розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 30 жовтня 2020 року у складі судді Юзькової О. Л. та постанову Київського апеляційного суду від 03 червня 2021 року у складі колегії суддів: Заришняк Г. М., Мараєвої Н. Є., Рубан С. М., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: Шевченківська районна у м. Києві державна адміністрація, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Нелін Сергій Олександрович, про розірвання спадкового договору,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2018 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, треті особи: Шевченківська районна у м. Києві державна адміністрація, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округуНелін С.О., про розірвання спадкового договору.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_3 вказувала, що вона є особою з інвалідністю ІІ групи загального захворювання з дитинства.

13 квітня 2017 року ОСОБА_1 за згодою та дозволом Шевченківської районної у місті Києві державної адміністрації та згідно з її розпорядженням від 10 квітня 2017 року № 201 уклала спадковий договір із ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округуНеліним С. О., який зареєстрований у реєстрі за № 341.

Згода Шевченківської районної у місті Києві державної адміністрації на укладення договору була необхідна у зв`язку із тим, що рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 08 лютого 2016 року ОСОБА_1 визнано обмежено дієздатною.

При цьому зазначала, що спірний спадковий договір було укладено за наполяганням керівника відділу опіки та піклування Шевченківської районної у місті Києві державної адміністрації, оскільки ОСОБА_2 є її знайомою чи родичкою.

ОСОБА_1 раніше не була знайома з відповідачем і мала бажання укласти договір довічного утримання або спадковий договір з іншою особою, але її змусили укласти спірний договір із ОСОБА_2 .

За умовами спадкового договору ОСОБА_2 взяла на себе зобов`язання постійно за власні кошти забезпечувати позивача продуктами харчування, необхідним одягом та взуттям кожного сезону, предметами щоденної необхідності та гігієнічними засобами, медикаментами, лікувальними засобами згідно з рекомендаціями лікарів, а також сплачувати комунальні платежі та вартість послуг за користування електроенергією та міським телефонним зв`язком.

Посилаючись на те, що зазначені в договорі від 13 квітня 2017 року зобов`язання ОСОБА_2 майже не виконує, між позивачем та відповідачем добрі, довірливі стосунки не склались, навпаки стосунки стають все більше напруженими та неприязними.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просила суд задовольнити позовні вимоги та розірвати спадковий договір, укладений між нею та ОСОБА_2 .

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 30 жовтня 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 03 червня 2021 року, позов залишено без задоволення.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із недоведеності позовних вимог. Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідачем не виконуються умови спадкового договору. Крім того, ОСОБА_1 уникає спілкування з відповідачем та намагається відмовитися від наданої допомоги. Із пояснень в судовому засіданні апеляційної інстанції представників сторін, представника Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації вбачається, що позивач продовжує отримувати від ОСОБА_2 виконання умов спадкового договору.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У липні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1

ОСОБА_1 вказувала, що касаційна скарга подається у зв'язку з неправильним застосуванням норм матеріального права на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

Зазначала, що суди першої та апеляційної інстанцій не надали відповідної правової оцінки фактичним обставинам справи, належним чином не дослідили наявні у справі докази, на які позивач посилалася в обґрунтування вимог, та не оцінено достовірність кожного доказу окремо та їх взаємний зв`язок у сукупності.

Суд першої інстанції дійшов неправильного висновку стосовно того, що погрози з боку чоловіка відповідача не доведені будь-якими доказами, оскільки до матеріалів цивільної справи долучено копії документів перевірочного матеріалу Шевченківського УП ГУ НП України в м. Києві за № 59/13, які підтверджують неприязні відносини ОСОБА_4 з позивачем та намагання позивача захиститися від погроз та зневажливого ставлення до неї. У зазначених документах міститься офіційне застереження про неприпустимість протиправної поведінки ОСОБА_5 від 12 січня 2018 року, винесене ДОП ВП № 1 Шевченківського УП ГУ НП в місті Києві.

Крім цього, кожен із допитаних свідків наголошував на тому, що позивач скаржиться постійно на неможливість спілкування з оточуючими, оскільки їй забороняють це робити, а також що після кожного спілкування з відповідачем та її чоловіком навіть по телефону, позивач сильно хвилюється та в неї підвищується тиск.

Позивач вказує, що неодноразово просила ОСОБА_2 не перераховувати грошові кошти, не сплачувати комунальні послуги, не поповнювати рахунок мобільного зв`язку, номером якого не користується, та не сплачувати за користування стаціонарним телефоном, оскільки не бажає продовжувати договірні правовідносини, тому і звернулася до суду з позовом про розірвання спадкового договору від 13 квітня 2017 року.

Аргументи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2, в інтересах якої діє адвокат Кушнарьов Є. І., просила касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу № 761/2536/18 з Шевченківського районного суду м. Києва.

У лютому 2022 року до Верховного Суду надійшла справа № 761/2536/18.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є особою з інвалідністю ІІ групи загального захворювання з дитинства (т. 1, а. с. 23).

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 12 січня 2009 року ОСОБА_1 визнана недієздатною.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 08 лютого 2016 року рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 січня 2009 року про визнання ОСОБА_1 недієздатною скасовано. Визнано ОСОБА_1 обмежено дієздатною. В задоволенні іншої частини вимог відмовлено (т. 1, а. с. 9).

З матеріалів справи не вбачається, що ОСОБА_1 у встановленому законом порядку було призначено піклувальника.

10 квітня 2017 року Шевченківською районною в місті Києві державною адміністрацією прийнято розпорядження № 201 "Про надання згоди та дозволу ОСОБА_1 на укладення спадкового договору з ОСОБА_2" (т. 1 а. с. 70).

13 квітня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено спадковий договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Неліним С. О. ( т. 1, а. с. 4, 5).

За умовами спірного договору ОСОБА_1 (відчужувач) передає після смерті у власність ОСОБА_2 (набувачу) квартиру АДРЕСА_1, а набувач зобов`язується виконувати розпорядження відчужувача, зазначені у цьому договорі.

Набувач ОСОБА_2 взяла на себе зобов`язання постійно за власні кошти забезпечувати відчужувача продуктами харчування, необхідним сезонним одягом (у тому числі білизною) та взуттям, предметами щоденної необхідності та гігієнічними засобами; постійно за власні кошти забезпечувати відчужувача медикаментами, лікувальними засобами згідно з рекомендаціями лікаря, незалежно від вартості таких медикаментів, лікувальних засобів; сплачувати у строки, зазначені у квитанціях чи будь-яких інших платіжних документах, за власні кошти комунальні платежі, що стосуються квартири, яка є предметом цього договору, а також вартість послуг за користування електроенергією та міським телефонним зв`язком.

Також відповідач взяла на себе зобов`язання у разі смерті відчужувача поховати останню на цвинтарі.

Пунктом 4.6 спірного договору сторони визначили, що у разі невиконання набувачем розпоряджень відчужувача, цей договір може бути розірваний судом на вимогу відчужувача, а також на вимогу набувача у разі неможливості виконання ним обов`язків за цим договором.

Допитані в судовому засіданні суду першої інстанції свідки ОСОБА_6 та ОСОБА_7 вказували на те, що ОСОБА_1 скаржилась на відповідача, що остання їй не допомагає. Позивач також розказувала про те, що хоче розірвати угоду, оскільки спілкування з відповідачки та її чоловіком її дратує.

Свідок ОСОБА_8 повідомила в судовому засіданні, що позивач підписала угоду внаслідок обману. Вказувала, що вона, свідок, допомагає ОСОБА_1, возить її до лікарів, оскільки від відповідача немає допомоги.

Свідок ОСОБА_9 повідомив, що на прохання подружжя ОСОБА_4 підвозив ОСОБА_1 до санаторію, до ЖЕКу.

Свідок ОСОБА_10 також зазначав у судовому засіданні, що на прохання відповідача допомагав ОСОБА_1 з переміщенням по місту. Бачив, як позивач та відповідач спілкуються, відчуття того, що ОСОБА_1 є пригніченою, не виникало.

Свідок ОСОБА_11, який є чоловіком відповідача, повідомив суду, що саме ОСОБА_1 була ініціатором укладення спадкового договору. Відносини із ОСОБА_1 нормальні. Свідок на прохання позивача приносив продукти, ходив до магазину, прибирав. Також за проханням позивача її підвозили і до лікарів, і в санаторій. Умови договору виконувались у повному обсязі.

Допитана в суді апеляційної інстанції свідок ОСОБА_12 пояснила, що їй відомо про те, що позивач боїться відповідача та її чоловіка, вони погрожують їй. До ОСОБА_1 ніхто не приходить, й вона потребує допомоги в придбанні продуктів, приготуванні їжі.Цю інформацію свідку відомо зі слів позивача, представник якої в суді апеляційної інстанції не змогла вказати, які саме умови спадкового договору не виконуються відповідачем.

Суд встановив, що протягом дії договору ОСОБА_2 щомісячно сплачувались витрати за спожитий ОСОБА_1 газ, опалення, централізоване постачання холодної води та водовідведення, інтернет послуги, утримання будинку і прибудинкової території, централізоване постачання гарячої води, абонентську плату за телефонний зв`язок, витрати за користування електроенергією, що підтверджується копіями квитанцій, які долучені до відзиву на позов.

Також до матеріалів приєднано копії фіскальних чеків, які містять підпис позивача про одержання нею продуктів харчування, ліків, засобів гігієни тощо.

Крім того, ОСОБА_2 здійснювався перерахунок власних коштів на рахунок ОСОБА_1, що підтверджується квитанціями ПАТ КБ "ПриватБанк".

Чоловік відповідача ОСОБА_11 приносив продукти та ліки, чеки на їх отримання підписувались позивачем. Здійснення передачі позивачеві продуктів, ліків та вручення їй фіскальних чеків і платіжних квитанцій чоловіком відповідача не суперечить умовам спірного договору щодо забезпечення позивача такими речами відповідно до пунктів 3.3.1-3.3.3 договору.

Факт виконання зобов`язань за спадковим договором був також підтверджений допитаними в судовому засіданні суду першої інстанції свідками ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_11 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).

Згідно з частиною другою статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Статтею 654 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом, чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Відповідно до статті 1302 ЦК України за спадковим договором одна сторона (набувач) зобов`язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача.

Статтею 1305 ЦК України передбачено, що набувач у спадковому договорі може бути зобов`язаний вчинити певну дію майнового або немайнового характеру до відкриття спадщини або після її відкриття.

Згідно зі статтею 1308 ЦК України спадковий договір може бути розірвано судом на вимогу відчужувача у разі невиконання набувачем його розпоряджень. За змістом цього правила інші особи, у тому числі спадкоємці відчужувача, не можуть пред`являти вимоги про розірвання спадкового договору.

Особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання (частини перша, друга статті 614 ЦК України).

Аналіз вищевказаних положень закону свідчить про те, що спадковий договір є нерозривно пов`язаний з його сторонами. ЦК України (435-15) надає останнім право заявляти у суді вимоги про дострокове розірвання договору. Відчужувач має право заявляти позов про розірвання спадкового договору, якщо набувач не виконує або виконує неналежним чином покладені на нього обов`язки щодо здійснення дій майнового або немайнового характеру.

Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Встановивши фактичні обставини справи, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, показанням свідків, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у зв`язку з їх недоведеністю, оскільки набувач надала належні та допустимі докази на підтвердження виконання нею умов спадкового договору та розпоряджень відчужувача.

Доказів того, що ОСОБА_2 не сплачує комунальні послуги, не надає допомогу ОСОБА_1 суду не надано. При цьому судом встановлено, що ОСОБА_1 уникає спілкування з відповідачем та намагається відмовитися від наданої допомоги.

Під час розгляду справи ОСОБА_2 надала докази виконання своїх зобов`язань щодо щомісячної сплати витрат за спожитий ОСОБА_1 газ, опалення, централізоване постачання холодної води та водовідведення, інтернет - послуги, утримання будинку і прибудинкової території, централізоване постачання гарячої води, абонентської плати за телефонний зв`язок, витрат за користування електроенергією, що підтверджується копіями квитанцій.

При цьому в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили про те, що ОСОБА_2 ухилялася від обов`язку щодо забезпечення ОСОБА_1 лікарськими засобами.

Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, які, врахувавши зміст спадкового договору, визначені ним обов`язки набувача, суть спору між сторонами, дійшли правильного висновку про відсутність встановлених законом підстав для розірвання спадкового договору, оскільки ОСОБА_2 відповідно до стаття 614 ЦК України довела, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання за спадковим договором від 13 квітня 2017 року.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних рішеннях, питання вичерпності висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, судові рішення відповідають вимогам вмотивованості.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

З урахуванням наведеного, вирішуючи спір по суті, суди попередніх інстанцій повно та всебічно з`ясували обставини справи на підставі належним чином оцінених доказів та дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Порушень судами норм цивільного процесуального законодавства, які унеможливили з`ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, касаційним судом не встановлено.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі Проніна проти України). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування судових рішень, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.