розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги Державної казначейської служби України та ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду від 09 червня 2021 року в складі судді Матійчук Г. О. та на постанову Київського апеляційного суду від 18 листопада 2021 року в складі колегії суддів Немировської О. В., Махлай Л. Д., Ящук Т. І.,

ВСТАНОВИВ :

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Державної казначейської служби України, Київської обласної прокуратури про відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позову зазначив, що є адвокатом у складі Адвокатського об`єднання "Гільдія Права". Головним слідчим управлінням НП України в Київській області здійснювалося досудове розслідування кримінального провадження №12014110130000360, до ЄРДР внесено дані про кримінальне провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 255, частиною четвертою статті 28 частиною п`ятою статті 191, частиною четвертою статті 28, частиною другою статті 364, частиною третьою статті 209 КК України.

У ході розслідування проведено обшуки на робочому місці позивача, в приміщенні квартири АДРЕСА_1, виявлено та вилучено документи, які становлять адвокатську таємницю. 29 березня 2018 року позивача затримано та поміщено до ізолятора тимчасового тримання. 30 березня 2018 року позивачу повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених вказаними нормами КК України (2341-14) , та обрано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, заборонивши залишати своє місце проживання з 22:00 год. до 07:00 год. наступної доби та покладено інші обов`язки.

Зазначає, що він перебував під домашнім арештом 97 днів на 123 дні на нього було покладено обов`язки. Також 05 квітня 2018 року накладено арешт на майно позивача. 29 березня 2019 року кримінальне провадження закрито за не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості. В результаті цього позивач зазнав значних душевних страждань, втратив свою ділову репутацію, відбулись негативні зміни в особистому житті, він не міг здійснювати адвокатську, громадську та підприємницьку діяльність, матеріально забезпечувати себе та свою родину, перебував в ізоляції від суспільства.

Посилаючись на Закон України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (266/94-ВР) позивач просив відшкодувати завдану йому моральну шкоду в розмірі 3 000 000 грн, шляхом списання цих коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 09 червня 2021 року позов задоволено частково; стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом їх списання з єдиного казначейського рахунка на користь ОСОБА_1 500 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди; в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування. Прийнявши до уваги період перебування під слідством, застосування до позивача запобіжних заходів у вигляді домашнього арешту та встановлення інших обмежень, урахувавши перебування позивача в ізоляції від суспільства, обмеження позивача у вільному пересуванні, позбавлення можливості здійснювати адвокатську діяльність, що свідчить про відсутність можливості фінансово забезпечувати себе то свою сім`ю, керуючись засадами розумності, виваженості та справедливості, суд першої інстанції уважав за доцільне стягнути на користь позивача 500 000 грн у відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Київського апеляційного суду від 18 листопада 2021 року апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури та апеляційну скаргу Державної казначейської служби України задоволено частково; рішення Печерського районного суду міста Києва від 09 червня 2021 року змінено та визначено розмір моральної шкоди в 80 000 грн; в іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Змінивши рішення суду першої інстанції в частині розміру моральної шкоди, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції, що перебування позивача тривалий час під слідством порушило його звичний уклад життя, позбавило можливості реалізації своїх звичок і бажань, вимагало від нього додаткових зусиль для організації життя та погіршило стосунки з оточуючими людьми і їх ставлення до нього.

Відповідно до вимог статті 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції дійшов висновку про зменшення розміру відшкодування моральної шкоди з 500 000 грн до 80 000 грн, що буде достатньою та справедливою компенсацією втрат, яких зазнав позивач у зв`язку з незаконним притягненням його до кримінальної відповідальності. При цьому апеляційний суд послався на рішення Європейського суду з прав людини від 12 липня 2007 року №68490/1 "Станков проти Болгарії" у якому зазначено, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума відшкодування встановлена законом, а тому апеляційний суд відповідно до статті 13 Закону визначив розмір відшкодування моральної шкоди в межах мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством позивача.

Аргументи учасників справи

20 грудня 2021 року Державна казначенйська служба України подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Печерського районного суду міста Києва від 09 червня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 листопада 2021 року, просить їх скасувати як такі, що прийняті з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди не врахували висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 06 лютого 2019 року в справі № 199/6713/14-ц, від 11 серпня 2021 року в справі № 352/2255/19, від 18 серпня 2021 року в справі № 591/6891/18, від 18 серпня 2021 року в справі № 200/8310/18, від 08 вересня 2021 року в справі № 751/7182/19.

Суди не звернули увагу, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Резолютивні частини рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання. Тобто кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. Проте суди на це уваги не звернули та зробили помилковий висновок про стягнення коштів на відшкодування моральної шкоди безпосередньо з Державної казначейської служби України шляхом їх списання з єдиного казначейського рахунку.

Судом апеляційної інстанції достовірно не було встановлено наявність моральної шкоди, в чому саме вона полягає, а також обґрунтування саме такого розміру моральної шкоди, що суперечить вимогам законодавства України та є підставою для скасування рішення.

22 грудня 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 18 листопада 2021 року, просить її скасувати як таку, що прийнята з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, і залишити в силі законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції:

змінивши рішення суду першої інстанції, дійшов помилкового висновку про наявність підстав для зменшення розміру відшкодування моральної шкоди, не врахував фактичні обставини, які підтверджують, що у зв`язку із триманням під вартою, тривалим кримінальним переслідуванням, арештом майна та висвітленням у засобах масової інформації вкрай негативної інформації позивачу було завдано матеріальної та моральної шкоди, яка виразилась у вимушених змінах життєвих і виробничих стосунків, психологічному стресі, погіршенні стану здоров`я, зусиллях, необхідних для відновлення попереднього стану, а тому позивач вважає, що висновок суду першої інстанції щодо стягнення моральної шкоди у розмірі 500 000 грн відповідає фактичним обставинам справи;

не застосував правові висновки у подібних правовідносинах, викладені у постанові Верховного Суду від 20 вересня 2018 року в справі № 686/23731/15-ц.

У травні 2022 року від заступника керівника Київської обласної прокуратури до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, в якому прокуратура просила залишити її без задоволення, а оскаржену постанову апеляційного суду - без змін. Посилався на те, що оскаржена постанова апеляційного суду є законною, ухвалена з додержанням норм матеріального і процесуального права. Суд апеляційної інстанції дослідив усі обставини справи та надав оцінку зібраним доказам та обґрунтовано встановив відсутність правових підстав для відшкодування ОСОБА_1 моральної шкоди в розмірі 500 000 грн.

Ухвалою Верховного Суду від 31 січня 2022 року відкрито касаційне провадження в справіза касаційною скаргою ОСОБА_1 .

Ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2022 року відкрито касаційне провадження в справіза касаційною скаргою Державної казначенйської служби України.

Ухвалою Верховного Суду від 11 липня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 31 січня 2022 року вказано, що наведені у касаційній скарзі ОСОБА_1 доводи містять підстави, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, що апеляційний суд при вирішенні справи не застосував висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 20 вересня 2018 року в справі № 686/23731/15-ц.

В ухвалі Верховного Суду від 26 квітня 2022 року вказано, що наведені у касаційній скарзі Державної казначенйської служби України доводи містять підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, що суди при вирішенні справи не застосували висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2019 року в справі № 199/6713/14-ц, від 11 серпня 2021 року в справі № 352/2255/19, від 18 серпня 2021 року в справі № 591/6891/18, від 18 серпня 2021 року в справі № 200/8310/18, від 08 вересня 2021 року в справі № 751/7182/19.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що ОСОБА_1 працював адвокатом у адвокатському об`єднанні "Гільдія Права".

У рамках кримінального провадження № 12014110130000360 від 29 січня 2014 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч частиною першою статті 255, частиною четвертою статті 28 частиною п`ятою статті 191, частиною четвертою статті 28, частиною другою статті 364, частиною третьою статті 209 КК України проводилося досудове розслідування слідчим управлінням ГУ НП в Київській області. Процесуальне керівництво якого супроводжувала Прокуратура Київської області.

Ухвалою слідчого судді Солом`янського району м. Києва від 23 березня 2018 року в справі № 760/7713/18-к прокурору відділу прокуратури Київської області Кузьо Н. В., іншим прокурорам, слідчим слідчої групи (с/г) у кримінальному провадженні за участю працівників ГУ БКОЗ СБ України із залученням підрозділів спеціального призначення - надано дозвіл на проведення обшуку в офісних та інших приміщеннях торговельно-офісного комплексу з об`єктами громадського призначення та паркінгу, що використовується Адвокатським об`єднанням "Гільдія Права", з метою виявлення та фіксації відомостей та документів, які стосуються ДП "Радіопередавальний центр".

Ухвалою слідчого судді Солом`янського району м. Києва від 22 березня 2018 року в справі № 760/7436/18-к прокурору відділу прокуратури Київської області Кузьо Н. В., іншим прокурорам, слідчим с/г у кримінальному провадженні за участю працівників ГУ БКОЗ СБ України із залученням підрозділів спеціального призначення надано дозвіл у кримінальному провадженні ЄРДР № 12014110130000360 від 29 січня 2014 року на проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_1 у приміщенні квартири АДРЕСА_1 .

30 березня 2018 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 255, частиною четвертою статті 28 частиною п`ятою статті 191, частиною четвертою статті 28, частиною другою статті 364, частиною третьою статті 209 КК України.

Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 30 березня 2018 року в справі №761/11516/18-к ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту у певний час доби, заборонивши підозрюваному залишати своє місце проживання з 22.00 години до 07.00 години наступної доби.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 05 липня 2018 року в справі 761/22616/18-к ОСОБА_1 змінено запобіжний захід з домашнього арешту на особисте зобов`язання.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 31 липня 2018 року в справі 760/19426/18-к у задоволенні клопотання старшого слідчого з ОВС СУ ФР ДФС у Київській області, погодженого прокурором прокуратури Київської області, про продовження строку дії обов`язків, покладених на підозрюваного ОСОБА_1 у кримінальному провадженні № 12014110130000360 від 29 січня 2014 року відмовлено.

Постановою заступника начальника відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів НП України Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України Шевченком А. Г. від 20 березня 2019 року, кримінальне провадження № 12014110130000360 від 29 січня 2014 в частині підозри ОСОБА_1 та інших осіб у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ччастиною першою статті 255, частиною четвертою статті 28 частиною п`ятою статті 191, частиною четвертою статті 28, частиною другою статті 364, частиною третьою статті 209 КК України закрито на підставі пункту 3 частини першої статті 284 КК України у зв`язку з не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді та вичерпанням можливості їх отримати.

Постановою старшого слідчого в ОВС Головного слідчого управління НП України від 27 березня 2019 року прийнято рішення про закриття кримінальних правопорушень у кримінальному провадженні № 12014110130000360, передбачених частиною першою статті 366, частиною першою статті 255, частиною четвертою статті 28, частиною другою статті 364, частиною четвертою статті 28, частиною третьою статті 209 КК України, у зв`язку з відсутністю складу кримінальних правопорушень.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частин першої та другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в тому числі, і відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також відшкодування моральної (немайнової шкоди).

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені статтями 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Статтею 1 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (далі - Закон) передбачено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України "Про оперативно-розшукову діяльність" (2135-12) , "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" (3341-12) та іншими актами законодавства. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема, у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати (пункт 2 частини першої статті 2 Закону).

Відповідно до статті 2 ЦК України держава Україна є учасником цивільних відносин, а тому має бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди за рахунок держави.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року в справі 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18) вказано, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Резолютивні частини рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання.

Схожий за змістом висновок міститься у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2019 року в справі № 199/6713/14-ц, від 11 серпня 2021 року в справі № 352/2255/19, від 18 серпня 2021 року в справі № 591/6891/18, від 18 серпня 2021 року в справі № 200/8310/18, від 08 вересня 2021 року в справі № 751/7182/19, на які посилалася Державна казначейська служба України, як на підставу касаційного оскарження.

Згідно з частиною другою статті 48 ЦПК України позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Тлумачення частини другої статті 48 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, заподіяною органом державної влади, їх посадовою або службовою особою є держава як учасник цивільних відносин. При цьому держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого заподіяну шкоду.

Отже, моральна шкода, завдана під час проведення досудового розслідування у рамках кримінального провадження № 12014110130000360 від 29 січня 2014 року, підлягає відшкодуванню за рахунок держави Україна, яку у цій справі представляли компетентні органи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зазначено, що межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно із частинами п`ятою, шостою статті 4 Закону "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

У справі, яка переглядається суди встановили, що позивач знаходився один день у слідчому ізоляторі та перебував під слідством 11 місяців; кримінальне провадження відносно позивача закрито у зв`язку з відсутністю в його діях складу злочину, у зв`язку з чим суди зробили правильний висновок, що ОСОБА_1 має право на відшкодування шкоди в силу положень пункту 2 статті 2 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду". Оскільки справа розглянута судом першої інстанції у 2021 році, мінімальний розмір моральної шкоди ОСОБА_1 за період перебування під слідством з 30 березня 2018 року до 20 березня 2019 року виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом становить 66 000 грн.

Апеляційний суд, погодившись з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для відшкодування шкоди позивачу в порядку статті 1176 ЦК України та врахувавши тривалість перебування позивача під слідством, взявши до уваги статус позивача, його ділову репутацію, місце у суспільстві, глибину та тривалість моральних страждань, пов`язаних із перебуванням під слідством, конкретних обставин цієї справи, з огляду на засади розумності та справедливості та з урахуванням практики ЄСПЛ зробив правильний висновок, що достатнім розміром відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 буде 80 000 грн.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що визначена апеляційним судом сума відшкодування шкоди за час перебування його під слідством та судом є менша від тієї, яка є необхідною, оскільки таке судження є виключно суб`єктивним сприйняттям позивача. Крім того суд апеляційної інстанції врахував, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її надмірного збагачення за рахунок держави.

Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, § 62, ЄСПЛ від 12 липня 2007 року).

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про неврахування апеляційним судом висновків Верхового Суду, викладених у постанові від 20 вересня 2018 року в справі № 686/23731/15 (провадження № 14-298цс18) колегія суддів відхиляє, оскільки постанова апеляційного суду не суперечить указаним висновкам.

Разом з тим, ухваливши правильне по суті судове рішення про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди на користь позивача, суди не звернули увагу, що кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів. Тому резолютивну частину рішення суду першої та апеляційної інстанцій в частині стягнення на користь ОСОБА_1 грошової компенсації моральної шкоди належить змінити.

Інші аргументи касаційних скарг Державної казначейської служби України та ОСОБА_2 висновків суду не спростовують, на законність оскаржених судових рішень не впливають, а спрямовані на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції за загальним правилом частини першої статті 400 ЦПК України, оскільки Верховний Суд не вправі встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги Державної казначейської служби України, з урахуванням меж касаційного перегляду, дають підстави для висновку, що оскаржені рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду прийняті з порушенням норм процесуального права та без врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2019 року в справі № 199/6713/14-ц, від 11 серпня 2021 року в справі № 352/2255/19, від 18 серпня 2021 року в справі № 591/6891/18, від 18 серпня 2021 року в справі № 200/8310/18, від 08 вересня 2021 року в справі № 751/7182/19 у зв`язку з наведеним касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, оскаржені судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій підлягають зміні з викладенням другого абзацу резолютивної частини в наступній редакції: "Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 80 000 грн компенсації моральної шкоди". В іншій частині постанова апеляційного суду з урахуванням меж касаційного перегляду підлягає залишенню без змін як така, що прийнята з дотриманням норм матеріального й процесуального права.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Касаційну скаргу Державної казначейської служби України задовольнити частково.

Рішення Печерського районного суду від 09 червня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 листопада 2021 року змінити, виклавши абзац другий резолютивної частини рішення суду першої інстанції в такій редакції: "Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 80 000 грн компенсації моральної шкоди".