розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 - на постанову Запорізького апеляційного суду від 17 серпня 2021 року у складі колегії суддів: Кочеткової І. В., Кримської О. М., Дашковської А. В.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Департаменту управління житлово-комунальним господарством Запорізької міської ради, Запорізької міської ради, виконавчого комітету Запорізької міської ради, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання ордеру на жиле приміщення недійсним, скасування рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради, зняття з реєстрації та виселення з житлового приміщення.

Позовна заява мотивована тим, що між сторонами з 2009 року існує спір про право користування кімнатою № 10/2, площею 9,5 кв. м, у гуртожитку по АДРЕСА_1, з приводу якого судами неодноразово розглядалися справи.

Так, ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 28 жовтня 2011 року допущено поворот виконання заочного рішення цього ж суду від 28 квітня 2009 року у справі № 2-1088/2009 за позовом комунального підприємства "Ремонтно-експлуатаційне підприємство по обслуговуванню гуртожитків" до ОСОБА_1, ОСОБА_6 про визнання такими, що втратили право користування жилим приміщенням, зняття з реєстрації. Зобов`язано відділ громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Орджонікідзевського районного відділу Запорізького міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Запорізькій області (далі - Орджонікідзевського РВ Запорізького МУ ГУ МВС України у Запорізькій області) відновити реєстрацію ОСОБА_1, ОСОБА_6 у кімнаті АДРЕСА_2, що була знята на підставі вищевказаного заочного рішення суду.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 19 квітня 2012 року визнано незаконним рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради "Про надання житлової площі у гуртожитках" № 457/2 від 28 вересня 2010 року у частині надання ОСОБА_2 кімнати № 10/2 житловою площею 9,5 кв. м по АДРЕСА_1, визнано недійсним ордер від 12 жовтня 2010 року № 83 серії "Г" та виселено ОСОБА_2 із указаного приміщення.

Іншим судовим рішенням від 30 серпня 2013 року ОСОБА_1 усунуто перешкоди у користуванні вказаною кімнатою шляхом виселення ОСОБА_3, ОСОБА_4 та вселення ОСОБА_1 у кімнату. ОСОБА_2 зобов`язано привести житлове приміщення у первинний стан шляхом закладання цеглою дверного отвору в стіні, яка є суміжною між кімнатами №№ НОМЕР_1 та 10/2.

Незважаючи на вказані судові рішення, 28 серпня 2017 року виконавчим комітетом Запорізької міської ради прийнято рішення № 460/3, на підставі якого ОСОБА_2 повторно було видано ордер на спірну кімнату, крім того, у той час, коли судом розглядалася її заява про повторне виселення ОСОБА_3 та ОСОБА_4, яка ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 28 серпня 2017 року була задоволено.

Посилалась на те, що міська рада видала ордер незаконно, оскільки з приводу кімнати існував судовий спір.

Ураховуючи викладене, позивач просила суд визнати недійсним рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради від 28 серпня 2017 року № 460/3 "Про надання ОСОБА_2 кімнати, житловою площею 9,5 кв. м, в комунальній квартирі АДРЕСА_3"; визнати недійсним ордер, виданий Департаментом з управління житлово-комунальним господарством Запорізької міської ради на виконання рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради від 28 серпня 2017 року № 460/3 "Про надання ОСОБА_2 кімнати, житловою площею 9,5 кв. м, в комунальній квартирі АДРЕСА_4"; зобов`язати виконавчий комітет Запорізької міської ради та департамент з управління житлово-комунальним господарством Запорізької міської ради видати ордер на кімнату, житловою площею 9,5 кв. м, в комунальній квартирі АДРЕСА_4 ОСОБА_1 ; виселити ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 з кімнати житловою площею 9,5 кв. м в комунальній квартирі АДРЕСА_4 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 31 березня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Судове рішення мотивовано тим, що ОСОБА_1 пропущено строк на примусове виконання рішення суду про її вселення, отже, на час видачі ордеру спірне житлове приміщення було вільне, а тому міська рада правомірно видала ордер на його заселення.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанцій

Постановою Запорізького апеляційного суду від 17 серпня 2021 року, з урахуванням ухвали того ж суду від 09 листопада 2021 року про виправлення описки, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 31 березня 2021 року у цій справі скасовано й ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано недійсним рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради від 28 серпня 2017 року № 460/3 "Про оформлення ордеру ОСОБА_2 на кімнату № 2 житловою площею 9,5 кв. м, у комунальній квартирі АДРЕСА_5". Визнано недійсним ордер, виданий Департаментом з управління житлово-комунальним господарством Запорізької міської ради на виконання рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради від 28 серпня 2017 року № 460/3 "Про оформлення ОСОБА_2 кімнати житловою площею 9,5 кв. м у комунальній квартирі АДРЕСА_4". Виселено ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3 із кімнати, житловою площею 9,5 кв. м, у комунальній квартирі АДРЕСА_6, житловою площею 11,6 кв. м, у квартирі АДРЕСА_7 . У задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що при вирішенні питання про видачу ОСОБА_2 ордеру на спірне житло міська рада і департамент з управління житлово-комунальним господарством не врахували, що право користування цією кімнатою зберігається за ОСОБА_1 і що судовими рішеннями від 19 квітня 2012 року і від 30 серпня 2013 року ОСОБА_2 разом із членами своєї сім`ї виселені із цієї кімнати, а ОСОБА_1 усунуто перешкоди у користуванні житлом та вселено її в цю ж кімнату.

Пропуск ОСОБА_1 строку для примусового виконання судового рішення про її вселення не припинило її право користування спірною кімнатою і не тягне за собою виникнення у ОСОБА_2 і членів її сім`ї права користування спірним житлом.

Ордер від 12 жовтня 2010 року № 83 серії "Г" про надання ОСОБА_2 спірної кімнати, на підставі якого вона вселилася в неї з жовтня 2010 року, судовим рішенням визнано недійсним.

Рішення про повторне надання ОСОБА_2 спірної кімнати міською радою не приймалося. Отже, наявні підстави для задоволення позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У серпні 2021 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_5 - подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив суд оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати й залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження указаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, що передбачають вимоги пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

Також заявник вказує на порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі й витребувано цивільну справу № 335/3518/19 із Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя.

У грудні 2021 року указана цивільна справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_1 мала право на користування житловим приміщенням у гуртожитку, натомість під час непроживання останньої у спірному житловому приміщенні статус будинку та спірного приміщення змінився зі статусу кімнати у гуртожитку на статус кімнати в комунальній квартирі житлового будинку.

Тому видача ОСОБА_2 ордеру на кімнату в житловому будинку громадського житлового фонду не порушує права ОСОБА_1 .

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 з 04 жовтня 1993 року зареєстрована у кімнаті АДРЕСА_8, що підтверджується відмітками в її паспорті громадянина України серії НОМЕР_2, виданим Орджонікідзевським районним відділом Управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області 17 травня 2007 року (а. с. 53-54, т. 1).

Заочним рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 28 квітня 2009 року у справі № 2-1088/2009р ОСОБА_1 та її син - ОСОБА_6 були визнані такими, що втратили право користування вказаним житлом з підстав, передбачених статтею 71 ЖК України.

Рішенням виконавчого комітету Запорізької міської ради від 28 вересня 2010 року № 4572 спірну кімнату у комунальній квартирі надано у користування ОСОБА_2, про що було видано ордер № 83 серії "Г". Остання вселилася до цієї кімнати і зареєструвалася в ній з 27 жовтня 2010 року.

До вселення у спірну кімнату ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3 постійно проживали і були зареєстровані у квартирі АДРЕСА_9, житловими площами 11,6 та 12,3 кв. м відповідно.

Відповідно до ордеру від 23 листопада 2011 року № 325 серії "М" ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було виділено житлове приміщення - кімнату, житловою площею 12,3 кв. м у квартирі АДРЕСА_7, в якій указані особи проживали та були зареєстровані (а. с. 105-107, т. 1).

У подальшому рішенням апеляційного суду Запорізької області від 06 квітня 2011 року заочне рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 28 квітня 2009 року про визнання ОСОБА_1 та ОСОБА_6 такими, що втратили право користування житлом, скасовано з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.

Ухвалою суду першої інстанції від 28 жовтня 2011 року допущено поворот виконання заочного рішення, зобов`язано відділ громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Орджонікідзевського РВ ЗМУ ГУМВС України у Запорізькій області відновити реєстрацію ОСОБА_1, ОСОБА_6 у кімнаті АДРЕСА_10, які були зняті з реєстрації на підставі заочного рішення від 28 квітня 2009 року у справі № 2-1088/2009 (а. с. 7-8, т. 1).

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 19 квітня 2012 року у справі №2-1515/11, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 20 червня 2012 року, визнано незаконним рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради від 28 вересня 2009 року № 457/2 у частині надання ОСОБА_2 кімнати № 10/2, житловою площею 9,5 кв. м по АДРЕСА_1 . Визнано недійсним ордер від 12 жовтня 2010 року № 83 серії "Г" на житлове приміщення, що за адресою: АДРЕСА_11, житловою площею 9,5 кв. м. Виселено ОСОБА_2 зі спірної кімнати (а. с. 9-17, т. 1).

Зазначене судове рішення було передано на примусове виконання до органів ВДВС.

Постановою державного виконавця Орджонікідзевського ВДВС Запорізького МУЮ від 26 липня 2012 року на підставі виконавчого листа від 17 лютого 2012 року № 2-1515/11, виданого Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя, щодо виселення ОСОБА_2 із кімнати АДРЕСА_4, було відкрито виконавче провадження № 33544531.

Відповідно до акта державного виконавця від 17 жовтня 2012 року № 972/6 головним державним виконавцем Орджонікідзевського ВДВС Запорізького МУЮ Святченко Є. В. в ході проведення виконавчих дій з виконання виконавчого листа № 2-1515/11 було встановлено, що ОСОБА_2 у кімнаті АДРЕСА_4 не проживає, в указаній кімнаті мешкає її син.

Постановою головного державного виконавця Орджонікідзевського ВДВС Запорізького МУЮ Святченко Є. В. від 23 жовтня 2012 року закінчено виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2-1515/11 на підставі пункту 8 частини першої статті 49 Закону України "Про виконавче провадження", у зв`язку з повним фактичним виконанням згідно з виконавчим документом.

Оскільки у спірній кімнаті без правових підстав проживав ОСОБА_3, що було встановлено державною виконавчою службою у процесі примусового виконання рішення від 19 квітня 2012 року, ОСОБА_1 повторно звернулася до суду за захистом свого порушеного права.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 30 серпня 2013 року у справі № 335/1394/13-ц, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 05 грудня 2013 року, усунуто ОСОБА_1 перешкоди у користуванні кімнатою АДРЕСА_4, виселено ОСОБА_3 та ОСОБА_4 із цієї кімнати. Вселено ОСОБА_1 у житлове приміщення, що за адресою: АДРЕСА_11 . Зобов`язано ОСОБА_2 привести житлове приміщення, що за указаною за адресою у попередній стан шляхом закладення цеглою дверного отвору у стіні, яка є суміжною між кімнатами № 9/56 та АДРЕСА_4 (а. с. 18-28, т. 1).

Постановою державного виконавця Орджонікідзевського ВДВС Запорізького МУЮ Приставка Р. О. від 01 березня 2014 на підставі виконавчого листа від 10 лютого 2014 року № 335/1394-ц відкрито виконавче провадження № 42163917 щодо виселення ОСОБА_4 та ОСОБА_3 із кімнати 10/2 по АДРЕСА_1 (а. с. 36).

Відповідно до акта державного виконавця від 04 липня 2014 року за адресою, указаною у виконавчому листі, проживає ОСОБА_2 (а. с. 37, т. 1).

Постановою державного виконавця від 07 липня 2014 року виконавче провадження щодо виселення ОСОБА_4 та ОСОБА_3 закрито (а. с. 38, т. 1).

06 серпня 2014 року державним виконавцем складено акт, в якому зазначено, що рішення суду в частині закладення дверного отвору між кімнатами виконано, того ж дня постановою державного виконавця закрито виконавче провадження (а. с. 118, т. 1).

Рішення суду в частині вселення ОСОБА_1 до спірної кімнати у примусовому порядку не виконувалося.

Державною службою в процесі виконання судового рішення від 30 серпня 2013 року було встановлено, що у спірну кімнату повторно вселилася ОСОБА_2, тому ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про повторне виселення ОСОБА_2 і про поновлення строку пред`явлення виконавчого листа про своє вселення до спірної кімнати.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду від 04 серпня 2016 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 02 листопада 2016 року, ОСОБА_1 відмовлено у поновленні строку пред`явлення виконавчого листа до виконання у частині її вселення у спірне приміщення (а. с. 108-113, т. 1).

З квітня 2016 року у проваджені судів різних інстанції перебувала заява ОСОБА_1 про повторне виселення ОСОБА_2 зі спірної кімнати. Ухвалою Орджонікідзевського районного суду від 17 листопада 2016 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 17 січня 2017 року, ОСОБА_1 було відмовлено у задоволенні заяви про повторне виселення боржників зі спірної кімнати.

Постановою Верховного Суду від 12 грудня 2018 року ухвалу Орджонікідзевського районного суду від 17 листопада 2016 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 17 січня 2017 року, якими ОСОБА_1 було відмовлено у задоволенні заяви про повторне виселення боржників зі спірної кімнати, скасовано з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції (а. с. 41-46, т. 1).

Незважаючи на указані обставини, 22 травня 2017 року КП "Наше місто", на балансі якого перебувала спірна кімната, звернулося до міського голови із клопотанням про видачу ордерів мешканцям житлового будинку АДРЕСА_1 за фактом проживання, у тому числі, й на ім`я ОСОБА_2 на спірну кімнату АДРЕСА_12 . Як зазначено у довідці, що додавалася до подання, ОСОБА_2 зареєстрована і проживає у цій кімнаті з 27 жовтня 2010 року.

Рішенням виконавчого комітету Запорізької міської ради від 28 серпня 2017 року № 460/3 "Про оформлення ордерів мешканцям житлового будинку по АДРЕСА_1" ухвалено про видачу ордерів мешканцям житлового будинку АДРЕСА_1, на підставі поданих документів та за фактом проживання (а. с. 160, т.1).

У додатку до рішення виконкому під № 1 списку значиться ОСОБА_2 як така, що постійно проживає у кімнаті АДРЕСА_13 .

На підставі указаного рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради відповідача ОСОБА_2 включено до списку мешканців указаного будинку на оформлення державних ордерів за фактом проживання, що є Додатком до цього рішення (а. с. 6, т.1).

ОСОБА_2 на виконання рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради від 28 серпня 2017 року № 460/3 оформлено ордер на кімнату жилою площею 9,5 кв. м у комунальній квартирі АДРЕСА_5 .

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до вимог частин першої, другої статті 400 ЦПК України Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

До способів захисту цивільних прав та інтересів віднесено припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення (пункти 3 та 4 частини другої статті 16 ЦК України).

У постанові від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що захист має бути ефективним, тобто повинен здійснюватися з використанням такого способу захисту, який може відновити, наскільки це можливо, відповідні права, свободи й інтереси позивача.

Згідно зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.

Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом (частина четверта статті 9 ЖК України).

Згідно з частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до статті 47 Конституції України, кожен має право на житло. Складовими права на житло є забезпечення умов з приводу можливості кожного громадянина мати житло і гарантовану непорушність права користування житлом. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Аналогічне право на житло закріплене у статті 1 ЖК України.

Згідно з частиною другою статті 9 ЖК України ніхто не може бути обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Відповідно до статті 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться у судовому порядку.

Згідно з частиною другою статті 58 ЖК України ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення.

Ордер на житлове приміщення може бути визнаний недійсним у судовому порядку у випадках подання громадянами не відповідаючих дійсності відомостей про потребу в поліпшенні житлових умов, порушення прав інших громадян або організацій на зазначене в ордері жиле приміщення, неправомірних дій службових осіб при вирішенні питання про надання жилого приміщення, а також в інших випадках порушення порядку і умов надання жилих приміщень (частина перша статті 59 ЖК України).

Згідно зі статтею 117 ЖК України у разі визнання ордера на жиле приміщення недійсним внаслідок неправомірних дій осіб, які одержали ордер, вони підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення. У випадках визнання ордера на жиле приміщення недійсним з інших підстав, крім випадку, передбаченого частиною першою цієї статті, громадяни, зазначені в ордері, підлягають виселенню з наданням іншого жилого приміщення або приміщення, яке вони раніше займали.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Кривіцька і Кривіцький проти України" (Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine, заява № 30856/03) поняття "житло" не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло.

Предметом спору у цій справі є кімната, житловою площею 9,5 кв. м, що у комунальній квартирі АДРЕСА_5 . До червня 2014 року спірне житло мало статус кімнати у комунальній квартирі, яка використовувалася під гуртожиток для малих сімей. Рішенням Запорізької міської ради від 27 червня 2014 року № 18 у житловому будинку АДРЕСА_1 без проведення реконструкції змінено статус комунальної квартири АДРЕСА_14 зі статусу квартири, яка використовується під гуртожиток для малих сімей, на статус комунальної квартири даного житлового будинку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 04 жовтня 1993 року зареєстрована у кімнаті АДРЕСА_8, що підтверджується відмітками в її паспорті громадянина України серії НОМЕР_2, виданим Орджонікідзевським РВ УМВС України у Запорізькій області 17 травня 2007 року. (а. с. 53-54, т. 1).

Заочним рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 28 квітня 2009 року у справі № 2-1088/2009р ОСОБА_1 та її син ОСОБА_6 були визнані такими, що втратили право користування вказаним житлом з підстав, передбачених статтею 71 ЖК України.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 28 жовтня 2011 року допущено поворот виконання указаного заочного рішення, зобов`язано відділ громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Орджонікідзевського РВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області відновити реєстрацію ОСОБА_1, ОСОБА_6 у кімнаті № 1 блоку № 10 гуртожитку по АДРЕСА_1, які були зняті з реєстрації на підставі заочного рішення від 28 квітня 2009 року у справі № 2-1088/2009 (а. с. 7-8 т. 1).

Відтак, правильно зазначено судом апеляційної інстанції, що фактично реєстрація позивачки у спірній кімнаті була відновлена 25 травня 2012 року, проте вселитися вона разом із сином в неї не змогла, оскільки у спірне житло вселилася та проживала ОСОБА_2 на підставі ордеру від 12 жовтня 2010 року № 83 серії "Г".

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 19 квітня 2012 року у справі № 2-1515/11, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 20 червня 2012 року, визнано незаконним рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради від 28 вересня 2009 року № 457/2 у частині надання ОСОБА_2 кімнати № 10/2, житловою площею 9,5 кв. м по АДРЕСА_1 . Визнано недійсним ордер від 12 жовтня 2010 року № 83 серії "Г" на житлове приміщення, що за адресою: АДРЕСА_11, житловою площею 9,5 кв. м. Виселено ОСОБА_2 зі спірної кімнати (а. с. 9-17).

Указане судове рішення було передано на примусове виконання до органів ВДВС.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 30 серпня 2013 року у справі № 335/1394/13-ц, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 05 грудня 2013 року, усунуто ОСОБА_1 перешкоди у користуванні кімнатою АДРЕСА_4 та виселено ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з цієї кімнати. Вселено ОСОБА_1 у житлове приміщення, що за адресою: АДРЕСА_15 . Зобов`язано ОСОБА_2 привести указане житлове приміщення у попередній стан шляхом закладення цеглою дверного отвору в стіні, яка є суміжною між кімнатами АДРЕСА_16 та АДРЕСА_4 (а. с. 18-28, т. 1).

Отже, як правильно указано апеляційним судом, що незважаючи на вказані вище обставини, 22 травня 2017 року КП "Наше місто", на балансі якого перебувала спірна кімната, звернулося до міського голови із клопотанням про видачу ордерів мешканцям житлового будинку АДРЕСА_1 за фактом проживання, у тому числі, й на ім`я ОСОБА_2 на спірну кімнату АДРЕСА_12 . Як зазначено у довідці, що додавалася до подання, ОСОБА_2 зареєстрована та проживає у цій кімнаті з 27 жовтня 2010 року.

Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що ордер на спірну кімнату підлягає визнанню недійсним, оскільки ОСОБА_2 втратила право користування цим спірним житлом на підставі судових рішень від 19 квітня 2012 року та від 30 серпня 2013 року, тому остання підлягає виселенню разом із членами її сім`ї без надання іншого житла у кімнату, яку вони займали раніше, а саме: у кімнату № НОМЕР_3, житловою площею 11,6 кв. м, що у квартирі АДРЕСА_17 у цьому ж житловому будинку.

Цим висновком апеляційного суду також спростовується й довід касаційної скарги, що ОСОБА_2 незаконно позбавлена житла, оскільки, як встановлено судом апеляційної інстанції, до вселення у спірну кімнату відповідачі у цій справі ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 постійно проживали і були зареєстровані у квартирі АДРЕСА_9, житловими площами 11,6 та 12,3 кв. м відповідно.

Посилання касаційної скарги на те, що ОСОБА_1 мала право на користування житловим приміщенням у гуртожитку, а статус будинку та спірного приміщення змінився зі статусу кімнати у гуртожитку на статус кімнати в комунальній квартирі житлового будинку безпідставні, оскільки при видачі ордеру на ім`я ОСОБА_2, міськвиконкомом порушені права ОСОБА_1 на зазначене в ордері жиле приміщення, що за статтею 58 ЖК України є підставою для визнання ордеру недійсним.

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції на підставі належним чином оцінених доказів дійшов правильного висновку про те, що відповідач не мала права на користування спірною кімнатою, при цьому чинить позивачу перешкоди у здійсненні її права на користування цією кімнатою. Крім того, ОСОБА_1 не була визнана такою, що втратила право користування спірним житлом.

Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність ухваленого судового рішення апеляційної інстанції не впливають, а направлені виключно на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.