Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І.,

Коломієць Г. В.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 09 вересня 2021 року

у складі судді Дернової В. В., додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 24 вересня 2021 року у складі судді Дернової В. В.

та постанову Вінницького апеляційного суду від 16 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Шеремети Т. М., Сала Т. Б., Якименко М. М.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом

до ОСОБА_2 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати - ОСОБА_3, після смерті якої відкрилася спадщина на все належне їй за життя майно. Посилаючись на статтю 1268 ЦК України, вважала себе такою, що прийняла спадщину після смерті матері, так як на день її смерті була зареєстрована та проживала разом із останньою за однією адресою,

а саме: АДРЕСА_1 .

Проте, її рідна сестра - ОСОБА_2, 16 березня 2018 року отримала свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/6 частину вказаної квартири, видане приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу (далі - приватний нотаріус) Лукашенком В. Б., зареєстроване в реєстрі за № 1943. При видачі свідоцтва про право на спадщину за законом приватний нотаріус не перевірив та не встановив усіх обставин, зокрема,

що вона є спадкоємцем, яка фактично прийняла спадщину, чим порушено

її спадкові права.

Вказувала, що факт реєстрації її місця проживання на день смерті

ОСОБА_3 за однією адресою проживання з останньою підтверджується належними доказами, а в постанові Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 360/2312/16-ц (провадження № 61-5221св18) зроблено правовий висновок про те, що реєстрація спадкоємця за місцем проживання спадкодавця на час смерті спадкодавця свідчить про автоматичне прийняття спадкоємцем спадщини.

Крім того, зазначала, що вона очікує понести судові витрати у зв`язку

із розглядом справи, які складаються із витрат на професійну правничу допомогу та судового збору. Попередній (орієнтовний) розрахунок витрат

на професійну правничу допомогу складає 6 000,00 грн, докази понесення яких будуть подані в порядку, визначеному ЦПК України (1618-15) .

З урахування наведеного, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 16 березня 2018 року, видане приватним нотаріусом Лукашенком В. Б., зареєстровано в реєстрі

за № 1943, на ім`я ОСОБА_2 на 1/6 частину квартири

АДРЕСА_2, а також вирішити питання понесених нею судових витрат.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 01 березня

2021 року повернуто ОСОБА_1 заяву про збільшення позовних вимог

від 01 березня 2021 року, роз`яснено ОСОБА_1 право звернутися до суду

з відповідним позовом у порядку, передбаченому ЦПК України (1618-15) .

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 09 вересня

2021 рокупозов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом

від 16 березня 2018 року, посвідчене приватним нотаріусом

Лукашенком В. Б. за реєстровим номером 1943, після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3, видане на ім`я ОСОБА_2, на спадщину,

яка складається з 1/6 частини квартири

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 840,80 грн судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на день смерті

ОСОБА_3, тобто станом на 09 серпня 2012 року, ОСОБА_1 та ОСОБА_2, які є рідними сестрами та спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_3, були зареєстровані не за місцем реєстрації спадкодавця ( АДРЕСА_3 ), а за місцем

її фактичного проживання ( АДРЕСА_1 ). Вони, у встановлений частиною першою статті 1270 ЦК України шестимісячний строк, заяв про прийняття спадщини або заяв

про відмову від її прийняття до нотаріальної контори не подавали.

ОСОБА_2, звертаючись до приватного нотаріуса Лукашенка В. Б. із заявою про прийняття спадщини після смерті її матері та видачу їй свідоцтва

про право на спадщину за законом на 1/6 частину спірної квартири, вказала про відсутність у померлої інших спадкоємців.

Видачею відповідачу оспорюваного позивачем свідоцтва про право

на спадщину за законом було порушено права ОСОБА_1, яка на день смерті матері була зареєстрована за місцем фактичного проживання спадкодавця

й мала аналогічні правові підстави для спадкування за законом,

як і відповідач, однак остання протиправно приховала дані обставини

від приватного нотаріуса, а тому, згідно зі статтею 1301 ЦК України, суд першої інстанції визнав свідоцтво про право на спадщину за законом, видане ОСОБА_4, недійсним.

Судом враховані роз`яснення, надані судам у пункті 27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 (v0007700-08) "Про судову практику

у справах про спадкування".

15 вересня 2021 року до суду першої інстанції надійшла заява ОСОБА_1

про розподіл судових витрат у справі від 13 вересня 2021 року, в якій просила вирішити питання понесених нею судових витрат, надавши до заяви відповідні докази понесення витрат на професійну правничу допомогу

у розмірі 10 000,00 грн.

24 вересня 2021 року ОСОБА_2 подала до суду першої інстанції заперечення на вищевказану заяву ОСОБА_1 про розподіл судових витрат, в якій просила відмовити у задоволенні зазначеної заяви.

Додатковим рішенням Вінницького міського суду Вінницької області

від 24 вересня 2021 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Додаткове судове рішення суду першої інстанції мотивовано тим,

що рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 09 вересня 2021 року не вирішено питання щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, хоча представниками сторін до закінчення судових дебатів було заявлено про надання доказів понесення вказаних витрат

за наслідками розгляду справи по суті, а тому наявні правові підстави

для ухвалення додаткового рішення (пункт 3 частини першої статті 270 ЦПК України), яким суд першої інстанції вирішив стягнути із ОСОБА_2

на користь ОСОБА_1 понесені витрати на професійну правничу допомогу

у розмірі 10 000,00 грн, на підтвердження чого надано відповідні докази.

При цьому суд не встановив підстав для зменшення розміру витрат

на професійну правничу допомогу.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Вінницького апеляційного суду від 16 грудня 2021 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 09 вересня

2021 року та додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 24 вересня 2021 року залишено без змін.

Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, залишено за ОСОБА_2 .

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що оспорюване свідоцтво

про право на спадщину за законом порушує спадкові права ОСОБА_1,

а тому правильним є висновок суду першої інстанції про визнання його недійсним.

Суд першої інстанції обґрунтовано встановив, що ОСОБА_1 на момент смерті матері - ОСОБА_3, була зареєстрована у квартирі, де остання проживала на день смерті, здійснила її поховання (а. с. 123), не відмовилася від спадщини в шестимісячний строк із дня її відкриття. ОСОБА_2, подаючи заяву про прийняття спадщини, приховала факт існування іншого спадкоємця першої черги, тобто позивача (а. с. 55), тому правильними

є висновки про те, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2, є такими, що прийняли спадщину після смерті своєї матері - ОСОБА_3, оскільки постійно проживали разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини (частина третя статті 1268 ЦК України). Указаний факт сторонами не заперечується.

Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1

хоча й була зареєстрована у квартирі, де проживала по день смерті

ОСОБА_3, проте не проживала у ній, має інше житло, а тому не є такою,

що прийняла спадщину, апеляційний суд зазначив, що наявність у власності позивача іншого житла не свідчить про те, що вона на момент смерті матері проживала у ньому, а не разом із спадкодавцем.

Щодо доводів про безпідставне неврахування судом першої інстанції показань свідків ОСОБА_5 і ОСОБА_6, суд апеляційної інстанції зауважив, що зі слів представника позивача ці свідки перебувають

у конфлікті з ОСОБА_1, а тому їх свідчення можуть бути неупередженими.

Залишаючи без змін додаткове рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що заявлені стороною позивача до відшкодування понесені судові витрати на правничу допомогу є аргументованими

та підлягають стягненню з відповідача. ОСОБА_1 надала документи

на підтвердження понесених нею судових витрат, а саме: договір

про надання професійної правничої допомоги від 15 серпня 2020 року

(а. с. 158), акт приймання-передачі адвокатських послуг від 11 вересня

2021 року, підписаний нею 13 вересня 2021 року (а. с. 155), квитанцію

до прибуткового касового ордера від 11 вересня 2021 року про сплату адвокату Корнійчуку С. А. 10 000,00 грн (а. с. 157).

При цьому ОСОБА_2 не подавала клопотань про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, чи їх неспівмірність.

Доводи ОСОБА_2 про те, що суд першої інстанції безпідставно стягнув

із неї 10 000,00 грн, тоді як позивач у позовній заяві зазначала,

що орієнтовний розмір відповідних витрат складе 6 000,00 грн, апеляційний суд відхилив, посилаючись на частину першої статті 134 ЦПК України, за якою разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. Такий розрахунок

є орієнтовним і в ході розгляду справи може бути змінений з наданням відповідних доказів.

Короткий зміст вимог касаційної скарги -

У касаційній скарзі, поданій у січні 2022 року до Верховного Суду,

ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 09 вересня 2021 року, додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 24 вересня 2021 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 16 грудня 2021 року, й ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Підставами касаційного оскарження судових рішень судів попередніх інстанцій заявник зазначає те, що судами застосовано норми права

без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1

частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 січня 2022 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано цивільну справу

№ 127/20772/20 з Вінницького міського суду Вінницької області. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У лютому 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що висновки судів попередніх інстанцій не відповідають фактичним обставин справи й судами безпідставно не застосовано правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 10 квітня 2020 року у справі № 355/832/17 (провадження № 61-27212св19), щодо доведення факту постійного проживання спадкоємця зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Державна реєстрація особи за певною адресою не свідчить про проживання особи за адресою реєстрації та не може слугувати доказом на підтвердження реалізації права на прийняття спадщини. У даному спорі реєстрація місця проживання позивача за місцем фактичного проживання матері сама по собі не є беззаперечним доказом її постійного проживання за цією адресою

на момент смерті спадкодавця. Позивач не надала доказів на підтвердження факту її фактичного проживання з матір`ю на момент відкриття спадщини.

Вказує, що у власності ОСОБА_1 є квартира по АДРЕСА_4, в якій вона проживала на момент смерті матері й проживає до цього часу, а отже, спадщину після смерті ОСОБА_3 позивач не прийняла та жодних прав на спадкове майно не набула.

Посилаючись на статті 137, 141 ЦПК України й відповідні правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду, зазначає, що суди, здійснюючи розподіл витрат на професійну правничу допомогу, не врахували,

що у договорі про надання правничої (правової) допомоги від 15 серпня

2020 року, укладеного між ОСОБА_1 та адвокатом Корнійчуком С. А.,

не зазначено в яких саме судових справах буде надаватися правнича допомога позивачу. Адвокат Корнійчук С. А. представляє інтереси

ОСОБА_1 не лише у вказаній справі, а й в інших судових справах

за її позовами, зокрема у справах: № 127/23804/20, № 127/18497/21. Додані до заяви про розподіл витрат на професійну правничу допомогу документи не містить конкретизації, в якій саме справі адвокатом надавалися послуги.

Крім того, у позовній заяві зазначено, що орієнтовний розмір витрат

на професійну правничу допомогу адвоката у суді першої інстанції складе 6 000,00 грн, проте до заяви про розподіл судових витрат додано квитанцію про сплату адвокату 10 000,00 грн. Разом із цим,якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену

в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні,

на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку (частина четверта статті 141 ЦПК України).

Вважає, що позивачем не надано доказів на підтвердження того, що вона

не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку, що є підставою для відмови у стягненні витрат

на правничу допомогу у частині відповідного перевищення.

Відзив на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надійшов.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення

від такого висновку.

Касаційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального

чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Щодо розгляду спору по суті

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право

в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно зі статтями 1216, 1217, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав

та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця),

до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або

за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки,

що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини

і не припинилися внаслідок його смерті.

Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення

її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи (частина перша та друга статті 1220 ЦК України).

У частинах першій та другій статті 1223 ЦК України визначено, що право

на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови

від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Частиною першою статті 1258 ЦК України встановлено, що спадкоємці

за законом одержують право на спадкування почергово.

Статтею 1261 ЦК України передбачено, що у першу чергу право

на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті

за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до частини першої статті 1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (частина перша статті 1268 ЦК України).

Згідно з частиною третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову

Тобто, будь-яка особа, яка постійно проживала разом зі спадкодавцем

на час відкриття спадщини, вважається такою, що своєчасно прийняла спадщину.

Подібні висновки щодо застосування частини третьої статті 1268 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду: від 10 квітня 2020 року у справі

№ 355/832/17 (провадження № 61-27212св19), від 21 жовтня 2020 року

у справі № 569/15147/17 (провадження № 61-39308св18), від 02 квітня

2021 року у справі № 191/1808/19 (провадження № 61-6290св20),

від 28 квітня 2021 року у справі № 204/2707/19 (провадження

№ 61-15380св20), від 19 травня 2021 року у справі № 937/10434/19 (провадження № 61-3620св21).

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до свідоцтва

про право власності на житло, виданого виконавчим комітетом Вінницької міської ради 30 квітня 1991 року, квартира

АДРЕСА_2 належала в рівних долях, по 1/6 частині кожному:

ОСОБА_7, ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_8,

ОСОБА_9 (а. с. 8).

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (до реєстрації шлюбу - ОСОБА_10 ) - рідні дочки ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 38, 39, 40).

Згідно з довідкою міського комунального підприємства (далі - МКП)

"ЖЕК № 12" № 9361 (грудень 2016 року), яка міститься у матеріалах спадкової справи № 116/2017 та була надана приватному нотаріусу Дяковою Л. А., ОСОБА_3 на день смерті проживала без реєстрації за адресою:

АДРЕСА_1 (а. с. 74).

Однак, із довідки паспортного відділу МКП "ЖЕК № 12" від 16 серпня

2012 року № 5206, яка була надана ОСОБА_2 до суду, встановлено,

що ОСОБА_3 на день смерті проживала та була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 (а. с. 41).

У встановлений частиною першою статті 1270 ЦК України шестимісячний строк із заявами про прийняття спадщини або відмову від її прийняття,

ні позивач - ОСОБА_1, ні відповідач - ОСОБА_2, не зверталися.

24 листопада 2017 року ОСОБА_2 звернулася до приватного нотаріуса Лукашенка В. Б. із заявою, в якій зазначила, що на день смерті ОСОБА_3 постійно проживала без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1, інших спадкоємців у померлої немає (а. с. 55).

Згідно з довідкою про реєстрацію місця проживання за відомостями Департаменту адміністративних послуг Вінницької міської ради

від 12 вересня 2019 року № 54282, ОСОБА_1 з 14 грудня 1989 року

по теперішній час зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 9).

За відомостями Департаменту адміністративних послуг Вінницької міської ради від 05 жовтня 2020 року № 47479, ОСОБА_2 до 20 липня 2020 року була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджено відповідною довідкою (а. с. 15).

При розгляді справ про спадкування суди мають встановлювати: місце відкриття спадщини, коло спадкоємців, які прийняли спадщину, законодавство, яке підлягає застосуванню щодо правового режиму спадкового майна та часу відкриття спадщини. Обставини, які входять

до предмета доказування у зазначеній категорії справ, можна встановити лише при дослідженні документів, наявних у спадковій справі. Належними доказами щодо фактів, які необхідно встановити для вирішення спору про спадкування, є копії документів відповідної спадкової справи, зокрема, поданих заяв про прийняття спадщини, виданих свідоцтв про право

на спадщину, довідок житлово-експлуатаційних організацій, сільських, селищних рад за місцем проживання спадкодавця.

Разом із цим, для вирішення питання щодо наявності підстав

для застосування до спірних правовідносин положень частини третьої

статті 1268 ЦК України є необхідним встановлення місця проживання спадкодавця і спадкоємця.

Так, частиною першою статті 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо),

у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Положення статті 29 ЦК України не ставлять місце фактичного проживання особи в залежність від місця її реєстрації.

Право на вибір місця проживання закріплено у статті 33 Конституції України, відповідно до якої кожному, хто на законних підставах перебуває

на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Під місцем постійного проживання розуміється місце, де фізична особа постійно проживає. Тимчасовим місцем проживання є місце перебування фізичної особи, де вона знаходиться тимчасово (під час перебування

у відпустці, відрядженні, зокрема у готелі чи у санаторії, тощо).

Згідно зі статтею 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав

і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Зазначена норма відображає загальний принцип недискримінації за ознакою наявності

чи відсутності реєстрації місця проживання чи місця перебування особи.

За змістом пунктів 3.21 та 3.22 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом міністерства юстиції Українивід 22 лютого 2012 року № 296/5 (z0282-12) , спадкоємець, який постійно проживав

із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї.

При цьому доказом постійного проживання із спадкодавцем може бути: довідка органу реєстрації місця проживання про те, що місце проживання спадкоємця на день смерті спадкодавця було зареєстровано за однією адресою зі спадкодавцем.

За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися

на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази

за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку

як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення

або врахування кожного доказу (групи доказів).

У справі, яка переглядається Верховним Судом, установлено, що на день смерті ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, як позивач,

так і відповідач були зареєстровані за місцем фактичного проживання спадкодавця, - АДРЕСА_1 .

Вказані обставини сторонами не заперечуються та матеріалами справи

не спростовано.

Таким чином, ОСОБА_1 мала аналогічні підстави для спадкування

за законом, як і ОСОБА_2, однак остання протиправно приховала вказані обставини від приватного нотаріуса Лукашенка В. Б., звертаючись до нього

з відповідними заявами (а. с. 55, 71 зворот).

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій.

Відповідно до статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування.

У пункті 27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" (v0007700-08) судам роз`яснено, що відповідно до статті 1301 ЦК України свідоцтво про право

на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо. Свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним лише за рішенням суду.

Подібні висновки щодо застосування статті 1301 ЦК України викладено

у постановах Верховного Суду: від 14 листопада 2018 року у справі

№ 2-1316/2227/11 (провадження № 61-12290св18), від 23 вересня 2020 року

у справі № 742/740/17 (провадження № 61-23св18), від 11 листопада

2020 року у справі № 752/8119/17-ц (провадження № 61-9018св20).

Таким чином, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, врахувавши вказані норми матеріального права, правильно встановивши обставини справи, обґрунтовано виходив із того, що видачею оспорюваного свідоцтва про право на спадщину за законом на ім`я

ОСОБА_2 порушуються спадкові права ОСОБА_1, як спадкоємця,

яка також була зареєстрована та постійно проживала разом із матір`ю ОСОБА_3 на час відкриття спадщини й не відмовлялася від неї,

тому вважається такою, що прийняла спадщину, а отже, дійшов правильного висновку про наявність підстав для визнання свідоцтва про право

на спадщину недійсним.

ОСОБА_2 не надала належних та допустимих доказів того, що на день смерті ОСОБА_3, позивач проживала за іншою адресою, ніж за тією,

що зареєстрована.

Колегія суддів уважає, що зроблені судами висновки по суті вирішення спору відповідають обставинам справи, які встановлено відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судами застосовано правильно.

Не заслуговують на увагу посилання заявника касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій постанови Верховного Суду

від 10 квітня 2020 року у справі № 355/832/17 (провадження

№ 61-27212св19), оскільки у цій справі та у справі, яка переглядається, судові рішення ухвалені за різних фактичних обставин та доказів. Зокрема,

у справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій виходили не лише

із факту реєстрації позивача за місцем проживання спадкодавця.

При цьому твердження ОСОБА_2 про те, що позивач не проживала разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини є припущеннями,

а на припущеннях суду заборонено ухвалювати судове рішення

(частина шоста статті 81 ЦПК України).

Щодо витрат на професійну правничу допомогу

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом,

що регулює надання безоплатної правничої допомоги.

Разом із тим, законом визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Виходячи з положень статті 137 ЦПК України, принципів диспозитивності

та змагальності процесу, при вирішенні питання про стягнення витрат

на професійну правничу допомогу суд має надати оцінку виключно тим обставинам щодо яких інша сторона процесу має заперечення.

Зазначене узгоджується з нормами процесуального права та практикою Великої Палати Верховного Суду, викладеною у додаткових постановах:

від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження

№ 14-382цс19; від 07 липня 2021 року у справі № 910/12876/19, провадження № 12-94гс20, у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19.

ОСОБА_1 звернулася до районного суду із заявою про розподіл витрат

у справі, в якій просила стягнути на її користь понесені нею витрати

на професійну правничу допомогу, надану їй адвокатом Корнійчуком С. А.

у суді першої інстанції, у розмірі 10 000,00 грн, до якої додано: акт приймання-передачі адвокатських послуг від 11 вересня 2021 року, квитанцію

до прибуткового касового ордера від 11 вересня 2021 року та договір про надання правничої (правової) допомоги від 15 серпня 2020 року

Ухвалюючи додаткове рішення, суд першої інстанції, з яким погодився у цій частині суд апеляційної інстанції, виходив із того, що представниками сторін до закінчення судових дебатів було заявлено про надання доказів понесення витрат на професійну правничу допомогу за наслідками розгляду справи

по суті й відсутності правових підстав для зменшення розміру таких витрат, які підлягають стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 .

Апеляційний суд обґрунтовано відхилив доводи ОСОБА_2 про безпідставне стягнення із неї 10 000,00 грн, тоді як позивач у позовній заяві зазначала, що орієнтовний розмір витрат на правничу допомогу адвоката

у суді першої інстанції складе 6 000,00 грн, оскільки розрахунок суми судових витрат є орієнтовним, і в ході розгляду справи може бути змінений

з наданням відповідних доказів, що й було зроблено позивачем.

Колегія суддів погоджується з таким висновком судів та зауважує,

що доводити фактично понесені суми судових витрат позивач може лише після задоволення позову, оскільки відповідно до частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову -

на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Крім того, ОСОБА_2 не подавала суду клопотання про зменшення витрат на професійну правову допомогу, яку просила стягнути позивач ОСОБА_1 .

Відшкодування витрат на професійну правничу допомогу є частиною гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права на справедливий суд, оскільки без особи,

яка має досвід та навички професійного юриста, було б неможливо для позивача отримати позитивне рішення у справі.

Доводи касаційної скарги у частині вирішення питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу висновків судів не спростовують,

на законність судових рішень не впливають.

Таким чином, висновки суду першої та апеляційної інстанцій у межах доводів касаційної скарги ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Судами попередніх інстанцій всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку

як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу,

а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими (частина третя

статті 89 ЦПК України).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують,

на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд

не здійснює.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 09 вересня

2021 року, додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 24 вересня 2021 року та постанову Вінницького апеляційного суду