розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 23 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Оніщука М. І., Шебуєвої В. А., Крижанівської Г. В.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до

ОСОБА_2, Товариства з обмеженою відповідальністю "Нонні" (далі - ТОВ "Нонні"), Комунального підприємства "Агенція адміністративних послуг" (далі - КП "Агенція адміністративних послуг"), третя особа - Міністерство юстиції України, про визнання недійсними правочинів, визнання незаконними та скасування записів про державну реєстрацію прав на нерухоме майно, визнання незаконними та скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, визнання права власності на нерухоме майно та його витребування.

Позовні вимоги мотивувала тим, що 16 вересня 2010 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1, розташованого на земельній ділянці площею 0,0583 га, кадастровий номер 3223155400:05:028:0167. Продаж вчинено продавцем за 1 213 221,00 грн.

Договір купівлі-продажу житлового будинку від 16 вересня 2010 року зареєстрований у реєстрі правочинів 16 вересня 2010 року під № 4118565, номер витягу 9007892. Зазначений договір є чинним.

Цього ж дня між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений нотаріально та зареєстрований в реєстрі під № 2982. Предметом купівлі-продажу за цим договором є земельна ділянка площею 0,0583 га, кадастровий номер 3223155400:05:028:0167. Договір купівлі-продажу земельної ділянки від 16 вересня 2010 року зареєстрований у реєстрі правочинів 16 вересня 2010 року під № 4118606, номер витягу 9007981. Зазначений договір є чинним.

Разом з тим 18 вересня 2019 року позивачу стало відомо, що право власності на зазначені об`єкти нерухомості 17 вересня 2019 року перереєстровано на ТОВ "Нонні" на підставі рішення учасника від 04 вересня 2019 року та акта приймання-передачі майна до статутного капіталу б/н від 04 вересня 2019 року.

Таким чином, ОСОБА_2 вчинила незаконні, протиправні дії щодо позбавлення її права власності на житловий будинок та земельну ділянку, передавши нерухоме майно, яке їй не належить, всупереч волі позивача як власника, до статутного капіталу ТОВ "Нонні", а державний реєстратор

КП "Агенції адміністративних послуг" Хиба А. В. незаконно та протиправно зареєструвала право власності на житловий будинок та земельну ділянку за ТОВ "Нонні".

Посилаючись на наведене, ОСОБА_2 просила суд:

- визнати недійсним акт приймання-передачі майна від 04 вересня 2019 року № 2, яким передано до статутного капіталу ТОВ "Нонні" житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,0584 га, кадастровий номер 3223155400:05:028:0167, за цією ж адресою;

- визнати незаконними та скасувати записи про право власності від 17 вересня 2019 року № 33269944 та рішення про державну реєстрацію прав власності та їх обтяжень, індексний номер 48731281 від 18 вересня 2019 року;

- визнати незаконним та скасувати запис про право власності від 17 вересня 2019 року № 33270425 та рішення про державну реєстрацію прав власності та їх обтяжень, індексний номер 48731638 від 18 вересня 2019 року;

- визнати за позивачем право власності на вищезазначений житловий будинок і земельну ділянку та витребувати на її користь у ТОВ "Нонні" вказані житловий будинок і земельну ділянку.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 29 квітня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що право власності за позивачем ОСОБА_1 на житловий будинок за адресою:

АДРЕСА_1, та земельну ділянку, кадастровий номер 3223155400:05:028:0167, зареєстровано не було.

Позивачем не доведено, що оскаржувані правочини не відповідають вимогам встановленим статтею 203 ЦК України, іншим вимогам закону або порушують її законні права та інтереси, оскільки право власності на передане до статутного капіталу ТОВ "Нонні" майно на момент такої передачі було зареєстроване за ОСОБА_2 .

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання права власності за позивачем та витребування майна із чужого незаконного володіння, суд першої інстанції виходив з того, що 16 вересня 2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були укладені договори купівлі-продажу житлового будинку, та земельної ділянки, які були нотаріально посвідчені, але державна реєстрація права власності на вказані об`єкти нерухомості здійснена не була.

Оскільки моментом виникнення суб`єктивних прав учасників правовідносин, пов`язаних з володінням, користуванням і розпорядженням майном, є момент набуття права власності, яке позивач на спірне майно у встановленому законом та договором порядку не набув, то вимоги позивача щодо визнання її власником спірного нерухомого майна не ґрунтуються на законі.

Що стосується вимог про витребування у ТОВ "Нонні" на користь ОСОБА_1 спірного нерухомого майна, то такі вимоги також не підлягають задоволенню, оскільки позивач у своїх вимогах наполягала саме на його витребуванні із володіння ТОВ "Нонні", проте не надала доказів на підтвердження свого права на спірне нерухоме майно.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем обрано спосіб захисту порушеного права, який не відповідає роз`ясненням, викладеним у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) . Визнання права власності на спірне нерухоме майно в даному випадку, є неефективним, а тому позивач для захисту своїх порушених прав має право на звернення до суду з позовом про повернення сплачених відповідачу за договорами купівлі-продажу спірного нерухомого майна коштів, оскільки є підстави для виникнення обов`язку щодо відшкодування збитків, завданих відчуженням спірного майна відповідачем ОСОБА_2 .

Постановою Київського апеляційного суду від 23 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 29 квітня 2021 року скасовано.

Ухвалено нове судове рішення про задоволення позовуОСОБА_1 .

Визнано недійсним акт приймання-передачі майна № 2 від 04 вересня 2019 року, яким ОСОБА_2 передаладо статутного капіталу ТОВ "Нонні" житловий будинок АДРЕСА_1 .

Визнано недійсним акт приймання-передачі майна № 2 від 04 вересня 2019 року, яким ОСОБА_2 передаладо статутного капіталу ТОВ "Нонні" земельну ділянку площею 0,0584 га,кадастровий номер 3223155400:05:028:0167, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 .

Визнано незаконним та скасовано запис про право власності,номер 33269944 від 17 вересня 2019 року, 16:35:34, внесений державним реєстратором КП "Агенція адміністративних послуг" Хибою А. В.

Визнано незаконним та скасовано рішення про державну реєстрацію прав власності та їх обтяжень, індексний номер 48731281 від 18 вересня 2019 року, 10:29:26, внесений державним реєстратором ХибоюА. В., КП "Агенція адміністративних послуг", Київська область.

Визнано незаконним та скасовано запис про право власності,номер 33270425 від 17 вересня 2019 року, 16:40:26, внесений державним реєстратором Хибою А. В., КП "Агенція адміністративних послуг", Київська область.

Визнано незаконним та скасовано рішення про державну реєстрацію прав власності та їх обтяжень, індексний номер 48731638 від 18 вересня 2019 року, 10:37:33, внесений державним реєстратором ХибоюА. В., КП "Агенція адміністративних послуг", Київська область.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок АДРЕСА_1,

загальною площею 382,3 кв. м, житловою площею 162,7 кв. м, розташований на земельній ділянці площею 0,0583 га, кадастровий номер 3223155400:05:028:0167.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку площею 0,0583 га,кадастровий номер 3223155400:05:028:0167, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2, цільове призначення земельної ділянки - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Витребувано у ТОВ "Нонні" на користь ОСОБА_1 житловий будинок АДРЕСА_1 .

Витребувано у ТОВ "Нонні" на користь ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,0584 га,кадастровий номер 3223155400:05:028:0167, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 .

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що за змістом статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності необхідним є, перш за все, встановлення обставин, на яких особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави не передбачає.

Якщо майно відчужено поза волею власника, то право власності на майно не набувається добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребувано. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна.

Норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватися як підстава позову про повернення майна, яке було передане на виконання недійсного правочину та відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Оскільки з моменту укладення договорів купівлі-продажу будинку та земельної ділянки право власності відповідача ОСОБА_2 було припинено, а відсутність державної реєстрації покупцем майна не відновлює право власності особи, яка відчужила своє майно, то висновок суду першої інстанції про відсутність у позивача права на звернення до суду з цим позовом через ненабуття позивачем права власності на спірне майно у встановленому законом та договором порядку є помилковим.

Враховуючи те, що відповідачем не спростовано встановлену статтею 204 ЦК України презумпцію правомірності правочинів, укладених між нею та позивачем, а будь-яке волевиявлення ОСОБА_1 на відчуження спірних земельної ділянки та житлового будинку шляхом їх передачі у статутний капітал ТОВ "Нонні" та вибуття їх з її володіння без її волі відсутнє, апеляційний суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову у повному обсязі, зокрема визнання недійсним акта приймання-передачі майна від 04 вересня 2019 року № 2, визнання незаконними та скасування записів про право власності від 17 вересня 2019 року № 33269944 та рішення про державну реєстрацію прав власності та їх обтяжень, індексний номер 48731281 від 18 вересня 2019 року, а також визнання за позивачем права власності на спірні житловий будинок і земельну ділянку та витребування на користь позивача у ТОВ "Нонні" вказаного нерухомого майна.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2021 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасуватипостанову Київського апеляційного суду від 23 листопада 2021 року та ухвалити новерішення про відмову узадоволенні позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 09 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу із суду першої інстанції.

12 травня 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 15 червня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Як на підставу касаційного оскарження постанови апеляційного суду заявник посилається на застосування апеляційним судом норм права без урахування висновків у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 (провадження № 14-270цс19).

Касаційна скарга мотивована тим, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання чи оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діями наслідкам.

Позивач стверджує, що 16 вересня 2010 року між нею та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу житлового будинку та договір купівлі-продажу земельної ділянки, які є чинними.

Однак вказані правочини є удаваними. У своєму відзиві на позов відповідач посилалась, що між сторонами фактично було укладено договір оренди зазначеного нерухомого майна, строк найму якого закінчився. Оскільки позивач відмовилася від повернення будинку та земельної ділянки, то відповідач вимушена була відновити своє право. Зазначені обставини не були спростовані.

У зв`язку з тим, що позивачка не спростувала зазначені обставини, зокрема щодо удаваності договорів купівлі-продажу, суд апеляційної інстанції не мав права застосовувати положення статей 215, 216, 387, 388 ЦПК України.

Правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються статтями 759-786, 793-797 ЦК України (435-15) .

Посилання суду апеляційної інстанції у своєму рішенні на те, що відповідачем не спростовано в установленому статтею 204 ЦК України порядку презумпцію правомірності правочинів, є безпідставним.

Крім того, у даному випадку не можуть бути пов`язані вимоги щодо захисту права власності пред`явленням негаторного та віндикаційного позову, ці позови є взаємовиключними.

При цьому одна з умов застосування як віндикаційного, так і негаторного позову - відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, оскільки в такому разі здійснюється захист порушеного права власності за допомогою зобов`язально-правових способів, на цьому наголосив Верховний Суд у постанові від 18 грудня 2019 року № 522/1029/18 (провадження № 14-270цс19).

У поданому до Верховного Суду відзиві представник ОСОБА_1 заперечував проти доводів касаційної скарги ОСОБА_2 та просив залишити постанову апеляційного суду без змін, посилаючись на її законність і обґрунтованість.

Інші учасники справи відзив на касаційну скаргу не подали.

Фактичні обставини, встановлені судами

16 вересня 2010 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладений договір купівлі-продажу житлового будинку, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Паракудою І. В. та зареєстрований в реєстрі під № 2980.

Предмет купівлі-продажу за цим договором - житловий будинок, загальною площею 382,3 кв. м, житловою площею 162,7 кв. м, за адресою:

АДРЕСА_1, що розташований на земельній ділянці площею 0,0583 га, кадастровий номер 3223155400:05:028:0167. Продаж вчинено продавцем за 1 213 221,00 грн.

Відповідно до копії витягу з Державного реєстру правочинів, договір купівлі-продажу житлового будинку від 16 вересня 2010 року зареєстрований у реєстрі правочинів 16 вересня 2010 року під № 4118565, номер витягу 9007892.

Згідно з Інформаційною довідкою від 18 вересня 2019 року № 181493756 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1, зареєстровано за ТОВ "Нонні" на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень

за № 48731281 від 18 вересня 2019 року, підстава виникнення права власності - рішення учасника б/н від 04 вересня 2019 року та акт приймання-передачі майна до статутного капіталу б/н від 04 вересня 2019 року.

Також 16 вересня 2010 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0583 га, кадастровий номер 3223155400:05:028:0167, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Паракудою І. В., зареєстровано в реєстрі під № 2982.

Згідно з витягом з Державного реєстру правочинів договір купівлі-продажу земельної ділянки від 16 вересня 2010 року, зареєстрований у реєстрі правочинів 16 вересня 2010 року під № 4118606, номер витягу 9007881.

Згідно з Інформаційною довідкою від 26 вересня 2019 року № 182483672 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3223155400:05:028:0167, зареєстровано за ТОВ "Нонні" на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 48731638 від 18 вересня

2019 року та акта приймання-передачі майна до статутного капіталу

від 04 вересня 2019 року.

Право власності за позивачем ОСОБА_1 на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1, та земельну ділянку, кадастровий номер 3223155400:05:028:0167, зареєстровано не було.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Основним мотивом відмови у задоволенні заявлених позивачем вимог суд першої інстанції поклав в основу ті обставини, що позивач не зареєстрував право власності на придбане на підставі договорів купівлі-продажу спірне нерухоме майно, тобто не набув права власності на майно у встановленому законом та договором порядку, тому має право на звернення до суду з позовом про відшкодування збитків за рахунок відповідача, а не про визнання недійсними правочинів, визнання незаконними та скасування записів про державну реєстрацію прав на нерухоме майно, визнання незаконними та скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, визнання права власності на нерухоме майно та його витребування.

На такі ж обставини посилався відповідач під час розгляду справи і такими аргументами обґрунтовується касаційна скарга.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно із частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно із частиною першою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

У частині першій статті 328 ЦК України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 321 ЦК України також визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

У справі, яка переглядається, установлено, що 16 вересня 2010 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладені нотаріально посвідчені договори купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки за адресою:

АДРЕСА_1, розташований на земельній ділянці площею 0,0583 га, кадастровий номер 3223155400:05:028:0167. Зазначені договори зареєстровані у Державному реєстрі правочинів 16 вересня 2010 року під № 4118565 (номер витягу 9007892), під № 4118606 (номер витягу 9007881), відповідно.

Зазначені договори у встановленому законом порядку не визнано недійсними, не розірвано.

Згідно з частиною першою статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Стаття 210 ЦК України встановлює, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Частинами третьою та четвертою статті 334 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

Згідно зі статтею 182 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Відповідно до частини третьої статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 01 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з умов: реєстрація таких прав була проведена відповідна до законодавства, що діяла на момент їх виникнення; на момент їх виникнення діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (провадження № 14-188цс20) зробила такі висновки:

"Спірні правовідносини у справі виникли 21 листопада 2011 року (дата укладення позивачем відповідного договору купівлі-продажу спірної квартири).

Станом на вказану дату питання виникнення у набувача права власності на нерухоме майно у разі його відчуження за договором було врегульовано досить суперечливо:

- у ЦК України (435-15) містилися норми як про державну реєстрацію прав, так і правочинів (частина друга статті 182, статті 210, 657),

- за Законом України № 1952-IV (1952-15) , який на вказану дату був чинний у редакції Закону України від 11 лютого 2010 року № 1878-VI "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (1878-17) та інших законодавчих актів України", державна реєстрація речових прав на нерухоме майно ще не здійснювалася й почала проводитись лише з 01 січня 2013 року (пункт 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1878-VI (1878-17) ).

Істотно, що частиною третьою статті 3 Закону № 1952-IV (у редакції Закону № 1878-VI (1878-17) ) передбачалося, що права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Причому таке конститутивне значення державної реєстрації для виникнення речових прав на нерухоме майно не може вважатись елементом порядку здійснення державної реєстрації прав, через що юридична сила цієї норми закону не може бути паралізована посиланням на пункт 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України № 1878-VІ від 11 лютого 2010 (1878-17) року.

Водночас стаття 182 ЦК України у відповідній редакції не містила вказівки на такий конститутивний ефект державної реєстрації речових прав на нерухоме майно й допускала визначення законом лише порядку державної реєстрації, тобто виключно процедурних норм, до яких приписи частини третьої статті 3 Закону № 1952-IV (у редакції Закону № 1878-VI (1878-17) ) не належали.

Крім того, чинна станом на 21 лютого 2011 року редакція частини четвертої статті 334 ЦК України передбачала виникнення права власності у набувача майна за договором, який підлягав державній реєстрації, саме з моменту такої реєстрації договору. Прив`язка моменту виникнення прав на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, саме до моменту такої реєстрації прав була здійснена в редакції частини четвертої статті 334 ЦК України, яка набрала чинності з 01 січня 2013 року (підпункт 4 пункту 3 розділу І, пункт 1 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1878-VI (1878-17) ).

Таким чином, на дату укладення позивачем договору купівлі-продажу спірної квартири дійсно існувала очевидна суперечність між одночасно чинними нормами частини третьої статті 3 Закону № 1952-IV (у редакції Закону № 1878-VI (1878-17) ) та частини четвертої статті 334 ЦК України щодо того ж самого питання: коли виникає право власності в набувача нерухомого майна за договором купівлі-продажу.

З огляду на викладені вище висновки Великої Палати Верховного Суду у цій постанові, зазначену суперечність слід вирішувати на користь пріоритетності норм ЦК України (435-15) .

Таким чином, до 01 січня 2013 року право власності у набувача нерухомого майна за договором купівлі-продажу виникало за правилами частини четвертої статті 334 ЦК України - з моменту державної реєстрації такого договору як правочину.

Відтак особа, яка до 01 січня 2013 року придбала нерухоме майно за договором купівлі-продажу, державну реєстрацію якого було належним чином здійснено, стала власником такого нерухомого майна з моменту державної реєстрації відповідного договору купівлі-продажу незалежно від того, чи здійснила ця особа в подальшому державну реєстрацію свого права власності".

З урахуванням наведеного у справі, яка переглядається, слід виходити з того, що право власності на придбаний будинок та земельну ділянку на підставі договорів купівлі-продажу від 16 вересня 2010 року позивач набув 16 вересня 2010 року, тобто з моменту державної реєстрації таких договорів як правочинів.

Таким чином, рішення суду апеляційної інстанції про обґрунтованість позову ОСОБА_1 у частині наявності підстав для витребування спірного майна у ТОВ "Нонні", яке набуло його на підставі актів приймання-передачі майна від 04 вересня 2019 року про передачу цього майна ОСОБА_2 до статутного капіталу товариства, відповідають правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 22 червня 2021 року в справі № 334/3161/17 (провадження № 14-188цс20).

Суд апеляційної інстанції правильно виходив з того, що з моменту укладення договорів купівлі-продажу будинку та земельної ділянки право власності відповідача ОСОБА_2 було припинено, а відсутність державної реєстрації покупцем майна не відновлює право власності особи, яка відчужила своє майно, а отже, є помилковим висновок суду першої інстанції щодо відсутності у позивача права на звернення до суду з цим позовом через ненабуття позивачем права власності на спірне майно у встановленому законом та договором порядку.

Також апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для визнання недійсним акта приймання-передачі майна від 04 вересня 2019 року, яким ОСОБА_2 передала до статутного капіталу ТОВ "Нонні" спірний будинок і земельну ділянку.

Згідно з частинами першою - четвертою статті 202 ЦК України правочин -

це дія особи, яка спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша). Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори) (частина друга). Одностороннім правочином

є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю

з цими особами (частина третя). Дво- чи багатостороннім правочином

є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта).

Акт приймання-передачі майна до складу статутного фонду є правочином, який в свою чергу підтверджує волевиявлення сторін, а також має юридичні наслідки - факт набуття та припинення права власності на нерухоме майно.

Отже, двосторонній акт у цих правовідносинах свідчить про погоджену дію шляхом волевиявлення обох сторін зазначеного двостороннього правочину на набуття певних цивільних прав та обов`язків, а тому оскарження правочину, оформленого актом (у розумінні статті 202 ЦК України), є належним способом захисту цивільних прав та обов`язків в розумінні статті 16 ЦК України.

Наведене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 29 квітня 2015 року у справі № 903/134/13-г, та Верховного Суду, викладеними у постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 918/1377/16.

ОСОБА_2, вдругевідчуживши майно (житловий будинок та земельну ділянку)шляхом його передачі за актами приймання-передачі до статутного капіталу ТОВ "Нонні" 04 вересня 2019 року, не мала права на таке відчуження, оскільки не була його власником та використала відсутність державної реєстрації права власності на це майно за новим власником ОСОБА_1 на шкоду останньої як набувача цього нерухомого майна, у зв`язку з чим такі правочини, виходячи з положень пункту 6 статті 3, статей 203, 215 ЦК України, підлягають визнанню недійсними.

При цьому доводи касаційної скарги про удаваність укладених між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 договорів купівлі-продажу є необґрунтованими, оскільки відповідач таких обставин у цій справі не довела та в силу статті 204 ЦК України презумпцію правомірності цих правочинів не спростувала, а отже, вчинені правочини вважаються правомірними, тобто таким, що породжують, змінюють і припиняють цивільні права й обов`язки.

Установивши, що відповідачі не спростували встановлену статтею 204 ЦК України презумпцію правомірності правочинів, укладених між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, а будь-яке волевиявлення ОСОБА_1 на відчуження спірних земельної ділянки та житлового будинку шляхом їх передачі у статутний капітал ТОВ "Нонні" та вибуття їх з її володіння без її волі відсутнє, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову, зокрема визнання недійсними актів приймання-передачі майна від 04 вересня 2019 року, визнання незаконними та скасування записів про право власності від 17 вересня 2019 року № 33269944 та рішення про державну реєстрацію прав власності та їх обтяжень, індексний номер 48731281 від 18 вересня 2019 року, та визнання за позивачем права власності на спірні житловий будинок і земельну ділянку та витребування на користь позивача у ТОВ "Нонні" зазначене нерухоме майно.

Колегія суддів не бере до уваги посилання у касаційній скарзі на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі

№ 522/1029/18 (провадження № 14-270цс19), оскільки висновки у цій справі стосуються правовідносин, які виникли між сторонами договорів купівлі-продажу майнових прав та стосуються інших обставин, ніж у справі, яка переглядається та у якій відповідач заперечує право власності позивача на спірне нерухоме майно, набуте останньою на підставі договорів купівлі-продажу та зареєстрованих у реєстрі правочинів, проте без подальшої державної реєстрації свого права власності.

У справі не відбулось поєднання взаємовиключних способів захисту, якими є віндикаційний і негаторний позови.

Визнання права як універсальний спосіб захисту абсолютних та виключних прав і охоронюваних законом інтересів передбачене у статті 16 ЦК України. Спосіб захисту, передбачений статтею 392 ЦК України, є різновидом загального способу захисту - визнання права.

За установлених у цій справі обставин та правовідносин сторін вимога про визнання права власності заявлена на підтвердження реальності його існування.

У цій справі колегія суддів, проаналізувавши зміст судового рішення апеляційного суду з точки зору застосування норми права, яка стала підставою для розгляду позову та вирішення справи по суті, дійшла висновку, що суд правильно застосував норми матеріального права у спірних правовідносинах та ухвалив рішення відповідно до встановлених обставин на підставі поданих сторонами доказів.

Відповідно до статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не може вдаватись до встановлення або до оцінки обставин, що не були встановлені в оскаржуваних рішеннях, не вирішує питання про достовірність або недостовірність доказів чи про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.