та 12,3 кв. м

із приміщеннями. Зазначене не відповідає часткам співвласників, у тому числі, й наданому позивачем висновку експертизи від 16 серпня 2021 року

№ 1074/08-21, відповідно до якого кожному із співвласників виділяється окрема кімната.

Суд першої інстанції, виділивши у сумісне користування ОСОБА_2

та ОСОБА_3 кімнати площею 17,3 кв. м та 12,3 кв. м із приміщеннями, поставив сторони у нерівне становище, надавши перевагу позивачеві,

та знехтував частками сторін у частковій власності. Вважає, що висновок експертизи від 16 серпня 2021 року № 1074/08-21 не може бути новою підставою для повторного звернення до суду з відповідним позовом

і не є належним доказом, оскільки експертиза здійснена не на підставі ухвали суду. Апеляційний суд указані порушення суду першої інстанції

Вказує на зловживання позивачем своїми процесуальними правами, оскільки існує судове рішення, яке набрало законної сили, ухвалене між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав (справа № 209/4739/16-ц).

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У травні 2022 до суду касаційної інстанції надійшов відзив

від ОСОБА_1, у якому позивач просить відмовити у задоволенні вимог касаційної скарги представника ОСОБА_2 - адвоката

Бєліка С. П., та залишити оскаржувані судові рішення без змін.

Вказує, що, звертаючись до суду з даним позовом, він надав докази щодо технічної можливості встановлення порядку користування спірною квартирою, без порушення прав інших співвласників, що є новою підставою позову. При цьому, виконуючи вимоги процесуального закону, зокрема, частини першої статті 106 ЦПК України, він подав до суду висновок експерта, складений на його замовлення, який повністю відповідає положенням статті 102 ЦПК України і підстав вважати його неналежним доказом відсутні.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Сторони у справі є суб`єктами спільної часткової власності квартири

АДРЕСА_1, в якій також зареєстровані (а. с. 18, 21).

ОСОБА_1 належить 1/4 частина квартири, ОСОБА_2 - 1/2, ОСОБА_3 - 1/4.

Згідно з технічного паспорту квартира складається з трьох ізольованих кімнат житловою площею 37,5 кв. м: 1-а - 17,3 кв. м, 2-а- 7,9 кв. м, 3-а -

12,3 кв. м; кухні площею 6,8 кв. м, ванної кімнати - 2,6 кв. м, вбиральні -

1,0 кв. м, коридору - 11,0 кв. м, комори - 1,2 кв. м; квартира обладнана двома лоджіями - 3,4 кв. м; загальна площа квартири становить 63,5 кв. м. Всі кімнати є самостійними і мають один загальний коридор (а. с. 19-20).

Частина, що належить позивачу, як власнику 1/4 частки у праві спільної часткової власності на квартиру, у загальній площі квартири становить 15,875 кв. м, а у житловій - 9,375 кв. м.

Ці обставини встановлено судовими рішеннями у справі № 209/4739/16-ц

за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про захист права власності, вселення та визначення порядку користування житловим приміщенням (а. с. 25-36).

Рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 12 травня 2017 року, з урахуванням ухвали цього ж суду від 17 травня 2017 року про виправлення описки, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Вселено ОСОБА_1 у квартиру АДРЕСА_1 . Визначено порядок користування вказаною квартирою шляхом виділення ОСОБА_1, в користування однієї кімнати, площею 7,9 кв. м, а відповідачам ОСОБА_2 та ОСОБА_3 дві кімнати, площею 17,3 кв. м та 12,3 кв. м, коридор, кухню, ванну кімнату та вбиральню залишено у спільному користуванні. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 жовтня

2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 12 травня 2017 року в частині визначення порядку користування житловим приміщенням скасовано та ухвалено нове рішення про відмову

в задоволенні його позову в цій частині. У решті рішення суду залишено без змін.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 лютого 2019 року (провадження

№ 61-7272св18) касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області

від 11 жовтня 2017 року залишено без змін.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Бєліка С. П., підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої

або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права

і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини,

що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання

про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд

і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси

у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який

не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

У той же час повторне звернення до суду з тотожними вимогами суперечить принципу правової визначеності та є неможливим.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

Відповідно до наведеної норми, позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих елементів

не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб

за вирішенням спору.

Отже, підставою для прийняття судового рішення про закриття провадження у справі є наявність іншого рішення суду, яке набрало законної сили та яке ухвалено між тими самими сторонами, про той самий предмет

і з тих самих підстав.

Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду цивільної справи без винесення судового рішення у зв`язку із виявленням після відкриття провадження обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі

і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені

в постановах Верховного Суду.

У пунктах 26, 27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 320/9224/17 (провадження № 14-225цс19) зазначено, що згідно з пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами. Тобто, згідно з вказаним пунктом підставою для закриття провадження у справі є, зокрема, вирішення спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав шляхом ухвалення рішення, яке набрало законної сили, або постановлення ухвали про закриття провадження у справі.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року

у справі № 761/7978/15-ц (провадження № 14-58цс18) зазначено,

що необхідність застосування пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України зумовлена, по-перше, неприпустимістю розгляду судами тотожних спорів, в яких одночасно тотожні сторони, предмет і підстави позову, та, по-друге, властивістю судового рішення, що набрало законної сили (стаття 223 ЦПК України). За змістом наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно співпадають сторони, підстава та предмет спору. Нетотожність хоча б одного з елементів

не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб

за вирішенням спору.

У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову -

це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення.

Підстави позову - це ті обставини і норми права, які дозволяють особі звернутися до суду щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Визначаючи підстави позову як елемент його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.

Суд закриває провадження у справі, якщо в позовах, які розглядаються судами, одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю співпадають за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами,

що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

Неможливість повторного розгляду справи за наявності судового рішення, що набрало законної сили, постановленого у справі між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, випливає із сутності законної сили

та обов`язковості такого судового рішення.

Подібні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду:

від 20 травня 2020 року у справі № 753/11592/18, провадження

№ 61-11734св19, від 26 квітня 2022 року у справі № 757/39474/19, провадження № 61-16272св21 та інших.

Звертаючись до суду з позовом у цій справі (а. с. 3-15), ОСОБА_1 посилався на те, що відповідачі чинять йому перешкоди у користуванні його власністю, згоди щодо спільного користування цією квартирою вони дійти не можуть, а тому просив суд встановити між ними порядок користування квартирою АДРЕСА_1, відповідно до варіанту, запропонованого у висновку експертизи від 16 серпня 2021 року

На підтвердження заявлених вимог ОСОБА_1 надано висновок експертизи від 16 серпня 2021 року № 1074/08-21 (а. с. 41-63), в якому експертом було надано два вірогідних варіанти порядку користування спірною квартирою. Згідно з варіантом № 1, позивачу виділяється в окреме користування - житлова кімната, площею 12,3 кв. м та лоджія біля цієї кімнати, площею 1,7 кв. м. Відповідачам виділяється в окреме користування - житлова кімната, площею 17,3 кв. м, житлова кімната, площею 7,9 кв. м, лоджія, площею 1,7 кв. м, вбудована шафа, площею

1,2 кв. м. У спільне користування - коридор, площею 11,0 кв. м, кухня, площею 6,8 кв. м, ванна кімната, площею 2,6 кв. м, вбиральня, площею

1,0 кв. м. Згідно з варіантом № 2 позивачу виділяється в окреме користування - житлова кімната, площею 7,9 кв. м та лоджія біля цієї кімнати, площею 1,7 кв. м. Відповідачам виділяється в окреме користування - житлова кімната, площею 17,3 кв. м, житлова кімната, площею 12,3 кв. м лоджія, площею 1,7 кв. м, вбудована шафа, площею

Задовольняючи позов ОСОБА_1, суди виходили з того, що позивач,

як співвласник квартири, має рівне з відповідачами право користування житлом, а тому вважали за можливе встановити запропонований позивачем порядок користування квартирою згідно з висновком експертизи від 16 серпня 2021 року № 1074/08-21.

І в справі, яка переглядається, і у справі № 209/4739/16-ц, ОСОБА_1 просив собі виділити в особисте користування кімнату площею 7,9 кв. м

із приміщеннями.

Суди попередніх інстанцій, відхиляючи доводи представника відповідачів про те, що провадження у даній справі підлягає закриттю, оскільки справа між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав вже розглядалася судами (№ 209/4739/16-ц), вказали, що у справі

№ 209/4739/16-ц, відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1

у частині визначення порядку користування житловим приміщенням, апеляційний суд виходив із того, що питання щодо визначення часток

у квартирі і порядку користування цією квартирою відповідно до їх часток,

а також про призначення відповідної експертизи, не ставилося. Натомість,

у даній справі позивачем надано висновок експертизи від 16 серпня

Верховний Суд не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій.

Встановлено, що у травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду

з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про захист права власності, вселення та визначення порядку користування житловим приміщенням (справа № 209/4739/16-ц), у якому просив суд вселити його у квартиру АДРЕСА_1, визначити порядок користування цією квартирою виділивши йому у користування одну кімнату, площею 7,9 кв. м, а відповідачам ОСОБА_2 та ОСОБА_3 виділити дві кімнати, площею 17,3 кв. м та 12,3 кв. м. Коридор, кухню, ванну кімнату

та вбиральню залишити у спільному користуванні (а. с. 23-24).

№ 209/4739/16-ц, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Вселено ОСОБА_1 у квартиру

АДРЕСА_1 . Визначено порядок користування вказаною квартирою шляхом виділення ОСОБА_1,

в користування однієї кімнати, площею 7,9 кв. м, а відповідачам

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 дві кімнати, площею 17,3 кв. м та 12,3 кв. м, коридор, кухню, ванну кімнату та вбиральню залишено у спільному користуванні. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 жовтня

в задоволенні його позову в цій частині. У решті рішення суду залишено без змін.

від 11 жовтня 2017 року залишено без змін (а. с. 25-36).

Вказані судові рішення набрали законної сили та є чинними.

У вересні 2021 року ОСОБА_1 вдруге звернувся до суду з позовом

до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про встановлення порядку користування квартирою (справа № 209/3584/21), у якому просив суд встановити між ними порядок користування квартирою АДРЕСА_1, відповідно до варіанту, запропонованого у висновку експертизи

від 16 серпня 2021 року № 1074/08-21, а саме: житлову кімнату площею

7,9 кв. м, лоджію площею 1,7 кв. м біля кімнати площею 7,9 кв. м виділити

в його особисте користування; житлову кімнату площею 17,3 кв. м, житлову кімнату площею 12,3 кв. м, лоджію площею 1,7 кв. м біля кімнати площею 12,3 кв. м, вбудовану шафу площею 1,2 кв. м виділити в особисте користування ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ; коридор площею 11,0 кв. м, кухню - 6,8 кв. м, ванну кімнату - 2,6 кв. м, вбиральню - 1,0 кв. м виділити

в загальне користування співвласників (а. с. 3-15).

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, ухваленого між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення.

У рішеннях Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року

у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдинг" проти України",

від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" констатовано існування усталеної практики щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

У справі № 209/4739/16-ц, судові рішення у якій набрали законної сили, сторонами були: позивач - ОСОБА_1, відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, предмет спору та вимоги позивача - вселення

та встановлення порядку користування належною їм на праві спільної часткової власності квартири.

У справі № 209/3584/21 сторонами є позивач - ОСОБА_1, відповідачі: ОСОБА_2 та ОСОБА_3, предмет спору та вимоги позивача - визначення (встановлення) порядку користування належною їм на праві спільної часткової власності квартири.

Зокрема, вимога про встановлення (визначення) порядку користування належної їм на праві спільної часткової власності квартири в обох справах обґрунтовувалася тим, що відповідачі чинять йому перешкоди

у користуванні нею, тоді як згоди щодо спільного користування квартирою дійти не можуть. Тобто, обставини, якими ОСОБА_1 обґрунтовує свої позовні вимоги у справах № 209/4739/16-ц та № 209/3584/21 співпадають.

У новому позові (№ 209/3584/21) вимоги про встановлення (визначення) порядку користування спірною квартирою є тотожними з частиною таких же вимог, щодо яких ухвалено судові рішення у попередній цивільній справі (№ 209/4739/16-ц), які набрали законної сили.

При повторному зверненні позивач стверджував, що цей позов (справа

№ 209/3584/21) не є тотожним позову, що був заявлений ним у 2016 році (справа № 209/4739/16-ц), він не порушує принципів визначеності

й остаточності судових рішень, так як заявлений з інших підстав. Зокрема, на його думку, надання доказів щодо технічної можливості встановлення порядку користування спірною квартирою, а саме, висновку експертизи

від 16 серпня 2021 року № 1074/08-21, є новою підставою позову.

Разом із цим, такі твердження позивача є помилковими та ґрунтуються

на неправильному розумінні норм процесуального законодавства. Надання нового доказу, який з вини позивача не було надано у попередній справі, жодною нормою ЦПК України (1618-15) не визнається зміною предмета

чи підстави позову.

У справі, яка переглядається, та у справі № 209/4739/16-ц сторони, предмет і підстава позову є тотожними, відмінність полягає лише в тому, що у справі № 209/4739/16-ц, серед іншого, сторонами не ставилось питання про призначення відповідної експертизи з метою визначення порядку користування квартирою, а в цій справі, позивач, звертаючись до суду

з позовом, відповідно до частини першої статті 106 ЦПК України, подав

до суду висновок експертизи від 16 серпня 2021 року № 1074/08-21, складений на його замовлення. Тобто, позивач у цій справі надав лише новий доказ на підтвердження заявлених ним вимог, що було його процесуальним обов`язком (стаття 81 ЦПК України) у попередній справі.

Отже, надання у новій справі нового доказу, а саме висновку експертизи

від 16 серпня 2021 року № 1074/08-21 не свідчить про зміну предмета

чи підстави позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3

про встановлення (визначення) порядку користування квартирою.

Верховний Суд зауважує, що вимогами частини другої статті 256 ЦПК України визначено, що у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Таким чином, доводи касаційної скарги Верховний Суд уважає обґрунтованими, проте наслідком цих доводів є не відмова в позові,

як просить заявник касаційної скарги, а закриття провадження у справі.

Ураховуючи те, що набрало законної сили рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 07 лютого 2019 року у справі

№ 209/4739/16-ц, ухвалене з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для закриття провадження у цій справі на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України.

За змістом частини першої статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених

статтями 255та 257 цього Кодексу.

За таких обставин рішення судів попередніх інстанцій не можуть вважатися законними й обґрунтованими, тому підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката

Бєліка С. П., частково задоволено, з ОСОБА_1 на користь

ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1 488,60 грн, що підтверджується квитанцією від 11 січня 2022 року № 37 та касаційної скарги у розмірі 1 816,00 грн,

що підтверджується квитанцією від 15 квітня 2022 року № 77,

а у загальному розмірі - 3 304,60 грн.

Керуючись пунктом 3 частини першої статті 255, частиною другою

статті 256, статтями 141, 400, 402, 409, 414, 415, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Бєліка Сергія Пилиповича, задовольнити частково.

Рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 20 грудня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 березня 2022 року скасувати.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1

до ОСОБА_2, ОСОБА_3

про встановлення порядку користування квартирою закрити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір, сплачений за подання апеляційної та касаційної скарг у розмірі 3 304 (трьох тисяч трьохсот чотирьох гривень) 60 копійок.