Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що він є непрацюючим пенсіонером похилого віку, учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, має хронічні захворювання, на лікування яких витрачає майже увесь свій дохід, який складається із пенсії за віком в розмірі 3 580, 00 грн та яка не дозволяє забезпечити належне лікування, оздоровлення, харчування, проживання.

ОСОБА_1 зазначав, що ОСОБА_2 є його сином та має утримувати непрацездатного батька. Відповідач проживає та працює у місті Харкові й може надавати йому матеріальну та фізичну допомогу, але він дуже зрідка приїздить до нього та ухиляється від свого обов`язку щодо надання матеріальної допомоги для лікування.

Позивач звертав увагу на те, що відповідач працює в Харківському національному університеті Повітряних Сил ім. І. Кожедуба та отримує стабільну заробітну плату в розмірі 21 227, 00 грн щомісячно, а також має пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.

Враховуючи всі витрати та доходи ОСОБА_2, а також те, що відповідач має двох неповнолітніх доньок - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, на утримання яких сплачує аліменти колишній дружині ОСОБА_3, позивач вважав, що відповідач в змозі платити аліменти в розмірі 1/6 частки від доходу щомісячно, для підтримки його матеріального стану, здоров`я та життя.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням від 03 серпня 2020 року Жовтневий районний суд м. Харкова задовольнив позов.

Стягнув з ОСОБА_2 на утримання батька ОСОБА_1 аліменти у розмірі 1/6 частки його заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 07 липня 2020 року і довічно.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_3, яка не брала участі у справі, звернулася до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою.

Ухвалою від 09 лютого 2021 року Харківський апеляційний суд відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3, ухвалою від 23 лютого 2021 року призначив справу до розгляду.

Ухвалою від 15 вересня 2021 року Харківський апеляційний суд закрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 03 серпня 2020 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання непрацездатного батька.

Суд апеляційної інстанції зробив висновок, що рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 03 серпня 2020 року не вирішувалося питання щодо прав, свобод, інтересів чи обов`язків ОСОБА_3 . Одночасно суд апеляційної інстанції зазначив, що наявність судових рішень про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на користь ОСОБА_3 на утримання двох дітей не впливають на правильність оскаржуваного рішення суду першої інстанції, тому встановлені у цій справі факти заявник може спростувати під час розгляду справи щодо зменшення розміру аліментів.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_3 07 жовтня 2021 року із застосуванням засобів поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Харківського апеляційного суду від 15 вересня 2021 року, справу передати до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

ОСОБА_3, наполягаючи на тому, що оскаржуване рішення ухвалене з порушенням норм процесуального права, як підстави касаційного оскарження наведеного судового рішення визначила, що:

- суд апеляційної інстанції не врахував, що рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 03 серпня 2020 року стосується інтересів двох неповнолітніх дітей, на утримання яких з відповідача стягуються аліменти;

- суд апеляційної інстанції не застосував правовий висновок, викладений, зокрема у постанові Верховного Суду від 01 серпня 2019 року у справі № 455/1434/17 (провадження № 61-9053св19), відповідно до якого, наявність інших осіб, на користь яких відповідач сплачує аліменти, має значення під час вирішення спору про стягнення аліментів на користь непрацездатного батька.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзиви на касаційну скаргу до Верховного Суду учасники справи не подавали.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою від 28 жовтня 2021 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_3, ухвалою від 27 червня 2022 року справу призначив до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив такі висновки.

Норми права, застосовані до спірних правовідносин

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Право на справедливий судовий розгляд, закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції, потрібно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Конституцією України (254к/96-ВР) закріплено основні засади судочинства (частина друга статті 129). Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист, зокрема на забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках -на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України).

Згідно з частиною першою статті 8 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.

Статтею 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

Реалізація права особи на судовий захист здійснюється, зокрема, шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції, оскільки перегляд таких рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів особи. За правовою позицією Конституційного Суду України правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 06 грудня 2007 року у справі "Воловік проти України", заява № 15123/03, зазначив, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов`язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братися до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль в ньому апеляційного суду (рішення у справі "Подбіельські та ППУ Полпуре проти Польщі" ((Podbielski and PPU Polpure v. Poland) від 26 липня 2005 року, заява № 39199/98).

ЄСПЛ зауважив, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із цим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі "ДеЖуфр да ла Праделль проти Франції" ((De Geouffre de la Pradelle v. France) від 16 грудня 1992 року, заява № 12964/87).

Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на апеляційне оскарження рішення суду та перегляд оскаржуваного рішення в апеляційному порядку, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції, на справедливий суд.

Однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення апеляційного оскарження судового рішення. Можливість (право) оскарження судових рішень у суді апеляційної інстанції є складовою права особи на судовий захист. Перегляд судових рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

У зазначеній статті визначено коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків.

На відміну від оскарження судового рішення учасниками справи, особа, яка не брала участі у справі, має довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок, і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним. Водночас судове рішення, оскаржуване особою, яка не брала участі у справі, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та ухвалення рішення судом першої інстанції є заявник, або в рішенні міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах, або рішення впливає на права та обов`язки такої особи. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо у мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо зазначив про права та обов`язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між заявником і сторонами спору не може братися до уваги.

Підстави для закриття апеляційного провадження визначені у статті 362 ЦПК України.

Відповідно до пункту 3 частини першої наведеної статті суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження у справі, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Системний аналіз наведених процесуальних норм права дає підстави для висновку, що суд апеляційної інстанції в межах відкритого апеляційного провадження має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи невирішення судом першої інстанції питань про права та інтереси особи, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції та подала апеляційну скаргу. При цьому якщо обставини про вирішення судом першої інстанції питання про права, інтереси та свободи особи, яка не була залучена до участі у справі, не підтвердилися, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті.

Подібні висновки викладені в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13-ц (провадження № 61-41547сво18).

Встановлено, що ОСОБА_5 як особа, яка не брала участі у справі, скористалася процесуальним правом на апеляційне оскарження та подала апеляційну скаргу на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 03 серпня 2020 року.

Ухвалою від 09 лютого 2021 року Харківський апеляційний суд відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3, ухвалою від 15 вересня 2021 року закрив це апеляційне провадження, оскільки зробив висновок, що оскаржуваним рішенням не вирішувалося питання щодо прав, свобод, інтересів чи обов`язків ОСОБА_3

Верховний Суд з таким висновком суду апеляційної інстанції не погоджується з врахуванням таких міркувань.

Згідно з частиною третьою статті 181 Сімейного кодексу України

(далі - СК України (2947-14) ) за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Відповідно до частини першої статті 205 СК України суд визначає розмір аліментів на батьків у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) з урахуванням матеріального та сімейного стану сторін.

Водночас у статті 192 СК України передбачено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що заочним рішенням від 21 серпня 2018 року Фрунзенський районний суд м. Харкова стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліменти на неповнолітню дитину ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 1/4 частки від заробітку (доходу) батька дитини, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 08 червня 2018 року і до досягнення дитиною повноліття.

Заочним рішенням від 03 жовтня 2019 року Фрунзенський районний суд м. Харкова стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліменти на малолітню дитину ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, в розмірі 1/4 частки заробітку (доходу), але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 02 липня 2019 року і до досягнення дитиною повноліття.

Загальний розмір аліментів, стягнутих з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 на утримання неповнолітніх дітей та на користь батька ОСОБА_1, становить 2/3 частки заробітку (доходу) платника аліментів.

Обґрунтовуючи подання апеляційної скарги як особою, яка не брала участі у справі, ОСОБА_3 посилалася на те, що рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 03 серпня 2020 року вирішено питання про права та інтереси її та її неповнолітніх дітей, оскільки це рішення створює у подальшому можливість вимагати зменшення розміру аліментів, стягнутих судом на дітей, за позовом ОСОБА_2 .

Суд апеляційної інстанції залишив поза увагою ці доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 та не врахував, що після ухваленнярішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 03 серпня 2020 року про стягнення аліментів на непрацездатного батька ОСОБА_2 звернувся до Фрунзенського районного суду м. Харкова з позовом до ОСОБА_3 про зменшення розміру аліментів та ухвалою цього суду від 15 жовтня 2020 року відкрито провадження у справі № 645/5964/20.

Під час постановлення оскаржуваної ухвали суд апеляційної інстанції не застосував правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 01 серпня 2019 року у справі № 455/1434/17 (провадження № 61-9053св19), відповідно до якого наявність інших осіб, на користь яких відповідач сплачує аліменти, має значення під час вирішення спору про стягнення аліментів, зокрема на непрацездатних батьків, тому передчасним є висновок апеляційного суду про відсутність у апелянта як особи, яка не брала участі у справі, проте на користь якої стягуються аліменти, права на апеляційне оскарження, що призвело до обмеження реалізації права на апеляційне оскарження судового рішення.

Верховний Суд дійшов переконання, що у разі звернення особи з позовом про стягнення аліментів за одночасної наявності судового рішення про стягнення аліментів на користь інших осіб, яке перебуває на примусовому виконанні, останні мають право брати участь у справі про стягнення аліментів на користь заявника, оскільки мають у ній юридичну зацікавленість до вирішення спору, тобто є заінтересованими особами. Для цих осіб характерним є те, що їхні суб`єктивні права та обов`язки мають юридичний зв`язок із суб`єктивними правами і обов`язками боржника та особи, яка також звернулася з позовом про стягнення аліментів, проте після ухвалення рішення про стягнення аліментів на користь інших стягувачів (заінтересованих осіб) та перебування його на виконанні. Встановлення обставин з приводу стягнення аліментів на користь заявника та визначення їх розміру впливає на права та обов`язки інших стягувачів аліментів, оскільки може впливати на можливість сплачувати боржником аліменти в раніше визначеному розмірі та призвести до подальшого зменшення розміру аліментів, стягнутих на користь заінтересованих осіб.

Суд враховує, що на час постановлення рішення у справі, що переглядається, на примусовому виконанні вже перебував інший виконавчий документ про стягнення аліментів на користь неповнолітніх дітей з тієї самої особи, який є відповідачем у цій справі. Тож заінтересованість ОСОБА_3 у вирішенні цього спору не є гіпотетичною та абстрактною, оскільки йдеться не про належність їй права звернутися до суду за захистом її порушеного суб`єктивного права, а за правової ситуації, коли таке суб`єктивне право суд вже визнав порушеним та захистив у судовому порядку.

Додатково має правове значення те, що за правилом статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів, а також наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина.

Відповідно під час вирішення справи, що переглядається, суд мав врахувати те, що з відповідача у цьому спорі вже здійснюється стягнення за іншим виконавчим документом.

Водночас постановлення оскаржуваного рішення суду першої інстанції вже призвело до настання негативних процесуальних наслідків для скаржника у цій справі, оскільки таке рішення стало правовою підставою для звернення відповідача (у цьому спорі) з окремим позовом до скаржника. Так, боржник у справі, що переглядається, одразу після ухвалення рішення про стягнення аліментів на непрацездатного батька та набрання ним законної сили звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про зменшення розміру аліментів на неповнолітніх дітей. Зазначене підтверджує, що рішення суду першої інстанції про стягнення аліментів на батька боржника стосується прав та інтересів його дітей, оскільки після набрання цим рішенням законної сили виник спір щодо зменшення розміру аліментів на дітей, а задоволення цього позову впливатиме на майновий стан стягувача ОСОБА_3 та неповнолітніх дітей.

Верховний Суд дійшов висновку, що доводи касаційної скарги підтвердилися. Рішення суду першої інстанції у справі, що переглядається, стосується прав та інтересів ОСОБА_3, яка діє в інтересах неповнолітніх дітей.

Суд апеляційної інстанції зазначеного не врахував та зробив помилковий висновок про закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3, чим фактично позбавив її права на перегляд оскаржуваного рішення, що свідчить про порушення правана доступ до суду,гарантованого статтею 6 Конвенції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Верховний Суд встановив, що суд апеляційної інстанції не застосував правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 01 серпня 2019 року у справі № 455/1434/17 (провадження № 61-9053св19).

Верховний Суд не погодився з висновком суду апеляційної інстанції про те, що рішенням суду першої інстанції не вирішувалося питання щодо прав, свобод, інтересів чи обов`язків ОСОБА_3, та, відповідно, з висновком про закриття апеляційного провадження, яке призвело до порушення права ОСОБА_3 на доступ до правосуддя.

Зважаючи на наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу потрібно задовольнити частково, ухвалу суду апеляційної інстанції про закриття апеляційного провадження скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Частиною шостою статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Розподіл судових витрат

У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України зазначено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З урахуванням приписів цієї норми права підстави для розподілу судових витрат на цій стадії розгляду спору не встановлені.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Ухвалу Харківського апеляційного суду від 15 вересня 2021 року про закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 03 серпня 2020 року скасувати, справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на непрацездатного батьканаправити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.