відповідачі: Очеретнянська сільська рада Погребищенського району Вінницької області, Погребищенська районна державна адміністрація Вінницької області, Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного суду від 23 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Рибчинського В. П., Голоти Л. О., Копаничук С. Г.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Очеретнянської сільської ради Погребищенського району Вінницької області, Погребищенської районної державної адміністрації Вінницької області, Головного Управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання права на земельну частку (пай).

Позов мотивував тим, що з 05 травня 1998 року працював на посаді головного агронома в КСП ім. Шевченка с. Очеретня, Погребищенського району, Вінницької області (протокол від 10 травня 1998 року № 9).

28 серпня 2000 року він звільнився із КСП ім. Шевченка с. Очеретня за власним бажанням (наказ від 30 серпня 2000 року № 35).

Після отримання господарством вказаного державного акта на право колективної власності на землю серії ВН № 000015 та на момент уточнення списків осіб, які були помилково пропущені, і які мають право на земельну частку (пай), він був членом КСП та працював в ньому.

Проте, при складанні списків осіб, які набули право на отримання земельної частки (паю) при розпаюванні земель, що знаходиться у постійному користуванні КСП ім. Шевченка с. Очеретня, Погребищенського району, Вінницької області, що є додатком до вказаного державного акта на право колективної власності на землю, його помилково не включили.

Загальні збори КСП ім. Шевченка с. Очеретня, Погребищенського району, Вінницької області 28 лютого 2000 року прийняли рішення виділити йому земельну ділянку (пай), як пропущеному помилково в списках осіб, які мають право на земельну частку (пай) працівнику (протокол загальних зборів КСП ім. Шевченка с. Очеретня, Погребищенського району Вінницької області від 28 лютого 2000 року № 1).

Вважав, що вже має право на земельну частку (пай), оскільки мав би бути включений до списку осіб, які набули право на отримання земельної частки (паю) при розпаюванні земель, що знаходиться у постійному користуванні КСП ім. Шевченка с. Очеретня, Погребищенського району, Вінницької області, що є додатком до вказаного державного акта на право колективної власності на землю, та звернувся за витягом із вказаного списку із своїм прізвищем до відділу Держгеокадастру у Погребищенському районі.

У відповіді відділу Держгеокадастру у Погребищенському районі від 13 грудня 2019 року за № 0-2-0.32-7/362-19 йому фактично відмовлено у виділенні в натурі даної земельної ділянки.

Сертифікат на право на земельну частку (пай) йому не видавався, так як технічна документація по паюванню земель, переданих в колективну власність колгоспу, містила в собі список членів КСП ім. Шевченка с. Очеретня, Погребищенського району, Вінницької області, які мають право на земельну частку (пай), в якому його не зазначено з невідомих причин.

Довідався про порушення його прав із вищенаведеного листа - відповіді на його звернення від 13 грудня 2019 року.

Вважає, що оскільки він внесений в додаткові списки осіб, як мають право на земельну частку пай на час одержання КСП ім. Шевченка с. Очеретня, Погребищенського району, Вінницької області державного акта на право колективної власності на землю, був членом даного КСП, то має право на земельний пай.

Просив суд визнати за ним право на земельну ділянку в розмірі 3,3269 га, розташовану на території Очеретнянської сільської ради Погребищенського району Вінницької області, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Погребищенський районний суд Вінницької областірішенням від 16 жовтня 2020 року у позові відмовив.

Суд першої інстанції виходив з того, що позивач не входить до числа громадян, які безумовно мали право на отримання земельної частки (паю) із земель резервного фонду, сформованого під час передачі земель у колективну власність КСП ім. Шевченка с. Очеретня.

Вважає, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження прийняття у члени КСП ім. Шевченка с. Очеретня у зв`язку із зарахуванням його на посаду головного агронома в КСП ім. Шевченка с. Очеретня, Погребищенського району, Вінницької області на час видачі цьому КСП державного акта на право колективної власності на землю.

Заначив про недоведеність того, що на підставі рішення загальних зборів КСП ім. Шевченка с. Очеретня від 28 лютого 2000 року КСП зверталося із відповідним клопотанням до Очеретнянської сільської ради Погребищенського району Вінницької області та прийняття цим органом місцевого самоврядування рішення про виділення позивачу земельної частки (паю) із земель резервного фонду, створеного під час передачі земель у колективну власність КСП ім. Шевченка с. Очеретня.

Виходив з того, що наявність рішення загальних зборах КСП ім. Шевченка від 28 лютого 2000 року сама по собі не є самостійною, безумовною та достатньою підставою для висновку про те, що позивач набув право на земельну частку (пай) в установленому на час виникнення спірних правовідносин порядку.

На думку місцевого суду, позивач не довів, що його права порушені, не визнані чи оспорені іншими суб`єктами правовідносин і що обраний ним спосіб захисту є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

За таких обставин суд першої інстанції вважав, що позов не підлягає задоволенню також у зв`язку із обранням позивачем не ефективного способу захисту, що є самостійною та безумовною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

На рішення суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.

Вінницький апеляційний суд постановою від 23 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково.

Рішення Погребищенського районного суду Вінницької області від 16 жовтня 2020 року скасував та ухвалив нове судове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовив.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що факт роботи позивача в КСП ім. Шевченка с. Очеретня, Погребищенського району, Вінницької області підтверджується копією трудової книжки та архівним витягом з протоколу № 1 загальних зборів КСП ім. Шевченка с. Очеретня, а отже позивач працював в якості члена КСП ім. Шевченка, а відтак, мав право на земельну частку (пай).

Проте, позивач не довів наявність поважних причин пропуску позовної давності та звернувся до суду зі спливом 20 років (з року виділення ОСОБА_1 земельної частки, як помилково пропущеному працюючому працівнику) з моменту, коли він набув право на земельну частку (пай), а тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню позовна давність, що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у січні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржене судове рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 08 квітня 2021 року відкрив касаційне провадження, витребував справу з суду першої інстанції, надіслав учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснив їм право подати відзив на касаційну скаргу.

Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

У квітні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження ОСОБА_1 зазначив неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права без урахування висновку щодо застосування норм статті 80 ЦК Української РСР у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 05 лютого 2020 року у справі № 389/896/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційну скаргу мотивував тим, щоапеляційний суд, застосовуючи до спірних правовідносин позовну давність за ЦК Української РСР (1540-06) , не встановив початок перебігу позовної давності, помилково зазначивши, що про порушення свого права позивач повинен був дізнатися 28 лютого 2000 року, коли прийнято рішення виділити останньому земельну ділянку (пай), як пропущеному помилково в списках осіб, які мають право на земельну частку (пай) працівнику.

Апеляційний суд дійшов передчасних висновків щодо застосування до спірних правовідносин статті 80 ЦК Української РСР.

Відзив на касаційну скаргу

У травні 2021 року Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу і просило залишити її без задоволення, а оскаржене судове рішення без змін.

Зазначило, що позивач за 20 років міг і повинен був дізнатись про можливе порушення свого права та претендувати на земельну частку (пай) з 2000 року.

Разом з тим, Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області є лише розпорядником земель сільськогосподарського призначення державної форми власності за межами населеного пункту.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що з 05 травня 1998 року ОСОБА_1 працював на посаді головного агронома в КСП ім. Шевченка с. Очеретня, Погребищенського району, Вінницької області (протокол від 10 травня 1998 року № 9) ( а. с. 5).

14 вересня 1995 року КСП ім. Шевченка с. Очеретня, Погребищенського району, Вінницької області отримало державний акт на право колективної власності на землю серії ВН № 000015, про що в Книзі реєстрації державних актів на право колективної власності на землю вчинено запис за № 19. Позивач відсутній у списку громадян-членів колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу або товариства, що додається до вказаного державного акта на право колективної власності на землю (а. с. 6-21).

28 серпня 2000 року ОСОБА_1 звільнився із КСП ім. Шевченка с. Очеретня за власним бажанням (наказ від 30 серпня 2000 року № 35) ( а. с. 5).

Відповідно до архівної виписки від 02 березня 2004 року № 79 з протоколу № 1 загальних зборів КСП ім. Шевченка с. Очеретня, Погребищенського району, Вінницької області щодо початку реорганізації КСП від 28 лютого 2000 року на момент розпаювання земельні ділянки розділено на 600 чоловік, в тому числі на пенсіонерів.

Помилково пропустили 15 чоловік працюючих, в тому числі ОСОБА_1, для цих працівників мали виділити земельні ділянки з резервного фонду.

За інформацією від 20 грудня 2019 року № 398 Очеретнянської сільської ради Погребищенського району Вінницької області за запитом ОСОБА_1 на території Очеретнянської сільської ради Погребищенського району Вінницької області вільні землі запасу та резерву сільської ради відсутні.

Відповідно до повідомлення від 19 лютого 2020 року № 0-2-0.32-2/362-20 Відділу у Погребищенському районі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області відповідно до розпорядження Погребищенської районної державної адміністрації від 17 травня 2004 року № 208 "Про затвердження уточнених розрахунків вартості земельної частки (паю) та її розміру в умовних кадастрових гектарах по колишньому КСП ім. Шевченка с. Очеретня Погребищенського району Вінницької області" середній розмір земельної частки (паю) по даному господарству становить 3,3269 умовних кадастрових гектарів вартістю 12 093,17 грн.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Межі розгляду справи судом

Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України(застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права без урахування висновку щодо застосування норм статті 80 ЦК Української РСР у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 05 лютого 2020 року у справі № 389/896/19).

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що факт роботи позивача в КСП ім. Шевченка с. Очеретня, Погребищенського району, Вінницької області підтверджується копією трудової книжки та архівним витягом з протоколу № 1 загальних зборів КСП ім. Шевченка с. Очеретня, а отже позивач працював в якості члена КСП ім. Шевченка, а, відтак, мав право на земельну частку (пай).

Проте, позивач не довів наявність поважності причин пропуску позовної давності та звернувся до суду за спливом 20 років (з року виділення ОСОБА_1 земельної ділянки, як помилково пропущеному працюючому працівнику) з моменту, коли він набув право на земельну частку (пай), а тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню позовна давність, що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення про відмову у позові.

Колегія суддів погоджується із висновками суду апеляційної інстанції.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Частинами дев`ятою, десятою статті 5 ЗК України 1990 року визначено, що кожний член колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства у разі виходу з нього має право одержати свою частку землі в натурі (на місцевості), яка визначається в порядку, передбаченому частинами шостою і сьомою статті 6 цього Кодексу.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" від 05 червня 2003 року № 899-ІV право на земельну частку (пай) мають, зокрема, колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку, громадяни та юридичні особи, які відповідно до законодавства України набули право на земельну частку (пай).

Згідно з пунктом 2 Указу Президента України "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" від 08 серпня 1995 року № 720/95 (720/95) право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акту на право колективної власності на землю.

Відповідно до вимог статей 22, 23 ЗК України та зазначеного Указу Президента особа набуває право на земельний пай за наявності трьох умов: 1) перебування в числі членів колективного сільськогосподарського підприємства на час паювання; 2) включення до списку осіб, доданого до державного акту на право колективної власності на землю; 3) одержання колективним сільськогосподарським підприємством цього акту.

У пункті 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування земельного законодавства при розгляді цивільних справ" від 16 квітня 2004 року роз`яснено, що член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта. Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку.

За таких обставин та з огляду на вищевикладені вимоги законодавства, суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив з того, що факт членства позивача в КСП ім. Шевченка с. Очеретня, Погребищенського району, Вінницької області підтверджується копією трудової книжки та архівним витягом з протоколу № 1 загальних зборів КСП ім. Шевченка с. Очеретня, а отже ОСОБА_1 був членом КСП ім. Шевченка, тому мав право на земельну частку (пай).

Проте, право позивача не підлягає захисту в судовому порядку.

За визначенням пункту 6 "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України (435-15) 2003 року правила цього Кодексу про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред`явлення яких установлений законодавством, що діяло раніше, не закінчився до набрання чинності зазначеним Кодексом.

Згідно до статті 71 ЦК Української РСР 1963 року, який діяв на час виникнення спірних правовідносин, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Відповідно до статті 75 ЦК Української РСР позовна давність застосовується судом незалежно від заяви сторін.

На підставі статті 76 ЦК Української РСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Закінчення строку позовної давності до пред`явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові (стаття 80 ЦК Української РСР).

Позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу.

Механізм застосування позовної давності повинен корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права.

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися" дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав.

Як убачається із 81 ЦПК України (1618-15) кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи викладене, апеляційний суд, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про те, що у передбачений законом строк, встановлений статтею 71 ЦК Української РСР,ОСОБА_1 не звернувся до суду з зазначеними вимогами, що є підставою для відмови у задоволенні позову. При цьому, позивач не навів обґрунтованих підстав для визнання поважними причин пропуску строку позовної давності для звернення до суду із позовом.

Суд апеляційної інстанції, об`єктивно оцінивши доводи позивача, правильно визначився із застосуванням положень статей 71, 75, 80 ЦК Української РСР, чинного на момент виникнення спірних правовідносин.

Судова практика у подібних правовідносинах є сталою, що підтверджується постановами Верховного Суду від 12 червня 2019 року справі № 702/962/17, від 17 червня 2020 року у справі № 600/528/16, від 09 вересня 2020 року у справі № 637/53/18, від 03 листопада 2020 року справі № 530/1367/18, від 29 вересня 2021 року у справі № 686/14921/19, від 04 жовтня 2021 року у справі № 190/1185/20, від 22 грудня 2021 року у справі № 662/1660/18, від 08 листопада 2021 року у справі № 615/870/20, від 10 лютого 2022 року у справі № 132/1038/21.

Доводи касаційної скарги про те, що судом апеляційної інстанції не враховано висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 05 лютого 2020 року у справі № 389/896/19, є безпідставними, оскільки в наведеній справі та справі, яка переглядається, є різними встановлені фактичні обставини.

При цьому, у справі, яка переглядається, судом апеляційної інстанції встановлено всі фактичні обставини справи, враховано доводи сторін, надано належну оцінку поданим сторонами доказам та правильно застосовані вищезазначені норми ЦК України (435-15) .

Саме по собі посилання на справи з подібними правовідносинами, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм матеріального права.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновку суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За таких обставин касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.