провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Селидівського міського суду Донецької області від 19 вересня 2016 року, ухвалене у складі судді Моцного О. С., та постанову Донецького апеляційного суду від 18 червня 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Мальцевої Є. Є., Баркова В. М., Мироненко І. П.,

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Українського національного інформаційного агентства "Укрінформ" (далі - УНІА "Укрінформ") про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовна заява мотивована тим, що з 2003 року він працював в УНІА "Укрінформ" на посаді власного кореспондента. 1 грудня 2015 року йому стало відомо про його звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Вказував, що жодних документів про звільнення він не отримував та заяв про звільнення не писав. З часу звільнення відповідач не провів повного розрахунку відповідно до статті 116 КЗпП України, не надав копії наказу та не видав трудової книжки. Звільнення відбулося без згоди профспілки, тому позивач вважав такі дії незаконними.

З урахуванням викладеного просив суд скасувати наказ про звільнення, поновити його на посаді власного кореспондента, стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 19 вересня

2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач відповідно до статей 32, 49-2 КЗпП України повідомив позивача про зміну істотних умов праці, запропонував йому посаду за місцем розташування регіональної кореспондентської мережі, але позивач відмовився від продовження роботи зі зміненими істотними умовами праці, оскільки як під час повідомлення про зміну істотних умов праці, так і при розгляді справи в суді перебував на тимчасово окупованій території України у місті Донецьку, жодних доказів щодо відсутності можливості виїзду з цієї території на територію, яка підконтрольна українській владі, не надав.

Постановою Донецького апеляційного суду від 18 червня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Селидівського районного суду Донецької області від 19 вересня 2016 року - без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновкам місцевого суду про відсутність підстав для задоволення позову, зазначивши, що УНІА "Укрінформ", в якому працював позивач, дійсно відбулись зміни в організації виробництва і праці, про що позивач належним чином повідомлений; зі змінами істотних умов праці позивач не погодився і був звільнений відповідно до вимог чинного трудового законодавства.

Апеляційний суд відхилив доводи апеляційної скарги про непопередження його про зміну умов праці, зазначивши, що такі посилання спростовуються наданими відповідачем доказами та показами свідків, які оцінені судом першої інстанції у сукупності із зазначенням у судовому рішенні мотивів їх прийняття.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У липні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанції норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати рішення Селидівського районного суду Донецької області від 19 вересня

2016 року та постанову Донецького апеляційного суду від 18 червня 2019 року.

Касаційна скарга мотивована помилковістю висновків судів попередніх інстанцій про доведення відповідачем обставин щодо його попередження про зміну умов праці. На думку заявника, суди попередніх інстанції не врахували, що КЗпП України (322-08) не передбачено повідомлення про зміну істотних умов праці за допомогою електронної пошти або телефону.

Також вказує про те, що суди попередніх інстанцій помилково розглядали його вимоги про відшкодування моральної шкоди та не врахували його заяву про залишення без розгляду цієї частини позовних вимог.

Суд апеляційної інстанції у постанові зазначав, що позивач черговий раз повідомлений про звільнення 29 вересня 2017 року, тобто більше ніж через

2 роки після фактичного звільнення.

Суди попередніх інстанцій не врахували, що у матеріалах справи відсутні докази його відмови від зміни умов праці, тому безпідставно вважали такі обставини доведеними.

Позиція інших учасників справи

У червні 2020 року УНІА "Укрінформ" подало заперечення (відзив) на касаційну скаргу ОСОБА_1, у якому послалось на безпідставність її доводів та відповідність висновків судів попередніх інстанцій обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права. Просило касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Селидівського районного суду Донецької області

від 19 вересня 2016 року та постанову Донецького апеляційного суду

від 18 червня 2019 року - без змін.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 5 березня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 працював

в УНІА "Укрінформ" на посаді власного кореспондента відділу зв`язків з органами влади та громадськості Головної редакції регіональної кореспондентської мережі на робочому місці у місті Донецьку.

Наказом генерального директора УНІА "Укрінформ" від 29 вересня 2015 року № 98 визнано недоцільним збереження місцезнаходження робочих місць працівників агентства у містах Луганськ та Донецьк і переміщено такі місця до міста Северодонецьк Луганської області та міста Краматорськ Донецької області.

Суди встановили, що ОСОБА_1 письмово попереджено про зміну істотних умов праці та запропоновано переведення на посаду власного кореспондента відділу зв`язків з органами влади та громадськості Головної редакції регіональної кореспондентської мережі з місцезнаходженням робочого місяця у місті Краматорськ Донецької області.

Зі змісту адресованого генеральному директору УНІА "Укрінформ" листа Українського державного підприємства поштового зв`язку (далі -

УДППЗ) "Укрпошта" від 23 січня 2015 року № 30-53 суди встановили, що

з 27 листопада 2014 року приймання поштових відправлень до міста Донецьк не здійснюється.

Судами встановлено, що електронним листом від 24 вересня 2015 року

УНІА "Укрінформ" повідомило ОСОБА_1 про заборону користуватися у службовій переписці російськими поштовими сервісами (mail.ru, list.ru та bk.ru) та надана інструкція щодо відкриття електронної поштової скриньки на комутаційному вузлі УНІА "Укрінформ". Таке попередження 29 вересня 2015 року о 14 год43 хв направлено за допомогою службової електронної пошти на адресу ОСОБА_1

30 вересня 2015 року УНІА "Укрінформ" за допомогою службової електронної пошти направило ОСОБА_1 нагадування щодо отримання останнім попередження про зміну умов праці.

Наказом УНІА "Укрінформ" від 30 листопада 2015 року № 314-ос ОСОБА_1 з 30 листопада 2015 року звільнено з посади власного кореспондента відділу зв`язків з органами влади та громадськості Головної редакції регіональної кореспондентської мережі з підстав відмови від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці відповідно до пункту 6 статті 36 КЗпП України.

30 листопада 2015 року УНІА "Укрінформ" за допомогою службової електронної пошти направило ОСОБА_1 копію наказу про звільнення та запропонувало повідомити, яким чином передати трудову книжку.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) .

Частиною другою розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Селидівського міського суду Донецької області від 19 вересня 2016 року та постанову Донецького апеляційного суду від 18 червня 2019 року здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України (1618-15) в редакції Закону

від 3 жовтня 2017 року № 2147?VIII, що діяла до 8 лютого 2020 року.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України у редакції Закону України

від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України у тій же редакції під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення (частина третя статті 401 ЦПК України).

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги і відзиву на неї, суд дійшов таких висновків.

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до частини третьої статті 32 КЗпП України у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

Зміна істотних умов праці (розміру оплати праці, тривалості робочого часу, режиму роботи) може бути визнана законною тільки в тому випадку, якщо буде доведена наявність змін в організації виробництва і праці.

Попередження - це пропозиція працівникові продовжувати роботу після того, як власник з додержанням встановленого строку змінить істотні умови праці. Працівник може цю пропозицію прийняти і продовжувати роботу при змінених істотних умовах праці, а може відмовитися від продовження роботи у зв`язку із змінами істотних умов праці.

Отже, згідно з частиною третьою статті 32 КЗпП України в межах спеціальності, кваліфікації і посади, обумовленої трудовим договором, зміна істотних умов праці: систем і розмірів оплати, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміни розрядів і найменування посад та інших - допускається за умови, що це викликано змінами в організації виробництва і праці та що про ці зміни працівник був повідомлений не пізніше ніж за два місяці. Якщо при розгляді трудового спору буде встановлено, що зміна істотних умов трудового договору проведена не у зв`язку зі зміною в організації виробництва і праці на підприємстві, в установі, організації, то така зміна з урахуванням конкретних обставин може бути визнана судом неправомірною з покладенням на власника або уповноважений ним орган обов`язку поновити працівникові попередні умови праці.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці.

Отже, якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України.

Припинення трудового договору згідно з пунктом 6 частини першої

статті 36 КЗпП України при відмові працівника від продовження роботи зі зміненими істотними умовами праці може бути визнане обґрунтованим, якщо зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою викликана змінами в організації виробництва і праці.

Зміною істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою, викликаною змінами в організації виробництва і праці, визнається раціоналізація робочих місць, введення нових форм організації праці, в тому числі перехід на бригадну форму організації праці і впровадження передових методів тощо.

У постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 761/11887/15-ц

(провадження № 61-15506сво18) зроблено висновок, що звільнення працівника на підставі пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України у зв`язку з його відмовою від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці не можна відносити ні до звільнення працівника за його ініціативою, ні до звільнення працівника за ініціативою роботодавця. Зазначена підстава припинення трудового договору є окремою самостійною підставою для припинення трудового договору, яка обумовлена відсутністю взаємного волевиявлення його сторін, недосягненням ними згоди щодо продовження дії трудового договору. […] Підставою для звільнення працівника за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України є його відмова від продовження роботи в нових умовах праці після спливу двомісячного строку з часу ознайомлення з відповідним повідомленням.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з положеннями статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Встановивши, що в УНІА "Укрінформ" мали місце зміни в організації виробництва і праці, позивач повідомлений про зміну істотних умов праці та не мав волевиявлення продовжувати роботу у зв`язку із змінами істотних умов праці, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Доводи касаційної скарги про недоведення відповідачем обставин щодо попередження позивача про зміну істотних умов праці спростовуються висновками судів попередніх інстанцій, які встановили факт надіслання відповідачем такого повідомлення позивачу на електронну пошту.

Посилання заявника про те, що КЗпП України (322-08) не передбачено повідомлення про зміну істотних умов праці за допомогою електронної пошти або телефону відхиляються касаційним судом, оскільки з урахуванням конкретних обставин справи (залишенням позивача в зоні проведення антитерористичної операції та неможливістю направлення поштових відправлень до міста Донецьк, в тому числі і за допомогою послуг УДППЗ "Укрпошта") відповідач вжив усіх можливих заходів для повідомлення працівника про зміну істотних умов праці, направивши йому відповідне повідомлення електронною поштою. Крім того, протягом розгляду справи позивач заперечував надходження на його електронну пошту вказаного повідомлення.

Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій помилково розглянули позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди та не врахували його заяви про залишення без розгляду цієї частини позовних вимог, відхиляються касаційним судом, оскільки ухвалою Дружківського міського суду Донецької області від 1 лютого 2016 року позов ОСОБА_1 в частині заявлених позовних вимог про відшкодування моральної шкоди залишено без розгляду. Оскаржувані судові рішення не містять висновків щодо вирішення вказаних вимог.

Посилання заявника про відсутність доказів його відмови від продовження роботи на іншій посаді не може бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки протягом двох місяців після його повідомлення про зміну істотних умов праці позивач не повідомив письмово УНІА "Укрінформ" про продовження роботи на іншій посаді; на робоче місце до міста Краматорськ Донецької області не з`явився.

Погоджуючись із висновками судів попередніх інстанцій, колегія суддів враховує конкретні обставини даної справи та ставлення позивача після зміни в організації виробництва і праці УНІА "Укрінформ" до встановленого частиною першою статті 139 КЗпП України обов`язку, зокрема, працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження роботодавця і додержувати трудової дисципліни.

Загалом аргументи касаційної скарги аналогічні доводам апеляційної скарги, яким апеляційним судом надана належна оцінка та які, переважно, спрямовані на переоцінку доказів у справі.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня2019 року

у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) вказала, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено і заявник такі не вказує.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки суди попередніх інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої

статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.