розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Рівненського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Гордійчук С. О., Боймиструк С. В., Ковальчук Н. М., від 22 липня 2021 року,

У травні 2012 року заступник прокурора Здолбунівського району в інтересах ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, Державної казначейської служби України (далі - ДКСУ), в якому, остаточно сформулювавши позовні вимоги, просив стягнути на користь

ОСОБА_1 кошти в рахунок відшкодування шкоди, заподіяної злочином у розмірі 479 400 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вироком Здолбунівського районного суду від 07 лютого 2013 року у справі № 1708/1051/12 ОСОБА_2 визнаний винним у скоєні злочину, передбаченому частиною першою

статті 367 КК України, у зв`язку із тим, що будучи службовою особою начальником Радивилівського районного відділу державної виконавчої служби, неналежно виконував свої службові обов`язки по контролю за діями підпорядкованого державного виконавця через несумлінне ставлення до них, що призвело до протиправного зняття заборони на відчуження належного ОСОБА_1 будинку, розташованого в

АДРЕСА_1, придбання його на прилюдних торгах іншою особою та переоформлення права власності. Внаслідок чого заподіяно істотної шкоди охоронюваним законом житловим правам та інтересам ОСОБА_1, що полягає в позбавленні її права власності на житло.

У липні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 та ДКСУ, в якому просила відшкодувати заподіяну злочином шкоду в розмірі 707 629 грн, з яких 496 579 грн вартість житлового будинку з належними до нього господарськими будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_1, та 211 050 грн вартість земельної ділянки за цією же адресою.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок умисних дій ОСОБА_2 вона втратила не лише домоволодіння, а й земельну ділянку, право власності на яку вона набула придбавши домоволодіння за договором купівлі-продажу, чим їй завдано майнову шкоду в сумі 211 050 грн.

Ухвалою Здолбунівського районного суду Рівненської області від 31 липня 2020 року об`єднано в одне провадження позови ОСОБА_1 та прокурора.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області, у складі судді Мичка І. М., від 09 грудня 2020 року позов заступникапрокурора Здолбунівського району в інтересах ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто солідарно з Державного бюджету України, ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 496 579 грн майнової шкоди.

Позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто солідарно з Державного бюджету України, ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 211 050 грн майнової шкоди, яка складається з ринкової вартості земельної ділянки та 8 399,50 грн витрат на проведення будівельно-технічної експертизи.

Суд першої інстанції виходив з того, що правовим наслідком вчиненого ОСОБА_2 злочину стало протиправне позбавлення ОСОБА_1 права власності на домоволодіння і земельну ділянку, чим позивачу завдано майнової шкоди.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Рівненського апеляційного суду від 22 липня 2021 року апеляційну скаргу ДКСУ задоволено частково, рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 09 грудня 2020 року скасовано. Позов заступника прокурора Здолбунівського району в інтересах

ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1

496 579 грн майнової шкоди та 8 399,50 грн витрат за проведення будівельно-технічної експертизи.

У задоволені позовних вимог ОСОБА_1 щодо стягнення майнової шкоди у розмірі 211 050 грн відмовлено.

Колегія суддів виходила з того, що суд першої інстанції, визначаючи розмір майнової шкоди, обґрунтовано врахував висновок експерта, відповідно до якого вартість домоволодіння становить 496 579 грн, проте помилково дійшов висновку щодо солідарного стягнення коштів, оскільки відшкодування шкоди, завданої фізичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою.

Відмовляючи у задоволенні вимог ОСОБА_1, суд вказав, що вона не набула права власності на земельну ділянку, оскільки рішення Радивилівської міської ради № 17 від 28 лютого 1997 року, яким передано ОСОБА_5 у приватну власність земельну ділянку для обслуговування житлового будинку і господарських споруд в межах населеного пункту по АДРЕСА_1, не було реалізовано ні ОСОБА_5, ні його спадкоємцем ОСОБА_6, у якої ОСОБА_1 придбала будинок.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить оскаржену постанову скасувати в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення майнової шкоди у розмірі 211 050 грн (вартість земельної ділянки), ухваливши нове рішення про задоволення цих вимог.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

20 серпня 2021 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на постанову Рівненського апеляційного суду від 22 липня 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 10 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано її матеріали із районного суду.

У жовтні 2021 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 07 липня 2022 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження ОСОБА_1 зазначає застосування апеляційним судом норм права без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16, від 05 грудня 2018 року у справі № 713/1817/16-ц, від 18 грудня 2019 року у справі № 263/6022/16-ц, від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17, у постанові Верховного Суду від 16 квітня 2019 року у справі № 907/68/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Вказує, що приписами пункту 5 Порядку передачі земельних ділянок у приватну власність громадянам України, затвердженого наказом Державного комітету України по земельних ресурсах № 10 від 15 лютого 1993 року (z0007-93) , передбачено, що встановлення меж земельних ділянок у натурі (на місцевості) виконують землевпорядні органи на замовлення рад народних депутатів. Після встановлення меж земельних ділянок, що передаються у приватну власність, громадяни одержують державний акт на право приватної власності на землю, який видається і реєструється відповідною радою народних депутатів.

Стверджує, що підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт, тоді як оформлення права власності не є юридичним фактом для набуття права на земельну ділянку. У рішенні

№ 5-рп/2005 від 22 вересня 2005 року Конституційний Суд України зазначив, що порядок безоплатної передачі у приватну власність земельних ділянок державної та комунальної власності не повинен встановлювати обмеження щодо виникнення цього права у громадян.

Вважає, що на підставі рішення Радивилівської міської ради № 17

від 28 лютого 1997 року ОСОБА_5 набув право власності на земельну ділянку, яка мала ознаки об`єкта права власності та саме орган місцевого самоврядування, а не власник, повинен був замовити встановлення меж землевпорядними органами, посвідчити право власності та видати державний акт.

При цьому апеляційний суд не взяв до уваги обставини набуття права власності на земельну ділянку ОСОБА_5 на підставі Декрету Кабінету Міністрів України № 15-92 від 26 грудня 1992 року "Про приватизацію земельних ділянок" (15-92) , перехід до спадкоємця ОСОБА_6 права на отримання державного акта на право власності на земельну ділянку, умови договору купівлі-продажу будинку, відповідно до яких будинок розташований на приватизованій земельній ділянці, не застосував приписи статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України щодо переходу від

ОСОБА_6 до неї, як покупця житлового будинку, права на землю.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У відзиві, поданому в жовтні 2021 року ДКСУ, посилаючись на законність та обґрунтованість постанови апеляційного суду, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Вважає безпідставними вимоги про стягнення на користь ОСОБА_1 коштів у розмірі 211 050 грн, як вартості земельної ділянки, оскільки вона не була власником цієї ділянки.

Звертає увагу, що ОСОБА_3 придбав на прилюдних торгах тільки житловий будинок належний ОСОБА_1 і лише в подальшому, на підставі рішення міської ради, отримав земельну ділянку у власність, оформивши відповідну технічну документацію.

Вироком Здолбунівського районного суду від 07 лютого 2013 року у справі № 1708/1051/12 ОСОБА_2 визнаний винним у скоєні злочину, передбаченого частиною першою статті 367 КК України, за вчинення дій щодо продажу будинку позивача, тоді як інше майно чи майнові права не були продані під час прилюдних торгів, а тому не можуть бути предметом позову у цій справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

На підставі договору купівлі-продажу від 05 березня 1988 року ОСОБА_5 належав житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .

28 лютого 1997 року Радивилівською міською радою прийнято рішення

№ 17 про передачу ОСОБА_5 у приватну власність земельну ділянку для обслуговування житлового будинку і господарських споруд в межах населеного пункту 0,06 га, залишено в постійному користуванні 0,03 га.

ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_5 від 20 серпня 2003 року набула права власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .

04 травня 2004 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 укладеного договір купівлі-продажу, відповідно до якого ОСОБА_1 придбала житловий будинок з приналежними до нього господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 .

На підставі свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів № 1674 від 11 липня 2005 року зареєстровано право власності на вказаний житловий будинок за ОСОБА_3 .

Рішенням Радивилівської міської ради № 279 від 04 серпня 2005 року надано дозвіл ОСОБА_3 на виготовлення технічної документації про видачу державного акту на право власності на земельні ділянку для обслуговування житлового будинку та господарських споруд, загальною площею 0,09 га, по АДРЕСА_1 .

Рішенням Радивилівської міської ради № 305 від 05 жовтня 2005 року затверджено технічну документацію по складанню державного акту на право власності на землю та передано у власність ОСОБА_3 земельну ділянку, загальною площею 0,09 га, по АДРЕСА_1 для обслуговування житлового будинку та господарських споруд.

15 листопада 2005 року ОСОБА_3 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯБ № 090368.

Вироком Здолбунівського районного суду Рівненської області від 07 лютого 2013 року у справі № 1708/1051/12 ОСОБА_2 визнаний винним у скоєнні злочину, передбаченого частиною першою статті 367 КК України.

Вироком встановлено, що ОСОБА_2, будучи службовою особою - начальником Радивилівського районного відділу державної виконавчої служби, від імені державної виконавчої служби брав участь у виконавчому провадженні щодо виконання виконавчого листа Радивилівського районного суду від 20 грудня 2004 року про стягнення з ОСОБА_1 11 690,80 грн боргу. Неналежно виконуючи свої службові обов`язки через несумлінне ставлення до них, в травні 2005 року, грубо порушуючи статтю 8 Закону України "Про виконавче провадження", ОСОБА_2 підписав та затвердив гербовою печаткою Радивилівського районного відділу державної виконавчої служби заявку за вих. № 1380 від 16 травня 2005 року на реалізацію належного ОСОБА_1 майна по

АДРЕСА_1, яке знаходилося під забороною відчуження та перебувало під іпотекою, чим всупереч вимогам частини 2 статті 62-1 Закону України "Про виконавче провадження", без згоди і відома іпотекодавця - ОСОБА_1 та іпотекодержателя ЗАТ "Приват-Банк", ініціював реалізацію належного їй на праві приватної власності будинку по

У подальшому, підписавши та затвердивши гербовою печаткою складений державним виконавцем Мельник Ю. М акт про придбання ОСОБА_3 майна з прилюдних торгів від 08 червня 2005 року, ОСОБА_2 затвердив складений розподіл коштів на суму 26 401 грн, що надійшли на депозитний рахунок державної виконавчої служби від реалізації будинку без дозволу банку та ОСОБА_1, що призвело до зняття заборони на відчуження належного ОСОБА_1 майна в АДРЕСА_1, та подальшого оформлення права власності на нього новим набувачем ОСОБА_3, який придбав його у відповідності до результатів прилюдних торгів.

У вказаному кримінальному провадженні ОСОБА_1 була визнана потерпілою.

Відповідно до висновку експерта № 190611/1_30 від 11 травня 2020 року ринкова вартість земельної ділянки по АДРЕСА_1 становить 211 050 грн, а будинку за цією ж адресою - 496 579 грн.

Позиція Верховного Суду

Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 3 ЗК України від 18 грудня 1990 року визначено, що розпоряджаються землею Ради народних депутатів, які в межах своєї компетенції передають землі у власність або надають у користування та вилучають їх.

Передача земельних ділянок у власність громадян провадиться місцевими Радами народних депутатів відповідно до їх компетенції за плату або безплатно (стаття 6 ЗК України від 18 грудня 1990 року).

Згідно зі статтею 17 ЗК України від 18 грудня 1990 року передача земельних ділянок у колективну та приватну власність провадиться радами народних депутатів, на території яких розташовані земельні ділянки (дію частини другої статті 17 зупинено щодо власників земельних ділянок, визначених статтею 1 Декрету № 15-92 від 26 грудня 1992 року згідно з Декретом

№ 15-92 від 26 грудня 1992 року). Власники земельних ділянок, переданих їм радою народних депутатів, не вправі протягом шести років з часу набуття права власності продавати або іншими способами відчужувати належну їм земельну ділянку, крім передачі її у спадщину або раді народних депутатів на тих же умовах, на яких вона була їм передана. При наявності поважних причин суд за позовом власника може скоротити зазначений строк.

Громадяни, заінтересовані у передачі їм у власність земельних ділянок із земель запасу, подають заяву про це до сільської, селищної, міської, а у разі відмови - до районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розмір і місце розташування ділянки, мета її використання і склад сім`ї.

Відповідна Рада розглядає заяву і у разі згоди передати земельну ділянку у власність громадянину замовляє землевпорядній організації розробку проекту її відведення. Проект відведення земельної ділянки погоджується з сільською (селищною) радою народних депутатів, з районними (міськими) землевпорядним, природоохоронним і санітарним органами, органом архітектури і подається до районної (міської) ради народних депутатів для прийняття рішення про передачу громадянину земельної ділянки у власність.

Зазначені земельні ділянки передаються у власність на підставі заяви громадянина і матеріалів, що підтверджують її розмір (земельно-кадастрова документація, дані бюро технічної інвентаризації, правлінь товариств і кооперативів тощо).

Відповідно до статті 22 ЗК України від 18 грудня 1990 року право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Приступати до використання земельної ділянки, у тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.

За приписами статті 23 ЗК України від 18 грудня 1990 року (дію статті 23 зупинено щодо власників земельних ділянок, визначених статтею 1 Декрету № 15-92 від 26 грудня 1992 року згідно з Декретом № 15-92 від 26 грудня 1992 року) право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними радами народних депутатів.

Відповідно до статті 1 Декрету Кабінету Міністрів України № 15-92 від 26 грудня 1992 року "Про приватизацію земельних ділянок" сільським, селищним, міським радам народних депутатів забезпечити передачу протягом 1993 року громадянам України у приватну власність земельних ділянок, наданих їм для ведення особистого підсобного господарства, будівництва і обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва, у межах норм, установлених ЗК України (2768-14) .

Згідно з статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України № 15-92 від 26 грудня 1992 року "Про приватизацію земельних ділянок" право приватної власності громадян на земельні ділянки, передані їм для цілей, передбачених статтею 1 цього Декрету, посвідчується відповідною радою народних депутатів, про що робиться запис у земельно-кадастрових документах, з наступною видачею державного акта на право приватної власності на землю.

Верховний Суд у постанові від 12 жовтня 2020 року у справі № 344/15256/17, враховуючи приписи Декрету Кабінету Міністрів України № 15-92 від 26 грудня 1992 року "Про приватизацію земельних ділянок" (15-92) , вказав, що рішення міської ради про передачу у власність земельної ділянки саме по собі не є правовстановлюючим документом, а лише створює правову підставу для оформлення речового права на землю у встановленому законодавством порядку.

Документом, що посвідчує право власності на землю, на час прийняття рішення Радивилівською міською радою рішення № 17 від 28 лютого

1997 року бувдержавний акт на право власності на земельну ділянку.

Апеляційним судом встановлено, що такий документ ОСОБА_5 не видавався, а тому посилання позивача на те, що спірна земельна ділянка належала ОСОБА_5 на праві власності, а у подальшому це право перейшло до спадкоємця та потім до неї, є безпідставними, оскільки ні ОСОБА_5, ні його спадкоємець, ні сама ОСОБА_1 не отримали документів, які б посвідчували їх право власності на земельну ділянку.

Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 06 березня 2018 року у справі № 299/2534/15-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 635/2215/16, від 10 лютого 2022 року у справі

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 грудня

2018 року у справі № 713/1817/16-ц (пункт 61) вказала, що згідно з принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди (зміст якого розкривається, зокрема, як у статті 30 ЗК України, який був чинний до 01 січня 2002 року, так і у чинній редакції статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України), особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття.

Отже, ОСОБА_6, а потім ОСОБА_1, набувши у власність житловий будинок, не були позбавлені можливості реалізувати свій інтерес в оформленні права на земельну ділянку для його обслуговування, шляхом звернення із відповідною заявою до органу місцевого самоврядування, який уповноважений розпоряджатися землями.

Однак ОСОБА_6, успадкувавши житловий будинок, що розміщений на спірній земельній ділянці, та у подальшому ОСОБА_1, придбавши вказаний будинок, не оформили своє право власності на земельну ділянку.

З урахуванням наведеного, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимогОСОБА_1 щодо стягнення майнової шкоди у розмірі 211 050 грн, визначену позивачем як вартість земельної ділянки, оскільки за обставин цієї справи вбачається, що ОСОБА_1 не набула права власності на спірну земельну ділянку.

Висновки апеляційного суду в оскарженій постанові не суперечать висновкам, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду

від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16, від 05 грудня 2018 року у справі № 713/1817/16-ц, від 18 грудня 2019 року у справі № 263/6022/16-ц, від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17, у постанові Верховного Суду від 16 квітня 2019 року у справі № 907/68/18, на які посилалась заявник у касаційній скарзі.

Посилання заявника на приписи пункту 5 Порядку передачі земельних ділянок у приватну власність громадянам України, затвердженого наказом Державного комітету України по земельних ресурсах № 10 від 15 лютого 1993 року (z0007-93) , відповідно до яких на Раду народних депутатів було покладено обов`язок замовлення робіт щодо встановлення меж земельних ділянок у натурі (на місцевості), як необхідної складової отримання державного акту на право приватної власності на землю, висновків апеляційного суду не спростовують, оскільки ОСОБА_5 за життя своє право власності на землю не оформив, дії чи бездіяльність Ради народних депутатів з цього приводу не оскаржував.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до помилкового тлумачення заявником норм права та незгоди із обставинами встановленими апеляційним судом, не спростовують висновків апеляційного суду і не дають підстав вважати, що цим судом неправильно застосовано норми матеріального права або допущено порушення норм процесуального права, які б могли бути підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (зокрема, рішення у справі "Пономарьов проти України") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Оскаржене судове рішення є достатньо вмотивованим та містить висновки щодо обставин, які мають значення для вирішення спору.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Постанова Рівненського апеляційного суду від 22 липня 2021 року в частині часткового задоволення позову прокурора в касаційному порядку не оскаржується, тому в силу вимог статті 400 ЦПК України справа в цій частині касаційним судом не переглядається.

Зважаючи на викладене, Верховний Суд, переглянувши постанову апеляційного суду в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскарженого судового рішення.