розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 19 травня 2020 року у складі судді Руденко В. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року у складі колегії суддів: Куценко Т. Р., Демченко Е. Л., Макарова М. О.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Департаменту охорони здоров`я населення Дніпровської міської ради про визнання звільнення незаконним, скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що починаючи з 11 серпня 2017 року по 28 лютого 2019 року вона перебувала з відповідачем у трудових відносинах.

Так, наказом відповідача з 11 серпня 2017 року її було призначено виконуючою обов`язки головного лікаря комунального закладу "Дніпропетровська міська стоматологічна поліклініка № З" Дніпропетровської обласної ради" (далі - КЗ "Дніпропетровська міська стоматологічна поліклініка № З" ДОР") строком на один місяць.

Наказом відповідача її було звільнено з займаної посади 11 вересня 2017 року відповідно до пункту 2 статті 36 КЗпП України та призначено з 12 вересня 2017 року виконуючою обов`язки головного лікаря КЗ "Дніпропетровська міська стоматологічна поліклініка № З" ДОР" строком на один місяць.

Наказом відповідача її було звільнено з займаної посади 12 жовтня 2017 року відповідно до пункту 2 статті 36 КЗпП України та призначено з 13 жовтня 2017 року виконуючою обов`язки головного лікаря КЗ "Дніпропетровська міська стоматологічна поліклініка № З" ДОР" строком на один місяць.

Наказом відповідача її було звільнено з займаної посади 13 листопада 2017 року відповідно до пункту 2 статті 36 КЗпП України та призначено з 14 листопада 2017 року виконуючою обов`язки головного лікаря КЗ "Дніпропетровська міська стоматологічна поліклініка № З" ДОР" строком на один місяць.

Наказом відповідача її було звільнено з займаної посади 14 грудня 2017 року відповідно до пункту 2 статті 36 КЗпП України та призначено з 15 грудня 2017 року виконуючою обов`язки головного лікаря КЗ "Дніпропетровська міська стоматологічна поліклініка № З" ДОР" строком на один місяць.

Наказом відповідача її було звільнено з займаної посади 15 січня 2018 року відповідно до пункту 2 статті 36 КЗпП України та призначено з 16 січня 2018 року виконуючою обов`язки головного лікаря КЗ "Дніпропетровська міська стоматологічна поліклініка № З" ДОР" строком на один місяць.

Наказом відповідача її було звільнено з займаної посади 16 лютого 2018 року відповідно до пункту 2 статті 36 КЗпП України та призначено з 19 лютого 2018 року виконуючою обов`язки головного лікаря КЗ "Дніпропетровська міська стоматологічна поліклініка № З" ДОР" строком на один місяць.

Наказом відповідача її було звільнено з займаної посади 19 березня 2018 року відповідно до пункту 2 статті 36 КЗпП України та призначено з 20 березня 2018 року виконуючою обов`язки головного лікаря КЗ "Дніпропетровська міська стоматологічна поліклініка № З" ДОР" строком на два місяці.

Наказом відповідача її було звільнено з займаної посади 20 травня 2018 року відповідно до пункту 2 статті 36 КЗпП України та призначено з 21 травня 2018 року виконуючою обов`язки головного лікаря КЗ "Дніпропетровська міська стоматологічна поліклініка № З" ДОР" строком на два місяці.

Наказом відповідача її було звільнено з займаної посади 21 липня 2018 року відповідно до пункту 2 статті 36 КЗпП України та призначено з 23 липня 2018 року виконуючою обов`язки головного лікаря КЗ "Дніпропетровська міська стоматологічна поліклініка № З" ДОР" строком на два місяці.

Рішенням Дніпропетровської обласної ради "Про деякі питання управління майном, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Дніпропетровської ради" від 22 червня 2018 року № 343-13/VІІ та рішенням Дніпровської міської ради "Про надання згоди на прийняття зі спільної власності у комунальну власність територіальної громади міста Дніпра комунальних закладів охорони здоров`я Дніпропетровської обласної ради та їх майно" від 25 липня 2018 року № 44/34 надано згоду на передачу КЗ "Дніпропетровська міська стоматологічна поліклініка № З" ДОР" у комунальну власність територіальної громади м. Дніпра.

Наказом відповідача від 24 вересня 2018 року № 308-о її було звільнено з займаної посади 24 вересня 2018 року відповідно до пункту 2 статті 36 КЗпП України.

Наказом відповідача від 28 вересня 2018 року № 330-о її було призначено виконуючою обов`язки головного лікаря КЗ "Дніпропетровська міська стоматологічна поліклініка № З" ДОР" з 28 вересня 2018 року строком на два місяці.

Рішенням виконавчого комітету Дніпровської міської ради "Про перейменування комунальних закладів охорони здоров`я, які прийняті у комунальну власність територіальної громади міста Дніпра" від 01 листопада 2018 року № 1045, КЗ "Дніпропетровська міська стоматологічна поліклініка № З" ДОР" перейменовано на комунальний заклад "Стоматологічна поліклініка № 3" Дніпровської міської ради (далі - КЗ "Стоматологічна поліклініка № 3" ДМР).

Наказом відповідача від 15 листопада 2018 року № 379-о її було призначено виконуючою обов`язки головного лікаря КЗ "Стоматологічна поліклініка № 3" ДМР тимчасово з 15 листопада 2018 року строком на два місяці.

Наказом відповідача від 15 січня 2019 року № 8-о її було звільнено з займаної посади 15 січня 2019 року відповідно до пункту 2 статті 36 КЗпП України та призначено виконуючою обов`язки головного лікаря КЗ "Стоматологічна поліклініка № 3" ДМР тимчасово з 16 січня 2019 року по 28 лютого 2019 року.

Наказом відповідача від 28 лютого 2019 року № 55-о її було звільнено з займаної посади 28 лютого 2019 року відповідно до пункту 2 статті 36 КЗпП України.

Таким чином, починаючи з 11 серпня 2017 року по 28 лютого 2019 року (більше півтора роки), вона працювала за строковими трудовими договорами на посаді виконуючого обов`язки головного лікаря комунального закладу охорони здоров`я, при цьому контракт з нею не було укладено, що свідчить про порушення відповідачем трудового законодавства України, а тому, на її думку, трудовий договір між нею та відповідачем слід вважати безстроковим.

Своє звільнення вважає незаконним, оскільки звільнення відбулось 28 лютого 2019 року у період її тимчасової непрацездатності, що є порушенням вимог частини третьої статті 40 КЗпП України, а тому вона підлягає поновленню на займаній посаді з виплатою середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Також зазначала, що вказаними діями відповідача їй завдано моральну шкоду, оскільки неодноразові звільнення з займаної посади призвели до погіршення її стану здоров`я, зокрема, серцево-судинної системи, такий режим роботи позбавляв її можливості повною мірою користуватися правами, гарантованими трудовим законодавством, зокрема, правом на відпустку, після звільнення вона вимушена була докладати додаткові зусилля до організації свого життя, звернутися до суду за захистом своїх прав та інтересів.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд визнати незаконним звільнення 28 лютого 2019 року з посади виконуючої обов`язки головного лікаря КЗ "Стоматологічна поліклініка № 3" ДОР відповідно до пункту 2 статті 36 КЗпП України та скасувати наказ Департаменту охорони здоров`я населення Дніпровської міської ради від 28 лютого 2019 року № 55-о про її звільнення; поновити її на посаді виконуючої обов`язки головного лікаря КЗ "Стоматологічна поліклініка № 3" ДОР з 28 лютого 2019 року; стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 28 лютого 2019 року по день поновлення на посаді, виходячи з розміру середньої заробітної плати; стягнути з відповідача на свою користь 10 000 грн у відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 19 травня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що пункт 2 статті 36 КЗпП передбачає завершення трудових відносин у день, визначений у строковому трудовому договорі. Звільнення за цією підставою не є звільненням за ініціативою роботодавця, тому воно може відбуватися у період тимчасової непрацездатності та/або навчання. Перебування працівника на лікарняному у зв`язку із хворобою на момент закінчення строку дії договору не є підставою для продовження трудових відносин, а лише покладає на роботодавця зобов`язання перед працівником щодо виплати допомоги по тимчасовій непрацездатності. Оскільки судом не встановлено порушень трудових прав позивача, суд не вбачав підстав для задоволення вимог про відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст судових рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 26 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 19 травня 2020 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 23 червня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 лютого 2021 року скасовано та справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 19 травня 2020 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що з позивачем укладений строковий трудовий договір на підставі її заяви, який в повній мірі відповідає положенням статті 23 КЗпП України, а тому відсутні підстави вважати укладений між сторонами трудовий договір безстроковим. Судом не встановлено жодних підстав, передбачених трудовим законодавством, за наявності яких трудовий договір може вважатися таким, що укладений на невизначений строк. Суд першої інстанції зробив правильний висновок про наявність у відповідача підстав для звільнення позивача на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України у зв`язку із закінченням строку дії трудового договору, при цьому суд першої інстанції обгрунтовано виходив із того, що оскільки звільнення за цією підставою не є звільненням за ініціативою роботодавця, то воно може відбуватися і в період тимчасової непрацездатності працівника. Отже, при звільненні позивача були дотримані норми трудового законодавства та умови трудового договору.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила скасувати рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 19 травня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року й передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначала неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 12 вересня 2018 року у справі № 753/16193/16, від 31 жовтня 2018 року у справі № 761/27037/17, від 25 вересня 2019 року у справі № 357/15008/18, що відповідає вимогам пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Також заявник вказувала на порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суди не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 січня 2022 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 199/10206/19 із Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська.

У лютому 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 липня 2022 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права, зокрема частини другої статті 39-1 КЗпП України, відповідно до якої трудові договори, що були переукладені один чи декілька разів, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 23, вважаються такими, що укладені на невизначений строк, а також не враховано положення частини третьої статті 40 КЗпП України, відповідно до якої звільнення працівника в період його тимчасової непрацездатності не допускається.

Судами не враховано відсутність передбачених трудовим законодавством підстав для укладення з позивачем строкового трудового договору, а підписання нею заяви про укладення строкового трудового договору не свідчить про її дійсний інтерес на укладення саме строкового трудового договору. Крім того, у частині другій статті 23 КЗпП України визначено, що строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням інтересів працівника, а тому якщо укладення строкового трудового договору відбулось всупереч інтересам працівника, його згода на запропоновані роботодавцем умови трудового договору не мають правового значення.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У лютому 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від Департаменту охорони здоров`я населення Дніпровської міської ради, у якому зазначено, що доводи касаційної скарги є безпідставними, а оскаржувані судові решення судів першої та апеляційної інстанцій є мотивованими, законними й ґрунтуються на належних та допустимих доказах, судами вірно застосовано норми матеріального та процесуального права щодо спірних правовідносин; просив залишити касаційну скаргу позивача без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що з 11 серпня 2017 року по 28 лютого 2019 року ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з КЗ "Дніпропетровська міська стоматологічна поліклініка № З" ДОР",працюючи за строковими трудовими договорами на посаді виконуючого обов`язки головного лікаря комунального закладу, що підтверджується записами у трудовій книжці НОМЕР_1 (а. с. 47-50, т.1).

Рішенням виконавчого комітету Дніпровської міської ради "Про перейменування комунальних закладів охорони здоров`я, які прийняті у комунальну власність територіальної громади міста Дніпра" від 01 листопада 2018 року № 1045, КЗ "Дніпропетровська міська стоматологічна поліклініка № З" Дніпропетровської обласної ради" перейменовано на КЗ "Стоматологічна поліклініка № 3" Дніпровської міської ради (а. с. 44, т. 1).

Наказом Департаменту охорони здоров`я населення Дніпровської міської ради за підписом заступника міського голови, директора департаменту Бабського А. А. від 15 січня 2019 року № 8-о ОСОБА_1 призначено на посаду виконуючого обов`язки головного лікаря КЗ "Стоматологічна поліклініка № 3" ДОР тимчасово з 16 січня 2019 року по 28 лютого 2019 року на підставі особистої заяви позивача від 15 січня 2019 року (а. с. 46, 181, т. 1).

Отже, наказом від 15 січня 2019 року № 8-о визначено період призначення позивача на вказану посаду, а саме: з 16 січня 2019 року по 28 лютого 2019 року.

Наказом Департаменту охорони здоров`я населення Дніпровської міської ради від 28 лютого 2019 року № 55-о ОСОБА_1 звільнено з посади виконуючого обов`язки головного лікаря КЗ "Стоматологічна поліклініка № 3" ДОР 28 лютого 2019 року відповідно до пункту 2 статті 36 КЗпП України (а. с. 28, т. 1).

Відповідно до листків непрацездатності серії АДС № 595388, серії АДС № 574508, серії АДС № 152452 ОСОБА_1 у періоди із 27 лютого 2019 року по 03 березня 2019 року, із 04 березня 2019 року по 06 березня 2019 року, із 07 березня 2019 року по 22 березня 2019 року перебувала на лікарняному (а. с. 58, 59, 60, т. 1).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають не в повній мірі.

Частиною першою статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, згідно з якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Порядок оформлення трудових відносин за строковим трудовим договором такий же, як і за безстроковим, але при цьому факт укладання трудового договору на певний строк чи на час виконання певної роботи повинен бути відображений, зокрема у наказі чи розпорядженні роботодавця, яким оформляється цей трудовий договір.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 24 КЗпП України укладення трудового договору оформлюється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу.

Укладення строкового трудового договору можливе за погодженням сторін, без згоди працівника укладення такого договору є неможливим.

Підставами припинення трудового договору є: закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення (пункт 2 частини першої статті 36 КЗпП України).

Припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає заяви або якогось волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору він уже виявив, коли писав заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договору. У цей же час він виразив і волю на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на який він був укладений. Власник також не зобов`язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за пунктом 2 частиною першою статті 36 КЗпП України.

Згідно з частиною першою статті 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до частини першої, пункту 2 частини другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої.

Установивши, що у наказі від 15 січня 2019 року № 8-о про призначення ОСОБА_1 виконуючою обов`язки головного лікаря КЗ "Стоматологічна поліклініка № 3" ДМР зазначений період дії трудового договору та враховуючи, що між сторонами діяв строковий трудовий договір із 16 січня 2019 року по 28 лютого 2019 року, факт укладення якого підтверджено як власноручно написаною позивачем заявою, так і наказом про призначення її на вказану посаду, що засвідчує добровільне волевиявлення позивача працювати на умовах і у період, які визначені трудовим договором, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про те, що звільнення позивача з роботи у зв`язку з закінченням строку дії трудового договору на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України є правомірним.

Такі висновки судів першої та апеляційної інстанцій узгоджуються з висновками Верховного Суду щодо застосування норми права, викладені у постановах від 12 вересня 2018 року у справі № 753/16193/16, від 31 жовтня 2018 року у справі № 761/27037/17, у яких зазначено про те, що припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає заяви або якогось волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору він уже виявив, коли писав заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договору. У цей же час він виразив і волю на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на який він був укладений. Власник також не зобов`язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за пунктом 2 частиною першою статті 36 КЗпП України.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Суди попередніх інстанцій встановили, що строкові трудові договори між сторонами укладалися неодноразово.

Матеріалами справи підтверджено факт обізнаності позивача про строковість даних трудових відносин та погодження саме на такі умови праці. Власне бажання позивача на укладення саме строкових трудових відносин підтверджується, зокрема, її заявою від 29 вересня 2018 року (а. с. 179, т. 1), що спростовує доводи касаційної скарги заявника про те, що укладений між сторонами трудовий договір є безстроковим.

Верховним Судом враховано, що за характером виконуваної роботи між позивачем і роботодавцем міг бути укладений строковий трудовий договір, тому по закінченню строку перебування позивача на відповідній посаді, роботодавець мав право звільнити позивача за закінченням строку договору.

З огляду на наведене, безпідставними є доводи касаційної скарги заявника про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду про застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановахвід 12 вересня 2018 року у справі № 753/16193/16, від 31 жовтня 2018 року у справі № 761/27037/17, від 25 вересня 2019 року у справі № 357/15008/18, оскільки висновки судів не суперечать висновкам, викладеним у зазначених постановах.

Разом з тим, Верховний Суд не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що звільнення позивача у період тимчасової непрацездатності відбулося без порушень вимог частини третьої статті 40 КЗпП України, оскільки вимоги цієї статті поширюються лише на випадки звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, тобто з підстав, передбачених статтями 40, 41 КЗпП України.

Відповідно до частини третьої статті 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Рішенням Конституційного Суду України від 04 вересня 2019 року (va06p710-19) № 6-р(ІІ)/2019 у справі за конституційною скаргою Особа_5 щодо відповідності Конституції України (254к/96-ВР) (конституційності) положень частини третьої статті 40 КЗпП України визнано такими, що відповідають Конституції України (254к/96-ВР) (є конституційними), положення частини третьої статті 40 КЗпП України. Конституційний Суд України зазначив, що положеннями частини третьої статті 40 КЗпП України закріплені гарантії захисту працівника від незаконного звільнення, що є спеціальними вимогами законодавства, які мають бути реалізовані роботодавцем для дотримання трудового законодавства. Однією з таких гарантій є, зокрема, сформульована у законодавстві заборона роботодавцю звільняти працівника, який працює за трудовим договором і на момент звільнення є тимчасово непрацездатним або перебуває у відпустці. Отже, нерозповсюдження такої вимоги на трудові правовідносини за контрактом є порушенням гарантій захисту працівників від незаконного звільнення та ставить їх у нерівні умови порівняно з працівниками інших категорій.

Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення частини третьої

статті 40 КЗпП України є такими, що поширюються на усі трудові правовідносини.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 205/4196/18 (провадження № 14-670цс19) викладено правовий висновок про те, що у разі порушення гарантії, встановленої частиною третьою статті 40 КЗпП України, негативні наслідки слід усувати шляхом зміни дати звільнення позивача, визначивши датою припинення трудових відносин перший день після закінчення періоду тимчасової непрацездатності (відпустки).

У цій справі встановлено, що згідно з листками непрацездатності серії АДС № 595388, серії АДС № 574508, серії АДС № 152452 ОСОБА_1 у періоди із 27 лютого 2019 року по 03 березня 2019 року, із 04 березня 2019 року по 06 березня 2019 року, із 07 березня 2019 року по 22 березня 2019 року перебувала на лікарняному.

Отже, на дату фактичного звільнення - 28 лютого 2019 року ОСОБА_1 знаходилася на лікарняному, тому звільнення позивача з посади у період її непрацездатності відбулося з порушенням вимог частини третьої статті 40 КЗпП України.

Водночас, таке порушення не є підставою для поновлення позивача на роботі у зв`язку з закінченням строку трудового договору, а підлягає усуненню шляхом зміни дати звільнення, тобто визначення дати припинення трудових відносин у перший день після закінчення такого періоду.

Додатково враховується, що у випадку зміни дати звільнення у зв`язку із звільненням працівника з роботи під час його тимчасової непрацездатності та закінченням строку дії контракту, відсутні підстави і умови матеріальної відповідальності роботодавця, оскільки причиною того, що працівник не виконував трудові обов`язки і не отримував заробітну плату є тимчасова непрацездатність, оплата якої здійснюється у визначеному законом порядку. У такому випадку зміна дати звільнення не є вимушеним прогулом, за який працівнику виплачується середній заробіток, розмір якого обчислюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (100-95-п) .

За змістом статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Отже звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України відбулось правомірно, але у період перебування її на лікарняному, що свідчить про допущення відповідачем порушень норм частини третьої статті 40 КЗпП України, тому колегія суддів дійшла висновку про необхідність змінити дату звільнення ОСОБА_1 .

Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами першої та апеляційної інстанцій повно, але неправильно застосовано норми матеріального права, рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 19 травня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 про поновлення на роботі необхідно змінити, дату звільнення ОСОБА_1 з роботи змінити із 28 лютого 2019 року на 23 березня 2019 року. В іншій частині оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, оскільки відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Враховуючи те, що суд касаційної інстанції дійшов висновку про зміну оскаржуваних судових рішень лише в частині дати звільнення ОСОБА_1 з посади, відсутні підстави для стягнення з відповідача судового збору, оскільки по суті вимоги позивача залишилися без задоволення.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії Першої судової палати суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: змінити

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 19 травня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Департаменту охорони здоров`я населення Дніпровської міської ради про поновлення на роботі змінити.