розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області у складі судді Бойка О. М. від 04 грудня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду у складі колегії суддів: Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М., Пищиди М. М., від 30 червня 2021 року і виходив з наступного.

Короткий зміст заявлених позовних вимог

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом

до ОСОБА_3 про визнання права власності та встановлення порядку користування майном.

Свої вимоги ОСОБА_1 мотивував тим, що у 2013-2014 роках між ним та ОСОБА_3 було укладено договір про спільну діяльність по будівництву котеджів, що підтверджується рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 серпня 2016 року у справі № 202/7929/15, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 листопада 2017 року, і не заперечується сторонами. Між сторонами укладено угоду - дорожню карту від 22 травня 2013 року, ОСОБА_3 складено документ про отримання від нього 70 000 євро для інвестування у будівництво будинку у м. Підгороднє та придбання земельної ділянки у с. Новоолександрівка площею 15 соток, яким передбачено повернення фінансів після реалізації об`єктів по завершенню будівництва.

ОСОБА_1 зазначав, що предметом спільної діяльності є будівництво котеджів із метою наступного їх продажу. Сторони домовилися, що об`єктом № 1, який вони спільно будують, є будинок, розташований по АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею 0,081 га. Сторони погодили, що мають намір спільно збудувати об`єкт № 2 в с. Новоолександрівка вартістю 107 000 доларів США.

ОСОБА_1 вказував, що ОСОБА_3 мав надати у спільну діяльність придбану ним земельну ділянку із будинком і частково виконаними будівельними роботами, забезпечити організацію будівельних робіт і контроль за їх виконанням, залученням додаткового фінансування, рекламою та мінімізацією витрат, а також фінансування будівельних робіт, утримання об`єктів. Він же повинен забезпечити фінансування будівництва у сумах, які обумовлені сторонами. Попередня сума фінансування оцінювалася у розмірі 90 000 доларів США для закінчення будівництва об`єкту № 1, тобто будинку за адресою: АДРЕСА_1, на земельній ділянці площею 0,081 га, та 170 000 доларів США для купівлі земельної ділянки для будівництва об`єкта № 2, тобто будинку у с. Новоолександрівка, а також фінансування об`єкту № 2 - 70 000 доларів США.

Посилаючись на положення статей 1133, 1134 Цивільного кодексу України, ОСОБА_1 стверджував, що внесене учасниками майно, яким вони володіли на праві власності, а також вироблена у результаті спільної діяльності продукція та одержані від такої діяльності плоди і доходи є спільною частковою власністю учасників, якщо інше не встановлено договором простого товариства або законом. Вклади учасників вважають рівними за вартістю, якщо інше не випливає із договору простого товариства або фактичних обставин. Звертав увагу, що ОСОБА_3 намагався зареєструвати за собою право власності на вказаний будинок та не визнавав право спільної часткової власності ОСОБА_1 на нього. У той же час він не визнавав вкладу ОСОБА_3 у розмірі 150 000 доларів США, оскільки вважав, що такі кошти ОСОБА_3 не витрачалися.

Із урахуванням зазначеного, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просив суд визнати за ним право спільної часткової власності на 1/2 частини земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1, площею 0,081 га, кадастровий номер 1221411000:02:001:0123, та право спільної часткової власності на 1/2 житлового будинку літера А-2 загальною площею 286,3 кв. м, погріб літ. ПГ, балкон, тераса літ. а-1, ганок літ. а, господарські будівлі та споруди - навіс літ. Б, споруди № 1-3, І за адресою: АДРЕСА_1, та встановити порядок користування спільним майном - земельною ділянкою та житловим будинком.

Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 04 грудня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено

у повному обсязі.

Додатковим рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 02 березня 2021 року вирішено питання

щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 обрано неналежний спосіб захисту своїх прав, заявлено позовні вимоги про визнання права спільної часткової власності на 1/2 частину земельної ділянки та 1/2 житлового будинку без урахування умов договору про спільну діяльність, які передбачають продаж домоволодіння та наступний розподіл коштів з урахуванням понесених сторонами витрат. Позовні вимоги у частині встановлення порядку користування спільним майном - земельною ділянкою та житловим будинком визнано похідними від первісної позовної вимоги, а тому відхилені. При цьому ОСОБА_1 не було зазначено, який саме порядок користування він просив встановити відносно спірного майна, отже позовні вимоги у цій частині визнані неконкретизованими.

Основний зміст та мотиви постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 30 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 04 грудня 2020 року - без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки позивач не довів порушення своїх прав, враховуючи правовідносини, які склалися між сторонами спору. Сторони передбачали, що ОСОБА_3 мав забезпечити здійснення добудови домоволодіння, його наступний продаж та розподіл отриманого прибутку. Будь-яких умов про набуття сторонами угоди про спільну діяльність права власності на домоволодіння у наданих суду документах не міститься.Апеляційний суд зауважив, що у разі, якщо особа вважає, що учасник спільної діяльності у формі простого товариства не виконав своїх зобов`язань перед нею, вона має право пред`явити позов до такої особи і отримати відшкодування за порушення своїх прав, у тому числі за рахунок майна.

Узагальнені доводи касаційної скарги

У грудні 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернулася

до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області

від 04 грудня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду

від 30 червня 2021 року скасувати і направити справу на новий розгляд

до суду першої інстанції.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявниця зазначила неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України

від 06 липня 2016 року у справі № 3-576гс16, постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 1609/6643/12,

від 24 квітня 2019 року у справі № 1609/10810/12, від 15 травня 2019 року

у справі № 522/102/13-ц та постановах Верховного Суду від 28 лютого

2018 року у справі № 352/626/13-ц, від 18 квітня 2018 року у справі

№ 753/11000/14-ц, від 26 листопада 2019 року у справі № 902/201/19,

від 18 грудня 2019 року у справі № 916/633/19, від 19 грудня 2019 року

у справі № 520/11429/17 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), та не дослідили належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Заявниця стверджує, що судами у справі № 202/2407/15-ц встановлено як сам факт здійснення позивачем внеску, так і розмір внеску в проєкт по будівництву будинку "Подгороднє" за договором від 21 червня 2014 року, а саме - у сумі 170 000, 00 євро. У порушення вимог частини четвертої статті 82 ЦПК України суди попередніх інстанцій встановили інші обставини та дійшли протилежних висновків. Суди всупереч принципу преюдиції спростували факт здійснення позивачем внеску у розмірі 170 000 євро, який зазначений в угоді від 21 червня 2014 року.

Також заявниця звертає увагу на те, що будівництво домоволодіння по АДРЕСА_1 закінчено, об`єкт готовий до експлуатації, що підтверджується декларацією про готовність об'єкту. Відповідач намагався зареєструвати право власності на спірне майно лише за собою та не визнає право власності на частку у спірному об`єкті за ОСОБА_1 . Відповідно до угоди "дорожня карта" від 22 травня 2013 року сторони мали виставити об`єкт на продаж, тобто діяти спільно. Здійснення сторонами по справі внесків у спільну діяльність - добудову котеджу по в АДРЕСА_1 встановлено у справі № 202/7929/15-ц.

На думку заявниці, між сторонами укладено договір простого товариства, внесено внески, що в силу положень частини першої статті 1134 ЦК України є підставою для виникнення спільної часткової власності на спірний об`єкт нерухомості.

Особа, яка подала касаційну скаргу, вказує, що наведені обставини перешкоджають ОСОБА_1 зареєструвати право власності на частку у збудованому об`єкті та виконати умови договору щодо подальшої реалізації спірного об`єкту. Із урахуванням зазначеного, визнання права власності за позивачем на спірне нерухому майно слід вважати ефективним способом захисту порушених прав.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження у справі № 175/3768/18.

Ухвалою Верховного Суду від 05 липня 2022 рокусправу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання права власності та встановлення порядку користування майном призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У поданому відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 посилається на те, щодоводи касаційної скарги є безпідставними, необґрунтованими, такими, що не спростовують правильних по суті судових рішень судів першої та апеляційної інстанції. Вказує, що всі істотні доводи касаційної скарги вже були предметом розгляду судів попередніх інстанцій. Вважає, що позивач неналежним чином виконав взяті на себе зобов`язання і намагався створити у суду враження існування інших правовідносин, аніж ті, що насправді існували між сторонами спору, а тому судами попередніх інстанцій обґрунтовано відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Спірні відносини ОСОБА_1 та ОСОБА_3 щодо виконання умов угоди від 22 травня 2013 року та інших документів, складених на виконання зазначеної угоди, неодноразово були предметом розгляду судів.

Красногвардійським районним судом м. Дніпропетровська розглянуто справу № 191/2407/15 з позовними вимогами ОСОБА_1 про встановлення факту порушення умов договору про спільну діяльність, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 від 22 травня 2013 року, в частині не виконання умов договору по об`єкту забудови № 2, а саме купівлі земельної ділянки у с. Новоолександрівка та будівництва будинку на цій земельній ділянці у с. Новоолександрівка; внесення змін до договору про спільну діяльність, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 від 22 травня 2013 року, у частині купівлі земельної ділянки у с. Новоолександрівка та будівництва будинку на цій земельній ділянці у с. Новоолександрівка, у зв`язку з допущеннями істотних порушень умов договору з боку ОСОБА_3, шляхом припинення дії пунктів договору та виключення з умов договору про спільну діяльність від 22 травня 2013 року об`єкту забудови № 2, а саме земельної ділянки у с. Новоолександрівка та будівництва будинку на цій земельній ділянці у с. Новоолександрівка, як предмету спільної діяльності сторін договору про спільну діяльність від 22 травня 2013 року; стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 коштів у розмірі 5 259 800, 00 грн, що станом на 06 липня 2018 року становить 170 000, 00 євро, які отримані ОСОБА_3 від ОСОБА_1 на купівлю земельної ділянки у с. Новоолександрівка та будівництво будинку на цій земельній; стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 коштів у розмірі 2 706 424, 11 грн, що станом на 30 серпня 2017 року становить 88 300,95 євро; стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 збитків у розмірі 120 700 євро, що в еквіваленті станом на 06 липня 2018 року за курсом НБУ становить 3 734 458, 00 грн; стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у сумі 500 000,00 грн.

Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 31 жовтня 2018 року у справі № 191/2407/15 у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 було відмовлено у повному обсязі, вказане рішення залишено без змін за результатами апеляційного перегляду справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 .

При вирішенні вказаної справи Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська встановив, що 19 квітня 2011 року між ОСОБА_6, яка діяла від імені ОСОБА_7, та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Якубою О. А., зареєстрований в реєстрі за № 1472, згідно з яким ОСОБА_3 купив земельну ділянку площею 0,081 га, кадастровий номер 1221411000-02-001-0123, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

Також 19 квітня 2011 року між ОСОБА_6, яка діяла від імені ОСОБА_7, та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Якубою О. А., зареєстрований в реєстрі за № 1467, згідно з яким ОСОБА_3 купив будинок, що знаходиться за адресою: будинок АДРЕСА_1 .

У 2013 році між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 була досягнута домовленість про спільне фінансування будівництва домоволодіння за адресою: будинок АДРЕСА_1, та одночасне придбання земельної ділянки у с. Новоолександрівка під будівництво котеджу. У зв`язку з цим між сторонами була укладена угода дорожня карта від 22 травня 2013 року .

Згідно з вказаною письмовою угодою від 22 травня 2013 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 домовились вести спільний проєкт по будівництву котеджів. ОСОБА_1 забезпечує фінансування добудови об`єкту у м. Підгороднє, який належить ОСОБА_3 . Після добудови цей об`єкт у м. Підгородне ОСОБА_3 виставляє на продаж. На момент вкладення фінансів ОСОБА_1 об`єкт у м. Підгородне вже профінансований ОСОБА_3 у розмірі 150 000 доларів США. Паралельно з будівництвом у м. Підгородне ОСОБА_1 фінансує завдаток по ділянці у Новоолександрівці розміром 15 соток у розмірі 10 000 євро та по закінченню максимум 2-х місяців ОСОБА_1 забезпечує його оплату до загальної суми продажу ділянки 107 000, 00 доларів США. Також ОСОБА_1 забезпечує фінансування будівництва на ділянці у Новоолександрівці одного будинку. Під час будівництва об`єкти виставляються на продаж. ОСОБА_3 забезпечує організацію будівельних робіт, контроль і займається залученням додаткового фінансування, рекламою компанії, мінімізацією витрат. Подальші плани після реалізації об`єктів будуть обумовлюватись додатково. Загальна сума запланованих інвестицій ОСОБА_1 у будівництво до його закінчення - 90 000 доларів США, придбання ділянки - 107 000 доларів США, в будівництво будинку в Новоолександрівці 70 000 дол. США.

ОСОБА_3 була складена розписка, у якій зазначено, що він отримав від ОСОБА_1 суму у розмірі 70 000 євро по курсу для інвестування у будівництво будинку у м. Підгородне та в тому числі для придбання ділянки в с. Новоолександрівка (15 соток).

У зазначеній розписці було обумовлено, що повернення грошей пов`язано з певною подією, а саме: після реалізації об`єктів по закінченню будівництва. При цьому, в ній не зазначена ні дата її складання, ні дата отримання ОСОБА_3 грошових коштів. Датою отримання ОСОБА_3 коштів за вказаною розпискою сторони визнають 22 травня 2013 року. Ці обставини були встановлені рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 серпня 2016 року у справі № 202/7929/15-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_8 про стягнення заборгованості за договором позики та процентів за користування позикою в зв`язку з невиконанням грошового зобов`язання, яке ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 листопада 2017 року залишена без змін.

На виконання укладеної між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 угоди від 22 травня 2013 року в частині придбання земельної ділянки у с. Новоолександрівка ОСОБА_3 було знайдено земельну ділянку та 10 червня 2013 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_3 було укладено попередній договір до договору купівлі-продажу нерухомого майна, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Якубою О. А., зареєстрований в реєстрі за № 1528, за умовами якого ОСОБА_3 зобов`язався купити, а ОСОБА_9 зобов`язалась продати земельну ділянку площею 0,150 га, кадастровий номер 1221486200-05-010-0041, по АДРЕСА_2 за 770 990, 00 грн до 10 серпня 2013 року. На підтвердження вказаного зобов`язання та забезпечення його виконання ОСОБА_3 передав ОСОБА_9 в якості завдатку грошову суму у розмірі 107 580, 00 грн.

В обумовлені ОСОБА_3 та ОСОБА_9 строки, тобто до 10 серпня 2013 року, укладення основного договору купівлі-продажу вищезазначеної земельної ділянки не відбулось.

Враховуючи, що угода була укладена 22 травня 2013 року, то ОСОБА_1 повинен був профінансувати купівлю вказаної земельної ділянки до 22 липня 2013 року (по закінченню максимум 2-х місяців). Однак, доказів того, що ОСОБА_1 виконав взяті на себе зобов`язання та передав ОСОБА_3 в обумовлені строки необхідну грошову суму для купівлі земельної ділянки в Новоолександрівці позивач суду не надав.

26 вересня 2013 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_3 було укладено договір № 1 про зміни до попереднього договору щодо купівлі-продажу нерухомого майна, який був посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Якубою О. А., зареєстрований в реєстрі за № 3025. У вказаному договорі сторони обумовили викласти попередній договір в іншій редакції, згідно з якою ОСОБА_3 зобов`язався купити, а ОСОБА_9 зобов`язалась продати раніше зазначену земельну ділянку за 799 344, 00 грн у термін до 08 листопада 2013 року. На підтвердження вказаного зобов`язання та забезпечення його виконання ОСОБА_3 передав ОСОБА_9 в якості завдатку грошову суму у розмірі 132 150, 00 грн.

В обумовлені ОСОБА_3 та ОСОБА_9 строки, тобто до 08 листопада 2013 року, укладення основного договору купівлі-продажу вищезазначеної земельної ділянки так і не відбулось, у зв`язку з невиконанням ОСОБА_1 умов угоди від 22 травня 2013 року. Завдаток, що ОСОБА_3 передав ОСОБА_9 на виконання попереднього договору до договору купівлі-продажу нерухомого майна, залишився у ОСОБА_9 .

Доказів того, що ОСОБА_1 в обумовлені договором строки виконав свої зобов`язання за угодою - дорожня карта від 22 травня 2013 року, укладеною між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, у частині зобов`язання ОСОБА_1 по закінченню максимум 2-х місяців забезпечити оплату загальної суми продажу ділянки - 107 000 доларів США, стороною позивача суду не надано.

Отже, рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 31 жовтня 2018 року у справі № 191/2407/15 встановлено, що домовленості ОСОБА_1 та ОСОБА_3 за угодою - дорожня карта від 22 травня 2013 року в частині придбання земельної ділянки у с. Новоолександрівка та будівництва на ній житлових будинків не були виконані.

Судами не встановлено істотного порушення ОСОБА_3 умов угоди-дорожньої карти від 22 травня 2013 року в частині купівлі земельної ділянки у с. Новоолександрівка та будівництва будинку на цій земельній ділянці судом.

ОСОБА_3 вчиняв необхідні дії для придбання земельної ділянки, уклав попередній договір та вніс суму завдатку, тобто належним чином виконував взяті на себе зобов`язання в частині організації купівлі-продажу земельної ділянки.

Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 31 жовтня 2018 року у справі № 191/2407/15 також встановлено, що за умовами письмової угоди від 22 травня 2013 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 домовились вести спільний проєкт по будівництву домоволодіння АДРЕСА_1 . Після добудови цей об`єкт у м. Підгороднє ОСОБА_3 виставляє на продаж.

21 червня 2014 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 уклали договір про те, що в проєкт по будівництву будинку "Подгороднє" було інвестовано зі сторони ОСОБА_3 170 000 доларів США, а зі сторони ОСОБА_1 170 000 євро. Визначено, що ці суми підлягають поверненню сторонам після продажу будинку у м. Підгороднє з урахуванням ціни продажу. З цієї суми було сплачено 20 000 євро в якості завдатку за ділянку у с. Новоолександрівка (в тому числі відсотки банку) за несвоєчасний викуп. На момент продажу будинку ОСОБА_3 зазначить точну суму своїх вкладень у цей проєкт з урахуванням утримання об`єкта в період реалізації проєкту та додаткових будівельних робіт.

Вищезазначені обставини були встановлені і рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 серпня 2016 року у справі № 202/7929/15-ц, яка ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 листопада 2017 року залишена без змін.

Таким чином, станом на 21 червня 2014 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 підтвердили факт інвестування ними у спільний проєкт по будівництву будинку у м. Підгородне грошових сум у таких розмірах: 170 000, 00 доларів ОСОБА_3, 170 000, 00 євро ОСОБА_1 . Твердження відповідача ОСОБА_3 в частині того, що насправді ОСОБА_1 було вкладено лише 70 000, 00 євро, а інші 100 000, 00 євро він не вкладав та лише обіцяв вкласти після продажу своєї квартири, відхилені судом, оскільки будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження цих обставин суду надано не було.

Сторони обумовили, що повернення фінансів буде здійснюватися після реалізації об`єкта по закінченню будівництва.

Згодом ОСОБА_1 направив на адресу ОСОБА_3 письмову вимогу від 21 травня 2015 року про повернення грошових коштів у розмірі 170 000, 00 євро за договором від 21 червня 2014 року.

Однак, будівництво домоволодіння АДРЕСА_1 завершене не було та відповідно реалізація об`єкта нерухомості здійснена не була.

ОСОБА_3 намагався здійснити продаж збудованого будинку, що підтверджується укладеними між ним та ТОВ "Приватбюро" угодами про надання послуг від 12 грудня 2013 року, від 12 грудня 2014 року, від 11 грудня 2015 року, однак здійснити продаж не зміг, у зв`язку з забезпеченням позову та накладенням арешту на зазначене домоволодіння за ініціативою позивача.

Листом від 14 липня 2016 року ОСОБА_3 запропоновав ОСОБА_1 мирно врегулювати спірну ситуацію, завершити проведення будівельних робіт по будинку, введення його в експлуатацію, продати будинок та розподілити прибутки. Однак, мирне врегулювання спору так і не відбулося а пропозиції ОСОБА_3 залишилися без реагування з боку позивача.

На момент розгляду справи № 191/2407/15 Красногвардійським районним судом м. Дніпропетровська ОСОБА_3 не міг зареєструвати право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 у зв`язку з наявністю зареєстрованих обтяжень речових прав на зазначене нерухоме майно, накладених за клопотанням сторони позивача, що підтверджується рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Кучер Я. В. про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень від 29 січня 2018 року № 39399465.

Домоволодіння АДРЕСА_1 закінчено будівництвом, об`єкт готовий до експлуатації, що підтверджується декларацією про готовність до експлуатації об`єкта, будівництво якого здійснено на підставі будівельного паспорта, зареєстрованою департаментом державної архітектурно-будівельної інспекції у Дніпропетровській області 09 січня 2018 року. У вказаній декларації також зазначено, що на об`єкті виконано всі передбачені будівельним паспортом обсяги робіт з дотриманням відповідних державних будівельних норм, стандартів і правил.

За результатами проведеного технічного обстеження будинку його стан оцінюється як задовільний (категорія ІІ), недоліки та пошкодження конструкцій, що впливають на безпечну експлуатацію, відсутні. Рекомендації щодо усунення недоліків не надано за відсутністю останніх. За результатами проведеного технічного обстеження об`єкта встановлено можливість його надійної та безпечної експлуатації.

Відповідно до висновку експерта за результатами проведення експертного будівельно-технічного дослідження № 831/01-18 від 31 січня 2018 року, складеного судовим експертом Харченко В. В., вартість будівництва домоволодіння АДРЕСА_1, станом на 01 вересня 2013 року складає 3 611 110, 80 грн.

Відповідно до листа ОСОБА_1 на ім`я начальника УСБУ в Дніпропетровській області, зареєстрованого 29 серпня 2016 року, ОСОБА_1 зазначає, що з 2011 по 2014 років у незаконний спосіб ОСОБА_3 та ОСОБА_5 заволоділи його грошовими коштами у сумі 170 000 євро.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга до задоволення не підлягає.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

За змістом частини першої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. За змістом частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Частиною першою статті 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою статті 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі статтями 526, 530, 610 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 1130 ЦК України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов`язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об`єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об`єднання вкладів учасників.

Частиною першою статті 1131 ЦК України передбачено, що умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

Згідно зі статтею 1132 ЦК України за договором простого товариства сторони (учасники) беруть зобов`язання об`єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети.

Статтею 1133 ЦК України визначено, що вкладом учасника вважається все те, що він вносить у спільну діяльність (спільне майно), в тому числі грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв`язки. Вклади учасників вважаються рівними за вартістю, якщо інше не випливає із договору простого товариства або фактичних обставин. Грошова оцінка вкладу учасника провадиться за погодженням між учасниками.

Внесене учасниками майно, яким вони володіли на праві власності, а також вироблена у результаті спільної діяльності продукція та одержані від такої діяльності плоди і доходи є спільною частковою власністю учасників, якщо інше не встановлено договором простого товариства або законом (частина перша статті 1134 ЦК України).

При цьому право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Речові права на нерухоме майно підлягають державній реєстрації.

Звертаючись до суду із цим позовом, позивач просив визнати за ним право спільної частковоївласності на 1/2 частини земельної ділянки по АДРЕСА_1, площею 0,081 га, кадастровий номер 1221411000:02:001:0123, та право спільної часткової власності на 1/2 житлового будинку літера А-2 загальною площею 286,3 кв. м, який знаходиться на вказаній ділянці, і встановити порядок користування спільним майном - земельною ділянкою та житловим будинком.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, взявши до уваги встановлені у справах № 191/2407/15 та № 202/7929/15-ц обставини, дійшов загалом обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення заявлених позовних вимог про визнання права спільної часткової власності на земельну ділянку та житловий будинок, оскільки відсутні правові підстави для виникнення у позивача такого права на вказане нерухоме майно, а умови угоди - дорожньої карти від 22 травня 2013 року, на підставі якої позивач вносив інвестиції у будівництво, не передбачають таких наслідків.

При зверненні до суду із цим позовом позивач не заперечував того факту, що метою укладення угоди було отримання прибутку за наслідками інвестування у будівництво, яким займався відповідач. Після закінчення будівництва сторони мали на меті відчужити побудоване майно та отримати прибуток.

У рішенні Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 31 жовтня 2018 року у справі № 191/2407/15 звернуто увагу на те, що можливість отримання грошових коштів, інвестованих у будівництво будинку, пов`язана із закінченням будівництва та реалізацією будинку, після чого кожна сторона має отримати належні кошти у відповідності до розмірів вкладів. Однак спірне домоволодіння не реалізовано у зв`язку з накладенням на нього арешту з ініціативи сторони позивача ОСОБА_1 .

Судами надано належну оцінку діям сторін спору, зокрема виконанню відповідачем свого обов`язку щодо закінчення будівництва об`єкта та створення позивачем перешкод у введенні його до експлуатації та подальшої реалізації шляхом ініціювання стороною позивача (протягом 2015-2018 років) низки судових спорів, які стосуються спірного об`єкта нерухомості, та накладення арешту на спірне майно.

Слід також зазначити, у рішенні Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 31 жовтня 2018 року у справі № 191/2407/15 встановлено, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення вкладених ним грошових коштів визнані передчасними, оскільки реалізація об`єкта будівництва ще не відбулась, а отже і не настав строк повернення грошових коштів за договором.

Також судами надано належну оцінку постійній зміні ОСОБА_1 та його представниками своїх пояснень щодо часу виникнення відносини щодо участі у будівництві котеджів між ним та ОСОБА_3 .

Колегія суддів, надаючи оцінку судовим рішенням на предмет їх законності у межах доводів касаційної скарги, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, оскільки суди правильно застосували норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та дійшли загалом обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.