розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства "Альфа-Банк" на заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 02 жовтня 2020 року у складі судді Вохмінової О. С. та постанову Вінницького апеляційного суду від 09 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Ковальчука О. В., Сала Т. Б., Сопруна В. В.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2019 року Акціонерне товариство "Альфа-Банк" (далі - АТ "Альфа-Банк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, який також діє в інтересах неповнолітніх ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - служба у справах дітей Вінницької міської ради, про визнання такими, що втратили право користування житлом, та зняття з реєстраційного обліку.

Уточнену позовну заяву мотивовано тим, що 28 березня 2008 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" (далі - АК СР "Укрсоцбанк"), правонаступником якого є АТ "Альфа-Банк", та ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_1 укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Мультян В. М., відповідно до умов якого, в якості забезпечення виконання зобов`язань за договором невідновлювальної кредитної лінії від 28 березня 2008 року № 051/8-7153, іпотекодавці передали в іпотеку АК СР "Укрсоцбанк" квартиру АДРЕСА_1, яка на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого виконавчим комітетом Вінницької міської ради від 26 липня 1996 року, належала на праві власності ОСОБА_1, ОСОБА_6 та ОСОБА_3 .

У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 кредитного зобов`язання право власності на квартиру АДРЕСА_1 перейшло до АТ "Альфа-Банк", що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 13 грудня 2019 року № 192966704, відповідно до якого власником квартири АДРЕСА_1 є АТ "Альфа-Банк".

Відповідно до довідки Товариства з обмеженою відповідальністю "Житлово-експлуатаційного Об`єднання" (далі - ТОВ "Житлово-експлуатаційного Об`єднання") від 01 липня 2019 року № 3476 в квартирі АДРЕСА_1, власником якої є АТ "Альфа-Банк", зареєстровані ОСОБА_1, 1963 року народження (колишній власник) з 11 листопада 1988 року, ОСОБА_3, 1984 року народження, (син колишнього власника) з 11 листопада 1988 року, ОСОБА_2, 1980 року народження, з 02 жовтня 2009 року, ОСОБА_4, 2005 року народження, з 02 жовтня 2009 року, та ОСОБА_5, 2007 року народження, з 02 жовтня 2009 року.

Отже, неповнолітні діти ОСОБА_4 та ОСОБА_5 були зареєстровані в спірній квартирі після укладення договору іпотеки.

АТ "Альфа-Банк" зазначає, що намагалося врегулювати спірне питання в досудовому порядку шляхом звернення до ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, який також діє в інтересах неповнолітніх ОСОБА_4, ОСОБА_5, із вимогою про звільнення спірної квартири. Проте колишній власник та члени її родини продовжують користуватися спірною квартирою та відмовляються добровільно виселятися з неї. Такі дії ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 створюють перешкоди власникові в користуванні та розпорядженні належним йому на праві власності нерухомим майном. Оскільки ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, який також діє в інтересах неповнолітніх ОСОБА_4, ОСОБА_5, не є власниками спірної квартири, проживають в ній без будь-яких правових підстав, своїми діями вони порушують права власника, тому підлягають виселенню.

Ураховуючи викладене, АТ "Альфа-Банк" на підставі статей 319, 321, 391 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ), статті 109 Житлового кодексу України (далі - ЖК України (5464-10) ), статті 41 Конституції України просило суд визнати ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1, та зняти їх з реєстраційного обліку за вказаною адресою.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 02 жовтня 2020 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 09 лютого 2021 року, у задоволенні позову АТ "Альфа-Банк" відмовлено.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що передана відповідачами в іпотеку квартира була придбана не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла, іншого постійного житла відповідачі не мають. Тому вимога про позбавлення відповідачів права користування спірною квартирою суперечить положенням чинного законодавства України, зокрема статті 109 ЖК України, статті 40 Закону України "Про іпотеку". У зв`язку із цим також відсутні підстави для зняття відповідачів з реєстраційного обліку за зазначеною адресою.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у березні 2021 року до Верховного Суду, АТ "Альфа-Банк", посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просило скасувати заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 02 жовтня 2020 рокута постанову Вінницького апеляційного суду від 09 лютого 2021 року і ухвалити у справі нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Підставою касаційного оскарження заочного рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 02 жовтня 2020 року та постанови Вінницького апеляційного суду від 09 лютого 2021 року заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 442/328/19-ц (провадження № 61-17888св19).

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не звернули уваги на те, що неповнолітні особи набули права користування спірною квартирою в порушення умов договору іпотеки, оскільки були зареєстровані в ній після підписання договору іпотеки, без згоди іпотекодержателя.

Крім того, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували того, що відповідачі мають інше житло, зокрема квартиру АДРЕСА_3, тому при задоволенні позову їх житлові права не буде порушено.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2, від імені якої діє адвокат Юрцев В. С., зазначила, що касаційна скарга АТ "Альфа-Банк" не підлягає задоволенню. АТ "Альфа-Банк" не дотримано вимог статті 40 Закону України "Про іпотеку", статті 109 ЖК України. Відповідачі не мають іншого житла, а квартира АДРЕСА_3, на яку посилається позивач, є власністю ОСОБА_6, який не є учасником справи за цим позовом.

Відзиви на касаційну скаргу від інших учасників справи не надходили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 24 березня 2021 року касаційну скаргу АТ "Альфа-Банк" на заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 02 жовтня 2020 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 09 лютого 2021 року залишено без руху для усунення недоліків.

У квітні 2021 року заявником у встановлений судом строк недоліки касаційної скарги усунуто.

Ухвалою Верховного Суду від 13 травня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ "Альфа-Банк" на заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 02 жовтня 2020 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 09 лютого 2021 року і витребувано із Вінницького міського суду Вінницької області цивільну справу № 128/3423/19.

Ухвалою Верховного Суду від 27 червня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга АТ "Альфа-Банк" не підлягає задоволенню.

Фактичні обставини, встановлені судами

28 березня 2008 року між АК СР "Укрсоцбанк", правонаступником якого є АТ "Альфа-Банк", та ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_1 укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Мультян В. М., відповідно до умов якого в якості забезпечення виконання зобов`язань за договором невідновлювальної кредитної лінії від 28 березня 2008 року № 051/8-7153 іпотекодавці передали в іпотеку АК СР "Укрсоцбанк" квартиру АДРЕСА_1, яка на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого виконавчим комітетом Вінницької міської ради від 26 липня 1996 року, належала на праві власності ОСОБА_1, ОСОБА_6 та ОСОБА_3 .

Відповідно до підпункту 1.5.1 пункту 1.5 зазначеного іпотечного договору іпотекою забезпечувався кредит у розмірі 60 000,00 дол. США, що надавався ОСОБА_1 на поточні потреби, зі сплатою 13,5 % річних, сплатою можливої неустойки (пені, штрафу), терміном погашення до 10 березня 2020 року.

Згідно зі пунктом 4 цього іпотечного договору сторони, крім іншого, домовилися, що у разі невиконання або неналежного виконання позичальником основного зобов`язання, іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. У разі порушення іпотекодавцями обов`язків, встановлених цим договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання позичальником основного зобов`язання, а в разі його невиконання звернути стягнення на предмет іпотеки. Іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки, зокрема, шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку".

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 13 грудня 2019 року № 192966704 власником квартири АДРЕСА_1 є АТ "Альфа-Банк".

Згідно з довідкою ТОВ "Житлово-експлуатаційного Об`єднання" від 01 липня 2019 року № 3476 в квартирі АДРЕСА_1, власником якої є АТ "Альфа-Банк", зареєстровані ОСОБА_1, 1963 року народження (колишній власник) з 11 листопада 1988 року, ОСОБА_3, 1984 року народження, (син колишнього власника) з 11 листопада 1988 року, ОСОБА_2, 1980 року народження, з 02 жовтня 2009 року, ОСОБА_4, 2005 року народження, з 02 жовтня 2009 року та ОСОБА_5, 2007 року народження, з 02 жовтня 2009 року.

31 липня 2019 року АТ "Альфа-Банк" направлено ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 вимогу про добровільне виселення з квартири АДРЕСА_1 .

Відповідно до витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта від 01 березня 2019 року № 158152665, від 01 березня 2019 року № 158152431, від 31 грудня 2020 року № 239553298 ОСОБА_6 (чоловік ОСОБА_1 ) є власником квартири АДРЕСА_3, на підставі договору купівлі-продажу від 20 грудня 2017 року, згоду на укладення якого також надавала ОСОБА_1 .

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, і доводів касаційної скарги, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції відповідають зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Спір з приводу користування квартирою АДРЕСА_1 виник між її новим власником АТ "Альфа-Банк", якому ця квартира належить на праві власності відповідно до рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 25 лютого 2019 року, та ОСОБА_1, ОСОБА_3, які зареєстровані у цій квартирі з 11 листопада 1988 року та були її власниками, а також ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5 .

Заперечуючи проти позову, відповідачі посилалися на те, що внаслідок визнання їх такими, що втратили право користування житловим приміщенням, вони фактично будуть позбавлені житла, оскільки квартира АДРЕСА_1 є їх єдиним місцем проживання. Квартира АДРЕСА_3, на яку посилається позивач, є власністю ОСОБА_6, який не є учасником цієї справи. Конституцією України (254к/96-ВР) передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Частиною першою статті 3 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) , цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право" (2709-15) , законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно з рішенням ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" (Sporrong and Lonnroth v. Sweden), заяви № 7151/75, № 7152/75 будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинно здійснюватися "згідно із законом", воно повинно мати "легітимну мету" та бути "необхідним у демократичному суспільстві". Якраз "необхідність у демократичному суспільстві" і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які, у свою чергу, мають бути "відповідними і достатніми"; для такого втручання має бути "нагальна суспільна потреба", а втручання - пропорційним законній меті.

У своїй діяльності ЄСПЛ керується таким принципом пропорційності, як дотримання "справедливого балансу" між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Поняття "майно" в першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

У рішенні ЄСПЛ від 07 липня 2011 року у справі "Сєрков проти України" (Serkov v. Ukraine), заява № 39766/05, яке набуло статусу остаточного 07 жовтня 2011 року, суд зазначив, що пункт 2 статті 1 Першого протоколу до Конвенції визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом уведення в дію "законів".

Відповідно до положень статей 39, 40 Закону України "Про іпотеку" та статті 109 ЖК України особам, яких виселяють із жилого будинку (жилого приміщення) - предмета іпотеки у зв`язку зі зверненням стягнення на нього, надається інше постійне житло тільки в тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначене в рішенні суду.

Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на предмет іпотеки, якщо іпотечне майно було придбане за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення (частина друга статті 109 ЖК України).

Такий правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц (провадження № 14-317цс18).

У постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц (провадження № 14-298цс19) Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що права членів сім`ї власника житла також підлягають захисту, і позбавлення права на житло не лише має ґрунтуватися на вимогах закону, але таке втручання повинно бути виправданим, необхідним для захисту прав позивача та не покладати надмірний тягар на відповідача.

Отже, сам факт переходу права власності на квартиру до іншої особи не є безумовною підставою для виселення членів сім`ї власника цього нерухомого майна, у тому числі і колишніх.

Законність виселення, яке по факту є втручанням у право на житло та право на повагу до приватного життя у розумінні статті 8 Конвенції, має бути оцінено на предмет пропорційності такого втручання.

З матеріалів справи вбачається і не спростовано позивачем, що квартира АДРЕСА_1 була придбана ОСОБА_1, ОСОБА_3 (попередніми власниками) не за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного нерухомого майна.

Пізніше спірна квартира перейшла у власність позивача і він повинен був знати про обтяження цієї квартири у вигляді реєстрації у ній відповідачів.

ОСОБА_1, ОСОБА_3 набули право користування спірним майном як попередні власники, а ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5 - як члени сім`ї попередніх власників, і з цих підстав залишаються зареєстрованими у спірній квартирі.

Право дитини на житло передбачено Конвенцією "Про права дитини" від 20 листопада 1989 року (із змінами, схваленими резолюцією Генеральної асамблеї ООН від 12 грудня 1995 року).

Відповідно до статті 7 Конвенції "Про права дитини" дитина має бути зареєстрована зразу ж після народження і з моменту народження має право на ім`я і набуття громадянства, а також, наскільки це можливо, право знати своїх батьків і право на їх піклування.

Відповідно до статті 18 Закону України "Про охорону дитинства" держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку.

Діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду вважає, що обставини, які покладено в основу рішення апеляційного суду про відмову в задоволенні позовної вимоги про визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням, та зняття їх з реєстраційного обліку, встановлені судом на підставі наявних у матеріалах справи доказів, які було досліджено належним чином, з наведенням аргументованих мотивів щодо їх значення для правильного вирішення спору, з урахуванням правових висновків, викладених у рішеннях ЄСПЛ та постановах Верховного Суду, щодо необхідності оцінки пропорційності втручання у право на особи на повагу до свого житла, передбачене статтею 8 Конвенції.

Колегія суддів Верховного Суду не бере до уваги доводи касаційної скарги про те, що відповідачі мають інше житло з огляду на таке.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_6 (чоловік ОСОБА_1 ) є власником квартири АДРЕСА_3, однак позивачем не надано до суду належних та допустимих доказів того, що спірна квартира не є єдиним житлом відповідачів, оскільки відповідачі не є власниками квартири АДРЕСА_3, а ОСОБА_6 не є стороною у справі, яка переглядається в касаційному порядку.

Крім того, суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив, що проживання шістьох людей у квартирі АДРЕСА_3 буде суперечити нормам житлового законодавства, передбаченим статтею 47 ЖК України.

Крім того, колегія суддів Верховного Суду вважає безпідставними посилання заявника в касаційній скарзі на те, що судами першої та апеляційної інстанцій застосовано норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 442/328/19-ц (провадження № 61-17888св19), оскільки висновки у цій справі та у справі, що переглядається, а також встановлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Таким чином, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин і вимог суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про відмову в задоволенні позову.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Висновок за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Альфа-Банк" залишити без задоволення.

Заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 02 жовтня 2020 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 09 лютого 2021 року залишити без змін.