провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 24 червня 2019 року, ухвалене у складі судді Оксюти Т. Г., та постанову Київського апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Білич І. М., Панченка М. М., Іванченка М. М., та за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року,

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про визначення заборгованості за аліментами та стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів.

В обґрунтування позову вказувала, що рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 1 грудня 2003 року із ОСОБА_2 на її користь стягнено аліменти на дочку ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку (доходу), але не менше половини неоподаткованого мінімуму доходів громадян, щомісячно, починаючи з 19 листопада 2003 року, і до досягнення дитиною повноліття.

Вказувала, що у добровільному порядку рішення суду відповідачем в повному обсязі не виконується, тому виконавчий лист, виданий на підставі вказаного рішення суду, перебуває на примусовому виконанні в Солом`янському районному відділі державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві (далі - відділ ДВС).

Старшим державним виконавцем відділу ДВС Мацко Д. А. було проведено розрахунок заборгованості аліментів та визначено її розмір в сумі 88 036,25 грн, однак, на думку позивача, відповідний розрахунок містить арифметичні помилки та описки, тому правильним розміром заборгованості відповідача за аліментами є 88 205,75 грн.

Вважала, що оскільки заборгованість зі сплати аліментів виникла з вини відповідача, вона має право на стягнення неустойки у розмірі, що відповідає 100 відсоткам заборгованості.

За таких обставин просила визначити заборгованість відповідача зі сплати аліментів на дочку сторін - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, стягнених рішенням Солом`янського районного суду міста Києва

від 1 грудня 2003 року, за період з 1 листопада 2011 року до 31 жовтня 2016 року в розмірі 88 205,75 грн та неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів за цей період у розмірі 88 205,75 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 24 червня 2019 року позов задоволено.

Заборгованість ОСОБА_2 за аліментами за рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 1 грудня 2003 року за період з 1 листопада

2011 року до 31 жовтня 2016 року визначена у розмірі 88 205,75 грн та неустойка (пеня) за прострочення сплати аліментів за вказаним рішенням за цей -

у розмірі 88 205,75 грн.

Суд першої інстанції виходив знеправильного зазначення державним виконавцем при здійсненні розрахунку заборгованості за аліментами

ОСОБА_2 середньої заробітної плати по місту Києву:

- за квітень 2015 року (6 556 грн замість 6 656 грн і, відповідно, 1/4 частка складає 1 664,00 грн, а не 1 639 грн);

- за вересень 2015 року (6 670 грн замість 6 770 грн і, відповідно, 1/4 частка складає 1 692,50 грн);

- за березень 2016 року (8 705 грн замість 8 364 грн і, відповідно, 1/4 частка складає 2 091 грн).

За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку про визначення заборгованості ОСОБА_2 за аліментами, стягненими рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 1 грудня 2003 року, за період

з 1 листопада 2011 року до 31 жовтня 2016 року в сумі 88 205,75 грн.

Щодо вимог про стягнення пені за прострочення сплати аліментів, суд першої інстанції зазначив, що за кожним місяцем несплати аліментів прострочено понад 100 днів, тому необхідно врахувати встановлене статтею 196 СК України обмеження максимального розміру неустойки (пені) на рівні 100 відсотків заборгованості. Врахувавши такі обставини, місцевий суд дійшов висновку, що загальна сума неустойки (пені) за період з 1 листопада 2011 року до 31 жовтня 2016 року становить 88 205,75 грн та задовольнив позов у цій частині.

Постановою Київського апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 24 червня 2019 року змінено.

Зменшено розмір визначеної заборгованості ОСОБА_2 за аліментами за рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 1 грудня

2003 року за період з 22 жовтня 2013 року до 31 жовтня 2016 року

до 62 214,50 грн.

Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів за період з 22 жовтня 2013 року по 31 жовтня

2016 року в розмірі 62 214,50 грн.

В іншій частині рішення Солом`янського районного суду міста Києва

від 24 червня 2019 року залишено без змін.

Приймаючи постанову, суд апеляційної інстанції зазначив, що при визначенні розміру заборгованості суд першої інстанції не врахував заяву ОСОБА_1 від 22 жовтня 2013 року, подану нею до відділу ДВС, в якій вона визнала відсутність майнових претензій до ОСОБА_2 за аліментами, що підлягали сплаті за період з червня 2008 року до жовтня 2013 року.

За таких обставин із загальної суми заборгованості ОСОБА_2 за аліментами за період з 1 листопада 2011 року до 31 жовтня 2016 року, визначеної судом у розмірі 88 205,75 грн, підлягає вирахуванню сума аліментів за період з 1 листопада 2011 року до 22 жовтня 2013 року у розмірі 25 991,25 грн.

Крім того, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню з ОСОБА_2 за прострочення сплати аліментів, до 62 214,50 грн, що відповідає 100 відсотком заборгованості за аліментами, визначеної апеляційним судом з урахуванням заяви ОСОБА_1 від 22 жовтня 2013 року про відмову від майнових претензій.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали

У грудні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати рішення Солом`янського районного суду міста Києва

від 24 червня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року в частині стягнення пені і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині; змінити рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині визначення заборгованості за аліментами, зменшивши її розмір до 24 716,16 грн.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій помилково врахували довідку-розрахунок заборгованості за аліментами № 8737

від 13 лютого 2019 року, складену державним виконавцем відділу ДВС

Мацко Д. А., оскільки на час розгляду справи сплив час, протягом якого відповідно до частини тринадцятої статті 71 Закону України "Про виконавче провадження" така довідка є дійсною. Крім того, вказана довідка не відповідає формі, встановленій наказом Міністерства юстиції України від 2 квітня 2012 року № 512/5 "Про затвердження Інструкції з організації примусового виконання рішення" (z0489-12) .

Заявник вказує про недоведення позивачем обставин щодо вжиття нею заходів для одержання аліментів протягом вказаного періоду, як того вимагає частина друга статті 191 СК України.

На думку заявника розмір заборгованості за аліментами повинен обраховуватись з мінімального гарантованого розміру - 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, виходячи з якого розмір його заборгованості за аліментами за визначений судами період складає

Також заявник вказує про безпідставне незастосування судами попередніх інстанцій наслідків спливу спеціальної позовної давності за вимогами позивача про стягнення пені.

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 22 жовтня

2019 року і залишити в силі рішення Солом`янського районного суду міста Києва

від 24 червня 2019 року.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована помилковістю висновків суду апеляційної інстанції про зменшення розміру заборгованості ОСОБА_2 за аліментами та, як наслідок, зменшення пені, оскільки її заява від 22 жовтня

2013 року про відсутність майнових претензій не містить інформацію про сплату відповідачем аліментів за період з червня 2008 року до жовтня 2013 року, тому апеляційний суд дійшов помилкового висновку про відсутність у

ОСОБА_2 заборгованості за аліментами за вказаний період.

Позиція інших учасників справи

У червні 2020 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу

ОСОБА_2, у якому послалась на безпідставність її доводів та відповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, нормам матеріального і процесуального права.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 та ухвалою цього ж суду від 7 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 .

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 1 грудня 2003 року стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на дочку ОСОБА_3,

ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 1/4 часток з усіх видів заробітку, але не менше 50 відсотків неоподаткованого мінімуму доходів громадян щомісячно, починаючи з 19 листопада 2003 року, і до повноліття дитини.

1 грудня 2003 року видано виконавчий лист з примусового виконання вказаного рішення суду. 9 грудня 2015 року відділом ДВС відкрито виконавче провадження № 49601176 з примусового виконання вказаного рішення суду.

Старшим державним виконавцем відділу ДВС 13 лютого 2019 року складено довідку-розрахунок заборгованості за аліментами ОСОБА_2, згідно з якою заборгованість за період з 1 листопада 2011 року до 31 жовтня 2016 року складає 88 036,25 грн.

Суди встановили, що відповідач не працював на час виникнення заборгованості за аліментами з листопада 2011 року до жовтня 2016 року.

Також суди встановили, що при здійсненні розрахунку заборгованості за аліментами ОСОБА_2 державний виконавець відділу ДВС неправильно зазначив розмір середньої заробітної плати по місту Києву:

- за квітень 2015 року (6 556 грн замість 6 656 грн і відповідно 1/4 частка складає 1 664,00 грн, а не 1 639 грн);

- за вересень 2015 року (6 670 грн замість 6 770 грн і відповідно 1/4 частка складає 1 692,50 грн);

- за березень 2016 року (8 705 грн замість 8 364 грн і відповідно 1/4 частка складає 2 091 грн).

Зі змісту заяви ОСОБА_1 від 22 жовтня 2013 року, адресованої державному виконавцю відділу ДВС, апеляційний суд встановив, що вона не має майнових претензій за аліментами, які підлягали сплаті ОСОБА_2 за період з червня 2008 року до жовтня 2013 року.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) .

Частиною другою розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_2 на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 24 червня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року і касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України (1618-15) в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147?VIII, що діяла

до 8 лютого 2020 року.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України у редакції Закону України

від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України у тій же редакції під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення (частина третя статті 401 ЦПК України).

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційних скарг та відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_2, суд дійшов таких висновків.

Щодо розміру заборгованості за аліментами

Відповідно до частини третьої статті 71 Закону України "Про виконавче провадження" визначення суми заборгованості зі сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому Сімейним кодексом України (2947-14) (далі - СК України (2947-14) ).

Згідно зі статтею 195 СК України заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), визначається виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не провадилося їх стягнення, незалежно від того, одержано такий заробіток (дохід) в Україні чи за кордоном. Заборгованість за аліментами платника аліментів, який не працював на час виникнення заборгованості або є фізичною особою - підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування, або є громадянином України, який одержує заробіток (дохід) у державі, з якою Україна не має договору про правову допомогу, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості. У разі встановлення джерела і розміру заробітку (доходу) платника аліментів, який він одержав за кордоном, за заявою одержувача аліментів державний виконавець, приватний виконавець здійснює перерахунок заборгованості. Розмір заборгованості за аліментами обчисляється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом.

Встановивши, що при здійсненні розрахунку заборгованості ОСОБА_2 за аліментами державний виконавець відділу ДВС неправильно зазначив розмір середньої заробітної плати по місту Києву за квітень 2015 року, вересень

2015 року та березень 2016 року, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про визначення розміру аліментів з урахуванням вказаних помилок.

Крім того, суд апеляційної інстанції врахував, що ОСОБА_1 не має майнових претензій до ОСОБА_2 за аліментами, які підлягали сплаті за період з червня 2008 року до жовтня 2013 року, про вона зазначила в адресованій державному виконавцю заяві від 22 жовтня 2013 року, та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для включення аліментів за цей період до загальної заборгованості.

Щодо стягнення неустойки (пені)

Неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Проте таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати неналежного боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов`язку сплатити аліменти.

У статті 196 СК України не встановлено будь-яких обмежень періоду нарахування пені, навпаки, в ній зазначено, що пеня нараховується за кожен день прострочення.

Правило про стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення означає, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів ураховується сума несплачених аліментів та кількість днів прострочення. Оскільки аліменти нараховуються щомісячно, строк виконання цього обов`язку буде різним, отже, і кількість днів прострочення також буде різною залежно від кількості днів у місяці. Тобто пеня за прострочення сплати аліментів повинна нараховуватися на всю суму несплачених аліментів за кожен день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, у якому не проводилося стягнення.

Пеня за заборгованість зі сплати аліментів нараховується на всю суму несплачених аліментів за кожний день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, в якому не проводилося стягнення.

Отже, зобов`язання зі сплати аліментів носить періодичний характер і повинно виконуватися щомісяця, тому при розгляді спорів про стягнення на підставі частини першої статті 196 СК України пені від суми несплачених аліментів суд повинен з`ясувати розмір несплачених аліментів за кожним із цих періодичних платежів, установити строк, до якого кожне із цих зобов`язань мало бути виконане, та з урахуванням установленого - обчислити розмір пені виходячи із суми несплачених аліментів за кожен місяць окремо від дня порушення платником аліментів свого обов`язку щодо їх сплати до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, підсумувавши розміри нарахованої пені за кожен із прострочених платежів та визначивши її загальну суму.

Викладене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 25 квітня 2018 року

у справі № 572/1762/15-ц (провадження № 14-37цс18) та від 03 квітня 2019 року

у справі № 333/6020/16-ц (провадження № 14-616цс18).

Водночас відповідно до частини першої статті 196 СК України, у редакції, чинній на час пред`явлення позову та вирішення спору, у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідальність платника аліментів за їх прострочення обмежується 100 відсотками заборгованості за аліментами.

Висновки судів попередніх інстанцій в цій частині узгоджуються з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 17 листопада 2021 року

у справі № 569/14819/19 (провадження № 61-1586св20).

Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про помилкове врахування судами довідки-розрахунку заборгованості за аліментами № 8737 від 13 лютого

2019 року у зв`язку з втратою нею чинності та невідповідності її встановленій формі відхиляються касаційним судом, оскільки у даній справі суди попередніх інстанцій самостійно обчислили розмір заборгованості за аліментами, що узгоджується з частиною третьою статті 195 СК України.

Не впливають на правильність вирішення справи доводи ОСОБА_2 про недоведення позивачем вжиття нею заходів щодо одержання аліментів, оскільки за змістом частини другої статті 191 СК України такі обставини необхідно довести у випадку пред`явлення позову про стягнення аліментів за минулий час, а у справі, що переглядається, аліменти з ОСОБА_2 стягнені рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 1 грудня 2003 року.

Безпідставними є доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про те, що заборгованість за його аліментами необхідно обраховувати з мінімального гарантованого розміру - 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини

відповідного віку, оскільки суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про визначення заборгованість за аліментами відповідача, який не працював на час виникнення заборгованості, виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості, що узгоджується з частиною другою статті 195 СК України.

Також підлягають відхиленню доводи його касаційної скарги про незастосування судами попередніх інстанцій наслідків спливу спеціальної позовної давності за вимогами про стягнення пені, оскільки за змістом частини першої статті 20 СК України до вимог, що випливають із сімейних відносин, позовна давність не застосовується, крім випадків, передбачених частиною другою статті 72, частиною другою статті 129, частиною третьою статті 138,

частиною третьою статті 139 цього Кодексу.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про помилковість висновків суду апеляційної інстанції про зменшення розміру заборгованості ОСОБА_2 за аліментами та, як наслідок, зменшення пені, відхиляються касаційним судом, оскільки суд апеляційної інстанції надав належну оцінку заяві позивача

від 22 жовтня 2013 року про відсутність майнових претензій за аліментами щодо відповідного періоду та дійшов обґрунтованого висновку про виключення періодичних платежів, які підлягали сплаті в цей період, із загального розміру заборгованості.

Посилання ОСОБА_1 на неподання цієї заяви державному виконавцю та неврахування обставин її написання не впливають на правильність висновків апеляційного суду і містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду, з наданням таким фактам відповідної правової оцінки.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду

від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено і заявник такі не вказує.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції у частині, залишеній без змін апеляційним судом, та постанови апеляційного суду, оскільки суди, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційних скарг без задоволення, а рішення суду першої інстанції у частині, залишеній без змін апеляційним судом, та постанови апеляційного суду без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційні скарги залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.