Позовна заява мотивована тим, що відповідно до договору дарування, укладеного 13 грудня 2002 року, позивачі є власниками квартири АДРЕСА_1 . Дарувальник ОСОБА_5, окрім вказаної квартири, також передала у власність позивачів комору площею 8,3 кв. м, якою вона користувалась за відсутності закріпленого за квартирою підвалу. Отриманою у дар квартирою та коморою позивачі користуються до теперішнього часу, за час володіння та користування коморою будь-яких скарг від сусідів не надходило, конструктивних змін та перепланувань вони не здійснювали та користуються коморою в тій конфігурації, в якій вона була здана будівельниками в експлуатацію разом із будинком. Для отримання правовстановлюючого документа позивачі звернулись до Виконавчого комітету Вінницької міської ради, однак їм було відмовлено в його видачі, оскільки вони не надали доказів незмінності площі комори.

Зважаючи на те, що відсутність правовстановлюючого документа, що посвідчує право власності на комору, заважає позивачам володіти, користуватися та розпоряджатись своїм майном на власний розсуд, позивачі звернулися до суду з цим позовом, у якому просили визнати за ними право власності, в рівних долях, по 1/2 частки права спільної часткової власності на комору площею 8,3 кв. м, яка належить до квартири АДРЕСА_1 .

Рішенням Замостянського районного суду м. Вінниці від 15 грудня 2011 року позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено. Визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності в рівних долях, по 1/2 частки право спільної часткової власності на комору площею 83,0 кв. м, яка належить до квартири АДРЕСА_1 .

Задовольняючи позов, суд першої інстанції послався на норми статей 16, 182, 321, 392 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) та статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень", врахував визнання відповідачем позову, а також те, що це не порушує чиї-небудь законні права та інтереси.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_3, як представник співвласників багатоквартирного будинку за адресою: АДРЕСА_1, подав апеляційну скаргу.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 14 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 як особи, яка не брала участі у справі, щодо якої суд вирішив питання про її права та інтереси, задоволено. Рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 15 грудня 2011 року скасовано та постановлено нове судове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд дійшов висновку про те, що позивачі не надали жодних доказів того, що спірна комора перейшла у їхню власність на підставі договору дарування, а тому зазначений об`єкт нерухомості є приміщенням загального користування та належить на праві спільної сумісної власності усім співвласникам багатоквартирного будинку, у якому він знаходиться.

Також апеляційний суд дійшов висновку про те, що судом першої інстанції не були залучені до участі у розгляді справи співвласники багатоквартирного будинку на АДРЕСА_1, хоча вирішено питання щодо їхніх прав на спірне майно.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиція інших учасників справи

У липні 2021 року представник ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - ОСОБА_4 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Вінницького апеляційного суду від 14 червня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що апеляційний суд:

- проігнорував те, що ОСОБА_3 не надав доказів того, що є співвласником багатоквартирного будинку на АДРЕСА_1 та має право на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції;

- не звернув увагу на те, що довідка від 05 березня 2021 року та протокол від 29 травня 2018 року є неналежними доказами надання ОСОБА_3 повноважень на представництво інтересів інших співвласників багатоквартирного будинку на АДРЕСА_1 ;

- безпідставно поновив ОСОБА_3 строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції;

- послався на положення пункту 2 статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", хоча цей Закон не підлягає застосуванню до даних правовідносин.

- застосовав норми права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі № 466/5766/13-ц від 19 червня 2018 року у справі № 910/18705/17, від 03 червня 2019 року у справі № 910/6767/17, від 25 жовтня 2019 року у справі № 910/16430/14, від 05 травня 2020 року у справі № 910/9254/18.

Також у касаційній скарзі представник ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - ОСОБА_4 вказав на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування положень статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" у подібних правовідносинах.

У жовтні 2021 року ОСОБА_3 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - ОСОБА_4, в якому зазначив про необґрунтованість та безпідставність доводів касаційної скарги, а також про відсутність підстав для скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 22 липня 2021 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - ОСОБА_4 на постанову Вінницького апеляційного суду від 14 червня 2021 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 06 серпня 2021 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - ОСОБА_4 залишено без руху. Надано строк для усунення недоліків, а саме надання доказів на підтвердження дати отримання заявниками копії повного тексту оскаржуваної постанови апеляційного суду.

У строк, визначений в ухвалі, представником ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - ОСОБА_4 надано суду матеріали на усунення недоліків, зокрема копію конверта про направлення ОСОБА_1 копії постанови апеляційного суду з трек- номером 2105020985295 та витяг з офіційного вебпорталу Акціонерного товариства "Укрпошта" про відстеження поштового пересилання за зазначеним трек номером.

Ухвалою Верховного Суду від 24 вересня 2021 року, з урахуванням ухвали суду про виправлення описки від 05 жовтня 2021 року, поновлено представнику ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - ОСОБА_4 строк на касаційне оскарження постанови Вінницького апеляційного суду від 14 червня 2021 року; відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - ОСОБА_4 на підставі пунктів 1, 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ); витребувано із Вінницького міського суду Вінницької області матеріали справи № 2-2795/11/0206; надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У листопаді 2021 року матеріали справи № 2-2795/11/0206 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 29 червня 2022 року справу № 2-2795/11/0206 призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

Фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 13 грудня 2002 року ОСОБА_5 подарувала, а ОСОБА_1 та ОСОБА_2 прийняли у дар, у рівних частинах кожний, квартиру під АДРЕСА_1 .

Відповідно до технічного паспорта на квартирний (багатоповерховий) житловий будинок ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є користувачами комори V (I поверх) загальною площею 8,3 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_1 .

Звертаючись до суду із цим позовом, позивачі вказували на те, що разом з квартирою ОСОБА_5 передала у їхню власність комору, площею 8,3 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Для отримання правовстановлюючого документа позивачі звернулися до Виконавчого комітету Вінницької міської ради, однак їм було відмовлено в його видачі, оскільки вони не надали доказів незмінності площі комори. Відсутність правовстановлюючого документа, який посвідчує право власності на цю комору, заважає позивачам володіти, користуватися та розпоряджатись своїм майном на власний розсуд, а тому просили визнати за ними право власності, в рівних долях, по 1/2 частки права спільної часткової власності, на вказану комору.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд дійшов висновку про те, що позивачі не надали жодних доказів того, що спірна комора перейшла у їхню власність на підставі договору дарування, а тому даний об`єкт нерухомості є приміщенням загального користування та належить на праві спільної сумісної власності усім співвласникам багатоквартирного будинку, у якому він знаходиться.

Також апеляційний суд дійшов висновку про те, що суд першої інстанції не залучив до участі у розгляді справи співвласників багатоквартирного будинку на АДРЕСА_1, хоча вирішено питання щодо їхні прав на спірне майно.

Із зазначеними висновками апеляційного суду Верховний Суд погодитись не може з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та їх нормативно-правове обґрунтування

Згідно зі статтею 129 Конституції України основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

У статті 18 ЦПК України зазначено, що обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Звертаючись до суду із апеляційною скаргою на рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 15 грудня 2011 року, ОСОБА_3 вказував на те, що він є уповноваженою особою співвласників багатоквартирного житлового будинку на АДРЕСА_1, та зазначав, що оскаржуване судове рішення про визнання за позивачами права власності на комору площею 8,3 кв. м за адресою: АДРЕСА_1, порушує права співвласників будинку на користування вказаним допоміжним приміщенням, як є спільним майном.

На підтвердження своїх повноважень апелянт долучив до апеляційної скарги копію довідки Міського комунального підприємства "Управляюча компанія "Київська" Департаменту житлового господарства Вінницької міської ради від 25 березня 2021 року № 5 та копію протоколу зборів співвласників багатоквартирного житлового будинку на АДРЕСА_1 від 29 травня 2018 року № 2 (а. с. 27-30).

Пункт 1 протоколу від 29 травня 2018 року № 2 містить інформацію про те, що ОСОБА_3 обрано уповноваженою особою співвласників багатоквартирного житлового будинку на АДРЕСА_1, а також про те, що йому доручено укласти договір з управителем та здійснювати контроль за виконанням умов договору.

Довідка від 25 березня 2021 року № 5 містить посилання на вказаний протокол та підтверджує, що ОСОБА_3 обрано уповноваженою особою співвласників багатоквартирного житлового будинку на АДРЕСА_1 .

Щодо повноважень ОСОБА_3 на представництво інтересів співвласників багатоквартирного будинку

Сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника (частина перша статті 58 ЦПК України).

Представництво за своєю природою - це організаційне правовідношення, змістом якого є повноваження однієї особи (представника) діяти від імені, в інтересах іншої особи, яке виникає з договору, закону, акта органу публічної влади. Крім того, представництвом є діяльність представника, спрямована на реалізацію наданих йому повноважень. Змістом відносин представництва є повноваження, без яких останнє не може існувати. Як повноваження розуміють систему двох суб`єктивних прав представника, одне з яких є абсолютним, інше - відносним. Абсолютне право представника містить у собі можливість вчинення певних дій від імені та в інтересах особи, а відносне право полягає у тому, що представник вправі розраховувати на те, що всі юридичні наслідки, створені його діями, виникнуть лише для особи, яку він представляє, а не для самого представника.

Відповідно до частин першої та другої статті 60 ЦПК України представником у суді може бути адвокат або законний представник. Під час розгляду спорів, що виникають з трудових відносин, а також справ у малозначних спорах (малозначні справи) представником може бути особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність, за винятком осіб, визначених у статті 61 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою, другою і четвертою статті 62 ЦПК України повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені такими документами: довіреністю фізичної або юридичної особи; свідоцтвом про народження дитини або рішенням про призначення опікуном, піклувальником чи охоронцем спадкового майна. Довіреність фізичної особи повинна бути посвідчена нотаріально або, у визначених законом випадках, іншою особою. Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (5076-17) .

Аналіз змісту положень Закону України від 14 травня 2015 року № 417-VIII "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" (417-19) (ст. 5, 10, 11) та Закону України від 29 листопада 2001 року № 2866-III "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" (2866-14) (ст. 6) (зі змінами і доповненнями) дає підстави для висновку про те, що уповноважена особа багатоквартирного житлового будинку - це співвласник багатоквартирного житлового будинку або інша особа, якій на загальних зборах власників квартир багатоквартирного будинку надано повноваження представляти інтереси власників квартир у відносинах з суб`єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг, у відносинах з органами місцевого самоврядування.

Уповноважена особа обирається співвласниками багатоквартирного будинку лише з метою забезпечення взаємозв`язку між управителем, виконавцями комунальних послуг та співвласниками і в силу своїх повноважень без інших документів, визначених статтею 62 ЦПК України, не може здійснювати представництво інтересів фізичних осіб - співвласників багатоквартирного житлового будинку у суді.

Таким чином, протокол зборів співвласників багатоквартирного житлового будинку про обрання уповноваженої особи та довідка управляючої компанії, що додані до апеляційної скарги, є неналежними доказами для підтвердження повноваження апелянта ОСОБА_3 на представництво інтересів у суді співвласників багатоквартирного житлового будинку на АДРЕСА_1 .

Суд апеляційної інстанції на вказане уваги не звернув, належним чином не перевірив повноваження ОСОБА_3 на представництво інтересів співвласників багатоквартирного житлового будинку на АДРЕСА_1 як самостійних фізичних осіб та дійшов передчасного висновку про те, що апелянт діє як представник співвласників вказаного житлового будинку у цій справі.

Щодо порушення прав ОСОБА_3 рішенням суду першої інстанції

За положеннями частини другої статті 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Відповідно до частин першої та другої статті 4 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" власниками квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку можуть бути фізичні та юридичні особи, територіальні громади, держава. Власники квартир та нежитлових приміщень є співвласниками спільного майна багатоквартирного будинку.

Матеріали справи, що переглядається, не містять доказів того, що ОСОБА_3 є власником квартири чи нежитлового приміщення у багатоквартирному житловому будинку на АДРЕСА_1 і що його особисті права, свободи чи інтереси як співвласника багатоквартирного будинку були порушені рішенням суду першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції не надав оцінки вказаним обставинам, а тому дійшов передчасного висновку про наявність підстав для розгляду апеляційної скарги ОСОБА_3 на рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 15 грудня 2011 року.

Також апеляційний суд не врахував висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі № 466/5766/13-ц, від 19 червня 2018 року у справі № 910/18705/17, від 03 червня 2019 року у справі № 910/6767/17, від 25 жовтня 2019 року у справі № 910/16430/14, від 05 травня 2020 року у справі № 910/9254/18, щодо питання права осіб, які не брали участі у справі, на апеляційне оскарження судових рішень.

Таким чином, доводи заявників касаційної скарги про те, що апеляційний суд проігнорував те, що ОСОБА_3 не надав доказів того, що він є співвласником багатоквартирного будинку на АДРЕСА_1, що він має право на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції та що, апеляційний суд не звернув увагу на те, що довідка від 05 березня 2021 року та протокол від 29 травня 2018 року є неналежними доказами надання ОСОБА_3 повноважень на представництво інтересів інших співвласників багатоквартирного будинку на АДРЕСА_1, знайшли своє підтвердження у процесі розгляду справи.

Щодо оцінки судом інших доводів касаційної скарги

Посилання у касаційній скарзі на те, що апеляційний суд безпідставно поновив ОСОБА_3 строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, є безпідставними, оскільки суд апеляційної інстанції в межах своїх повноважень надав належну оцінку доводам клопотання ОСОБА_3 щодо поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції та відкрив апеляційне провадження у цій справі за його апеляційною скаргоюяк особи, що не брала участі у справі.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд послався на положення пункту 2 статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", хоча цей Закон не підлягає застосуванню до даних правовідносин, є безпідставними, оскільки оскаржувана постанова апеляційного суду не містить прямого посилання на вказаний Закон, а лише цитати з рішень Конституційного Суду України від 02 березня 2004 року № 4-рп/2004 (v004p710-04) та від 09 листопада 2011 року № 14-рп/2011 щодо прав співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків, де є згадка про нього.

Аргументи касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування положень статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" у подібних правовідносинах Верховний Суд відхиляє, оскільки практика суду касаційної інстанції щодо питання визнання права власності на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків є сталою.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Оскільки апеляційним судом допущені порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанцій, то оскаржувана постанова апеляційного суду підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Під час нового розгляду справи апеляційному суду належить перевірити повноваження ОСОБА_3 на представництво інтересів в суді співвласників багатоквартирного житлового будинку на АДРЕСА_1, встановити чи є ОСОБА_3 власником квартири або нежитлового приміщення у вказаному будинку, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і відзивам сторін, ухвалити законне і справедливе судове рішення.