розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Департаменту забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 01 квітня 2021 року у складі судді Бичкова І. Г. та постанову Сумського апеляційного суду від 07 жовтня 2021 року у складі колегії суддів: Левченко Т. А., Криворотенка В. І., Собини О. І.,

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У травні 2017 року Департамент забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Здравница.ЮА" (далі - ТОВ "Здравница.ЮА"), про розірвання договору купівлі-продажу нежитлового приміщення, визнання недійсною передачу нежитлового приміщення, зобов`язання повернути нежитлове приміщення.

Свої вимоги мотивував тим, що 16 січня 2014 року між Управлінням майна комунальної власності Сумської міської ради та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 ) укладений договір купівлі-продажу нежитлового приміщення шляхом викупу, відповідно до умов якого визначено обов`язки покупця, зокрема: протягом року після підписання договору купівлі-продажу покупцеві необхідно врегулювати питання стосовно земельних відносин відповідно до чинного законодавства; укласти договори з постачальниками комунальних послуг та з підприємством, яке надає експлуатаційні послуги та послуги, пов`язані з утриманням місць загального користування, в місячний термін з моменту набуття права власності; надати продавцю (позивачу) необхідні матеріали, відомості, документи тощо про виконання умов цього договору; подальше відчуження об`єкта приватизації можливе за умови збереження для нового власника зобов`язань, визначених у пункті 5.1 договору (обов`язки покупця), виключно за згодою органу приватизації, який здійснює контроль за їх виконанням; у разі подальшого відчуження приватизованого об`єкта новий власник об`єкта приватизації зобов`язаний у двотижневий строк з дня переходу до нього права власності на об`єкт приватизації подати органу приватизації копії документів, що підтверджують право власності; відсутність погодження органом приватизації подальшого відчуження об`єкта приватизації є підставою для визнання правочинів щодо такого відчуження недійсними.

31 березня 2015 року позивач звернувся до реєстраційної служби Сумського міського управління юстиції Сумської області щодо нежитлового приміщення на АДРЕСА_1 .

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 14 квітня 2015 року вбачається, що вказане нежитлове приміщення 06 лютого 2014 року зареєстровано за ТОВ "Здравница.ЮА".

Вказане відчуження нежитлового приміщення від ФОП ОСОБА_1 на користь ТОВ "Здравница.ЮА" здійснено без погодження з органом приватизації, що є порушенням підпункту 5.1.9 договору купівлі-продажу від 16 січня 2014 року.

Зазначав, що будь-яких інших документів на підтвердження виконання обов`язків за договором купівлі-продажу від 16 січня 2014 року ні покупцем ФОП ОСОБА_1, ні новим власником приміщення ТОВ "Здравница.ЮА" позивачу не було надано.

Рішенням Сумської міської ради від 27 січня 2016 року № 254-МР "Про затвердження структури апарату та виконавчих органів Сумської міської ради, їх загальної штатної чисельності" створено Департамент забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради, державну реєстрацію якого проведено 27 квітня 2016 року.

Згідно з пунктом 1.7 Положення про департамент забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради, затвердженого рішенням Сумської міської ради від 27 квітня 2016 року № 661-МР, департамент є правонаступником Управління майна комунальної власності Сумської міської ради.

У листі ТОВ "Здравница.ЮА" від 19 вересня 2017 року, що надійшов на адресу позивача, зазначено, що після укладення Управлінням майна комунальної власності Сумської міської ради договору купівлі-продажу нежитлового приміщення ОСОБА_1 внесла вказане приміщення до статутного капіталу ТОВ "Здравница.ЮА". Приміщення не використовується, товариство оформляє договори з постачальниками комунальних послуг.

Ухвалою Ковпаківського районного суду м. Суми від 19 жовтня 2017 року залучено до участі в справі як співвідповідача ТОВ "Здравница.ЮА".

Посилаючись на вказані обставини, остаточно уточнивши позовні вимоги, позивач просив розірвати договір купівлі-продажу нежитлового приміщення від 16 січня 2014 року шляхом викупу, укладений між Управлінням комунальної власності Сумської міської ради, і ОСОБА_1 ; визнати недійсною передачу ОСОБА_1 нежитлового приміщення на АДРЕСА_1 як її внесок до статутного капіталу ТОВ "Здравница.ЮА"; зобов`язати ТОВ "Здравница.ЮА" повернути Департаменту вказане нежитлове приміщення.

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 01 квітня 2021 року у задоволенні позову Департаменту забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що, починаючи саме з 16 січня 2014 року (дата укладення оспорюваного договору купівлі-продажу нежитлового приміщення) починається перебіг позовної давності, а тому до моменту звернення позивача до суду, а саме: до 30 травня 2017 року, позовна давність щодо договору купівлі-продажу нежитлового приміщення спливла. Також суд виходив з того, що вимоги про розірвання договору є недоведеними, внаслідок чого необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають. У зв`язку з тим, що вимоги про розірвання договору задоволенню не підлягають, то не можуть бути задоволені і вимоги про визнання недійсною передачу нежитлового приміщення як внесок ОСОБА_1 до статутного капіталу товариства та про зобов`язання товариства повернути позивачу нежитлове приміщення, оскільки вимоги є похідними від первісних.

Постановою Сумського апеляційного суду від 07 жовтня 2021 року апеляційну скаргу Департаменту забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради задоволено частково. Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 01 квітня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову з інших мотивів.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про відмову у задоволенні позову з інших мотивів, апеляційний суд дійшов висновку про те, що позивач не довів належними доказами, що невиконання умов договору купівлі-продажу завдало шкоди територіальній громаді міста Суми або значною мірою позбавило територіальну громаду того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Вартість нежитлового приміщення сплачена ОСОБА_1 в повному обсязі та в установлені договором строки. Несвоєчасне укладення договорів з постачальниками комунальних послуг та з підприємством, яке надає експлуатаційні послуги, та послуги, пов`язані з утриманням місць загального користування, впливає на права та інтереси постачальників комунальних послуг. Крім того, відповідно до чинного законодавства неукладення таких договорів не звільняє споживача від оплати фактично наданих комунальних послуг. Докази того, що відповідачі не сплачують комунальні послуги, позивач суду не надав.

Також суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що, оскільки перехід права власності на спірне нежитлове приміщення від ОСОБА_1 до ТОВ "Здравница.ЮА" відбувся на підставі рішення зборів учасників ТОВ "Здравница.ЮА" від 21 січня 2014 року, внесення змін до статуту товариства та свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 08 лютого 2014 року з подальшою видачею свідоцтва про право власності на нерухоме майно, то вимога позивача про визнання недійсною передачу ОСОБА_1 нежитлового приміщення на АДРЕСА_1 як її внесок до статутного капіталу ТОВ "Здравница.ЮА" є неналежним способом захисту порушеного права, так як не відповідає умовам договору купівлі-продажу нежитлового приміщення та положенням статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ), у зв`язку з чим задоволенню не підлягає. Так як не підлягає задоволенню вимога про визнання недійсною передачу ОСОБА_1 нежитлового приміщення на АДРЕСА_1 як її внесок до статутного капіталу ТОВ "Здравница.ЮА", то відсутні підстави і для задоволення позову в частині зобов`язання ТОВ "Здравница.ЮА" повернути Департаменту забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради вказане нежитлове приміщення.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У листопаді 2021 року Департамент забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради звернувся засобами поштового зв`язку до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 01 квітня 2021 року та постанову Сумського апеляційного суду від 07 жовтня 2021 року у справі, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та закрити провадження у справі, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції застосовав норми права без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верхового Суду 22 січня 2019 року у справі № 927/877/17, від 29 жовтня 2019 року у справі № 911/2755/18 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України (1618-15) ).

У лютому 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу Департаменту забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради, в якому зазначив про необґрунтованість та безпідставність доводів касаційної скарги, а також про відсутність підстав для скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції.

Станом на дату розгляду справи інші відзиви на касаційну скаргу Департаменту забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради до Верховного Суду не надходили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційна скарга Департаменту забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради передана на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 24 грудня 2021 року (з урахуванням ухвали Верховного Суду від 24 листопада 2021 року про надання строку для усунення недоліків) відкрито касаційне провадження у справі (на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України), витребувано із Ковпаківського районного суду м. Суми матеріали справи № 592/5881/17 та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

У січні 2022 року матеріали справи № 592/5881/17 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2022 року призначено справу до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи із такого.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Судами попередніх інстанцій установлено, що 16 січня 2014 року між Управлінням майна комунальної власності Сумської міської ради та ФОП ОСОБА_1 укладений договір купівлі-продажу нежитлового приміщення шляхом викупу, відповідно до умов якого ОСОБА_1 придбала нежитлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_1, яке є комунальною власністю територіальної громади м. Суми.

Відповідно до розділу 5 договору (пункти 5.1.4, 5.1.5, 5.1.7, 5.1.8, 5.1.9) покупець зобов`язаний в установлений договором строк сплатити ціну продажу об`єкта приватизації з урахуванням податку на додану вартість; в установлений договором строк прийняти об`єкт приватизації; протягом року після підписання договору купівлі-продажу врегулювати земельні відносини згідно з чинним законодавством; укласти договори з постачальниками комунальних послуг та з підприємством, яке надає експлуатаційні послуги, та послуги, пов`язані з утриманням місць загального користування, в місячний термін з моменту набуття права власності; надавати продавцю необхідні матеріали, відомості, документи тощо про виконання умов цього договору; подальше відчуження об`єкта приватизації можливе за умови збереження для нового власника зобов`язань, визначених у пункті 5.1 договору, виключно за згодою органу приватизації, який здійснює контроль за їх виконанням; у разі подальшого відчуження приватизованого об`єкта новий власник об`єкта приватизації зобов`язаний у двотижневий строк з дня переходу до нього права власності на об`єкт приватизації подати органу приватизації копії документів, що підтверджують право власності; відсутність погодження органом приватизації подальшого відчуження об`єкта приватизації є підставою для визнання правочинів щодо такого відчуження недійсним.

Пунктом 12.2 договору передбачено, що у разі невиконання однією із сторін умов договору, він може бути змінений або розірваний на вимогу іншої сторони за рішенням суду, а об`єкт приватизації повернутий до комунальної власності територіальної громади м. Суми.

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 21 січня 2014 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на нежитлове приміщення, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо об`єкта нерухомого майна від 31 березня 2015 року, 06 лютого 2014 року право власності на нежитлове приміщення, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, зареєстровано за ТОВ "Здравниця.ЮА" на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 08 лютого 2014 року.

02 березня 2016 року та 24 січня 2017 року відповідач звертався до ФОП ОСОБА_1 з претензією про надання підтверджуючих документів про виконання умов договору купівлі-продажу від 16 квітня 2014 року нежитлового приміщенню за адресою: АДРЕСА_1, по кожному пункту розділу 5 "Обов`язки покупця" та про перехід права власності на зазначене приміщення до ТОВ "Здравниця.ЮА".

26 вересня 2017 року за результатами проведення поточної перевірки виконання умов договору купівлі-продажу нежитлового приміщення площею 41,5 кв. м на АДРЕСА_1 в присутності директора ТОВ "Здравница.ЮА" Тарасенко О. П. складено акт, відповідно до якого ціна об`єкта сплачена ФОП ОСОБА_1 в повному обсязі; об`єкт прийнято в установлений термін; відповідно до листа ТОВ "Здравница.ЮА" нежитлове приміщення на цей час не використовується; земельні відносини не врегульовані; надано копію договору з ПАТ "Сумиобленерго" про постачання електричної енергії від 05 квітня 2016 року № 1612082, копії договорів на теплопостачання, водопостачання та з підприємством, яке надає експлуатаційні послуги, та послуги, пов`язані з утриманням місць загального користування, не надані; відповідно до листа ТОВ "Здравница.ЮА" приміщення утримується у належному санітарному і протипожежному стані, обладнане протипожежними засобами, охорона об`єкта здійснюється власними силами.

Із копії реєстраційної справи № 268803059101 по об`єкту нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1, яка була витребувана апеляційним судом за клопотанням представника позивача, вбачається, що рішенням загальних зборів учасників ТОВ "Здравница.ЮА" від 21 січня 2014 року збільшено статутний капітал товариства за рахунок внесення нерухомого майна у вигляді нежитлового приміщення площею 41,5 кв. м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що належить засновнику ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу нежитлового приміщення шляхом викупу від 16 січня 2014 року. На підставі вказаного рішення та статуту ТОВ "Здравница.ЮА" в новій редакції від 21 січня 2014 року державним реєстратором 08 лютого 2014 року ТОВ "Здравница.ЮА" видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно - нежитлове приміщення площею 41,5 кв. м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та зареєстровано за товариством право власності на вказане приміщення в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

ОСОБА_1 у своїх запереченнях у суді першої інстанції зазначала про пропущення позивачем позовної давності для звернення до суду із позовною вимогою про розірвання договору купівлі-продажу шляхом викупу.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та нормативно-правове регулювання

Статтями 124, 125 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

Частиною першою статті 18 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

При визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Частиною другою статті 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ) встановлено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

У пункті 15 частини першої статті 20 ГПК України зазначено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, інші справи у спорах між суб`єктами господарювання.

Отже, ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України (435-15) , Господарським кодексом України (436-15) (далі - ГК України (436-15) ), іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Статтею 1 ГК України передбачено, що цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб`єктами господарювання, а також між цими суб`єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Разом із цим учасниками відносин у сфері господарювання є суб`єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб`єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності. Під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями (статті 2, 3 ГК України).

Стаття 42 ГК України визначає, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Статтями 25 та 26 ЦК України передбачено, що здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті. Усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов`язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України (254к/96-ВР) , цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов`язки як учасник цивільних відносин.

Статтею 42 Конституції України визначено, що кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Це ж право закріплене й у частині першій статті 50 ЦК України, відповідно до якої право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Частиною другою статті 50 ЦК України визначено, що фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

У частині першій статті 58 ГК України передбачено, що суб`єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи фізична особа - підприємець у порядку, визначеному законом.

Згідно із частинами першою та третьою статті 128 ГК України громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу. Громадянин може здійснювати підприємницьку діяльність, зокрема, безпосередньо як підприємець або через приватне підприємство, що ним створюється.

Тобто, підприємець - це юридичний статус фізичної особи, який засвідчує право цієї особи на заняття самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Отже, фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур, не позбавляється статусу фізичної особи, а набуває до свого статусу фізичної особи нової ознаки - суб`єкта господарювання. Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах - як суб`єкт господарювання, та від визначення цих правовідносин як господарських.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 916/1261/18 (провадження № 12-37гс19).

У свою чергу розмежування компетенції судів з розгляду спорів здійснюється відповідно до їх предмета та суб`єктного складу учасників. У порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства. Спори, сторонами в яких є юридичні особи та фізичні особи - підприємці, про захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів розглядаються господарськими судами.

Спірний договір купівлі-продажу нежитлового приміщення шляхом викупу (а. с. 9-11 т. 1) укладений 16 січня 2014 року між Управлінням майна комунальної власності Сумської міської ради як продавцем, яке діяло від імені територіальної громади м. Суми (ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - 33525906) та згідно з його положенням (а. с. 10 т. 3) є виконавчим органом Сумської міської ради та юридичною особою, правонаступником якого є позивач - також юридична особа (ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - 40456009), та покупцем - фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1, яка діяла на підставі виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Позивач у своїх уточнених позовних вимогах (а. с. 69-75 т. 1) просив розірвати договір купівлі-продажу нежитлового приміщення шляхом викупу, від 16 січня 2014 року, мотивуючи це невиконанням ОСОБА_1 та новим власником ТОВ "Здравница.ЮА" вимог цього договору, у зв`язку з чим також просив визнати недійсною передачу ОСОБА_1 нежитлового приміщення як її внесок до статутного капіталу ТОВ "Здравница.ЮА", зобов`язати ТОВ "Здравница.ЮА" повернути Департаменту забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради це нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Тобто, за своєю сутністю це спір між юридичною особою та фізичною особою - підприємцем та іншою юридичною особою з приводу виконання умов договору купівлі-продажу нежитлового приміщення, а вимоги про повернення нерухомого майна є похідними та залежать від позовної вимоги про розірвання спірного договору купівлі-продажу, отже, правовідносини, які виникли між сторонами, є господарсько-правовими.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Ураховуючи природу спірних правовідносин, Верховний Суд дійшов висновку, що спір у цій справі є господарським і підлягає вирішенню за правилами ГПК України (1798-12) , оскільки він не має ознак цивільно-правового характеру та підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

За таких обставин суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкових висновків, що заявлений у цій справі спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, та розглянули його по суті, доводи касаційної скарги знайшли своє підтвердження.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі.

Згідно з частиною першою та другою статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі з підстав, передбачених статтею 255 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

Однією з підстав для закриття провадження у справі є те, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України).

Колегія суддів вважає, що суди першої й апеляційної інстанцій порушили правила юрисдикції, а тому касаційну скаргу слід задовольнити: рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 01 квітня 2021 року та постанову Сумського апеляційного суду від 07 жовтня 2021 року скасувати, а провадження у справі - закрити.

Щодо наслідків закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 258 ЦПК України розгляд справи по суті судом першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку закінчується прийняттям постанови.

Частиною першою статті 256 ЦПК України встановлено, що якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі.

З огляду на те, що колегія суддів вирішила на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України закрити провадження у справі, вона відповідно до частини першої статті 256 ЦПК України роз`яснює позивачеві його право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи до відповідного суду господарської юрисдикції.

Щодо розподілу судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі із розподілу судових витрат.

Відповідно до частин першої-другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо інше не передбачено законом, у разі закриття провадження у справі судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина сьома статті 141 ЦПК України).

Сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі закриття провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову, і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях (пункт 5 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір"). Такого клопотання матеріали справи не містять.

Керуючись статтями 255, 256, 400, 414, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Департаменту забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради задовольнити.

Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 01 квітня 2021 року та постанову Сумського апеляційного суду від 07 жовтня 2021 року скасувати.

Провадження у справі за позовом Департаменту забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради до ОСОБА_1, Товариства з обмеженою відповідальністю "Здравница.ЮА" про розірвання договору купівлі-продажу нежитлового приміщення, визнання недійсною передачу нежитлового приміщення, зобов`язання повернути нежитлове приміщення закрити.