розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Страхова Група "ТАС" на постанову Одеського апеляційного суду від 03 вересня 2020 року в складі колегії суддів: Дрішлюка А. І., Драгомерецького М. М., Громіка Р. Д.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Роздільнатранссервіс" (далі - ТОВ "Роздільнатранссервіс"), приватного акціонерного товариства "Страхова Група "ТАС" (далі - ПАТ "Страхова група "ТАС"), третя особа - ОСОБА_3, про відшкодування майнової та моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що в результаті вчиненої дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) 28 вересня 2016 року з вини ОСОБА_3,. загинули батьки позивачів - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . ОСОБА_3 був визнаний судом винним у вчиненні злочину передбаченого частиною третьою статті 286 Кримінального кодексу України (далі - КК України (2341-14) ). ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по кримінальному провадженню визнані потерпілими особами та цивільними позивачами. На час вчинення ДТП ОСОБА_3 виконував трудові обов`язки у ТОВ "Роздільнатранссервіс". Цивільно-правова відповідальність власника автомобіля, яким керував ОСОБА_3 при вчиненні ДТП, була застрахована у ПАТ "Страхова Група "ТАС" з лімітом відповідальності за завдану шкоду життю та здоров`ю у сумі 200 000,00 грн на кожну потерпілу особу.

ОСОБА_1 просила стягнути з відповідачів:

ПАТ "Страхова Група "ТАС" - 241 635,00 грн, грн, яка складається з витрат на поховання батьків у сумі 14 235,00 грн, витрат на поминальний обід - 10 000,00 грн, суми грошового відшкодування моральної шкоди, завданої смертю батьків - 17 400,00 грн, суми страхової виплати у зв`язку із смертю батьків - 200 000,00 грн;

ТОВ "Роздільнатранссервіс" витрати за зберігання пошкодженого автомобіля в розмірі 5 430 грн, 31 622,00 грн - сума залишкової вартості автомобіля, який не підлягає ремонту (відновленню), сума грошового відшкодування моральної шкоди - 750 000,00 грн.

ОСОБА_2 просила стягнути з відповідачів:

ПАТ "Страхова Група "ТАС" - 217 400,00 грн, яка складається з суми грошового відшкодування моральної шкоди, завданої смертю батьків в розмірі 17 400,00 грн та суми страхової виплати у зв`язку із смертю батьків - 200 000,00 грн;

ТОВ "Роздільнатранссервіс" - 783 394,37 грн, яка складається з витрат за зберігання пошкодженого автомобіля - 2 494,37 грн, 30 900,00 грн - витрати на спорудження надгробного пам`ятника, суми грошового відшкодування моральної шкоди - 750 000,00 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Роздільнянського районного суду Одеської області від 04 вересня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_2 задоволено частково.

Стягнено з ТОВ "Роздільнатранссервіс" на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 150 000,00 грн, залишок вартості автомобіля - 31 622,00 грн (за умови передачі вказаного автомобіля відповідачу);

Стягнено з ТОВ "Роздільнатранссервіс" на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 150 000,00 грн та витрати наспорудження надгробного пам`ятника - 30 900,00 грн.

Рішення суду мотивоване тим, що на час скоєння ДТП, яка призвела до смерті батьків позивачів, ОСОБА_3 перебував у трудових відносинах з ТОВ "Роздільнатранссервіс", його вина у вчиненні ДТП встановлена згідно вироку суду, який набрав законної сили. Внаслідок отриманих механічних ушкоджень автомобіль, яким керував батько позивачів, фактично не придатний для експлуатації. Страхова компанія відшкодувала позивачу частину від вартості автомобіля як завданої майнової шкоди, а решту суми (залишок вартості автомобіля) - 31 622,00 грн суд вважав за необхідне стягнути з відповідача - ТОВ "Роздільнатранссервіс" як особи, працівником якої була завдана ця майнова шкода. Враховуючи обставини справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку щодо стягнення на користь позивачів із ТОВ "Роздільнатранссервіс" по 150 000,00 грн в якості грошового відшкодування моральної шкоди у зв`язку з смертю їх батьків внаслідок ДТП (яку вчинив ОСОБА_3 ), а також витрати на спорудження надгробного пам`ятника - 30 900,00 грн.

Суд відмовив у задоволенні позовних вимог до ПАТ "Страхова група "ТАС", яка була страхувальником відповідача ТОВ "Роздільнатранссервіс", оскільки вважав, що на момент ДТП цивільно-правова відповідальність загиблого водія ОСОБА_4 (батька позивачів) була застрахована у ПАТ "Українська пожежно-страхова компанія", а тому ця юридична особа є належним відповідачем в частині стягнення на користь позивачів сум страхових виплат внаслідок цієї ДТП.

Постановою Одеського апеляційного суду від 03 вересня 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - ОСОБА_6 задоволено частково.

Рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 04 вересня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено частково.

Стягнено з ПАТ "Страхова група "ТАС" на користь ОСОБА_1 страхову виплату на відшкодування шкоди, завданої смертю ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у розмірі 200 000, грн.

Стягнено з ПАТ "Страхова група "ТАС" на користь ОСОБА_2 страхову виплату на відшкодування шкоди, завданої смертю ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у розмірі 200 000,00 грн.

Стягнено з ПАТ "Страхова група "ТАС" на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, завдану смертю ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у розмірі 17 400,00 грн.

Стягнено з ПАТ "Страхова група "ТАС" на користь ОСОБА_2 моральну шкоду, завдану смертю ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у розмірі 17 400,00 грн.

Стягнено з ПАТ "Страхова група "ТАС" на користь ОСОБА_1 витрати, пов`язані з похованням батьків, у розмірі 14 235,00 грн.

Стягнено з ТОВ "Роздільнатранссервіс" на користь ОСОБА_1 витрати, пов`язані з відповідальним зберіганням автомобіля у сумі 5 430,00 грн.

Стягнено з ТОВ "Роздільнатранссервіс" на користь ОСОБА_2 витрати, пов`язані з оплатою арештмайданчику у розмірі 2 494,37 грн.

Стягнено з ТОВ "Роздільнатранссервіс" на користь ОСОБА_1 грошове відшкодування моральної шкоди у розмірі 100 000,00 грн.

Стягнено з ТОВ "Роздільнатранссервіс" на користь ОСОБА_2 грошове відшкодування моральної шкоди в розмірі 100 000,00 грн.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що за матеріалами справи встановлено обгрунтованість поовних вимог позивачів до ПАТ "Страхова Група "ТАС" в частині стягнення страхових виплат у зв`язку із смертю потерпілих (батьків позивачів), відшкодування моральної шкоди та витрат на поховання. Разом із цим, суд вважав необґрунтованими вимоги позивачів до страхової компанії в частині стягнення залишкової вартості пошкодженого автомобіля, який належав потерпілим, а також витрат на спорудження надгробного пам`ятника та витрат на поминальний обід. Суд визнав за можливе стягнути з відповідача ТОВ "Роздільнатранссервіс" як роботодавця особи, з вини якої при виконанні трудових обов`язків було завдано позивачам моральну шкоду у зв`язку із смертю батьків. З урахуванням змісту спірних правовідносин, глибини страждань позивачів, засад розумності та справедливості, розмір грошового відшкодування був визначений судом у сумі 100 000,00 грн. Суд також вважав за можливе стягнути з ТОВ "Роздільнатранссервіс" витрати, понесені за зберігання пошкодженого автомобіля.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

06 жовтня 2020 року представник ПАТ "Страхова Група "ТАС" - Петрук В. П. надіслалазасобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Одеського апеляційного суду від 03 вересня 2020 року.

У касаційній скарзі представник ПАТ "Страхова Група "ТАС" - Петрук В. П. просить суд касаційної інстанції скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 03 вересня 2020 року в частині стягнення на користь позивачів із ПАТ "Страхова Група "ТАС" страхової виплати у зв`язку із смертю батьків та відшкодування моральної шкоди, завданої смертю батьків, стягнення на користь ОСОБА_1 витрат на поховання, та направити справу у цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 07 грудня 2020 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ПАТ "Страхова Група "ТАС" на постанову Одеського апеляційного суду від 03 вересня 2020 року.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 04 липня 2018 року в справі № 755/18006/15-ц, від 11 лютого 2020 року в справі № 489/2170/17.

Підставами касаційного оскарження зазначено пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ).

Позиція інших учасників справи

Відзиви на касаційні скарги у визначений Верховним Судом строк від інших учасників справи до суду не надходили.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

За вироком Роздільнянського районного суду Одеської області від 21 квітня 2018 року у справі № 511/502/17 ОСОБА_3 (третя особа) був визнаний винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 286 КК України. Йому було призначено покарання - сім років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк три роки.

У результаті вчиненої з вини ОСОБА_3 ДТП 28 вересня 2016 року загинули батьки позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Позивачі у кримінальному провадженні визнані потерпілими особами.

На час вчинення ДТП ОСОБА_3 як водій маршрутного автобуса виконував трудові обов`язки у ТОВ "Роздільнатранссервіс".

Цивільно-правова відповідальність останнього як власника автомобіля, яким керував ОСОБА_3 при вчиненні ДТП, була застрахована у ПАТ "Страхова Група "ТАС" на підставі полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АЕ/8990080 (строк дії: з 12 липня 2016 року до 11 січня 2017 року).

За цим полісом ліміт відповідальності страховика за завдану шкоду життю та здоров`ю на одного потерпілого становить 200 000,00 грн, а за завдану майнову шкоду - 100 000,00 грн на одну потерпілу особу.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Критерії оцінки правомірності судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

За касаційною скаргою рішення апеляційного суду, визначене у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, оскаржується на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України).

За статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно із частиною першою статті 15, частиною першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно із вироком Роздільнянського районного суду Одеської області від 21 квітня 2018 року у справі № 511/502/17 ОСОБА_3 (третя особа) був визнаний винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 286 КК України. Йому було призначено покарання - сім років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк три роки. У результаті вчиненої з вини ОСОБА_3 ДТП 28 вересня 2016 року загинули батьки позивачів - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Позивачі - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у цьому кримінальному провадженні визнані потерпілими особами.

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Апеляційним судом установлено, що на час вчинення ДТП ОСОБА_3 як водій маршрутного автобуса виконував трудові обов`язки у ТОВ "Роздільнатранссервіс". Цивільно-правова відповідальність останнього як власника автомобіля, яким керував ОСОБА_3 при вчиненні ДТП, була застрахована у ПАТ "Страхова Група "ТАС" на підставі полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АЕ/8990080 (строк дії: з 12 липня 2016 року до 11 січня 2017 року).

За цим полісом ліміт відповідальності страховика за завдану шкоду життю та здоров`ю на одного потерпілого становить 200 000,00 грн.

Зазначені обставини не заперечувалися сторонами, а тому за частиною першою статті 82 ЦПК України не підлягають доведенню.

У частині першій статті 1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, що її заподіяла. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

За статтею 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина друга статті 1187 ЦК України).

Разом з тим правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов`язок.

Відповідно до частини першої статті 1172 ЦК юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

З аналізу змісту глави 82 ЦК України (435-15) видно, що законодавець розрізняє поняття "особа, яка завдала шкоду" та "особа, яка відповідає за шкоду". За наявності вини особи, яка завдала шкоду, особа, яка є відповідальною за шкоду, на підставі частини першої статті 1191 ЦК України набуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи в розмірі виплаченого відшкодування.

Виходячи з наведених норм права, шкода (у тому числі моральна), завдана внаслідок ДТП з вини водія, який виконував трудові обов`язки та на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 06 листопада 2013 року в справі № 6-108цс13, яка підтримана Верховним Судом у постанові від 25 листопада 2020 року у справі № 760/28302/18-ц.

Відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають з обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

Статтею 1 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі - Закон України № 1961-IV (1961-15) ) встановлено, що потерпілим є юридична та фізична особа, життю, здоров`ю та/або майну якої заподіяна шкода внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з використанням транспортного засобу.

У статті 3 Закону України № 1961-IV визначено, що метою здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також захист майнових інтересів страхувальників.

Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону України № 1961-IV).

За статтею 6 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Відповідно до статті 9 Закону України № 1961-IV страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов`язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування.

Частиною першою статті 21 Закону України № 1961-IV передбачено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Відповідно до статті 23 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, зокрема, є шкода, пов`язана зі смертю потерпілого.

Порядок відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров`ю потерпілого, визначено у статті 27 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Страхове відшкодування (регламентна виплата) виплачується, якщо смерть потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди настала протягом одного року після дорожньо-транспортної пригоди та є прямим наслідком цієї дорожньо-транспортної пригоди (пункт 27.1 статті 27 Закону України № 1961-IV).

Страховик здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 ЦК України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку (пункт 27.2 статті 27 Закону України № 1961-IV).

Відшкодування шкоди, пов`язаної із смертю потерпілого, може бути виплачено у вигляді одноразової виплати. Загальний розмір усіх здійснених страхових відшкодувань (регламентних виплат) за шкоду, заподіяну життю та здоров`ю однієї особи, не може перевищувати страхову суму за таку шкоду (пункт 27.5 статті 27 Закону України № 1961-IV).

Апеляційним судом установлено, що цивільно-правова відповідальність ТОВ "Роздільнатранссервіс". як власника автомобіля, яким керував ОСОБА_3 при вчиненні ДТП, була застрахована у ПАТ "Страхова Група "ТАС" на підставі полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АЕ/8990080. За цим полісом ліміт відповідальності страховика за завдану шкоду життю та здоров`ю на одного потерпілого становив 200 000,00 грн.

Потерпілими внаслідок ДТП, яка сталася 28 вересня 2016 року з вини ОСОБА_3 є дві особи - ОСОБА_4 та ОСОБА_5, оскільки останні загинули внаслідок ДТП. Вказані особи є батьками позивачів - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та відповідно останні як діти потерпілих осіб мають право на відшкодування шкоди, пов`язаної зі смертю потерпілих внаслідок ДТП.

Таким чином, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з ПАТ "Страхова група "ТАС" на користь кожного з позивачів по 200 000,00 грн в якості страхової суми за відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки (пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК України).

Страховик відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами (пункт 27.3 статті 27 Закону України № 1961-IV).

З наведених підстав суд апеляційної інстанції правильно вважав за можливе стягнути із страховика ПАТ "Страхова Група "ТАС" на користь кожного з позивачів грошове відшкодування моральної шкоди, яка заподіяна їм як дітям у зв`язку із смертю їх батьків внаслідок ДТП у розмірі 17 400 грн (12*(1450 грн - мінімальна заробітна плата на день ДТП)).

Страховик здійснює відшкодування особі, яка здійснила витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, за умови надання страховику документів, що підтверджують такі витрати, та пред`явлення оригіналу свідоцтва про смерть. Загальний розмір такого відшкодування стосовно одного померлого не може перевищувати 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку (пункт 27.4 статті 27 Закону України № 1961-IV).

Суд апеляційної інстанції правильно визнав обґрунтованими вимоги позивача ОСОБА_1 в частині стягнення з ПАТ "Страхова Група "ТАС" витрат на поховання батьків у сумі 14 235,00 грн, оскільки ці вимоги підтверджуються наданими доказами, які належним чином оцінені судом та їх зміст не спростований відповідачем. Разом із цим, присуджена до стягнення сума не перевищує її максимальний розмір, встановлений зазначеною нормою статті 27 Закону України № 1961-IV у спірних правовідносинах (17 400,00 грн).

Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (стаття 77 ЦПК України).

Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Ураховуючи наведене колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновками апеляційного суду, як законними та обґрунтованими, про наявність підстав для стягнення на користь позивачів із ПАТ "Страхова Група "ТАС" страхової виплати у зв`язку із смертю батьків, відшкодування моральної шкоди, завданої смертю батьків, та стягнення на користь позивача ОСОБА_1 витрат на поховання батьків.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц, у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України № 1961-IV (1961-15) порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього.

Колегія суддів Верховного Суду відхиляє доводи касаційної скарги щодо ухвалення оскаржуваних рішень без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 04 липня 2018 року в справі № 755/18006/15-ц, від 11 лютого 2020 року в справі № 489/2170/17, оскільки у цих справах і у справі, яка переглядається в касаційному порядку (у відповідній частині), а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

У справі № 755/18006/15-ц спір виник між страховою компанію потерпілої особи як позивачем та винуватцем ДТП як відповідачем щодо відшкодування завданої останнім майнової шкоди.

У справі № 489/2170/17 (яка розглядалася в порядку кримінального судочинства), Верховний Суд направляючи справ на новий розгляд до суду першої інстанції в частині вирішення цивільного позову потерпілого вказав, що незважаючи на наявність договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, укладеного між винною особою (обвинуваченим) та ПАТ "Європейський страховий союз", суди дійшли необґрунтованого висновку про необхідність стягнення з винної особи на користь потерпілого 154 175,00 грн у рахунок відшкодування шкоди життю і здоров`ю, а з ПАТ "Європейський страховий союз" на користь потерпілого - страхового відшкодування шкоди життю і здоров`ю в розмірі 98 000,00 грн.

Натомість у справі, яка переглядається в оскаржуваній частині постанови Верховним Судом, апеляційний суд дійшов висновку про необхідність стягнення із ПАТ "Страхова Група "ТАС" як страхової компанії винуватця завданої шкоди (роботодавця особи, яка завдала шкоди при виконання трудових обов`язків) відповідних сум коштів у розмірах (лімітах) згідно з полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АЕ/8990080 та Закону України № 1961-IV (1961-15) .

Висновки суду апеляційної інстанції, викладені в оскаржуваній постанові в частині вирішення позовних вимог позивачів до ПАТ "Страхова Група "ТАС" про стягнення із ПАТ "Страхова Група "ТАС" страхової виплати у зв`язку із смертю батьків, грошового відшкодування моральної шкоди, завданої смертю батьків та стягнення витрат на поховання батьків, не суперечать правовій позиції, яка викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду ввід 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц, яка підтримана Верховним Судом у постанові від 11 лютого 2020 року в справі № 489/2170/17.

Таким чином, відсутні підстави вважати, що суд апеляційної інстанції у оскаржуваній частині своєї постанови, у частині, не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у наведених як приклад постановах касаційного суду, оскільки у цих постановах, та у постанові апеляційного суду, що є предметом перегляду, відмінними є, зокрема, встановлені фактичні обставини.

Отже, доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, не підтвердилися.

Проаналізувавши зміст рішення суду апеляційної інстанцій в оскаржуваній частині з точки зору застосування норм права, які стали підставою для позову по суті, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що апеляційним судом ухвалене рішення відповідно до встановлених ним обставин на підставі наданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в постанови апеляційного суду, питання обґрунтованості висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що апеляційним судом в було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

ЄСПЛ у своїх рішеннях вказував, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (справа "Пономарьов проти України" (CASE "PONOMARYOV v. UKRAINE"), рішення від 03 квітня 2008 року).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваній постанові, питання вичерпності висновків апеляційного суду, Верховний Суд виходить із того, що постанова суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині відповідає вимогам вмотивованості.

Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Ураховуючи зазначене, Верховний Суд вважає, що апеляційним судом правильно застосовано норми матеріального та процесуального права на підставі наданих доказів та ухвалене законне і обґрунтоване рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Апеляційним судом повно встановлено обставини справи на підставі належної оцінки наявних у справі доказів, визначено норми права, які підлягали застосуванню.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Страхова Група "ТАС" залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного суду від 03 вересня 2020 року в справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю "Роздільнатранссервіс", приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС", третя особа - ОСОБА_3, про відшкодування майнової та моральної шкоди, в частині вирішення позовних вимог до приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС" про стягнення страхової виплати у зв`язку із смертю батьків, відшкодування моральної шкоди, завданої смертю батьків та стягнення витрат на поховання батьків, залишити без змін.