у справі за позовом Об`єднання комітетів для євреїв бувшого Радянського Союзу, Представництва Американського об`єднання комітетів для євреїв бувшого Радянського Союзу до Головного управління Держгеокадастру у Волинській області, ОСОБА_1, ОСОБА_2, виробничо-комерційного приватного підприємства "Агропромтехцентр", треті особи: Тойкутська сільська рада Ковельського району Волинської області, Управління культури Волинської обласної державної адміністрації, ОСОБА_3, Ковельська районна державна адміністрація Волинської області, про визнання недійсними наказів, свідоцтв про право власності на землю, договору купівлі-продажу земельної ділянки.

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2015 року Об`єднання комітетів для євреїв бувшого Радянського Союзу, Представництво Американського об`єднання комітетів для євреїв бувшого Радянського Союзу звернулися до суду з позовом до Головного управління Держгокадастру у Волинській області, ОСОБА_1, ОСОБА_2, виробничо-комерційного приватного підприємства "Агропромтехцентр" (далі - ВКПП "Агропромтехцентр"), треті особи: Тойкутська сільська рада Ковельського району Волинської області, Управління культури Волинської обласної державної адміністрації, ОСОБА_3, Ковельська районна державна адміністрація Волинської області, про визнання недійсними наказів, свідоцтв про право власності на землю, договору купівлі-продажу земельної ділянки.

Позовна заява мотивована тим, що відповідно до пунктів "А", "Б", "Г" статті 2А Статуту Об`єднання комітетів для євреїв бувшого Радянського Союзу, благочинна організація утворена з метою просвітництва та запобігання дискримінації осіб єврейської національності через віросповідання та національність.

Реалізовуючи статутні цілі, в межах визначених законодавством України та міжнародними угодами, протягом кількох років Представництво Американського об`єднання комітетів для євреїв бувшого Радянського Союзу замовляло роботи з документальних досліджень археологічної спадщини - давніх поховань єврейського кладовища в селі Тойкут Ковельського району Волинської області як нововиявленої пам`ятки історії місцевого значення та її державної реєстрації. Під час проведення досліджень наявність давніх поховань знайшла своє підтвердження, у зв`язку з чим позивачі зверталися до компетентних органів про вжиття заходів з метою збереження об`єкта культурної спадщини. Територіальні органи Держземагентства та Ковельська районна державна адміністрація Волинської області повідомляли про необхідність проведення археологічних досліджень для встановлення чітких меж місць поховань і їх охоронних зон та про те, що питання використання цієї території знаходиться на постійному контролі, наголосивши при цьому на необхідності дотримання статті 28 Закону України "Про поховання та похоронну справу", а саме на неможливості відчуження будь-яких речових прав на землі, на яких розташовані місця поховань.

Представництву Американського об`єднання комітетів для євреїв бувшого Радянського Союзу надано дозвіл на збір матеріалів для упорядкування території давнього єврейського кладовища в селі Тойкут.

На території кладовища у 1987 році була збудована капличка, а у 2005 році встановлений пам`ятний знак євреям, загиблим у часи Голокосту, на підставі рішення сесії Тойкутської сільської ради 2003 року про встановлення пам`ятного знака на місці масового захоронення євреїв, розстріляних фашистами в 1942 році.

Зважаючи на те, що в національних культурних традиціях єврейського народу велике значення надається місцям поховань, кладовищам, а померлим - велика пошана, використання земель, на яких розташовані давні поховання, впливає на права та охоронювані законом інтереси позивачів, у тому числі й на реалізацію статутних цілей, зокрема проведення діяльності, спрямованої на захист релігійних, наукових та просвітницьких цінностей національної меншини.

Отже, як зазначали позивачі, вони зацікавлені у тому, щоб місце масових поховань - давнє кладовище на спірній земельній ділянці було віднесено до переліку об`єктів археологічної спадщини, а земельна ділянка залишалася у державній власності з цільовим призначенням - землі історико-культурного призначення, оскільки лише таким чином буде забезпечено право національної меншини на збереження національних культурних традицій єврейського народу, вшанування пам`яті загиблих, а також забезпечення прав громадських організацій на участь в охороні культурної спадщини. Такі висновки узгоджуються також із нормами міжнародного права, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 20 липня 1998 року № 604-р "Про додаткові заходи щодо збереження місць поховань у населених пунктах України" (604-98-р) , умовами Міжурядової Угоди, укладеної між Урядом України та Урядом Сполучених Штатів Америки "Про охорону та збереження культурної спадщини" від 04 березня 1994 року.

Території давнього єврейського кладовища в селі Тойкут та давніх поховань були предметом дослідження позивачами. Із цією метою вивчалися архівні документи, що зберігаються як у вітчизняних, так і в зарубіжних архівах. Ці документи опрацьовували фахівці у сфері археології, геодезії, картографії, тощо. У подальшому ці документи стали підставою для виготовлення паспорта об`єкта культурної спадщини "Єврейський цвинтар. Місце масових розстрілів і поховань".

Позивачам з листування з органами Держземагентства стало відомо про те, що на землях, на яких встановлено наявність давніх поховань, розташована деревообробна дільниця, яка належить приватному підприємцю ОСОБА_1, для обслуговування якої Ковельська районна державна адміністрація Волинської області передала земельну ділянку в користування на умовах оренди.

У зв`язку з викладеним позивачі оскаржили розпорядження та договір оренди в судовому порядку.

Під час розгляду справи апеляційним господарським судом на підставі поданих відповідачами - Ковельською районною державною адміністрацією Волинської області та підприємцем ОСОБА_1 документів, а також даних Публічної кадастрової карти України, встановлено, що речові права на іншу частину земель давніх поховань Ковельською районною державною адміністрацією Волинської області та Головним управлінням Держкомзему у Волинській області також відчужено.

За даними Публічної кадастрової карти, земельна ділянка з кадастровим номером 0722182800:06:002:0001 площею 0,2789 га, передана у приватну власність, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд, входить до складу земельної ділянки кадастровий номер 0722182800:06:002:0657, яка є у державній власності, призначена для комерційного використання. Земельна ділянка, кадастровий номер 0722182800:06:002:0738, площею 1,3 га, передана у приватну власність та призначена для ведення особистого селянського господарства.

Оскільки зазначені землі розташовані в межах давніх поховань єврейського кладовища та масових розстрілів років Другої світової війни, відповідачі не мали правових підстав для відчуження прав на них без проведення археологічних досліджень та отримання позитивних висновків компетентних органів. Тобто, відповідачі, приймаючи спірні рішення, не лише порушили вимоги земельного законодавства, а й вийшли за межі визначених законом повноважень та розпорядилися землями історико-культурного призначення.

Оскаржувані рішення та оспорювані правочини порушують права та інтереси позивачів, вимоги земельного та цивільного законодавства, а також вимоги міжнародного права.

Україна є учасницею Конвенції про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини від 16 листопада 1972 року, Європейської конвенції про охорону археологічної спадщини від 16 січня 1992 року. На виконання міжнародних зобов`язань прийнято закони України від 08 червня 2000 року "Про охорону культурної спадщини" (1805-14) , від 18 березня 2004 року "Про охорону археологічної спадщини" (1626-15) , Загальнодержавну програму збереження та використання об`єктів культурної спадщини на 2004-2010 роки, затверджену Законом України від 20 квітня 2004 року.

Об`єктом культурної спадщини є місце, споруда, комплекс (ансамбль), їх частини, пов`язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об`єкти, інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об`єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність. Відповідно до частини другої статті 2 Закону України "Про охорону культурної спадщини" до історичних об`єктів культурної спадщини належать окремі поховання та некрополі, місця масових поховань померлих, визначні місця, пов`язані з важливими історичними подіями, з життям та діяльністю відомих осіб, культурою та побутом народів. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 20 липня 1998 року № 604-р (604-98-р) органи місцевого самоврядування та державної влади зобов`язано: взяти на облік місця, де залишилися сліди давніх поховань, організувати їх обстеження та вивчення; провести роботу з вивчення стану закритих кладовищ, у тому числі кладовищ національних меншин; продовжувати здійснювати заходи щодо облаштування цих місць, їх утримання та збереження; не допускати проведення будівельних робіт у місцях, де залишилися сліди давніх поховань, та на території закритих кладовищ.

Згідно з Європейською конвенцією про охорону археологічної спадщини від 16 січня 1992 року, ратифікованою Законом України від 10 грудня 2003 року № 1369, держави - учасниці зобов`язані при плануванні та забудові сільських територій виконувати адміністративні, наукові та наглядові процедури з метою визначення необхідності врахування потреб охорони археологічної спадщини.

Отже, на думку позивачів, Головне управління Держкомзему у Волинській області та Ковельська районна державна адміністрація Волинської області перед прийняттям рішень про надання земельної ділянки зобов`язані були замовити проведення археологічних досліджень на предмет наявності археологічних пам`яток, обстежити та вивчити земельну ділянку, що планувалася для передання у власність для потреб, не визначених статтею 54 ЗК України.

Однак відповідачі зазначених вимог не виконали, чим порушили права та охоронювані законом інтереси позивачів у справі як представників національної меншини в Україні.

Не виконавши згаданих вимог міжнародного права, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, відповідачі прийняли рішення про передання земельних ділянок у власність, посилаючись на те, що об`єкт культурної спадщини не занесений до Реєстру об`єктів культурної спадщини.

Викладене свідчить про порушення відповідачами вимог земельного та цивільного законодавства, а також вимог міжнародного права, під час прийняття оскаржуваних рішень та надання земельних ділянок у власність, що відповідно до статі 211 Земельного кодексу України (2768-14) (далі - ЗК України (2768-14) ), частини першої статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) є безумовною підставою для визнання недійсними та скасування рішень відповідачів, що стали підставою для передання земельних ділянок з кадастровими номерами 0722182800:06:002:0001 та 0722182800:06:002:0738 у власність.

З урахуванням наведеного та уточнених позовних вимог, позивачі остаточно просили:

- визнати недійсними та скасувати наказ ГУ Держземагентства у Волинській області від 16 липня 2014 року № 3-209/15-14-СГ "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою"; наказ ГУ Держземагентства у Волинській області від 12 вересня 2014 року № 3-580/15-14-СГ "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність";

- визнати недійсним свідоцтво про право власності на земельну ділянку від 18 вересня 2014 року № 27004789, видане на ім`я ОСОБА_1 ;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, кадастровий номер 0722182800:06:002:0738, укладений 01 жовтня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (реєстраційний номер 2406);

- скасувати державну реєстрацію права власності на земельні ділянки з кадастровим номером 0722182800:06:002:0744 площею 1,2081 га, здійснену 26 березня 2019 року за реєстраційним номером 30916866, та з кадастровим номером 0722182800:06:002:0745 площею 0,0919 га, здійснену 02 серпня 2019 року за реєстраційним номером 32695734 на ім`я ВКПП "Агропромтехцентр".

Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 20 жовтня 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Волинської області від 07 лютого 2018 року, у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 25 вересня 2019 року касаційну скаргу Представництва Американського об`єднання комітетів для євреїв бувшого Радянського Союзу задоволено частково. Рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 20 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду Волинської області від 07 лютого 2018 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не перевірили підстав передачі спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_1, існування будь-яких обмежень щодо користування земельною ділянкою на час її виділення користувачеві з урахуванням того, що пошукові та дослідницькі роботи стосовно місця розташування давніх єврейських поховань та місця масових розстрілів на цій земельній ділянці почались ще у 2004 році. Також суди не визначили моменту, з якого об`єкт культурної спадщини підлягає охороні; не встановили залежності факту охорони об`єкта культурної спадщини від унесення його до переліку та реєстру; обов`язковості проведення досліджень земельних ділянок на наявність об`єктів культурної спадщини перед прийняттям рішення повноважними органами про їх передачу у власність; необхідності встановлення категорії земель, якщо така раніше не встановлювалась або якщо встановленої раніше категорії на момент виникнення правовідносин вже не існувало.

Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 30 серпня 2021 року, залишеним без змін постановою Волинського апеляційного суду від 22 грудня 2021 року, позов задоволено.

Визнано недійсними та скасовано наказ Головного управління Держземагентства у Волинській області від 16 липня 2014 року № 3-209/15-14-СГ "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою"; наказ Головного управління Держземагентства у Волинській області від 12 вересня 2014 року № 3-580/15-14-СГ "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність".

Визнано недійсними свідоцтво про право власності від 18 вересня 2014 року на нерухоме майно - земельну ділянку площею 1,3 га з кадастровим номером 0722182800:06:002:0738, з цільовим призначенням: для ведення особистого селянського господарства, видане на ім`я ОСОБА_1 ; договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 1,3 га з кадастровим номером 0722182800:06:002:0738, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, реєстраційний номер 2406, що укладений 01 жовтня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Визнано недійсною та скасовано державну реєстрацію права власності на земельні ділянки з кадастровим номером 0722182800:06:002:0744 площею 1,2081 га, здійснену 26 березня 2019 року за реєстраційним номером 30916866, та з кадастровим номером 0722182800:06:002:0745 площею 0,0919 га, здійснену 02 серпня 2019 року за реєстраційним номером 32695734 на ім`я ВКПП "Агропромтехцентр".

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що виділення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 було проведено із порушенням вимог законодавства, яким установлений спеціальний порядок виявлення, дослідження та встановлення режиму використання земель, які необхідно відносити до земель історико-культурного призначення. Перед прийняттям рішення щодо надання ділянки для ведення особистого селянського господарства не було замовлено проведення археологічних досліджень на предмет наявності археологічних пам`яток, не обстежено та не вивчено її належним чином, не отримано висновок органу охорони культурної спадщини. Державна землевпорядна експертиза не проводилася.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у січні 2022 року до Верховного Суду, ВКПП "Агропромтехцентр", посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 14 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі за касаційною скаргою ВКПП "Агропромтехцентр", витребувано її з Ковельського міськрайонного суду Волинської області.

27 квітня 2022 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ВКПП "Агропромтехцентр" посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 11 листопада 2014 року у справі № 21-405а14, від 30 вересня 2015 року у справі № 3-553гс15, від 09 листопада 2016 року у справі № 916/654/15-г, від 06 жовтня 2015 року у справі № 21-1306а15, від 11 жовтня 2016 року у справі № 816/4340/14 та постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 802/950/17-а, від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/17, постанові Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 914/1445/19.

У касаційній скарзі ВКПП "Агропромтехцентр" зазначає, що суди необґрунтовано скасували накази ГУ Держземагентства у Волинській області від 16 липня 2014 року № 3-209/15-14-СГ та від 12 вересня 2014 року № 3-580/15-14-СГ. Уповноваженими державними органами та органами місцевого самоврядування не вживалися заходи щодо віднесення спірної земельної ділянки до категорії земель історико-культурного призначення та до зміни цільового призначення земельної ділянки державної власності. Суди помилково вважали, що постанова Львівського окружного адміністративного суду від 27 березня 2017 року у справі № 813/3160/16 має преюдиційне значення для цієї справи.

Доводи інших учасників справи

У квітні 2022 року ГУ Держгеокадастру у Волинській області засобами електронного зв`язку подало пояснення до касаційної скарги ВКПП "Агропромтехцентр", у яких підтримує доводи касаційної скарги та просить її задовольнити. У поданих поясненнях ГУ Держгеокадастру у Волинській області зазначає, що позивачами не доведено на підставі яких документів земельна ділянка, площею 1,3 га, кадастровий номер 0722182800:06:002:0738, віднесена до земель історико-культурного призначення, не надано доказів віднесення вказаної земельної ділянки до земель історико-культурного призначення в порядку, визначеному Законом України "Про охорону культурної спадщини" (1805-14) та постановою Кабінету Міністрів України від 22 травня 2019 року № 452 "Про затвердження Порядку визначення категорій пам`яток" (452-2019-п) .

У червні 2022 року Представництво Американського об`єднання комітетів для євреїв бувшого Радянського Союзу подало відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що наказом ГУ Держземагентства у Волинській області від 16 липня 2014 року № 3-209/15-14-СГ "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою" ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 1,3 га (землі державної власності сільгосппризначення (сіножаті)) у власність для ведення особистого селянського господарства, розташованої за межами населених пунктів Тойкутської сільської ради Ковельського району Волинської області (т. 1 а. с. 134).

Наказом ГУ Держземагентства у Волинській області від 12 вересня 2014 року № 3-580/15-14-СГ "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність" затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої за межами населених пунктів Тойкутської сільради Ковельського району Волинської області, ОСОБА_1 у власність для ведення особистого селянського господарства; надано ОСОБА_1 у власність земельну ділянку площею 1,30 га кадастровий номер 0722182800:06:002:0738 для ведення особистого селянського господарства із земель сільгосппризначення державної власності, розташовану за межами населених пунктів Тойкутської сільради Ковельського району Волинської області (т. 1 а. с. 162).

ОСОБА_1 видано свідоцтво серії НОМЕР_1 (індексний номер 27004789) від 18 вересня 2014 року про право власності на нерухоме майно - земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 1,3 га, кадастровий номер 0722182800:06:002:0738, та здійснено реєстрацію права власності на земельну ділянку, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності серії ЕЕК 487687 (індексний номер 27004914) від 18 вересня 2014 року (т. 1 а. с. 163, 164).

Згідно з договором купівлі-продажу земельної ділянки від 01 жовтня 2015 року, укладеним між ОСОБА_1 (продавцем) та ОСОБА_2 (покупцем), продавець зобов`язався передати земельну ділянку у власність покупцеві, а покупець зобов`язався прийняти її і сплатити за неї визначену грошову суму. Предметом договору є спірна земельна ділянка площею 1,3 га, кадастровий номер 0722182800:06:002:0738, з призначенням для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Тойкутської сільської ради Ковельського району Волинської області (т. 1 а. с. 223, 224).

01 жовтня 2015 року проведено державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 1,3 га, кадастровий номер 0722182800:06:002:0738, що підтверджується відомостями інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 11 листопада 2015 року № 47404293 (т. 1 а. с. 204, 205).

ОСОБА_2 надав вказану земельну ділянку в оренду ВКПП "Агропромтехцентр" строком на 7 років на підставі договору оренди землі № б/н від 16 грудня 2015 року, зареєстрованого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 16 грудня 2015 року (т. 2 а. с. 214, 215).

За договором купівлі-продажу цієї земельної ділянки від 18 січня 2016 року ОСОБА_2 відчужив спірну земельну ділянку ОСОБА_3, повідомивши нового власника, що земельна ділянка перебуває в оренді (т. 2 а. с. 199).

Земельна ділянка площею 1,3 га, кадастровий номер 0722182800:06:002:0738, розташована за межами населених пунктів Тойкутської сільради Ковельського району Волинської області, поділена на дві окремі земельні ділянки: з кадастровим номером 0722182800:06:002:0744, площею 1,2081 га, та з кадастровим номером 0722182800:06:002:0745, площею 0,0919 га, що підтверджується витягами з державного земельного кадастру про земельну ділянку від 20 липня 2017 року № НВ - 0703217172017, від 20 липня 2017 року № НВ - 0703217162017 (т. 8 а. с. 75-84).

Право власності на вказані земельні ділянки на підставі актів прийому-передачі внеску учасника ОСОБА_3 у статутний капітал приватного підприємства від 12 березня 2019 року та від 31 липня 2019 року зареєстровано за ВКПП "Агропромтехцентр", що підтверджується записами в Державному реєстрі речових прав від 26 березня 2019 року № 30916866 та від 02 серпня 2019 року № 32695734 (т. 8 а. с.136, 137).

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За змістом статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Саме суд здійснює захист осіб, права та охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості звернутися з відповідною заявою до компетентного суду.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частинами першою, четвертою статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають як із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, так і з інших дій, які за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування.

Згідно з частиною першою статті 116 ЗК України (у редакції, чинній на час прийняття спірного наказу) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Відповідно до статті 122 ЗК України вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Аналізуючи наведені норми у їх сукупності, можна дійти висновку, що прийняття органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування ненормативного акта породжує виникнення правовідносин, пов`язаних із реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів у сфері земельних правовідносин. Тобто рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування є підставою для виникнення, зміни або припинення прав та обов`язків фізичних та юридичних осіб.

Згідно із статтею 3 Закону України "Про охорону культурної спадщини" органами управління у сфері охорони культурної спадщини є спеціально уповноважені органи, до яких віднесені органи охорони культурної спадщини місцевого самоврядування.

Обов`язки із забезпечення охорони, планування та впорядкування територій місць поховання, в силу вимог частини п`ятої статті 8, статті 31, частини другої статті 23 Закону України "Про поховання та похоронну справу" покладено на органи місцевого самоврядування та їх виконавчі органи.

Статтею 3 цього ж Закону визначено, що правову основу діяльності в галузі поховання становлять Конституція України (254к/96-ВР) , цей Закон, інші закони України, міжнародні договори України тощо. Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про поховання померлих, застосовуються норми міжнародного договору.

Відповідно до Міжурядової Угоди, укладеної між Урядом України та Урядом Сполучених Штатів Америки від 04 березня 1994 року "Про охорону та збереження культурної спадщини" - кладовища, поховання жертв репресій тоталітарних режимів визначені об`єктами культурної спадщини, які підлягають до збереження та охороні в цілях і рамках цієї Угоди. Сторони (Україна та США) взяли на себе зобов`язання щодо виконання умов даної Угоди.

Поняття "культурна спадщина", в межах цієї Угоди, означає культові заклади, місця історичного значення, пам`ятники, кладовища та меморіали загиблим, а також архівні матеріали, які мають до цього відношення.

Стаття 6 Закону України "Про охорону культурної спадщини" та Порядок обліку об`єктів культурної спадщини, затверджений наказом Міністерства культури України від 11 березня 2013 року № 158 (z0528-13) , визначають, що тільки органи охорони культурної спадщини обласних, районних адміністрацій та виконкомів міських, селищних рад населених пунктів, занесених до Списку історичних населених місць України, виконують функції замовника та укладають з цією метою контракти на виявлення, дослідження об`єктів культурної спадщини з метою визначення наявності та культурної цінності об`єкта культурної спадщини, а також одержання нової інформації про ці об`єкти.

Відповідно до частини другої статті 2 Закону України "Про охорону культурної спадщини" до історичних об`єктів культурної спадщини належать окремі поховання та некрополі, місця масових поховань померлих, визначні місця, пов`язані з важливими історичними подіями, з життям та діяльністю відомих осіб, культурою та побутом народів. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 20 липня 1998 року № 604-р "Про додаткові заходи щодо збереження місць поховань у населених пунктах України" (604-98-р) зобов`язано, зокрема, обласні державні адміністрації із залученням громадських організацій, у тому числі організацій національних меншин впродовж 1998-1999 років взяти на облік місця, де залишилися сліди давніх поховань, організувати їх обстеження та вивчення з наступним оприлюдненням результатів досліджень в засобах масової інформації; провести роботу з вивчення стану закритих кладовищ, у тому числі кладовищ національних меншин та місць масового розстрілу населення, продовжувати здійснювати заходи щодо облаштування цих місць, їх утримання та збереження; не допускати проведення будівельних робіт у місцях, де залишились сліди давніх поховань, та на території закритих кладовищ.

Статтями 1, 4-6 Рамкової конвенції про захист національних меншин від 01 лютого 1995 року, ратифікованої Україною 09 грудня 1997 року, передбачено, що захист національних меншин та прав і свобод осіб, які належать до цих меншин, є невід`ємною частиною міжнародного захисту прав людини і як такий є одним з напрямків міжнародного співробітництва. Сторони зобов`язуються гарантувати особам, які належать до національних меншин, право рівності перед законом та право на рівний правовий захист. У цьому зв`язку будь-яка дискримінація на підставі приналежності до національної меншини забороняється. Сторони зобов`язуються вжити, у разі необхідності, належних заходів з метою досягнення у всіх сферах економічного, соціального, політичного та культурного життя повної та справжньої рівності між особами, які належать до національної меншини, та особами, які належать до більшості населення. У цьому зв`язку, вони належним чином враховують конкретне становище осіб, які належать до національних меншин. Сторони зобов`язуються створити необхідні умови для того, щоб особи, які належать до національних меншин, мали можливість зберігати та розвивати свою культуру, зберігати основні елементи своєї самобутності, зокрема релігію, мову, традиції та культурну спадщину. Без шкоди для заходів, що вживаються згідно з їх загальною політикою інтеграції, Сторони утримуються від політики та практики асиміляції осіб, які належать до національних меншин, проти їхньої волі і захищають цих осіб від будь-яких дій, спрямованих на таку асиміляцію. Сторони заохочують атмосферу терпимості та міжкультурного діалогу і вживають ефективних заходів для поглиблення взаємної поваги, взаєморозуміння та співробітництва між усіма особами, що проживають в межах їхньої території, незалежно від їхньої етнічної, культурної, мовної або релігійної самобутності, зокрема в галузях освіти, культури та засобів масової інформації. Сторони зобов`язуються вживати належних заходів для захисту осіб, які можуть стати об`єктами погроз або актів дискримінації, ворожого ставлення чи насильства на підставі їхньої етнічної, культурної, мовної або релігійної самобутності.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 27 березня 2017 року, яка набрала законної сили, у справі № 813/3160/16 за позовом Об`єднання комітетів для євреїв колишнього Радянського Союзу, Представництва Американського об`єднання комітетів для євреїв бувшого Радянського Союзу до Волинської обласної державної адміністрації, треті особи: Тойкутська сільська рада Ковельського району Волинської області, Кабінет Міністрів України, Міністерство культури України, Міністерство закордонних справ України, Управління культури Волинської обласної державної адміністрації, про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання до вчинення дій, визнано протиправною бездіяльність Волинської обласної державної адміністрації щодо невиконання вимог розпорядження Кабінету Міністрів України від 20 липня 1998 року № 604-р (604-98-р) в частині пунктів 2, 3, 4 щодо місць давніх поховань - "Єврейський цвинтар. Місце масових розстрілів і поховань", що знаходяться на території Тойкутської сільської ради Ковельського району Волинської області та зобов`язано Волинську обласну державну адміністрацію виконати вимоги пунктів 2, 3, 4 розпорядження Кабінету Міністрів України від 20 липня 1998 року № 604-р (604-98-р) щодо місць давніх поховань - "Єврейський цвинтар. Місце масових розстрілів і поховань", що знаходяться на території Тойкутської сільської ради Ковельського району Волинської області (т. 4 а. с. 217-226).

Зі змісту цього судового рішення встановлено, що листом від 01 серпня 2014 року № 189/1-07 ДП "НДЦ "Охоронна археологічна служба України" повідомило начальника Управління культури Волинської обласної державної адміністрації, що працівниками ДП "Волинські старожитності" 01 серпня 2014 року було засвідчено факт вандалізму та нищення на пам`ятці місцевого значення "Єврейський цвинтар. Братські могили" у с. Тойкут Ковельського району. Приблизно 14-21 липня 2014 року на ділянці ОСОБА_1 проводилися земляні роботи - прокладання траншеї під електричний кабель (глибиною 1,2 м). Від безпосередніх виконавців цих робіт вдалося дізнатися, що були виявленні людські рештки, які прикопані назад у траншею. У присутності представника ДП "Волинські старожитності" викопано ще три кістки людей.

Також цим судовим рішенням встановлено, що на засіданні Консультативної ради з питань охорони культурної спадщини Управління культури Волинської обласної державної адміністрації (далі - Консультативна рада) від 27 січня 2015 року, оформленому протоколом № 1, розглядалися пропозиції щодо занесення нововиявлених об`єктів культурної спадщини, розташованих на території Ковельського району, до Переліку об`єктів культурної спадщини, як пам`яток історії місцевого значення, зокрема щодо об`єкта "Пам`ятний комплекс розстріляним євреям у с. Тойкут". Консультативна рада рекомендувала Ковельській районній державній адміністрації об`єднати території двох споруд - каплички та пам`ятного знака на місці розстрілу єврейського населення с. Несухоїже спільною загорожею та чітко визначити територію, яку має охоплювати нововиявлена пам`ятка, виконати схему із зазначеними розмірами, провести благоустрій території.

24 листопада 2015 року Консультативною радою розглянуто додаткові матеріали, надані представництвом Американського об`єднання комітетів для євреїв бувшого Радянського Союзу, стосовно включення до переліку щойно виявлених пам`яток історії ймовірного єврейського кладовища у с. Тойкут Ковельського району Волинської області (протокол № 6). Консультативна рада визнала додаткові матеріали (копії роздруківок німецької аерофотозйомки 1944 року на 2-х аркушах) такими, що не підтверджують достовірної інформації щодо розташування кладовища на означених Представництвом ділянках, та вирішила повернутись до розгляду цього питання після проведення додаткових консультацій із спеціалістами: картографами, істориками.

Отже, у ході проведених досліджень наявність слідів давніх поховань знайшла підтвердження, у зв`язку із чим позивачі зверталися до компетентних органів про вжиття заходів з метою збереження об`єкта культурної спадщини.

Державна служба з питань національної культурної спадщини, територіальні органи Держземагентства та Ковельська районна державна адміністрація повідомляли про необхідність проведення археологічних досліджень для встановлення чітких меж місць поховань і їх охоронних зон та повідомили, що питання використання цієї території знаходиться на постійному контролі, наголосивши при цьому, на необхідності дотримання статті 28 Закону України "Про поховання та похоронну справу", в якій зазначено, що землі, на яких розташовані місця поховання, є об`єктами права комунальної власності і не підлягають приватизації або передачі в оренду.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 31 липня 2017 року у справі № 903/32/15 заяву Представництва Американського об`єднання комітетів для євреїв бувшого Радянського Союзу про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Господарського суду Волинської області від 17 березня 2015 року у справі № 903/32/15 задоволено. Рішення Господарського суду Волинської області від 17 березня 2015 року у справі № 903/32/15 скасовано та прийнято нове рішення, яким позов задоволено. Визнано недійсним розпорядження голови Ковельської районної державної адміністрації від 10 грудня 2007 року № 692. Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки кадастровий номер 0722182800:06:002:0657, укладений 16 липня 2008 року між Ковельською районною державною адміністрацією та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1, зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею договорів оренди землі № 040808100001 (т. 5 а. с. 16-24).

Приймаючи таку постанову, суд виходив з того, що Ковельській районній державній адміністрації на момент винесення розпорядження від 10 грудня 2007 року № 692 та укладення оспорюваного договору оренди земельної ділянки було відомо про існування на території Тойкутської сільської ради Ковельського району Волинської області єврейського кладовища, оскільки на території кладовища у 1987 році була збудована капличка, а у 2005 році встановлений пам`ятний знак євреям, загиблим у часи Голокосту, на підставі рішення Тойкутської сільської ради 2003 року "Про встановлення пам`ятного знака на місці масового захоронення євреїв, розстріляних фашистами в 1942 році", проте всупереч нормам права було затверджено проект землеустрою щодо відведення цієї земельної ділянки та укладено договір оренди. Також встановлено, що відповідно до листа Волинської обласної державної адміністрації від 01 червня 2017 року № 3381/41/217, Волинська обласна державна адміністрація розпочала добровільне виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 березня 2017 року з дотриманням вимог, передбачених чинним законодавством з розгляду питання підтвердження існування єврейського кладовища і включення його до Переліку нововиявлених об`єктів культурної спадщини.

Таким чином, зазначеними судовими рішеннями встановлено протиправну бездіяльність Волинської обласної державної адміністрації щодо невиконання вимог розпорядження Кабінету Міністрів України від 20 липня 1998 року № 604-р (604-98-р) в частині пунктів 2, 3, 4 щодо місць давніх поховань - "Єврейський цвинтар. Місце масових розстрілів і поховань", що знаходяться на території Тойкутської сільської ради Ковельського району Волинської області, що призвело до невирішення питання підтвердження існування єврейського кладовища на спірній земельній ділянці та включення його до державного реєстру нерухомих пам`яток України.

Враховуючи те, що спірна земельна ділянка використовувалася відповідачами, не була доступна для належного дослідження і вивчення, не було належним чином встановлено та оформлено її правовий статус у зв'язку з наявністю на цій території масового поховання євреїв, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що спірна ділянка була передана у приватну власність ОСОБА_1 із порушенням вимог закону, оскільки землі, на яких розташовані місця поховання, є об`єктами права комунальної власності і не підлягають приватизації.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про охорону культурної спадщини" надання земельних ділянок здійснюється за погодженням відповідних органів культурної спадщини. Проте, як встановлено судами, документація із землеустрою з органом охорони культурної спадщини не погоджувалась, відповідний висновок ОСОБА_1 не видавався. Державна землевпорядна експертиза щодо відведення земельної ділянки усупереч вимогам статті 9 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації" у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного рішення райдержадміністрації, не проводилась, на спростування цих обставин відповідачами не надано жодних належних і допустимих доказів.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції, із яким погодився й суд апеляційної інстанції, належним чином оцінивши наявні у матеріалах справи докази, встановивши наявність на території спірної земельної ділянки, переданої у власність ОСОБА_1, об`єкта культурної спадщини - місце масових поховань, врахувавши те, що передача у власність земельної ділянки відбулася з порушенням вимог чинного законодавства, без погодження з органами виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини, дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог про визнання недійсними наказів ГУ Держземагентства у Волинській області про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою та його затвердження, надання спірної земельної ділянки у власність, визнання недійсним договору купівлі-продажу вказаної земельної ділянки та свідоцтва про право власності, а також скасування рішень про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку.

Вказана справа вже була предметом касаційного перегляду та суди попередніх інстанцій врахували висновки, зроблені у постанові Верховного Суду від 25 вересня 2019 року у цій справі.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 11 листопада 2014 року у справі № 21-405а14, від 30 вересня 2015 року у справі № 3-553гс15, від 09 листопада 2016 року у справі № 916/654/15-г, від 06 жовтня 2015 року у справі № 21-1306а15, від 11 жовтня 2016 року у справі № 816/4340/14 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 802/950/17-а.

У постанові від 30 травня 2018 року у справі № 923/466/17 Велика Палата Верховного Суду відступила від зазначеного висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2014 року у справі № 21-405а14, зазначивши, що відновленням становища, яке існувало до порушення, є також визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування. На підставі оскаржуваного рішення селищної ради було здійснено державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку, отже, вимоги про визнання оспорюваного рішення недійсним як окремий спосіб захисту поновлення порушених прав можуть бути предметом розгляду в судах.

У постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 (провадження № 14-435цс18) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

Оскільки заявник у касаційній скарзі посилається на правовий висновок Верховного Суду України, від якого відступила Велика Палата Верховного Суду, тому відсутні підставивважати, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України.

Доводи касаційної скарги про те, що уповноваженими державними органами та органами місцевого самоврядування не вживалися заходи щодо віднесення спірної земельної ділянки до категорії земель історико-культурного призначення та до зміни цільового призначення земельної ділянки державної власності, є необґрунтованими, оскільки судовим рішення у справі № 813/3160/16 встановлено факт протиправної бездіяльності Волинської обласної державної адміністрації щодо невиконання вимог розпорядження Кабінету Міністрів України від 20 липня 1998 року № 604-р (604-98-р) в частині пунктів 2, 3, 4 щодо місць давніх поховань - "Єврейський цвинтар. Місце масових розстрілів і поховань", тоді як спірна земельна ділянка була незаконно передана у приватну власність, у зв`язку із чим не було належним чином встановлено та оформлено її правовий статус.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 914/1445/19, щодо визначення меж місцезнаходження пам`ятки культурної спадщини, оскільки у цій справі встановлено інші фактичні обставини.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про помилковість застосування преюдиції щодо постанови Львівського окружного адміністративного суду від 27 березня 2017 року у справі № 813/3160/16, оскільки вказане судове рішення оцінювалося судами за загальними правилами, встановленими ЦПК України (1618-15) , а зайве посилання суду першої інстанції на частини четверту та п`яту статті 82 ЦПК України не може бути підставою для скасування судового рішення.

Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не врахували вказівок Верховного Суду, викладений у постанові від 25 вересня 2019 року, якою за результатами касаційного перегляду справу було направлено на новий розгляд, є безпідставними, оскільки спростовуються змістом оскаржуваних судових рішень.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах оскаржуваних судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справі "Пономарьов проти України" та ін.) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.