Вищевказане нерухоме та рухоме майно зареєстровано на дружину, тобто на відповідача, проте воно є спільною сумісною власністю подружжя на підставі статті 60 СК України та статті 368 ЦК України. Приблизна загальна вартість майна складає 5 930 000,00 грн.

Посилаючись на статті 69, 70, 71 СК України, статтю 372 ЦК України, позивач вважав, що вони має право на поділ спільного майна, незалежно від розірвання шлюбу.

Крім того, все майно було придбане за його кошти у вигляді заробітної плати, яку він отримував, працюючи моряком на судах іноземних компаній. Зазначав, що дружина за час перебування у шлюбі не працювала, будь-яких джерел доходу не мала, займалася виключно побутом та вихованням дитини.

У досудовому порядку питання про поділ майна не вирішувалося.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив суд:

- виділити йому у приватну власність: квартиру

АДРЕСА_1, загальною площею 43,7 кв. м (житловою площею 12 кв. м); квартиру

АДРЕСА_4, загальною площею 99,9 кв. м (житловою площею 36,7 кв. м), та припинити право спільної сумісної власності ОСОБА_3 на вказане спірне майно;

- виділити ОСОБА_3 у приватну власність: квартиру

АДРЕСА_2, загальною площею 74,9 кв. м (житловою площею 40,5 кв. м); нежитлове приміщення № 7к, що розташоване за адресою: АДРЕСА_3, загальною площею 3,3 кв. м; машиномісце № НОМЕР_1, що розташоване за адресою:

АДРЕСА_5, загальною площею 14,4 кв. м, легковий автомобіль "Hyundai І10", рік випуску 2016, об`єм двигуна 1248 куб. см, номерний знак НОМЕР_2, та припинити його право спільної сумісної власності на зазначене спірне майно;

- вирішити питання понесених ним судових витрат.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 26 листопада

2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що поділ майна подружжя, про яке зазначає позивач і яке набуто за час шлюбу, у спосіб та порядок, який визначений позивачем, порушує принципи рівності справедливості у праві спільної сумісної власності подружжя, оскільки загальна вартість майна, яке позивач просить йому виділити, становить 3 980 554,20 грн, що на 1 479 162,59 грн перевищує вартість майна, яке він просить виділити відповідачу (2 501 381,61 грн).

Вимог про стягнення компенсації за відхилення від рівності часток

у спільному майні подружжя (частини четверта, п`ята статті 71 СК України) ОСОБА_1 не заявлено. При цьому ОСОБА_3 згоди

на отримання відповідної грошової компенсації не надала, так як вважала, що такий порядок поділу майна призведе до зменшення її частки.

Суд першої інстанції застосував положення статті 69, 70, 71 СК України, статті 365, 370 ЦК України, а також надані судам роз`яснення у пункті 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 (v0011700-07)

"Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ

про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя".

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 16 грудня 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Гудими І. Б., задоволено частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26 листопада 2020 року скасовано й ухвалено нове судове рішення. Позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Проведено поділ спільного сумісного майна ОСОБА_1

та ОСОБА_3 наступним чином:

виділено у приватну власність ОСОБА_1 :

АДРЕСА_1, загальною площею 43,7 кв. м

(житлова площа 12 кв. м);

- квартиру АДРЕСА_4, загальною площею 99,9 кв. м (житловою площею

36,7 кв. м), опис: квартира складається з двох житлових кімнат,

згідно з технічного паспорту;

виділено у приватну власність ОСОБА_3 :

- квартиру АДРЕСА_2 загальною площею 74,9 кв. м (житлова площа

- нежитлове приміщення № 7к, що розташоване за адресою: АДРЕСА_3, загальною площею 3,3 кв. м;

- машиномісце № НОМЕР_1, що розташоване за адресою:

АДРЕСА_5, загальною площею 14,4 кв. м;

- легковий автомобіль HYUNDAI I10, рік випуску 2016, об`єм двигуна

1248 куб. см, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 .

У решті заявлених позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати

по сплаті судового збору у розмірі 15 760,00 грн.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції

у порушення вимог процесуального закону не перевірив належним чином обставини, що мають значення для правильного вирішення справи,

не надав правильної оцінки наявним у матеріалах справи доказам

й не врахував, що ОСОБА_1 доведено належними та допустимими доказами, що спірне майно набуто сторонами за час перебування у шлюбі. Презумпцію спільності права власності подружжя на майно (стаття 60 СК України) ОСОБА_3 не спростовано, у добровільному порядку питання про порядок поділу спільного майна сторонами не вирішено.

Скасовуючи рішення районного суду та частково задовольняючи позовні вимоги чоловіка, апеляційний суд виходив із того, що все майно набуте подружжям у шлюбі зареєстровано на відповідача, тобто на дружину.

Після припинення сімейних відносин, до квітня 2020 року, він проживав у квартирі АДРЕСА_1 . Проте, відповідач, скориставшись його перебуванням за кордоном, змінила замки у вказаній квартирі, що позбавило його права проживати та користуватися своїм майном.

Квартира АДРЕСА_4, яку він просить виділити йому у приватну власність, не придатна

до проживання, у ній відсутній ремонт, побутова техніка, меблі тощо.

Апеляційний суд уважав, що відмова у позові порушує права та інтереси позивача як співвласника майна, що перебуває у спільній сумісній власності подружжя, але фактично знаходиться у користуванні відповідача.

Оцінюючи наявні у матеріалах справи докази на предмет пропорційності, співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою

у контексті конституційного принципу верховенства права та права

на справедливий судовий розгляд, керуючись критерієм "поза розумним сумнівом", апеляційний суд дійшов висновку про те, що запропонований позивачем варіант поділу спільного сумісного майна подружжя враховує майнові інтереси кожного з подружжя та зумовлений тим, що ті об`єкти рухомого та нерухомого майна, які позивач просить виділити у власність

ОСОБА_3, знаходяться у її фактичному користуванні. Зокрема, відповідач проживає із дитиною у квартирі

АДРЕСА_6, використовує нежитлове приміщення за цією

самою адресою та машиномісце, що знаходиться поряд, а також користується спірним автомобілем. У цій частині суд апеляційної інстанції врахував правовий висновок, викладений Верховним Судом України

у постанові від 03 вересня 2014 року у справі № 6-84цс14.

Крім того, суд апеляційної інстанції вказав, що позовні вимоги

про припинення права спільної сумісної власності подружжя є зайвими,

так як у разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється (стаття 372 ЦК України), а тому вони

не підлягають задоволенню.

Апеляційним судом також ураховано прецедентні рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), відповідну судову практику Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, а також надані судам роз`яснення у пунктах 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" (v0011700-07) .

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у січні 2022 року до Верховного Суду, ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26 листопада 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 16 грудня 2021 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає те, що судами попередніх інстанцій застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, а також посилається

на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (пункти 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження у цій справі. Витребувано цивільну справу № 522/8676/20

із Приморського районного суду м. Одеси. Задоволено клопотання ОСОБА_3 про зупинення дії постанови Одеського апеляційного суду від 16 грудня 2021 року. Зупинено дію постанови апеляційного суду

до закінчення її перегляду в касаційному порядку. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У квітні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 серпня 2022 року справу призначено

до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними

у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_3 мотивована тим, що апеляційним судом порушено презумпцію рівності часток у спільному майні подружжя,

не наведено мотивів відступу від засади рівності цих часток, що визначено статтею 70 СК України, а також не встановлено, яка частка належить кожному із подружжя у майні, що підлягає поділу.

Вартість майна, яке позивач просив виділити йому у приватну власність,- 3 980 544,20 грн, перевищує вартість майна, яке підлягало виділу

у власність відповідача (2 501 381,61 грн), тобто з позивача слід було стягнути компенсацію вартості частки майна (1 479 162,59 грн), чого апеляційним судом у порушення положень статті 71 СК України не було зроблено. При цьому суд не врахував інтереси їх спільної малолітньої

дочки - ОСОБА_5, яка перебуває на її утриманні та проживає разом із нею.

Вказує, що конструкція статті 70 СК України містить чітко визначені істотні обставини, за яких суд може відступити від рівності часток та збільшити частку одного із подружжя, проте таких обставин позивачем не наведено,

а судами при вирішенні спору не встановлено.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя є шість об`єктів майна, що не заперечується сторонами. Ураховуючи презумпцію спільності майна подружжя (стаття 60 СК України), у неї та позивача наявні

по 1/2 частці у спірному нерухомому майні (окрім автомобіля, який

є неподільною річчю). За відсутності згоди на поділ майна та не внесення позивачем відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду,

з урахуванням статей 70, 71 СК України, слід було поділити майно в натурі, виходячи з принципу рівності часток подружжя, - по 1/2 частці за кожним

з подружжя у кожному із об`єктів (окрім автомобіля) і залишити майно

у спільній частковій власності.

Крім того, вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 71 СК України та статей 364, 365 ЦК України у подібних правовідносинах, зокрема, яким чином слід ділити спільне майно подружжя, коли частки у майні є рівними, проте позивач просить поділити майно не у рівних частках і вимог про присудження грошової компенсації

не заявив, відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду не вніс,

й відповідач згоди на присудження їй такої компенсації не надає.

При цьому суди не звернули увагу й на те, що при поданні позову у цій справі позивач використав платіжне доручення з іншої справи

Посилається на відповідні правові висновки Верховного Суду,

які апеляційним судом безпідставно не застосовано.

Відзив на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надійшов.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Касаційна скарга ОСОБА_3 підлягає задоволенню.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

15 липня 2009 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 зареєстровано шлюб (а. с. 7), у якому у них ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася дочка - ОСОБА_5 (а. с. 8).

За час перебування у зареєстрованому шлюбі сторонами було набуто

у спільну сумісну власність наступне майно (а. с. 14-18):

АДРЕСА_1, загальною площею 43,7 кв. м (житлова площа 12 кв. м), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1052087551101, номер запису про право власності: 16849907.

Право власності на квартиру зареєстровано за ОСОБА_3

07 жовтня 2016 року, державний реєстратор - Шушулков М. Д., державне підприємство "Центр обслуговування громадян". Підстава виникнення права власності - договір поруки (інвестиційний договір), серія та номер: 12, виданий 14 серпня 2013 року, видавник: приватне підприємство "Каретпроект";

АДРЕСА_2, загальною площею

74,9 кв. м (житлова площа 40,5 кв. м), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 549523651101, номер запису про право власності: 8384293.

Право власності на квартиру зареєстровано за ОСОБА_3 13 січня 2015 року, державний реєстратор - Антінескул Ю. В., Одеське міське управління юстиції. Підстава виникнення права власності: свідоцтво

про право власності, серія та номер: НОМЕР_3, виданий 15 січня 2015 року, видавник: реєстраційна служба Одеського міського управління юстиції Одеської області, Антінескул Ю. В. ;

- нежитлове приміщення № 7к, що розташоване за адресою:

АДРЕСА_3, загальною площею 3,3 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 549490351101, номер запису про право власності: 8383863.

Право власності на нежитлове приміщення зареєстровано

за ОСОБА_3 13 січня 2015 року, державний реєстратор - Антінескул Ю. В., Одеське міське управління юстиції. Підстава виникнення права власності: свідоцтво про право власності, серія та номер: НОМЕР_4, виданий 15 січня 2015 року, видавник: реєстраційна служба Одеського міського управління юстиції Одеської області, Антінескул Ю. В. ;

- квартира АДРЕСА_4, загальною площею 99,9 кв. м (житлова площа 36,7 кв. м), опис: квартира складається з двох житлових кімнат, згідно з технічного паспорту, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 414869551101, номер запису про право власності: 14248435.

Право власності на квартиру зареєстровано за ОСОБА_3

20 квітня 2016 року, державний реєстратор - приватний нотаріус

Іллічова Н. А., Одеський міський нотаріальний округ, Одеська область. Підстава виникнення права власності - договір купівлі-продажу, серія

та номер: 1983, виданий 20 квітня 2016 року, видавник: Іллічова Н. А., приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу;

- машиномісце № 39, що розташоване за адресою:

АДРЕСА_5, загальною площею

14,4 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 549749651101, номер запису про право власності: 8387149.

Право власності на машиномісце зареєстровано за ОСОБА_3

13 січня 2015 року, державний реєстратор - Антінескул Ю. В., Одеське міське управління юстиції, Одеська область. Підстава виникнення права власності: свідоцтво про право власності, серія та номер: НОМЕР_5, виданий 15 січня 2015 року, видавник: реєстраційна служба Одеського міського управління юстиції Одеської області, Антінескул Ю. В. ;

- легковий автомобіль "Hyundai І10", рік випуску: 2016, об`єм двигуна:

1248 куб. см, номерний знак НОМЕР_2, дата державної реєстрації -

29 жовтня 2016 року.

На підтвердження ринкової вартості майна, яке підлягає поділу

між подружжям, надано звіти з визначення ринкової вартості нерухомого

та рухомого майна, виконані товариством з обмеженою відповідальністю "Техноконсалт БТІ" на замовлення ОСОБА_1, на підставі укладених між ними договорів на проведення оцінки (а. с. 42-120).

Відповідно до звіту від 24 липня 2020 року № 270720-1ЖК ринкова вартість квартири АДРЕСА_1, складає 1 170 337,72 грн без урахування ПДВ (а. с. 42-52).

Ринкова вартість квартири

АДРЕСА_2, складає 1 871 593,04 грн без урахування ПДВ (звіт від 24 липня 2020 року

№ 270720-1ЖК) (а. с. 53-63).

Згідно зі звітом від 28 липня 2020 року № 270720-3НК ринкова вартість нежитлового приміщення № 7к, що розташоване за адресою:

АДРЕСА_3 складає 43 593,93 грн без урахування ПДВ (а. с. 64-81).

Відповідно до звіту від 28 липня 2020 року № 270720-4НК ринкова вартість машиномісця № 39, що розташоване за адресою: Одеська область,

місто Одеса, вулиця Розумовська, будинок 10/12, складає 297 003,14 грн

без урахування ПДВ (а. с. 82-91).

Ринкова вартість квартири

складає 2 810 206,48 грн без урахування ПДВ (звіт від 28 липня 2020 року

№ 270720-3ЖК) (а. с. 92-101).

Відповідно до звіту від 28 липня 2020 року № 270720-5ТЗ ринкова вартість автомобіля "Hyundai І10", рік випуску: 2016, об`єм двигуна: 1248 куб. см, номерний знак НОМЕР_2, складає 289 191,50 грн без урахування ПДВ

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права,

які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411,

частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного

у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд

і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси

у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон

або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи,

яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги

такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту,

який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Згідно з частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) , законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики ЄСПЛ" закріплено,

що на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1, виходив із того, що поділ майна, набутого за час шлюбу, у спосіб та порядок, заявлений позивачем, порушує принцип рівності у праві спільної сумісної власності подружжя, оскільки загальна вартість майна, яке позивач просить йому виділити, перевищує вартість майна, яке він просить виділити відповідачу. При цьому не заявлено вимог про стягнення компенсації за відхилення від рівності часток у спільному майні подружжя й відповідач не надала згоди на отримання відповідної грошової компенсації.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення районного суду та частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, уважав, що відмова

у позові останнього порушує його права та інтереси, як співвласника майна подружжя, яке фактично знаходиться у користуванні відповідача

й зареєстровано на неї. При цьому апеляційний суд виходив із того,

що запропонований позивачем варіант поділу спільного сумісного майна подружжя враховує майнові інтереси кожного з подружжя, оскільки об`єкти рухомого та нерухомого майна, які позивач просить виділити у власність ОСОБА_3, знаходяться у її фактичному користуванні.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій.

Положеннями статті 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один

із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17

та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року

у справі № 372/504/17-ц, провадження № 14-325цс18.

Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна,

за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені

з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

Апеляційним судом обґрунтовано встановлено, що спірне майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 ; квартиру

АДРЕСА_2 ; нежитлове приміщення № 7к по АДРЕСА_3 ; квартиру

АДРЕСА_4 ; машиномісце № НОМЕР_1

по АДРЕСА_5 та легковий автомобіль "Hyundai І10", номерний знак НОМЕР_2, набуто подружжям Плеханових

у зареєстрованому шлюбу, а тому є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя й підлягає поділу в порядку статей 70, 71 СК України.

Велика Палата Верховного Суду зауважувала, що найбільш ефективне вирішення спору про поділ спільної сумісної власності подружжя досягається тоді, коли вимоги позивача охоплюють усе спільно набуте

у шлюбі майно, зокрема й неподільне. Це відповідатиме принципу процесуальної економії, згідно з яким штучне подвоєння судового процесу

є неприпустимим, бо вирішення справи у суді має усунути необхідність

у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту

(постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року

у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі

№ 522/1528/15-ц (пункт 82)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію

(постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року

у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права

на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм

на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Аналогічні положення містяться у частині другій статті 372 ЦК України.

Відповідно до положень статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному із подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному із подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності

на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України (435-15) .

Аналіз змісту положень статті 71 СК України дає підстави для висновку,

що частини четверта та п`ята цієї статті виступають як єдиний правовий механізм захисту інтересів того з подружжя, який погоджується

на компенсацію належної йому частки у спільному майні за рахунок іншого

з подружжя, з подальшим припиненням права власності на цю частку.

Разом із цим, оцінюючи положення частини п`ятої статті 71 СК України

як такі, що застосовуються до правовідносин, які виникають при зверненні одного з подружжя до іншого з вимогами про припинення його права

на частку у спільному майні, слід ураховувати, що ця норма не вимагає обов`язкового внесення на депозитний рахунок грошової компенсації

у справах за спорами, в яких про припинення своєї частки у спільному майні і отримання компенсації на свою користь заявляє позивач.

Указане узгоджується з висновками, викладеними Верховним Судом

у постановах: від 29 квітня 2020 року у справі № 210/4854/15-ц (провадження № 61-30421св18) та від 03 червня 2020 року у справі

№ 487/6195/16-ц (провадження № 61-46326св18).

Крім цього, у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20, провадження № 14-182цс21, Велика Палата Верховного Суду відступила

від висновків, викладених, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 13 січня 2016 року у справі № 6-2925цс15, від 30 березня 2016 року

у справі № 6-2811цс15, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 559/609/15, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 серпня 2019 року у справі

№ 371/1369/15-ц, та вказала, що: "Приписи частин четвертої та п`ятої

статті 71 СК України і статті 365 ЦК України з урахуванням принципу розумності (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК Украйни) треба розуміти так: (а) правила про необхідність попереднього внесення коштів на депозитний рахунок суду стосуються тих випадків, коли позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) згідно зі статтею 365 ЦК України заявив вимогу про припинення права відповідача на частку у спільній власності (такі кошти забезпечують отримання відповідачем грошової компенсації); (б) якщо позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) таку вимогу не заявив (а вимагає, наприклад, поділити неподільну річ шляхом виділення її у власність відповідача та стягнення з нього грошової компенсації замість частки позивача у праві спільної сумісної власності на цю річ), то підстави для внесення ним відповідної суми коштів на депозитний рахунок суду відсутні".

За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини,

на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень,

крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У справі, яка переглядається, ОСОБА_1 просив виділити йому

у власність окремі об`єкти нерухомого майна, а саме: квартиру

АДРЕСА_1 (вартістю 1 170 337,72 грн)

та квартиру АДРЕСА_4

(2 810 206,48 грн); ОСОБА_3 виділити у власність: квартиру АДРЕСА_2 (вартістю 1 871 593,04 грн), нежитлове приміщення АДРЕСА_7 (вартістю 43 593,93 грн), машиномісце

АДРЕСА_8 (вартістю 297 003,14 грн) та легковий автомобіль "Hyundai І10", номерний знак НОМЕР_2 (вартістю 289 191,50 грн).

Загальна вартість нерухомого майна, яке позивач просив йому виділити, складає 3 980 554,20 грн, що на 1 479 162,59 грн перевищує вартість майна, яке він просив виділити відповідачу - 2 501 381,61 грн.

У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір, виходили лише з оцінки наданого позивачем варіанту поділу спільного майна подружжя.

Разом із цим, суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, у тому числі, з тих підстав, що воно порушує права позивача,

як співвласника майна подружжя, ухвалив судове рішення, яке не в повному обсязі захищає права та інтереси відповідача - іншого співвласника спільного майна, не врахувавши презумпцію рівності часток подружжя.

У постанові Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі

№ 615/1364/16-ц (провадження № 61-6575св19) зазначено, що аналіз

статті 71 СК України дає підстави для висновку про те, що при вирішенні спору про поділ майна, суд може не погодитися із запропонованим варіантом поділу такого майна та провести його поділ у інший спосіб, враховуючи інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставин, що мають істотне значення.

Таким чином, обрання судом при вирішенні спору варіанту поділу майна подружжя, при наявності вимоги про його поділ, відмінного від того, про який просила позивач, не може бути розцінене як вихід судом за межі позовних вимог, оскільки позовна вимога - це поділ майна подружжя і вона є незмінною при будь-якому варіанті його поділу.

Подібні правові висновки викладено Верховним Судом у постанові

від 23 лютого 2022 року у справі № 496/1069/18 (провадження

№ 61-20433св21).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі

і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені

в постановах Верховного Суду.

У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій не врахували наведеного й, вирішуючи спір про поділ майна подружжя, помилково виходили виключно з варіанту поділу майна, заявленого позивачем.

Висновки апеляційного суду про те, що запропонований позивачем варіант поділу спільного сумісного майна подружжя враховує майнові інтереси кожного з подружжя, оскільки об`єкти рухомого та нерухомого майна,

які він просить виділити у власність відповідача, знаходяться у її фактичному користуванні, є передчасними.

Апеляційним судом взято до уваги те, що відповідач проживає із дитиною

у квартирі АДРЕСА_6, використовує нежитлове приміщення за цією самою адресою та машиномісце,

що знаходиться поряд, а також користується спірним автомобілем.

Разом із цим, не надано належної правової оцінки іншому спірному майну,

а також не враховано загальну вартість спірного майна та різницю

у вартості майна, яке позивач просив виділити йому, на відміну від вартості майна, яке він просив виділити відповідачу.

Факт того, що сторони у добровільному порядку згоди щодо поділу спірного майна не дійшли, а відповідачем не запропоновано інший порядок поділу майна, не може бути правовою підставою для поділу спільного майна подружжя у порядок та спосіб, визначений позивачем.

Колегія судів вважає обґрунтованими відповідні доводи касаційної скарги.

Верховний Суд наголошує, що у даній категорії справ варіант поділу, визначений судом, повинен враховувати інтереси обох сторін і фактичний порядок користування майном, що склався між сторонами.

При цьому у постанові Верховного Суду від 09 червня 2021 року у справі

№ 761/18817/17 (провадження № 61-6447св21) зазначено, що проведення поділу майна подружжя шляхом визначення кожній із сторін ідеальних часток в об`єктах остаточно не вирішить спір між сторонами з огляду

на стосунки, які склалися між ними, і неможливість одночасно користуватись об`єктами спільної власності.

Апеляційний суд, роблячи висновок про те, що запропонований позивачем варіант поділу спільного сумісного майна подружжя враховує майнові інтереси кожного з подружжя, врахував правовий висновок, викладений Верховним Судом України у постанові від 03 вересня 2014 року у справі

№ 6-84цс14. Проте, правовідносини у цій справі, та у справі,

яка переглядається, не є подібними.

Під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог

та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19).

Вимогами процесуального закону визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Усунути ці недоліки на стадії касаційного перегляду з урахуванням повноважень Верховного Суду та меж перегляду справи в касаційній інстанції (стаття 400 ЦПК України), коли необхідно встановлювати фактичні обставини та оцінювати докази, є неможливим.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції

(частина четверта статті 411 ЦПК України).

З урахуванням наведеного, судові рішення підлягають скасуванню

з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, належним чином дослідити всі зібрані у справі докази, дати їм та аргументам сторін відповідну правову оцінку, ухвалити законне та справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки Верховний Суд направляє справу на новий розгляд, не ухвалюючи судового рішення по суті спору.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26 листопада 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 16 грудня 2021 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.