суб`єкт оскарження - державний виконавець Бердичівського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області,

заінтересована особа (стягувач) - ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Житомирського апеляційного суду від 16 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Галацевич О. М., Борисюка Р. М., Микитюка О. Ю.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії державного виконавця Бердичівського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області (далі - Бердичівський МВ ДВС ГТУЮ у Житомирській області) Лужинецького П. В., заінтересована особа - ОСОБА_2 .

Скаргу мотивовано тим, що він є боржником за виконавчим листом № 2-3762, виданим Бердичівським міськрайонним судом Житомирської області 28 листопада 2002 року, про стягнення з нього аліментів на користь ОСОБА_2 на утримання їхнього сина - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, починаючи з 06 листопада 2002 року і до досягнення повноліття дитини.

Указаний виконавчий лист перебував на виконанні у Бердичівському МВ ДВС ГТУЮ у Житомирській області (виконавчепровадження № 10716770).

Зазначав, що 05 червня 2019 року постановою державного виконавця Лужинецького П. В. виконавче провадження з примусового виконання цього виконавчого документа закінчено у зв`язку із закінченням строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення, а саме досягненням ОСОБА_3 повноліття.

За наслідками звернення 14 та 24 червня 2019 року стягувача - ОСОБА_2 про скасування постанови державного виконавця від 05 червня 2019 року та здійснення перевірки повноти примусового виконання виконавчого провадження № 10716770 начальником Бердичівського МВ ДВС ГТУЮ у Житомирській області Пригуновим В. В. постановою від 15 серпня 2019 року скасовано постанову про закінчення виконавчого провадження від 05 червня 2019 року.

13 вересня 2019 року державним виконавцем Лужинецьким П. В. складено довідку-розрахунок № 5/10716770, відповідно до якої його заборгованість станом на 13 вересня 2019 року за виконавчим листом № 2-3762 від 28 листопада 2002 року становить 106 121,60 грн.

Листом начальника Бердичівського МВ ДВС ГТУЮ у Житомирській області Пригунова В. В. від 22 жовтня 2019 року № 52152 його повідомлено про наявність у нього заборгованості зі сплати аліментів, до якого будо додано копію постанов державного виконавця від 05 червня 2019 року та від 15 серпня 2019 року.

Заявник уважав, що дії державного виконавця з нарахування заборгованості зі сплати аліментів за 2018 рік є незаконними, оскільки такі розрахунки не відповідають дійсності та Інструкції з організації примусового виконання рішень, нормам Сімейного кодексу України (2947-14) (далі - СК України (2947-14) ), а розмір заборгованості має бути перерахований відповідно до вимог законодавства України.

З огляду на викладене ОСОБА_1 просив суд поновити строк для подання скарги; визнати неправомірними дії державного виконавця Бердичівського МВ ДВС ГТУЮ у Житомирській області Лужинецького П. В. щодо нарахування заборгованості зі сплати аліментів за 2018 рік згідно з довідкою від 13 вересня 2019 року № 5/10716770; зобов`язати державного виконавця Лужинецького П. В. здійснити належний розрахунок заборгованості у відповідності до вимог законодавства України за виконавчим листом від 28 листопада 2002 року № 2-3762; закрити виконавче провадження за закінченням передбаченого законом строку для даного виду стягнення та відсутністю заборгованості.

Короткий зміст ухвал суду першої інстанції та постанови апеляційного суду

Ухвалою Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 07 листопада 2019 року провадження у справі за скаргою ОСОБА_1 відкрито.

Ухвалою Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 03 грудня 2020 року провадження у справі за скаргою ОСОБА_1 закрито.

Ухвалу суду першої інстанції мотивовано тим, що державним виконавцем Шоботенко Л. В. надано новий розрахунок заборгованості від 03 грудня 2020 року № 17 з виконання виконавчого листа від 28 листопада 2002 року № 2-3762, довідка-розрахунок від 13 вересня 2019 року № 5/10716770 втратила чинність, отже, відсутній предмет скарги. У зв`язку з цим провадження у справі підлягає закриттю відповідно до пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України, згідно з яким суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Короткий зміст ухвал та постанови апеляційного суду

16 грудня 2020 року ОСОБА_2 звернулася з апеляційною скаргою на ухвалу Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 07 листопада 2019 року та на ухвалу Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 03 грудня 2020 року.

Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 24 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 07 листопада 2019 року повернуто скаржнику.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 16 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 03 грудня 2020 року задоволено частково.

Ухвалу Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 03 грудня 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення скарги.

Визнано неправомірними дії державного виконавця Бердичівського МВ ДВС ГТУЮ у Житомирській області Лужинецького П. В. щодо нарахування заборгованості зі сплати аліментів за 2018 рік згідно з довідкою від 13 вересня 2019 року № 5/10716770.

У задоволенні інших вимог скарги відмовлено.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що положення пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України стосується справ позовного провадження, а у даному випадку ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою в порядку статті 447 ЦПК України, яка міститься у розділі VІІ "Судовий контроль за виконанням судових рішень". Таким чином, підстави для закриття провадження через відсутність предмета спору не відповідають положенням ЦПК України (1618-15) .

Наявність нової довідки про розмір заборгованості зі сплати аліментів, виданої під час розгляду справи, не звільняє суд від обов`язку надати оцінку діям державного виконавця щодо складання попередньої довідки-розрахунку, правомірність якої була предметом поданої до суду скарги заявника.

Здійснюючи розрахунок заборгованості, який відображено у довідці від 13 вересня 2019 року, державний виконавець виходив із доходу, отриманого скаржником від підприємницької діяльності, при цьому дохід від підприємницької діяльності виконавець визначав за відомостями, які містяться в податковій декларації платника єдиного податку фізичної особи-підприємця за 2018 рік.

Згідно з наданими ОСОБА_1 доказами, він є фізичною особою-підприємцем та є платником єдиного податку за спрощеною системою оподаткування.

Таким чином, державний виконавець не взяв до уваги те, що розрахунок заборгованості необхідно було проводити відповідно до вимог частини другої статті 195 СК України: заборгованість за аліментами платника аліментів, який не працював на час виникнення заборгованості або є фізичною особою-підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування, або є громадянином України, який одержує заробіток (дохід) у державі, з якою Україна не має договору про правову допомогу, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості.

Ураховуючи, що у подальшому державним виконавцем Шоботенко Л. В. надано новий розрахунок заборгованості від 03 грудня 2020 року № 17, та, як встановлено судом апеляційної інстанції, цим державним виконавцем видано ще одну довідку від 08 грудня 2020 року (а. с. 61, т. 2), відповідно до якої заборгованість відсутня, а виконавче провадження постановою від 10 грудня 2020 року закінчено, підстави для задоволення скарги щодо зобов`язання державного виконавця здійснити належний розрахунок заборгованості та закриття виконавчого провадження задоволенню не підлягають.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У березні 2021 року ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 07 листопада 2019 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 16 лютого 2021 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нове судове рішення про відмову у задоволенні скарги ОСОБА_1 .

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції, вирішуючи питання дотримання ОСОБА_1 строку для подання скарги на дії державного виконавця, порушив вимоги статей 123, 124, 126, 449 ЦПК України. На переконання заявника, з огляду на обґрунтування вимог скарги довідкою державного виконавця від 13 вересня 2019 року, десятиденний строк на оскарження дій державного виконавця почався з 14 вересня 2019 року та закінчився 24 вересня 2019 року. Натомість ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою у цій справі у листопаді 2019 року.

Суд першої інстанції не розглянув по суті клопотання ОСОБА_2 про відмову скаржнику у задоволенні клопотання про поновлення строку на звернення до суду зі скаргою на дії державного виконавця.

Усупереч вимогам частини другої статті 450 ЦПК України суд першої інстанції розглядав указану справу більше одного року та за неналежного складу її учасників, оскільки чинним законодавством України не передбачено правонаступництва щодо оскарження дій державного виконавця, який не перебуває у трудових правовідносинах з органом ДВС на момент розгляду скарги.

Крім того, за результатами розгляду апеляційної скарги ОСОБА_2, суд апеляційної інстанції ухвалив постанову про її часткове задоволення, однак скасував ухвалу суду першої інстанції про закриття провадження у справі й частково задовольнив скаргу ОСОБА_1 на дії ДВС, хоча ОСОБА_1 не звертався до суду з апеляційною скаргою.

Апеляційний суд не застосував положення Переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 року № 146 (146-93-п) .

Короткий зміст позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу, поданому до суду у липні 2021 року, ОСОБА_1 заперечував проти доводів заявника, просив залишити касаційну скаргу ОСОБА_2 без задоволення, а постанову Житомирського апеляційного суду від 16 лютого 2021 року без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 15 квітня 2021 року у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 07 листопада 2019 року відмовлено.

Касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Житомирського апеляційного суду від 16 лютого 2021 року залишено без руху для сплати судового збору.

У травні 2021 року заявником у встановлений судом строк зазначений недолік касаційної скарги усунуто, судовий збір сплачено.

Ухвалою Верховного Суду від 03 червня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Житомирського апеляційного суду від 16 лютого 2021 року та витребувано з Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області цивільну справу № 2-3762/02.

Ухвалою Верховного Суду від 15 червня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

На виконанні у Бердичівському МВ ДВС ГТУЮ у Житомирській області перебував виконавчий лист від 28 листопада 2002 року № 2-3762, виданий Бердичівським міськрайонним судом Житомирської області, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку ОСОБА_1, але не менше половини неоподатковуваного мінімуму доходів громадян щомісячно, починаючи з 06 листопада 2002 року і до повноліття дитини.

Постановою державного виконавця Бердичівського МВ ДВС ГТУЮ у Житомирській області Лужинецького П. В. від 05 червня 2019 року виконавче провадження з примусового виконання вказаного виконавчого документа закінчено (а. с. 5, зворот, т. 1).

14 червня 2019 року та 24 червня 2019 року стягувач ОСОБА_2 звернулася до начальника Бердичівського МВ ДВС ГТУЮ у Житомирській області Пригунова В. В. з клопотанням і скаргою, відповідно, у яких просила скасувати постанову державного виконавця від 05 червня 2019 року та здійснити перевірку примусового виконання виконавчого провадження № 10716770 (а. с. 166, 170, 171, т. 1). У цих заявах стягувач зазначала про отримання боржником доходу в сумі 599 800,00 грн, про який державний виконавець не був обізнаний.

За наслідками звернення стягувача постановою начальника Бердичівського МВ ДВС ГТУЮ у Житомирській області Пригунова В. В. від 15 серпня 2019 року скасовано документ "Постанова про закінчення виконавчого провадження" від 05 червня 2019 року, виданий державним виконавцем Лужинецьким П. В. при примусовому виконанні виконавчого листа № 2-3762, виданого 28 листопада 2002 року (а. с. 169, т. 1).

13 вересня 2019 року державним виконавцем Бердичівського МВ ДВС ГТУЮ у Житомирській області Лужинецьким П. В. складено довідку-розрахунок № 5/10716770, відповідно до якої заборгованість ОСОБА_1 станом на 13 вересня 2019 року за виконавчим листом від 28 листопада 2002 року

№ 2-3762 становить 106 121,60 грн (а. с. 3, т. 1).

11 жовтня 2019 року боржник ОСОБА_1 звернувся до начальника Бердичівського МВ ДВС ГТУЮ у Житомирській області Пригунова В. В. зі скаргою, у якій, не погоджуючись із нарахованою йому заборгованістю за аліментами, просив вжити заходів до державного виконавця Лужинецького П. В. щодо проведення належного розрахунку заборгованості за виконавчим провадженням та закінчити виконавче провадження відповідно до пункту 7 частини першої статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" (а. с. 4, т. 1). У скарзі він зазначив, що є фізичною особою-підприємцем, платником єдиного податку, а сума, зазначена у декларації про доходи за 2018 рік, не є чистим його доходом.

Листом від 22 жовтня 2019 року № 52152 начальник Бердичівського МВ ДВС ГТУЮ у Житомирській області Пригунов В. В. повідомив боржника про відсутність підстав для задоволення його скарги у зв`язку із наявністю у нього заборгованості за аліментами, до якого будо додано копію постанов державного виконавця від 05 червня 2019 року та від 15 серпня 2019 року (а. с. 5, т. 1).

До матеріалів скарги ОСОБА_1 надав конверт зі штампом пошти від 25 жовтня 2019 року (а. с. 7, т. 1) та зазначав, що отримав відповідь начальника Бердичівського МВ ДВС ГТУЮ у Житомирській області Пригунова В. В. 29 жовтня 2019 року. У скарзі просив поновити строк звернення до суду.

Ухвалою Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 07 листопада 2019 року про відкриття провадження у справі поновлено строк оскарження дій державного виконавця з огляду на поважність причин пропуску процесуального строку (а. с. 36, т. 1).

Під час розгляду справи встановлено, що державний виконавець Бердичівського МВ ДВС ГТУЮ у Житомирській області Лужинецький П. В. звільнився 16 червня 2020 року (а. с. 9, т. 2).

Виконавче провадження перебуває на виконанні у державного виконавця Бердичівського МВ ДВС ГТУЮ у Житомирській області Шоботенко Л. В., якою складено новий розрахунок заборгованості від 03 грудня 2020 року № 17 за виконавчим листом № 2-3762, виданим 28 листопада 2002 року, згідно з яким станом на 19 жовтня 2018 року заборгованість ОСОБА_1 становить 25 157,94 грн (а. с. 19, т. 2).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) .

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження постанови Житомирського апеляційного суду від 16 лютого 2021 року заявник визначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 07 травня 2018 року у справі № 640/537/14-ц (провадження № 61-15685св18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), та зазначає про невірне застосування норми статті 449 ЦПК України.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права

Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги, колегія суддів вважає, що постанова Житомирського апеляційного суду від 16 лютого 2021 року не повною мірою відповідає зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Щодо закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

У пункті 13 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 6 "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах" (v0006740-14) судам роз`яснено, що скарга має відповідати загальним вимогам щодо форми та змісту позовної заяви, передбаченим положеннями ЦПК України (1618-15) , та містити відомості, зазначені в пунктах 3-5 частини сьомої статті 82 Закону України "Про виконавче провадження", зокрема зміст оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби та норму закону, яку порушено, а також обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги.

Якщо скарга за формою і змістом не відповідає таким вимогам, то застосовуються положення статті 121 ЦПК України.

У разі відсутності спеціальної норми щодо вирішення певних питань, що виникають при розгляді скарг на рішення, дії або бездіяльність посадових осіб державної виконавчої служби, при розгляді таких скарг мають застосовуватися положення ЦПК України (1618-15) , якими врегульовано аналогічні питання, а саме: стаття 122 ЦПК України - про відкриття провадження у справі; статті 26, 27, 45 ЦПК України - щодо кола осіб, які беруть участь у справі, їхніх прав та обов`язків; статті 74 - 77 ЦПК України - про судові виклики та повідомлення; глави 4 розділу III ЦПК України (1618-15) - про судовий розгляд; глав 1, 2 розділу V ЦПК України (1618-15) - щодо апеляційного та касаційного оскарження судових рішень тощо.

З урахуванням передбаченого законом строку розгляду такої скарги проведення попереднього судового засідання не є обов`язковим.

У пункті 26 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 6 "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах" (v0006740-14) судам роз`яснено, що спір щодо розміру заборгованості зі сплати аліментів вирішується судом за заявою заінтересованої особи. Залежно від предмета та суті вимог така заява може розглядатися у порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України (1618-15) , або у позовному провадженні.

У постановах Верховного Суду від 12 листопада 2018 року у справі № 465/926/06 (провадження № 61-30741св18) та від 05 серпня 2020 року у справі №464/6206/18 (провадження № 61-18142св19) зроблено правовий висновок про те, що боржник вправі звернутися до суду зі скаргою щодо розміру, способу виконання рішення суду зі сплати аліментів у порядку виконання судового рішення.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 січня 2021 року у справі № 2-751/2007 (провадження № 61-15422св20) зазначено, що: "оскільки заявник звернулася до суду, який видав виконавчий документ, зі скаргою на дії державного виконавця щодо розрахунку аліментів у порядку контролю за виконанням судового рішення, то такий спір може розглядатися у порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця, що передбачений розділом VII ЦПК України (1618-15) . До подібних правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах: від 29 серпня 2018 року у справі № 201/10328/16-ц, провадження № 14-192цс18; від 27 листопада 2019 року у справі № 201/10329/16-ц, провадження № 14-496цс19. Зазначене також узгоджується із правовим висновком Верховного Суду у постанові від 05 серпня 2020 року у справі №464/6206/18 (провадження

№ 61-18142св19). Тобто, у вказаній категорії справ стягувач аліментів вправі обирати спосіб судового захисту: або оскаржувати дії державного виконавця, або пред`являти позов на загальних підставах".

У постанові Верховного Суду від 03 лютого 2021 року в справі № 125/2525/18 (провадження № 61-13525св20) зроблено висновок, що "спір щодо розміру заборгованості зі сплати аліментів вирішується судом за заявою заінтересованої особи. Залежно від предмета та суті вимог така заява може розглядатися у порядку, передбаченому розділом VII ЦПК (1618-15) , або у позовному провадженні".

Аналогічні за змістом висновки викладено у постанові Верховного Суду від 05 квітня 2021 року у справі № 487/4219/20 (провадження

№ 61-18539св20).

Підстави закриття провадження у справі визначено у статті 255 ЦПК України.

Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду цивільної справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

Пунктом 2 частини першої статті 255 ЦПК України встановлено, що суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 вересня 2021 року у справі № 638/3792/20 (провадження № 61-3438сво21) викладено такі висновки щодо застосування пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України.

Поняття "юридичного спору" має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття "спір про право" (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття "спору про право" має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.

Предмет спору - це об`єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

З урахуванням викладеного, відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно

і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.

Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для закриття провадження у цій справі на підставі пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України, виходячи з того, що ОСОБА_1 реалізував своє право на оскарження довідки-розрахунку державного виконавця щодо заборгованості за аліментами саме у порядку контролю за виконанням судового рішення.

Колегія суддів звертає увагу на те, що виконання судового рішення є складовою права на справедливий суд і невід`ємною частиною судового розгляду, тому норма пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України підлягає застосуванню і до розділу VII указаного кодексу через відсутність винятків (спеціальної норми у цьому розділі ЦПК України (1618-15) ).

Незважаючи на те, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про неможливість застосування конструкції "закриття провадження у справі через відсутність предмета спору" при розгляді скарг на дії державного виконавця, проте це не вплинуло на правильність висновку по суті цього питання.

Щодо розгляду скарги по суті

Відповідно до статті 451 ЦПК України "Судове рішення за скаргою" за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу.

У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Таким чином, за наслідками розгляду справи за скаргою на дії ДВС суд постановляє ухвалу про задоволення вимог скарги або про відмову в задоволенні скарги.

Суд першої інстанції, закриваючи провадження у справі, дійшов висновку про те, що в даному випадку відсутній предмет скарги (спору) у зв`язку з тим, що державним виконавцем було видано нову довідку-розрахунок від 03 грудня 2020 року № 17, внаслідок чого довідка-розрахунок, яка є предметом скарги, втратила чинність.

Ухвала суду першої інстанції про закриття провадження у справі не є судовим рішенням по суті вирішення скарги на дії ДВС, а є ухвалою, що перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Можливість скасування судом апеляційної інстанції ухвали суду першої інстанції, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і прийняття у справі постанови по суті заявлених у справі вимог положеннями статті 374 ЦПК України не передбачено.

Пунктами 1 та 4 частини першої статті 379 ЦПК України встановлено, що підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; порушення норм процесуального права.

Проте суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки тому, що справа (скарга) по суті в суді першої не вирішувалася, та помилково не розглянув питання можливості скасувати таке судове рішення відповіднодо статей 374, 379 ЦПК України з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, а розглянув справу по суті, яка в суді першої інстанції по суті не була розглянута.

За таких обставин колегія суддів констатує порушення судом апеляційної інстанції положень статей 374, 379 ЦПК України.

Щодо дотриманням апеляційним судом меж розгляду справи відповідно до статті 367 ЦПК України

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 367 ЦПК України).

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина четверта статті 367 ЦПК України).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 07 квітня 2021 року у справі № 755/17900/18 (провадження № 61-11252св20) зроблено правовий висновок щодо необхідності дотримання судом апеляційної інстанції під час розгляду справ, зокрема, вимог частини першої статті 367 ЦПК України та частини четвертої статті 367 ЦПК України.

Верховний Суд виходив з того, що представник відповідача в апеляційній скарзі просив скасувати рішення суду першої інстанції, повернувши справу на новий розгляд до місцевого суду, а не ухвалити нове рішення у справі. Таким чином, всупереч принципу диспозитивності цивільного судочинства й вимогам статті 367 ЦПК України апеляційний суд вийшов за межі доводів та вимог апеляційної скарги. При цьому, апеляційний суд належним чином не обґрунтував вихід за межі доводів і вимог апеляційної скарги та не зазначив, чи було ним встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення.

Аналіз матеріалів справи, що переглядається в касаційному порядку, свідчить, що ОСОБА_2 в апеляційній скарзі на ухвалу Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 07 листопада 2019 року (про відкриття провадження у справі) та ухвалу Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 03 грудня 2020 року (про закриття провадження у справі) просила скасувати указані ухвали та відмовити у відкритті провадження у справі.

Виходячи зі змісту апеляційної скарги ОСОБА_2, вона заперечувала проти розгляду скарги ОСОБА_1 по суті, оскільки вважала, що останній звернувся до суду з указаною скаргою поза межами строку, встановленого пунктом а) частини першої статті 449 ЦПК України. Необхідність скасування ухвали Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 03 грудня 2020 року (про закриття провадження у справі) ОСОБА_2 обґрунтовувала тим, що у вказаній ухвалі суд першої інстанції встановив недостовірну інформацію щодо стану заборгованості ОСОБА_1 за аліментами.

Проте суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що ОСОБА_2 зверталась до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою на ухвалу Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 07 листопада 2019 року (про відкриття провадження у справі) та на ухвалу Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 03 грудня 2020 року (про закриття провадження у справі) не для вирішення скарги ОСОБА_1 по суті, а щодо порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права під час судового розгляду скарги.

При цьому, хоча ОСОБА_1 і не оскаржував ухвалу Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 03 грудня 2020 року (про закриття провадження у справі) в апеляційному порядку, за результатами апеляційного перегляду справи ухвалено судове рішення на його користь.

Отже, зробивши правильний висновок про необхідність скасування ухвали суду першої інстанції про закриття провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_2, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про можливість вирішення скарги ОСОБА_1 по суті вимог, який не звертався до суду з апеляційною скаргою, не вказавши при цьому підстав для виходу за межі доводів і вимог апеляційної скарги ОСОБА_2 і порушивши статтю 367 та пункт 6 частини першої статті 374 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до положень пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

За змістом частини четвертої статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.