розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 26 квітня 2021 року про заміну стягувача у виконавчому написі нотаріуса, постановлену суддею Янжулою С. А., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 вересня 2021 року, ухвалену колегією суддів у складі Пищиди М. М., Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М.,

І. ФАБУЛА СПРАВИ

Стислий виклад позиції заявника

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Дніпрофінансгруп" (далі - ТОВ "ФК "Дніпрофінансгруп") звернулося до суду із заявою про заміну стягувача у виконавчому написі.

Свої вимоги ТОВ "ФК "Дніпрофінансгруп" обґрунтовувало тим, що приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар Іриною Михайлівною 13 березня 2014 року вчинено виконавчий напис за реєстровим номером 914 про звернення стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_1, для задоволення вимог стягувача Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" (далі - ПАТ "КБ "Надра") за кредитним договором від 21 липня 2008 року № 855011/ФЛ в сумі 153 868, 35 грн.

Згідно з договором про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 17 липня 2020 року № GL48N718070_1_3 первісний кредитор АТ "КБ "Надра" відступив на користь нового кредитора ТОВ "ФК "Дніпрофінансгруп" право вимоги за кредитним договором від 21 липня 2008 року № 855011/ФЛ.

ТОВ "ФК "Дніпрофінансгруп" зазначало, що воно набуло права вимоги за цим кредитним договором та іпотечним договором від 21 липня 2008 року № 855011/ФЛ-3 та на підставі цих договорів нотаріусом вчинено виконавчий напис від 13 березня 2014 року № 914.

Враховуючи зазначене, ТОВ "ФК "Дніпрофінансгруп" просило замінити сторону стягувача у виконавчому написі нотаріуса від 13 березня 2014 року № 914 з ПАТ "КБ "Надра" на ТОВ "ФК "Дніпрофінансгруп".

Стислий виклад позиції заінтересованих осіб

Боржник ОСОБА_1 заперечував проти задоволення заяви, вважаючи її безпідставною, необґрунтованою та не доведеною належними і допустимими доказами.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою від 26 квітня 2021 року, залишеною без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 08 вересня 2021 року, Першотравенський міський суд Дніпропетровської області задовольнив заяву ТОВ "ФК "Дніпрофінансгруп".

Суд здійснив заміну ПАТ "КБ "Надра" на його правонаступника у цих правовідносинах ТОВ "ФК "Дніпрофінансгруп" у виконавчому провадженні з виконання виконавчого напису приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І. М. від 13 березня 2014 року, за реєстровим номером 914, яким запропоновано звернути стягнення на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_1, яке на підставі договору іпотеки від 21 липня 2008 року передане в іпотеку банку.

Задовольняючи заяву ТОВ "ФК "Дніпрофінансгруп", суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що заміна сторони виконавчого провадження її правонаступником може відбуватися як при відкритому виконавчому провадженні, так і за без виконавчого провадження, тобто може бути здійснена на будь-якій стадії процесу. Без заміни сторони виконавчого провадження правонаступник позбавлений процесуальної можливості ставити питання про відкриття виконавчого провадження та вчиняти інші дії згідно із Законом України "Про виконавче провадження" (1404-19) .Вибуття первісного кредитора і заміна його новим не скасовує обов`язковості виконання за виконавчим документом, при цьому реалізувати право на примусове стягнення сум можливо лише після заміни сторони стягувача у виконавчому провадженні, оскільки новий кредитор, без вирішення питання про заміну сторони у зобов`язанні, не має права звернутися до органу виконавчої служби із заявою про примусове виконання за виконавчим документом.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1 07 жовтня 2021 року звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить передати справу № 186/545/21 на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав порушення предметної чи суб`єктної юрисдикції; скасувати ухвалу Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 26 квітня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 вересня 2021 року, ухвалити нове рішення, яким відмовити ТОВ "ФК "Дніпрофінансгруп" у задоволенні заяви про заміну стягувача у виконавчому написі.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

ОСОБА_1, наполягаючи на тому, що оскаржувані судові рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, як підстави касаційного оскарження наведених судових рішень визначив, що:

- суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що виконавчий напис видано 13 березня 2014 року, строк пред`явлення його до виконання - 13 березня 2015 року, стягувач із клопотанням про поновлення строку пред`явлення виконавчого документа до виконання не звертався; а також те, що зазначений виконавчий напис не пред`являвся до виконання, а законом не передбачено заміни сторони у виконавчому написі нотаріуса при відсутності виконавчого провадження;

- суд апеляційної інстанції не зупинив апеляційний розгляд справи № 186/545/21 до набрання законної сили рішенням, ухваленим у справі № 186/942/21, про визнання виконавчого напису від 13 березня 2014 року таким, що не підлягає виконанню;

- суди першої та апеляційної інстанцій всупереч висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 826/7941/17 (провадження № 11-1172апп18), проігнорували клопотання заявника про порушення предметної чи суб`єктної юрисдикції розгляду заяви про заміну сторони у виконавчому написі, яка має розглядатися за правилами адміністративного судочинства.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

ТОВ "ФК "Дніпрофінансгруп" у грудні 2021 року із застосуванням засобів поштового зв`язку направило до Верховного Суду відзив, у якому просило касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою від 15 грудня 2021 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1, а ухвалою від 27 червня 2022 року справу призначив до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 Цивільного процесуального кодексу України

(далі - ЦПК України (1618-15) ), відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 21 липня 2008 року ВАТ КБ "Надра та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 855011/ФЛ, за умовами якого останньому на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності надано грошові кошти в сумі 66 600, 00 грн на споживчі цілі, з відсотковою ставкою 21, 69 % річних, строком до 20 липня 2018 року.

З метою забезпечення виконання позичальником своїх зобов`язань щодо погашення кредиту, сплати відсотків 21 липня 2008 року сторони уклали договір іпотеки № 855011-3/ФЛ, за змістом якого предметом іпотеки є квартира АДРЕСА_1 .

13 березня 2014 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І. М. вчинено виконавчий напис, зареєстрований за № 914, яким запропоновано звернути стягнення на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_1 . За рахунок коштів, отриманих від реалізації нерухомого майна, пропоновано задовільнити вимоги ПАТ "КБ "Надра" у розмірі 152 168, 35 грн. У виконавчому написі нотаріуса зазначено, що строк, за який проводиться стягнення становить п`ять років три місяці двадцять три дні, а саме з 21 липня 2008 року до 13 листопада 2013 року. Також зазначено, що виконавчий напис має бути пред`явлений до виконання протягом одного року з дня його вчинення.

17 липня 2020 року ПАТ "КБ Надра" та ТОВ "ФК "Дніпрофінансгруп" уклали договір про відступлення прав вимоги № GL48N718070_1_3, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за № 509, відповідно до якого первісний кредитор відступив новому кредитору належні банку, а новий кредитор набув права вимоги банку до позичальників, іпотекодавців, заставодавців та поручителів, зазначених у додатку № 1 до цього договору, включаючи права вимоги до правонаступників боржників, спадкоємців тощо.

У додатку № 1 до зазначеного договору є перелік боржників, право вимоги до яких відступлене заявникові, зокрема ОСОБА_1 за кредитним договором від 21 липня 2008 року № 855011/ФЛ, виконання якого забезпечено договором іпотеки, посвідченим 21 липня 2008 року приватним нотаріусом Мініною С. М., за реєстровим номером 3511. Загальна сума боргу становить 224 067, 66 грн.

Право, застосоване судом

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).

Згідно з частиною п`ятою статті 15 Закону України "Про виконавче провадження" у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив. У разі якщо сторона виконавчого провадження змінила найменування (для юридичної особи) або прізвище, ім`я чи по батькові (для фізичної особи), виконавець, за наявності підтверджуючих документів, змінює своєю постановою назву сторони виконавчого провадження.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Розділ VI ЦПК України (1618-15) присвячений процесуальним питанням, пов`язаним з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб).

У цьому розділі ЦПК України (1618-15) міститься стаття 442, яка регулює питання заміни сторони виконавчого провадження.

У частинах першій, другій та п`ятій згаданої статті зазначено, що у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником. Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець. Положення цієї статті застосовуються також у випадку необхідності заміни боржника або стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 2-7763/10 (провадження № 14-197цс21) зроблено висновки про те, що "підставою для заміни сторони виконавчого провадження (стаття 442 ЦПК України), тобто процесуального правонаступництва в межах виконавчого провадження як юридичного процесу, є правонаступництво в матеріальних правовідносинах, унаслідок якого відбувається вибуття сторони зі спірних або встановлених судом правовідносин і перехід до іншої особи прав чи обов`язків сторони, яка вибула, в цих правовідносинах.

Заміна сторони виконавчого провадження правонаступником у виконавчому провадженні, тобто здійснення процесуального правонаступництва після набрання судовим рішенням законної сили, полягає в поширенні на правонаступників законної сили судового рішення. При цьому на правонаступників законна сила судового рішення поширюється усіма своїми правовими наслідками - незмінністю, неспростовністю, виключністю, преюдиційністю, виконуваністю.

Без заміни сторони виконавчого провадження правонаступник не позбавлений процесуальної можливості ставити питання про відкриття виконавчого провадження, оскільки виконавче провадження відкривається на підставі пред`явлення виконавчого документа до виконання, а частина п`ята статті 442 ЦПК України передбачає можливість заміни стягувача у виконавчому документі до відкриття виконавчого провадження".

Суди першої та апеляційної інстанції зробили висновки, що заявник набув право вимоги за кредитним та іпотечним договорами від 21 липня 2008 року, які були предметом розгляду при вчиненні виконавчого напису нотаріуса від 13 березня 2014 року № 914, тому є підстави для заміни ПАТ "КБ "Надра" на його правонаступника ТОВ "ФК "Дніпрофінансгруп" у виконавчому провадженні з виконання виконавчого напису.

Водночас суди залишили поза увагою те, що заміна сторони у виконавчому написі, вчиненому нотаріусом, та заміна сторони у виконавчому провадженні з примусового виконання виконавчого напису нотаріуса є відмінними правовими категоріями, оскільки заміна сторони у виконавчому провадженні є можливою в разі відкриття відповідного виконавчого провадження, що передбачено спеціальним правилом статті 15 Закону України "Про виконавче провадження".

У справі, що переглядається, ТОВ "ФК "Дніпрофінансгруп" просило замінити стягувача у виконавчому написі нотаріуса, не посилалося на наявність відкритого виконавчого провадження з примусового виконання цього виконавчого напису та відповідні докази існування відкритого виконавчого провадження не подавало. Боржник наголосив, що виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису нотаріуса не відкривалося.

У частині першій статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб)- сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України (254к/96-ВР) , цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною другою статті 74 цього Закону передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Згідно із частиною першою статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: 1) виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України; 1?) судових наказів; 2) ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом; 3) виконавчих написів нотаріусів; 4) посвідчень комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій; 5) постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди; 6) постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; 7) рішень інших державних органів та рішень Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами; 8) рішень Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (3477-15) , а також рішень інших міжнародних юрисдикційних органів у випадках, передбачених міжнародним договором України; 9) рішень (постанов) суб`єктів державного фінансового моніторингу (їх уповноважених посадових осіб), якщо їх виконання за законом покладено на органи та осіб, які здійснюють примусове виконання рішень.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 826/7941/17 (провадження № 11-1172апп18), на яку посилається ОСОБА_1 в касаційній скарзі, зроблено висновок про те, що судовий контроль за виконанням рішень інших органів покладено законодавством на адміністративні суди. Аналізуючи у сукупності правила статті 15 Закону України "Про виконавче провадження" та статті 264 КАС України 2005 року (аналогічне правило наведене в статті 379 КАС України у чинній редакції), беручи до уваги, що питання правомірності заміни сторони у виконавчому провадженні є, по суті, превентивним судовим контролем у відповідному виконавчому провадженні, це питання повинно вирішуватися в порядку адміністративного судочинства.

Проте, у справі № 826/7941/17 заміна стягувача або боржника відбувалася у відкритому виконавчому провадженні.

У справі ж, що переглядається, встановлено особливу, на відміну від згаданої справи, обставину, а саме те, що заяву про заміну стягувача подано до відкриття виконавчого провадження щодо виконання виконавчого напису, тобто первісний кредитор до відступлення ним права вимоги до державного (приватного) виконавця не звертався з приводу примусового виконання цього виконавчого документа та виконавче провадження виконавець не відкривав.

Імперативними приписами частини п`ятої статті 442 ЦПК України встановлено, що положення цієї статті застосовуються також у разі виникнення потреби у заміні боржника або стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження.

Верховний Суд в контексті фактичних обставин справи та зумовленого ними застосування норм процесуального права зазначає, що до відкриття виконавчого провадження у порядку, визначеному статтею 442 ЦПК України, може бути замінено боржника або стягувача лише у виконавчому листі, яким у системному розумінні з пунктом 1 частини першої статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" є виконавчий документ, виданий судом у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, ухвалених у цивільних справах, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів.

Виконавчий напис нотаріуса є різновидом виконавчого документа у розумінні статті 3 Закону України "Про виконавче провадження", який є відмінним від виконавчого листа за формою, змістом, а також суб`єктом та процедурою видання, отже положення частини п`ятої статті 442 ЦПК України не можуть бути застосовані за аналогією у випадку заміни сторони у виконавчому написі нотаріуса, виконавче провадження за яким ще не відкрито.

Подібні висновки щодо застосування аналогічної за змістом частини четвертої статті 379 КАС України зроблені в постановах Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 27 січня 2021 року у справі № ЗВ/380/22/20 (провадження № К/9901/21018/20), від 28 січня 2021 року у справі № 824/387/20-а (провадження № К/9901/16468/20), від 24 червня 2021 року у справі № 420/2141/20 (провадження № К/9901/8144/21), від 21 січня 2022 року у справі № 400/212/21 (провадження № К/9901/21300/21).

Можна зробити висновок, що стаття 442 ЦПК України та стаття 15 Закону України "Про виконавче провадження" не підлягають до застосування під час вирішення вимог про заміну стягувача у виконавчому написі нотаріуса у разі, якщо немає відкритого виконавчого провадження за таким виконавчим документом, оскільки у цих статтях йдеться виключно про заміну правонаступником сторони виконавчого провадження і лише за виконавчим листом, виданим судом на виконання рішення суду у цивільній справі.

Отже, законодавством не передбачено повноважень суду здійснювати заміну сторони у виконавчому написі нотаріуса (при відсутності відкритого виконавчого провадження), як і не передбачено надання судом особі права стягувача на пред`явлення виконавчого напису до примусового виконання, якщо спір про законність і обґрунтованість стягнення не розглядався безпосередньо судом.

Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У статтях 16-19 глави 3 розділу І книги першої ЦК України (435-15) передбачено, що захист цивільних прав та інтересів здійснюється судом; Президентом України, органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим або органами місцевого самоврядування; нотаріусом; шляхом самозахисту.

Нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом (стаття 18 ЦК України).

Отже, виконавчий напис нотаріуса є формою захисту цивільних прав та інтересів, що відбувається у певному спеціальному порядку, який є відмінним від інших форм (зокрема й судовій) надання захисту таким правам та інтересам.

У Правилах професійної етики нотаріусів України, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 04 жовтня 2013 року № 2104/5 (z1730-13) , зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 09 жовтня 2013 року за № 1730/24262 (z1730-13) , зазначено, що професійна поведінка нотаріусів України ґрунтується, зокрема на принципі незалежності, який передбачає те, що специфіка цілей і завдань нотаріату вимагає належне здійснення нотаріальної діяльності, максимальну незалежність нотаріуса, свободу від будь-якого впливу чи тиску та від неправомірного втручання у його діяльність.

З урахуванням зазначеного необхідно дотримуватися принципу незалежності здійснення нотаріальної діяльності та частини другої статті 19 Конституції України.

Враховуючи викладене Верховний Суд дійшов висновку про обрання ТОВ "ФК "Дніпрофінансгруп" такої форми захисту його прав, яка не передбачена законом, тобто є протиправною, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні поданої заяви про заміну сторони у виконавчому написі.

Суди попередніх інстанцій не врахували, що виконавче провадження за виконавчим написом нотаріуса не відкрите, та те, що частиною п`ятою статті 442 ЦПК України передбачено можливість до відкриття виконавчого провадження замінити стягувача лише у виконавчому листі, виданому судом на виконання судового рішення у цивільній справі, яким виконавчий напис нотаріуса не є, що свідчить про обрання заявником не передбаченого законом способу захисту порушених прав, у зв`язку з чим дійшли помилкових висновків про наявність підстав для заміни стягувача у виконавчому написі приватного нотаріуса від 13 березня 2014 року № 914 з ПАТ "КБ "Надра" на ТОВ "ФК "Дніпрофінансгруп".

З наведених підстав Верховний Суд не надає відповідь на інші доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про неврахування судами першої та апеляційної інстанцій пропуску стягувачем строку пред`явлення виконавчого документа до виконання та відсутності клопотання про поновлення цього строку, а також про незупинення апеляційним судом розгляду цієї справи до набрання законної сили рішенням, ухваленим у справі № 186/942/21, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Верховний Суд також бере до уваги, що у ситуації, коли жодний з процесуальних законів не визначає, що певний спір підлягає вирішенню виключно у порядку певного виду судочинства, а не іншого, не можна робити висновок, що питання про заміну стягувача у виконавчому написі не підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства.

Крім того, потрібно також враховувати, що питання заміни сторони у виконавчому провадженні щодо примусового виконання виконавчого напису нотаріуса, як і інші питання, пов`язані з виконанням рішень інших органів, за висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 826/7941/17 (провадження № 11-1172апп18), які однозначно тлумачать та застосовують судді Касаційного цивільного та Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, повинні вирішуватися в порядку адміністративного судочинства.

Тому у разі незгоди із рішеннями, діями чи бездіяльністю державного чи приватного виконавця після пред`явлення виконавчого напису нотаріуса до виконання заявник вправі їх оскаржити в загальному порядку до суду адміністративної юрисдикції.

Також ТОВ "ФК "Дніпрофінансгруп" як новий кредитор не позбавлене можливості звернутися до нотаріуса з заявою про видачу нового виконавчого напису нотаріуса за наявності для цього підстав і з дотриманням відповідних правових вимог.

Щодо клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

Поляков О. С. звернувся із клопотанням про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, яке обґрунтовував порушенням судами попередніх інстанцій предметної чи суб`єктної юрисдикціїрозгляду заяви про заміну сторони у виконавчому написі, яка, на переконання заявника, з урахуванням правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 826/7941/17 (провадження № 11-1172апп18), має розглядатися за правилами адміністративного судочинства.

Питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи (частина перша статті 404 ЦПК України).

Відповідно до частини шостої статті 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції, крім випадків, якщо: учасник справи, який оскаржує судове рішення, брав участь у розгляді справи в судах першої чи апеляційної інстанції і не заявляв про порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції; учасник справи, який оскаржує судове рішення, не обґрунтував порушення судом правил предметної чи суб`єктної юрисдикції наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову в подібних правовідносинах; Велика Палата Верховного Суду вже викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної чи суб`єктної юрисдикції спору в подібних правовідносинах.

Оскільки підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, коли учасник справи оскаржує судове рішення з мотивів порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції, прямо обмежені законодавцем у процесуальному законі, справа може бути передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 403 ЦПК України лише за відсутності всіх трьох указаних у цій частині випадків. У разі наявності хоча б одного з перелічених у цій нормі випадків справа не підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Таку правову позицію неодноразово висловлювала Велика Палата Верховного Суду, зокрема, в ухвалах від 31 серпня 2021 року у справі № 761/3726/19 (провадження № 14-163цс12), від 29 вересня 2021 року у справі № 760/10469/20 (провадження № 14-173цс21), від 31 серпня 2021 року у справі № 761/3726/19 (провадження № 14-163цс21), від 02 березня 2021 року у справі № 361/3865/19 (провадження № 14-23цс21), від 08 вересня 2021 року у справі № 922/3322/20 (провадження № 12-43гс21), від 22 вересня 2020 року у справі № 910/5755/19 (провадження № 12-68гс20), від 30 вересня 2020 року у справі № 910/4286/20 (провадження № 12-70гс20) та в багатьох інших.

ОСОБА_1 заявляв про порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції в судах першої та апеляційної інстанцій.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 826/7941/17 (провадження № 11-1172апп18) вирішувалося питання юрисдикційності розгляду заяви про заміну сторони у виконавчому провадженні, відкритому на примусове виконання виконавчого напису нотаріуса. Велика Палата Верховного Суду не викладала у своїй постанові висновку щодо питання предметної чи суб`єктної юрисдикції спору в подібних правовідносинах.

Проте, посилаючись на оскарження судових рішень з підстав порушення судами правил предметної юрисдикції, ОСОБА_1 не обґрунтував такі, на його погляд, порушення судами першої та апеляційної інстанцій наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду у справах з подібною підставою та предметом позову в подібних правовідносинах.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що наявний випадок, передбачений у пункті 2 частини шостої статті 403 ЦПК України, який унеможливлює передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, тому відповідне клопотання ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Верховний Суд встановив, що суди першої та апеляційної інстанції не врахували правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 826/7941/17 (провадження № 11-1172апп18), а також те, що виконавчий напис нотаріуса не є виконавчим листом та не був пред`явлений до виконання, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Зважаючи на наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувані рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні заяви ТОВ "ФК "Дніпрофінансгруп" про заміну стягувача у виконавчому написі нотаріуса.

За приписами пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини(частини перша - четверта статті 412 ЦПК України).

Розподіл судових витрат

Згідно з підпунктами "б", "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

За правилом частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні заяви ТОВ "ФК "Дніпрофінансгруп" про заміну стягувача у виконавчому написі нотаріуса, судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи у судах апеляційної та касаційної інстанцій, підлягають відшкодуванню ТОВ "ФК "Дніпрофінансгруп" на користь ОСОБА_1 .