Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - фізична особа-підприємець ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, від імені якого діє адвокат Ковальський Олександр Борисович, на постанову Київського апеляційного суду від 16 січня 2020 року у складі колегії суддів: Савченка С. І., Верланова С. М., Мережко М. В.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_2 ) про розірвання договору, стягнення пені та моральної шкоди.

Позовну заяву мотивовано тим, що 24 квітня 2018 року він уклав із ФОП ОСОБА_2 договір № 770017, відповідно до умов якого останній взяв на себе зобов`язання з виготовлення і встановлення у квартирі АДРЕСА_1 дверей в кількості 14 шт та 85 м плінтуса з дерева ясеня. Сума замовлення за цим договором становить 174 200,00 грн, з яких передплату - 104 000,00 грн він сплатив при укладенні договору. Термін виконання замовлення сторони визначили протягом 60 робочих днів, додаткове встановлення - 9 800,00 грн, доставка -замовлення 1 500,00 грн.

Вказував, що у встановлений договором термін замовлення не було виготовлено. Із серпня 2018 року до жовтня 2018 року він вів постійні перемовини і переписку з відповідачем. Лише 03 листопада 2018 року замовлення було доставлено, а він оплатив залишок коштів у розмірі 72 200,00 грн.

Вважає, що у зв`язку із простроченням виконання робіт на 100 днів відповідач повинен сплатити йому пеню на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" у розмірі 3 % від суми замовлення у розмірі 522 600,00 грн. Крім того, діями відповідача йому завдано моральну шкоду, яка полягає, зокрема, у порушенні нормальних життєвих зв`язків, зміни його психо-емоційного стану, неможливості переїхати до квартири та необхідності винаймати інше житло.

Ураховуючи викладене та уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просив суд розірвати з 03 листопада 2018 року договір про виготовлення і встановлення дверей і плінтуса від 24 квітня 2018 року; стягнути з ФОП ОСОБА_2 на його користь пеню за прострочення виконання робіт у розмірі 522 600,00 грн, моральну шкоду у розмірі 200 000,00 грн та судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 16 вересня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано недоведеністю підстав для розірвання договору. Суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять доказів невідповідності виготовлених дверей замовленим чи неякісного їх виготовлення.

Відмовляючи у задоволенні вимог в частині стягнення пені, суд виходив з того, що з огляду на відмову у задоволенні вимог про розірвання договору не підлягають до задоволення вимоги про стягнення пені.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Київського апеляційного суду від 16 січня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 16 вересня 2019 року в частині відмови у стягненні пені скасовано, позов в цій частині задоволено частково.

Стягнуто з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 пеню у розмірі 88 842 грн.

У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що з огляду на відсутність у справі будь-яких доказів та їх неподання позивачем про те, що виготовлені відповідачем та передані позивачу двері містять істотні недоліки, є неякісними чи не відповідають вимогам договору, положенням нормативних документів, суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні вимог про розірвання договору.

Обраний позивачем спосіб захисту у вигляді розірвання договору після фактичного виконання його умов не призведе до поновлення прав позивача як споживача.

Водночас, суд першої інстанції не звернув увагу, що вимоги про розірвання договору та вимоги про стягнення пені в цій справі не є взаємопов`язаними між собою, а є самостійними вимогами, правовідносини за якими регулюються різними правовими нормами, а відтак відмова у задоволенні однієї з вимог не тягне безумовну (автоматичну) відмову у задоволенні іншої.

Також, відмовляючи у позові в цій частині, суд першої інстанції допустив неповне з`ясування обставин справи, не встановивши та не вказавши у рішенні, коли саме було передано двері позивачу як замовнику, що є важливим з огляду на необхідність встановлення строку виконання умов договору.

Апеляційний суд вважав помилковими висновки суду першої інстанції про те, що строк договору становить 60 днів.

Будь-який текстовий зміст договору, який би, серед іншого, визначав його зміст, строк дії, відповідальність сторін та інші істотні умови, відсутній.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

12 лютого 2020 року ФОП ОСОБА_2, від імені якого діє адвокат Ковальський О. Б., звернувся доВерховного Суду з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 16 січня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржуване судове рішення в частині задоволених позовних вимог, а в іншій частині залишити його без змін.

Касаційна скарга мотивована тим, що при вирішенні спору суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про отримання 09 жовтня 2018 року відповідачем вимоги-претензії від ОСОБА_1 . Суд не врахував, що належним доказом підтвердження надсилання такої вимоги є виключно рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення стягувачу. Водночас таке повідомлення у матеріалах справи відсутнє.

Постанова Київського апеляційного суду від 16 січня 2020 року оскаржується заявником лише в частині висновків щодо отримання відповідачем від позивача листа-вимоги, які стосуються підстав для стягнення з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 пені за невиконання умов договору. За таких обставин та з урахуванням положень статті 400 ЦПК України оскаржувана постанова в іншій частині Верховним Судом не переглядається.

Надходження касаційної скарги до Верховного Суду

Ухвалою Верховного Суду від 30 березня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ФОП ОСОБА_2, від імені якого діє адвокат Ковальський О. Б., на постанову Київського апеляційного суду від 16 січня 2020 року, витребувано з Дніпровського районного суду м. Києва цивільну справу № 755/1392/19, відмовлено ФОП ОСОБА_2, від імені якого діє адвокат Ковальський О. Б., у задоволенні клопотання про зупинення виконання постанови Київського апеляційного суду від 16 січня 2020 року.

Ухвалою Верховного Суду від 06 травня 2019 року клопотання ФОП ОСОБА_2, від імені якого діє адвокат Ковальський О. Б., про зупинення виконання постанови Київського апеляційного суду від 16 січня 2020 року задоволено. Зупинено виконання постанови Київського апеляційного суду від 16 січня 2020 року до закінчення касаційного провадження.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 до суду не подавав.

Фактичні обставини, встановлені судами

24 квітня 2018 року між ОСОБА_1 та суб`єктом підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_2 укладено договір № 770017, згідно з яким ФОП ОСОБА_2 зобов`язався виготовити та встановити у квартирі АДРЕСА_1 двері в кількості 14 шт та 85 м плінтуса з дерева ясеня. Сума замовлення за вказаним договором становить 174 200,00 грн.

24 квітня 2018 року ОСОБА_1 сплатив ФОП ОСОБА_2 обумовлену договором передплату у розмірі 104 000,00 грн, а при передачі дверей та плінтуса 03 листопада 2011 року сплатив 70 200,00 грн, що разом становить суму, визначену договором.

Апеляційним судом встановлено, що договір на виготовлення дверей від 24 квітня 2018 року не містить строку його виконання.

Також, встановлено, що 05 жовтня 2018 року ОСОБА_1 направив на адресу ФОП ОСОБА_2 письмову вимогу про негайне виконання договору, яка отримана останнім 09 жовтня 2018 року, що підтверджується чеком та повідомленням Укрпошти (а. с. 13).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) .

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарг) провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 26 грудня 2018 року у справі № 344/5342/16-ц (провадження

№ 61-4816св18) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Також заявник вказує на порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України та пункт 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги, колегія суддів вважає, що постанова апеляційного суду в оскаржуваній частині відповідає зазначеним вище вимогам цивільного процесуального законодавства України.

За змістом положень статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначено вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

У договорі від 24 квітня 2018 року сторони не погодили кінцевий термін його виконання.

У такому випадку, враховуючи положення частини другої статті 530 ЦК України, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що ФОП ОСОБА_2 повинен був виконати зобов`язання за договором у семиденний строк від дня пред`явлення ОСОБА_1 до нього вимоги.

Такий висновок апеляційного суду є правильним.

Також колегія суддів погоджується з аргументами суду апеляційної інстанції про те, що ФОП ОСОБА_2 отримав у жовтні 2018 року від ОСОБА_1 лист-вимогу про негайне виконання умов договору, та відхиляє відповідні заперечення відповідачем цього факту з огляду на таке.

З матеріалів справи відомо, що ОСОБА_1 неодноразово протягом жовтня-листопада 2018 року надсилав ФОП ОСОБА_2 листи-претензії як на адресу реєстрації суб`єкта господарської діяльності (яка співпадає з реєстрацією фактичного місця проживання відповідача), так і на адресу здійснення відповідачем господарської діяльності (а. с. 12-41).

Листи ОСОБА_1 від 05 та від 29 жовтня 2018 року стосувались вимог про негайне виконання умов договору від 24 квітня 2018 року, а листи від 13 та від 23 листопада 2018 року, від 11 січня 2019 року - про повернення передплати у розмірі 104 000,00 грн.

Разом з указаними листами позивач надав суду квитанції про оплату поштових послуг, описи вкладень листів, витяги з офіційного сайту ПАТ "Укрпошта" з інформацією щодо кожного поштового відправлення, у тому числі і щодо листа від 05 жовтня 2018 року (відправлення № 0407032066383), який особисто вручено адресату 09 жовтня 2018 року.

За змістом частин першої-четвертої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до частин п`ятої та шостої статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторони, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі.

На виконання положень статей 12, 77, 81 ЦПК України апеляційний суд оцінив надані позивачем докази на предмет їх належності та допустимості та дійшов висновку про те, що ФОП ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 лист-вимогу ОСОБА_1 від 05 жовтня 2018 року.

Натомість, доказів протилежного ФОП ОСОБА_2 суду не надав.

Саме лише посилання відповідача на відсутність у матеріалах справи рекомендованого повідомлення про вручення йому поштового відправлення змісту наданих позивачем доказів не спростовують.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що із запереченням щодо отримання листів від позивача ФОП ОСОБА_2 звернувся лише до суду касаційної інстанції, та у відзиві на позов, а також у відзиві на апеляційну скаргу зазначеного питання не порушував.

Верховний Суд зазначає, що під час розгляду справи відповідач мав можливість реалізувати свої процесуальні права щодо надання доказів на спростування обставин отримання ним листа від позивача, чого не зробив.

Посилання заявника на необхідність урахування правового висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 26 грудня 2018 року у справі № 344/5342/16-ц (провадження № 61-4816св18), є необґрунтованим. У вказаній справі вирішувалось питання щодо обґрунтованості вимог заяви про видачу дубліката виконавчого листа стягувачу у зв`язку з відсутністю у відповідному виконавчому провадженні відомостей про направлення стягувачу виконавчих документів та зворотного рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення

При цьому Верховний Суд виходив з того, що спосіб і порядок вручення державним виконавцем оригіналу виконавчого листа стягувачу, зокрема направлення рекомендованим листом про вручення поштового відправлення, визначено Законом України "Про виконавче провадження" (1404-19) .

Зазначений правовий висновок не може бути врахований під час розгляду справи № 755/1392/19, оскільки правовідносини у цій справі не є подібними зі справою № 344/5342/16-ц.

Доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують, оскільки повною мірою стосуються переоцінки доказів у справі та встановлення обставин, яким апеляційний суд вже надав відповідну правову оцінку.

Відповідно до положень статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі надавати оцінку чи переоцінювати докази у справі.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України (у редакції від 03 жовтня 2017 року). Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Крім того, відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Ухвалою Верховного Суду від 06 травня 2019 року зупинено виконання постанови Київського апеляційного суду від 16 січня 2020 року до закінчення касаційного провадження.

Оскільки касаційне провадження у справі закінчено, то виконання постанови Київського апеляційного суду від 16 січня 2020 року підлягає поновленню.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, від імені якого діє адвокат Ковальський Олександр Борисович, залишити без задоволення.