Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідач - акціонерне товариство "Державна продовольча-зернова корпорація України";

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" на постанову Миколаївського апеляційного суду від 01 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Ямкової О. О., Колосовського С. Ю., Локтіонової О. В.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (далі - АТ "ДПЗКУ") про скасування наказу та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовна заява мотивована тим, що з 10 вересня 2012 року вона перебувала

у трудових відносинах з філією АТ "ДПЗКУ" "Миколаївський портовий елеватор" заступником директора з виробництва.

Наказом від 26 жовтня 2015 року № 724-к її було звільнено із займаної посади у зв`язку із скороченням штату працівників за пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України.

Не погоджуючись із звільненням, вона звернулася до суду із відповідним позовом, який рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 05 лютого 2016 року було частково задоволено та, зокрема, поновлено її на посаді та стягнуто з відповідача на її користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 28 жовтня 2015 року по день ухвалення рішення в сумі 24 737, 30 грн та 10 000 грн моральної шкоди.

На підставі цього рішення відповідач видав наказ від 27 травня 2016 року № 361-к про поновлення її на посаді з 05 лютого 2016 року.

Наказом від 16 вересня 2016 року № 640 к її вдруге було звільнено з посади з 19 вересня 2016 року за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 16 лютого 2017 року скасовано рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 05 лютого 2016 року в частині вимог про поновлення її на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу й ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні цих позовних вимог.

01 червня 2017 року відповідач видав наказ № 324/1-к про скасування свого наказу від 27 травня 2016 року № 361-к про поновлення її на посаді.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 листопада 2017 року рішення апеляційного суду від 16 лютого 2017 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постановою апеляційного суду Миколаївської області від 16 січня 2018 року рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 05 лютого 2016 року змінено, зменшено розмір компенсації моральної шкоди до 3 000 грн, виключено з мотивувальної частини рішення суду висновки про порушення відповідачем вимог частини другої статті 40, статей 43, 252 КЗпП України, а в іншій частині рішення залишено без змін.

Отже, з ухваленням цієї постанови апеляційного суду рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 05 лютого 2016 року набрало законної сили й підлягало виконанню в силу частини першої статті 129-1 Конституції України та пункту 7 частини третьої статті 2 та статті 18 ЦПК України.

Незважаючи на визнання її звільнення з роботи незаконним, відповідач наказ про скасування наказу від 26 жовтня 2015 року № 724-к про припинення з нею трудового договору не видав, рішення суду про поновлення її на роботі не виконав, у зв`язку з чим зобов`язаний виплатити їй середній заробіток за весь час затримки виконання судового рішення відповідно до статті 236 ЦПК України.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд скасувати наказ АТ "ДПЗКУ" від 26 жовтня 2015 року № 724-к про звільнення та стягнути на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за періоди: з 06 лютого 2016 року по 31 травня 2016 року, з 17 лютого 2017 року по 31 травня 2017 року та з 11 вересня 2019 року по день ухвалення рішення.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 21 вересня 2020 року закрито провадження у справі в частині вимог ОСОБА_1 до АТ "ДПЗКУ" про скасування наказу від 26 жовтня 2015 року № 724-к.

Відмовлено в задоволенні вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Вирішуючи спір у частині позовних вимог про скасування наказу від 26 жовтня 2015 року № 724-к, суд першої інстанції виходив з того, що з 16 січня 2018 року постановою апеляційного суду рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 05 лютого 2016 року, яким ОСОБА_1 поновлено на роботі, набрало законної сили й підлягає виконанню, тому підстави для ухвалення судового рішення про скасування вказаного наказу відсутні й провадження у справі в частині цих вимог підлягає закриттю на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України.

Відмовляючи в задоволенні позову в частині позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за весь час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі, суд першої інстанції виходив із того, що з такими вимогами позивач звернулася до суду з порушенням строків, передбачених статтею 233 КЗпП України.

Короткий зміст судових рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 04 грудня 2020 року рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 21 вересня 2020 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до АТ "ДПЗКУ" про скасування наказу та стягнення оплати вимушеного прогулу за затримку виконання рішення про поновлення на роботі за період з 17 лютого 2017 року по 31 травня 2017 року та з 11 вересня 2019 року по день ухвалення рішення суду скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення.

Стягнуто з АТ "ДПЗКУ" на користь ОСОБА_1 оплату вимушеного прогулу за затримку виконання рішення про поновлення на роботі за періоди з 17 лютого 2017 року по 31 травня 2017 року та з 11 вересня 2019 року по 04 грудня 2020 року включно в сумі 141 709, 39 грн, що визначена без утримання податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про скасування наказу від 26 жовтня 2015 року № 724-к відмовлено.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 20 жовтня 2021 року касаційну скаргу АТ "ДПЗКУ" задоволено частково.

Постанову Миколаївського апеляційного суду від 04 грудня 2020 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі за період з 17 лютого по 31 травня 2017 року скасовано, рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 21 вересня 2020 року в частині вказаних позовних вимог змінено шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції цієї постанови.

Постанова Миколаївського апеляційного суду від 04 грудня 2020 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі за період з 11 вересня 2019 року по день ухвалення рішення суду в розмірі 117 678, 87 грн залишена без змін.

Постанова Миколаївського апеляційного суду від 04 грудня 2020 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 про скасування наказу від 26 жовтня 2015 року № 724-к скасована, а справа в цій частині передана на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 01 грудня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 21 вересня 2020 року в частині закриття провадження за позовними вимогами ОСОБА_1 про скасування наказу скасовано, справу в цій частині направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції в іншому складі.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що тлумачення пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України свідчить, що підставою для прийняття судового рішення про закриття провадження у справі є наявність іншого рішення суду, яке набрало законної сили, та яке ухвалено між тими самими сторонами, про той самий предмет та з тих самих підстав.

Зі змісту судових рішень у справі № 488/4844/15-ц убачається, що судами розглянуто спір за позовом про поновлення на роботі, але без скасування наказу від 26 жовтня 2015 року № 724-к, оскільки такі вимоги позивачем ОСОБА_1 не заявлялись та вперше пред`явлені при подачі позову у лютому 2020 року у справі № 488/339/20, що переглядається.

Крім того, за обставинами, викладеними ОСОБА_1 у цій справі, слідує, що скасування оспорюваного наказу пов`язується не з незаконними діями відповідача при її звільненні з посади, а безпосередньо з невиконанням рішення суду про її поновлення на цій посаді.

Відтак, закриваючи провадження в частині позовних вимог ОСОБА_1 про скасування наказу, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що ці вимоги позивачем заявлені вперше та ґрунтуються на невиконанні відповідачем судового рішення про поновлення її на роботі, а підстави позову у цій справі не є тотожними підставам позову, за яким вже ухвалене судове рішення, що набрало законної сили.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У січні 2022 року АТ "ДПЗКУ" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просило скасувати постанову Миколаївського апеляційного суду від 01 грудня 2021 року й залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначав неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року у справі № 522/13368/18, що передбачають вимоги пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Також заявник указував на порушення судом норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 травня 2022 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 488/339/20 із Корабельного районного суду м. Миколаєва.

У червні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що висновки апеляційного суду засновані на помилковому тлумаченні пункту 6 частини першої статті 374, статті 379 ЦПК України та без урахування сталої практики Верховного Суду.

Вважав, що оскільки ОСОБА_1 вже зверталась до суду з позовом до АТ "ДПЗКУ" про поновлення на роботі у зв`язку з її звільненням на підставі наказу відповідача від 26 жовтня 2015 року № 724-к, який досліджувався при розгляді справи № 488/4844/15-ц, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про закриття провадження в частині позовних вимог про скасування цього наказу з підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Установлено, що рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 05 лютого 2016 року у справі № 488/4844/15-ц, яке набрало законної сили постановою апеляційного суду Миколаївської області від 16 січня 2018 року, ОСОБА_1 поновлено на посаді заступника директора (з виробництва) філії ПАТ "ДПЗКУ" "Миколаївський портовий елеватор".

У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до АТ "ДПЗКУ" про скасування наказу від 26 жовтня 2015 року № 724-к про звільнення та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. В обґрунтування позову ОСОБА_1 посилалась на те, що незважаючи на встановлені у справі № 488/4844/15-ц обставини визнання її звільнення незаконним, наказ про скасування наказу від 26 жовтня 2015 року № 724-к про припинення з нею трудового договору відповідач не видав, рішення суду про поновлення її на роботі не виконав.

Закриваючи провадження у справі в частині вирішення позовних вимог про скасування наказу від 26 жовтня 2015 року від 724-к відповідно до пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки судовим рішенням у справі № 488/4844/15-ц, яке набрало законної сили й підлягає виконанню, ОСОБА_1 поновлено на роботі, підстави для ухвалення судового рішення про скасування вказаного наказу у цій справі № 488/339/20 відсутні.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої, другої статті 400 ЦПК України Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що постанова апеляційного суду ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

Вказана підстава для закриття провадження у справі спрямована на усунення випадків повторного вирішення судом тотожного спору, який вже розглянуто і остаточно вирішено по суті, оскільки після набрання рішенням суду законної сили сторони та треті особи із самостійними вимогами, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ту саму позовну вимогу з тих самих підстав.

Закриття провадження у справі у цьому разі можливе за умови, що рішення, яке набрало законної сили, є тотожним позову, який розглядається, тобто збігаються сторони, предмет і підстави позовів.

Позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. У матеріальному розумінні предмет позову - це річ, щодо якої виник спір.

Аналогічний за змістом висновок зазначений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 20 червня 2018 року у справі № 761/7978/15-ц (провадження № 14-58цс18).

Визначаючи підстави позову як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.

Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, ухваленого між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення.

Європейський суд з справ людини у своїх рішеннях від 25 липня 2002 року у справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України" та від 28 жовтня 1999 року у справі "Брумареску проти Румунії" зазначав, що існує усталена судом практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Закриваючи провадження у справі в частині вирішення позовних вимог про скасування наказу від 26 жовтня 2015 року від 724-к відповідно до пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України, суд першої інстанції виходив із того, що з 16 січня 2018 року постановою апеляційного суду рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 05 лютого 2016 року у справі № 488/4844/15-ц, яким ОСОБА_1 поновлено на роботі, набрало законної сили й підлягає виконанню, тому підстави для розгляду позовних вимог про скасування вказаного наказу відсутні.

Порівняльним аналізом відомостей про сторони, підстави та предмети спорів у справі № 488/4844/15-ц та у справі № 488/339/20, що переглядається, апеляційним судом встановлено, що вони не є тотожними в частині підстав та предмету позову. Позовні вимоги про скасування наказу від 26 жовтня 2015 року № 724-к не були предметом розгляду у справі № 488/4844/15-ц та вперше заявлені ОСОБА_1 при подачі позову у лютому 2020 року у справі № 488/339/20.

Апеляційним судом враховано, що за обставинами, викладеними ОСОБА_1 у справі, що переглядається, слідує, що скасування оспорюваного наказу пов`язується не з незаконними діями відповідача при її звільненні з посади, а безпосередньо з невиконанням рішення суду про її поновлення на цій посаді. Таким чином, закриваючи провадження в частині позовних вимог ОСОБА_1 про скасування наказу, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що ці вимоги позивачем заявлені вперше та ґрунтуються на невиконанні відповідачем судового рішення про поновлення її на роботі, а підстави позову у справі № 488/339/20 не є тотожними підставам позову у справі № 488/4844/15-ц, за яким вже ухвалене судове рішення, що набрало законної сили.

Відповідно до частини першої статті 417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Апеляційний суд, з урахуванням вказівок, викладених у постанові Верховного Суду від 20 жовтня 2021 року, дійшов обґрунтованого висновку про скасування судового рішення суду першої інстанції в частині, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, та направлення справи в цій частині для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Отже, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про порушення апеляційним судом норм процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.