У березні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, в якому просила виділити належні їй 4/5 частини житлового будинку АДРЕСА_1 з господарськими будівлями та спорудами в натурі із спільної часткової власності та виділити ОСОБА_2 1/5 частини цього домоволодіння, відповідно до варіанту, запропонованого висновком будівельно-технічної експертизи, припинивши право спільної часткової власності на житловий будинок; виділити їй 4/5 частини земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_1, в натурі із спільної часткової власності, а ОСОБА_2 - 1/5 частини цієї земельної ділянки, відповідно до запропонованого висновком будівельно-технічної експертизи варіанту розподілу, припинивши право спільної часткової власності на цю земельну ділянку.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 28 жовтня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Проведено поділ земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, таким чином:

співвласнику ОСОБА_1 виділено земельну ділянку загальною площею 976,0 кв. м ( заштриховано жовтим кольором), що відповідає 4/5 частинам, а саме: 1/2 площі земельної ділянки спільної власності - 41,0 кв. м; земельна ділянка індивідуальної власності - 935,0 кв. м;

співвласнику ОСОБА_2 виділено земельну ділянку загальною площею 244,0 кв. м (заштриховано зеленим кольором), що відповідає 1/5 частині, а саме: 1/2 площі земельної ділянки спільної власності - 41,0 кв. м; земельна ділянка індивідуальної власності - 203,0 кв. м.

Межа розділу земельної ділянки проходить:

- від точки А на межі АДРЕСА_1 від огорожі на відстані 1,3 м до точки Б, розташованій на куті житлового будинку;

- від точки Б по зовнішній грані стіни житлового будинку літ. "А-1" до точки В, розташованій на куті будинку;

- від точки В по прямій на відстань 1,0 м до точки Г;

- від точки Г під кутом на відстань 10,24 м до точки Д;

- від точки Д під кутом на відстань 8,15 м. до точки Е, розташованій на межі АДРЕСА_1 ;

- від точки Д. під кутом відстань 49,04 м до точки Є;

- від точки Є під кутом на відстань 14,22 м до точки Ж, розташованій на межі

з ділянкою АДРЕСА_2 .

Точки А-Б-В-Г-Д-Е-А визначають ділянку спільної власності співвласників. Точки А і Е ділять межу земельної ділянки на АДРЕСА_2 на три частини: 2,90 м, 10,24 м та 3,00 м. Точка Ж ділить межу з земельною ділянкою АДРЕСА_2 на дві частини: 3,77 м і 12,66 м.

У частині позовних вимог щодо поділу домоволодіння відмовлено за необґрунтованістю.

Додатковим рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 08 червня 2021 року заяву ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення задоволено.

Припинено право спільної часткової власності на земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою Сумського апеляційного суду від 10 серпня 2021 року поновлено ОСОБА_3 строк на апеляційне оскарження додаткового рішення Зарічного районного суду м. Суми від 08 червня 2021 року та відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на додаткове рішення Зарічного районного суду м. Суми від 08 червня 2021 року.

Ухвалою Сумського апеляційного суду від 13 вересня 2021 року поновлено ОСОБА_3 строк на апеляційне оскарження рішення Зарічного районного суду м. Суми від 28 жовтня 2014 року та відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 28 жовтня 2014 року.

Ухвалою Сумського апеляційного суду від 28 вересня 2021 року апеляційне провадження за апеляційними скаргами ОСОБА_3 на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 28 жовтня 2014 року та додаткове рішення Зарічного районного суду м. Суми від 08 червня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виділ частки із житлового будинку та земельної ділянки закрито.

Закриваючи апеляційне провадження у справі, суд апеляційної інстанції виходив із того, що вирішення в судовому порядку спору між співвласниками щодо поділу нерухомого майна - житлового будинку та земельної ділянки, не впливає на право власності ОСОБА_3, яке виникло після ухвалення судового рішення у 2021 році, а невиконання рішення суду за 2014 рік не свідчить про порушення його прав, тобто судовими рішеннями суду першої інстанції питання про його права та інтереси не вирішувалось.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У жовтні 2021 року ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просив скасувати ухвалу апеляційного суду про закриття апеляційного провадження, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга ОСОБА_3 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, закриваючи апеляційне провадження, допустив порушення норм процесуального права, не врахував, що судовими рішеннями суду першої інстанції порушено його право власності на спірне нерухоме майно.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У грудні 2021 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, в якому посилалась на те, що судовими рішеннями суду першої інстанції не порушено права та інтереси ОСОБА_3, а тому апеляційний суд правильно закрив апеляційне провадження за його апеляційною скаргою.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 04 листопада 2021 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

У строк, визначений судом, заявник усунув недоліки касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 22 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У листопаді 2021 року до Верховного Суду від позивача ОСОБА_1 надійшла заява про відмову від позову, в якій ОСОБА_1 просила прийняти її заяву про відмову від позову у справі та задовольнити її, визнати нечинними судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій та закрити провадження у справі.

Верховний Суд у грудні 2021 року, у лютому 2022 року та у травні 2022 року направляв на адресу ОСОБА_1 листи, в яких просив підтвердити або спростувати намір щодо відмови від позову та подати належним чином оформлену заяву, яка буде свідчити про дійсність намірів про відмову від позову.

У червні 2022 року від позивача ОСОБА_1 на адресу Верховного Суду надійшла заява про підтвердження її відмови від позову, в якій вона підтримала заяву про відмову від позовних вимог у справі за її позовом до ОСОБА_2 про виділ частки із житлового будинку та земельної ділянки. Просила суд прийняти її заяву про відмову від позовних вимог у повному обсязі, визнати судові рішення нечинними та відповідно до пункту 4 частини першої статті 255 ЦПК України винести ухвалу про закриття провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 21 червня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_3 не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судове рішення апеляційного суду ухвалене з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

У рішенні від 04 грудня 1995 року у справі "Беллет проти Франції" ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Частиною першою статті 17 ЦПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси (частина третя статті 18 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Отже, законодавець визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, які поділяються на дві групи: учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків.

На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

При цьому судове рішення, оскаржене особою, яка не брала участі у справі, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є заявник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах.

Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб.

У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків.

Рішення є таким, що прийняте про права, інтереси та (або) обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, лише тоді, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права, інтереси та (або) обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.

Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі № 466/5766/13-ц (провадження № 61-13912св20) та від 29 червня 2021 року у справі № 201/751/14-ц (провадження № 61-1490св21), від 12 січня 2022 року у справі № 761/41876/18 (провадження № 61-16835св21).

Отже, право на апеляційне оскарження мають особи, які не брали участі у справі, проте ухвалене судом рішення певним чином впливає на їх права та обов`язки, завдає шкоди, що може виражатися у несприятливих для них наслідках.

Якщо у разі подання апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі, апеляційний суд встановить, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалися, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті (пункт 3 частини першої статті 362 ЦПК України).

Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (рішення ЄСПЛ "Дія 97" проти України" від 21 жовтня 2010 року, заява № 19164/04).

У справі, яка переглядається, апеляційним судом установлено, що станом на час ухвалення судом першої інстанції рішення - 28 жовтня 2014 року, спірне нерухоме майно належало ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності, у розмірі 4/5 та 1/5 частини відповідно. Сторони не дійшли згоди щодо поділу домоволодіння та земельної ділянки.

Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 28 жовтня 2014 року сторонами не оскаржувалося в апеляційному порядку.

Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 02 грудня 2020 року у справі № 591/5118/14-ц, залишеною без змін постановою Сумського апеляційного суду від 10 березня 2021 року, затверджено мирову угоду, укладену 02 листопада 2020 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1, відповідно до умов якої остання, у рахунок погашення сум, належних до сплати у виконавчому провадженні № 61046941, прийняла на себе зобов`язання та передала у власність ОСОБА_3 належні їй на праві власності 4/5 частини земельних ділянок за кадастровими номерами 5910136300:06:028:0049, 5910136300:06:028:0048 та 4/5 частини житлового будинку з надвірними, господарчими та побутовими будівлями, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, 31 березня 2021 року внесено запис про право приватної спільної часткової власності ОСОБА_3 на 4/5 частин вказаних земельних ділянок та домоволодіння, розташованих АДРЕСА_1 .

Отже, право власності на спірне майно у ОСОБА_3 виникло лише з моменту його реєстрації - 31 березня 2021 року, у тому обсязі, що на той час належало його попередньому власнику - ОСОБА_1, а саме: 4/5 частини домоволодіння та виділена оскаржуваним рішенням земельна ділянка.

Суд апеляційної інстанції правильно виходив із того, що фактичне невиконання судового рішення від 28 жовтня 2014 року попереднім власником - ОСОБА_1 щодо оформлення права на виділену їй земельну ділянку, не свідчить про порушення прав ОСОБА_3 на цю земельну ділянку, які він набув зі спливом майже семи років після ухвалення цього рішення. Також незалучення ОСОБА_3 при розгляді питання про ухвалення додаткового судового рішення від 08 червня 2021 року жодним чином не вплинуло на обсяг його прав, як власника спірного майна.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що рішенням суду від 28 жовтня 2014 року та додатковим рішенням суду від 08 червня 2021 року питання про права та інтереси ОСОБА_3 не вирішувалось, оскільки вирішення ще у 2014 році в судовому порядку спору між співвласниками щодо поділу нерухомого майна не впливає на право власності ОСОБА_3, яке виникло набагато пізніше після ухвалення судового рішення, а саме у 2021 році.

При цьому слід зазначити, що ані мотивувальна, ані резолютивна частини рішення суду першої інстанції від 28 жовтня 2014 року та додаткового рішення від 08 червня 2021 року не містять висновків про права, свободи, інтереси та обов`язки ОСОБА_3, а спір за позовом ОСОБА_1 вирішено судом в межах заявлених нею вимог, наведених підстав та наданих доказів.

З огляду на це, доводи касаційної скарги ОСОБА_3 про порушення апеляційним судом норм процесуального права під час закриття апеляційного провадження є необґрунтованими.

Щодо заяви ОСОБА_1 про відмову від позову

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 49 ЦПК України сторони користуються рівними процесуальними правами.

Крім прав та обов`язків, визначених у статті 43 цього Кодексу, позивач, зокрема, вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.

Статтею 408 ЦПК України визначено, що незалежно від того, за касаційною скаргою кого з учасників справи було відкрито касаційне провадження, у суді касаційної інстанції позивач має право відмовитися від позову, а сторони мають право укласти між собою мирову угоду з додержанням правил цього Кодексу, що регулюють порядок і наслідки вчинення цих процесуальних дій.

Якщо заява про відмову від позову чи мирова угода сторін відповідають вимогам статей 206 і 207 цього Кодексу, суд визнає нечинними судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та постановляє ухвалу про прийняття відмови позивача від позову або про затвердження мирової угоди сторін, якою одночасно закриває провадження у справі.

Згідно з частинами першою-третьою статті 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв`язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення. У разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.

У справі, яка переглядається, позивач у суді апеляційної інстанції не подавала заяву про відмову від позовних вимог та це питання в установленому ЦПК України (1618-15) порядку суд не вирішував.

Касаційна скарга подана ОСОБА_3, який не є учасником справи.

Предметом касаційного оскарження є процесуальна ухвала суду апеляційної інстанції, постановлена за результатами звернення ОСОБА_3, який не є учасником справи, з апеляційними скаргами на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 28 жовтня 2014 року та додаткове рішення Зарічного районного суду м. Суми від 08 червня 2021 року.

Отже, по суті справа судом апеляційної інстанції не переглядалася і не переглядається судом касаційної інстанції, а касаційна скарга подана не стороною у справі, а особою, яка не була учасником справи, але вважає свої права порушеними, і касаційна скарга стосується не суті рішення, а питання закриття апеляційного провадження у справі, при цьому порушення прав цієї особи не знайшло свого підтвердження.

За таких обставин, коли по суті відсутні апеляційне і касаційне провадження щодо перегляду рішення суду першої інстанції, Верховний Суд не може вирішити процесуальне питання про відмову позивача від позову.

З урахуванням викладеного, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що в задоволенні заяви ОСОБА_1 про відмову від позову необхідно відмовити.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.