розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі судді Гіди О. С. від 27 липня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду у складі колегії суддів: Барильської А. П., Бондар Я. М., Зубакової В. П. від 03 лютого 2022 року.

Зміст заявлених позовних вимог

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до виконавчого комітету Криворізької міської ради Дніпропетровської області про визнання права власності на капітальний гараж.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що він є власником земельної ділянки площею 0,005 га по АДРЕСА_1, кадастровий номер 1211000000:03:302:0014, цільове призначення - для будівництва, обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що підтверджується договором купівлі-продажу від 30 квітня 2004 року та держаним актом на право власності на земельну ділянку від 02 листопада 2004 року, серії ДП № 082533.

Зазначав, що у період з листопада 2004 року по квітень 2005 року на вищевказаній земельній ділянці він збудував гараж.

Перед будівництвом гаража у 2004 році Криворізьким відділом комплексного проєктування Дніпропетровський філіал ДП "ГНІ і ПІІ "НІІпроектреконструкція" виготовлено технічний висновок по виділу (відчуженню) земельної ділянки під гараж на ділянці домоволодіння АДРЕСА_1 .

У 2005 році, після закінчення будівництва, КП ДОР "Криворізьке бюро технічної інвентаризації" виготовило за його заявою технічний паспорт на гараж, в якому було проставлено відмітку про самочинне будівництво. У цьому ж році ПП ОСОБА_2 виготовила технічний висновок про можливість використання його за призначенням.

Оскільки будівництво зазначеного гаража було виконано без дозвільних документів, 19 червня 2020 року він звернувся до відділу з питань державного архітектурно-будівельного контролю Криворізької міської ради із заявою про прийняття в експлуатацію зазначеного об`єкта. Однак, листом від 26 червня 2020 року йому відмовлено у наданні запитуваної адміністративної послуги.

ОСОБА_1 вказував, що 31 серпня 2020 року він звернувся до відділу з питань Державного архітектурно-будівельного контролю виконавчого комітету Криворізької міської ради із зверненням про надання роз`яснення причин відмови у наданні адміністративної послуги та отримав відповідь, згідно з якою окремо розташований (не на присадибній ділянці) гараж не належить до об`єктів будівництва, при прийнятті яких в експлуатацію можна керуватися Порядком проведення технічного обстеження і прийняття в експлуатацію індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, будівель і споруд сільськогосподарського призначення, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів незначної складності (СС1), збудованих на земельній ділянці відповідного цільового призначення без дозвільного документа на виконання будівельних робіт, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 07 липня 2018 року № 158

(далі - Порядок), у зв`язку із чим подані до відділу документи повернуто.

Посилаючись на те, що спірне будівництво було здійснене на належній йому на праві приватної власності земельній ділянці, без порушення прав суміжних землекористувачів, а державний орган, який наділений правом на прийняття в експлуатацію нерухомих об`єктів, відмовив йому у наданні такої адміністративної послуги, на підставі статті 375, частини п`ятої статті 376 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) ОСОБА_1 просив суд визнати за ним право власності на капітальний гараж, розміром 6,05*8,30 кв. м, який знаходиться на земельній ділянці по АДРЕСА_1, кадастровий номер 1211000000:03:302:0014.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 липня 2021 року відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відсутні підстави для визнання права власності на спірний об`єкт нерухомості на підставі частини п`ятої статті 376 ЦК України, оскільки земельна ділянка, на якій здійснено самочинне будівництво гаражу, не була відведена позивачу для зазначеної мети.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 03 лютого 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 липня 2021 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову на підставі частини п`ятої статті 376 ЦК України. Відмова відповідача у прийнятті спірного гаражу до експлуатації визнана законною та обґрунтованою. Оскільки встановити факт дотримання позивачем меж земельної ділянки внаслідок здійснення самочинного будівництва можливо лише шляхом їх винесення у натурі (на місцевості), а відповідність спірного будівництва вимогам містобудівної документації - лише на підставі даних перевірки самочинного будівництва органами державного архітектурно-будівельного контролю, які у цій справі відсутні, апеляційний суд вважав заявлений позов передчасним. Суд апеляційної інстанції звернув увагу на те, що оформлення права власності на самочинно збудоване нерухоме майно відноситься до компетенції органів місцевого самоврядування.

Узагальнені доводи касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 липня

2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 лютого

2022 року, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України

від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1328цс15, постановах Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року у справі № 520/1752/14-ц, від 19 травня 2021 року у справі № 623/3999/18, а також не дослідили зібрані у справі докази.

Заявник посилається на те, що суди попередніх інстанцій не врахували, що він побудував спірний гараж на належній йому на праві приватної власності земельній ділянці, без порушення прав суміжних землекористувачів, звернувся у передбаченому законом порядку до відповідача із заявою про прийняття спірного об`єкту нерухомості в експлуатацію, однак останній відмовив йому у здійсненні зазначеної дії з посиланням на те, що Порядком не передбачено процедуру прийняття в експлуатацію такого об`єкту, як окремо розташований гараж (машино-місце). Ураховуючи, що він використав всі можливі досудові способи введення спірного гаражу в експлуатацію, однак отримав відмову компетентного органу, він звернувся до суду за захистом своїх прав, як власника земельної ділянки, на її забудову, що передбачено положеннями статті 375 та частини п`ятої статті 376 ЦК України.

Вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про законність відмови відповідача у прийнятті спірного об`єкта в експлуатацію, не урахували того, що гараж є допоміжним (нежитловим) приміщенням та належить до господарської (присадибної) будівлі, при цьому цільове призначення належної йому на праві приватної власності земельної

ділянки - для будівництва, обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.

Посилається ОСОБА_1 також на те, що суди не надали належної правової оцінки наявним у матеріалах справи технічним документам, які підтверджують дотримання ним будівельних норм та стандартів при будівництві спірного гаражу, можливість його експлуатації, а також відсутність порушення прав суміжних землекористувачів.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 06 червня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі № 211/5760/20.

20 червня 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У поданому відзиві на касаційну скаргу виконавчий комітет Криворізької міської ради посилається на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, необґрунтованими, такими, що не спростовують правильних по суті висновків судів першої та апеляційної інстанцій. Вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що заявлений позов є передчасним, а обраний позивачем спосіб захисту своїх прав є неналежним. Позивач не позбавлений можливості звернутися до компетентних органів у встановленому законом порядку для захисту своїх прав та інтересів щодо оформлення у власність спірного нерухомого майна.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до договору купівлі-продажу від 30 квітня 2004 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_1, останній придбав у власність земельну ділянку по АДРЕСА_1, площею 0,29 кв. м, цільове призначення - для будівництва, обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

02 листопада 2004 року ОСОБА_1 видано державний акт на право власності на земельну ділянку (серії ДП № 082533), що розташована по АДРЕСА_1, площею 0,005 га, кадастровий номер 1211000000:03:302:0014, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (код 02.01).

У період часу з листопада 2004 року по квітень 2005 року на вищевказаній земельній ділянці ОСОБА_1 збудував гараж.

У 2004 році Криворізьким відділом комплексного проєктування Дніпропетровський філіал ДП "ГНІ і ПІІ "НІІпроектреконструкція" було виготовлено технічний висновок по виділу (відчуженню) земельної ділянки під гараж на ділянці домоволодіння АДРЕСА_1 .

25 квітня 2005 року Комунальним підприємством "Криворізьке бюро технічної інвентаризації" виготовлено технічний паспорт на гараж.

У 2005 році за заявою позивача ПП ОСОБА_2 складено технічний висновок про можливість експлуатації гаража

19 червня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до відділу з питань державного архітектурно-будівельного контролю виконавчого комітету Криворізької міської ради із заявою про прийняття в експлуатацію об`єкта, просив оформити декларацію про готовність об`єкта до експлуатації (об`єкт: гараж, літ "К", початок будівництва - листопад 2004 року, кінець будівництва - квітень 2005 року).

Листом відділу з питань державного архітектурно-будівельного контролю виконавчого комітету Криворізької міської ради від 26 червня

2020 року за вих № 17/26-39/708 ОСОБА_1 відмовлено у наданні адміністративної послуги та повернуто подані ним документи з підстав того, що розташований гараж (машино-місце) не може бути прийнятий в експлуатацію у визначеному Порядку.

31 серпня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до відділу з питань Державного архітектурно-будівельного контролю виконавчого комітету Криворізької міської ради із зверненням за вх. № Б-96-П про надання роз`яснення причин відмови у наданні адміністративної послуги.

У листі відділу з питань Державного архітектурно-будівельного контролю виконавчого комітету Криворізької міської ради від 31 серпня 2020 року вказано, що з огляду на визначення, наведене у пункті 2 розділу 1 Порядку, гараж є допоміжним (нежитловим) приміщенням та належить до господарської (присадибної) будівлі. Відповідно до пункту 2.1. розділу 2 Правил утримання зелених насаджень у населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 10 квітня 2006 року № 105 (z0880-06) , присадибна ділянка - це ділянка землі, що передається у власність громадян для обслуговування житлового будинку. Оскільки окремо розташований (не на присадибній ділянці) гараж, який було внесено замовником до декларації про готовність об`єкта до експлуатації, не належить до об`єктів будівництва, прийняття яких в експлуатацію можливо на підставі Порядком, подані до відділу документи повернуто.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з положеннями пункту 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Частиною другою статті 329 ЦК України передбачено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).

Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Згідно зі статтею 375 ЦК України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.

Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно.

Право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.

Правові наслідки самочинної забудови, здійсненої власником на його земельній ділянці, встановлюються статтею 376 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проєкту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

За загальним правилом, встановленим у частині другій статті 376 ЦК України, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Частиною другою статті 36 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" встановлено заборону на виконання будівельних робіт без подання повідомлення про початок виконання будівельних робіт.

Також заборонена експлуатація закінчених будівництвом об`єктів, не прийнятих (якщо таке прийняття передбачено законодавством) в експлуатацію (частина восьма статті 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності").

Отже, відсутність дозволу на будівництво (повідомлення про початок виконання будівельних робіт), проєкта (будівельного паспорта) або порушення умов, передбачених у цих документах, тягне визнання такого будівництва самочинним відповідно до частини першої статті 376 ЦК України.

У справі, яка переглядається, встановлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, площею 0,005 га, цільове призначення земельної ділянки якої - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) (код класифікації видів цільового призначення земель - 02.01).

У 2004-2005 роках без належних дозвільних документів на зазначеній земельній ділянці збудовано гараж, загальною площею 84,40 кв. м.

Відповідно до частини третьої, п`ятої статті 376 ЦК України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Формулювання статті 376 ЦК України виключає можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею.

Встановивши, що ОСОБА_1 здійснив будівництво гаража без відповідних документів, які дають право виконувати будівельні роботи: дозволу на будівництво (повідомлення про початок виконання будівельних робіт), проєкта (будівельного паспорта), а також на земельній ділянці, яка не була йому відведена для цієї мети, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність підстав, передбачених статтею 376 ЦК України, для визнання права власності на об`єкт самочинного будівництва в судовому порядку.

При цьому судами правильно підтверджено обґрунтованість відмови відділу з питань Державного архітектурно-будівельного контролю виконавчого комітету Криворізької міської ради у прийнятті спірного об`єкту нерухомості в експлуатацію на підставі Порядку, оскільки зазначеним нормативно-правовим актом врегульовано процедуру проведення технічного обстеження та умови прийняття в експлуатацію об`єктів будівництва, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1), збудованих на земельних ділянках відповідного цільового призначення без дозвільного документа на виконання будівельних робіт.

Посилання заявника на те, що відповідно до пункту 2 Порядку гараж є допоміжним (нежитловим) приміщенням, яке відноситься до господарських (присадибних) будівель, а тому, на його думку, може бути побудований на земельній ділянці з цільовим призначенням "для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)" є необґрунтованими, з огляду на наступне.

Земельна ділянка, яка за основним цільовим призначенням належить до відповідної категорії земель, відноситься в порядку, визначеному цим Кодексом, до певного виду цільового призначення, що характеризує конкретний напрям її використання та її правовий режим (частина третя статті 19 Земельного кодексу України (далі - ЗК України (2768-14) ))

Відповідно до частини третьої статті 20 ЗК України категорія земель та вид цільового призначення земельної ділянки визначаються в межах відповідного виду функціонального призначення території, передбаченого затвердженим комплексним планом просторового розвитку території територіальної громади або генеральним планом населеного пункту.

Частиною п`ятою указаною статті передбачено, що класифікатор видів цільового призначення земельних ділянок, видів функціонального призначення територій та співвідношення між ними, а також правила його застосування з визначенням категорій земель та видів цільового призначення земельних ділянок, які можуть встановлюватися в межах відповідної функціональної зони, затверджуються Кабінетом Міністрів України. Зазначені класифікатор та правила використовуються для ведення Державного земельного кадастру і містобудівного кадастру.

Віднесення земельних ділянок до певних категорії та виду цільового призначення земельних ділянок має відповідати класифікатору та правилам, зазначеним в абзаці першому цієї частини.

Належна позивачу земельна ділянка належить до земель житлової та громадської забудови та має код класифікації видів цільового призначення земель "02.01. Для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)". Водночас, до земель житлової та громадської забудови відносяться також земельні ділянки з цільовим призначенням "для будівництва індивідуальних гаражів", код класифікації видів цільового призначення земель "02.05".

Присадибна ділянка - це ділянка землі, що передається у власність громадян для обслуговування житлового будинку (пункт 2.1 Правил утримання зелених насаджень у населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 10 квітня 2006 року № 105 (z0880-06) ).

Враховуючи, що на земельній ділянці побудований лише спірний гараж, який не слугує допоміжним приміщенням до житлового будинку, більш того межує з земельними ділянками інших землевласників, на яких також збудовані гаражі, відсутні підстави для визнання його господарською (присадибною) будівлею.

Крім того, попередній власник земельної ділянки, на якій здійснене спірне самочинне будівництво, ОСОБА_3 та позивач при укладенні договору купівлі-продажу земельної ділянки по АДРЕСА_1 розробляли технічний висновок щодо можливості виділу (відчуження) частини земельної ділянки на ділянці домоволодіння АДРЕСА_3 саме під гараж.

Відповідно до статті 39 ЗК України використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм.

Поняття "використання земельної ділянки не за цільовим призначенням" стосується тих випадків, коли на земельній ділянці з певним цільовим призначенням проводиться діяльність, яка виходить за межі цільового призначення та передбачає фактичне використання такої ділянки.

Отже, нецільовим використанням земельної ділянки є її використання за іншим призначенням, всупереч генеральному плану населеного пункту, іншій містобудівній документації, плану земельно-господарського устрою тощо, тобто всупереч земельному законодавству України (постанова Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 915/47/17).

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги щодо ненадання судами попередніх інстанцій правової оцінки технічним документам, які підтверджують дотримання ним будівельних норм та стандартів при будівництві спірного гаражу, можливість його експлуатації, а також дотримання прав суміжних землекористувачів, з огляду на відсутність підстав для застосування положень частини п`ятої статті 376 ЦК України до спірних правовідносин. До того ж технічне обстеження об`єкту, передбачене Порядком, не проводилося.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, ухвалюючи судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог

ОСОБА_1 правильно визначився із характером спірних правовідносин, їх правовою кваліфікацією, повно і всебічно встановив обставини справи та надав правову оцінку поданим сторонами доказам.

Висновки судів не суперечать висновкам Верховного Суду, на які послалася заявник у касаційній скарзі.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін.