розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 21 грудня 2021 року у складі судді Материнко М. О. та постанову Полтавського апеляційного суду

від 09 березня 2022 року у складі колегії суддів: Прядкіної О. В., Бутенко С. Б., Обідіної О. І.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2014 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк", найменування якого згодом змінено на Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк", банк) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовну заяву мотивовано тим, що 22 квітня 2010 року між банком та

ОСОБА_1 був укладений кредитний договір на строк дії кредитної картки, відповідно до якого позичальник отримала кредит у розмірі 14 900,00 грн

у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00 % (3,0 % на місяць

із розрахунку 360 днів у році) на суму залишку заборгованості за кредитом.

ОСОБА_1 взятих на себе зобов`язань згідно з умовами договору належним чином не виконала, у зв`язку з чим станом на 22 червня 2014 року утворилася заборгованість в сумі 18 724,89 грн, яка згідно з розрахунком складається з:

7 729,55 грн - заборгованість за кредитом; 8 300,20 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом; 1 327,29 грн - заборгованість за комісією; штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 "Умов та правил надання банківських послуг": 500,00 грн - штраф (фіксована частина), 867,85 грн - штраф (процентна складова - 5 % від суми боргу).

Заочним рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 09 вересня 2014 року позовні вимоги ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено та стягнуто з ОСОБА_1 на користь банку 18 724,89 грн заборгованості за кредитним договором від 22 квітня 2010 року станом на 22 червня 2014 року, а також судові витрати в розмірі 243,60 грн.

Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 25 липня 2019 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення задоволено, заочне рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 09 вересня 2014 року скасовано, цивільну справу призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження.

02 вересня 2019 року ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави зупинено провадження у цивільній справі за позовом ПАТ КБ "ПриватБанк"

до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором на підставі пункту 6 частини першої статті 251 ЦПК України до набрання законної сили рішенням суду у справі № 554/6233/19 за заявою ОСОБА_2 в порядку окремого провадження про визнання ОСОБА_1 недієздатною, встановлення опіки.

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 05 листопада 2019 року у справі № 554/6233/19, яке набрало законної сили 06 грудня 2019 року, заяву ОСОБА_2 у порядку окремого провадження про визнання ОСОБА_1 недієздатною, встановлення опіки задоволено частково. Визнано

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, недієздатною та призначено її опікуном ОСОБА_2 .

Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 06 квітня 2020 року провадження у цивільній справі за позовом ПАТ КБ "ПриватБанк"

до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відповідно до статті 254 ЦПК України поновлено.

Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 12 квітня 2021 року до участі у справі залучено опікуна недієздатної ОСОБА_1 - ОСОБА_2

22 квітня 2021 року ОСОБА_2 в інтересах недієздатної ОСОБА_1 пред`явила зустрічний позов до ПАТ КБ "ПриватБанк" про визнання недійсним кредитного договору від 22 квітня 2010 року, укладеного між

ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 .

Зустрічну позовну заяву мотивувала тим, що під час укладення кредитного договору ОСОБА_1 не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, що є підставою для визнання цього правочину недійсним відповідно до статті 225 ЦК України.

Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 30 листопада 2021 року первісний та зустрічний позови об`єднано в одне провадження для спільного розгляду.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 21 грудня 2021 року

у задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 до ПАТ КБ "ПриватБанк" про визнання кредитного договору недійсним задоволено.

Визнано недійсним кредитний договір, укладений 22 квітня 2010 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ "ПриватБанк".

Стягнуто з ПАТ КБ "ПриватБанк" на користь законного представника

ОСОБА_1 - ОСОБА_2 витрати на проведення судово-психіатричної експертизи у сумі 5 353,40 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.

Стягнуто з ПАТ КБ "ПриватБанк" на користь держави судовий збір у розмірі 908,00 грн.

Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що висновком судово-психіатричної експертизи від 11 лютого 2021 року № 54 встановлено, що на момент підписання з ПАТ КБ "ПриватБанк" кредитного договору від 22 квітня 2010 року ОСОБА_1 страждала на хронічний, стійкий психічний розлад у вигляді шизофренії, параноїдної форми, безперервного перебігу з постпроцесуальним дефектом особистості, що позбавляв її здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Оскільки ОСОБА_1 на момент укладення кредитного договору не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, є підстави для визнання цього правочину недійсним відповідно до статті 225 ЦК України. За умов встановлення судом недійсності кредитного договору відсутні підстави для стягнення заборгованості, нарахованої за цим договором.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність і обґрунтованість заявленої законним представником ОСОБА_1 - ОСОБА_2 до відшкодування суми витрат на правничу допомогу у розмірі 10 000,000 грн.

Крім того, суд дійшов висновку про стягнення з ПАТ КБ "ПриватБанк" суму грошових коштів у розмірі 5 353,40 грн, сплачених ОСОБА_2 згідно з квитанцією від 21 січня 2021 року за проведення судово-психіатричної експертизи.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 09 березня 2022 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково.

Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 21 грудня 2021 року скасовано в частині стягнення з ПАТ КБ "ПриватБанк" на користь законного представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 витрат на правничу допомогу

у розмірі 10 000,00 грн.

В іншій частині рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 21 грудня 2021 року залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в частині відмови

у задоволенні позовних вимог банку про стягнення кредитної заборгованості та задоволенні зустрічного позову про визнання кредитного договору недійсним, суд апеляційної інстанції виходив з того, що висновок судово-психіатричної експертизи від 11 лютого 2021 року чітко визначає,

що психічний розлад у ОСОБА_1 був наявний саме на час укладання кредитного договору і цей розлад був хронічним та стійким, що свідчить про абсолютну неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Будь-якого іншого тлумачення висновку експерта не вбачається.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині витрат на правничу допомогу, суд апеляційної інстанції виходив з того, що в акті від 19 липня 2021 року приймання-передачі наданих послуг до договору про надання правничої допомоги від 20 липня 2019 року № 318 перелік наданих послуг не містить детального опису робіт, виконаних адвокатом, часу їх виконання та вартості, що позбавляє можливості зробити висновок щодо їх обґрунтованості. Надана суду ксерокопія квитанції від 19 липня 2021 року про отримання адвокатом від ОСОБА_2 10 000,00 грн не скріплена підписом учасника справи як передбачено частиною восьмою статті 43 ЦПК України.

За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку про недоведеність вимог в цій частині та відмовив у стягненні з ПАТ КБ "ПриватБанк" витрат на правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У квітні 2022 року до Верховного Суду через засоби поштового зв`язку АТ КБ "ПриватБанк" подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасуватиоскаржувані судові рішення та задовольнити первісний позов, а у задоволенні зустрічного - відмовити.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 квітня 2022 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу із суду першої інстанції.

16 травня 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 06 липня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень, ухвалених у справі, заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема застосування судами норм матеріального права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі

№ 496/4851/14 (провадження № 61-7835сво19), постанові Верховного Суду

від 17 жовтня 2018 року у справі № 465/1217/16 (провадження

Також підставою касаційного оскарження заявник вказує пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Під час розгляду справи АТ КБ "ПриватБанк" просило суд критично оцінити акт судово-психіатричної експертизи від 11 лютого 2021 року № 054 як категоричний доказ щодо абсолютної неспроможності ОСОБА_1 в момент укладення договору про надання банківських послуг від 22 квітня 2010 року розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Враховуючи суттєво різні діагнози, що встановлені в медичних картках стаціонарного хворого за періоди, які передували укладенню оспорюваного договору та після його укладення, а також відсутність документально підтвердженого встановленого діагнозу та психічного стану здоров`я

ОСОБА_1 на дату укладення договору від 22 квітня 2010 року, можна дійти висновку, що матеріалами цієї цивільної справи не встановлено абсолютної неспроможності особи в момент вчинення правочину, 22 квітня 2010 року, розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Крім того, під час розгляду справи № 554/6233/19 за заявою ОСОБА_2, заінтересована особа - Орган опіки та піклування Шевченківської районної у місті Полтаві ради, про визнання особи недієздатної та встановлення опіки не було встановлено обставин, з якого часу ОСОБА_1 не в змозі усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, чи могла вона усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними станом на 22 квітня 2010 року.

Доказів того, що ОСОБА_1 на час укладення оспорюваного договору

від 22 квітня 2010 року мала абсолютну неспроможність розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, відповідач та її представники не надали. Висновок судово-психіатричної експертизи не є категоричним і беззаперечним доказом доведеності факту, що саме у момент укладення спірного договору від 22 квітня 2010 року ОСОБА_1 мала абсолютну неспроможність усвідомлювати значення своїх дій та не могла керувати ними.

Поза увагою судів залишилися доводи та письмові докази, надані

АТ КБ "ПриватБанк", які мають суттєве значення, зокрема, що ОСОБА_1 вчиняла дії, спрямовані на виконання договору, які супроводжувались неодноразовим отриманням нею кредитних карток у відділені банку, їх активація і встановлення на них паролю, подальшим тривалим користуванням кредитними картками, здійсненням фінансових операцій з видачі/отримання готівкових коштів та здійснення покупок за допомогою кредитних карток, використання кредитних коштів у межах кредитного ліміту та поповнення картрахунку.

Суди не надали оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, не мотивували відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) та всебічно не дослідили зібрані у справі докази, які містяться в матеріалах справи.

Суди не врахували, що підписання ОСОБА_1 довідки про умови кредитування є належним доказом ознайомлення її з умовами кредитування, що підтверджено постановами Верховного Суду від 23 грудня 2019 року

у справі № 572/1169/17, від 12 лютого 2020 року у справі № 382/327/18.

ОСОБА_1 та її представники не спростували розрахунків банку щодо наявності непогашеної суми боргу, в тому числі за відсотками, комісіями та штрафами, які передбачені у підписаній довідці про умови кредитування, що було її процесуальним обов`язком відповідно до вимог статей 12, 81 ЦПК України.

Крім того, АТ КБ "ПриватБанк" в апеляційній скарзі наголошував на тому,

що зустрічну позовну заяву у справі місцевим судом було прийнято до розгляду з порушенням порядку, визначеного статтями 189, 193, 197 ЦПК України, проте, вирішуючи справу, апеляційний суд не надав оцінки відповідним порушенням процесуального закону.

Відзив на касаційну скаргу інші учасники справи до Верховного Суду не подали.

Фактичні обставини, встановлені судами

Відповідно до заяви позичальника від 22 квітня 2010 року між

ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладений кредитний договір на строк дії кредитної картки, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі

14 900,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00 % (3,0 % на місяць із розрахунку 360 днів у році) на суму залишку заборгованості за кредитом.

ОСОБА_1 особистим підписом у заяві позичальника від 22 квітня 2010 року підтвердила свою згоду на те, що підписана нею заява разом з "Умовами та правилами надання банківських послуг", "Правилами користування платіжною карткою", затверджених наказом від 06 березня 2010 року, та "Тарифами Банку", складає між нею та банком договір. Відповідно до умов договору погашення заборгованості здійснюється в такому порядку: щомісяця в період сплати позичальник повинен надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати згідно з Умовами.

ОСОБА_1 взятих на себе зобов`язань належним чином, згідно з умовами договору, не виконала, у зв`язку з чим станом на 22 червня 2014 року утворилася заборгованість, яка за розрахунками банку становить 18 724,89 грн та складається з: 7 729,55 грн - заборгованість за кредитом; 8 300,20 грн - заборгованість за процентами; 1 327,29 грн - заборгованість за комісією; штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн - штраф (фіксована частина), 867,85 грн - штраф (процентна складова - 5 % від суми позову).

Згідно з довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії АВ № 0079215, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, встановлено другу групу інвалідності загального захворювання.

Відповідно до акта судово-психіатричного експерта Полтавської обласної клінічної психіатричної лікарні ім. О. Ф. Мальцева від 20 вересня 2019 року

№ 402, ОСОБА_1 страждає на хронічний, стійкий психічний розлад у вигляді шизофренії, параноїдної форми, галюцинаторно-параноїдний синдром, безперервний перебіг з вираженим дефектом особистості. Наявний у неї хронічний, стійкий психічний розлад позбавляє її здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними на час проведення експертизи.

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 05 листопада

2019 року, яке набрало законної сили 06 грудня 2019 року, ОСОБА_1 визнано недієздатною та встановлено над нею опіку, а її матір - ОСОБА_2 призначено опікуном.

Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 27 жовтня 2020 року

у справі призначено судово-психіатричну експертизу з метою установлення, чи усвідомлювала ОСОБА_1 значення своїх дій та чи могла ними керувати під час укладення з ПАТ КБ "ПриватБанк" кредитного договору від 22 квітня

За результатами проведення Полтавською обласною психіатричною клінічною лікарнею ім. О. Ф. Мальцева судово-психіатричної експертизи, складено висновок (акт) від 11 лютого 2021 року № 54, у якому встановлено,

що ОСОБА_1 під час укладання з ПАТ КБ "ПриватБанк" кредитного договору

від 22 квітня 2010 року страждала на хронічний, стійкий психічний розлад у вигляді шизофренії, параноїдної форми, безперервного перебігу з постпроцесуальним дефектом особистості, що позбавляв її здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними під час.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга АТ КБ "ПриватБанк" задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Спірні правовідносини виникли на підставі укладеного 22 квітня 2010 року між банком та ОСОБА_1 кредитного договору, дійсність якого у цій справі оспорюється з підстав, передбачених статтею 225 ЦК України,

та що заперечується кредитором, який пред`явив до стягнення заборгованість, що виникла за цим договором.

Згідно зі статтею 215 ЦК Українипідставою недійсності правочину

є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частинами першою-третьою, п`ятою статті 203 ЦК Українивизначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини першої статті 225 ЦК Україниправочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін.

Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину, має бути категоричним та не може ґрунтуватись на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку експертиз, так і інших доказів.

Тлумачення статті 225 ЦК Українисвідчить, що правила цієї статті поширюються на випадки, коли фізична особа, хоча і є дієздатною, однак у момент вчинення правочину вона перебувала в такому стані, коли не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).

Для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, і в основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду України

від 29 лютого 2012 року у справі № 6-9цс12 та підтримані висновками

у постановах Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі

№ 554/11179/13 (провадження № 61-30685св18), від 02 листопада 2020 року

у справі № 326/81/15 (провадження № 61-837св19).

Такі ж висновки містяться у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі

№ 496/4851/14 (провадження № 61-7835сво19).

У справі, яка переглядається, установлено, що відповідно до висновку (акта) судово-психіатричної експертизи від 11 лютого 2021 року № 54, проведеної Полтавською обласною психіатричною клінічною лікарнею ім. О. Ф. Мальцева, ОСОБА_1 під час укладання з ПАТ КБ "ПриватБанк" кредитного договору від 22 квітня 2010 року страждала на хронічний, стійкий психічний розлад у вигляді шизофренії, параноїдної форми, безперервного перебігу з постпроцесуальним дефектом особистості, що позбавляв її здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними під час.

Зі змісту висновку судово-психіатричної експертизи від 11 лютого 2021 року

№ 54, зокрема з пункту 22 (обґрунтування та пояснення даних про психічний стан особи та фактів, які встановлені при дослідженні), вбачається, що в період часу, що відноситься до укладення кредитного договору 22 квітня

2010 року з ПАТ "ПриватБанк", ОСОБА_1 виявляла ознаки хронічного психічного захворювання. ЇЇ стан на той час, як слідує із щоденникових записів лікаря психіатра, був нестабільним. Відмічалися малопродуктивність мовного контакту, порушення мислення у вигляді аутичності, емоційно-вольові розлади, що вказує на те, що досліджувана за своїм психічним станом не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

ОСОБА_1 з червня 2008 року по цей час спостерігається у лікаря психіатра, проходила стаціонарне лікування в КП "Обласний заклад з надання психіатричної допомоги Полтавської обласної ради", перебуває на відповідному обліку, та судовим рішенням від 05 листопада 2019 року (після укладення оспорюваного договору) у зв`язку з психічним захворюванням визнана недієздатною.

Суди попередніх інстанцій належним чином оцінили акт судово-психіатричної експертизи від 11 лютого 2021 року № 54, складений компетентною експертною установою - Полтавською обласною психіатричною клінічною лікарнею ім. О. Ф. Мальцева.

Вказана експертиза була призначена і проведена на підставі ухвали Октябрського районного суду м. Полтави від 27 жовтня 2020 року.

Після ознайомлення з висновком експерта, АТ КБ "ПриватБанк" не зверталося до суду першої інстанції із клопотанням про призначення повторної або додаткової експертизи.

При цьому, перевіряючи доводи апеляційної скарги АТ КБ "ПриватБанк" щодо відсутності в акті судово-психіатричної експертизи висновку щодо абсолютної неспроможності ОСОБА_1 усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними під час укладення кредитного договору, суд апеляційної інстанції дав належну оцінку змісту висновків експертизи та виходив з того, що будь-якого іншого тлумачення висновку експерта не вбачається. Вказаний висновок чітко визначає, що психічний розлад у ОСОБА_1 був наявний саме на час укладання кредитного договору і цей розлад був хронічним та стійким, що свідчить про абсолютну неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Колегія суддів відхиляє аргументи заявника про необґрунтованість акта судово-психіатричної експертизи від 11 лютого 2021 року № 54, оскільки вказані доводи зводяться до доведення необхідності переоцінки доказів та виходять за межі розгляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 400 ЦПК України. За обставин цієї справи зазначений акт судово-психіатричної експертизи є належним, допустимими та достатнім доказом.

У Верховного Суду немає підстав не брати до уваги досліджені судами першої й апеляційної інстанцій докази, що мають значення для застосування положень частини першої статті 225 ЦК України та визнання з цієї підстави правочину недійсним.

Таким чином, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, на підставі належної оцінки зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, дійшов правильного висновку, що кредитний договір

від 22 квітня 2010 року, укладений між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1,

є недійсним, оскільки на час його укладення ОСОБА_1 страждала на хронічний, стійкий психічний розлад, внаслідок чого не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.

Установивши недійсність кредитного договору, суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для стягнення заборгованості, нарахованої банком до стягнення за цим договором, та відмовили у задоволенні первісних позовних вимог.

Доводи касаційної скарги банку про вчинення ОСОБА_1 дій, які свідчать про користування нею карткою та кредитними коштами, є необґрунтованими, оскільки такі факти є істотними обставинами при вирішенні спору щодо стягнення кредитної заборгованості, або доведення факту існування між сторонами кредитних зобов`язань, проте вони не впливають на підстави недійсності правочину, визначені у статті 225 ЦК України, які встановлені у цій справі.

Аргументи касаційної скарги щодо неврахування судами висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі

№ 496/4851/14 (провадження № 61-7835сво19), постанові Верховного Суду

від 17 жовтня 2018 року у справі № 465/1217/16 (провадження

№ 61-1333св18), є необґрунтованими, оскільки, з урахуванням установлених

у цій справі обставин та доказів, яким суди дали належну оцінку,

ухвалені у справі судові рішення не суперечать висновкам, наведеним у цих постановах суду касаційної інстанції.

Верховний Суд погоджується з доводами касаційної скарги про те, що апеляційний суд не надав відповіді на доводи апеляційної скарги про те, що районний суд у порушення порядку, визначеного статтями 189, 193, 197 ЦПК України прийняв до розгляду зустрічну позовну заяву ОСОБА_1, в інтересах якої діяла законний представник ОСОБА_2, що є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо умотивованості судового рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, який у своїх рішеннях вказує на те, що "при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлений законом (рішення у справах: "Walchli v. France" від 26 липня 2007 року, "ТОВ "Фріда" проти України" від 08 грудня 2016 року).

Європейський суд з прав людини також зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає у тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвіссарі проти Фінляндії" від 27 вересня 2001 року).

Для забезпечення реалізації права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у цій постанові Верховний Суд відхиляє ці аргументи заявника, з огляду на таке.

Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Справа за об`єднаними позовами вже розглянута по суті, а в силу частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Зазначені у касаційній скарзі порушення норм ЦПК України (1618-15) судом першої інстанції не вплинули на правильність вирішення спору.

У справі, яка переглядається, колегія суддів, проаналізувавши зміст судових рішень з точки зору застосування норми права, яка стала підставою для розгляду первісного позову про стягнення кредитної заборгованості та зустрічного позову про визнання кредитного договору недійсним, дійшла висновку, що судами попередніх інстанцій ухвалені судові рішення відповідно до встановлених у справі обставин на підставі належної оцінки поданих сторонами доказів.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не може вдаватись до встановлення або до оцінки обставин, що не були встановлені в оскаржуваних рішеннях, не вирішує питання про достовірність або недостовірність доказів чи про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.