Горбунової Я. М. від 01 червня 2021 року та постанову Харківського апеляційного суду у складі колегії суддів: Бурлаки І. В., Хорошевського О. М., Яцини В. Б. від 06 грудня 2021 року,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до

ОСОБА_2, третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Яковлєва К. Б., в якому просила суд визнати недійсним спадковий договір від 20 квітня 2017 року, укладений між нею та

ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Яковлєвою К. Б.

Позовна заява мотивована тим, що вона є власником квартири АДРЕСА_1 .

Вказувала, що вона знайома з ОСОБА_2 більше десяти років, вони проживають в одному під`їзді. З початку 2016 року через хронічні хвороби та похилий вік у неї значно погіршився стан здоров`я, вона стала потребувати сторонньої допомоги, є інвалідом другої групи довічно, неодноразово перебувала на стаціонарному лікуванні.

Зазначала, що 20 квітня 2017 року між нею та ОСОБА_2 укладено спадковий договір, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Яковлєвою К. Б., за умовами якого ОСОБА_2 зобов`язалась виконувати встановлені договором її розпорядження, а саме сплачувати у встановлені строки комунальні платежі і в разі її смерті набуває право власності на належну їй на праві власності квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Вказувала, що погодилась на пропозицію ОСОБА_2 договір, вважаючи, що за цим договором буде отримувати від неї допомогу саме у вигляді особистого догляду, приготування їжі, придбання продуктів харчування, яку потребувала. Проте в силу похилого віку, стану здоров`я, юридичної необізнаності вона помилилась, оскільки вважала, що укладала саме договір довічного утримання, за яким буде отримувати необхідну їй допомогу, як матеріальну, так і у вигляді особистого догляду, що ОСОБА_2 їй обіцяла.

Оскільки від ОСОБА_2 жодної особистої допомоги не було, вона вимушена була звертатися до Територіального центру соціальних послуг Московського району м. Харкова і 06 грудня 2019 року уклала з ними договір, за яким соціальний працівник Центру надавав їй дрібну побутову допомогу строком до 05 грудня 2020 року. При цьому, вона потребує значної матеріальної допомоги у придбанні ліків.

Вказувала, що для отримання необхідної їй допомоги має намір укласти договір довічного утримання з іншою особою, однак позбавлена такої можливості, адже на підставі укладеного спадкового договору її квартира знаходиться під забороною відчуження.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 на підставі статей 203, 229 ЦК України просила суд її позов задовольнити.

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 01 червня 2021 року, залишеним без змін за апеляційною скаргою ОСОБА_1 постановою Харківського апеляційного суду від 06 грудня 2021 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Судові рішення мотивовано тим, що ОСОБА_1 не довела, що на момент укладення оспорюваного спадкового договору вона помилялася щодо правової природи укладеного нею правочину або/та існували обставини, які зумовлюють визнання його недійсним, оскільки, укладаючи цей договір, вона усвідомлювала його істотні умови і правові наслідки його укладення, а зміна свого рішення або ставлення до його наслідків у результаті переусвідомлення його значення для себе, що настали у майбутньому, тобто після укладення такого правочину, не повинні створювати уявлення про наявність такої помилки станом на момент укладення оспорюваного правочину.

Тобто, суди виходили з того, що підстави недійсності правочину повинні існувати саме на момент його укладення, усі сумніви та зміна намірів і ставлення до укладеного правочину, що виникли після моменту укладення, не впливають на його дійсність, а можуть слугувати виключно підставами для його розірвання, якщо це передбачено законом для такої правової ситуації.

При цьому, позивач не довела належними та допустимими доказами, що, укладаючи спірний спадковий договір, вважала, що нею у квітні 2017 року укладено договір довічного утримання, а з позовом про визнання його недійсним звернулася лише у січні 2020 року.

Апеляційний суд додатково вказав, що доводи ОСОБА_1 щодо того, що вона не читала спадковий договір, який укладала з ОСОБА_2, спростовуються змістом цього договору, у якому вказано, що він сторонам зрозумілий. При цьому допитані судом свідки підтвердили лише, що останні кілька років позивачці надавали допомогу сусіди, однак будь-яких відомостей про те, що саме на час укладення спадкового договору позивачка мала намір укласти договір довічного утримання та вважала, що укладає такий договір, вони не надали. Обставини щодо укладення договору стали їм відомі зі слів самої позивачки вже після укладення договору.

Також суд зазначив, що твердження ОСОБА_1 щодо того, що вона не має у власності іншого житла та можливості отримувати допомогу від інших осіб, не можуть бути взяті до уваги, оскільки спадковий договір не позбавляє позивачку права на житло за її життя. Сторони спадкового договору мають можливість внесення змін до нього, зокрема, у частині розпоряджень відчужувача.

Апеляційний суд послався на постанову Верховного Суду від 23 листопада 2020 року у справі № 564/308/18, провадження № 61-3536св19.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У січні 2022 року до Верховного Суду через засоби поштового зв`язку представник ОСОБА_1 - адвокат Мякота О. Ю., подала касаційну скаргу, у якій, просить оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову

ОСОБА_1 у повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 січня 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі на оскаржувані судові рішення, витребувано матеріали цивільної справи № 643/744/20 з Московського районного суду

м. Харкова. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У лютому 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 червня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скаргапредставника ОСОБА_1 - адвоката Мякоти О. Ю., мотивована тим, що суди не взяли до уваги те, що, укладаючи спірний спадковий договір, позивач розраховувала отримувати допомогу, щоб їй готували їжу, доглядали за нею, прибирали, купували продукти, адже потребувала особистого догляду, на підтвердження чого надано медичні докази. Вона не читала договір, який укладала з ОСОБА_2, тому не усвідомлювала значення і умови договору.

Також суди не дали належної оцінки показанням свідків, які підтвердили, що їй допомагають сусіди, а пояснення відповідачки, що вона надавала їй допомогу, будь-якими доказами не підтверджені.

Суд не врахував, що позивачка є інвалідом другої групи, потребує періодичного лікування, купівлі ліків та постійного стороннього догляду, що підтверджується медичною документацією, і саме на момент укладення спадкового договору вона помилилась щодо природи укладеного договору та результату його укладення, а потребувала саме укладення договору довічного утримання. При цьому, вона не має у власності іншого житла та можливості отримувати допомогу від інших осіб, укласти договір довічного утримання, так як квартира знаходиться під забороною відчуження.

Крім того, суд апеляційної інстанції, посилаючись на практику Верховного Суду, не врахував стан здоров`я позивача на час укладення спірного спадкового договору, те, що вона потребує сторонньої допомоги, що підтверджується відповідними доказами в матеріалах справи. Тобто фактичні обставини справ є різними.

При цьому, посилається на інші відповідні правові висновки Верховного Суду, які не врахував суд апеляційної інстанції.

Доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу

У лютому 2022 року до Верховного Суду надійшли відзиви від ОСОБА_2 та приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Яковлєвої К. Б., на касаційну скаргу, в яких зазначено, що доводи касаційної скарги є безпідставними, суди дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, так як позивачка не довела, що на момент укладення спадкового договору вона помилялась щодо його правової природи, а зміна свого рішення у майбутньому не свідчить про те, що станом на момент укладення договору позивачка діяла від впливом помилки. При цьому, позивачка звернулась до суду з позовом у цій справі майже через три роки після укладення договору, вона отримує соціальну допомогу та для її отримання немає потреби у визнанні недійсним спадкового договору.

ОСОБА_2, вказує, що вона з моменту укладення договору сумлінно виконувала його умови, позивач добровільно приходила до нотаріальної контори для укладення спірного договору, нотаріусом роз`яснено їй природу та наслідки укладення договору, який підписано після його прочитання. Також пояснила, що при укладенні договору вона не розраховувала на інші види допомоги від набувача, окрім тих, що передбачені договором.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є інвалідом другої групи, що підтверджується копіями пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 та довідки

від 02 лютого 1995 року № 158824 (а. с. 5, 6).

ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності

від 16 червня 2000 року (а. с. 7, 16).

20 квітня 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали спадковий договір, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Яковлєвою К. Б., зареєстрований в реєстрі за № 244 (а. с. 8-9).

За умовами спадкового договору ОСОБА_2 зобов`язалася виконувати розпорядження ОСОБА_1, що встановлені цим договором, і в разі її смерті набуває право власності на майно відчужувача ОСОБА_1, а саме квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Пунктом 7 спадкового договору передбачено, що ОСОБА_2 зобов`язується виконувати розпорядження ОСОБА_1, а саме сплачувати у встановлені строки комунальні платежі, а також вартість послуг з користування електроенергією та міським телефонним зв`язком.

Пунктом 17 спадкового договору передбачено, що в разі невиконання набувачем взятих на себе обов`язків за цим договором, договір може бути розірваний судом на вимогу відчужувача, а також на вимогу набувача у разі неможливості виконання ним розпоряджень відчужувача.

20 квітня 2017 року на підставі зазначеного спадкового договору накладено заборону відчуження щодо вказаної вище квартири, про що внесено відповідні відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а. с. 16).

Відповідно до довідки МСЕК від 02 лютого 1995 року ОСОБА_1 є інвалідом 2 групи за загальним захворюванням довічно (а. с. 6().

З наданих ОСОБА_1 медичної довідки від 16 травня 2008 року, медичного висновку від 10 січня 2020 року, епікризу-виписки з історії хвороби № 6315, виписки з медичної карти стаціонарного хворого № 7861, виписки з медичної карти стаціонарного хворого № 1474, епікризу № 524, виписки з амбулаторної картки вбачається, що вона має низку захворювань, потребує постійного стороннього догляду (а. с. 10-15, 20).

06 грудня 2019 року ОСОБА_1 уклала договір про надання соціальних послуг з Територіальним центром надання соціальних послуг Московського району м. Харкова (а. с. 17-18).

За січень-грудень 2019 року ОСОБА_1 нараховано пенсію у розмірі

35 850,38 грн, що підтверджується довідкою від 16 січня 2020 року № 408/11 (а. с. 19).

ОСОБА_1 також надано копії чеків на придбання ліків від 02 січня

2020 року та 13 січня 2020 року, копії рахунків на оплату комунальних послуг з постачання гарячої води та опалення і квитанцій про сплату від 19 березня 2021 року, від 21 травня 2020 року, від 02 березня 2021 року, від 21 травня 2021 року (а. с. 21, 123-129).

ОСОБА_2 на підтвердження виконання умов спадкового договору надала копії квитанцій про сплату комунальних послуг та роздруківку з "Приват24" (а. с. 67-88).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) .

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник указує,

що судами попередніх інстанцій застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, а також належним чином

не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката

Мякоти О. Ю., підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

Відповідно до статті 1302 ЦК України за спадковим договором одна сторона (набувач) зобов`язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача.

Статтею 1305 ЦК України передбачено, що набувач у спадковому договорі може бути зобов`язаний вчинити певну дію майнового або немайнового характеру до відкриття спадщини або після її відкриття.

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Пленум Верховного Суду України у пункті 28 постанови від 30 травня 2008 року № 7 (v0007700-08) "Про судову практику у справах про спадкування" роз`яснив судам, що спадковий договір може бути визнано недійсним із підстав,

визначених нормами глави 16 ЦК України (435-15) .

Пунктом 2 частини другої статті 16 ЦК України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Відповідно до положень частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).

Відповідно до статей 229- 233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним.

У той же час за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно (стаття 744 ЦК України).

Отже, наявність чи відсутність помилки - неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору замість договору довічного утримання, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору та роз`яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як: вік позивача, його стан здоров`я та потреба у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору.

Подібні правові висновки містяться у постановах Верховного Суду України від 18 червня 2014 року у справі № 6-69 цс 14; від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-202 цс 15; від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2087 цс 15;

від 16 березня 2016 року у справі № 6-93 цс 16, та постановах Верховного Суду від 16 січня 2019 року справа № 461/4980/17 (провадження № 61-44057 св 18), від 20 лютого 2019 року у справі № 462/1992/15-ц (провадження

№ 61-21435 св 18),від 20 березня 2019 року справа № 758/463/15-ц, (провадження № 61-48695 св 18), від 20 листопада 2019 року у справі

№ 308/3593/17 (провадження № 61-9531 св 19), від 24 червня 2020 року

у справі № 405/2719/17 (провадження № 61-45189 св 18) та від 18 грудня

2020 року у справі № 541/2898/16 (провадження № 61-12478 св 20) та інших.

Ураховуючи викладене, Верховний Суд доходить висновку про те, що суди належним чином не врахували фактичні обставини у конкретній справі, так як під час укладення оспорюваного спадкового договору установлено, що:

- ОСОБА_1 виповнилось 81 рік, з 02 лютого 1995 року вона є інвалідом 2 групи за загальним захворюванням довічно, дітей немає, тобто позивач є особою похилого віку, у силу якого потребувала сторонньої допомоги та матеріальній допомоги, мала погіршений стан здоров`я;

- ОСОБА_1 відповідно до медичної довідки від 16 травня 2008 року, медичного висновку від 10 січня 2020 року, епікризу-виписки з історії хвороби № 6315, виписки з медичної карти стаціонарного хворого № 7861, виписки з медичної карти стаціонарного хворого № 1474, епікризу № 524, виписки з амбулаторної картки має низку захворювань, неодноразово лікувалася амбулаторно та стаціонарно, потребує постійного стороннього догляду (а. с. 10-15, 20);

- 06 грудня 2019 року ОСОБА_1 уклала договір про надання соціальних послуг з Територіальним центром надання соціальних послуг Московського району м. Харкова, що підтверджує потребу у сторонньому догляді.

З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що волевиявлення ОСОБА_1 не відповідало її внутрішній волі та не було спрямоване на реальне настання правових наслідків, обумовлених договором. Позивач довела, що під час укладення спадкового договору діяла під впливом помилки, оскільки вважала, що укладає договір довічного утримання, за умовами якого відповідач буде доглядати за нею, тобто помилялася щодо правової природи правочину.

Посилання апеляційного суду на постанову Верховного Суду від 23 листопада 2020 року у справі № 564/308/18, провадження № 61-3536св19, є помилковим, так як справи не є подібними за підставами позову і встановленими судами фактичними обставинами. Так, у наведеній справі № 564/308/18 судами достовірно встановлено, що позивач на момент укладення зазначеного договору був працездатною особою у віці 62 років, не мав хронічних чи інших тяжких захворювань, які б давали підстави для надання йому утримання тощо.

Натомість, у справі, яка переглядається, встановлені інші обставини, які зумовлюють недійсність спадкового договору і для цієї справи релевантними є судові рішення Верховного Суду, як наведені вище щодо помилки при укладенні договору, так і постанови Верховного Суду щодо спадкових договорів: від 02 червня 2021 року у справі № 644/2157/18-ц, провадження № 61-15933св19; від 16 жовтня 2019 року у справі № 639/9198/16-ц, провадження № 61-30341св18.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, судові рішення не відповідають вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості судового рішення та підлягають скасуванню відповідно до вимог статті 412 ЦПК України з ухваленням нового рішення про задоволення позову ОСОБА_1 .

Щодо судових витрат

Позивач звільнена від сплати судового збору відповідно до

пункту 9 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір".

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (речення перше частини шостої

статті 141 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Станом на 01 січня 2020 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складав 2 102,00 грн.

Відповідно до підпункту 2 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою, ставка судового збору становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (840,80 грн).

Підпунктом 6 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що за подання до суду апеляційної скарги на рішення суду; заяви про приєднання до апеляційної скарги на рішення суду; апеляційної скарги на судовий наказ, заяви про перегляд судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами ставка судового збору становить 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги в розмірі оспорюваної суми.

Підпунктом 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що за подання до суду касаційної скарги на рішення суду; заяви про приєднання до касаційної скарги на рішення суду ставка судового

збору становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при

поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги в розмірі оспорюваної суми.

Враховуючи те, що касаційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду скасуванню, а позов - задоволенню, то з ОСОБА_2 у дохід Державного бюджету України підлягає стягненню судовий збір за розгляд позовної заяви у розмірі

840,80 грн, за перегляд апеляційної скарги у розмірі 1 260,90 грн, та за перегляд касаційної скарги у розмірі 1 681,60 грн, а всього 3 783,30 грн.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Мякоти Олени Юріївни, задовольнити.

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 01 червня 2021 року та постанову Харківського апеляційного суду від 06 грудня 2021 року скасувати.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Яковлєва Катерина Борисівна, про визнання спадкового договору недійсним, задовольнити.

Визнати недійсним спадковий договір від 20 квітня 2017 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Яковлєвою Катериною Борисівною.