розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Корольовського районного суду м. Житомира від 17 березня 2021 року у складі судді Рожкової О. С. та постанову Житомирського апеляційного суду від 16 серпня 2021 року у складі колегії суддів:Коломієць О. С., Талько О. Б., Шевчук А. М.,

Короткий зміст подання

15 березня 2021 року державний виконавець відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрально-Західного управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) Дідковський А. С. (далі - державний виконавець) звернувся до суду з поданням, у якому просив звернути стягнення на нерухоме майно: житловий будинок, загальною площею 214 кв. м, житлова площа 67,8 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 ; земельну ділянку площею 0,0904 га, кадастровий номер 1810136300:05:021:0005, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), реєстраційний номер: 885714718101, що належать боржнику ОСОБА_2 .

На обґрунтування подання зазначав, що на виконанні у відділі примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) перебуває виконавче провадження № 48179140 з примусового виконання виконавчого листа № 296/11276/13-ц, виданого 14 серпня 2014 року Корольовським районним судом м. Житомира про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 248 752,00 грн процентів за користування коштами.

Виконавче провадження відкрито 20 липня 2015 року, боржником заборгованість не погашено, у ході примусового виконання рішення суду встановлено, що на підставі свідоцтва про право власності, яке видане 28 листопада 2008 року виконкомом Житомирської міської ради, ОСОБА_2 є власником житлового будинку, розташованого на проїзді АДРЕСА_1, однак право власності на вказаний будинок не зареєстровано, у зв`язку з чим наявні підстави для звернення стягнення на зазначене майно в порядку, передбаченому частиною четвертою статті 50 Закону України "Про виконавче провадження", частинами десятою-одинадцятою статті 440 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ).

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

Ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 17 березня 2021 року, залишеною без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 16 серпня 2021 року, подання державного виконавця задоволено.

Звернено стягнення на нерухоме майно боржника ОСОБА_2, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, а саме: житловий будинок, загальною площею 214 кв. м, житловою площею 67,8 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; земельну ділянку площею 0,0904 га, кадастровий номер 1810136300:05:021:0005, реєстраційний номер: 885714718101, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Задовольняючи подання державного виконавця, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що на момент звернення державного виконавця до суду у боржника ОСОБА_2 відсутні кошти на рахунках, а також зареєстроване на праві власності рухоме та нерухоме майно, на яке можна було б звернути стягнення в рахунок погашення боргу, однак йому на праві власності належить: житловий будинок, загальною площею 214 кв. м, житловою площею 67,8 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1, та земельна ділянка площею 0,0904 га, кадастровий номер 1810136300:05:021:0005, реєстраційний номер: 885714718101, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), державну реєстрацію якого він не здійснив (не відновив) після визнання недійсними у судовому порядку правоустановчих документів, за якими право власності на зазначене нерухоме майно набували ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, а тому наявні визначені законом підстави для задоволення подання державного виконавця, дії якого направлено на примусове виконання рішення суду, відповідно до якого загальна сума боргу ОСОБА_2 перед стягувачем ОСОБА_1 становить 1 248 752,00 грн.

Рух справи у суді касаційної інстанції. Узагальнені доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та аргументи інших учасників справи

У жовтні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_2, у якій він просив скасувати ухвалу Корольовського районного суду м. Житомира від 17 березня 2021 року і постанову Житомирського апеляційного суду від 16 серпня 2021 року, та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні подання державного виконавця,

Відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга заявника у межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, обґрунтована посиланням на те, що відповідно до усталеної судової практики Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладеної у правових висновках у постановах від 24 лютого 2021 року у справі № 524/1775/17, від 26 травня 2021 року у справі № 947/22930/19, питання про звернення стягнення на майно боржника, що не зареєстроване в установленому законом порядку, вирішується судом в порядку передбаченому частиною четвертою статті 50 Закону України "Про виконавче провадження" та частиною десятою статті 440 ЦПК України, і стосується тих випадків, коли боржник фактично володіє та користується таким нерухомим майном, але право власності на це майно не зареєстровано за ним у встановленому законом порядку.

Задовольняючи подання державного виконавця, суди попередніх інстанцій не звернули увагу на відсутність такої передумови задоволення клопотання державного виконавця, як відсутність державної реєстрації права власності майна боржника, тоді як навпаки наявними у справі доказами підтверджується факт державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за ОСОБА_5, який не є боржником у виконавчому провадженні та не був залучений як зацікавлена особа до участі у цій справі. На час розгляду подання державного виконавця не припинено право власності ОСОБА_5 на нерухоме майно, на яке звернено стягнення, а також відсутнє судове рішення про витребування у нього цього нерухомого майна. Суди не застосували до спірних правовідносин частину п`яту статті 12 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", відповідно до якої відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою до моменту державної реєстрації припинення таких прав, обтяжень у порядку, передбаченому цим Законом.

Суди не врахували, що нерухоме майно, на яке звернено стягнення, а саме: житловий будинок, загальною площею 214 кв. м, житловою площею 67,8 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; та земельна ділянка площею 0,0904 га, кадастровий номер 1810136300:05:021:0005, реєстраційний номер: 885714718101, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), знаходиться у фактичному володінні та користуванні родини ОСОБА_5, до якого боржник не має відношення. Тобто, державним виконавцем не доведено обставин належності боржнику зазначеного нерухомого майна, а саме, що він фактично володіє та користується ним.

Установивши, що ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 05 березня 2021 року було відмовлено державному виконавцю в задоволенні подання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, суд першої інстанції не мав правових підстав для задоволення повторного подання державного виконавця, поданого 15 березня 2021 року з аналогічних підстав. Погоджуючись з висновками суду першої інстанції, апеляційний суд формально урахував правовий висновок Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладений у постанові від 01 липня 2020 року у справі № 488/3753/17-ц про те, що державний/приватний виконавець має право звертатися до суду з відповідним поданням, направленим на виконання статті 129 Конституції України щодо обов`язковості виконання судового рішення стільки раз, скільки це необхідно для виконання судового рішення. Проте,це не повинні бути тотожні й аналогічні подання (заяви), які вже були вирішені судом.Натомість, у цій справі, після відмови в задоволенні вже вирішеного судом 05 березня 2021 року подібного подання, державний виконавець не надав нових доказів на підтвердження його обґрунтування, а тому суд безпідставно задовольнив подання державного виконавця за відсутності нових доказів, що виникли після 05 березня 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 25 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи.

У грудні 2021 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він посилався на необґрунтованість доводів касаційної скарги боржника та законність оскаржуваних судових рішень. Зазначав, що суди попередніх інстанцій правильно застосовали до спірних правовідносин частину десяту статті 440 ЦПК України, якою чітко визначеноумову, за якої суд вирішує питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано за ним у встановленому законом порядку.

Правовстановлюючі документи про право власності на нерухоме майно є первісними і мають перевагу перед фактом державної реєстрації права власності на майно, оскільки така реєстрація є лише спростовуваним підтвердженням належності на праві власності особі нерухомого майна. Усправі, яка переглядається, судами встановлено, що правовстановлюючі документи, згідно з якими власниками спірного будинку у різний час були ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, визнані судовими рішеннями недійсними, а боржник ОСОБА_2,як дійсний власник житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, ухиляється від державної реєстрації за собою права власності на зазначене майно.

Вважав безпідставними посилання заявника на те, що повторне звернення державного виконавця до суду з поданням про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку не підлягало задоволенню, оскільки в задоволенні першого подання державного виконавця (від 05 березня 2021 року) суд відмовив за недостатністю доказів, тоді як звертаючись з подібним поданням 15 березня 2021 року, державний виконавець обґрунтував його новими обставинами та доказами на їх підтвердження, що узгоджується з висновком Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладеним у постанові від 01 липня 2020 року у справі № 488/3753/17-ц, у якому зазначено, що розгляд процесуальних питань, пов`язаних з виконанням судових рішень є триваючими до тих пір, поки судове рішення не буде виконане у порядку, передбаченому законом. Тому державний/приватний виконавець має право звертатися до суду з відповідним поданням, направленим на виконання статті 129 Конституції України щодо обов`язковості судового рішення стільки раз, скільки для цього необхідно, аби виконати судове рішення. У протилежному випадку, якщо заборонити державному виконавцю звертатися до суду з поданням повторно, наслідком помилки державного виконавця буде порушення прав стягувача, відновлення яких є неможливим.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Судами попередніх інстанцій установлено, що 20 липня 2015 року головним державним виконавцем Корольовського відділу державної виконавчої служби Житомирського міського управління юстиціїФайдовим О. М. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 48179140 з виконання виконавчого листа № 296/11276/13ц, виданого Корольовським районним судом м. Житомира 14 серпня 2014 року, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 248 752,00 грн.

Постановою головного державного виконавця Корольовського відділу державної виконавчої служби Житомирського міського управління юстиції Файдова О. М. від 28 липня 2015 року виконавче провадження № 48179140 приєднано до зведеного виконавчого провадження № 30537249.

На виконання постанови в. о. начальника Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області Фещенко Д. М. від 18 листопада 2015 року, якою зобов`язано Корольовський відділ державної виконавчої служби Житомирського міського управління юстиції передати, а відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області прийняти матеріали зведеного виконавчого провадження № 30537249 про стягнення з ОСОБА_2 на користь фізичних осіб та держави заборгованості на загальну суму 3 033 884,93 грн, 20 листопада 2011 року старший державний виконавець відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області виніс постанову про прийняття до виконання виконавчого провадження № 48179140 з примусового виконання виконавчого листа № 296/11276/13ц, виданого Корольовським районним судом м. Житомира 14 серпня 2014 року, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 248 752,00 грн процентів за користування коштами.

Під час примусового виконання судового рішення, державним виконавцем встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу від 05 жовтня 2006 року ОСОБА_2 набув у власність житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується свідоцтвом про право власності, виданим 28 листопада 2008 року виконавчим комітетом Житомирської міської ради.

Улипні 2011 року ОСОБА_4 та ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_2, про визнання за ними права власності на спірний житловий будинок.

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 19 серпня 2011 року позовні вимоги задоволено. Визнано за ОСОБА_4 та ОСОБА_3 право власності на житловий будинок та земельну ділянку, що знаходяться на проїзді АДРЕСА_1, в рівних частках по 1/2 частини за кожним.

12 вересня 2011 року інформацію про зміну власника вказаного житлового будинку внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 06 липня 2012 року задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1, рішення Богунського районного суду м. Житомира від 19 серпня 2011 року скасовано, ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_4 та ОСОБА_3

25 березня 2016 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Стражник Т. О. на ім`я ОСОБА_4 видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_3 на 1/2 частини житлового будинку на проїзді АДРЕСА_1 .

05 травня 2016 року між ОСОБА_4 та її сином ОСОБА_5 укладений договір дарування, відповідно до якого останній набув право власності на житловий будинок на проїзді АДРЕСА_1 .

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа - ОСОБА_2, про визнання недійсним договору дарування та свідоцтва про право на спадщину.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 23 лютого 2021 року у справі № 295/6177/19, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 03 серпня 2021 року, скасовано рішення Богунського районного суду м. Житомира від 28 жовтня 2020 року про відмову в задоволенні позову, та ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано недійсним договір дарування, укладений 05 травня 2016 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Стражник Т. О.

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Стражник Т. О. 25 березня 2016 року на ім`я ОСОБА_4, зареєстроване в реєстрі за № 3391.

Додатковою постановою Житомирського апеляційного суду від 27 квітня 2021 року за заявою ОСОБА_1 у справі ухвалено додаткове рішення.

Визнано недійсним договір дарування житлового будинку на проїзді АДРЕСА_1, укладений 05 травня 2016 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Стражник Т. О. 05 травня 2016 року, зареєстрований у реєстрі за № 4993.

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 1/2 частини житлового будинку на проїзді АДРЕСА_1, видане приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Стражник Т. О. 25 березня 2016 року на ім`я ОСОБА_4, зареєстроване в реєстрі за № 3391.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_2 не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Пунктом 9 частини другої статті 129 Конституції України передбачено, що однією з основних засад судочинства є обов`язковість судового рішення.

Відповідно до статті 1 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ "Про виконавче провадження" (далі - Закон № 1404-VІІІ (1404-19) ) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України (254к/96-ВР) , цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з частиною першою статті 5 Закону № 1404-VІІІ примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (1403-19) .

Статтею 10 Закону № 1404-VІІІ встановлено, що заходами примусового виконання рішень є звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Відповідно до частини першої, другої статті 18 Закону № 1404-VІІІ виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний: здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і Законом України "Про виконавче провадження" (1404-19) ; надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; роз`яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов`язки.

Пунктом 1 частини першої статті 26 Закону № 1404-VІІІ встановлено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Згідно з частиною першою статті 48 Закону № 1404-VІІІ звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.

Питання про звернення стягнення на майно боржника, що не зареєстровано у встановленому законом порядку, вирішується судом в порядку передбаченому частиною четвертою статті 50 Закону України "Про виконавче провадження" та частиною десятою статті 440 ЦПК України, та стосується тих випадків, коли боржник фактично володіє та користується таким нерухомим майном, але право власності на таке майно за ним не зареєстровано у встановленому законом порядку.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 50 Закону № 1404-VІІІ у разі звернення стягнення на об`єкт нерухомого майна виконавець здійснює в установленому законом порядку заходи щодо з`ясування належності майна боржнику на праві власності, а також перевірки, чи перебуває це майно під арештом. Після документального підтвердження належності боржнику на праві власності об`єкта нерухомого майна виконавець накладає на нього арешт та вносить відомості про такий арешт до відповідного реєстру у встановленому законодавством порядку. Про накладення арешту на об`єкт нерухомого майна, заставлене третім особам, виконавець невідкладно повідомляє таким особам. У разі якщо право власності на нерухоме майно боржника не зареєстровано в установленому законом порядку, виконавець звертається до суду із заявою про вирішення питання про звернення стягнення на таке майно.

Згідно з частиною десятою статті 440 ЦПК України питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, під час виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішуються судом за поданням державного виконавця, приватного виконавця.

Згідно зі статтею 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-ІV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Закон № 1952-ІV (1952-15) ) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Суди попередніх інстанцій виходили з того,рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 06 липня 2012 року скасовано рішення Богунського районного суду м. Житомира від 19 серпня 2011 року про визнання за ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 права власності на житловий будинок, розташований на проїзді АДРЕСА_1, а постановою Житомирського апеляційного суду від 23 лютого 2021 року у справі № 295/6177/19, визнано недійсними укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 договір дарування зазначеного житлового будинку та свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 1/2 його частину, видане на ім`я ОСОБА_4 . Вказаними судовими рішеннями встановлено, що ОСОБА_2 діяв недобросовісно, зловживаючи своїми правами на шкоду правам та інтересам кредитора, оскільки відчуження майна на користьь сім`ї ОСОБА_6 відбулося після виникнення заборгованості перед ОСОБА_1, а тому такі дії вчинено з метою уникнення звернення стягнення кредитора на майно боржника. Після набрання рішенням законної сили ОСОБА_2 не відновив відповідні реєстраційні записи про належність йому на праві власності спірного нерухомого майна. Укладення договору дарування між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було спрямовано на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до члена сім`ї з метою убезпечення його від виконання за його рахунок судового рішення про стягнення з ОСОБА_2 грошових коштів на користь ОСОБА_7 . Крім того, 1/2 частина спірного житлового будинку не входила до спадкового майна після смерті ОСОБА_3, а інша 1/2 частина житлового будинку не належала ОСОБА_4, оскільки скасовано рішення суду на підставі якого вона набула право власності на це нерухоме майно.

Таким чином, державним виконавцем доведено, що на час звернення до суду з поданням боржнику ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу № 15265 від 05 жовтня 2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Сєтаком В. Я. та державного акта на землю від 22 травня 2007 року належить житловий будинок, загальною площею 214 (кв. м), житлова площа 67.8 (кв. м), за адресою: АДРЕСА_1, та земельна ділянка площею 0.0904 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 1810136300:05:021:0005, реєстраційний номер 885714718101, за вказаною адресою, право власності на які за боржником не зареєстровано, що підтверджується відомостями з інформаційної довідки від 26 лютого 2021 року № 246212804 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

Установивши, що боржник ОСОБА_2 тривалий час не виконує рішення суду про стягнення боргу на користь стягувача ОСОБА_1, і вжитими державним виконавцем заходами щодо примусового виконання рішення суду, встановлено відсутність у боржника коштів на банківських рахунках, а також іншого зареєстрованого за ним рухомого та нерухомого майна на яке можливо звернути стягнення (зареєстрований за боржником транспортний засіб ВАЗ номерний знак НОМЕР_1, VIN/Номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_2, модель: 1102, рік виробництва: 1989, перебуває у розшуку згідно з постановою державного виконавця від 20 січня 2012 року та станом на день звернення з поданням, органами УМВС не розшуканий; належна на праві власності боржнику 1/2 (одна друга) частина будинку АДРЕСА_2 та 1/2 (одна друга) частина земельної ділянки площею 0,0605 га за вказаною адресою, перебувають в іпотеці за основним зобов`язанням у розмірі 100 000,00 дол. США, строк виконання до 26 грудня 2015 року, іпотекодавець: ОСОБА_8, іпотекодержатель: ОСОБА_9 ), однак боржнику на праві власності належить житловий будинок АДРЕСА_1, та земельна ділянка площею 0,0904 га, кадастровий номер 1810136300:05:021:0005, реєстраційний номер: 885714718101, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), право власності на які не зареєстроване за боржником у встановленому законом порядку, суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про наявність підстав для задоволення подання державного виконавця про звернення стягнення на зазначене нерухоме майно.

Доводи касаційної скарги про неможливість звернення стягнення на спірний будинок у зв`язку з тим, що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не скасовано запис про державну права власності на нього за ОСОБА_5 є необґрунтованими, оскільки правова підстава, згідно з якою вчинено такий запис відпала (постановою Житомирського апеляційного суду від 23 лютого 2021 року визнано недійсним договір дарування, укладений 05 травня 2016 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Стражник Т. О.. зареєстрований у реєстрі за № 4993), і очевидним є те, що ОСОБА_2 не вчиняє дії щодо поновлення державної реєстрації права власності на спірненерухоме майно за ним.

Не спростовують висновків судів і посилання заявника на те, що час вирішення подання державного виконавця житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 та земельна ділянка площею 0,0904 га, кадастровий номер 1810136300:05:021:0005, реєстраційний номер: 885714718101, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), знаходяться у фактичному володінні та користуванні родини ОСОБА_5, оскільки дійсним власником зазначеного нерухомого майна є ОСОБА_2 .

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 01 липня 2020 року у справі № 488/3753/17-ц дійшов висновку, що "розгляд процесуальних питань, пов`язаних з виконанням судових рішень, є триваючими правовідносинами до тих пір, поки судове рішення не буде виконане у порядку, передбаченому законом. Тому державний/приватний виконавець має право звертатися до суду з відповідним поданням, направленим на виконання статті 129 Конституції України щодо обов`язковості судового рішення стільки раз, скільки для цього необхідно, аби виконати судове рішення", а тому апеляційний суд урахувавши зазначений висновок обґрунтовано відхилив доводи заявника про безпідставне прийняття судом до розгляду повторного подання державного виконавця від 15 березня 2021 року, в якому наведено додаткові обставини та докази на їх підтвердження відсутності у боржника грошових коштів, та іншого зареєстрованого за ним рухомого та нерухомого майна зареєстрованого нерухомого та рухомого майна на можливо було звернути стягнення.

Посилання заявника на те, що таке повторне подання державного виконавця про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано за ним у встановленому законом порядку, є аналогічним за змістом попередньому поданню державного виконавця від 05 березня 2021 року є безпідставними, оскільки звертаючись з подібним поданням 15 березня 2021 року, державний виконавець обґрунтовував його новими обставинами, що підтверджуються відповідними доказами.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Узагальнюючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про відсутність підстав для задоволеннякасаційної скарги ОСОБА_2 .

Щодо клопотання заявника про зупинення дії ухвали суду першої інстанції

23 червня 2022 року ОСОБА_2 звернувся до суду з клопотаннями про зупинення дії ухвали Корольовського районного суду м. Житомира від 17 березня 2021 року.

На обґрунтування заяви зазначав, що 20 червня 2022 рокуйому відомо про направлення виконавчим органом на адреси стягувачів повідомлення та пропозицію стягувачам про залишення за ними нереалізованого майнав рахунок погашення ним боргу в порядку статті 61 Закону України "Про виконавче провадження" у зведеному виконавчому провадженні № 30537249, а отже, житловий будинок та земельна ділянка, на які оскаржуваною ухвалою суду першої інстанції звернено стягнення, можуть бути реалізовані, що унеможливить виконання судового рішення.

Згідно з частинами першою та другою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за заявою учасника справи або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення суду або зупинити його дію (якщо рішення не передбачає примусового виконання) до закінчення його перегляду в касаційному порядку. Про зупинення виконання або зупинення дії судового рішення постановляється ухвала.