3. Після народження дітей стосунки позивача та відповідача різко погіршились. Відповідачка подала до суду заяву про розірвання шлюбу. Спроби позивача побачитися з дітьми відповідачка сприймає як переслідування, подає заяви до поліції та перешкоджає спілкуванню позивача з його дітьми, зокрема факти цього мали місце 27 червня 2021 року та 04 липня 2021 року. Зокрема, позивач не зміг подарувати дітям іграшковий автомобіль вартістю 15 000,00 грн на їх третій день народження у червні 2021 року через те, що відповідачка перешкоджала йому в цьому.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

4. Ухвалою від 30 липня 2020 року Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області. Крім іншого, залучив до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Службу у справах дітей виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради. А своєю ухвалою від 26 серпня 2021 року цей суд, крім іншого, замінив у цій справі відповідну третю сторону на Орган опіки та піклування виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради (далі - Орган опіки та піклування).

5. Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області своїм рішенням від 21 грудня 2021 року (повний текст судового рішення виготовлений та підписаний 29 грудня 2021 року) відмовив у задоволенні позову.

6. Суд першої інстанції мотивував своє судове рішення тим, що встановив законне розірвання шлюбу між позивачем та відповідачкою. На момент розгляду цієї справи у цьому суді також перебувала на розгляді справа щодо визначення місця проживання цих малолітніх дітей. Разом з тим ці діти разом з їх матір'ю зареєстровані у квартирі, яка належить їй, також перебувають разом з матір'ю у її батьків. В судовому порядку призначене стягнення аліментів з позивача на утримання зазначених дітей, які він сплатив на встановлену суму.

7. Існує висновок Органу опіки та піклування, яким затверджений порядок участі позивача у вихованні його дітей, який передбачає їх зустрічі (далі - Висновок Органу опіки та піклування). Відеодокази позивача підтверджують випадок перешкоджання відповідачки у спілкуванні її дітей з батьком 23 червня 2021 року через конфлікт між позивачем та відповідачкою, але після видання Органом опіки та піклування відповідного висновку, а також після подання цього позову відповідачка не перешкоджала виконанню цього порядку.

8. Отже, суд дійшов висновку про відсутність предмету спору між позивачем та відповідачкою на момент ухвалення рішення у цій справі, який існував на момент подання відповідного позову. Посилання позивача на можливість таких перешкод у майбутньому суд не взяв до уваги, оскільки стаття 16 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-IV (в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - ЦК України (435-15) ) не передбачає можливості захисту права, порушення якого не відбулось.

9. В задоволенні клопотання відповідачки щодо закриття провадження у справі через відсутність предмету спору відмовлено, оскільки предмет спору існував на момент подання позову, що не відповідає умовам пункту 2 частини першої статті 255 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року № 1618-IV (в редакції, чинній на момент вчинення відповідних процесуальних дій, далі - ЦПК України (1618-15) ). При цьому суд першої інстанції послався також на висновки Верховного Суду, викладені у його постанові від 13 травня 2020 року у справі № 686/20582/19-ц щодо аналізу питання відсутності предмету спору. Позивач не скористався правом на припинення подальшого розгляду справи, що, з урахуванням конкретних обставин справи, має наслідком вирішення спору між сторонами по суті, та, як наслідок, відмову у задоволенні позову.

Короткий зміст судового рішення апеляційного суду

10. Івано-Франківський апеляційний суд своєю постановою від 11 травня 2022 року частково задовольнив апеляційну скаргу позивача - скасував рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 21 грудня 2021 року та ухвалив нове судове рішення, яким частково задовольнив позовні вимоги позивача: зобов`язав ОСОБА_2 не чинити перешкод ОСОБА_1 у спілкуванні та участі у вихованні дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_4 у відповідності до визначеного судом графіку зустрічей; встановив позивачу порядок спілкування з його дітьми, який відповідає Висновку Органу опіки та піклування; відмовив у решті позовних вимог; здійснив розподіл судових витрат, стягнувши з відповідачки на користь позивача 50 % судового збору за подання позову та апеляційної скарги у цій справі.

11. Апеляційний суд мотивував свою постанову тим, що виходить з найкращих інтересів зазначених дітей. Визначений Органом опіки та піклування графік та порядок побачень позивача як батька з дітьми враховує вік та інтереси дітей, їх бажання проводити час з батьком, та забезпечує належну участь батька у їх вихованні. Натомість визначений позивачем графік побачень призведе до порушення рівноваги щодо участі обох батьків у спілкуванні з дітьми, зокрема, у вихідні дні.

12. При цьому апеляційний суд встановив, що перешкоди у спілкуванні з дітьми позивачу чинились не тільки 27 червня 2021 року, а й 04 липня 2021 року.

13. Апеляційний суд надав оцінку доказам, які містяться в матеріалах справи, надавались суду першої інстанції, але не отримали оцінки у мотивувальній частині рішення суду першої інстанції у цій справі. Зокрема, апеляційний суд звернув увагу на копію Талону-повідомлення єдиного обліку № 6826, комплексні психологічні характеристики психоемоційного стану дітей та сімейних відносин, гаданих Товариством з обмеженою відповідальністю "Серденько" (далі - ТОВ "Серденько") 23 березня 2021 року та 05 листопада 2021 року.

14. Факт звернення позивача до суду та до Органу опіки та піклування з приводу визначення порядку побачень з дітьми є свідченням наявності перешкод у реалізації ним батьківських прав щодо участі у вихованні і спілкуванні із дітьми, які проживають з матір`ю (відповідачем по справі). Посилання суду першої інстанції на відсутність предмета спору після прийняття Висновку Органу опіки та піклування є безпідставними. Зокрема, матеріалами справи підтверджено факти недотримання цього висновку Органу опіки та піклування з боку відповідачки, про що свідчать заяви позивача начальнику служби у справах дітей виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 27 грудня 2021 року, від 07 квітня 2022 року та від 11 квітня 2022 року, заяви щодо зникнення дітей від 06 травня 2022 року, копія листа Служби у справах дітей виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 20 січня 2022 року № с/15432, а також пояснення самої ОСОБА_2 . Службі у справах дітей виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради та у відзиві на апеляційну скаргу.

15. Апеляційний суд, враховуючи якнайкращі інтереси дітей, їх вік, стан здоров`я, психоемоційний стан, бажання проводити час з батьком, принцип рівності прав та обов`язків батьків, Висновок органу опіки і піклування, вважає, що позивач має гарантоване законом та рівне з матір`ю дітей право на спілкування та участь у вихованні сина та дочки. Дитина, коли це можливо, має рости під опікою і відповідальністю обох батьків, що забезпечить їй виховання в атмосфері любові і моральної, та матеріальної забезпеченості. Це відповідає правовим висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 23 грудня 2021 року у справі № 202/412/20, від 28 січня 2019 року у справі № 619/3051/17, від 29 липня 2021 року у справі № 758/5545/18.

16. Розподіл судових витрат здійснено з урахуванням вимог пункту 36 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 "Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах" (v0010740-14) .

Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи

17. В шлюбі позивача з відповідачкою народилося двоє дітей: син ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та дочка ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ).

18. Судовим наказом Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 19 січня 2021 року у справі № 344/17406/20 призначене стягнення аліментів з ОСОБА_1 на утримання малолітніх дітей у розмірі 1/3 частини заробітку (доходу) щомісячно, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку до досягнення дітьми повноліття. Станом на 27 вересня 2021 року ОСОБА_1 сплачені аліменти на суму 33 937,40 грн.

19. Згідно даних комплексної психологічної характеристики психоемоційного стану дитини та сімейних відносин ТОВ "Серденько" від 23 березня 2021 року ОСОБА_4 та ОСОБА_4 легко і швидко встановлюють контакт, проявляють в ньому зацікавленість. Діти контактні та відкриті. По відношенню до матері, сестри та зрідка батька ОСОБА_3 відчуває сильні позитивні та ніжні почуття, які від них і отримує. ОСОБА_4 про батька в ході діагностики не згадувала, на запитання розповідає, що тато поїхав проживати до свого дому, однак приїжджає.

20. Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 23 червня 2021 року (набрало законної сили 13 вересня 2021 року) шлюб між позивачем та позивачкою був розірваний. Питання про визначення місця проживання малолітніх дітей у даному провадженні не вирішувалося. На момент розгляду справи судом першої інстанції у провадженні Івано-Франківського міського суду перебувала справа № 344/5007/21 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання зазначених малолітніх дітей.

21. Рішенням виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 05 серпня 2021 року № 1117 було надано висновок про визначення місця проживання сина ОСОБА_4 та дочки ОСОБА_4 з матір`ю - ОСОБА_2 . Діти зареєстровані з матір`ю у житлі, яке належить їй, за адресою: АДРЕСА_1 . Також діти перебувають з матір`ю в її батьків в селі Перевозець Калуського району Івано-Франківської області.

22. З відеодоказів від 23 червня 2021 року, наданих позивачем, вбачається, що відповідач приїхав до будинку в селі Перевозець Калуського району Івано-Франківської області, де відповідачка перебувала з їх дітьми, намагався подарувати дітям дитячий автомобіль. Через конфлікт позивача з відповідачкою остання забрала цих дітей з вулиці на подвір`я дому, чим перешкодила відповідачу в спілкуванні з ними та отриманні ними зазначеного подарунка позивача. Матеріали справи не містять інших фактів, які б підтверджували факт перешкоджання матір`ю в спілкуванні дітей з батьком.

23. За змістом копії Талону-повідомлення єдиного обліку № 6826 про прийняття і реєстрацію заяви (повідомлення) про кримінальне правопорушення та іншу подію в інформаційно-телекомунікаційній системі "Інформаційний портал Національної поліції України" Калуського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області було зареєстроване повідомлення ОСОБА_2 про прийняття мір до її колишнього чоловіка ОСОБА_1, який 04 липня 2021 року по місцю проживання її батьків у селі Перевозець Калуського району Івано-Франківської області вчинив конфлікт.

24. Згідно копії Акту обстеження матеріально-побутових умов сім`ї від 22 липня 2021 року за адресою: АДРЕСА_2, знаходиться будинок, який належить на праві власності ОСОБА_7 (сестрі ОСОБА_1 ). В цьому акті відмічено, що зі слів ОСОБА_1 він орендує цей будинок та створив усі належні умови для проживання в ньому дітей.

25. Як вбачається з копії Договору оренди житлового приміщення (будинку) від 17 жовтня 2021 року, ОСОБА_1 орендує житловий будинок на АДРЕСА_2, який належить ОСОБА_7 .

26. Згідно даних психологічної характеристики психоемоційного стану дитини та сімейних відносин ТОВ "Серденько" від 05 листопада 2021 року ОСОБА_4 та ОСОБА_4 активні та комунікабельні. Найбільш значимим членом сім`ї для них є мама. Тата включають в свою сім`ю, проте емоційної близькості з ним не відчувають, кажуть, що він іноді забирає їх до себе.

27. Висновком про встановлення порядку участі ОСОБА_1 у вихованні дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_4, який затверджений рішенням виконавчого комітету міської ради від 02 грудня 2021 року № 1629 (далі - Висновок), встановлено такий порядок участі у вихованні дітей: першу та третю суботу, другу та четверту неділю з 11.00 до 19.00 ОСОБА_1 зобов`язаний забрати та повернути дітей за місцем їх проживання (перебування); перебування разом з дітьми один раз в квартал з 10.00 суботи до 19.00 неділі за попередньою домовленістю між батьками щодо дати та місяця; спільний відпочинок тривалістю 8 днів та оздоровлення дітей влітку за попередньою домовленістю між батьками щодо дати та місяця.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

28. У червні 2022 року ОСОБА_2 засобами поштового зв'язку направила до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить скасувати постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 11 травня 2022 року та залишити в силі рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 21 грудня 2021 року, покласти судові витрати на позивача.

Рух справи в суді касаційної інстанції

29. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 липня 2022 року відкрите касаційне провадження у справі.

30. 25 липня 2022 року справа розподілена колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі: Грушицького А. І., Петрова Є. В., Пророка В. В. (суддя-доповідач).

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

31. Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що апеляційний суд не надав належного пояснення чому він прийняв додаткові докази на стадії апеляційного провадження, попри те, що надання таких доказів можливе лише у виняткових випадках, коли їх подання суду першої інстанції не було можливим з об`єктивних причин.

32. Також оскаржувана постанова апеляційного суду прийнята з порушенням норм процесуального права, оскільки суд апеляційної інстанції застосував формалізований підхід до розгляду даної справи, про що свідчить сама постанова, яка ґрунтується на доказах, які залучені до матеріалів справи судом апеляційної інстанції на стадії апеляційного перегляду судового рішення, а на момент ухвалення відповідного рішення суду першої інстанції взагалі не існували та не могли бути оцінені судом при його ухваленні.

33. Правові висновки Верховного Суду, зроблені щодо застосування норми права у подібних правовідносинах та викладені у його постановах від 11 вересня 2019 року у справі № 922/393/18, від 16 червня 2021 року у справі № 336/1461/19, від 07 липня 2021 року у справі № 509/4286/16-ц, від 14 липня 2021 року у справі № 405/2098/18, від 01 липня 2021 року у справі № 46/603, від 23 липня 2020 року у справі № 378/305/18, підтверджують вищезазначене неправильне застосування статті 367 ЦПК України.

34. Відповідачка вважає, що саме додатково розглянутими доказами апеляційний суд аргументував своє судове рішення.

(2) Позиція позивача

35. 26 липня 2022 року Верховний Суд отримав відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу ОСОБА_2, у якому він просить суд залишити касаційну скаргу без задоволення через її необґрунтованість, а постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 11 травня 2022 року - без змін.

36. Суд першої інстанції встановив наявність факту перешкоджання відповідачкою позивачу у спілкуванні з їх дітьми, але не дослідив належним чином інші аналогічні факти у цьому питанні, на що звернув увагу суд апеляційної інстанції.

37. ОСОБА_1 вважає, що суд апеляційної інстанції належним чином виправив помилки суду першої інстанції та прийняв законне рішення. Зокрема, його судове рішення відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеному у його постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 638/19703/17, правовому висновку, викладеному у постанов Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 496/4271/16-а. Додані суду апеляційної інстанції додаткові докази не були визначальними для вирішення спору по суті.

38. В контексті аргументів відповідачки з приводу того, що апеляційний суд застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, позивач вказує на відсутність подібності правовідносин між цією справою та наведеними відповідачкою справами, у яких прийняті відповідні постанови.

39. Інші доводи позивача, які не стосуються касаційного перегляду оскаржуваного судового рішення та передбачають вихід за межі обмежень, встановлених статтею 400 ЦПК України, Верховний Суд до уваги не бере.

(3) Позиція інших учасників справи

40. Інші учасники справи правом на подання заперечення (відзиву) на касаційну скаргу не скористалися.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

(1) Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

41. В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів (пункти 1 та 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй від 21 грудня 1995 року), ратифіковану Постановою Верховної Ради УРСР від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини).

42. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини (пункт 3 статті 9 Конвенції про права дитини). Це положення кореспондує статті 157 Сімейного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - СК України (2947-14) ), статті 15 Закону України від 26 квітня 2001 року № 2402-III "Про охорону дитинства" (в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - Закон про охорону дитинства). Зокрема, частина третя статті 157 СК України встановлює, що той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. А частина третя статті 15 Закону про охорону дитинства передбачає, що у разі коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків виходячи з інтересів дитини. Рішення органів опіки та піклування з цих питань можуть бути оскаржені до суду у порядку, встановленому законом.

43. Право на безперешкодне спілкування батьків з дитиною, крім випадків, коли таке право обмежене законом, передбачене статтею 153 СК України. За заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення. Рішення органу опіки та піклування є обов`язковим до виконання. Особа, яка ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, зобов`язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому з батьків, хто проживає окремо від дитини (стаття 158 СК України).

44. Якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод (частина перша статті 159 СК України).

45. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування (абзац перший частини другої статті 159 СК України).

46. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частини перша та друга статті 2 ЦПК України).

47. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) , законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (частина друга статті 10 ЦПК України).

48. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України (1618-15) , в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України (1618-15) випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

49. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (частини друга та четверта статті 83 ЦПК України).

50. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

51. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (частини перша та друга статті 367 ЦПК України).

52. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частина третя статті 367 ЦПК України).

53. Підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у певних випадках зокрема якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (згідно із пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

54. Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції (частини перша та друга статті 400 ЦПК України).

55. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України). Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частини друга та третя статті 412 ЦПК України).

56. Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).

57. Згідно із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у її постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (пункти 24, 25, 27, 32) щодо критерію подібності правовідносин, зокрема в контексті пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України, термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин (суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів). Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад саме цих правовідносин та/чи їх специфічний об`єкт. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

58. Пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України визначає чіткий обсяг доказування особою, яка подає касаційну скаргу, який зводиться до неврахування апеляційним судом правових висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах з приводу застосування норм права. ЦПК України (1618-15) в більшій мірі обмежує сторони спору у цьому питанні, ніж сам Верховний Суд у контексті частини четвертої статті 263 ЦПК України, який за логікою та змістом статті 10, частини третьої статті 412 ЦПК України має право тлумачення закону (окрім Конституції України (254к/96-ВР) в силу діючого законодавства) та застосування його аналогії, чи аналогії права загалом в межах виконання завдань, передбачених частиною першою статті 2 ЦПК України, у тому числі право тлумачити власні висновки, зроблені у різних юрисдикціях, або узагальнювати їх на підставі логічно та змістовно подібних критеріїв у неоднорідних правовідносинах. В зв'язку з цим сторона спору не наділена повноваженнями тлумачити правові висновки Верховного Суду.

59. У своєму відзиві на касаційну скаргу позивач цитує правовий висновок, який нібито міститься у постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 638/19703/17. Формулювання сторонами спору у вигляді цитат правових висновків Верховного Суду, які у такому конкретному сформульованому вигляді не містяться у відповідних постановах Верховного Суду, на які посилається сторона спору, є також власним тлумаченням стороною спору правових висновків Верховного Суду, а не цим висновком по суті. Тому Верховний Суд не приймає цей аргумент позивача. Також необхідно відмітити, що правовідносини у справі № 638/19703/17 не можуть вважатися подібними до правовідносин цієї справи, оскільки у справі № 638/19703/17 батько оскаржує обидва судові рішення судів попередніх інстанцій, прийняті на користь баби онуків, які гарантують їй спілкування з ними, а отже і висновок Верховного Суду щодо впливу факту наявності спору на визначення перешкод у спілкуванні баби з онуками, зроблений у контексті конкретних обставин справи, також не може вважатись релевантним для застосування у цій справі.

60. Також відповідно до змісту пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України не приймаються до уваги відповідні правові висновки Верховного Суду щодо норм, які суд фактично не застосовує. Зокрема, у постановах Верхового Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 922/393/18 та від 01 липня 2021 року у справі № 46/603 викладені правові висновки щодо статті 267 Господарського процесуального кодексу від 06 листопада 1991 року № 1798-XII (в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин), яка у цій справі судами попередніх інстанцій не застосовувалась. В зв'язку з цим Верховний Суд не приймає аргументи відповідачки, які ґрунтуються на цих правових висновках.

61. З аналогічних наведеним вище підстав Верховний Суд не бере до уваги посилання позивача на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у її постанові від 04 липня 2018 року у справі № 496/4271/16-а щодо статусу висновку органу опіки та піклування та його правових наслідків для батьків. Цей висновок за своєю суттю на пов`язаний з мотивами судів попередніх інстанцій, які були покладені в основу їх судових рішень, та характером застосування ними норм права. Також цей висновок Великої Палати Верховного Суду зроблений у адміністративній юрисдикції щодо спору про скасування протоколу засідання опікунської ради, висновку та рішення про доцільність позбавлення батьківських прав, що вказує на відсутність подібності правовідносин з цією справою.

62. Цитування стороною спору безпосереднього змісту норми права, яку застосував Верховний Суд при розгляді тієї чи іншої справи, не є доводом з приводу правового висновку Верховного Суду щодо застосування такої норми права, оскільки це не висновок, а пряме застосування норми права відповідно до вимог статті 10 ЦПК України. В зв`язку з цим Верховний Суд не приймає аргументи позивача, які ґрунтуються на посиланні на постанову Верховного Суду від 26 листопада 2020 року у справі № 500/2486/19.

63. У постановах Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 336/1461/19, від 07 липня 2021 року у справі № 509/4286/16-ц, від 14 липня 2021 року у справі № 405/2098/18 сформовано загальний висновок щодо застосування судом апеляційної інстанції статті 367 ЦПК України. Він зводиться до такого - відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 367 ЦПК України незалежно від причин неподання позивачем таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Фактично зміст правового висновку щодо застосування статті 367 ЦПК України у тій частині, яка не стосується констатації змісту цієї статті, який викладений у постанові Верховного Суду від 23 липня 2020 року у справі № 378/305/18, кореспондує зазначеному вище висновку, але зроблений у більш загальних рисах.

64. У справі № 336/1461/19 спір про стягнення заборгованості по сплаті внесків за утримання і обслуговування багатоквартирного житлового будинку, трьох відсотків річних та інфляційних втрат, який розглядається у цивільній юрисдикції. Сторони спору Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку та мешканці цього будинку.

65 . У справі № 509/4286/16-ц спір про встановлення факту та про усунення спадкоємця від права на спадкування за законом, який розглядається у цивільній юрисдикції. Сторони спору фізичні особи, які пов`язані зі спадком.

66. У справі № 405/2098/18 спір про встановлення земельного сервітуту, який розглядається у цивільній юрисдикції. Сторони спору фізичні особи - власники нерухомого майна.

67. У справі № 378/305/18 спір про стягнення заборгованості за кредитним договором, який розглядається у цивільній юрисдикції. Сторони спору -сторони кредитного договору (банк та фізична особа).

68. Враховуючи зазначене, з точки зору суб`єктного і об`єктного критеріїв ця справа та справи №№ 336/1461/19, 509/4286/16-ц, 405/2098/18, 378/305/18 не є подібними за правовідносинами. Вони не є подібними й за змістом правовідносин, які лежать в основі зазначених судових спорів. Але керуючись вищезазначеним у пункті 57 цієї постанови правовим висновком Великої Палати Верховного Суду необхідно прийняти до уваги, що правовий висновок, на який посилається в контексті зазначених постанов відповідачка, стосується застосування статті 367 ЦПК України судом апеляційної інстанції. Він носить універсальний характер та не залежить від зазначених відмінностей правовідносин за вказаними критеріями. В зв`язку з цим Верховний Суд вважає, що його можна застосовувати до цієї справи як зроблений в умовах подібних правовідносин сторін щодо виконання судом апеляційної інстанції статті 367 ЦПК України та погоджується з ним.

69. Апеляційний суд оцінюючи законність рішення суду першої інстанції не мав права приймати до уваги докази, які не існували на момент ухвалення рішення суду першої інстанції, подані вперше йому позивачем в апеляційному провадженні, а саме: заяви позивача начальнику служби у справах дітей виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 27 грудня 2021 року, від 07 квітня 2022 року та від 11 квітня 2022 року, заяву щодо зникнення дітей від 06 травня 2022 року, копію листа Служби у справах дітей виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 20 січня 2022 року № с/15432, а також пояснення самої ОСОБА_2 . Службі у справах дітей виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради. Однак це не стосується змісту відзиву відповідачки на апеляційну скаргу та пояснень, які містяться в ньому, які суд апеляційної інстанції досліджує відповідно до умов частини другої статті 367 ЦПК України.

70. Отже, Верховний Суд не погоджується з доводами про те, що виключно зазначеними доказами, які не мали прийматись до розгляду апеляційним судом, було аргументовано його судове рішення. Крім змісту відзиву на апеляційну скаргу оскаржувана постанова апеляційного суду була аргументована іншими встановленими обставинами справи. Зокрема, суд апеляційної інстанції справедливо зазначив, що наявність Висновку Органу опіки та піклування вже вказує на те, що до його надання існували проблеми у спілкуванні батька з дітьми.

71. Висновок Органу опіки та піклування був наданий після відкриття судом першої інстанції провадження у цій справі (відповідна ухвала суду першої інстанції - т. 1, а.с. 22-23). Сама наявність цього висновку вказує на суперечку сторін щодо доступу батька до спілкування з дітьми та їх виховання. Тому висновок суду першої інстанції в тій частині, що перешкоди у спілкуванні позивачу не чинились з моменту його звернення з відповідним позовом до суду, протирічить обставинам справи, які встановив суд першої інстанції та підтвердив суд апеляційної інстанції.

72. Без належних аргументів судами попередніх інстанцій не надано оцінки пояснень позивача щодо перешкод у вихованні його дітей, зазначених у його запереченнях від 27 жовтня 2021 року та доданих до них документах, які містяться в матеріалах справи (т. 1, а.с. 80-95), щодо заяви відповідачки про зупинення провадження у справі.

73. Суд першої інстанції, посилаючись на висновки Верховного Суду, викладені у його постанові від 13 травня 2020 року у справі № 686/20582/19-ц, та визначаючи які існують можливості до припинення подальшого розгляду справи у разі, коли після подання позову предмет спору став відсутній, перелічив наступні можливості: залишення позову без розгляду, відмова від позову або від поданих апеляційних чи касаційних скарг, визнання позову відповідачем, укладення мирової угоди між сторонами спору. При цьому суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позову безпідставно послався лише на те, що саме позивач не скористався правом на припинення подальшого розгляду справи, та проігнорував той факт, що сторони відповідно до частини другої статті 207 ЦПК України можуть укласти мирову угоду на будь-якій стадії судового процесу. Матеріали справи не містять такої угоди. Отже, суд першої інстанції не дослідив достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності як того вимагає стаття 89 ЦПК України, в зв`язку з чим дійшов передчасного висновку про відсутність предмету спору на момент ухвалення ним судового рішення у цій справі, оскільки невжиття сторонами спору жодних дій щодо припинення подальшого розгляду справи не дає підстав для обґрунтованого висновку щодо відсутності відповідного предмету спору на момент ухвалення оскаржуваного судового рішення.

74. Досліджуючи предмет спору, існування якого значною мірою залежить від волі обох сторін спору, суд має враховувати за можливості не лише наявні фактичні обставини такого спору, а й характер такої волі сторін спору.

75. Також суд першої інстанції не звернув увагу, що у зазначеному висновку Верховного Суду, викладеному у його постанові від 13 травня 2020 року у справі № 686/20582/19-ц, прямо вказано, що висновок органу опіки та піклування по спірному питанню не свідчить про те, що між сторонами відсутній спір, а відсутність заперечень з боку відповідача щодо поставленої вимоги позивача не дає підстав стверджувати про відсутність предмета спору у справі.

76. Суд апеляційної інстанції не звернув увагу на зазначене, а у відповідному питанні існування предмету спору обмежився лише аналізом як відзиву на апеляційну скаргу, яким підтверджується наявність спірного ставлення сторін спору до спілкування позивача з його дітьми й після появи Висновку Органу опіки та піклування, так і безпідставно прийнятих до уваги додаткових доказів цього.

77. Разом з тим касаційна скарга не містить доводів того, в чому встановлений судом апеляційної інстанції порядок участі позивача у вихованні власних дітей не відповідає інтересам дітей та порушує Конвенцію про права дитини, СК України (2947-14) , Закон про охорону дитинства. Враховуючи це, керуючись вищезазначеними нормами права, у тому числі пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України, частинами першою та другою статті 2, частиною другою статті 410, частинами другою та третьою статті 412 ЦПК України, Верховний Суд дійшов висновкупро відсутність підстав для скасування постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 11 травня 2022 року пори зазначені недоліки її мотивувальної частини, оскільки вона відповідає найкращім інтересам дітей і протилежного сторонами в попередніх інстанціях не доведено, так само як не доведено, що апеляційний суд припустився помилки саме з цього питання, приймаючи оскаржувану постанову.