розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ТАС АГРО ЗАХІД" на рішення Погребищенського районного суду Вінницької області від 21 квітня 2021 року в складі судді Бойка А. В.та постанову Вінницького апеляційного суду від 29 вересня 2021 року в складі колегії суддів: Денишенко Т. О., Голоти Л. О., Рибчинського В. П.,

Описова частина

Короткий зміст вимог

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "КОНЦЕРН "СІМЕКС-АГРО" (далі - ТОВ "КОНЦЕРН "СІМЕКС-АГРО") про визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди землі.

Позовна заява мотивована тим, що 05 січня 2005 року між ОСОБА_4 (орендодавець) та ТОВ "КОНЦЕРН "СІМЕКС-АГРО" (орендар) укладений договір оренди землі, відповідно до умов якого ОСОБА_4 передала, а ТОВ "КОНЦЕРН "СІМЕКС-АГРО" прийняло у строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 5,7597 га, кадастровий номер 0523483800:03:000:0009, що розташована на території Очеретнянської сільської ради, Погребищенського району, Вінницької області. Договір укладено строком на 10 років.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла. Рішенням Погребищенського районного суду Вінницької області від 23 лютого 2018 року у порядку спадкування за заповітом за ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_2 визнане право власності на відповідну земельну ділянку площею 5,7597 га - по 1/4 частки кожному.

Згодом позивачам стало відомо, що 17 вересня 2010 року Погребищенським відділом Вінницької філії ДП "Центр ДЗК" за № 041005100273 зареєстровано додаткову угоду до договору оренди землі, якою внесено зміни до цього договору, зокрема визначено, що договір укладено строком на 20 років.

Позивачі стверджували, що ОСОБА_4 не підписувала додаткову угоду до договору оренди землі від 05 січня 2005 року, про наявність якої їм стало відомо лише після закінчення терміну дії договору. У зв`язку з цим вони просили визнати недійсною додаткову угоду до договору оренди землі.

Ухвалою Погребищенського районного суду Вінницької області від 24 жовтня 2019 року у зв`язку із зміною назви відповідача замінено первісного відповідача - ТОВ "КОНЦЕРН "СІМЕКС-АГРО" на товариство з обмеженою відповідальністю "ТАС АГРО ЗАХІД" (далі - ТОВ "ТАС АГРО ЗАХІД").

Ухвалою Погребищенського районного суду Вінницької області від 21 жовтня 2020 року прийнята до розгляду заява позивачів про зміну предмета позову.

Позивачі просили: скасувати запис про проведену реєстрацію Погребищенським відділом Вінницької філії ДП "Центр ДЗК" від 17 вересня 2010 року за № 041005100058 та запис в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права (права оренди), вчинений на підставі рішення № 40799655 від 25 квітня 2018 року згідно додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки, площею 5,7597 га, кадастровий номер 0523483800:03:000:0009, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Очеретнянської сільської ради, Погребищенського району, Вінницької області; зобов`язати ТОВ "ТАС АГРО ЗАХІД" повернути земельну ділянку.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Погребищенського районного суду Вінницької області від 21 квітня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено.

Скасовано запис про проведену реєстрацію Погребищенським відділом Вінницької філії ДП "Центр ДЗК" від 17 вересня 2010 року за № 041005100273 та запис у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права (права оренди) вчинений на підставі рішення від 25 квітня 2018 року № 40799655 згідно додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки, площею 5,7597 га, кадастровий номер 0523483800:03:000:0009, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Очеретнянської сільської ради, Погребищенського району, Вінницької області

Зобов`язано ТОВ "ТАС АГРО ЗАХІД" повернути ОСОБА_1 та ОСОБА_2 земельну ділянку, площею 5,7597 га, кадастровий номер 0523483800:03:000:0009, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Очеретнянської сільської ради, Погребищенського району, Вінницької області.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що підпис від імені ОСОБА_4 у додатковій угоді до договору оренди землі від 14 вересня 2006 року, зареєстрованій 17 вересня 2010 року за № 041005100273, у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (рішення від 25 квітня 2018 року № 40799544), виконаний не самою ОСОБА_4, а іншою особою. Тому суд дійшов висновку, що додаткова угода до договору оренди землі є неукладеною.

З огляду на встановлене, реєстрація права оренди на земельну ділянку за відповідачем на підставі правочину, що є неукладеним, не відповідає вимогам закону та підлягає скасуванню. Урахувавши висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 05 серпня 2020 року у справі № 125/702/17 та від 19 серпня 2020 року у справі № 358/815/17, суд зазначив, що обраний позивачами спосіб захисту шляхом скасування державної реєстрації та повернення земельної ділянки власнику є ефективним та забезпечить реальне відновлення порушених прав позивачів, що є підставою для задоволення позовних вимог.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 11 серпня 2021 року залучено до участі у справі в якості третіх осіб ОСОБА_5 та ОСОБА_3 .

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 01 вересня 2021 року залучено до участі у справі в якості третьої особи спадкоємця померлого ОСОБА_5 - ОСОБА_1 .

Постановою Вінницького апеляційного суду від 29 вересня 2011 року апеляційну скаргу ТОВ "ТАС АГРО ЗАХІД" задоволено частково.

Рішення Погребищенського районного суду Вінницької області від 21 квітня 2021 року скасовано в частині вирішення позовних вимог про зобов`язання ТОВ "ТАС АГРО ЗАХІД" повернути ОСОБА_1 та ОСОБА_2 земельну ділянку. Ухвалено у цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Ухвалюючи постанову суд апеляційної інстанції зазначив, що з урахуванням встановлених фактичних обставин, зокрема, що підписи від імені орендодавця ОСОБА_4 у додатковій угоді до договору оренди землі, виконані не нею а іншою особою, а тому погодився з висновками суду першої інстанції про задоволення позовних вимог позивачів в частині скасування проведеної реєстрації, оскільки державна реєстрація неукладеного між сторонами договору оренди порушує права та законні інтереси позивачів на розпорядження їх власністю - спірною земельною ділянкою, а також суперечить нормам чинного законодавства, яке регулює питання здійснення державної реєстрації прав. Обраний позивачами спосіб захисту своїх прав та інтересів шляхом скасування державної реєстрації є ефективним, а задоволення позову в цій частині забезпечить реальне відновлення порушеного права. У зазначеній частині рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, тому підлягало залишенню без змін.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги про необґрунтоване відхилення судом першої інстанції клопотання відповідача про призначення додаткової експертизи, апеляційний суд зазначив про недоведеність ТОВ "ТАС АГРО ЗАХІД"наявності виняткових обставин, передбачених частиною другою статті 113 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ), для призначення додаткової експертизи.

Зважаючи на те, що позивачі дізналися про державну реєстрацію додаткової угоди лише у червні 2018 року, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що позивачі звернулась з позовом до суду в межах строку позовної давності.

Однак колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про помилковість рішення суду щодо вирішення позовної вимоги про зобов`язання ТОВ "ТАС АГРО ЗАХІД" повернути земельну ділянку позивачам ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Судом першої інстанції не було враховано перебування спірної земельної ділянки у спільній частковій власності трьох осіб - позивачів і третьої особи - ОСОБА_3 .. Їх частки в натурі не виділені. Апеляційним судом не встановлено наявність згоди третьої особи на повернення земельної ділянки позивачам, оскільки належні докази цього у справі відсутні. З цих підстав рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про повернення всієї земельної ділянки лише двом співвласникам не можна вважати правильним, а том воно підлягає скасуванню.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

02 листопада 2021 року товариство з обмеженою відповідальністю "ТАС АГРО ЗАХІД" надіслало засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Погребищенського районного суду Вінницької області від 21 квітня 2021 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 29 вересня 2021 року.

У касаційній скарзі заявник просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Погребищенського районного суду Вінницької області від 21 квітня 2021 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 29 вересня 2021 року в частині вирішення позовних вимог про скасування запису про проведену реєстрацію та запису в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні цих позовних вимог відмовити.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 24 листопада 2021 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "ТАС АГРО ЗАХІД" та витребував справу із суду першої інстанції.

Справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Як на підставу касаційного оскарження, заявник посилався на застосування судами попередніх інстанцій норм права без урахування висновків, викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 1997 року № 8 "про судову експертизу у кримінальних справах". Зазначив про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм матеріального права у подібних спірних правовідносинах з урахуванням фактичних обставин цієї справи.

Вказав на порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки судами було допущено порушення пунктів 3, 4 частини другої статті 411 ЦПК України (суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів). Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, неправомірно відмовив у задоволенні клопотання про проведення додаткової судової почеркознавчої експертизи для встановлення належності підпису на спірній додатковій угоді ОСОБА_4 .

Підставами касаційного оскарження зазначено пункти 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Позиції інших учасників

У грудні 2021 року представник ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - ОСОБА_6 надіслав до суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказував на безпідставність доводів відповідача та законність рішень судів в оскаржуваних частинах. Просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції в нескасованій частині та постанову суду апеляційної інстанцій - без змін.

Фактичні обставини, встановлені судами

На підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серія ВН № 024338 від 18 жовтня 2004 року ОСОБА_4 була власником земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 5,7597 га, кадастровий номер 0523483800:03:000:0009, що розташована на території Очеретнянської сільської ради, Погребищенського району, Вінницької області.

05 січня 2005 року між ОСОБА_4 (орендодавець) та ТОВ "КОНЦЕРН "СІМЕКС-АГРО" (яке змінило назву на ТОВ "ТАС АГРО ЗАХІД", орендар) укладений договір оренди земельної ділянки, відповідно до умов якого орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 5,7597 га, кадастровий номер 0523483800:10:000:0163, розташовану на території Очеретнянської сільської ради, Погребищенського району, Вінницької області.

Цей договір зареєстрований у Вінницькій філії ДП "Центр ДЗК" 14 вересня 2006 року за № 040683800115.

Відповідно до пункту 4 договору, його укладено строком на 10 років.

17 вересня 2010 року за № 041005100273 у Вінницькій філії ДП "Центр ДЗК" здійснена державна реєстрація додаткової угоди до договору оренди землі, відповідно до умов якої сторони внесли зміни до договору оренди землі, зокрема визначили, що договір оренди землі укладено на 20 років.

Відповідно до витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 25 квітня 2018 року державна реєстрація іншого речового права (оренди) на спірну земельну ділянку за відповідачем проведена на підставі рішення про державну реєстрацію від 25 квітня 2018 року № 40799655.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 23 вересня 2016 року серії НОМЕР_1 .

Рішенням Погребищенського районного суду Вінницької області від 23 лютого 2018 року в справі № 143/122/18 визнано за позивачами (у справі, яка переглядається) - ОСОБА_1 та ОСОБА_2, третьою особою (у справі, яка переглядається) - ОСОБА_3, а також за ОСОБА_5 право власності у порядку спадкування за заповітом по 1/4 частці за кожним на земельну ділянку площею 5,7597 га, кадастровий номер 0523483800:03:000:0009, розташованої на території Очеретнянської сільської ради Погребищенського району Вінницької області, власником якої за життя була ОСОБА_4 .

У натурі частки співвласників не виділені. Спадкоємцем 1/4 частки у праві власності на земельну ділянку, належну ОСОБА_5 згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 07 квітня 2021 року, виданого приватним нотаріусом Погребищенського районного нотаріального округу Вінницької області є позивач ОСОБА_1 ; останній є власником 1/2 (1/4+1/4) частки спірної земельної ділянки.

За висновком судової-технічної та почеркознавчої експертизи від 21 серпня 2019 року № 2418/2419/19-21, складеного експертами Вінницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, "підписи від імені ОСОБА_4 в додатковій угоді від 14.09.2006 до договору оренди землі, площею 5,7597 га, кадастровий номер 0523483800:03:000:0009, розташованої та території Очеретянської сільської ради Погребищенського району для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, зареєстрованої у Вінницькій регіональній філії ДП "Центр ДЗК" № 041005100273 - виконані рукописним способом без попередньої технічної підготовки і технічних засобів. Підпис від імені ОСОБА_4 в додатковій угоді від 14.09.2006 до договору оренди землі, площею 5,7597 га, кадастровий номер 0523483800:03:000:0009, розташованої та території Очеретянської сільської ради Погребищенського району для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, зареєстрованої у Вінницькій регіональній філії ДП "Центр ДЗК" № 041005100273 - виконані не самою ОСОБА_4, а іншою особою".

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Як видно із касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій, визначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржуються на підставі пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Частиною першою статті 402 ЦПК України вказано, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У частині четвертій статті 124 Земельного кодексу України (далі - ЗК України (2768-14) ) зазначено, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За частиною першою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до частини першої статті 14 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) договір оренди землі укладається в письмовій формі, та згідно зі статтею 18 цього Закону договір оренди набирає чинності після його державної реєстрації.

Частиною першою статті 15 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

У разі якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

За статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до статті 126 ЗК України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (1952-15) .

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (стаття 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Згідно з частиною другою статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції чинній на момент вчинення оспорюваних записів про державну реєстрацію) однією з основних засад державної реєстрації прав є гарантування державою достовірності відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно.

У постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. У такому випадку власник земельної ділянки вправі захищати своє порушене право на користування земельною ділянкою, спростовуючи факт укладення ним договору оренди земельної ділянки у мотивах негаторного позову та виходячи з дійсного змісту правовідносин, які склалися у зв`язку із фактичним використанням земельної ділянки. Ефективним способом захисту права, яке позивач вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема, шляхом заявлення вимоги про повернення таких земельних ділянок.

Установивши, що підпис від імені ОСОБА_4 у додатковій угоді від 14 вересня 2006 року до договору оренди землі від 05 січня 2005 року виконаний не ОСОБА_4, а іншою особою, суд першої інстанції з яким погодився апеляційний суд, правильно зазначив, що такий правочин відповідно до положень чинного законодавства є неукладеним, а тому дійшов обґрунтованого висновку, що державна реєстрація неукладеного між сторонами договору оренди порушує права та законні інтереси позивача як власника спірної земельної ділянки, що є підставою для задоволення позовних вимог.

За частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (стаття 77 ЦПК України).

Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Ураховуючи вищезазначене, суд першої інстанції та апеляційний суд, дослідивши належним чином надані докази та встановивши фактичні обставини у справі, дійшли правильних висновків про задоволення позовних вимог позивачів в частині скасування запису про проведену реєстрацію Погребищенським відділом Вінницької філії ДП "Центр ДЗК" від 17 вересня 2010 року за № 041005100273 та запису в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права (права оренди) вчиненого на підставі рішення від 25 квітня 2018 року № 40799655 згідно додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки, площею 5,7597 га, кадастровий номер 0523483800:03:000:0009, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Очеретнянської сільської ради, Погребищенського району, Вінницької області, у зв`язку із їх обґрунтованістю.

Аналогічні висновки щодо застосування норм права у спірних подібних правовідносинах викладені у постановах Верховного Суду: від 27 квітня 2022 року в справі № 143/1424/18, від 05 квітня 2022 року в справі № 143/1441/18, від 23 травня 2022 року в справі № 143/1443/18.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Доводи ТОВ "ТАС АГРО ЗАХІД" у касаційній скарзі про неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків, викладених у постанові у постанові Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 1997 року № 8 (v0008700-97) "Про судову експертизу у кримінальних справах" не свідчать про ухвалення оскаржуваних рішень з недотримання вимог пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки постанова Пленуму суду касаційної інстанції не є рішенням цього суду в розумінні ЦПК України (1618-15) (процесуальним документом, прийнятим за наслідками розгляду певної судової справи).

Зі змісту підстави оскарження судових рішень у справі, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору.

Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі вказаної норми, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи. Така позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18 березня 2021 року у справі № 461/2321/20.

Суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували до спірних правовідносин норми права, що регулюють спірні правовідносини, тому безпідставні посилання у касаційній скарзі на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки вказана обставина є підставою для касаційного оскарження, а не для скасування оскаржуваних судових рішень, які ґрунтуються на матеріалах справи та відповідають вимогам законності та обґрунтованості.

Доводи касаційної скарги про порушення судами принципу змагальності сторін, зокрема посилання заявника на те, що оскаржувані судові рішення ґрунтуються на недопустимих доказах, яким на його думку є висновок експертизи, та безпідставно відмовили у задоволенні клопотання про проведення додаткової експертизи, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Як було зазначено вище, на сторін покладено обов`язок довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є, в тому числі, висновки експертів.

Відповідно до вимог статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.

За статтею 113 ЦПК України якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, судом може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам).

Якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).

Висновком судово-технічної та почеркознавчої експертизи від 21 серпня 2019 року № 2418/2419/19-21 встановлено, що підписи від імені ОСОБА_4 у додатковій угоді від 14 вересня 2006 року до договору оренди землі від 05 січня 2005 року, виконані не самою ОСОБА_4, а іншою особою.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції ТОВ "ТАС АГРО ЗАХІД" звернулося до суду із клопотання про проведення додаткової експертизи, обґрунтовуючи це тим, що для проведення дослідження експерту було надано вільні зразки підпису та почерку позивача у недостатній кількості та зі складеного експертного висновку неможливо встановити, який саме із двох наявних у матеріалах справи оригіналів додаткової угоди до договору оренди був предметом дослідження судового експерта.

Ухвалою Погребищенського районного суду Вінницької області від 21 квітня 2021 року у задоволенні вказаного клопотання відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні клопотання про призначення додаткової експертизи суд першої інстанції виходив з того, що експерт надав відповіді на всі поставлені перед ним питання, відповіді повні та чіткі, а тому висновок експерта відповідає вимогам належності, достовірності та допустимості. Тому відсутні підстави для задоволення клопотання про призначення додаткової експертизи.

Статтею 12 ЦПК України передбачена рівність прав учасників справи щодо здійснення процесуальних прав та обов`язків, передбачених Законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Частиною першою статті 44 ЦПК України встановлено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

За частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідачем не наведено належних підстав та доказів необґрунтованості, необ`єктивності експертного висновку, недостовірності і недопустимості його як доказу у цій справі.

Отже, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, правомірно відмовив у задоволенні клопотання про призначення додаткової судової почеркознавчої експертизи.

Аналогічних висновків дійшов апеляційний суд при постановленні ухвали від 11 серпня 2021 року про відмову у задоволенні клопотання ТОВ "ТАС АГРО ЗАХІД" про призначення апеляційним судом додаткової судово-почеркознавчої експертизи.

Верховний Суд також відхиляє інші доводи касаційної скарги про те, що судові рішення ухвалені з порушенням норм процесуального права з посиланням на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки такі доводи не знайшли свого підтвердження при касаційному перегляді оскаржуваного рішення апеляційного суду. Фактично аргументи касаційної скарги про те, що суди не дослідили належним чином зібрані у справі докази та не встановили всі обставини у справі, зводяться до переоцінки доказів у справі, а тому відхиляються Верховним Судом, оскільки за статтею 400 ЦПК України такі дії виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції при перегляді рішень судів першої та/або апеляційної інстанцій.

Отже, доводи касаційної скарги, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, не підтвердилися.

Проаналізувавши зміст рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції з точки зору застосування норм права, які стали підставою для позову по суті, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що судами ухвалені рішення відповідно до встановлених ними обставин на підставі наданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Верховним Судом враховано усталену практику ЄСПЛ, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

ЄСПЛ зазначив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (справа "Пономарьов проти України" (CASE "PONOMARYOV v. UKRAINE"), рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року).

Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.